Кочур, Григорий Порфирьевич

Кочур, Григорій Порфирович (17(04).11.1908—15.12.1994) — перекладач, поет, літературо-знавець, педагог. Дійсний чл. Наукового товариства імені Шевченка (1992). Н. в с. Феськівка (нині село Менського р-ну Черніг. обл.). 1932 закінчив Київ. ін-т нар. освіти, був учнем М.Зерова. 1932—36 викладав зарубіжну літ. в Тираспольському пед. ін-ті, 1936—41 очолював каф-ру літератури Він. пед. ін-ту. Перші переклади опублікував у хрестоматії «Антична література» (1938) та в періодиці. В роки Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 під час гітлерівської окупації України 1941—43 мешкав у Полтаві. Після визволення міста рад. військами був заарештований і звинувачений у приналежності до Організації українських націоналістів. Провів 10 років у таборі Інта (нині місто Республіки Комі, РФ). Там само покарання відбувала і його дружина. Звільнений 1953; реабілітований 1957. Знову почав публікуватися. Зокрема, видрукував: 1958 — історико-літ. розвідку про творчість польс. поета Ю.Тувіма, 1960 — про Ю.Словацького, 1961 — про давньогрец. баснописця Езопа, 1965 — про М.Рильського, 1966 — про В.Шекспіра. Цього ж року побачила світ його книга з історії та теорії перекладу «Майстри перекладу». Був ред. і упорядником антології чеської та словац. поезій (1964; разом з М.Рильським), ред. «Нового життя» Данте Аліг’єрі (1965), «Вибраного» М.Зерова (1966), зб. «Співець: Із світової поезії кінця ХVIII — I половини ХIХ сторіччя» (1972). Увесь цей час зазнавав переслідувань, а 1973 був виключений зі Спілки письменників України (СПУ) за «націоналізм». Лише після початку в СРСР перебудови був 1988 поновлений у СПУ. 1989 опублікував поетичну зб. про табірні будні «Інтинський зошит. Вірші 1945—1953 рр.»

Здійснив переклади поетичних творів з 25 літератур світу (Євразії, Пн. і Пд. Америки) в часовому діапазоні 26 століть. Виховав багатьох талановитих перекладачів та науковців.

Лауреат премії ім. М.Рильського (1989) та Державної премії України ім. Т.Шевченка (1995, посмертно, за книгу вибраних перекладів «Друге відлуння», 1991). Нагороджений медаллю ім. М.Грушевського НТШ (1993).

П. у м. Київ.

1998 його ім’я присвоєно каф-рі перекладознавства і контрастивної лінгвістики Львів. ун-ту. Будинок, де він жив у м. Ірпінь, переобладнано в його лі-тературно-меморіальний музей. 2000 побачила світ зб. його перекладів «Третє відлуння». 2003 в Києві було проведено наук. конф. «Г.Кочур і український переклад».

Тв.: Шевченко в польських перекладах. К., 1961; Микола Зеров і польська література. К., 1966; Лорка в нових перекладах. К., 1967; Роман Сервантеса на Україні. К., 1967; Здобутки і перспективи. К., 1968; Відлуння: Вибрані переклади. К., 1969; Арістофанів сміх. К., 1971; Зеров і Словацький. К., 1988; Феномен Миколи Лукаша. К., 1988; З творчої майстерні перекладача. К., 1992; Спогади. «Зона», 1994, № 7; Тисячоліття: Поетичний переклад України-Руси. К., 1995; Шекспір В. Гамлет, принц датський / Пер. Г.Кочура. К., 2003; «А правда цієї землі прастара…»: Листування Григорія Кочура з Інтинського заслання. «Зона», 2005, № 19.

Літ.: Зілинський Б. Штрихи до портрета Г.Кочура. «Дукля», 1988, № 6; Іллєнко І. Григорій Кочур. В кн.: З порога смерті, вип. 1. К., 1991; Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті, т. 4. К., 1991; Кочур Григорій Порфирович (Некролог). «Урядовий кур’єр», 1994, 20 груд.; Кочур Г.П. «ЛУ», 1994, 22 груд.; Хорунжий Ю. Григорій Кочур. «Зона», 1994, № 7; Пасемко І. Як приховали нагороду Григорія Кочура. «ЛУ», 1994, 17 лют.; Стріха М. Пам’яті майстра. «Всесвіт», 1995, № 8—9; Його ж. Унікальний доробок перекладача. «ЛУ», 1995, 23 лют.; Суровцева Н. Спогади. К., 1996; Москаленко М. Переклади Григорія Кочура: Шлях до «Третього відлуння». «Сучасність», 1996, № 6; Кочур А. Вагомий доробок перекладача. «Слово і час», 1998, № 8; Савич І. «Задротовані» роки Григорія Кочура. «ЛУ», 1998, 19 листоп.; Ірпінський університет Григорія Кочура. «Дніпро», 1999, № 1/2; Василенко М. Штрихи до біографії Григорія Кочура. «Зона», 1999, № 14; Зорівчак Р. Подвижник українського перекладацтва. «Вісник Наукового товариства імені Шевченка», 1999, № 21; Коцюбинська М. Ірпінь. Кочура, 12. В кн.: Коцю-бинська М. Мої обрії, т. 2. К., 2004; Григорій Кочур і український переклад. К.—Ірпінь, 2004; Зорівчак Р. Дивосвіт Григорія Кочура. «ЛУ», 2005, 3 берез.; Хорунжий Ю.М. Григорій Кочур — патріарх всія літератури. В кн.: Хорунжий Ю.М. Мужі чину: Історичні парсуни. К., 2005; Жадько В. У пам’яті Києва: Столичний некрополь письменників. К., 2005; Літературний музей Г.П.Кочура в Ірпіні. «Музеї України», 2005, № 3; Зорівчак Р. Зеровіана Григорія Кочура. «Дзвін», 2005, № 5—6; Содомора А. Третя стріча з Григорієм Кочуром. Там само, № 12; Зорівчак Р. Він жив за кодексом честі. У вінок шани Григорія Кочура. «ЛУ», 2007, 10 трав.; Перекладний всесвіт Григорія Кочура. В кн. Знаменні дати: Календар 2008. К., 2008.

Г.П. Герасимова.

e-Енциклопедія історії України

 

Кочур, Григорій Порфирович народився 17 листопада 1908 р. в с. Феськівці на Чернігівщині в селянській сім'ї. Після закінчення Київського ІНО викладав у Балтському педтехнікумі, Молдавському педінституті. З 1936 року до початку війни завідував кафедрою літератури у Вінницькому педінституті.

Перші переклади античних авторів були опубліковані 1938 р. в хрестоматії з античної літератури та періодичних виданнях.

Арештований 8 жовтня 1943 р. в Полтаві. В обвинувальному висновку, підписаному старшим слідчим УНКДБ Лоскутовим, стверджувалося, що "Кочур під час тимчасової німецько-фашистської окупації належав до організації українських націоналістів, підтримував зв'язки з представниками Центрального проводу ОУН, від яких одержував відповідну літературу й розповсюджував її серед своїх знайомих".

На закритому судовому засіданні трибуналу військ НКВС Полтавської області 11 березня 1944 р. Кочур заявив: "Винним в пред'явленому обвинуваченні себе не визнаю. Учасником оунівської організації я ніколи не був, завдань її не одержував і ніякої літератури не розповсюджував". Та, незважаючи на відсутність будь-яких речових доказів з боку звинувачення, Г. Кочур і його дружина Ірина Воронович були засуджені кожен на десять років виправно-трудових таборів і на подальші п'ять років позбавлення прав.

Відбували незаслужене покарання в Інті (Комі АРСР).

7 вересня 1956 р. подружжя Кочурів звернулося до прокурора Київського військового округу з заявою про реабілітацію, в якій пояснювали, що під час слідства потрібні для звинувачення факти добувалися шляхом "залякування і погроз". Суть справи зводилася до того, що Кочури дали своїй знайомій прочитати анонімну листівку (такі листівки під час окупації широко розповсюджувалися серед населення), а та на допиті не витримала побоїв і дала фальшиве зізнання, що її вербували в ОУН.

8 січня 1957 р. військовий трибунал Київського військового округу скасував вирок щодо Г. Кочура та І. Воронович і справу припинив за відсутністю в їхніх діях складу злочину.

Серед реабілітаційних матеріалів у справі Кочура є позитивні відгуки про нього академіка О. Білецького, письменника Є. Дроб'язка, кандидата філологічних наук Ф. Жилка.

Після реабілітації активно працює як перекладач і дослідник літератури. За книжку "Відлуння" (1969) та переклади поезій П. Верлена, П. Безруча, Л. Новомеського, І. Волькера, Дж. Леопарді в серії "Перлини світової лірики", "Гамлета" Шекспіра удостоєний республіканської літературної премії імені Максима Рильського.

Будні ГУЛАГу відтворив у збірці поезій "Інтинський зошит. Вірші 1945-1953 років" (1989). Видав мті [?] перекладів "Друге відлуння" (1991).

У застійні часи зазнав переслідувань, був ошельмований і виключений із СПУ, згодом поновлений.

Джерело:

http://ukrlife.org/main/evshan/martyrolog.htm

Ссылки на эту страницу


1 Литературо- и языковеды
[Література-і мовознавці] - пункт меню
2 Личности - К
[Особистості - К] - пункт меню
3 Переводчики
[Перекладачі] - пункт меню
4 Поэты
[Поети] - пункт меню
5 Репрессированные
[Репресовані] - пункт меню