История Полтавы

Фрунзе, Михаил Васильевич

• 

Подробности

Просмотров: 75881

Фрунзе, Михайло Васильович [Фрунзе Михаил Васильевич] (1885—1925) — радянський партійний, державний і військовий діяч. Народився у м. Пішпек (тепер м. Бішкек, Киргизстан) в сім'ї військового фельдшера. Учасник Жовтневого повстання 1917 р. в Москві. У 1918—1920 рр. — командуючий 4-ю армією Східного фронту, Південною групою Східного фронту, Туркестанським і Південним фронтами. З грудня 1920 р. — уповноважений Реввійськради на Україні, командуючий збройними силами України і Криму. Водночас із лютого 1922 р. — заступник Голови Раднаркому УРСР, заступник голови Української Економічної Ради. У 1924—1925 рр. — заступник голови і голова Реввійськради СРСР, заступник наркома і нарком у військових і морських справах СРСР, одночасно начальник штабу РСЧА. Безпосередньо керував боєм проти махновців під с. Демидівкою Решетилівського району. Бував на Полтавщині, зокрема, в 1921 р. виступав у Полтаві на мітингу в Жовтневому парку, в 1922 р. взяв участь у випуску курсантів Полтавської піхотної школи. Ім'ям М.В. Фрунзе названо вулицю.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 936-937

 

Фрунзе, Михайло Васильович [21.01(02.02).1885 - 31.10.1925] - радянський військовий і державний діяч.

Н. у м. Пішпеку (з 1926 - Фрунзе, тепер Бішкек, Киргизстан) у сім'ї медичного працівника. У 1904 закінчив гімназію у м. Вірному (тепер Алмати, Казахстан). Навчався в Петербурзькому політехнічному ін-ті. З 1904-член РСДРП. За участь у революційному русі кілька разів заарештовувався. В 1909-10 двічі засуджувався до страти, яку замінили спочатку 10 роками каторги, а згодом - пожиттевим засланням. З 1914-15 перебував на засланні в Іркутській губ. Втік із заслання і до 1917 проводив революційну роботу в діючій армії. Брав участь у жовтневому перевороті у Москві. У 1918 - голова Іваново-Вознесенського губернського комітету партії, губвиконкому, військовий комісар Ярославського військового округу. З кін. грудня 1918 - командувач 4-ї армії Східного фронту. В 1919 командував Південною групою Східного фронту. У серпні 1919-вересні 1920 командував Туркестанським фронтом, зайняв Середню Азію, Хіву і Бухару. У кін. вересня призначений командувачем Південного фронту. У жовтні 1920 уклав угоду з Н. Махном про спільні дії проти білогвардійських військ. У листопаді 1920 після розгрому ген. П. Врангеля Ф., порушивши угоду з махновцями (за розпорядженням із Москви), провів операцію із знищення своїх недавніх союзників.

З грудня 1920 - уповноважений Реввійськради республіки в Україні, командувач збройних сил УСРР. В листопаді 1921 - січні 1922 очолював місію УСРР у Туреччині. 02.01.1922 Ф. очолював делегацію УСРР, яка в Анкарі підписала угоду про дружбу і братерство між Туреччиною і Україною. З лютого 1922 до березня 1924 - заст. голови Раднаркому УСРР, одночасно працював заст. голови Української економічної ради. Ф. керував боротьбою проти повстанського руху в Україні. У квітні 1924 призначений начальником Штабу РСЧА і начальником Військової академії. З 25.01.1925 - РВР СРСР, нарком військових і морських справ СРСР, з лютого 1925 - член Ради праці і оборони СРСР.

Ф. проводив значну військово-теоретичну роботу, написав ряд праць, в яких розробляв проблеми військової теорії, зокрема місця і ролі армії у функціонуванні тоталітарної держави. Під час хвороби Ф. за особистою вказівкою Й.Сталіна був госпіталізований в урядовій лікарні, де йому примусово зроблено хірургічну операцію. Після операції, не приходячи до свідомості, Ф. помер.

П. Панченко (Київ)

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. http://history.franko.lviv.ua