История Полтавы

Гордиенко, Константин Гордеевич

• 

Подробности

Просмотров: 68062

Гордієнко, Костянтин Гордійович — Гордиенко Константин Гордеевич — (Головко, Кріт, Гординський, Костка; р. н. невід. — 5/16.V.1733) — кошовий отаман Запорозької Січі в 1702—1728 рр. (з перервами), полководець, дипломат, діяч українського визвольного руху.

Народився на Полтавщині. Замолоду вчився в Київській академії. На Січі уславився як лицар рішучої й твердої вдачі, мав великий полководницький талант. Взявши до рук булаву, одразу виявив ворожість до Москви і залишився її непримиренним ворогом до кінця життя. Гордієнковим ідеалом було незалежне Запорожжя. Він прагнув усунути всіляке втручання з боку Москви у внутрішні справи Коша і утримати за Військом козацькі права і вольності. В Україні бажав бачити народне козацьке правління без участі місцевого панства і російських зайд.

Своє кошівство К. Гордієнко почав із того, що перешкодив російським будівничим завершити спорудження Кам'яно-Затонського містечка. 23 жовтня 1702 р. в посланому через І. Мазепу листі цареві К. Гордієнко заявив, що "зовсім не хочемо того міста біля нас на Дніпрі мати й камінь брати на будівництво його не позволимо, наказу про будівництво міста не слухатимемо і проти князя Мосальського чи когось іншого, хто наступного 1703 року з'явиться у Кам'яному Затоні, приготуємось і станемо до воєнного бою з усім нашим всепоспільним товариством". Готуючись до війни, К. Гордієнко заручився підтримкою татар і широко відкрив двері Січі для втікачів, невдоволених порядками на Україні. До збройного конфлікту, проте, не дійшло: зав'язаний у Північній війні зі шведами цар Петро І не міг дозволити собі ще один фронт на півдні. Після консультацій з І. Мазепою Москва вирішила відступити. У травні 1703 р. на Січ приїхав надзвичайний посол стольник Ф. Протасьєв із царським жалуванням, подарунками, грамотою і велінням привести Військо Запорозьке до присяги. Уміло розпалюючи пристрасті проти московських і гетьманських порядків, К. Гордієнко добився, що козацька рада винесла рішення не присягати государеві, поки не будуть знищені фортеці. Не на жарт стривожений І. Мазепа спересердя написав цареві, що найкращим засобом "нахилити малодушних шельм на вірність і послух великого государя -було б викорінити силою зброї прокляте гніздо їхнє Січ". Кошовому І. Мазепа тоді щиро бажав скорої погибелі: "аби його, проклятого пса, не стало". Зусиллями гетьманських таємних агентів улітку 1703 p. K. Гордієнко був позбавлений кошівства, а його місце зайняв Герасим Криса. Проте вже у грудні того ж 1703 р. запорожці знову обрали К. Гордієнка кошовим. Він негайно відновив дружбу з Кримом і знову повстав проти будівництва російських фортець. У 1704 р. між запорожцями й росіянами розгорнулися воєнні сутички, що супроводжувалися захопленням полонених. При цьому, як доносили таємні шпигуни, К. Гордієнко заявляв: "якщо москалі братимуть у в'язницю запорозьких товаришів, то він сам, скільки захоче, стільки й налигає москалів до Січі". За наказом кошового 3-тисячий загін запорожців добув оружно і зруйнував Ново-Сергіївський городок, зігнавши з південного боку Орелі всіх, хто не був запорозького підданства.

З листа І. Мазепи цареві (1705 p.):

"Кошовий Гордієнко завдяки своїй хитрості має особливу силу; щоб здійснити якусь справу, він спочатку приватно радиться з усіма курінними отаманами, а вже потім виносить свою справу на генеральну раду, і тоді успіх його намірам завжди забезпечений".

Дізнавшись про намір Росії розмежувати землі з Туреччиною і встановити прикордонну лінію уздовж південних границь запорозьких вольностей, К. Гордієнко у 1705 р. попередив царя, що Військо Запорозьке, "володіючи Дніпром до самого морського гирла, ні від кого не бувало обмежено й закріплено, і задля того ніяким чином не дозволяємо нікому в давньому нашому і старожитному дніпровому перебуванні ніяких границь заводити", "ще й море було наше, поки з берега кінь діставав дно копитами, Дніпр же завжди був запорозький і ніяких меж на ньому не було". Заспокоюючи запорожців, Петро І обіцяв, що розмежування не завдасть Війську Запорозькому ніяких збитків ні у вольностях, ні у правах, ні у здобичах. Але насправді Росія віддала туркам землі по низах річок Інгулу, Висуні й Інгульця до устя p. Кам'янки. Січовики вимагали захисту своїх прав від І. Мазепи, але той не зважив на їх прохання. Запорожці, врешті, скорилися, але їхній ворожий настрій проти царя і гетьмана посилився.

Зважаючи на несприятливий перебіг дій на шведському фронті, Петро І змушений був всіляко задобрювати запорожців, надсилаючи жалування і терплячи вияви непокори. У 1706 p., коли кошовим було обрано Петра Сорочинського, цар навіть закликав запорожців на службу. Непримиренний К. Гордієнко тоді покинув Січ і пішов на Низ до Бугу, де "чинив спустошення". Проти нього у травні 1706 р. посилали два компанійські полки, але ті повернулися ні з чим.

Причиною до нових заворушень стала поява на Січі Кіндрата Булавіна, який восени 1707 р. підняв бунт на Дону проти московського уряду і за давньою традицією звернувся за допомогою до Коша. Коли П. Сорочинський відмовився діяти разом із К. Булавіним, його позбавили кошівства і знову обрали К. Гордієнка. Той дозволив К. Булавіну до весни отаборитися коло Кодака й вербувати добровольців. Поповнивиши свої сили. К. Булавін наступного року погромив царські війська, опанував Новочеркаськ і проголосив себе отаманом Війська Донського. Звістка про це викликала на Січі справжнє піднесення. Військова рада у травні 1708 р. ухвалила йти на Самару і поруйнувати там царські городки. Походу перешкодили ченці Межигірського монастиря, які умовили запорожців не піднімати зброї на людей православної віри. Замість Самари близько 1500 запорожців пішли до К. Булавіна і мужньо билися проти царських військ у загонах отаманів С. Драного і С. Безпалого. Фактична участь запорожців у булавінському повстанні ще більше загострила російсько-запорозькі відносини.

Перехід І. Мазепи на бік шведського короля восени 1708 р. виявився для К. Гордієнка цілковитою несподіванкою. Дізнавшись про вчинок І. Мазепи, К. Гордієнко був немало здивований, оскільки мав гетьмана за ворога народу, але вирішив забути свою зневагу і виступити разом. К. Гордієнко не любив І. Мазепу, і якщо простягнув йому руку допомоги, то вчинив це не задля самого І. Мазепи, а задля тієї ідеї, яку сам плекав у душі (Д. Яворницький).

Розуміючи значення Запорожжя для українського народу, цар одразу після звістки про поєднання І. Мазепи зі шведами 30 жовтня 1708 р. написав грамоту на ім'я К. Гордієнка, в якій умовляв запорожців зберігати вірність російському престолу. 12 листопада цар повідомив про обрання у Глухові нового гетьмана І. Скоропадського і закликав К. Гордієнка до послуху законній владі. На Січ негайно було відправлено посольство з царським жалуванням, багатими подарунками і грамотою. І. Мазепа теж прислав у Січ свій універсал і листи. Запорожжя розкололося на дві партії: одна радила триматися російського царя, інша підтримала І. Мазепу. К. Гордієнко доклав максимум зусиль, щоб гору взяла антимосковська партія. У відповідь на звернення царя запорожці написали листа, де виклали свої вимоги: "1) щоб усім українським полковникам не бути, а бути на Україні вольниці, як і на Січі; 2) щоб усі млини на річках Ворсклі і Пслі, а також усі перевози через Дніпро біля Переволочної запорожцям віддати; 3) щоб усі царські городки на Самарі й на лівому березі Дніпра біля Кам'яного Затону знести". Цар залишив ці вимоги без відповіді. Одночасно запорожці висунули кілька умов І. Мазепі, зокрема, "прислати осіб від найясніших королів, їх милостей шведського й польського і від ясновельможності вашої для словесної цілковитої умови й досконалих переговорів військових..., щоб нам права й зольності і клейноди військові й інші надання отримати".

Боротьба за Запорожжя закінчилася на користь І. Мазепи завдяки позиції К. Гордієнка, котрий на бурхливих січових радах демонстративно складав з себе кошівство, коли козацька маса вагалася воювати проти царського війська, і брав булаву тільки за умови виступити проти Москви, На початку 1709 p. K. Гордієнко вирядив два відділи запорожців кількістю 6 тис. чол. у Старий і Новий Кодаки, щоб забезпечити собі вихід на Україну. Переконавши козаків діяти проти царя, К. Гордієнко вислав депутацію з 80 чол. до гетьмана І. Мазепи із заявою про те, що запорожці стають на його бік. Після відрядження депутації запорожці кількістю 1000 чол. під керівництвом кошового, узявши з собою прапори й гармати, 1 березня 1709 р. рушили із Січі на Переволочну, звідки розраховували дістатися до табору шведського короля.

12 березня 1709 р. в Переволочній відбулася козацька рада в присутності посланців гетьмана І. Мазепи і за участю Переволочанської запорозької залоги з полковником Нестулієм. На раді вирішено "бути в Мазепин бік". Після цього К. Гордієнко оголосив про військовий похід. З Переволочної кошовий послав депутацію з 80 чол. до шведського короля з повідомленням про те, що запорожці готові вірно служити, жертвуючи своїм життям заради успіху спільної справи. 19 березня депутати прибули в Великі Будища, де знаходилася головна квартира Карла XII, і були допущені до короля і частування. Король зробив їм гарні подарунки і вручив листи до І. Мазепи і Війська Запорозького. Сам К. Гордієнко з 1,5-тисячним військом у цей час рушив із Переволочної на Царичанку. Проти нього вийшов бригадир Кемпель із 3 тисячами драгунів. 800 запорожців рішуче атакували росіян. Козаки в бою зарубали 100 драгунів і 90 захопили в полон, втративши самі тільки 30 товаришів. Ця перемога відразу піднесла славу запорозького війська. К. Гордієнко погромив російські підрозділи під Келебердою і почав здобувати городи по Орелі й Ворсклі. Місцевий український люд почав масово прилучатись до запорозького війська. За короткий час Гордієнкові сили зросли до 15 тисяч, хоча більшість селян мала на озброєнні лише вила та коси. Невдовзі запорожці оволоділи всіма містечками по Орелі, Ворсклі, Дніпру, поставивши скрізь свої залоги.

Закріпившись на Дніпровому березі, К. Гордієнко вийшов із Нових Санжар на Диканьку, де перебував гетьман І. Мазепа з невеликим військом. Побачення К. Гордієнка з І. Мазепою було обставлено дуже урочисто. Поцілувавши на знак поваги гетьманський бунчук, К. Гордієнко висловив згоду діяти спільно з І. Мазепою та Карлом XIІ.

Промова К. Гордієнка до І. Мазепи у викладі шведського історика І. Нордберґа:

"Ми, Військо Запорозьке і я, дякуємо вам за те, що ви як начальник України взяли до серця, як добромисна людина, становище, в якому вимушено опинилася наша вітчизна, і за те, що ви почали звільняти її від панування москалів. Оскільки ми певні, що саме з огляду на цей намір, а не з огляду на власний інтерес чи якусь особливу мету ви попросили заступництва у короля Швеції, то ми зважилися вірно допомагати вам, ризикуючи нашим життям і скоряючись вам у всьому, так що ви маєте право нам наказувати для досягнення бажаної мети. Ми благаємо вас узяти на себе цей тягар; аби полегшити вам вагу цього тягаря, ми зробимо все можливе. Дякуємо вам також за те, що ви вволили сповістити нас про намір і прихильність короля Швеції. Ми прийшли з наміром просити заступництва у його величності і сподіваємося, за посередництвом вашим, отримати затвврдження цього, як ви нам обіцяли. Маючи також на меті вступити у спільну з вами справу й будучи готовими поклястися вам у послухові й вірності, ми бажаємо, щоб і ви так само поклялися діяти з нами одностайно й виявили ваше сприяння у захисті вітчизни".

У свою чергу, І. Мазепа подякував Війську Запорозькому за довіру до його особи і запевнив про чесність свого наміру скинути ярмо Москви. З Диканьки К. Гордієнко з почтом із 350 козаків рушив у Великі Вудища для рекомендації шведському королеві. 27 березня 1709 р. кошовий мав аудієнцію у Карла XII, під час якої виголосив латинською мовою промову, висловлюючи вдячність від імені запорожців королівській величності за обіцяне заступництво проти спільного ворога. Як доказ хоробрості козаків королеві були представлені 115 захоплених запорожцями російських полонених. Король через державного секретаря Ґермеліна висловив вдячність запорожцям, похвалив їх хоробрість і обіцяв допомогти Україні повернути свої давні права. Після кількаденних учт запорозькі й гетьманські козаки уклали письмовий договір про спільні дії. скріплений 28 березня присягою в будищанській церкві. Окремий договір було укладено з Карлом XII. Король брав І Мазепу й К. Гордієнка з усіма їхніми військами під свій захист і обіцяв не складати зброї доти, доки Україна й Запорожжя не стануть вільними.

30 березня 1709 р. запорожці покинули Великі Будища й повернулися в Нові Санжари.

Проїжджаючи 1 квітня біля Полтави, запорожці були обстріляні російською артилерією. Тоді К. Гордієнко наказав сотні козаків наблизитися до фортечних валів на 500 кроків (355 м) і дати залп. Пострілами було вражено 40 російських солдатів і офіцера. У Кримській війні 1853-1856 pp. дальність стрільби із піхотних рушниць, що були на озброєнні в російської армії, не перевищувала 300 кроків. Про точність влучання з такої відстані мова взагалі не йшла.

Із санжарського табору К. Гордієнко розсилав загони в різні місця піднімати народ проти царя. Окремий полк запорожців було послано добути Чигирин, але акція не вдалася. Війська у К. Гордієнка було в цей час приблизно 7,5 тисяч.

З листа князя Я. Долгорукого до Петра І (3 квітня 1709 p.):

"Лиходій кошовий отруту свою лиху ще продовжує: він на другий бік за Дніпро невпинно зрадливо пише, щоб побивали старшину, а самі б до нього за Дніпро переходили, що вже така каналія там за Дніпром купами збирається..."

Не злякавшись погроз російських воєначальників і не спокусившись їхніми обіцянками, кошовий твердо вирішив захищати зайняті містечка по Ворсклі й Дніпру до останньої можливості. Найбільша небезпека запорожцям загрожувала з полтавського боку, тому К. Гордієнко дуже наполягав на тому, щоб Карл XII "прогнав москалів" від Полтави. Тоді кошовий зміг би зібрати навколо себе значні сили з прихильного до запорожців місцевого населення і забезпечити вільний прохід до границь Запорожжя. Знайшовши ці міркування слушними, король вирушив до Полтави. На цьому наполягав і гетьман І. Мазепа.

Тим часом на К. Гордієнка став наступати генерал Рене. Він вибив запорозьку залогу з Маячки та Нехворощі, спаливши оселі й вирізавши всю людність разом із жінками й дітьми" далі пройшов до Сокілки на Ворсклі й став там табором. 17 квітня 1709 р. на допомогу К. Гордієнку прибув шведський генерал Крузе з 3-тисячним військом і, оточивши російський табір, атакував його разом із запорожцями. Перша спільна з союзниками військова справа закінчилась оточенням противника, але росіяни, втративши 1500 чол., пробились крізь вороже кільце. Результати цієї битви сторони трактували кожна на свою користь. Величезне враження на запорожців, як і на весь український народ, справив розгром Січі загоном полковника П. Яковлева, котрому допомагав зрадник Гнат Ґалаґан. Але табір К. Гордієнка в Нових Санжарах стояв міцно і непохитно.

Під час облоги Полтави запорожці К. Гордієнка брали участь у штурмах міста, виконували земляні роботи. Після поразки К. Гордієнко забезпечив відступ шведських військ до Дніпра понад Ворсклою на Переволочну і переправу на західний бік, 29 червня 1709 p. K. Гордієнко власноруч перевіз через Дніпро І. Мазепу з П. Орликом , а потім повернувся за Карлом XII, який, коли б не запорожці, напевно, дістався б у руки царя Петра. Зв'язавши докупи два байдаки, К. Гордієнко уночі 30 червня вкотив на них королівську карету і до ранку успішно перехопився на протилежний берег. Добре знаючи місцевість, кошовий провів утікачів понад Омельником, а далі через верхів'я Інгульця і понад Інгулом до Бугу, щасливо подолавши мертву пустелю і уникнувши царських переслідувачів. 7 липня шведи переправилися через Буг у турецькі володіння. Запорожці, які не встигли перевезтися, подалися у добре знайомі байраки Дикого Поля. В Очакові Карл XII дозволив запорожцям іти, куди хочуть, і частина їх теж подалася на низ Дніпра, решта з К. Гордієнком перейшла в Бендери, де 22 вересня 1709 р. помер гетьман І. Мазепа.

К. Гордієнко був учасником великої козацької ради, на якій П. Орлика обрали гетьманом України. Відтоді кошовий незмінно підтримував політику гетьмана на вигнанні. При обранні нового гетьмана запорожці уклали з ним умови щодо подальшої долі України й Запорожжя, що склали відому Конституцію П. Орлика. Таким чином, наш земляк К. Гордієнко став одним із авторів цього історичного документа. Восени 1710 р. Карл XII, П. Орлик і К. Гордієнко уклали союзний договір із кримським ханом.

Скориставшись оголошенням турецьким султаном війни Росії, К. Гордієнко навесні 1711 р. вийшов із кількома тисячами запорожців у похід на українські міста разом із козаками П. Орлика і татарами Калги-султана. Україна радо вітала запорожців. Були здобуті Умань, Богуслав, Корсунь, але Білою Церквою не вдалося оволодіти через брак добрих гармат. Коли проти запорожців виступило російське військо, козаки перевезлися на татарський бік Дніпра і отаборилися в Олешках. Під час Прутського походу Петра І запорожці К. Гордієнка завершили оточення російського війська, одрізавши його від Дніпра. Цар врятувався, заплативши туркам величезний викуп. Як представник Запорожжя, К. Гордієнко брав участь у мирних переговорах у Константинополі, де переконував султана продовжити війну з Росією. Гордієнковий демарш справив належне враження, але російське золото зробило свою справу, і Росія замирилась з турками.

Після укладення російсько-турецького миру 1713 р. українські патріоти втратили будь-яку надію на визволення своєї Батьківщини. Непохитним залишився тільки кошовий К. Гордієнко, який після всіх нещасливих подій не стратив свого завзяття. Під час війни запорожці оволоділи значною частиною Правобережної України (в 1712 р. К. Гордієнко навіть призначав свого полковника в Умань). За умовами миру були зруйновані ненависні самарські фортеці, і запорожці знову стали господарями всіх своїх земель. Проте сама Січ стояла далеко від Запорожжя в сумній та непридатній місцевості, перебуваючи під нестерпним татарським контролем. Татарські утиски зміцнювали на Січі промосковську партію, запорожці почали заводити розмови про повернення під протекцію царя. К. Гордієнко, як міг, противився таким настроям, проте його прихильники з часом почали втрачати вплив на козацьку громаду. В 1713 p. К. Гордієнко надовго втратив кошівство. Спираючись на свій величезний авторитет, він клопотався перед ханом, аби той припинив утиски козакам. Завдяки зусиллям К. Гордієнка 1713 р. хан Каплан-Гірей подарував запорожцям Кизикерменський перевіз з усіма від нього прибутками.

Становище на Україні тим часом погіршилося. Обмежуючи українську автономію, російський уряд і чути не хотів про запорожців. К. Гордієнко вміло користався ситуацією, утримуючи товариство під кримським протекторатом. Час від часу хан викликав запорожців воювати за татарські інтереси, і козаки мусили це робити. Життя в Олешках було сумне. На Січі перебувало не більше як 1,5 тисяч товариства, козаки розходилися на старі місця. Надії К. Гордієнка зберегти автономію Запорожжя під протекцією кримського хана та турецького султана назавжди знищили події 1727 p., коли запорожці обманом були втягнені в повстання Калги-султана проти хана, за що останній звелів продавати запорожців у неволю на галери.

23 травня 1728 p. K. Гордієнко знову був обраний кошовим. Але противники бусурманської зверхності силою одібрали в нього клейноди, а самого забили в кайдани і взяли під варту. Після того заколотники повели козаків на місце Старої Січі в Чортомлик, де кошовим обрали І. Гусака. З К. Гордієнка зняли ланцюги і відпустили на волю. Можливо, він повернувся у Крим.

Російський уряд, між тим, не прийняв запорожців, і їхнє становище стало зовсім непевне.

Тоді товариство знову згадало про К. Гордієнка, який один своїм впливом міг врятувати Військо Запорозьке від помсти з боку татар і турків за зраду. К. Гордієнку негайно запропонували кошівство, проте він, може, через немалі свої роки, а, може, через пережиту образу рішуче відмовився брати булаву. Втім, здавшися на слізні прохання січового товариства, старий козак все-таки поїхав у Бахчисарай і владнав справу. Це був його останній подвиг в ім'я Запорожжя, За погодженням з султаном хан наказав, аби запорожці перейшли Кошем далі від російського кордону, і в 1730 р. вони осіли в гирлі р. Кам'янки.

Чотири роки по тому вони все ж повернулися в межі Росії й оселилися на р. Підпільній. Та К. Гордієнко не дожив до цього трагічного дня: головний рушій подій на Запорожжі помер у Кам'янській Січі 4 травня 1733 р. Січове товариство поховало свого славного ватажка з мушкетною пальбою. Над домовиною насипали таку саму могилу, як свого часу над останками Івана Сірка у Чортомлицькій Січі. Городище Кам'янської Січі нині занедбане, але Гордієнкова могила і хрест дивом збереглися. К. Гордієнко мав сина Василя на прізвисько Головко, який жив в Платнірівському курені. Доля нащадків отамана невідома.

Хрест на могилі кошового К. Гордієнка. Нині бездоглядний і понівечений.

На кам'яному високому хресті, встановленому на правому високому березі Дніпра, викарбувано: "Во имя отца и сына и святаго духа зде опочиваеть рабь божій Константин Гордіевич атаманъ кошовый: славнаго войска запорозского низового а куреня платніровского: преставися року 1733 мая 4 числа". На західному боці хреста викарбувані півмісяць, зображення хреста й мовби квітки, на східному вирізьблені розп'яття й арматура Запорозького Війська.

Джерело:

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 212-217