Светлой памяти выдающегося музыканта-полтавчанина. Михаил Фисун

Просмотров: 4502

Світлій пам'яті визначного митця-полтавця.
Михайло Фісун

УДК 7(093)(477.53)

Лідія ІВАХНЕНКО,
член Національної спілки композиторів України,
Національної Всеукраїнської музичної спілки України,
журналіст

В цьому році виповнюється 100 років від дня народження старійшини хорового мистецтва, педагога, композитора, фольклориста, музикознавця, громадського діяча, ветерана війни Михайла Андрійовича Фісуна, та десять років від дня його смерті.

Діяльність Михайла Андрійовича Фісуна займає помітне місце в музичному житті Полтави: відомий диригент, старійшина хорового мистецтва, невтомний фольклорист, композитор, музикознавець, художній керівник, викладач, громадський діяч, ветеран, учасник Великої Вітчизняної війни.

Скромний, талановитий музикант, за самовіддану працю має урядові нагороди; за участь у Великій Вітчизняній війні нагороджений орденом та бойовими медалями. Як ветеран праці одержує чимало трудових відзнак. Неодноразово нагороджується грамотами (їх у нього 57), серед яких Почесні Грамоти Міністерства культури та Міністерства освіти, Почесна грамота Президії Верховної Ради УРСР та багато інших. В 1990 році йому присвоєно звання заслуженого працівника культури Української РСР.

Михайло Андрійович Фісун народився 11 липня 1809 року в м. Полтаві в сім'ї робітника Андрія Семеновича Фісуна та його дружини Мотрони Григорівни, які вийшли із малоземельних селян села Чутово на Полтавщині.

До дитячих років відносяться і перші музичні враження. В сім'ї любили музику, часто співали. Пізніше Михайло Андрійович записав від матері декілька народних пісень, що увійшли у фольклорний збірник Полтавщини.

Значну роль у становленні і формуванні завзятого музиканта відіграло також і середовище, яке оточувало його. На той час Полтава була значним центром музичного мистецтва: виступи хорових колективів під керівництвом провідних майстрів, спектаклі полтавської опери та драматичного театру ім. Гоголя, численні концерти симфонічного оркестру під керівництвом відомого диригента Д.В.Ахшарумова, виступи визначних артистів, які відвідував Михайлик, впливали на розвиток музичного світогляду маленького хлопчика, зароджувало зацікавленість музичним мистецтвом, знайомством з кращими творами російської, української, західноєвропейської класики, зразками народного фольклору.

Спочатку вчиться він в школі ім. Панаса Мирного, де один рік вчителем співів був відомий бандурист, диригент Володимир Андрійович Кабачок. Згодом вчиться в середній школі №6 ім. І.Франка де продовжує своє навчання.

Викладачі-словесники залучали своїх вихованців до вивчення народної творчості, здійснювали подорожі на околиці Полтави та по селах, де під час зустрічей з літніми людьми, записували від них народні пісні, прислів'я, казки, думи. в цей час у майбутнього фольклориста і зароджується зацікавленість народним українським фольклором.

Серед перших викладачів школи були професор Володимир Щепотьєв, його сестра Марія Олександрівна, географ М.Т.Максимов, відомий художник-пейзажист С.А.Розенбаум, вчитель співів Г.П.Коронов, відомі на той час диригенти В.М.Верховинець, композитор Ф.М.Попадич.

в Полтавському музичному технікумі (так тоді звалось музучилище), в 1926-1927 рр. після закінчення школи і вчився Михайло. Не дивлячись, що в технікумі він перебуває тільки один рік, для нього, як майбутнього музиканта, цей рік мав вирішальне значення. В технікумі він навчається у Ф.Попадича, який був прекрасним викладачем хорового співу, сольфеджіо та основ диригування, майстерно володів методикою навчання. Крім навчання Михайло приймає участь, у хорових колективах міста. Переписує ноти революційних та народних пісень для збірників, друкування яких на склографі запропонував Ф.Попадич.

Роки юності Михайла позначилися великим накопиченням музичних знань, знайомством з визначними творами музичної світової спадщини, серед яких перше місце належало хоровому мистецтву.

Майбутній музикант бере участь у хорі музичного технікуму, хорі вчителів при Будинку робітників освіти, відвідує репетиції, концерти хорової капели Полтави, керованою видатним диригентом та композитором Ф.М.Попадичем, капели бандуристів під орудою В.Кабачка.

В репертуарі цих колективів, крім творів радянських композиторів, революційних пісень, почесне місце займали народні пісні та твори композиторів-класиків: М.Лисенка, М.Леонтовича, А.Степового, Я.Яциневича, М.Вериківського, П.Козицького, О.Кошиця, Г.Верьовки, К.Стеценка, Л.Ревуцького та інших.

Велике захоплення викликають у Михайла і залишають велике враження твори українського композитора Г.М.Давидовського.

Разом з тим вивчались твори російських композиторів М.Глінки, О.Даргомижського, П.Чайковського, О.Бородіна, М.Римського-Корсакова, М.Мусоргського та багатьох інших. Серед творів західноєвропейських композиторів були твори Ф.Шуберта, Е.Гріга, Р.Шумана, Ф.Мендельсона, тощо.

Так, саме в цей час у майбутнього музиканта були закладені ґрунтовні основи знань, як в галузі хорового мистецтва, так і українського фольклору, що складають невичерпне багатство музичної культури рідного краю.

Роки 1928-1931-й ‑ це роки навчання в Київському музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка. Його викладачами були Гіренко (сольфеджіо) С.Ф.Тележинський (основи диригування, методика роботи з хором, хорова література), М.Шевчук (контрапункт), М.О.Грінченко (історія музики та музична етнографія), Л.М.Ревуцький (фуга, аналіз музичних форм), В.І.Мерзляков (методика і практика постановки голосу) І. Белза (симфонічна інструментовка та оркестровка), О.Г.Клімов (методика ознайомлення з хоровою літературою та диригування, читання партитур).

При інституті діяли дворічні курси по підготовці кадрів – бандуристів. Одноразово зі стаціонарним навчанням М.Фісун відвідує і ці курси, де вчиться у учасника української київської капели бандуристів Андрійчика (перший рік) та у відомого бандуриста Василя Миколайовича Опришка (другий рік). Згодом, деякий час Михайло Фісун навіть викладав бандуру в Київській другій профшколі, директором якої був хормейстер Г.Г.Верьовка, а після з'єднання з училищем ‑ директором був Гончаров.

Прагнення оволодіти й мати якнайбільше знань спрямовує Михайла до факультативного відвідування гри на народних інструментах, яку викладав тоді ще молодий Марк Геліс, пізніше відомий професор Київської консерваторії. Михайло грав на мандоліні і брав участь в інститутському оркестрі народних інструментів, з якого в майбутньому і почалася педагогічна робота молодого музиканта. Приймає участь в чоловічому хоровому ансамблі, в мішаному академічному хорі студентів. Закінчив інститут Михайло Фісун в 1931 році і почав свою працю в Полтавському музичному училищі, куди був направлений на роботу, з викладання гри на народних інструментах, зокрема, бандури та був керівником оркестру народних інструментів.

Праця Михайла була перервана мобілізацією до лав Радянської армії. І вже з 1932 року ‑ Михайло Андрійович на постійній роботі в Полтавському музичному училищі, з яким тісно пов'язана його подальша діяльність як викладача, завідуючого навчальною частиною, директора. За сумісництвом в цей же час керує хоровим ансамблем жінок офіцерів Полтавського будинку Червоної Армії та очолює студентський хор місцевого педагогічного інституту ім. В.Короленка, якому. віддав понад 40 років свого життя.

1935-1937 роки ‑ Михайло Андрійович вчиться на курсах удосконалення музичних працівників при Московській консерваторії. Після закінчення яких, він знову у рідному училищі, де викладає музичні предмети (теорію музики, сольфеджіо, хор, читання партитур, хорове аранжування), продовжує працювати з інститутським хором.

Війна та післявоєнні роки

З перших днів Великої Вітчизняної війни Михайло Фісун в лавах Радянської Армії ‑ командир взводу батареї 25-го окремого зенітно-артилерійського дивізіону, який було сформовано в Полтаві і який захищав місто від фашистської навали.

в тяжкі роки війни зароджуються і перші твори композитора Фісуна. Він пише пісні на тексти відомих поетів ‑ Лебедєва-Кумача, Долматовського, Сімонова та фронтових поетів дивізіону. Перші його пісні ‑ "Песня гвардейской пехоты" сл. А.Суркова, "Все мы теперь сталинградцы" сл. З.Каца та М.Талалаєвського, "Жду тебя" сл. М.Головина, "Сталінград" сл. Лебедєва-Кумача, "Боевая зенитная" сл. Метелкина.

У вересні 1942 року в переддень грандіозних подій на Сталінградському фронті Михайло Андрійович за наказом політуправління корпусного району почав підготовчу роботу по організації військового ансамблю пісні і танцю, підбирав виконавців, опрацьовував концертний репертуар.

Перший концерт ансамблю відбувся на острові Голодний під Сталінградом, у рідному полку Михайла, у 2-му дивізіоні. З цього часу Михайло Андрійович з ансамблем виступає в різних місцях: вогневих артилерійських позиціях, госпіталях, бліндажах, аеродромах, землянках, прожекторних точках та інших.

"...Після перемоги під Сталінградом, ‑ як розповідає Михайло Андрійович, ‑ мені було доручено провести огляд-концерт художньої самодіяльності військових частин ПВО. Огляд відбувся в Бекетівці 31.12.І943 р. й пройшов з великим успіхом. Збереглася програма огляду й рецензія на концерт, надрукована 1 січня 1944 р. у фронтовій газеті "Тревога". Пізніше наш ансамбль був реорганізований в ансамбль пісні і танцю південно-західного фронту військ ПВО". Художнім керівником цього ансамблю призначається Михайло Андрійович. Склад колективу налічував понад 60 чоловік: співаки, танцюристи, музиканти оркестру, майстри художнього читання. З цим ансамблем М.Фісун пройшов тисячі верст фронтових доріг, відбулися сотні концертів, зустрів День Перемоги. Заключні урочисті концерти відбулися в м. Львові.

Після Великої Вітчизняної війни Михайло Андрійович демобілізується у 1946 році. Приїздить у Полтаву. Продовжує свою роботу в музичному училищі вже директором цього закладу, викладачем з музично-теоретичних дисциплін, керівником хору педагогічного інституту. Як директор училища ‑ домігся організаційних, академічних успіхів в підготовці висококваліфікованих спеціалістів середньої кваліфікації.

Робота в училищі переривається, бо в порядку переводу його призначають художнім керівником Полтавської обласної філармонії (1954-58 рр.), а згодом завідуючим кафедрою музики і співів педагогічного інституту ім. В.Г.Короленка. В музичне училище Михайло Андрійович повертається у 1966 році.

Як диригент, він постійно продовжує працювати з хором Полтавського педагогічного інституту, якому віддав понад 40 років свого життя. Репертуар хору складали твори російської, західноєвропейської, української класики, народних пісень, творів радянських композиторів.

Одноразово керує жіночим хоровим театралізованим ансамблем Будинку культури промислової кооперації.

Протягом дев’яти років М.Фісун ‑ головний диригент обласних свят пісні, у яких брало участь кожного разу біля шести тисяч співаків та 400 музикантів-оркестрантів.

М. Фісун ‑ фольклорист

Записувати народні пісні Михайло Андрійович почав ще навчаючись у музичному училищі, виконуючи завдання Ф.Попадича на канікулярний час в селах Полтавщини (с. Мачухи, Супрунівка, Рибці, Чутове) і протягом свого свідомого життя не припиняє цієї діяльності. Зібрав і записав він ‑ понад 700 пісень. Крім практичної роботи, він постійний учасник етнографічних конференцій, з'їздів, експедицій. М.Фісун записував не тільки старовинні, а й радянські народні пісні. Автор упорядковує їх за тематикою: побутові, трудові, історичні, про кохання, колискові, обрядові. Занотовує їхні тексти і мелодію пісень.

Частково М.Фісун сам упорядковує збірники. Так, перший „Збірник українського пісенного матеріалу” він здає у 1937 році до інституту фольклору та етнографії АН УРСР ім. Рильського, а другий ‑ "Матеріали українського фольклору" ‑ у 1945 році. Третій збірник (рукопис) знаходиться у нього дома.

Збірник "10 сучасних українських пісень" подає у 1951 році до ЦБНТ (центральний будинок народної творчості).

Біля 60-ти пісень М.Фісун аранжує сам. Його обробки друкуються в збірниках, зокрема "Колективно землю сієм" (збірник "Українські радянські пісні", К., Мистецтво, 1955 р.). Надруковані також обробки народних пісень: "Вечір на дворі", (збірник "Полтавські зорі", К., Мистецтво, 1965 р.),"Ой у гаю при Дунаю" (збірник "Музичні вечори" № 7, 1983 р. Київ, Музична Україна), а в збірник "З альбомів збирачів народних пісень" (К., Мистецтво, 1963 р.) внесено: "Ой дощ іде”, "Ой пожену на яр гуси", "Ой весно, весно", "Ой вишенько-черешенько", "Про попа".

Полтавський науково-методичний центр видав його збірник до якого увійшло до 200 пісень, записаних на Полтавщині. Упорядник включив в цей збірник записи народних пісень і інших фольклористів.

Композитор

Михайло Андрійович Фісун ‑ композитор пісняр.

В доробку його налічується близько 200 творів. Це оригінальні хори, ансамблі, пісні, обробки народних пісень для різного складу (хори мішані, жіночі, чоловічі, з супроводом і без нього, дитячі хори з супроводом, для соліста з супроводом), сольного співу, інструментальні пісні (для фортепіано, бандури, віолончелі).

За своєю тематикою пісні М.Фісуна різні ‑ героїчні, патріотичні, жартівливі, ліричні, колискові. До своїх оригінальних творів Михайло Андрійович добирає тексти різних авторів В.Сосюри, Я.Кухаренка, І.Цися, П.Ротача, Д.Павличка, П.Мостового, А.Лук’янової, народні слова.

Довгі роки творча співдружність поєднує його з поетами-полтавцями Андрієм Пашко та Миколою Пойдеменком.

Приваблива риса його музики ‑ це її український колорит, близькість до національного фольклору. Мелодія його пісень наспівна, широка, виразна. Широко він застосовує і інтонації сучасних масових пісень. Використовує відповідно до твору і форму: це і куплетно-варіаційна, тричасткова, форма вальсу, романсу, народного співу для хорів-ланок. Окремою групою виділяється в творчому доробку композитора М.Фісуна – думи. Їх у нього п’ять на різну тематику.

Обробки народних пісень

Глибоко відчуваючи особливості українського багатоголосся М.Фісун у своїх обробках народних пісень звертається до характерних ладогармонічних сполучень, поліфонічних засобів (імітації, канон, підголоскова поліфонія). В обробках народних пісень він продовжує традиції творчого методу українських композиторів, зокрема, М.Лисенка, М.Леонтовича.

Протягом свідомого свого життя М.Фісун постійно звертався до народної української пісні, він її записує, вивчає, він їх і обробляє. Композитор не обмежується рамками українського фольклору. В його доробку є і російські, білоруські, грузинські, західноукраїнські, польські обробки народних пісень.

За своїм характером вони різноманітні, тут є гармонізації для мішаного, чоловічого, жіночого хору в супроводі фортепіано і без нього, тут він застосовує різні прийоми хорової інструментовки ‑ регістрові контрасти, зіставлення соліста з хором, варіювання, проведення мелодії на фоні звучання хору на закритому звуку.

Фісун ‑ музикознавець

Як музикознавець Михайло Андрійович в своїй діяльності звертається до розробок матеріалів, пов'язаних з музичним мистецтвом "М.В.Гоголь в музиці", "І.П.Котляревський в музиці", "О.С.Пушкін і музика" та інші. Він автор численних кореспонденцій з питань музичного життя Полтави в республіканських, обласних друкованих виданнях: журналах, газетах. Його статті присвячуються питанням виховання музичних кадрів, мистецьким подіям, діяльності визначних митців та інші.

Довгий час Михайло Андрійович працює лектором з музичного мистецтва товариства "Знання".

Викладач

Михайло Андрійович виховав цілу плеяду композиторів, артистів, викладачів,. Серед них народні артисти УРСР М.Кондратюк, Т.Кислякова, Р.Кириченко, А.Кікотя, заслужені артисти УРСР М.Братков, В.Міщенко, В.Єфремов; чимало із них і заслужених діячів мистецтва УРСР, заслужених працівників культури УРСР.

Громадський діяч

В різні роки Михайло Андрійович проводить велику громадську роботу. Він працює позаштатним методистом-консультантом обласного будинку народної творчості, заступником голови правління обласного відділення Музичного товариства, членом товариства охорони пам'ятників історії та культури, очолив правління обласного об'єднання самодіяльних композиторів Полтавської області, обирався депутатом Жовтневої Ради народних депутатів м. Полтави ІV скликання, очолив культкомісію жовтневого району, виконував обов'язки позаштатного інструктора обласного комітету народного контролю, виконував обов'язки секретаря партійних організацій обласної філармонії та музичного училища.

Змістовною була його праця в обласному будинку народної творчості, об'єднанні самодіяльних композиторів міста. Він постійно бере участь у семінарах, у складі журі по проведенню оглядів художньої самодіяльності, свят пісні, конкурсів на кращу пісню, присвячених різним подіям та тематиці, зокрема: до 60-річчя Ленінського комсомолу, 800-річчю м. Полтави, темі боротьби за мир, на кращий вокально-хоровий твір про працю і робітничий клас СРСР; він в складі журі 3-ої олімпіади художньої самодіяльності системи облпрофради, ювілейних концертів (100-річчя від дня народження українського кобзаря Ф.Д.Кушнерика) та ін.

Плідною була його робота в обласному відділенні Музичного товариства УРСР, в товаристві охорони пам’ятників історії та культури. М.Фісун обирався делегатом ІV-ої республіканської конференції профспілок робітників мистецтв УРСР.

Музей "Музична Полтавщина"

З 1978 року Михайло Андрійович засновник і організатор музею "Музична Полтавщина". Протягом цього часу його відвідали понад 20 тисяч професійних працівників, любителів мистецтва. Тут і рідкісні видання нотних примірників і книжок, фотографії афіш, особисті речі митців, музичні інструменти. декілька з них: оригінал "Української симфонії" полтавця М.Калачевського (вперше була виконана в Полтаві), ксерокопія шостої симфонії И.І.Чайковського, платівка 1910 року із записом славнозвісного "Заповіту" Т.Шевченка, покладеного на музику полтавським вчителем Гордієм Гладким рояль, який належав композитору А.Єдличці, бандура відомого музиканта й письменника Гната Хоткевича та багато інших. Експозиція музею має три розділи: перший – „М.Лисенко ‑ основоположник, української класичної музики", другий ‑ "Історія Полтавського музичного училища ім. М.В.Лисенка”, третій ‑ "Музична Полтавщина".

Почесне місце в музеї відведено матеріалам, які присвячені основоположнику української класичної музики Миколі Віталійовичу Лисенку, знаменитому полтавцю.

Про музичне життя Полтави розповідають матеріали, пов'язані з іменами Л.Собінова, Ф.Шаляпіна, М.Батістіні, А.Рубінштейна, О.Скрябіна, М.Мусоргського, Ф.Ліста, Г.Венявського. В Полтаві виступали М.Бочаров, М.Сперанський, М.Донець, М.Литвіненко-Вольгемут, М.Рейзен, І.Поторжинський, О.Петрученко, О.Батурін та інші. Матеріали про артистів Полтавської державної опери. П.Цесевича, І.Плешанова, А.Полив'яного, В.Старостинецької, В.Діковської, М.Зубова, Ю.Авраменко, І.Козловського, В.Небольсіна, О.Свешнікова.

Музей ‑ то його дітище, то підсумок багаторічної й різноманітної діяльності на ниві розвитку українського музичного мистецтва, в справі естетичного виховання радянського народу.

Композиторська доля М.Фісуна щаслива. Він ‑ композитор-практик. Хорові колективи, керовані М.Фісуном були благодатною творчою лабораторією для митця. Професіональний підхід до розвитку фольклору, використовування характерних засобів виразності української пісні, сприяли популярності його вокальних творів: співставлення хору та соліста, лірична спрямованість, завдяки широкій наспівній, пластичній, гнучкій, великого діапазону мелодії, логічно пов'язаної з текстом.

Його пісні люблять, вони постійно в репертуарі виконавських хорових колективів та співаків.

Та на жаль велика кількість композицій М.Фісуна знаходиться в рукописах.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали III наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2009 р. – Полтава. 2009. Стор. 226-234.


© Івахненко Л.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.

©

Ссылки на эту страницу


1 Ивахненко Лидия Яковлевна
[Івахненко Лідія Яківна] - пункт меню
2 Указатель книг и статей по названиям
[Покажчик за назвами] - пункт меню