Гардасевич, Тит Яковлевич


Тит Гардасевич, 40-ві роки XX ст.

У грудні [2010 р.] минуло 140 років від дня народження відомого полтавського архітектора, засновника наукової школи архітектурного проектування Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва — нинішнього національного технічного університету імені Юрія Кондратюка Тита Яковича Гардасевича.

Тит Гардасевич народився 1 грудня 1870 року в місті Луцьку Волинської губернії, в сім’ї телеграфного механіка Південно-Західної залізниці і був старшим сином у батьків. У своїх автобіографіях і анкетах після 1917 року Тит Якович змушений був підкреслювати: «Отец из крестьянской рабочей (зустрічаємо варіант — «трудовой». — Авт.) семьи, впоследствии, до смерти в 1910 году, многолетний служащий Юго-Западных железных дорог». Але колеги і колишні учні Тита Гардасевича, зокрема професор, доктор технічних наук Дмитро Топчій (1903—1980 роки) — завідувач кафедри у період із 1952-го по 1980 рік, стверджували, що він був потомственним дворянином, до революції це був «світський лев» — віртуозно грав у більярд, їздив у Баварію на курорти і т. п. А за спогадами колишньої випускниці інженерно-будівельного інституту 1962 року Світлани Соколенко, він навіть походив із графського роду. Зрозуміло, що з міркувань самозбереження Тит Якович після Жовтневого більшовицького перевороту, особливо в період сталінського винищення справжньої інтелігенції, еліти нації, повинен був приховувати своє походження та інші обставини з минулого життя. Про атмосферу радянської доби яскраво свідчать і анкети тих часів. Взяти хоча б пункт 15 особового листка з обліку кадрів, заповненого Титом Гардасевичем у 1947 році: «Были ли колебания в проведении линии партии и участвовал ли в оппозициях (каких, когда)». Так що не тільки «крок вліво, вправо і розстріл», а навіть «вагання у проведенні лінії партії» могли призвести до такого ж фіналу.

Середню освіту Тит Якович здобув у реальному училищі міста Рівне, а вищу — в Петербурзі в Інституті цивільних інженерів, який закінчив у 1897 році з дипломом цивільного інженера 1-го розряду. Іменний нагрудний знак випускника цього закладу Тита Гардасевича зберігається у музеї Полтавського технічного університету.

До речі, в пізніших документах наводяться дещо інші формулювання здобутої кваліфікації чи спеціальності: «являясь по образованию гражданским инженером-проектировщиком» (із характеристики 1946 року), «инженер-архитектор» (з особового листка із обліку кадрів 1947 року). Але ці розбіжності не вносять суперечностей, а навпаки повніше кваліфікують і відображають широкий фах Тита Гардасевича.

Професійну діяльність Тит Якович розпочав восени 1897 року в Москві на посаді помічника архітектора Митного округу. Потім протягом 1898—1901 років займався проектуванням і будівництвом різних об’єктів Південно-Західної залізниці в Києві та Одесі.

Із 1902 року працював у будівельному управлінні Полтавського губернського правління — спочатку молодшим архітектором, а потім губернським архітектором аж до Жовтневого перевороту 1917 року. Тобто протягом 15 років Тит Гардасевич очолював архітектурну службу тодішньої Полтавської губернії і під його керівництвом та наглядом розроблялись та втілювались усі архітектурно-будівельні проекти як у Полтаві, так і по всій губернії, що визначали архітектурне обличчя нашого краю.

Після революції у 20—30-их роках працював архітектором у різних організаціях, губернським архітектором, головою комісії із обов’язками окружного інженера, завідувачем проектного бюро. П’ять років — із 1923 по 1928 рік — працював на викладацькій роботі в Полтавському індустріальному технікумі. А в грудні 1931 року одержав запрошення Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва керувати проектуванням на кафедрі архітектури.

Працював доцентом, кілька років виконував обов’язки завідувача кафедри архітектури, а з розгалуженням цієї кафедри на три й, у зв’язку з утворенням кафедри сільськогосподарських будівель і споруд, став завідувачем останньої з жовтня 1938-го по 1952 рік. Читав лекційні курси, керував курсовим та дипломним проектуванням.

Крім викладацької, виконував значну науково-дослідницьку роботу, разом із Дмитром Топчієм підготував до видання підручник для студентів ВНЗ по сільськогосподарських будівлях і спорудах, який був опублікований у 1954 році.

Під час Великої Вітчизняної війни, у період із 1941-го по 1944 роки, разом із інститутом евакуювався у місто Уральськ (Казахстан), де продовжував науково-педагогічну роботу. У характеристиці за підписом ректора Л. М. Даманського, виданій у 1946 році, написано наступне: «В условиях военного времени доц. Гардасевич наряду с преподавательской работой вел научно-исследовательскую работу.

В период эвакуации института в г. Уральск т. Гардасевич Т. Я. принимал горячее участие в сохранении кадров преподавателей и студентов института» (стиль збережено. — Авт.).

Із розповідей учня, а потім колеги Тита Гардасевича професора, доктора технічних наук Дмитра Топчія, відомі деякі деталі евакуації інституту в серпні—вересні 1941 року. Коли ешелон із працівниками інституту й студентами стояв на залізничній станції Полтава—Південна, готовий до відправлення, в цей час налетіли фашистські літаки і почалися обстріл та бомбування станції. Тит Якович із дружиною сиділи у вагоні, прикрившись із головою великою вовняною клітчастою хусткою (мовби вона могла їх захистити від обстрілу й бомб!). А коли припинився авіаналіт, у хустці виявились дірки від осколків, хоча саме подружжя не отримало жодного поранення.

Після війни Тит Якович ще сім років продовжував працювати завідувачем кафедри до виходу на пенсію у 1952 році, у віці 82-ох років! Звичайно, в останні роки слабшав його зір, і окуляри вже не допомагали. Як розповідали тодішні колеги, окремі студенти цим користувалися і влаштовували недобрі, можливо, навіть жорстокі розіграші: під виглядом виконаних тонкими лініями ескізів приносили абсолютно чисті аркуші ватману нібито для консультування і перевірки. Тит Якович, вдаючи, що бачить креслення, старався зробити якісь загальні судження і вказівки. Злими були такі жарти нерозумних і непорядних молодих людей.

Хоча й сам Тит Якович міг висловити різке й образливе судження — майже афористичне. Якось викладач (згодом завідувач кафедри, декан будівельного факультету) Микола Андрейко зустрів на вулиці Тита Яковича не зі звичним портфелем, а з якоюсь сумкою чи навіть «авоською». Не стримався і запитав, чому така відома і поважна людина і з таким непрезентабельним аксесуаром? «Да понимаешь, сейчас всякая сволочь ходит с портфелями, так я не хочу с ними сливаться, — відповів Тит Якович і пояснив, — Недавно встретил управдома с растопыренным портфелем. Спрашиваю, а что ты в нем носишь? А он говорит: «Как что, вот сейчас несу с ремонта мясорубку». Тьфу ты, черт знает, что происходит!».

Зрозуміло, що гідність цього потомственного аристократа й рафінованого інтелігента не могли не зачіпати такі карикатурні «інтелігенти» — неуки з м’ясорубками чи з іншим мотлохом у портфелях як псевдоознакою їх уявної вищості.

Як тут не згадати відомі, крилаті, по суті, слова видатного шотландського поета Роберта Бернса, який ще у XVIII столітті, понад 200 років тому написав:

Король лакея своего
Назначит генералом,
Но он не может никого
Назначить честным малым.
При всем при том,
При всем при том,
Награды, лесть
И прочее
Не заменяют
Ум и честь
И все такое прочее!..

Тит Гардасевич був нагороджений медаллю «За доблесну працю в Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років», багатьма грамотами та подяками адміністрації, занесений в Книгу Пошани інституту в 1948 році, а також був обраний почесним членом Спілки архітекторів СРСР.

За 55 років професійної діяльності ним були розроблені численні проекти цивільних та виробничих будівель, проекти реставрації та укріплення будівель, він керував і спорудженням багатьох об’єктів, які прикрасили Полтаву та інші міста. Так, за його проектом у 1903 році в Полтаві були збудовані, так звані Червоні казарми. Багато проектних розробок 1903—1936 років отримали на конкурсах 1-ші та 2-гі премії. А в 1914 році перша премія була присуджена його проекту музичного училища, яке було споруджене в Полтаві в 1916 році (згодом — Палац піонерів, зараз Палац дитячої та юнацької творчості, вулиця Пушкіна, 30). Будинок триповерховий, корисною площею 3134 м2, має понад 20 класних кімнат та чудовий концертний зал на 1200 (500) місць із належною звукоізоляцією та акустикою приміщень, пам’ятка архітектури. А ще він навчив професії будівельника багато сотень випускників Полтавського інженерно-будівельного інституту, які стали добрими виробничниками, проектантами, науковцями.

Отак і прожив дуже довге, а головне, достойне життя Тит Якович Гардасевич. Із життя він пішов у 1961-му на 91 році.

Полтавці повинні знати, пам’ятати і пишатись своїм видатним земляком, який з 1902-го по 1952 рік — півстоліття — активно працював як провідний архітектор Полтавщини, а потім — викладач інституту. Вважаю справедливим, аби ми одну із вулиць міста, скажімо, ту ж названу іменем Клари Цеткін, перейменували на вулицю Тита Гардасевича.

Олег КОШЛАТИЙ,
доцент ПНТУ імені Юрія Кондратюка

Джерело:

"Вечірня Полтава" за 29 грудня 2010 р.

Ссылки на эту страницу


1 Архитекторы, строители
[Архітектори, будівельники] - пункт меню
2 Дворец детского и юношеского творчеста
Дворец детского и юношеского творчеста
3 Криницкий, Сергей Александрович
[Криницький, Сергій Олександрович] (1906-1983) – архитектор
4 Личности - Г
[Особистості - Г] - пункт меню
5 Музыкальное училище Полтавского отделения Росийского музыкального общества
[Музичне училище Полтавського відділення Російського музичного товариства]
6 Педагоги. Деятели образования
[Педагоги. Діячі освіти] - пункт меню