История Полтавы

Рецензія на статтю М. Дашкевича "Старейший список «Малороссийской Енеиды»"

• 

Подробности

Просмотров: 410

Иван Стешенко. Рецензія на статтю М. Дашкевича "Старейший список «Малороссийской Енеиды»".

Подається за виданням: Стешенко І. Рецензія на статтю Н. Дашкевича "Старейший список «Малороссийской Енеиды»". — «Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1902, т. 45 кн. 1, с. 21—25. Бібліографія.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Стешенко І. Рецензія на статтю Н. Дашкевича — 21

Н. Дашкевич — Старейший список "Малороссийской Энеиды" И. П. Котляревского (Чтения в Истор. Общ. Нестора летописца, кн. XV, в. 1, 1901).

Ювілейний рік українського письменства викликав цілу низку праць про Котляревського, що так чи инакше розглядають твори нашого письменника і виясняють навить дрібні речи, дотичні його творчости. Обєктом студій особливо стала українська Енеїда, якій пощастило хоча-б в тім, що відшукано дві нові її копії, — одну з 1799 р. (Житецького), другу 1794 р. (Дашкевича). Останньому кодексови присьвячена статейка проф. Дашкевича, якої заголовок виписано висше. Перед обговоренєм про текст Енеїди проф. Дашкевич робить декілька уваг взагалі про Енеїду, власне про літературне її значіннє і на превеликий жаль, вносить, на нашу думку, деяку плутанину. Вона містить ся в тому, що Дашкевич замісь "росийської" лїтератури бере неясний термін "общерусской" і таким чином ставить в одному рядї і Капнїстову "Ябеду" або Богдановичеву "Душеньку" і "Енеїду" Котляревського. "Сле-

Стешенко І. Рецензія на статтю Н. Дашкевича — 22

дующий ценный вклад в общерусскую (?) литературу сделал Капнист своей "Ябедой". Но еще большую важность для общерусской литературы, как в частности и для малорусской, представляло появление "Малоросс. Энеиды" И. П. Котляревского, которая так долго россматривалась, не как памятник отдельной, областной литературы, а как произведение для общерусской читающей публики (ст. 34) і т. д. — Так висловлюєть ся шан. професор про нашу Енеїду. Ми згоджуємось з сїєю думкою про значіннє нашої Енеїди і не розуміємо тільки одного, — що се власне за "общерусская" лїтература і для кого вона "обща"? Знати се — для нас важно, щоб вияснити собі дїйсну вагу Енеїди не лише для української, але і для сеї "общерусской" лїтератури. Иньша річ, коли українська Енеїда то частка сеї останньої літератури, а иньша — коли вона стоїть по за нею, яко чужонародня... З слів г. Дашкевича видко, що місце має ся друга евентуальність, але-ж треба се зазначувать виразнїйше, не плутаючи справи такими термінами, як "общерусский". "Общерусский" мусить значити в данім випадку "велико русский", — і чому ш. професор не вживає сего зрозумілого терміна, я не розумію. Називати росийську лїтературу "общерусскою" тільки через те, що в нїй працюють різні по народности особи, зовсїм же неможливо, бо тодї спільною для всїх народів лїтературою можна зробити напр. французьку лїтературу 18 в., на мові якої писали інтелїґенти всего цівілїзоваяого сьвіта. Взагалї, на мою думку, сей термін "общерусскій" треба викинути з ужитку, бо не маючи реального змісту, він веде тільки до непорозуміння.

Що-ж до того, що Енеїда К-ого видавалась довго твором призначеним для "общерусской читающей публики", то ся увага має значіння для Енеїди К-ого остільки-ж, як і для всякого иньшого европейського твору, що має усьпіх через внутрішнїй свій зміст. Я не думаю, щоб висловлюючи сю думку, д. Дашкевич хотїв власне сказати, що Енеїда К-ого належать до "обще-русской" (росийської) лїтератури: толї поява Енеїди не була б ясною, як еволютивний факт, в сфері иньших творів в велико руській лїтературі. Але сей невдячний термін "общерусский" остільки стоїть на перешкодї зрозумінню дїйсного погляду на сю справу проф. Дашкевича, що й висловлена ним правдива гадка не здаєть ся такою.

Коли ми зачепили питання термінольоґії, то варто торкнутись вживаного ш. професором терміна "областной" лїтератури. Чи не час би теж і сей термін, як "общерусский", також запроторити до архіву? Розуміння "областного" — чисто адмінїстративне, або, коли хочете ґеоґрафічно-економічне, — як же його можна прикладати до таких явищ, як язикова форма лїтератури? Я кажу "язикова" форма, бо безперечно язик — се та підстава, на якій д. Дашкевич зве нашу лїтературу "област-

Стешенко І. Рецензія на статтю Н. Дашкевича — 23

ною". Цікаво знати, чи мусить бути окрема "областная" література також і для Кавказа, де є "область войска Кубанского" або для "области войска Донского"? Ледви чи "область" мешканців тих країн може бути приводом на те, щоб дати їм окремі літератури (по мові) крім тих, до яких вони належуть етноґрафічно, — себто лїтературу українську (Кубань) і росийську (Донщина — exceptis excipiendis). А раз так, то ми доходимо до того припціпа національности, на якому повинна будувати ся кожна проява внутрішнього житя народів. Через те і для всіх Українцїв істнує тільки одна по мові література, — де-б вони не були, чи в Росиї, чи в Австриї, чи навіть у Америцї. Недорічність прикладання до недержавних лїтератур назви "областного" особливо виявляєть ся на зразку Америки, де теж єсть парість української лїтератури: цїкаво знати, з якого погляду сю американо-українську лїтературу можна було-б назвати "областною"? Одно слово, принціп "областности" для назви недержавних лїтератур мусить замінити ся прінціпом "національности".

Після сих уваг загальних перейдемо до "фактів" розвідки проф. Дашкевича і спинити ся головно на виводах, що їх робить Дашкевич на підставі розгляду знайденого списку "Енеїди". Сих виводів три і перший із них такий: "Повидимому "Малор. Энеида" была закончена в первой редакции уже в октябре 1794 г. и, следовательно, мысль о ней могла зародиться в уме автора немедленно или вскоре после знакомства с Энеидой Осипова, появившейся в свет в 1792 г." (ст. 40). Хоча Енеїда Осипова з'явилась в 1791, а не 1792 р., як думає ш. професор, — одначе ся помилка не може перечить тій думцї, що 3 перші частки нашої Енеїди були закінчені в жовтні 1794 р. Але що сю думку засновано тільки на напису на рукописї, то можна спитати ся, чому се, трапилоеь 1794, а не 1793 р.? В такій-же формі висловлена думка видаєть ся не доказом, а просто догадкою незначної вартости. І се тим більше, що матеріял для двох частей нашої Енеїди був вже в формі також 2 частин Енеїди Осипова (5 пісень Верґілїя), що вийшли 1791 р. Я особливо звертаю увагу на той факг, щоб спростувати хибну бібліографічну звістку, подану Мінским (Новь, 1885 p. N 4), нїби 1791 p. вийшла тільки перша частина твору Осіпова.

Ся звістка, що дотикалась першого видання Енеїда Осіпова, якого я не міг мати в руках, байдуже про всякі клопоти, як не мав його і Мінский, будучи навіть в Петербурзі, — була менї одним з доказів того, що Котляревський не міг 1791 р. починати своєї Енеїди, бо не мав взірця, що вийшов лише 1792 р. Тепер, коли я маю в руках перше виданнє сього взірця 1791 p., мушу сказати, що Котляревський міг писати свою Енеїду (дві части) 1792 p., а не 1794 р. (див. мою книгу "Поєзія И. П. Котляревского" ^[*] — ст. 73-74), коли тільки сьому

[* Див. Стешенко И. М. И. П. Котляревский и Осипов в их взаимоотношениях - Т.Б.]

Стешенко І. Рецензія на статтю Н. Дашкевича — 24

сприяли й другі обставини, важливости яких не ножна зрозуміти без знайомости з иньшими частинами першого видання Енеїди Осіпова. Без сього-ж видання не можна розвязати й питання, чи справді Кот-ський скінчив перші три частини своєї Енеїди до 1795 p., як се показує знайдена копія. Вияснити се може тільки відшуканнє 1-го видання 3-ї частини Енеїди Осипова, якого, по словами Мінского, нема навіть в петербурській Публичній біблїотеці. В усякому разі цифра 1794 як рік закінчення 3 частей Енеїди здаєть ся менї тепер правдоподібною.

Другий вивід проф. Дашкевича той, що "приходится окончательно отказаться от мнения, на котором я (себто Дашкевич) настаивал раньше, — о больше или меньше самобытном происхождении Энеиды И. П. Котляревскаго" і т. и. (ст. 40). I се через те, що "сам автор смотрел на нее (Энеиду), как на составленную преимущественно по русскому оригиналу: он ведь назвал ее "перецыганенною" с русского языка на малороссийский" (ст. 40). Така підстава для зміни думок здаєть ся менї не зовсім міцною; бо треба ранїш пересьвідчитись, чи справдї так, як пойменовано, назвав ії сам автор. А сего в данім випадку і нема, хоча, не перечу, напис на рукопису ориґінальному, з якого, певно списано і копії 1794, міг і навіть повинен був бути такий, як на копії 1794 p., — але ся повинність виходить з даних иншого характеру себто з порівняння різних переробок Енеїд... В усякому разі менї особисто приємно почути таку заяву від проф. Дашкевича, що так довго встоював за "самобытность" нашої Енеїди. В своїм місцї я казав (Поэз. Котл., ст. 69), що нові дані тільки ствердять наслїдки мого порівнання Енеїд і таке моє "пророкуваннє" здїйснюєть ся вповнї. Одно слово, питання про залежність нашої Енеїди від росийської можна вважати неспорним фактом. *)

Третий вивод Дашкевича той, що "Котляревский предназначал свою поэму, по-видимому, изначала для читателей более широкого круга, чем малороссийская публика того времени" (ст. 40). Сей вивод ш. професор засновує на тому, що Кот-ський вдав ся до пояснення різних українських слів Енеїди; але з сим виводом я не можу згодитись цілком, бо певен, що Кот-ський писав не для иншого круга, як "малороссийского" і по самій простій причинї. Рахуючи на ширші круги, К. міг цїлком вільно писати по великоруському, як се зробив Богданович або Капнист, що писали власне для того ширшого круга, для "общерусской" лїтератури. Висловлювати думки в мові публїки, для якої призначають ся ті думки, річ зовсім природна. — одже писания К-кого по

*) Дотеперішні досліди не дають нам ще до такого категоричного висновку трівкої научної підстави. Ол. Кол. (Примітка з фільол. секциї).

Стешенко І. Рецензія на статтю Н. Дашкевича — 25

українському, а не по великоруському власне й показує, що зерно, основа читачів, на гадку Кот-ого, мусїли бути властиво українські. Що-ж до того, що К-ий поясняв українські слова, звісні його нациї, то се не перечить нашому виводу, як рівнож не стверджує думки Дашкевича.

Пишучи для свого народу, К. нїчого не мав проти того, щоб його прочитала і близька народність великоруська, — але, очевидно, що таке бажання не стоїть в суперечности з заміром поета писати головно для свого народу. Так чи инакше, але цїкаво в усякому разі, який новий вивід може зробити Дашкевич із свого твердження? що власне значить те, що К-ський нїби писав для ширшого кругу? Не думаю, щоб ствердженнє сього факта мало якісь иньші наслїдки, в роді того, що лїпше, пишучи для ширшого кругу, писати і мовою того кругу. Проте сам Дашкевич сього не говорить і на сему закінчує свої виводи, цїкавість яких треба піднести в усякому разї. Як не брати-б означені виводи, у всякому разї можна сказати, що заслугує всякої подяки обзнайомленнє публїки з сим рідким списком Енеїди "с целью склонить к изучению его" (41). Головний наслїдок обзнайомлення мусить бути критичне виданнє Енеїди, якого доси нема, і яке тепер може бути зроблене при двох нових копіях Енеїди, — виданої д. Житецьким і по части Дашкевичом.

Ів. Стешенко.