История Полтавы

Кулик, Григорий Иванович

Подробности

Просмотров: 23381

Кулик, Григорій Іванович (09.11. 1890—24.08.1950) — військ. діяч. Маршал Рад. Союзу (1940), Герой Рад. Союзу (1940).

Н. на х. Дудникове (нині село Полтав. р-ну Полтав. обл.) у сел. родині. 1904 закінчив 2-класне уч-ще. 1912 був мобілізований до рос. армії. Служив рядовим в артилер. бригаді. Учасник Першої світової війни. 1917 вступив у РСДРП(б). У листоп. 1917 створив червоногвард. загін (див. Червона гвардія) в районі Полтави й до берез. 1918 був його командиром. У Червоній армії (див. Радянська армія) — з квіт. 1918, нач. артилерії 5-ї (потім — 10-ї) армії. Брав участь в обороні Царицина (нині м. Волгоград, РФ). Від поч. 1919 і до травня цього ж року був військ. комісаром Харківської губернії та нач. гарнізону Харкова. У берез. 1919 керував придушенням меншовицьких і есерівських повстань у Бєлгороді (нині місто в РФ), Сумах і Харкові. За придушення повстання в Тамбові (нині місто в РФ) отримав орден Червоного Прапора. Головував у трійці революц. трибуналу, яка чинила суди над повсталими селянами. У трав. 1919 — нач. артилерії щойно створеної 14-ї армії, яка ліквідувала збройні сили отамана Н.Григор’єва і розгромила під Кромами (нині с-ще міськ. типу Орловської обл., РФ) Добровольчу армію генерал-лейтенанта В.Май-Маєвського. Від черв. 1920 — нач. артилерії Першої Кінної армії, що брала участь у польсько-радянській війні 1920 та розгромі Російської армії генерал-лейтенанта П. Врангеля. Після війни — на командних посадах: з черв. 1921 — нач. артилерії Північнокавказ. військ. округу, потім — пом. нач. артилерії РСЧА. 1924 закінчив академічні курси вищого комскладу РСЧА. Від 1925 — заст. голови Воєнно-пром. к-ту Вищої ради народного господарства, з листоп. 1926 — нач. Головного артилер. управління РСЧА. 1932 закінчив Військ. акад. ім. М.Фрунзе і отримав призначення командиром-комісаром 3-го стрілец. корпусу, з трав. 1937 — нач. Артилер. управління РСЧА. Від 1937 (і до 1946) — депутат ВР СРСР. 1938 підписав лист до Й.Сталіна з пропозицією зупинити репресії проти командного складу. Під час арештів у 1939 намагався захищати деяких воєначальників (у т. ч. А.Хрульова). Від січ. 1939 — командарм 1-го рангу, заст. наркома оборони СРСР і начальник Гол. артилер. управління. 1939 координував дії Українського фронту і Білорус. фронту, які здійснювали операції на тер. Зх. Білорусі та Західної України під час радянсько-польської війни 1939. Указом Президії ВР СРСР від 21 берез. 1940 «за зразкове виконання бойових завдань командування в радянсько-фінській війні» одержав звання Героя Рад. Союзу. 7 трав. 1940 отримав звання маршала Рад. Союзу.

На початку Великої вітчизняної війни Радянського Союзу 1941—1945 очолив Гол. управління з формування й комплектування військ, що здійснювало контроль за організацією резервів і підготовкою маршових поповнень. 6 серп. знятий з посади «через незадовільність роботи». У серп.—верес. 1941 призначений команд. 54-ї армії, що діяла на Ленінгр. фронті. 9 листоп. 1941 за особистим розпорядженням Й.Сталіна направлений як уповноважений Ставки Верховного Головнокомандування в Керч для організації там оборони й на допомогу командуванню П’ятдесят першої армії Кримського фронту. На той час більшість дивізій військ Кримського фронту мала у своєму складі по 300 бійців, що унеможливлювало опір переважаючим силам противника. У зв’язку з цим К. наказав евакуювати особовий склад і військ. техніку з Криму. 16 листоп. гітлерівці взяли Керч.

16 лют. 1942 Спец. присутствіє Верховного суду СРСР звинуватило К. у військ. злочині. За те, що він, усупереч наказу Ставки, віддав військам наказ залишити Керч, Президія ВР СРСР позбавила К. звань маршала Рад. Союзу і Героя Рад. Союзу, а також усіх держ. нагород (3-х орденів Леніна, 3-х орденів Червоного Прапора, медалі «Золота Зірка» і ін.). Його зняли з посади заст. наркома оборони і виключили зі складу ЦК ВКП(б).

У берез. 1942 К. понизили в званні до генерал-майора. З цього часу він перебував у розпорядженні наркома оборони СРСР. Постановою РНК СРСР від 15 квіт. 1943 йому було присвоєне військ. звання генерал-лейтенанта, після чого К. був призначений командуючим Четвертої гвардійської армії, яка брала участь у Курській битві 1943.

Від жовт. 1943 до січ. 1944 К. — у розпорядженні Гол. управління кадрів, з січ. 1944 — заст. нач. Гол. управління формування й укомплектування військ Червоної армії. Від 1944 до 1945 — заст. Головкому мобілізації і заст. командуючого Приволзьким військ. округом. У лип. 1944 йому повернули вилучені ордени.

У квіт. 1945 знятий з посади «за розвал бойової підготовки і побутове розтління». 19 лип. 1945, на підставі «повідомлень» (зокрема, генералів армії І.Петрова і Г.Захарова, які зазначали, що К. «вихваляв офіцерський склад царської армії, говорив про погане політвиховання радянських офіцерів, неправильне розміщення кадрів вищого складу армії»), а також у зв’язку з «сигналом» нач. Гол. артилер. управління РСЧА І.Смородинова «про моральну неохайність» К., РНК СРСР своєю постановою понизила К. у званні до генерал-майора. Від 19 лип. 1945 був заст. командуючого Приволзьким військовим округом. 28 червня 1946 знятий з усіх посад і звільнений у відставку. 11 січ. 1947 заарештований і ув’язнений. 24 серп. 1950 Військ. колегія Верховного суду СРСР засудила його разом з ін. обвинувачуваними — В.Гордовим і Ф.Рибальченком — до смерті. У вироку зазначалося, що К., «вступивши в злочинний зв’язок з В.Гордовим і Ф.Рибальченком на ґрунті спільності антирадянських поглядів, організував змовницьку групу для боротьби з радянською владою». Того ж дня вирок був виконаний, тіло небіжчика кремували, а прах поховали на Донському кладовищі.

11 квіт. 1956 Військ. колегія Верховного суду СРСР реабілітувала К. за відсутністю складу злочину. 28 верес. 1957 президія ВР СРСР задовольнила клопотання Верховного суду СРСР про відновлення К. у військ. званні маршала Рад. Союзу, у званні Героя Рад. Союзу й у правах на ордени Леніна та Червоного Прапора.

Літ.: За мужність і відвагу: Документальні розповіді про полтавців — Героїв Радянського Союзу. Х., 1984; Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь, т. 1. М., 1987; Маршалы Советского Союза: личные дела рассказывают. М., 1996; Карпов В. Расстрелянные маршалы. М., 1999; Егоршин В. Фельдмаршалы и маршалы. М., 2000; Соколов Б. Григорий Кулик: Разжалованный маршал. М., 2000; Межирицкий П. Читая маршала Жукова. Филадельфия, 2002; Рубцов Ю. Маршалы Сталина. Ростов-на-Дону, 2002; Соколов Б. Сталин, Булгаков, Мейерхольд...: Культура под сенью великого кормчего. М., 2004; Турченко С. Дело «обиженных»: за что был расстрелян маршал Кулик. «Труд», 2005, 27 октября (№ 201); Рубцов Ю. Маршалы Сталина: От Буденного до Булганина. М., 2006; Расстрельные списки за 1950 год. Web: Меморіал: Донское (http://www.memo.ru/memory/DONSKOE/d50.htm).

Т.В. Заболотна.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Фото: http://www.savok.name/forum/topic_134