Генерал-губернаторства

Генерал-губернаторства – адм.-тер. й політ. одиниці Російської імперії, що були запроваджені невдовзі після ліквідації 1796 тотожних їм намісництв, утворених імп. Катериною II на основі законодавчого акта "Учреждения для управления губерниями Всероссийской империи" (1775). На чолі Г.-г. стояв ген.-губернатор, який призначався імператором. Як адміністративні одиниці ліквідовані в 1830-х рр. у внутр. губерніях Рос. імперії, натомість набули значення в етнонац. регіонах, відмінності яких не давали змоги управляти ними на основі заг.-рос. законодавства.

У 1-й пол. 19 ст. 9 укр. губ. і Бессарабська обл. (з 1873 – губ.) були включені в три Г.-г.: Малоросійське генерал-губернаторство, Київське генерал-губернаторство, Новоросійське і Бессарабське генерал-губернаторство. Малоросійське Г.-г. існувало 1802–56, до його складу увійшли Чернігівська губернія і Полтавська губернія, а 1835 приєднано Харківську губернію. Київське Г.-г. (Київська губернія, Волинська губернія та Подільська губернія) існувало 1832–1914. Новоросійське і Бессарабське Г.-г. (Катеринослав-ська губернія, Херсонська губернія, Таврійська губернія, Бессарабська обл.) існувало 1822–74. 1914 на землях Галичини і Буковини, окупованих рос. військами в ході Першої світової війни, створено Галицьке військове генерал-губернаторство (1914–17).

Генерал-губернаторська форма адміністрування була ефективною для підкорення земель етнонац. регіонів та їх русифікації. Управління в різних Г.-г. мало відмінності як у порівнянні з управлінням внутр. губерніями, так і між собою, але мета в них була одна – поступова ліквідація та уніфікація особливостей приєднаних тер. Кожному ген.-губернаторові верховною владою надавався різний обсяг повноважень залежно від характеру приєднання регіону (добровільного чи насильницького), часу перебування регіону в складі імперії, особливостей політ. і соціально-екон. розвитку, етнічного і конфесійного складу нас., впливу нац. рухів. Ген.-губернатор забезпечував політику центру в регіоні шляхом поширення там рос. державності, через заміну місц. порядків і місц. форм самоуправління заг.-рос. законодавством і рос. держ. установами, інтеграції станів і окремих етнічних угруповань. Контролював поширення там рос. к-ри й мови. Від 1862 ген.-губернатори призначалися одночасно й начальниками військових округів.

Практикувалося також утворення тимчасових Г.-г. Перше таке Г.-г. (створене в зв’язку з польським повстанням 1830–1831) об’єднало Волин. і Подільську губернії з канцелярією в Житомирі (1830–32); друге – Харків., Черніг., Полтав., Курську, Орловську і Воронезьку губ. з центром у Харкові (1879–82); третє – Бессарабську, Херсон., Катериносл. і Таврійську губ. з центром в Одесі (1879–89). 1881–82 Одеському ген.-губернаторові підлягали також м. Ростов-на-Дону (нині місто в РФ) з повітом, 4 градоначальства (Одес., Таганрозьке, Керч-Єнікальське, Севастопольське) і військ. порт Миколаїв. Існували також Г.-г.: 1905–08 – Одес.; 1905–07 – Миколаїв. на тер. Миколаїв. і Севастопольського градоначальств, а 1906 сюди приєднано також Херсон. і Дніпровський повіти; 1905–06 – Харків. (охоплювало місто і повіт); 1905–07 Кременчуцьке – з м. Кременчук і його повітом та посадом Крюків (нині в межах м. Кременчук); 1905–07 – Сум., 1905–07 – Феодосійське. На тер. Пд. гірничо-заводського р-ну Донбасу (повіти Бахмутський, Маріупольський, Слов’яносербський, Таганрог і Таганрозький округ, Область Війська Донського) 1906–07 існувало Г.-г. з центром в м. Юзівка (нині м. Донецьк).

Ліквідація Г.-г. свідчила про те, що місц. губернії в етнонац. регіонах повністю прирівнювалися за статусом до ін. рос. губерній.

Літ.: Полное собрание законов Российской империи, т. 1, № 382. СПб., 1830; Указатель к Полному собранию законов Российской империи, т. 42, ч. 2, отд. 1. СПб., 1885; Грибовский В. Государственное устройство и управление Российской империей. Одесса, 1912; Исторический обзор деятельности Комитета Министров, т. 2, ч. 1–ч. 2. СПб., 1902; Зайончковский П.А. Кризис самодержавия на рубеже 1870–1880-х годов. М., 1964; Воробейкова Т., Дубровина А. Преобразование административно-полицейского аппарата, суда и тюремной системы во II пол. ХIХ в. К., 1973; Ерошкин Н. История государственных учреждений в России. М., 1983; Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832–1914): Історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. К., 1999; Лысенко Л.М. Губернаторы и генерал-губернаторы Российской империи (XVIII – начало ХХ века). М., 2001; Шандра В.С. Малоросійське генерал-губернаторство, 1802–1856: Функції, структура, архів. К., 2001.

В.С. Шандра, О.Є. Маркова.

Джерело:

e-Енциклопедія історії України

Ссылки на эту страницу


1 Административно-территориальное деление
[Адміністративно-територіальний поділ] - пункт меню
2 Генерал-губернатор
[Генерал-губернатор] - в Российской империи с 1775 г. - высшая должность в губернской администрации

Поддержать сайт
Карта ПриватБанка:

4149 4390 0512 1235