Степаненко, Николай Емелянович

Степаненко, Микола Омелянович (18.12.1918 - 14.03.1993), громадський діяч, освітянин, письменник.

Еміграційна преса відносила професора М. О. Степаненка до "найбільш активних представників наддніпрянської еміграції після Другої світової війни". "Інколи здається, — писав журнал "Молода Україна" (Торонто, 1989), — що не було руху, організації, друкованого органу в демократичному еміграційному середовищі, які обійшов, не належачи до них, М. Степаненко. А дуже часто він не просто собі належав до них, а був одним із їх основоположників, організаторів, співкерівників, керівників". Його діяльність поширювалась на багато сфер духовного життя — педагогічну, літературну, громадсько-політичну, а в останні роки ще й церковну.

Микола Омелянович Степаненко народився у селі Микільське Полтавського району в селянській сім’ї, якої не минули репресії більшовицького режиму. Закінчивши спершу Микільську трудову школу, а в 1938 році філологічний факультет Полтавського педагогічного інституту, працював як викладач української мови й літератури в середніх загальноосвітніх і фахових (механізація сільського господарства, педагогічна) школах. 1943 року залишив Полтавщину й опинився в Західній Україні. В повоєнний час перебував у таборі для переміщених осіб у Західній Німеччині, де вчителював, займався публіцистикою, входив до об’єднання українських письменників МУР (Мистецький український рух). 1949 року переїхав до Америки. У 1950 — 60 роках навчався і студіював у Колумбійському, Сиракузькому та Нью-Йоркському університетах. З 1963 — магістр, а з 1970 року — доктор філософії. Протягом 10 років працював керівником програми в Центрально-Мічіганському університеті (1971 — 1981). Одночасно був у складі професорів Українського Вільного Університету (УВУ) та Українського Технічно-Господарського Інституту (УТГІ) у Мюнхені. У 1977 році включився в розбудову Кафедри українознавства в Австралії, а наступного року викладав українську літературу в університетах Макворі, Монаш, Сіднея, Аделаїди, Канберри. Був дійсним членом Наукового товариства імені Т. Шевченка. З 1978 року — секретар і віце-президент відновленої декретом Президента УНР в екзилі Української Могилянсько-Мазепинської Академії Наук (УММАН). Керував секцією славістичних і східноєвропейських студій Мічманської АН у США. 1981 року вийшов на пенсію. 1989 року Владика Мстислав надав М. Степаненкові сан ієрея і призначив настоятелем УАПЦ св. Архистратига Михаїла в Сан-Франціско.

Літературно-творчу працю М. Степаненко розпочав 1927 року в Полтаві. Але в 30-і роки не міг її розгорнути. Пізніше, особливо в еміграційний період, друкував у різних виданнях — газетах, журналах, збірниках та окремими книжками, твори майже усіх жанрів, опублікувавши безліч статей, есеїв, нарисів, рецензій, критичних відгуків ("Українські вісті", "Наше життя", "Прометей", "Молода Україна", "Свобода", "Америка" та ін.). Чимало статей підписано псевдонімами: Михайло Степовий, Микола Сварожич, Николай Угарті, М. Юркевич, Методій Домонтар та ін. До речі, журнал "Прометей" та "Листи до приятелів" в 50-х роках редагував сам. А в середині 80-х років співпрацював з видавництвом "Тризуб" (Канада).

Зацікавлення М. Степаненка в науково-дослідній ділянці зосереджувалося на історико-літературних темах: він писав про Григорія Сковороду (1973), Лесю Українку (1971), Василя Стефаника (1971), Олеся Ґончара (1978), Сергія Єфремова (1977), про "шестидесятників" (1978) та ін. До сфери своїх зацікавлень включив і російських авторів: Н. Страхова (1971), М. Кузьміна (1976), О. Солженіцина (1978) та ін. У практично-науковому аспекті мали значення його підручники з української мови і фольклору, виготовлені в місті Монтерей спільно з іншими авторами. Велику увагу віддав дослідженню діяльності С. Петлюри, що знайшло місце в наукових розвідках: "Постать Симона Петлюри в українському письменстві", "Петлюра як людина і громадянин", "Симон Петлюра — дослідник української культури" (1979) та ін. У 80-х роках опублікував статті: "Київ в українській емігрантській поезії" (1981), "Двадцяті роки в історії українського письменства і їхній відгомін у літературному процесі останніх десятиліть" (1982) тощо.

Головні праці М. Степаненка зібрані в книгах: "Жива легенда діяльної нашої боротьби: статті, промови, розвідки" (Вашінгтон — Філадельфія, 1979), "Шосте коло: Ювілейний збірник: Статті, промови, розвідки" (Вашінгтон, 1979), "Борець за ідеї української нації" (1981).

М. Степаненко був членом американських і міжнародних мовознавчих, літературознавчих та академічних об’єднань. З 1967 — член Організації українських письменників "Слово", а з 1968 — Спілки українських журналістів в Америці. Взимку 1993 року був прийнятий до Спілки письменників України.

Не можна не згадати також діяльність Миколи Степаненка на громадсько-політичному полі, що він її розпочав іще на Україні під час окупації. В 1945 році працював в Українському комітеті в Мюнхені — Розенгаймерштрассе та в таборі Мюнхен — Карлсфельді. Від 1946 року був членом ДК УРДП; в 1947 — 48 роках — член Підготовчої комісії для створення Української національної ради, а після її заснування — секретар Президії УНРади. В 1967 році він став віце-президентом Уряду Української Народної Республіки.

Професор Степаненко в 1991 році очолив у США товариство сприяння Полтавському краєзнавчому музеєві, а влітку 1992 року відвідав Полтаву і свої рідні місця.

Источник:

http://www.pollitra.pi.net.ua

Ссылки на эту страницу


1 Личности - С
[Особистості - С] - пункт меню
2 Общественные деятели
[Громадські діячі] - пункт меню
3 Педагоги. Деятели образования
[Педагоги. Діячі освіти] - пункт меню
4 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235