Полетыка, Григорий Андреевич

Полетика, Григорій Андрійович (1725, Ромни - 27.11/08.12/.1784, С.-Петербург) — громадсько-політичний та культурний діяч, письменник.

Походив з відомого козацько-старшинського роду, що вів початок від волинського шляхтича Івана Полетики; дід Павло (р. н. невід. - 1709) був значковим товаришем Лубенського полку; батько Андрій Павлович (близько 1692-1773), у 1727-1729 pp. poменський війт, дослужився до рангу бунчукового товариша (1749 р.) Лубенського полку; мати була онукою лубенського козацького полковника Ілляшенка.

Григорій Полетика в 1745 р. закінчив Киево-Могилянську академію. Вважався, водночас із Г. Сковородою, найосвіченішою людиною в Україні. За власними твердженнями, Г. Полетика мав одну з кращих у всій Російській імперії приватних бібліотек: "за все для мене дорожча моя бібліотека, що складалася з кількох тисяч книжок, і про яку я можу запевнити, що вона була одна з кращих у російській державі... такої не тільки в жодного з партикулярних людей не було, але і з державними російськими бібліотеками моя в першості, рідкісності і древності книг сперечатися могла...".

Працював перекладачем з латинської і німецької мов у Петербурзькій Академії наук і Синоді (1745-1764 pp.), головним інспектором Морського шляхетного корпусу (1764-1773 pp.). Поряд із діловими паперами перекладав античних філософів та видавав книжками їхні твори, зокрема, афоризми римського стоїка Епіктета, грека Ксенофонта - про справи і бесіди Сократа. В 1763 р. склав перший у Російській імперії "Словарь на шести языках: на российском, греческом, латынском, французком, немецком и английском" (1763 р.). Працюючи Інспектором, уклав "Проект зміни порядку навчання і покращення навчального процесу", який був затверджений як керівництво до дії, В морському шляхетному кадетському корпусі за чотири роки учні осягали арифметику, геометрію, тригонометрію, астрономію, географію, навігацію, фортифікацію, корабельну архітектуру, такелажне мистецтво, французьку, німецьку, англійську мови (за словником самого Г. Полетики), малювання, фехтування, танці (остання наука мала виправити позитуру і зробити кадета струнким і приємним).

Узяв шлюб із дочкою відставного генерального судді війська Запорозького Івана Гамалії. Подружжя жило у власному будинку на Васильєвському острові, виїжджаючи на літні вакації до рідких місць. Під час цих поїздок Г. Полетика працював у бібліотеці Києво-Печерської лаври, збирав матеріали з української історії, написав дослідження про перші школи й освіту в Русі-Україні.

У 1767 р. був обраний шляхетством Лубенського полку депутатом своєрідного російського парламенту - Комісії для творення проекту нового уложення законів. На засіданнях комісії, а також у своїх творах обстоював принципи автономного устрою Гетьманщини.

Автор праць: "На каком основании Малая Россия была под республикой Польською и на каких договорах отдалась российским государям, и патриотическое рассуждение, каким образом можно бы оную ныне учредить, чтобы она полезна могла быть Российскому государству без нарушения прав ее и вольностей", "Сборник прав л привилегий малороссийского шляхетства", "Записка о начале Киевской академии", "Возражение на наставление Малороссийской коллегии господину депутату Д. Натальину" (опубл. 1851 р.), "Мнение на читанный в 1768 г. в комиссии "Проэкт прав благородных" (опубл. 1926 р.). На думку деяких істориків, Г. Полетика був автором "Історії Русів"..

З виступу Г. Полетики на засіданні комісії з історичною запискою — запереченням настанов Малоросійської колегії своєму депутатові Дмитру Натальїну:

Щодо введення податку у вигляді т. зв. "рубльового окладу". Таке оподаткування рівносильне пограбуванню незаможних; справедливіше брати податок Із наявної кількості землі, як робилося за князівства Київського. Щодо наміру запросити для розведення лісів спеціалістів із Німеччини. В Україні чимало власних лісничих.

Щодо пропозиції обмежити куріння горілки. Таким чином прихилити суспільство до доброчинності не вдасться, це існують інакші методи — освіта і вільність народів.

Щодо пропозиції переформувати й озброїти козацькі полки на кшталт російського війська.

Доцільніше дати лад існуючому Війську Запорозькому, а саме: урівняти чисельність полків, на старшину обирати людей здібних із місцевих, регулярно ллатити жалування, не використовувати козаків на господарських і підсобних роботах.

Щодо пропозиції описати всі будинки, хати, земельні угіддя, пронумерувати їх або наділити певними знаками, щоб викоріняти "мнимое в свободе своевольство". "Легко можно на земли й домы наложить новые подати, легко можно расставить нумеры, но опасно только то, чтоб одни нумеры остались, а людей не будет. Представляемые же от коллегии средства, чтоб уходящих сыскивать всеми мерами, наказывать, посылать на поселение и на каторгу, сколь насильственные суть, столь и бесполезные, ибо сие народа, близ границ живущего, не удержит. Лучше, по всемилостивейшему ее императорскою величества намерению, оградить государство благоденствием, а не стражею, то народ и без того в пределах своих останется".

Висновок. "Предлагаемые Малороссийской коллегией к поправлению состояния нашего средства все принуждены, все насильны, все отяготительны, все несходны ни с состоянием нашего народа, ни с воспитанием, ни с обыкновениями оного. Ненадобными почтены паши законы, которые однако, больше многих других с человеколюбием сходствуют, унижена наша служба... описан с худой стороны и неприятными красками наш народ, который нравами и поведением своим нельзя сказать, чтоб других был хуже; представлены способы к нашему отягощению и, можно сказать, к неминуемому разорению. Не такими средствами приводится народ к благоденствию, каковые представляет Малороссийская коллегия".

Депутатство в катерининській комісії стало головною подією в житті Григорія Полетики. По гучному виступові у Законодавчих зборах його життя текло далі звичним шляхом, аж доки під час великої пожежі 1771 р. не згорів його будинок. Завдана шкода склала 16 тис. руб. - на той час величезні гроші, але найболючішим була втрата значної частини бібліотеки. Невдовзі Г. Полетика вийшов у відставку і виїхав на Україну. Зайнявся впорядкуванням своїх маєтків, судився за них із сусідами. Облишивши політичну діяльність, побрів слідом більшості української старшини, яка кинулася добувати собі й своїм дітям дворянські звання. Помер у Санкт-Петербурзі, де перебував наїздом, шукаючи в столичних канцеляріях правди на своїх зажерливих сусідів. Похований в Олександро-Невській лаврі, могила не збереглася.

Син Полетика Василь Григорович (1765-1845) - історик і громадський діяч. Після закінчення Віленського університету до 1790 р. перебував на військовій службі. В 1802,1805-1812 pp. обирався маршалом дворянства Роменського повіту Полтавської губернії, дбав про розвиток шкільництва та освіти. Автор історичного дослідження "Опыт россуждений о первоначальных делах мира, древнем Египте, об ассирианах, мидянах и персах" (1788 р.). Його "Записка о начале, происхождении и достоинстве малороссийского дворянства" була покладена в основу прохання української депутації під час коронації Олександра І: повернути Україні її права і вольность. Збирав матеріали до історії України і мав намір її написати.

Джерело:

Білоусько О. А., Мокляк В. О. Нова історія Полтавщини. Друга половина XVI — друга половина XVIII століття. Стор. 228-229

Ссылки на эту страницу


1 Деятели культуры
[Діячі культури] - пункт меню
2 Личности - П
[Особистості - П] - пункт меню
3 Общественные деятели
[Громадські діячі] - пункт меню
4 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню
5 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
6 Русь-Украина и Московщина-Россия
[Русь-Україна та Московщина-Россія] – Историко-политическое исследование Лонгина Цегельского. С картой Украины. Второе, переработанное издание. Царьград. Из типографии Союза освобождения Украины. 1916

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235