Полтава. Историко-архитектурный очерк

І. О. Ігнаткин, Л. С. Вайнгорт. Полтава. Історико-архітектурний нарис. Видавництво «Будівельник». Київ. 1966

Книга з бібліотеки Валерія Олександровича Трегубова.

— 2 —

Полтава — одне з старовинних і визначних міст України, що славиться архітектурними пам'ятниками та монументами на честь великої перемоги російської армії під проводом Петра 1 над шведськими інтервентами в 1709 р. Архітектурний ансамбль Круглої площі з монументом «Слава» — кращий зразок світової містобудівельної практики.

Брошура розповідає про історичне минуле міста, про розквіт його в радянський час. Читач познайомиться з сучасною забудовою та перспективами розвитку міста.

Розраховане видання на широке коло читачів, які цікавляться історією розвитку міста, його архітектурою та будівництвом. Вона може стати в нагоді туристам, а також архітекторам - містобудівникам, студентам архітектурно-будівельних закладів.

— 3 —

На широкому плато підвищеного правого берега р. Ворскли мальовничо розкинулось, утопаючи в зелені парків, місто Полтава — адміністративний, економічний і культурний центр Полтавської області Української РСР. Невелике і затишне в минулому, місто, яке славилось кустарними виробами та ярмарками, за роки Радянської влади значно виросло, набуло промислового характеру.

Зараз у місті діють 63 оснащених сучасною технікою промислових підприємства, на яких трудяться близько 43 тисяч робітників. Значне місце належить харчовій промисловості (м'ясокомбінат, олійжиркомбінат, птахокомбінат, кондитерська фабрика, маслозавод, мукомельні підприємства і т. д.). Легка промисловість представлена бавовнянопрядильною, трикотажною, взуттєвою, деревообробними, швейними фабриками, фабрикою баянів, фабрикою художнього вишивання ім. Лесі Українки

— 4 —

та ін. Провідне місце належить машинобудівній і металообробній галузям.

До найбільших підприємств належать тепловозоремонтний, машинобудівний, м'ясного устаткування, турбомеханічний, «Електромотор», автоагрегатний, монтажнозаготівельний, ремонтний, ливарно-механічний та інші заводи. Нове будівництво, яке розгорнулось у місті, спирається на міцну індустріальну основу. Тут працюють комбінати будівельної індустрії та будівельних матеріалів, заводи цегельні і черепичні. Продовжують розвиватись у Полтаві і традиційні галузі промисловості — виготовлення художніх виробів.

З Полтавою пов'язані яскраві сторінки розвитку революційного руху на Україні.

Влітку 1896 р. за дорученням В. І. Леніна до Полтави приїжджала Н. К. Крупська. Вона провела тут наради представників київських і полтавських соціал-демократів щодо підготовки до з'їзду партії і видання загальнопартійної газети. Влітку 1900 р. в Полтаві була створена група «Искры», яка виконувала найрізноманітніші доручення В. І. Леніна: збирала гроші на газету, організовувала явки і допомагала іскрівцям транспортувати літературу з-за кордону в Росію. Полтавська організація РСДРП керувала й селянським рухом 1902 р., який був високо оцінений В. І. Леніним. В період революції 1905—1907 рр. комітет РСДРП у Полтаві організовував страйки, демонстрації, мітинги, видавав більшовицькі газети, листівки тощо.

— 5 —


Пам'ятник Слави.

— 6 —

Полтавчани гаряче вітали Велику Жовтневу соціалістичну революцію. В перші ж дні революції в місті була обрана Рада робітничих і солдатських депутатів. Народ зі зброєю в руках став на захист своїх завоювань.

З цим чудовим містом пов'язані яскраві сторінки життя та діяльності багатьох визначних діячів української культури. Тут народився і працював видатний письменник Іван Котляревський — автор «Енеїди, перелицьованої на українську мову» та п'єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», які були вперше поставлені на полтавській сцені. Під час навчання в Полтавській гімназії розпочав свою діяльність Л. Глібов. Сюди приїздив М. Гоголь, який народився в Сорочинцях, навчався в Полтавській повітовій гімназії і згодом увіковічив у своїх поетичних творах природу, побут і легенди старої Полтавщини. В Полтаві жили та працювали письменники В. Короленко і П. Мирний.

Відвідав Полтаву в свій час Т. Г. Шевченко і намалював картини «Будинок Котляревського», «Воздвиженський монастир» і ін. Тут починав свій творчий шлях славетний російський актор М. Щепкін. В різні часи в Полтаві жили художники Ф. Ткаченко (товариш Т. Шевченка по Академії художеств) і С. Васильківський — майстер реалістичного напрямку, автор картин «Ромоданівський тракт», «Вибори полковника» та «Козаки в степу».

В наш час Полтава займає почесне місце в розвитку

— 7 —

української соціалістичної культури. Серед наукових установ відомі Гравиметрична обсерваторія Академії наук УРСР, Науково-дослідний інститут емалювання хімічного обладнання, Проектно-конструкторський інститут машинобудування, зонально-ветеринарна наукова станція, Полтавська державна обласна сільськогосподарська станція, Науково-дослідний інститут свинарства. Більш ніж 9000 студентів навчається в педагогічному, сільськогосподарському та інженерно-будівельному інститутах. Загальноосвітні та професійно-технічні школи і технікуми охоплюють все молоде населення Полтави. Кожен третій з полтавчан вчиться. В місті є театр, палаци культури і клуби, Палац піонерів, музеї, стадіони, численні міські сади і парки.

Полтава була свідком значних історичних подій. Багато архітектурних споруд та пам'ятників у місті нагадують про знаменну Полтавську битву 1709 р., під час якої дружніми героїчними зусиллями російського й українського народів під проводом Петра І було нанесено нищівного удару шведським загарбникам.

Героїчні традиції своїх предків полтавчани продовжували і розвивали в боротьбі за встановлення Радянської влади на Україні та в тяжкі часи Великої Вітчизняної війни (1941—1945 рр.). В пам'яті сторіч збережеться слава комсомольсько-молодіжної групи нескореної полтавчанки Героя Радянського Союзу Лялі Убийвовк. І нині, оглядаючи вулиці міста, численні пам'ятники архітектури і красиві сучасні споруди, відпочиваючи в тінистих

— 8 —

алеях парків, важко навіть собі уявити, що це прекрасне місто було майже повністю перетворене в руїни німецько-фашистськими вандалами.

Треба було мати велике трудове піднесення, велику повагу до своїх культурних традицій, любов до свого рідного міста, щоб в короткий час не лише відродити історичне архітектурне обличчя Полтави, а й надати їй нової небувалої краси.

— 9 —

Час виникнення Полтави невідомий. Археологічними розкопками на території сучасного міста виявлено залишки людських поселень VII—VI ст ст. до н. е. Пам'ятники матеріальної культури, знайдені дослідниками, та літописні свідчення доводять, що вся ця місцевість колись входила до складу слов'янських земель. Літопис, датований 1174 р., розповідає, що князь Ігор Святославович Сіверський, переслідуючи Кобяка і Кончака, переправився через Ворсклу біля Лтави, примусивши половців тікати. Вважають, що старовинна згадка Лтава і Олтава відносяться до Полтави 1. Лтава, як і багато інших поселень України, під час татарської навали в XIII ст. зазнала великих руйнувань, прийшла в повний занепад. Під назвою Полтава місто вперше згадується в 1430 р., коли литовський князь Вітовт передав її з містом Глінськом татарському князеві Лексаді, який прийняв християнство і став родоначальником князів Глінських.

1 Гадають, що первісне поселення виникло в урочищі Лтава вздовж річки, тобто по Лтаві. Це дало назву поселенню Полтава.

— 10 —

Якою була Полтава в ті часи — невідомо. Можна лише припустити, що це поселення з невеликою кількістю жителів не відігравало помітної економічної і політичної ролі. В російському географічному описі «Книга Большому Чертежу» (XVI ст.), де перелічуються всі міста і значні поселення, Полтава навіть не згадується, хоч там і записано населені пункти, розташовані недалеко від неї (Миргород, Хомутець і ін.).

З 1602 р. за часів панування Польщі Полтава поступово зростає за рахунок переміщення населення. Історія зберегла нам прізвище миргородського козака Масло, який переселився в Полтаву з кількома родинами. До нього також приєдналися переселенці з Голтви 1.

Збільшення населення викликало розвиток міста. В першій половині XVII ст. Полтава вже зазначена на карті Боплана. З 1648 р. місто стає полковим адміністративним центром Полтавського полку і налічує вже 812 хат. Першим полковником був Мартин Пушкар. Він загинув у боротьбі зі зрадником Виговським, який в 1658 р. зайняв і зруйнував Полтаву. Та місто знову швидко піднялось з руїн, не втративши свого полкового значення. Пізніше, в 1693—1695 рр., Полтава зазнала також руйнувань з боку кримських татар.

Зростанню Полтави певною мірою сприяли добрі топографічні умови для створення міцного міського укріплення. З давніх часів навколо центральної частини поселення були насипані земляні вали, що й створили фортецю, на території якої були зроблені численні підземні ходи, або «міни».

Під час Північної війни, в зв'язку з загрозою просування шведської армії короля Карла XII на Україну,

1 Ще в XIX ст. полтавчани розрізняли стару частину міста, або Городище, й нову — Новоселівка.

— 11 —

Полтава за розпорядженням Петра І була значно укріплена. Шведи, підступивши до міста, побачили перед собою оборонну огорожу в вигляді бастіонів з земляним валом і палісадом, обнесених ровом. Така фортеця хоч і являла собою значну перешкоду, але для досвідченої шведської армії не була непереможною.

Головною силою, що стала перешкодою для шведів, були люди, які боронили своє рідне місто. Гарнізон фортеці складався з 4 тисяч солдат і 2,5 тисяч озброєних жителів, які героїчно відбивали атаки ворога. «Женщины и дети посильно помогали сражавшимся, поднося им снаряды, бревна и камни» 1. Оборона міста дала російській армії виграш часу, щоб досконально підготуватись до генеральної битви під Полтавою і остаточно розгромити ворога. Полтавська «баталія за існування цілого народу, за могутність цілої держави» (К. Маркс) накреслила дальший шлях історії народів-братів — російського та українського — і довела, що навіть найсильніший ворог безсилий проти їх могутнього союзу.

Полтавська битва прославила місто, але не сприяла покращанню його архітектурного вигляду. Фортеця була поновлена, але зовні місто мало чим відрізнялося від звичайного села.

Після знищення полкового адміністративного поділу України Полтава була призначена повітовим містом Катеринославського намісництва (1784 р.). А в 1797 р. при утворенні Малоросійської губернії ввійшла до складу її як повітове місто.

Що являло собою місто в кінці XVIII ст.?

1 Б. С. Тельпуховский. Северная война 1700—1722 гг. М., 1946, стор. 103, 114.

— 12 —

Перший опис Полтави знаходимо в «Путешественных записках» Василя Зуєва, який в 1781 —1782 рр. очолював експедицію Петербурзької Академії наук в південні російські землі, щойно звільнені від турків. Він писав, що Полтава складалася з трьох частин: Градської — на горі між двома долинами, Заполтавської — за річкою Полтавкою і Подільської — в долині до косогору. «Будівлі в місті дерев'яні, низькі за виключенням двох-трьох кам'яних споруд, але неабиякі, а зовні вимазані і вибілені; вулиці прямі, но не бруковані, чому під час дощів.... майже непрохідні». І далі: «Серед міста на крутому косогорі насипана ізрядна фортеця з батареями, оточена ровами і валом з надолбами, в яку в'їжджають через земляні ворота» 1.

Для розвитку глухого, занедбаного міста в царській кріпосницькій Росії не було певних умов. Це з жалем відмічав інший мандрівник того часу князь І. М. Довгорукий. «Оскільки, — писав він, — місто є славним (по історичних спогадах), остільки ж зле воно виглядає зовні. Баталії можуть уславити місто, надати йому гучної слави в дієписах, та зробити місто красивим, славнозвісним може одна торгівля, а якій же їй бути тут? Єдиною окрасою Полтави є пам'ятник на честь Полтавської битви, споруджений Руденком» 2.

Більш точну і докладну картину дають нам офіційні описи, з яких можна дізнатись, що в 1798—1799 рр. населення міста складало 7153 чоловіки 3. В Полтаві тоді; існували казенні будови та будови міської громади,

1 «Путешественные записи от С.-Петербурга до Херсона в 1781—1782 гг. СПб., 1787, стор. 204.

2 Н. Долгорукий. «Славны бубны за горами или путешествие мое кое-куда 1810 года», Сб. «Чтения... при Московском университете», книга II, 1869.

3 Центральний державний військово-історичний архів. Фонд ВУА, справа 18351.

— 13 —


Такою була Полтава в XVIII ст. Малюнок Ангельштейна.

в яких розміщалися різні міські та повітові установи і два гостинних двори — кам'яний та дерев'яний. В цей час було 24 вулиці: Мостова, Успенська, Криловська, Спаська, Кузнецька, Панянська, Гончарна та ін. Фортеця мала 5 воріт, які теж мали назви: Мазуровські, Київські, Спаські, Криловські і Подільські.

В межах фортеці знаходились урядові споруди, поштова контора, собор і церкви: Миколаївська, Георгієвська, Воскресенська та Преображенська з Спаським приділом. Поза фортецею розкинулась площа, де збиралися

— 14 —

ярмарки, знаходились соляні амбари, ковальські та м'ясні ряди, бойня, лазарет, богодільня. А на горі красиво височів Хрестовоздвиженський монастир.

В архітектурі Полтави XVII—XVIII ст. ст. панували характерні мотиви української народної архітектури, що робило її схожою на село. При в'їзді до міста було багато вітряків. Біленькі хати, криті соломою, з призьбами та ганками утопали в зелені садків, показуючи на вулицю лише один фасад, на якому виділялися дерев'яні різьблені одвірки та коники. Чудові дерев'яні церкви, криті гонтом, піднімались над жилою забудовою.

З появою кам'яного церковного будівництва в місті з'явилися ознаки поширеного в ті часи стилю бароко з примхливими формами бань, ліпними орнаментами та багато оздобленими порталами входів.

Хрестовоздвиженський монастир, заснований в 1650 р. полковником Мартином Пушкарем на місці його перемоги над військами польської шляхти, спочатку теж був дерев'яним. Лише в XVIII ст. почали будувати кам'яний собор — один з кращих зразків архітектури українського бароко.

За принципом композиції плану собор монастиря наближається до таких відомих архітектурних споруд, як собори монастирів — Троїцького в Чернігові, Мгарського в Лубнах і Братського в Києві.

Точний час будівництва собору невідомий. Є лише дані, що його закінчував Василь Кочубей. Але який саме? В. Є. Бучневич та інші дослідники пов'язують його спорудження з часом полковництва Василя Васильовича Кочубея (1727—1743 рр.), вказуючи досить точно дату освячення — 11 лютого 1756 р. В книзі Руданського є категоричне твердження (на жаль, не підкріплене доказами), що храм збудував його батько — Василь Леонтійович Кочубей, страчений Мазепою в

— 15 —


Кам'яний футляр над дерев'яною Спаською церквою.

1708 р. На цій підставі він датує споруду кінцем XVII — першими роками XVIII стст. 1

Собор відзначається високими художніми якостями і складає основний архітектурний центр ансамблю. Козацька старшина, яка давала гроші на будівництво

1 Михайло Руданський. Архітектурне обличчя Полтави. Полтава, 1919, стор. 11.

— 16 —

культових споруд, хотіла створити не лише храм для відправлення обрядів, але й місце урочистих святкових виходів перед народом, щоб показати своє багатство і владу. Поблизу від собору стоїть 47-метрова чотириярусна дзвіниця (1786 р.), яка за своїми пропорціями трохи нагадує дзвіницю Києво-Печерської лаври.

Значну роль в загальному силуеті міста та в організації його містобудівельного центра мав собор, що знаходився в межах старої фортеці. Будівництво його тривало досить довго — з 1748 по 1770 р. Відоме ім'я його будівника — Стефана Стабанського, що сполучав в собі якості хорошого інженера і, судячи по імпозантній композиції та формах собору, досвідченого архітектора з високим художнім смаком. Куполи собору та хвилеподібні фронтони створювали характерний для стилю барокко грайливий силует, що вирисовувався на фоні неба.

Поруч з собором в 1801 р. на кошти князя Долгорукого-Кримського було закінчено дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. В її архітектурі вже відчуваються риси нового стилю, що прийшов на зміну барокко, — класицизму. Більш строга композиція будівлі, застосування ордерів1, чітка і логічна система декоративних оздоб свідчать про новий творчий підхід архітекторів до створення художнього образу споруд.

В місті було кілька дерев'яних церков в традиційних українських формах, з яких до наших часів залишилася найбільш цікава в історичному відношенні церква Спаса,

1 Ордер — система художньої обробки колони по висоті від бази до карнизу. Кожен ордер відрізняється своїми пропорціями, характером капітелей та інших елементів. Відомо п'ять основних ордерів — тосканський, дорійський, іонійський, коринфський і складний. Ордери вживають для створення колонад, порталів або портиків, а також для розчленування площини стін.

— 17 —


Обеліск на місці редуту на полі Полтавської битви.

що стояла в межах укріплення міста. В 1709 р. вона була боковим олтарем Преображенської церкви. За переказами, саме в ній Петро І після Полтавського бою вперше урочисто відмітив свою перемогу над шведами. Саме тому в 1810 р., коли Преображенську церкву розібрали «за ветхістю», цей однокупольний олтар трохи переробили і залишили як пам'ять про знаменні події 1709 р. А в 1845 р. на зібрані кошти за проектом харківського архітектора А. Тона було збудовано кам'яну споруду-футляр для збереження старої архітектурної

— 18 —

реліквії. Поблизу від церкви знаходився будинок, де відпочивав Петро І. Пізніше, в 1849 р., з цієї нагоди на місці розібраного будинку було поставлено пам'ятник.

Протягом XVIII ст. в Полтаві майже нічого не було зроблено для увіковічнення Полтавської перемоги, хоч ще Петро І писав про необхідність встановити на могилі полеглих російських воїнів монумент у вигляді кам'яної піраміди. Пройшло близько 70 років від часу цієї знаменної події, перш ніж у 1778 р. в Полтаві на приватні кошти полтавчанина Павла Руденка спорудили монумент.

Це — кам'яна отинькована колона, увінчана високим зеленого кольору конусом, в основі якого, за описами, було скульптурне зображення двох юнаків у римському одязі, а зверху встановлено золочене яблуко, згодом замінене короною. В п'єдестал вмурована мідна дошка з зображенням епізодів Полтавської битви і віршованим написам, який свідчив, що монумент було поставлено Руденком на честь перемоги 1709 р. і на ознаку вдячності Петру І за визволення його батька з шведського полону. Ця колона була єдиною окрасою міста. Про неї писали мандрівники, що проїжджали через місто. Вона згадується також в офіційних описах Полтави. Пам'ятник було розібрано на початку XIX ст., коли провадилось перепланування міста і нове будівництво.

До наших днів зберігся проект планування Полтави, складений в 80-х роках XVII ст. Це була перша спроба впорядкувати стихійно створену мережу вулиць, що розтікались від фортеці вздовж кривих радіальних доріг, перетинаючись завулками і вулицями, які часто закінчувались глухими тупиками.

На плані поверх різноформних плям старих кварталів було накреслено прямі вулиці, які розходилися

— 19 —


План забудови Полтави. 1780 р.

— 20 —

променями від фортеці і перетиналися косими вулицями, створюючи майже ромбовидні квартали. З плану видно, що старі земляні укріплення вже відіграли свою роль, і нові вулиці проходили через них прямою лінією. В перспективі розвитку міста насипи передбачалося прорізати або ж зовсім знести. Замість них намічено нові ретраншементи (земляні укріплення) з бастіонами, що охоплювали старі і запроектовані квартали міста.

З містобудівельної точки зору в плані можна помітити багато огріхів, зокрема, він не був пов'язаний з рельєфом місцевості і мав також недоліки з практичного боку. Проект складений, мабуть, землемірами в Новоросійській губернській креслярні, які мали на меті не стільки реконструкцію міста, скільки передбачити розбивку нових кварталів для нарізки садиб новозбудованих споруд. Немає відомостей про те, що цей план хтось розглядав чи затверджував, і він залишився лише на папері. Пізніше на нього ніхто не посилався і в топографічному описі 1798—1799 рр., який ми згадували вище, про Полтаву говориться, що для неї «прожекта Конфірмованного для перестройки вновь по плану не имеется».

Переломним моментом в дальшому розвиткові Полтави було створення Полтавської губернії. Спочатку була пропозиція призначити новим губернським містом Лубни, розташовані в центрі утворюваної губернії. Та, зважуючи на історичне минуле Полтави і наближення сотої річниці з дня славетної перемоги над шведами, вирішили зробити її центром нової губернії і резиденцією генерал-губернатора Малоросії, до складу якої входили дві губернії — Полтавська і Чернігівська.

Раптове перетворення глухого міста в центр багатої губернії одразу ж позначилося на зміні складу його населення та на розвиткові будівництва. В Полтаві

— 21 —


Проектний план Полтави. 1803 р.

відкривалися нові установи — губернське правління, казенна палата, генеральний суд і приказ громадського піклування. Для них невідкладно і терміново потрібно було споруджувати відповідні будинки. Треба було також звести будинки для «знатних» урядовців та чиновників, які, прибуваючи в Полтаву з Петербурга, перш

— 22 —

за все зустрічалися в місті з недостатністю жилих приміщень. Неприємне враження справляла і зовнішня невпорядкованість міста — пилюка в жаркі дні, брудні вулиці під час дощів.

Першим генерал-губернатором у Полтаві призначили князя О. Б. Куракіна. Він сподівався одержати допомогу місту від уряду і заявив, що перетворить Полтаву у «в маленькому вигляді Петербург» з палацами і парадними майданами, де цей царедворець і вище чиновництво почувало б себе, «неначе в столиці». За його пропозицією приступили до складання плану докорінного перепланування і нової забудови міста. На перешкоді цього вкрай необхідного заходу стало тісне коло міських кордонів. Полтаву оточували приміські села та хутори (Павленки, Тріби та ін.), заселені козаками і державними селянами, та Кривохатки, де жили селяни, які належали в більшості Хрестовоздвиженському монастирю. Навколо існували також землі окремих поміщиків. Щоб збільшити територію міста, уряд скуповував прилеглі землі у власників або взамін них давав їм з державних фондів землі в іншому місці 1.

Протягом 1802 р. був складений і 10 лютого 1803 р. затверджений генеральний план Полтави в нових межах 2.

Генеральний план реконструкції Полтави — яскрава сторінка вітчизняного містобудівництва. В його композиції і вдалому поєднанні забудови з природним оточенням позначився великий досвід вітчизняної архітектурної школи, набутий наприкінці XVIII ст. при плануванні і здійсненні забудови Херсона, Миколаєва,

1 И. Ф. Павловский. Полтава в начале XIX века. К., 1902, стор. 15, 55—57.

2 Городские поселення в Российской империи. Т. IV. СПб, 1864, стор. 139.

— 23 —


Собор Хрестовоздвиженського монастиря.

— 24 —

Катеринослава, Одеси, Севастополя та інших міст Південної України і Криму.

В другій половина XVIII ст. в суспільному житті Росії намітилися великі зрушення. В той же час загострюється криза кріпацьких відносин, позначившись хвилею народних повстань. Набуває розвитку просвітительська ідеологія, до Росії доноситься гуркіт грому буржуазної революції 1789 р. Царський уряд намагається зробити міста головною опорою державного устрою.

В цих умовах розповсюджується новий архітектурний стиль — класицизм. В галузі містобудівництва він позначився застосуванням регулярної (прямолінійної) планіровки, а в архітектурі окремих будівель — чіткою композицією, спокійним силуетом та використанням художніх засобів старовинної класичної архітектури — колон, карнизів, сферичних куполів.

Початок XIX ст. відкрив собою новий етап в історії містобудівництва, коли практична робота по реконструкції міст вже не обмежувалася південними територіями, а охопила також міста Лівобережної і Правобережної України. У зв'язку з цим підвищується роль губернських архітекторів, а в окремих містах призначаються міські архітектори.

За планами 1803 р. намічено дальший розвиток міста на південний захід від фортеці. Головний проспект, прокладений в цьому напрямі, являє собою основну вісь планувальної структури міста, в кінці якої в 700 м від старого земляного валу розбивалася торговельна Кругла площа з вісьмома радіальними вулицями, добре пов'язаними з основною прямокутною сіткою кварталів.

В планіровочному відношенні Кругла площа відзначалася цікавим задумом. З неї відкривались в кожному радіальному напрямі різні висотні об'єкти: дзвіниця

— 25 —

собору, ансамбль монастиря на горі, братська могила, або «Холм Петра І» (як її тоді називали) з великим хрестом на полі Полтавської битви та культові і цивільні споруди в інших місцях, що передбачалося за планом збудувати. Раціональне зерно архітектурного задуму не знайшло дальшого розвитку. Мало хто тоді конкретно уявляв, які споруди будуть зведені навколо. В 1804 р. Куракін «уступив» на площі одну ділянку дворянству, яке одразу ж обнесло її огорожею. Тут передбачено було звести будинок дворянського зібрання. Головна увага в забудові приділялась центральному проспекту, що з'єднує між собою низку окремих площ, на яких за планами 1803 р. передбачалося зведення офіційних споруд губернського міста.

Проти собору намічалося збудувати чотири корпуси установ губернських присутствених місць, на Петровській площі — будинок генерал-губернатора і цивільного губернатора, а на квадратовій площі (там, де зараз знаходиться театр) 27 червня 1804 р. урочисто закладено монумент на честь перемоги над шведами 1. Тут мав формуватись новий центр Полтави. А Кругла площа залишалася як ярмарковий вигін, як місце для торгівлі сіном і дьогтем.

Дальша доля плану забудови Полтави тісно пов'язана з історією проектування і будівництва монумента на честь Полтавської перемоги. Основна художня ідея монумента належала архітектору М. Амвросімову, який запропонував його у вигляді колони з п'єдесталом, встановленим на широкому стилобаті. Біля підніжжя колони зроблені символічні зображення трофеїв, а зверху — ширококрилий орел з перунами в кігтях. М. Амвросімов

1 Н. Е. Онищенко. Творчество мастеров русского монументального искусства в Полтаве в начале XIX в. Збірник «Зодчество Украины». К., 1954, стор. 225.

— 26 —


Схема розташування казенних споруд за планом 1803 р. (ліворуч):
1 — будинок генерал-губернатора; 2 — будинок губернатора; 3 — присутствені місця;
4 — площа з монументом на честь Полтавської битви.
Проект Круглої площі. 1806 р. (праворуч)

пропонував вкрити стрижень колони спіральною полосою барельєфів з показом епізодів Полтавської битви, як це зроблено на колоні Трояна в Римі. Барельєфи передбачалося виконати з алебастру — матеріалу неміцного і непридатного для тривалого відкритого існування. Ця пропозиція не знайшла підтримки і не була затверджена в столиці 1.

1 И. Ф. Павловский. Битва под Полтавой 27 июня 1709 года и ее памятники. Полтава. 1909, стор. 198.

— 27 —

Ідею другого варіанта проекту М. Амвросімова, надісланого на розгляд, було, в основному, схвалено. Заперечення викликали лише недосконалі пропорції і форми, а тому Академія художеств доручила видатному архітектору-художнику Т. Томону переробити цей проект. В фондах музеїв і архівах збереглися його численні малюнки і макети колони, які свідчать про захоплення Томоном запропонованою йому темою і вперте шукання ним найкращого рішення. 9 травня 1805 р. він подав свій проект, який було затверджено для здійснення.

Академія художеств, розглядаючи цей проект і вважаючи, що історична подія, яку він увічнює, має надзвичайно велике державне значення, ухвалила залучити до виконання скульптурних прикрас видатного російського скульптора Ф. Щедріна. Для нагляду за роботою та для консультацій виділено було також відомих скульпторів-монументалістів І. Гордєєва та І. Мартоса. Практичні роботи по відлиттю деталей взяв на себе «ливарних справ майстер» П. Єкимов.

При остаточній розробці проекту і йото розгляді серед спеціалістів, очевидно, виникли, критичні зауваження щодо обраного місця для постановки монумента. На прямокутній площі, де тріумфальна колона стояла осторонь від міських магістралей, її можна було бачити лише в межах площі; В цьому разі монумент відігравав незначну роль в загальному плануванні і архітектурі міста в цілому. Значно кращим було визнано місце в центрі Круглої площі на перетині восьми радіальних магістралей, завдяки чому 16-метровий монумент виділяється здалека, замикаючи перспективу кожної з них.

Внаслідок цього Кругла площа набула нового містобудівельного значення і з безликої торговельної площі, якою вона передбачалась раніше, перетворилась в ідейний і архітектурний центр міста. Монумент вимагав

— 28 —


Проект гімназії для будівництва на Круглій площі.

іншої, більш гідної навколишньої забудови, що підказувало думку поставити тут всі споруди губернських установ, створивши єдиний архітектурний ансамбль. Ця пропозиція суперечила плану 1803 р., за яким усі

— 29 —


Проекти будинків генерал-губернатора і віце-губернатора.

— 30 —

губернські установи розпорошувались в різних місцях. Це вимагало нового генерального плану забудови, який і був затверджений в 1805 р.

Забудова Круглої площі була головною і майже єдиною відміною плану 1,805 р. від попереднього. Принципи планіровки міста, мережі вулиць, розбивка міських площ — все це залишалось без змін і знайшло здійснення в натурі. Вся планіровочна структура міста, розбита за планом 1803 і 1805 рр., дійшла в основному до нашого часу.

Початок забудови Полтави збігся з новим етапом розвитку архітектури класицизму, коли в Росії набула широкого розмаху типізація державного і приватного будівництва.

В 1803 р. видатний російський зодчий А. Захаров розробив серію типових проектів казенних споруд для губернських і повітових установ, які були обов'язковими для будівництва в усій Російській імперії. Крім того, на початку XIX ст. для приватного будівництва в містах затверджувались «зразкові» (типові) фасади жилих споруд і в спеціальних альбомах розсилались по всіх містах.

Наявність цих проектів полегшувала завдання забудови Полтави на високому архітектурному рівні, зберігаючи єдність стилю вулиць і площ. Типові проекти А. Захарова, за якими споруджувалися на 5 дільницях губернські присутствені місця, приміщення для генерал-губернатора і віце-губернатора та корпус повітових присутствених місць, зокрема, внесли певний порядок в забудову Круглої площі.

Детальне розміщення споруд на площі виконувалося безпосередньо Полтавською Будівельною експедицією, яка 31 грудня 1806 р. надіслала в Петербург креслення — «Генеральне розташування казьонних будов навколо

— 31 —


Загальний вигляд Круглої площі. Мал. Алексієва. Початок XIX ст.

Олександрівської площі». Крім монумента і споруд губернських і повітових установ за типовими проектами А. Захарова, на кресленні бачимо також зображення планів на відповідних ділянках головного корпусу гімназії, будинок Дворянського зібрання, трактир для приїжджих, кінний поштовий двір і Малоросійський поштамт.

Забудова площі розпочалася, коли було затверджено новий проект планіровки Полтави і остаточно вирішено забудувати її офіційними установами. На старих місцях, де передбачалось споруджувати урядові будинки за планом 1803 р., до того також майже не розпочинали роботи 1. Широкому розвитку будівництва в Полтаві в перші роки XIX ст. заважала нестача будівельних матеріалів. До того часу в місті існувало лише два невеликих цегельних заводи, що належали Воскресенській церкві і Хрестовоздвиженському монастирю. Для забезпечення будівництва матеріалами вже

1 И. Ф. Павловский. Полтава в начале XIX века. К., 1902, стор. 37—38.

— 32 —

в 1802 р. було вирішено збудувати на леваді новий цегельний завод.

В 1808 р. в Полтаву приїхав з Петербурга професор Академії художеств Ф. Алексієв, який за дорученням Уряду робив зображення всіх значних місць Російської імперії. Він намалював Круглу площу в двох видах — південну і північну її частини. Хоч на той час на площі


Кінотеатр ім. І. П. Котляревського (кол. будинок дворянських зборів).

— 33 —

ще не було закінчено жодного об'єкта, та він, розглядаючи будови і користуючись проектами, зробив зображення площі такою, якою вона мала виглядати в майбутньому.

На картині, зокрема, бачимо і будинок генерал-губернатора, на який під час перебування Ф. Алексієва в Полтаві тільки що затвердили кошторис, а споруджувати ще не починали. Бачимо також поряд і будинок гімназії, який взагалі не був споруджений.

У 1809 р., коли відмічалося сторіччя з дня Полтавської битви, на площі стояв закінченим лише будинок поштамту. В 1819 р. закінчено спорудження губернських присутствених місць, будинки губернаторський та Дворянського зібрання. Через рік закінчили будинки цивільного губернатора і віце-губернатора, а також монумент Слави, який був урочисто відкритий 27 червня 1811 р.

Архітектурна тема монумента у вигляді окремої тріумфальної колони народилась ще за античних часів і неодноразово повторювалась протягом століть у різних країнах. Полтавський монумент виділяється оригінальністю задуму, витонченістю пропорцій і форм, глибоким ідейним змістом, що робить його пам'ятником мистецтва світового значення. В яскравій і образній формі він відображає велич історичних подій 1709 р., патріотизм і тріумф нашого народу в боротьбі з загарбниками.

Монумент поставлено на широкий гранітний стилобат у вигляді міцної фортеці з погрозливо направленими в усі боки жерлами 18 гармат. Металеві грати площадки зверху виконано з ритмічного ряду мечів, опущених вниз, що символізують спокій і відпочинок після війни.

Чавунна колона понад 10 м заввишки спирається на кубічний п'єдестал з полірованого лабрадориту, художньо

— 34 —

збагачений скульптурними прикрасами і написами. Особливо ефектно визначаються на фоні гладких полірованих площин бронзові композиції — символічні зображення трофеїв, що знаходяться з південної і північної сторін п'єдесталу. Можна годинами, не втомлюючись, розглядати це незвичайне переплетення військової емблематики — прапорів, вінків, зброї, щитів, колчанів і бунчуків, завершене бойовими шоломами.

Кільця змії лаконічно, але виразно виділяються на площадках двох інших сторін п'єдесталу. В середині кілець короткі написи: «Червня 27 1709 року» і «Закінчено в 1809 році» 1.

Стрижень колони складено з 4 чавунних блоків. З'єднуючі шви архітектор Томон закрив вінками, домігшись тим самим єдності і виразності монумента. Крім того, на колоні дано скульптурне зображення пальмового листя і лікторських знаків. Завершується монумент півсферою і позолоченим орлом з розпростертими крилами, з лавровим вінкам у клюві і блискавками у кігтях. Орел немовби робить рух у височінь в бік поля Полтавської битви.

Колона Слави — наслідок колективної праці талановитих митців. Тут переплітається творчість архітекторів, скульпторів і майстрів художнього литва. Пройшло більше 150 років після встановлення монумента, але він не втратив естетичного значення до наших днів і служить благородній справі виховання у нашої молоді патріотизму, почуття гордості за свій народ і свою Батьківщину.

Архітектурне оточення площі утворило певний фон для монумента і підкреслило просторову композицію

1 Ця дата не відповідає дійсному часу закінчення монумента — 1811 р.

— 35 —


Будинок облпрофспілок (кол. будинок губернатора).

міського центру. В первісному задумі забудова площі здійснювалась 2- і 2,5-поверховими будинками. Значне місце в архітектурному ансамблі площі посідають споруди, запроектовані А. Захаровим. Чотири з них, зведені за типовими проектами для губернських міст, відзначаються єдиним масштабом, вдало знайденими об'єднуючими модулями у вигляді вікон і ордерів, а також загальною композицією фасадів. Кожна споруда

— 36 —

має розвинений цоколь з прорізаними маленькими вікнами напівпідвальних приміщень, який в центральній частині трохи виступає вперед, створюючи постамент для колонади заввишки в 2 поверхи. В архітектурному відношенні колонада мала завдання підкреслити головну вісь будівлі і об'єднати площину фасаду по висоті.

В палаці віце-губернатора, де немає центрального портика, висотними об'єднуючими мотивами є два ризоліти по сторонах з вікнами, обрамованими двома півколонами, що спираються також на цоколь.

Кожна з будівель вищих губернських урядовців в залежності від їх рангу відзначається певною величиною. Генерал-губернатор, як найвища персона, мав приміщення з 48 кімнат, губернатор — з 36, а віце-губернатор — з 27. Принцип розміщення кімнат в усіх будинках був однаковий: основним поверхом був бельетаж, де знаходились парадні кімнати — вітальні (розміром до 100—200 кв. м), кабінети, приймальні. На другому поверсі були безпосередньо жилі кімнати господарів, а обслуговуючі приміщення — кухня, комори, приміщення для челяді — в цокольному поверсі. Ця класифікація приміщень виявлена і на фасаді будинку, де в першому поверсі влаштовано великі вікна, в другому — трохи менші, а в цокольному — зовсім малі.

Для жилої архітектури початку XIX ст. характерна відсутність парадного входу в будинок з вулиці. Цей принцип витримано також і в палацах вищих губернських чиновників, де головні входи робили з двору.

Найбільшим серед урядових споруд, зведених на площі, був корпус губернських присутствених місць, закінчений у 1810 р. 1. В ньому розміщалися — губернське

1 И. Ф. Павловский. Полтава в начале XIX века. К., 1902.

— 37 —

правління, казенна палата і приказ громадського піклування. Споруда зовні відзначалася строгим, діловим характером, з центральним шестиколонним портиком і парадними сходами. Загальна гармонія пропорцій, чудово знайдена архітектором А. Захаровим, була порушена в 50-х роках XIX ст., коли до споруди з метою розширити службові приміщення добудували симетрично крила.


Будинок облвиконкому (кол. присутствені місця).

— 38 —

Скромно виглядав, порівнюючи з іншими будовами на площі, 2-поверховий будинок повітових присутствених місць. В ньому при відсутності колон архітектурна виразність досягнута за рахунок пропорцій і більш багатої обробки центральної частини з фронтоном, де перший поверх рустовано 1, а вікна другого поверху мають більш багату архітектурну обробку, ніж вікна бокових крил.

Зовсім в іншій архітектурній манері досягнуто рішення фасадів 2-поверхових споруд — Дворянського зібрання (зараз кінотеатр ім. Котляревського) і нездійсненого в натурі проекту головного корпусу гімназії. В обох будинках є спільні риси композиції, відчувається рука одного майстра. Цоколь не відіграв в них ролі стилобата, як це видно в будовах А. Захарова. Центральний портик спирається на виступаючу частину першого поверху з парадним входом, створюючи на рівні підлоги другого поверху невеличку терасу, з якої можна милуватися площею і пам'ятником. Портики головних фасадів, криті трикутними фронтонами, підносяться вище увінчуючого карниза, підкреслюючи значення великих приміщень, розташованих в центрі.

Автором проекту гімназії міг бути губернський архітектор М. Амвросімов, який на відзнаку від типових проектів, розрахованих для будівництва на прямокутних ділянках, зробив ввігнутий фасад довгастої споруди, для того щоб в даних конкретних умовах будівництва в Полтаві підкреслити форму Круглої площі. Вважаючи на близькість «архітектурного почерку», можна припустити, що він також є автором будинку Дворянських зборів.

1 Рустовка — обробка оштукатуреної поверхні з розділкою, яка імітує кладку стіни з каменю.

— 39 —


Будинок міськкому КПУ (кол. Малоросійський поштамт).

В архітектурному відношенні цікавою спорудою був Малоросійський поштамт, але пізніше він був перероблений і добудований для разташування в ньому гімназії.

Війна 1812 р. не дала змоги закінчити забудову ансамблю Круглої площі. Вільною залишилась ділянка, відведена для гімназії. Згодом вона почала забудовуватись приватними будовами міщан. Тут, зокрема, стояла невелика хижа, стіни якої були розписані яскравими фарбами. З переказів старожилів вона відома під назвою «будиночка з декорацією». У 1836 р. було засновано Полтавський Петровський кадетський корпус, який почали будувати на цій ділянці.

Будівником кадетського корпусу був призначений архітектор-художник М. І. Бонч-Бруєвич, виходець з

— 40 —

кріпаків стародубського поміщика Міклашевського. Кадетський корпус є зразком пізнього етапу розвитку класицизму. Це велика 3-поверхова споруда, яка значно порушує історично створений масштаб площі. В обробці фасадів вживаються сухі, малоцікаві форми.

Якщо уважно роздивитись малюнок Круглої площі Ф. Алексієва, то можна побачити не лише позитивні якості забудови, але й істотний недолік, який полягав у порушенні пропорційного співвідношення між великою вільною територією і малою етажністю будівель, що її оточують. Це, мабуть, відчували і сучасники, і, щоб згладити контрастність масштабу, в 20-х роках Круглу площу розбили на 4 сектори, утворивши палісадники з квітковими клумбами.

В 30-х роках, коли розпочали будувати кадетський корпус, на площі розбили сквер і обсадили його тополями. Цей сквер був у віданні кадетського корпусу. Тут учні провадили стройове навчання і відпочивали. Лише в 1880 р. сад передано місту і в 1881 р. обнесено дротяною огорожею. В 1886 р. навколо пам'ятника посадили дерева, створили нові клумби 1.

Розбивка парку внесла новий принцип планіровки площі, який фактично знищив поняття міської площі в загальному розумінні цього слова. Вона перетворилася на круглий парк з навколишньою кільцевою магістраллю і радіальними алеями, крізь які розкривається монумент— перлина вітчизняного зодчества.

Крім забудови Круглої площі, на початку XIX ст. провадилось також будівництво в інших районах міста. Серед споруд цього часу слід згадати невеликий, але дуже цікавий будиночок пожежної команди з чотирма

1 В. Е. Бучневич. Записки о Полтаве и ее памятниках. Полтава, 1900, стор. 158—165.

— 41 —

міцними колонами, з рустованим фасадом і з мезоніном наверху, який визирає з-за фронтону, окидаючи єдиним оком-вікном пам'ятник захисникам міста і його коменданту О. С. Келіну, що височить перед ним, і Першо-травневий проспект, який прямує вдалину. Це чудовий приклад класичної постановки невеликої будови в плані міста, яка є необхідним містобудівельним елементом, що домінує в ансамблі навколишньої забудови.

Першотравневий проспект, який утворився після знесення фортифікаційних валів, в цьому місці трохи змінює свій напрям, і новий відтинок його добре фіксують з одного кінця — будинок пожежної команди, а з другого — Інститут благородних дівиць (зараз Інженерно-будівельний інститут), споруджений в 1832 р. Ця будівля спочатку являла собою комплекс трьох корпусів — центрального 3-поверхового і бічних 2-поверхових, з'єднаних між собою галереями. Згодом при перебудові інститут змінив свій первісний вигляд, але зберіг загальний характер скучної і одноманітної архітектури миколаївської доби. Винятком є в'їзд у двір та вхід до колишньої школи садівництва, що створені у вигляді двох вартових приміщень з простими колонами і трохи примітивним антаблементом, в цих приміщеннях відчувається характер своєрідної провінціальної класики. Вони створені місцевими майстрами не по «увражам», виданим в Парижі чи в Петербурзі, а по своєму розумінню і натхненню.

Колись Першотравневий проспект був аристократичною частиною міста. Головне, що приваблювало сюди жителів міста, це великий сад для прогулянок, заснований ще в перші роки існування Полтави як губернського міста. Про цей сад є спогади в літературі, про нього говориться в офіційних описах, що збереглися в архівах. Сад був спланований в англійському, або пейзажному,

— 42 —

стилі. Робота по влаштуванню його була доручена губернському архітектору М. Амвросімову, а насадження дерев та кущів — садівнику Д. Неванці, якого виписали з Батурина, мабуть, з маєтку К. Розумовського.

І. М. Долгорукий, говорячи про свої враження від Полтави, вказує, що він бачив вже добре впорядкований міський парк, і особливо йому сподобалася альтанка «на зразок ветхого куріня». Про цю альтанку згадує також автор топографічного опису Полтавської губернії. Він каже, що цей будиночок з необпаленої цегли був прикрашений зеленим мохом, а «передній ганок зроблено з сукуватих і необроблених березових колон, які складали уяву старовинності» 1.

Пізніше територію саду було розширено, в ньому зробили ставок та теплиці. Всі бугри, в тому числі вали славетної фортеці, розкопали. В саду розвели фруктові дерева і виноград.

Початок XIX ст. для Полтави був часом великих сподівань. В місті будували палаци вищих урядовців, споруджували губернські установи, провадили перепланування вулиць і площ, творили «в маленькому вигляді Петербург». Але сам тонус життя майже не змінився. В місті не розвивалась промисловість, не розширювались торговельні та культурні зв'язки з іншими містами. На рівних, широких проспектах міщани зводили маленькі будиночки, криті здебільшого гонтом і соломою. Вулиці були брудні, не бруковані. Це було звичайне губернське місто царської Росії.

Автор «Топографічного опису Полтавської губернії» вказує, що в місті «будинки обивательські всі взагалі

1 «Топографические описання Малороссийской Полтавской губерній из пятнадцати поветов...» Одеська державна публічна бібліотека, відділ рукописів і рідкісних книг № 55—19 стор 91—92.

— 43 —

дерев'яні, деякі на кам'яних фундаментах, а інші — на дерев'яних підвалинах з земляними призьбами. Всіх будинків 1278. Кам'яні будинки налічувалися одиницями».

Ці відомості відносяться приблизно до 1811 р. Дальші описи Полтави ми знаходимо в «Отечественных записках» 1830 р. і «Современнике» 1849 р. Хоч всі ці описи за часом відділяються один від другого десятиріччями, вони самі між собою майже не різняться, бо про місто нічого нового не сказано.

Відомий історик і етнограф Пасек, розглядаючи географічне і економічне положення Полтави, бачить в ній істотні протиріччя, з яких вона за тих часів ніяк не може вийти. З одного боку, пише Пасек, місто має перевагу в порівнянні з іншими містами, бо стоїть на шляхах між Одесою і Москвою, між Києвом і Харковом. Але, не дивлячись на ці вигоди, економічне значення його невелике, і воно відстає від деяких повітових міст цієї ж Полтавської губернії як-то: Кременчук, Ромни і Переяслав. Слабкий торговий та промисловий розвиток — причина відставання Полтави від таких, наприклад, губернських міст, як Харків та Одеса.

«В Полтаві з її передмістям вважається 1500 приватних будинків — число значне, але може якась сотня з них може назватись будинками: останні — мазанки, хати. Значна частина їх, а саме 594 будинки, не може входити навіть в оцінку, по якій збирається однопроцентний збір... Якщо прийняти при цьому на увагу, що протягом 1838 і 1839 років збудовано не більше 19 домів, в тому числі 17 одноповерхових, бідність Полтавської оббудови, а також і торгівлі, цієї винуватиці зовнішнього благоустрою, виявиться ще яснішою». В статті наводяться дані про дуже слабку промисловість міста: «4 свічних заводи, 2 миловарних, 2 салотопних

— 44 —

і невелике виробництво для виробки кож». Проте, «зовнішній вигляд міста, не дивлячись на бідність оббудови, має багато приваблюючого. Приватні будинки самої простої архітектури, без усяких прикрас, но більшою частиною побілені по українському звичаю. При кожному майже будинку є сад». Далі автор закінчує: «Бідна вона, але прекрасна» 1.

Щоб піднести промислове значення Полтави, ще за часів Куракіна було запрошено колоністів-німців «суконних і шерстяних справ майстрів», яким казна відпустила на спорудження жилих будинків 400 тис. крб.— сума для тих часів немала.

Мов хижаки, накинулись чиновники на ці гроші. Мало хто з них думав про те, щоб дати приїжджим порядні будинки, — більш дбали про свою вигоду. Нарешті звели 50 одноманітних поганеньких хат з плітня, обмазаного гноєм. Нове селище далеко не прикрасило Полтаву. І. М. Долгорукий в 1810 р. писав: «В цих карткових будиночках живуть ткачі і при них поставлено стан кожного». Будинки, за його виразом, перетворились у в'язниці. Вікна «для тривкості» були вмазані в стіни і не відкривалися ні влітку, ні взимку. Ткачі виламували рами, вибивали скло, щоб дати доступ повітрю. До того ж, стіни від сотрясіння станів обсипалися і були місцями, немов решето, готові були впасти, але трималися лише на кутових стовпах».

Загальну невпорядкованість міста в першій половині XIX ст. відмічають офіційні документи і мандрівники в своїх записках.

Щоб навести якийсь порядок в забудові і зменшити небезпеку пожеж, в 1839 р. було видано наказ про заборону будувати в центральних районах Полтави нові споруди

1 «Современник», 1849, № 12, стор. 165—167.

— 45 —

з солом'яною покрівлею, В інших місцях дозволялося робити дахи з соломи, але з розчином глини та гною» 1.

На початку XIX ст. в Полтаві була лише одна брукована вулиця від собору до Сретенської церкви. Ще при Куракіні замостили кілька вулиць, але зробили це дрібною щебінкою, з набивкою піском, що тільки сприяло утворенню влітку пилу, а мостові не відзначалися тривкістю. Асигнування на брукування вулиць чиновники розглядали як статтю власного прибутку. Так, біля «богоугодного заведіння» була забрукована Новополтавська вулиця довжиною всього-на-всього в 270 саженів. Це коштувало понад 7 тис. крб. Сучасник писав у спогадах, що «до театру доводилось їздити на волах. Дворянські хохлушки в кринолінах, для яких цей спосіб виявився непридатним, змушені були пересуватись туди по доріжках з дощок, які переносили дворові в міру того, як вони пересувалися».

Російський поет П. А. Вяземський в своєму вірші «Полтава» писав:

«Братья, не грешно ли вчуже
Видеть, господи спаси,
Как барахтается в луже
Город славний на Руси?»

В 1835 р. було видано указ Урядового Сенату про влаштування мостових в містах. В Полтаві створили особливий комітет під головуванням губернатора. Почали брукування, витратили 12000 крб. «на непредвиденные надобности» і на цьому роботу припинили в зв'язку з нестачею грошей. В 1836 р. в Полтаві мостові існували

1 Городские поселения в Российской империи. Т. IV, СПб., 1864. стор. 140.

— 46 —

лише на шести вулицях (біля торгових приміщень, при соборі, біля кадетського корпусу та ін.).

В 1852 р. в Полтаву з м. Ромни було переведено Іллінський ярмарок, найбільший по товарообігу в Росії після Нижньогородського ярмарку. Це пожвавило життя міста і відбилося певною мірою на розвиткові забудови міста. На одній з центральних площ спішно почали будувати гостиний двір, а навколо площі, де мав відбуватися ярмарок, було заборонено споруджувати дерев'яні жилі будинки. В цей час стали забудовуватись квартали між сучасними вулицями Шевченка, Гоголя і Котляревського.

Життя в місті більш активізувалося після селянської реформи 1861 р. та закінчення залізниці (1868— 1870 рр.), яка зв'язала Полтаву з Харковом, Ростовом, Кременчуком, а згодом і з Києвом. Поступово збільшується промисловий потенціал міста, з'являються нові галузі виробництва. Серед підприємств міста бачимо заводи: горілчаний, гончарний, 4 пивоварних і 2 шкіряних; фабрики: сукняних — 3, тютюнових — 2 і олійних фарб — 1. В 1874 р. споруджено паровозні майстерні — найбільше підприємство тогочасної Полтави.

Період розвитку капіталізму в Росії і на Україні характерний зростанням міст. Це, зокрема, позначилося і на Полтаві, де рік у рік помітно збільшувалось населення. В 1858 р. в місті налічувалось 23475 чол., в 1877 р.— 34253 чол. і в 1897 р. — 53000 чол. Для уяви про розмір і характер забудови Полтави у другій половині XIX ст. візьмемо статистичні дані 1882 р., коли у місті було 3817 споруд, і з них лише 356 кам'яних.

Зростання міста і підвищення його торговельного значення вимагало поліпшення благоустрою і перегляду його генерального плану з метою відведення ділянок для нового будівництва. З появою залізниці почалось

— 47 —

будівництво в районі Південного вокзалу. Виникали нові квартали вздовж Кобиляцької вулиці (зараз вул. Фрунзе), а після спорудження Київського вокзалу місто почало розширюватись також і на північ.

Для Полтави, як для всякого капіталістичного міста того часу, були характерні однобокість і нерівномірність розвитку благоустрою, викликані класовим розшаруванням населення. Це позначилося на зростанні контрастів між впорядкованим центром і забутими «батьками міста» околицями, заселеними біднотою.

Найбільше, на що пішов уряд, щоб поліпшити становище міста, це дозволив в 1857 р. зробити позику для брукування вулиць з «запасного капіталу» одного з повітових міст губернії — Ромнів, Кременчука чи Переяслава. Ця робота носила переважно показовий характер, не торкаючись реконструкції основних магістралей і площ. Забрукували лише деякі вулиці.

В довіднику за 1882 р. читаємо, що «базари, навіть в безпосередній близькості від центру являли зловонне багно, де часто тонули коні; лавки і міські будівлі напівзруйновані; грязні бойні, м'ясні лавки в центрі міста оточені юрбами собак; ледве помітне освітлення».

В той же час на фоні загального зубожіння міського населення з'являються ознаки нового чисто капіталістичного будівництва — прибуткових будинків, торговельних приміщень, різних контор, банків, майстерень, млинів тощо. Все це різко змінює архітектурне обличчя міста. Садибна забудова будиночками, що утопали в зелені садів, замінюється суцільною, при якій вулиця перетворюється в коридор, а фасади будинків стоять впритул один до одного.

Вже в середині XIX ст. типові «зразкові» проекти фасадів, зроблені видатними архітекторами, втратили своє значення обов'язкових документів, за якими мусило

— 48 —

проводитись будівництво. В містах Росії відтоді дозволялося зводити будівлі за індивідуальними проектами, що призводило до порушення принципу ансамблевості забудови і позначилося на стилістичному різнобої вулиць і площ міста. Вважалося необов'язковим тинькування фасадів, як це було раніше, і в містах з'явилися червоні цегляні будівлі, які в кращому разі були облицьовані керамічною плиткою «кабанчиком».

Стилістична мішанина та еклектика, що поширилась за часів капіталізму, відбилась також і на архітектурному обличчі Полтави. В місті наприкінці XIX ст. працювали 2—3 архітектори, які встигали робити проекти лише найбільш заможним замовникам. Решта забудовників задовольнялись проектами, які виконували для них інженери чи техніки, навіть без спеціальної освіти. «Лабораторія» архітектурної творчості за цих часів була дуже проста і в більшості далека від серйозних пошуків архітектурного образу будівлі. В усьому панували штампи, які проектувальники знаходили в спеціальних альбомах, розповсюджуваних великими тиражами за кордоном і в Росії. Господар замовляв будівлю в ренесансі, готиці, мавританському стилі чи в модному модерні, а проектувальник знаходив все це в альбомах і швидко виконував замовлення.

Серед кращих або більш вдалих зразків тих часів можна назвати будинок на Першотравневому проспекті, де зараз знаходиться міжобласна партійно-радянська школа, і будинок Держбанку на Жовтневій вулиці в формах ренесансу, приватні будинки Перцовича на Пушкінській, 41 в псевдоготичному стилі та особняк підрядчика Бахмуцького на вул. Паризької комуни, 15 — в мавританському стилі. В сухих, малоцікавих формах класики збудовано особняк, де знаходиться зараз художній музей.

— 49 —


Обласний краєзнавчий музей.

В період пізнього капіталізму на початку XX ст. був поширений стиль модерн, що з'явився як новаторська течія в архітектурі, мовби відкидаючи «застарілі» класичні канони. Але носії стилю не змогли підняти його до високого рівня художньої культури, і він проявив себе лише у вигляді формальних прийомів прикрашення фасадів ліпними зображеннями звиваючої рослинності, складними підковоподібними та іншими фігурними

— 50 —

абрисами віконних і дверних пройомів, плоскими виносами плит карнизів, що, мов хвилі, звивалися по довжині фасадів і ін.

Але в архітектурному житті Полтави початку XX ст. трапилась подія, яка мала позитивний відгук в усій країні. Мова йде про спорудження будинку Полтавського губернського земства, де знаходиться нині Обласний краєзнавчий музей. Ця будова цілком модерністична. Вона має великі вікна, зручну внутрішню планіровку, просторі приміщення, що відповідали тогочасним вимогам. За своїми ж архітектурними формами як зовні, так і всередині вона відзначається добре виявленими національними формами і широким застосуванням світлої, трохи жовтуватої кераміки для облицювання фасадів з кольоровими мальовничими вставками та керамічними гербами губернії і повітів, традиційними розписами стін всередині, чудовими перилами на сходах у формі куманців та іншими деталями. Треба зазначити, що деякі деталі тут прийнято лише для нарочитого підкреслення національної самобутності архітектури, прикладом можуть бути дві башти, що нагадують дзвіниці українських дерев'яних церков. Кам'яні кронштейни під дахом, які імітують дерев'яні конструкції, та зрізані верхні кути головного входу також навіяні мотивами української народної дерев'яної архітектури.

Хоч окремі композиційні риси ідуть всупереч з реалістичним розумінням принципів архітектури, але історично архітектурна ідея в цілому виправдовується талановитим виконанням архітектурного задуму в натурі і сміливою постановкою проблеми національної форми. Головна перевага будівлі криється в новаторському підході до пошуків стилю, що на загальному фоні занепаду архітектури того часу було прогресивним явищем.

— 51 —

Перший проект будівлі складено місцевим архітектором О. І. Ширшовим. Пізніше для завершення проекту було запрошено талановитого художника, визначного знавця українського народного мистецтва В. Г. Кричевського. Йому належить остаточний проект, в якому широко використано мотиви народної творчості. Після довгих коливань і суперечок в Полтавському земстві проект був затверджений, будівлю закладено в 1903 р. і закінчено в 1908 р.


Інтер'єр музею.

— 52 —

В будівництві і оздобленні музею брали участь відомі художники і майстри народної творчості. Черепицю, облицювання та майоліку виконували учні Миргородської керамічної школи під керівництвом П. К. Вакуліна. Головний зал мав великі панно, зроблені художником С. І. Васильківським на тему «Обрання полковника Мартина Пушкаря на Спаській площі.» Художник намагався якнайточніше відтворити цю подію і писав за науковими порадами визначного історика Д. І. Багалія.

Проектувальники і будівники музею відчували, що дискусії з приводу архітектурного оформлення музею будуть точитись і далі. Вони знали, що майбутні критики знайдуть багато хиб в розв'язанні ними проблеми національного стилю. Віддаючи на суд нащадків свій твір, автори написали на металевій закладній дошці, яку було покладено у землю з першим каменем фундаменту, такі слова:

«Мы — пионеры украинского стиля.
Ошибка в фальшь не ставится».

Ця обережність виявилась зайвою. Будівля була сприйнята прихильно і викликала наслідування. В Полтаві в формах українського модерну була збудована капличка (архіт. Колабіус) та школа ім. Котляревського, в Харкові — художнє училище (архіт. К. М. Жуков), в Дніпропетровську — жилий будинок (архіт. П. П. Фетісов) і ін.

Лише офіційні кола віднеслись негативно до пошуків українських національних форм в архітектурі. Під їх тиском в Полтаві пізніше було зведено кілька будівель в «російському стилі», зокрема, Селянський банк, споруджений цивільним інженером С. В. Носовим, та будівлю,

— 53 —


Пам'ятник на братській могилі російських воїнів, які загинули
під час Полтавської битви у 1709 р.

яка зараз пристосована під кондитерську фабрику.

В архітектурному обличчі Полтави значне місце посідають скульптурні монументи, що увічнюють події історичного і культурного життя міста. Полтавчани свято шанують історичні місця великих подій — поле Полтавської битви, редути і великий курган з хрестом, де поховано 1345 солдатів і офіцерів російської армії, що билися за визволення від ворога української землі. За старими переказами, перший дерев'яний хрест встановив

— 54 —

Петро І і зробив напис на ньому на честь воїнів, що полягли тоді.

За наказом Петра І передбачалося в майбутньому спорудити на могилі кам'яну піраміду. Для цього пам'ятника відомий скульптор К. Растреллі (батько архітектора) зробив ефектну модель кінної статуї Петра І. Але цей задум не було виконано, і за життя Петра І на полі Полтавської битви було встановлено лише невеликий обеліск, на якому зроблено два рельєфних зображення — битви при Гангуті і Полтавської битви. Кінна статуя Петра І не була відправлена в Полтаву. Цар Павло І поставив її в Петербурзі проти Михайлівського замку з написом «Правнук — Прадеду», де вона стоїть до цього часу.

На початку XIX ст. виникла думка до 100-річного ювілею з дня битви по-новому архітектурно оформити курган. В творчому змаганні на проект пам'ятника-мавзолею у вигляді храму, що знаходиться над могилою, прийняли участь кращі архітектори того часу. Але для здійснення цієї пропозиції кошти не були асигновані, і чудові проекти, в які було вкладено багато патріотичних ідей та сміливих пропозицій, так і залишились на папері. Для будівництва гідного надмогильного пам'ятника не були використані навіть приватні внески. В 50-х роках XIX ст. поруч з братською могилою збудували капличку, яка зовсім не відповідала історичному значенню події, на честь якої вона поставлена. Лише в 1894 р. внаслідок вимог широкої громадськості на могилі воїнів було поставлено за проектом архіт. Ніконова шаблонний пам'ятник у вигляді кам'яного хреста заввишки 7,5 м з меморіальним написом. В 1895 р. на місці каплички поставлено цегляну церковку посередньої архітектури, зроблену без глибини думки, без художнього натхнення.

— 55 —


Пам'ятник на місці відпочинку Петра І.


Відпочиваючий лев — барельєф з пам'ятника на місці відпочинку Петра І.

— 56 —

В 1909 р. на місцях редутів встановлено десять обелісків і пам'ятники «Шведам від росіян» і «Шведам від шведів».

В місті, крім монумента Слави, виділяється високим художнім рівнем виконання пам'ятник на місці відпочинку Петра І, створений в 1849 р. відомим архітектором О. Брюлловим. На цьому місці в 1709 р. стояв одноповерховий будинок, що належав козаку Магденку, де знімав квартиру комендант Полтави О. С. Келін і у якому після битви відпочивав Петро І. Після розбору будинку це місце відмічено обеліском, виконаним архіт. П. Тарасовим, з відповідним написом. Через тридцять років замість нього встановлено монумент, що і досі прикрашає місто. Монумент являє собою призму, встановлену на п'єдесталі з гранітними сходами загальною висотою близько 8 м. Зверху над призмою лежать меч і щит, а на щиті — шолом і лаври полководця. На лицевій стороні — меморіальний напис, а під ним — герб Російської імперії — двоглавий орел. На цоколі пам'ятника — барельєф з зображенням відпочиваючого лева.

Абстрактні форми у вигляді архаїчних військових атрибутів і символічних зображень характерні взагалі для класицизму. Офіційне мистецтво було далеке від того, щоб показати в монументальних творах основного творця історії — народ.

Ця лінія, спрямована на абстрактну символізацію історичних подій, проходить до XX ст. Ідея пам'ятника захисникам Полтави і коменданту О. С. Келіну, встановленого в 1909 р. (скульптор Обер, архіт. О. І. Ширшов), не розкриває реальності історичних подій. Силу і мужність оборонців передано умовно у вигляді лева з оскалом зубів, який лежить на фоні прямокутної призми.

— 57 —

Полтаву прикрашають монументи, встановлені на честь видатних земляків — І. П. Котляревського та М. В. Гоголя, життя і творчість яких тісно переплітаються з Полтавщиною.

І. П. Котляревський походив з Полтави. Тут він жив, працював і похований за його бажанням на південній околиці старого полтавського кладовища під великою тополею на Кобиляцькій дорозі. На його могилі в 1900 р. відкрито надгробок з сірого граніту з бронзовим круглим барельєфом, виконаним скульптором-полтавчанином


Пам'ятник захисникам міста і коменданту Полтавської фортеці О. С. Келіну.

— 58 —


Пам'ятник І. П. Котляревському.

— 50 —


Горельєфи пам'ятника І. П. Котляревському
Вгорі — сцена з «Енеїди», внизу — з п'єси «Москаль-чарівник»

— 60 —

Л. В. Позеном, що зображує портрет письменника з лавровими гілочками, стрічечкою та гусиним пером.

З ім'ям Л. В. Позена пов'язано також спорудження пам'ятника І. П. Котляревському, поставленого в Полтаві за ініціативою прогресивної громадськості. Пам'ятник передбачалося відкрити в 1898 р. до 100-річчя з дня виходу в світ «Енеїди», але справа ця занадто затяглася. Царський уряд не хотів визнавати за Котляревським загальнонаціонального значення і намагався представити його лише сугубо полтавським письменником, що писав «на місцевому діалекті». На клопотання Полтавської міської Думи про дозвіл на збір коштів для спорудження пам'ятника серед населення Полтавщини і Чернігівщини губернатор дав згоду проводити його лише в межах Полтавської губернії.

Всупереч цьому розпорядженню широкі кола народу дружно відгукнулися на заклик про спорудження монумента, і внески надходили з усіх кінців Росії і з Галичини. Вісім років точилися суперечки щодо місця для пам'ятника. Спочатку була пропозиція встановити його на Петровській площі, але реакційні кола розпустили чутки, що там буде поставлено пам'ятник Петру І, і пропонували відсунути пам'ятник письменнику кудись далі від центру. Називалося одинадцять місць і нарешті зупинились на Протопопівському бульварі (зараз бульвар Котляревського). Це місце в ті часи було затіснене І не впорядковане: воно мало підходило для пам'ятника, тому що до нього примикали задвірки торговельних рядів. Через те, що іншого виходу не було, використали цю ділянку.

Скульптурне погруддя письменника, лавровий вінок і три горельєфи, де зображено сцени з творів Котляревського «Енеїда», «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» Л. В. Позен зробив безкоштовно, як свій внесок

— 61 —


Пам'ятник М. В. Гоголю.

на будівництво пам'ятника. На жаль, невдалим виявився п'єдестал, виконаний архіт. О. І. Широковим.

Л. В. Позен створив також проект пам'ятника М. В. Гоголю. Та автору так і не вдалося побачити монумент в закінченому вигляді. В 1907 р. передова громадськість Полтави вирішила провести збір коштів, щоб відкрити монумент в 1909 р. до 100-річчя з дня народження М. В. Гоголя. Але царські урядовці підозріло віднеслись до цієї ініціативи і затягнули цю справу настільки, що коли було нарешті дано дозвіл на збір коштів, ювілей письменника вже минув. Полтавський губернатор, щоб якось відтіснити від цієї справи громадськість, доручив збір коштів на пам'ятник... поліції, і на

— 62 —

підписних листах поруч з іменем Гоголя стояли штампи поліції. «Скорботна тінь великого сатирика втішена,— писав іронічно В. Г. Короленко, — Антон Антонович Сквозник-Дмухановський виявив йому своє високе покровительство і подекуди збирає для нього «з купчиків».

Лише в 1915 р. Академія художеств розглянула і схвалила зроблений Л. В. Позеном проект пам'ятника.

Фігура великого письменника, зображена в сидячому положенні в накинутій на плечі крилатці, справляє враження природності, коли людина знаходиться в творчому роздумі, поклавши одну руку з розгорнутою книжкою на коліно, а в другій — тримає олівець.

В зв'язку з імперіалістичною і громадянською війною будівництво пам'ятника не було закінчено. Його відкрили лише в роки Радянської влади (1936 р.). Для нього обрали також інше місце — на початку Гоголівського бульвару. Не можна вважати вдалим важкий за формами п'єдестал пам'ятника і його положення у вузькій алеї бульвару, де він сприймається лише спереду.

Полтава передреволюційних часів була повна контрастів і протиріч. Чудові архітектурні ансамблі, класичні будови і монументи мали по сусідству малоцікаві еклектичні споруди. Місто відзначалося великою кількістю зелені, але не мало хороших, добре впорядкованих куточків для масового відпочинку. Вигідне географічне положення не змогло сприяти розвитку промисловості, і місто було відоме лише за спогадами про визначну історичну подію, що відбулася тут на початку XVIII ст., коли дві велетенські армії того часу схрестили тут свою зброю, і внаслідок чого українська земля очистилася від ворога.

— 63 —

Велика Жовтнева соціалістична революція і буремні роки громадянської війни докорінно змінили життя Полтави.

Нові господарі міста — Ради робітничих, селянських та солдатських депутатів —почали свою роботу з благоустрою і покращання житлових умов трудового населення.

Полтава, яка до революції не мала каналізації, вже в перші роки Радянської влади, одержала розгалуджену каналізаційну мережу. В той же час було проведено розширення водопровідної мережі, будівництво електростанції, влаштування вуличного електроосвітлення. Розгорнулись роботи по спорудженню нового залізобетонного мосту через р. Ворсклу, осушенню боліт, озелененню. Протягом 1922—1923 рр. вздовж берегів р. Ворскли були створені лісозахисні смуги, а навколо Полтави висаджені молоді гаї.

Новими були і методи проведення міського благоустрою. 10 лютого 1920 р. відбувся перший в історії Полтави недільник. Почались роботи по плануванню міста, про що вказується в звітах Губвиконкому за

— 64 —

1922—1924 рр. У цих звітах відзначається, що «Йшло планування і нівелювання вулиць і площ... провадяться підготовчі роботи по розплануванню Полтави, розроблено проект селищного будівництва як по місту Полтаві, так і для повітів» 1.

У ці роки поступово розвивалась Полтава, зростало її населення, а в період індустріалізації розгорнулось значне промислове будівництво.

У 1926 р. на Решетилівському шосе на місці колишніх пакгаузів Райкоопспілки була споруджена беконна фабрика (тепер тут масложиркомбінат), а споруджені в 1929 р. м'ясохолодобійні будівлі облспоживспілки незабаром

1 Статистичні відчити Полтавського Губвиконкому за 1923— 1924 рр. Полтава, 1923, 1924.


Народний дім ім. В. Г. Короленка, споруджений у 1920—1922 рр.

— 65 —


Пам'ятник Т. Г. Шевченку.

перетворились в м'ясокомбінат. В тому ж 1929 р. по вул. Радянській було споруджено з залізобетону велику панчішну фабрику ім. Кутузова. На місці колишніх холерних бараків по вул. Зіньківській на базі дрібних майстерень кустарів створено завод панчішних машин «Метал», що в роки наступних п'ятирічок виріс у великий машинобудівний завод.

— 66 —

На пустирях Решетилівського шосе у 1933—1934 рр.. зусиллями перших ударних бригад зводяться з бетону і скла величні корпуси найбільшого на Україні прядильного комбінату. Розташований поруч район Київського вокзалу, де раніше пролягали шляхи на Зіньків, Решетилівку та Опішню, перетворився в новий промисловий комплекс. На південній околиці міста виникли нові механізовані цегельні заводи, а в центрі, по вул. Гоголя, — одна з найбільших на Україні поліграфічна фабрика.

Нові заводи і фабрики не тільки змінювали пейзаж і характер міської забудови, вони міняли традиційне уявлення про губернську Полтаву.

Так, колись занедбаний Поділ — місце гомінкого Ільїнського ярмарку з «катеринками», циганами, шинками і балаганами — перетворився на кінець другої п'ятирічки у впорядкований привокзальний район з багатоповерховими жилими будинками, клубом і лікарнею залізничників, новою школою, банею, дитячими садками.

В протилежному кінці міста піднялися квартали п'ятиповерхових будинків прядильної фабрики. На колишніх пустирях, біля так званих околиць «Павленки», «Юр'ївка», зводились багатоповерхові жилі корпуси, створювались нові парки й бульвари.

В зовнішній архітектурі полтавських новобудов довоєнного часу можна прослідкувати загальні тенденції пошуків нових прогресивних напрямків і форм у радянській архітектурі того періоду. Якщо перша значна будівля 1922—1923 рр. — Народний дім ім. В. Г. Короленка (ріг вулиць Пушкіна і Котляревського) — відзначалась сумішшю архітектурних форм російського класицизму і модерну, то в пізніших будовах (1925— 1929 рр.) — селище залізничників «Червоний шлях»

— 67 —


Жилий будинок. 1939 р.

(біля монастиря), жилі будинки трикотажників (площа ім. Леніна, 4) і особливо клуб залізничників — переважають самобутні форми і деталі так званого «українського стилю», якими відзначався Краєзнавчий музей.

На новій архітектурі Полтави залишив слід і період конструктивізму. Характерним в цьому відношенні є пам'ятник Т. Г. Шевченку, збудований в 1926 р. біля Петровського парку (автор — скульптор І. Кавалерідзе).

Пам'ятник виконано з залізобетону. Матеріал, незвичайний для монумента, відповідає його новаторським формам. Він символізує курган з асиметричним нагромадженням

— 68 —

площин і об'ємів, з яких виростає постать поета. Суворий лаконізм, узагальнені композиційні форми пам'ятника створюють образ борця за народну справу. Слова із «Заповіту»

«...І вражою злою кров'ю землю окропіте...»,

викарбовані як епіграф біля підніжжя пам'ятника, цілком визначають його революційну ідею. Значний розвиток Полтави і ріст будівництва викликали необхідність розробки плану реконструкції міста. Перший генеральний план реконструкції Полтави був розроблений Діпромістом УРСР у 1934—1935 рр. (автор інженер-архітектор А. І. Станіславський). За цим проектом успішно здійснювався розвиток водопроводу, каналізації, розміщувалися в плані міста нові школи, жилі будинки, провадилася реконструкція головних вулиць.

В стислі строки після утворення в Полтаві обласного центру (1937—1938 рр.) було забудовано понад 25 великих багатоповерхових жилих та культурно-побутових споруд.

Така забудова і значна реконструкція, проведена до 1941 р., надали Полтаві нових рис соціалістичного міста, що перетворилося в значний промисловий і культурний центр Радянської України. Порівняно з 1917 р. територія Полтави і населення її збільшились майже вдвоє. Місто одержало систему каналізації в 17 км, водопроводу — 34 км, брукованих вулиць 600 тис. кв. м, електростанцію в 12 тис. квт. У місті було 2 театри, три клуби, три кінотеатри, три вузи, два науково-дослідних інститути, дванадцять технікумів різних спеціальностей, в яких навчалося до 10 тис. студентів, центральна наукова бібліотека, яка нараховувала понад 2 мільйони томів книг. Місто мало тридцять п'ять шкіл, 9 лікарень, 2 санаторії, 5 поліклінік, 25 дитячих закладів

— 69 —

і багато різних споруд та приміщень соціально-культурного призначення.

Полтавчани пишалися всім цим надбанням: архітектурними і історичними пам'ятниками, зеленню парків і садів, новобудовами, що молодили старовинне українське місто.

Мирну працю радянського народу перервала війна. Два роки (1941 —1943 рр.) ганьбили Полтаву фашистські окупанти. І коли у вересні 1943 р. під натиском Радянської Армії вони тікали з міста, то в шаленіючій люті спеціальні моторизовані команди факельників гасали по вулицях, розкидали по будинках солому, паклю, обливали їх бензином, підпалювали. Одночасно з цією сатанинською справою фашисти полювали за людьми, розстрілювали їх і вкидали їх у палаючі будинки.

Населення тікало з міста і переховувалося у заворсклянських лісах, міських ярах або льохах. У безлюдному місті, серед диму і згарищ озвірілі фашисти справляли свій шабаш. За три дні вони знищили все, що споруджувалось у Полтаві віками: архітектурні ансамблі, сонячні споруди шкіл, лікарень, цілі жилі квартали багатоповерхових будинків, тінисті парки. За даними акту Державної комісії, збитки, заподіяні Полтаві, складали 1 136 071 крб. В місті було знищено понад 350 тис. кв. м жилої площі. В тому числі 400 багатоповерхових будинків, 45 учбових закладів, 9 лікарень, 5 поліклінік, міський театр, 3 кінотеатри, 3 клуби. У центральних кварталах на площі понад 600 га не залишилося жодного приміщення, було виведено з ладу водопровід, каналізацію, підірвано електростанцію, знищено сотні гектарів зелених насаджень, пошкоджено багато пам'ятників. Під час окупації були вивезені в Німеччину або загинули 20 тисяч полтавчан.

— 70 —

В краєзнавчому музеї зберігається фотознімок, зроблений 23 вересня 1943 р., коли в Полтаву ввійшли перші військові частини Радянської Армії.

На знімкові видно, як вздовж вулиці, оповитої димом згарищ, виснажені люди з сльозами радості вітають своїх визволителів. Попіл і кров залишили після себе озвірілі фашисти, але в розтерзаному місті залишилася жива душа — люди.

Як дорогоцінну реліквію бережуть полтавчани листівку з текстом клятви:

«Клянемось, що чорні руїни Полтави
Покриють рожеві сади,
Що з пороху встануть, як день величаві,
Кипучі, квітучі, дзвінкі городи».

Але перш, ніж прокладати широкі проспекти, зводити нові будинки, треба було розчистити вузенькі доріжки серед руїн міських вулиць, вдихнути життя в обезкровлене місто. І ось замерехтів електричний вогник від движка на руїнах електростанції, потекла вода по відновлених трубах водопроводу. Полтава оживала!

В спеціальному номері газети «Зоря Полтавщини» від 4 лютого 1944 р. на всю полосу майорів заклик: «Власними силами відбудуємо рідне місто». Цю дату можна вважати першим днем народної будови полтавчан, що продовжується й зараз в поході за красу та культуру міста.

Кожний громадянин Полтави став будівельником! Для відбудови міста потрібні були лісоматеріали, і тисячі жителів добровільно виїхали на лісозаготівлю, а колгоспники Дикакьки, Опішні та інших районів організували «червоні валки» по підвезенню лісу до Полтави. Таким чином за 1944 р. було завезено в Полтаву близько 5000 куб. м лісу, а в 1945 р.— 25 тис. куб. м.

— 71 —

Другою проблемою стала цегла. Полтавчани організовують заготівлю цегли з руїн, налагоджують роботу по використанню «коробок» будинків. Лише за 1944 р. було проведено 96 недільників по розробці «коробок». В цій роботі взяли участь 24,5 тисяч чоловік. На будовах не було цементу, арматури, і спеціально створений трест Демонтаж добував в'яжучі з розмолотої цегли та вапна, а арматуру використовували з руїн міста.

Так за допомогою лопати, носилок та візка відбудовувалася в перший після визволення рік Полтава.

За перший післявоєнний рік було відновлено 16 цехів ПРЗ, а на прядильній фабриці підняли з руїн і встановили 15 тисяч веретен. Будівельно-монтажний трест ОСМУ—206 відбудував 35 різних споруд, у тому числі 2 школи. Нелегкий це був труд!

У відбудові Полтави брали участь не тільки її мешканці, але й трудящі інших областей та братніх республік багатонаціонального Радянського Союзу. Так, на Полтавщину нескінченним потоком йшло вугілля з Донбасу, метал з Уралу, ліс з Архангельської області та Комі АРСР, машини з Москви та Горького, верстати з Ленінграда, бавовна з Узбекістану, тканини з Іванова. Колгоспи східних районів країни ділилися хлібом та іншими продуктами.

Допомога у відновленні зруйнованого німецько-фашистськими окупантами господарства України була найяскравішим виявом братерської дружби великого російського та українського народів.

Переборюючи труднощі перших післявоєнних років, трудящі Полтавщини, як і всієї країни, керовані Комуністичною партією, не тільки відбудували зруйноване окупантами господарство, але й добились дальшого значного розвитку промисловості, науки і культури.

— 72 —

Відродження Полтави проводилося за такими етапами:

1-й (1943—1944 рр.) — розчистка і прибирання руїн;

2-й (1945—1957 рр.) — масова відбудова будинків, історичних та архітектурних пам'яток, реконструкція забудови;

3-й (1958—1966 рр.) — розвиток нового будівництва і комплексного благоустрою.

Ще йшла війна, а в новоствореному Управлінні головного архітектора міста розробляли проекти широких проспектів, площ і бульварів. Діпроміст УРСР (Київ) розробив у 1944 р. схему нового генплану і проект першочергових архітектурно-планіровочних заходів на найближчі 2—3 роки (автор архіт. О. О. Малишенко, співавтор архіт. Л. С. Вайнгорт за участю ст. економіста І. Е. Ярославського та архітекторів В. К. Троценко, М. Ф. Конопльової).

Ці проекти визначили цілеспрямовану містобудівельну політику відбудови і розвитку Полтави на принципах творчого продовження архітектурних ідей російського класицизму, що були закладені в плані міста XIX ст. Не багато міст, подібних до Полтави, де пам'ятники і архітектурні ансамблі так органічно поєднуються з оточуючим ландшафтом.

Зараз, даючи оцінку наслідків післявоєнної реконструкції, в ході якої ліквідувалися нашарування випадкової дореволюційної забудови, видно як рік за роком розкривалася краса Полтави.

Зберігаючи історично сформовану радіально-кільцеву систему центрального району навколо Круглої площі,

— 73 —

архітектори Полтави творчо розвинули і удосконалили цей план. На місці зруйнованих кварталів з'явилися плащі, бульвари, вулиці. Особливо змінився Жовтневий проспект. З дореволюційних часів він був засмічений паливними складами і забудований промисловими підприємствами. В нових умовах відбудови все це було ліквідовано — на місці паливних складів створено площу ім. Дзержинського, а на розчищених згарищах комбікормового і олійного заводів, автобази та взуттєвої фабрики виросли нові жилі квартали.


План-схема центральної частини Полтави.

Красна площа (названа так в старовину за красиве місцезнаходження), від якої починається проспект, перетворена в чудовий парк. З Красної площі поблизу

— 74 —

Білої альтанки 1 в усій красі розгортається мальовнича панорама міських кварталів, вокзалу і залізничної станції. А за ними ген-ген манять далі перелісків, зелених луків з кучерявими гаями, серед яких сріблом води переливається Ворскла. Краєвид, що відкривається звідси, чарівний. Тут прозоре повітря, напоєне тонким ароматом луків та садів. Протягом дня — від пурпурового сходу і золотистого полудня до блакитного вечора, — як феєрія, змінюються навколо фарби. А синювато-чорної ночі небо заквітчується сапфірами зірок, а місто — тисячами електричних вогнів.

Панорама міста збагатилась в післявоєнний час площами: Театральною, ім. Дзержинського, Клубною (біля клубу ПТК), Транспортною, ім. Зигіна та ім. Леніна. Цікаво відзначити, що створенню площ на території, звільненій від руїн, передувало влаштування тимчасових виставок досягнень народного господарства Полтавщини. Таким чином, одночасно з розчищенням кварталів і спорудженням тимчасових виставочних павільйонів перевірялися пропорції і розташування майбутніх будов на площах.

В ході відбудови окремі будинки звільнялись від архітектурних нашарувань, змінювали фасади, а ті, що відзначалися хорошими зразками модерну, ренесансних або класичних форм дореволюційної Полтави, ретельно

1 Появу Білої альтанки пов'язували з легендою про те, що в цьому місці Петро І, їдучи верхи на коні, загубив підкову. А тому й альтанка має форму підкови. Насправді ж Біла альтанка визначає місце старовинної сторожової Самсонівської башти і була споруджена до 200-річчя Полтавської битви (1908—1909 рр.). Під час фашистської окупації Полтави в 1942 р. тут був влаштований артилерійський пункт, альтанка була зруйнована. В 1954 р. в ознаку 300-річчя возз'єднання України з Росією тут була забудована напівкругла колонада, названа «Ротондою дружби народів».

— 75 —

реставрувалися. Разом з закладенням основ реконструкції головних магістралей і площ в перші післявоєнні роки піклувались про охорону архітектурної єдності міста і його ансамблів.

Найбільшої уваги заслуговує архітектурний ансамбль Круглої площі. Історія та практика реставрації її є значним етапом в містобудівельній практиці УРСР.

Спочатку підхід до відбудови був різним: у протоколах нарад міськвиконкому (1944—1945 рр.) можна зустріти пропозиції про надбудову і зміну деяких будинків ансамблю. Вносились пропозиції і про відтворення первісного вигляду площі, для чого дехто пропонував


Забудова Жовтневої вулиці.

— 76 —

вирубати весь парк, а будинки, що оточують його,, реставрувати.

Для того, щоб одночасно з реконструкцією центру Полтави правильно відтворити його ядро — ансамбль Круглої площі, — республіканськими органами архітектури в 1945 р. був проведений конкурс «...з метою залучення кращих архітектурних сил і одержання вибору архітектурних розв'язань для зруйнованої Полтави, яка чекає заслуженого і належного їй архітектурного оновлення» 1. На конкурс були представлені проекти Академії архітектури УРСР, Діпроміста УРСР, Управління головного архітектора м. Полтави.

Перші два проекти пропонували в тому чи іншому вигляді модернізувати архітектуру, надбудувати споруди ансамблю, створити нові композиції.

Проект полтавських архітекторів 2 передбачав дбайливе збереження архітектурно-планіровочної композиції ансамблю Круглої площі і можливу реставрацію окремих будівель, щоб зберегти, а в деяких випадках доповнити його художню цілісність. За рішенням жюрі цей проект одержав першу премію і був прийнятий до здійснення.

В результаті проведеної науково-дослідної та проектної роботи, зусиль і майстерності великого колективу будівельників та архітекторів один з найцікавіших ансамблів російського класицизму початку XIX ст. знову засяяв дорогоцінним каменем в архітектурній оправі міста.

1 3 матеріалів програми «Конкурсу на складання фотопроекту реконструкції і відбудови м. Полтави» (Зберігається в УДА Полтави).

2 Автори: архітектори Л. С. Вайнгорт, Д. С. Литвинцев, М. К. Лябнук, М. Є. Оніщенко, П. П. Черняховець.

— 77 —


Залізобетонний міст через р. Ворсклу.

Красиві, величні будинки навколо Жовтневого парку. Довго можна милуватися їх чіткими, строгих форм фасадами. На фоні блакитного неба крізь зелень та барвисте разноцвіття мальв вони сприймаються як чудова симфонія з дзвінкими акордами білоколонних портиків.

За півторавікове існування окремі будинки ансамблю зазнали змін. Так, в 1850—1860 рр. був добудований будинок присутствених місць, а споруджений в 1912 р. на розі вул. Луначарського червоний триповерховий будинок школи порушив цілісність ансамблю. Зазнала значних змін зовнішня архітектура будинків колишньої гімназії та Малоросійського поштамту. На прикладі

— 78 —

відтворення первісної архітектури цього будинку можна простежити, як ретельно велись реставрація і удосконалення архітектурного ансамблю Круглої площі.

Будинок поштамту, був зведений на площі одним з перших. З архівних документів історії будівництва Полтави можна припустити, що автором споруди міг бути архіт. Є. Соколов (його підпис стоїть під рукописним кошторисом). Згідно з документами, слідом за спорудженням публічної бібліотеки в С.-Петербурзі Є. Соколов зайнявся «знову кам'яною Губернською поштовою конторою» та іншими поштовими спорудами. Їх креслення та кошториси зберігаються в архівах ЦДІАЛ.

На відомій гравюрі «Вид Олександрівської площі в місті Полтаві» (1809 р.) серед інших будівель на Круглій площі зображений комплекс Малоросійського поштамту з шестиколонним портиком посередині, що відповідає знайденому проекту. Відомо, що в зв'язку з переведенням Малоросійського поштамту до Чернігова спочатку будинок було передано повітовому училищу, а потім, в 60-х роках, — жіночій Маріїнській гімназії.

Саме в той час і були зроблені добудови, докорінно змінені фасади і розібрано портик. В результаті досліджень в 1961 р. було відновлено архітектуру фасадів, в тому числі і портик, у первісних формах 1.

Завершення ансамблю було здійснено не лише реставрацією окремих будинків, а й виправленням диспропорції забудови минулих років. На місці руїн колишніх повітових присутствених місць і згаданої школи в 1958 р. зведено новий будинок зв'язку в формах російського класицизму. Одночасно з відбудовою окремих споруд ансамблю

1 Автор проекту реставрації — архіт. Л. С. Вайнгорт за участю архіт. Л. П. Шерстюк та інж. П. С. Мороз.

— 79 —


Будинок театру.

було проведено реставрацію колони Слави, покращено планіровку Жовтневого парку.

Завдяки проведеній реставрації архітектурний ансамбль Круглої площі був звільнений від усього наносного, випадкового, що спотворювало його цілісність. Архітектори та будівельники Полтави, дотримуючись ленінських принципів — зберігати культурну спадщину минулого не догматично, по-музейному, а творчо, — домоглись не лише досконалості архітектурного стилю будівель, а й високого художнього рівня архітектурно-планіровочної композиції всього ансамблю, який набув важливого значення в дальшій забудові міста.

— 80 —

Ретельно реставровано один з найвидатніших пам'ятників українського зодчества XVII—XVII стст. — ансамбль Хрестовоздвиженського монастиря, а також історичні пам'ятники Полтавської битви, всі музеї. В монастирі, наприклад, було заново споруджено куполи, реставровано фасади. Був створений новий музей Полтавської битви 1, а перед ним у 1950 р. встановлений пам'ятник Петру І 2.

В спеціально прибудованому до музею приміщенні експонується цікава діорама Полтавської битви 1709 р.

1 Автори планіровки інтер'єрів — архітектори Л. С. Вайнгорт, І. Я. Михайловський, І. Л. Шмульсон.

2 Скульптура А. І. Адамсона (1915 р.).


Забудова Жовтневої вулиці.

— 81 —


Будинок культури по Жовтневій вулиці.

(роботи відомих художників-баталістів студії ім. Грекова: двічі лауреата Державної премії художника А. Горпенка, художників Г. Марченка і Н. Жашкова). На місці історичної переправи російських військ через р. Ворсклу в с. Кротенкові споруджено новий обеліск 1.

З великою старанністю відновлені пошкоджені і вкрадені фашистами деталі та бронзові частини пам'ятників О. С. Келіну і захисникам міста, на місці відпочинку Петра І, Братська могила російських воїнів, монумент Слави.

1 Автор — архіт. І. Л. Шмульсон.

— 82 —

Одночасно з реставрацією пам'ятників архітектури та історії підняті з руїн невеликі, але цінні для культурної спадщини нашої країни літературно-меморіальні музеї В. Г. Короленка, Панаса Мирного (Рудченка), створений заново музей І. П. Котляревського.

Понад 10 років будівельники, художники та архітектори працювали над відродженням однієї з найунікальніших будов — Краєзнавчого музею, який являє собою велику архітектурно-художню цінність по декоративній обробці українською орнаментикою в кераміці, майоліці та різьбі по дереву.

Відбудова і реставрація пам'ятників історії та архітектури має велике соціально-політичне, а також містобудівельне значення. Створюючи яскраву індивідуально-художню характеристику міста, вони відображають найважливіші події в житті і культурі двох братніх народів — українського і російського, «близьких і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією» (В. І. Ленін).

Завдяки своєчасно проведеній реставрації пам'ятників історії та архітектури, Полтава зберегла і зараз. розвиває свої індивідуальні специфічні риси, поєднуючи старе з новим на принципах єдності традицій і новаторства. І не тільки пам'ятники архітектури стверджують це, а й характер усієї міської забудови, де переважають не унікальні, а прості 3—5-поверхові споруди, що за масштабом і зовнішнім оформленням фасадів створюють особливість властивого Полтаві архітектурного пейзажу.

Цьому сприяв індивідуальний підхід до відбудови і надбудови окремих «коробок» — кістяків будинків, що згоріли. Так, якщо будинки Держбанку, партійних курсів, художнього музею, кінотеатру «Колос» і численні жилі будинки по вул. Жовтневій, Леніна, Гоголя, Котляревського та інших були відбудовані без змін в архітектурних

— 83 —


Змінюється краєвид Полтави: на місці одноповерхових будівель
виростають багатоповерхові красені.

формах ренесансних або модерністських фасадів, то окремі невиразні будинки і навіть цілі квартали були надбудовані і реконструйовані. Прикладом цього є квартал жилих будинків тепловозоремонтного заводу по вул. Леніна, 5, 7 (автори архітектори О. А. Шумілій, Л. А. Сімановський). Із зруйнованих будинків різної етажності і архітектурної характеристики створено єдиний за масштабом і архітектурою фасадів квартал, що відповідає умовам забудови магістральної вулиці. Одну з сторін площі ім. Дзержинського утворюють реконструйований і надбудований квартал жилих будинків турбомеханічного заводу по вул. Жовтневій, 46 (архітектори О. А. Шумілін, Н. В. Квітко, Л. П. Шерстюк, інж. В. Я. Маценко).

Завдяки такому різносторонньому підходу до питань відбудови та реконструкції як окремих будівель, так і

— 84 —

цілих кварталів, в післявоєнному будівництві Полтави збереглися її кращі архітектурні риси.

Розроблена в 1945 р. схема генерального плану міста була здійснена до 1949 р., а тому Діпроміст УРСР склав новий генеральний проект планування Полтави на 20 років з розрахунковою чисельністю населення в 175—200 тисяч чоловік (автор архіт. О. О. Малишенко, співавтори архітектори Л. С. Вайнгорт, Н. Ф. Панчук). Проект передбачав широку архітектурно-планувальну реконструкцію Полтави як великого обласного промислового і культурного центру. Особлива увага в генплані приділялася удосконаленню силуету міста, просторовому розвитку архітектурних композицій, створенню нових ансамблів.

Почалась нова епоха в житті славної Полтави. На будівельних майданчиках вдень і вночі невпинно рухались будівельні крани, скреготали екскаватори... Умілі, невтомні руки будівельників зводили нові багатоповерхові житла, учбові, культурно-громадські, адміністративні, торговельні й спортивні споруди, промислові комплекси.

За новим планом одним з перших був створений ансамбль Привокзальної площі станції Полтава-Південна. Різні за об'ємами та формами будинки було реконструйовано, добудовано, приведено до єдиного масштабу і архітектурної єдності. В розмаху арки вокзалу, в суворому ритмі колонад клубу та залізничного технікуму, в їх чітких фасадах виявлена лінія творчого освоєння російської класики. В споруді вокзалу (автор архіт. Є. А. Лімар) сильний мотив арки-порталу вдало вписаний між двома пілонами з бронзовими барельєфами, тематика яких славить всеперемагаючу російську зброю при Полтавській битві 1709 р., а також радянської зброї при звільненні Полтави від фашистських загарбників

— 85 —

у 1943 р. Композицію вокзалу з аркою-порталом в центрі осі площі доповнюють з обох боків виразні колонади портиків технікуму (архітектори В. С. Явников, А. П. Лобода) та клубу (архіт. Г. Мацкевич).

За Привокзальною площею крізь гранітні колони нового залізобетонного мосту через Ворсклу (автори архіт. О. А. Шумілін, інж. В. І. Кириєнко) видно, як, підіймаючись амфітеатром по схилах пагорбів, утопаючи в зелені пишних парків і квітучих садів, мальовничо розкинулась Полтава.


Один з нових ставків у парку «Перемога».

— 86 —

Зелені насадження — це друга архітектура Полтави. Вони надають місту особливої привабливості. Ніби тріумфальні колони, стоять вздовж в'їзних магістралей пірамідальні тополі, а вулиці та площі міста чергуються з тінистими парками, бульварами, скверами. З ранньої весни до пізньої осені милують око численні килими смарагдових газонів, на фоні яких пишаються своєю красою барвисті тюльпани, троянди, жоржини, місцеві породи маків та мальв.

Парки і сквери Полтави мають виключну дендрологічну цінність. Так, вздовж Жовтневого проспекту висаджено цінні породи каштанів, на бульварі ім. Котляревського розкинув свої віття рідкісний пірамідальний дуб; в Петровському парку нараховують 70 найменувань цінніших порід декоративних дерев. А де ще побачиш красуні-липи, подібні до тих, що висаджені вздовж бульвару ім. Гоголя!?

Дуже своєрідні вулиці міста. На широких 4-, 5-мет-рових газонах, що розділяють проїзну частину від тротуарів, мальовничо ростуть групи дерев — тополі, акації, каштани, липа, цінні породи клена, дуба, а також ряд квітучих кущів, що утворюють живу огорожу між дорогою та тротуаром.

Любов до дерев та квітів в Полтаві традиційна. Вона бере свій початок від відомого «Дуба Шевченка», що, незважаючи на заборону царських сатрапів, був посаджений прогресивною громадськістю міста в день похорон Т. Г. Шевченка — в березні 1861 р.

З того часу кожна знаменна подія відзначається полтавчанами насадженням окремих дерев або цілих парків та скверів. Так був створений в 90 річницю з дня народження В. І. Леніна ландшафтний сквер (1960 р.) біля пам'ятника Іллічу, а до 20-річчя звільнення міста від німецько-фашистських загарбників (1963 р.) —

— 87 —


Площа біля пам'ятника В. І. Леніну — улюблене місце відпочинку юних полтавчан.

дендрарій в районі поля Полтавської битви. Біля могили відомого хірурга Скліфосовського учасники з'їзду хірургів України, який відбувся в Полтаві в 1964 р., посадили новий сквер.

Чудовим пам'ятником воїнам Радянської Армії та громадянам Полтави, що загинули в період Великої Вітчизняної війни (1941—1945 рр.), є парк ім. Котляревського, а в найближчі роки стане парк Слави.

— 88 —

Найвизначніший в Полтаві круглий Жовтневий парк — улюблене місце відпочинку полтавчан. Куди б ви не йшли, ви обов'язково змушені будете перейти через цей парк. Мимоволі уповільните кроки, сядете на зручні лави-дивани чи на майданчику в тіні беріз, втамуєте спрагу широко відомою цілющою «Миргородською» водою.

З кожним роком все багатшим стає зелене вбрання міста. За післявоєнні роки загальна площа зелених насаджень збільшилась на 1700 га. Парки та бульвари займають 200 га.

Серед відроджених паркових масивів відзначається міський парк культури та відпочинку «Перемога», розташований на Першотравневому проспекті. Цей парк, вирубаний фашистськими окупантами в 1942 р., засаджений заново трудящими міста в 1945—1950 рр. В ньому відновлено мальовничий рельєф з ставками на нижній терасі.

Велика кількість пагорбів, схилів, терас, перерізаних ярами та маленькими річечками (Полтавка, Чорна, Рогізна, Тарапунька), створюють прекрасні умови для обводнення міста. Ще В. А. Шквариков у своїй книзі «Планування міст Росії у 18 ст. і на початку 20 ст.», описуючи Полтаву, зазначав, що «...у плані м. Полтави цікава система ставків, споруджених за допомогою земляних гребель на малих річках. Ставлення до води як до художнього елементу, крім її утилітарного призначення (басейни на випадок пожежі), проектувальники підкреслювали в значній мірі Те ж треба сказати і про зелень». Багато старожилів ще пам'ятають ставки в різних частинах міста, але з часом ці ставки зруйнувалися.

За комплексним планом обводнення міста, затвердженим міськвиконкомом, з передбачених 70 ставків

— 89 —


Пам'ятник генералу О. І. Зигіну.

більша частина уже створена. Як приклад можна назвати прекрасний каскад ставків в західній частині міста — у фруктовому саду радгоспу ім. Шевченка.

Так найважливіші природні фактори — зелень і вода — активно сприяють красі міста.

Своєрідність сучасної Полтави не лише в багатстві зелені, але і в зв'язку її з архітектурою, монументальною

— 90 —

скульптурою. Майже кожен з парків чи бульварів є місцем для пам'ятників, що вдало тут розташовані.

В центрі Жовтневого парку височить колона Слави, пам'ятники І. П. Котляревському і М. В. Гоголю споруджені на початку однойменних скверів. У жовтні 1957 р. на початку Каштанового бульвару споруджено пам'ятник О. І. Зигіну 1 (скульптори — лауреати Державної премії Л. Е. Кербель та В. Е. Цігаль). Образ О. І. Зигіна сповнений мужності, права рука його піднесена до відвороту шинелі, ліва — трохи занесена назад і стиснута в кулак. Генерал уособлює солдата і полководця, сповненого життєстверджуючої енергії і волі до перемоги.

Пам'ятник генерал-лейтенанту О. І. Зигіну знаходиться на одній осі з відомим пам'ятником Слави і немов перекликається з славним бойовим минулим народів нашої країни. Як пам'ятник Слави став у свій час центром архітектурного ансамблю Круглої площі, так і біля пам'ятника радянському полководцю нині створюється ансамбль площі ім. О. І. Зигіна.

У сквері на площі ім. Леніна в 1960 р. було споруджено пам'ятник В. І. Леніну (автори: лауреат Ленінської премії скульптор Л. Е. Кербель, архітектори Л. С. Вайнгорт, О. Н. Душкін). Широкі гранітні сходи ведуть на майданчик скверу, де посеред круглої клумби, вкритої зеленим трав'яним газоном, стоїть скромний невисокий без зайвого декору і ефектних деталей пам'ятник (до 9 м). «Простий як правда» — ці горьківські слова немов

1 Генерал-лейтенант О. І. Зигін — один з прославлених радянських полководців. Він відзначився при розробці та здійсненні великих бойових дій Радянської Армії по форсуванню Дніпра і звільненню України від фашистських окупантів. Загинув О. І. Зигін на Полтавщині на підступах до Дніпра 27 вересня 1943 р. Похований у Полтаві в Петровському парку.

— 91 —

є девізом пам'ятника. Ленін стоїть на весь зріст з газетою в руці, в спокійній позі людини-мислителя.

Головна увага звернена на проробку образу В. І. Леніна, його портретного рішення і узагальнення художніми засобами внутрішньої цілеспрямованості великого Ілліча — борця, мислителя і вождя трудящих. На п'єдесталі з чорного полірованого лабрадориту висічено єдиний напис: «Ленін».

Пам'ятник добре проглядається як в силуеті, так і в деталях на фоні зелені скверу, в якому багато ів, квітучих кущів, квітів. Поєднання темного лабрадориту постаменту і бронзової скульптури Ілліча з червоним тоном майданчика на фоні зеленого скверу та газонів створює незабутню картину.

Серед акацій та кулястих кленів в парку «Перемога» у 1962 р. на могилі В. Г. Короленка був встановлений надмогильний пам'ятник. Це двометровий облам червонуватого гранітного каменя з Житомирщини (краю, звідки родом В. Г. Короленко) з відполірованою передньою площиною, на якій вирізано бронзове барельєфне зображення письменника (скульптор Н. В. Крандієвська, архітектори Л. С. Вайнгорт і В. А. Пасічний). Під барельєфом на площині граніту — факсиміле письменника. Могилу облямовують поліровані гранітні борти, а серед польових квітів укладений полірований осколок граніту з вирізаними на ньому датами життя письменника і його дружини, яка похована тут же. У гранічно лаконічній архітектурній композиції надгроб'я висловлена скорбота і глибока повага до таланту великого письменника-гуманіста, який стверджував, що «людина створена для щастя, як птах для польоту».

На протилежному від парку «Перемога» пагорбі серед тінистого зеленого гаю — могила відомого українського письменника Панаса Мирного (Рудченка).

— 92 —


З кожним роком в Полтаві збільшується кількість новоселів.


Нова забудова в районі Київського вокзалу.

— 93 —


Готель «Київ».


Інтер'єр готелю «Київ».

— 94 —

Увінчує могилу скромний гранітний обеліск з невеликим овальним барельєфом голови письменника (1949 р.. архіт. Д. М. Гольдінов, скульптор В. Хома).

На вулиці Панаса Мирного у 1951-р. перед будинком-музеєм встановлено пам'ятник у вигляді зрізаної гранітної призми з бронзовим бюстом письменника на ній (архіт. Д. С. Ревенко, скульптори М. К. Вронський, А. П. Олійник).

Так при відбудові Полтави у заново створених парках, скверах, пам'ятниках знайшли дальший розвиток характерні для міста риси — зв'язок архітектури з природою.

Новий етап широкої реконструкції і нового будівництва, що наступив з 1957—1958 рр., вимагав перегляду генплану міста. Діпромістом УРСР у 1957 р. був розроблений план дальшої забудови Полтави. Він дістав схвалення Ради Міністрів УРСР. План передбачав зріст населення міста до 250 тис. чол., широке розгортання благоустрою і комплексну ансамблеву забудову.

На прикладі реконструкції головної вулиці — Жовтневого проспекту — можна простежити, як поступово була, здійснена комплексна забудова основних районів міста.

Проспект, що простягся на 4 км від міської вежі Красної площі до пам'ятника генерал-лейтенанту О. І. Зигіну, перетинає місто не тільки за сонцем зі сходу на захід, а й через широкоплинний час, що застиг у камені міських споруд і пам'ятників. Варто пройтися по проспекту, щоб прочитати викарбований на ньому кам'яний літопис міста, відчути його сучасне життя і замислитись над майбутнім. .

Ось Красна площа — історичний і початковий пункт зародження міста і його центру. Півколом нових 5-поверхових

— 95 —

будинків проспект в цій частині звернутий до простору долини р. Ворскли. Далі на ділянці проспекту, що веде до площі Леніна і Петровськото парку, зберігається старовинна Спаська церква та пам'ятник на місці відпочинку Петра І. За смугою зелених насаджень Петровського і Піонерського парків — одягнений у кам'яну брущатку проспект, оточений з обох боків будинками різної архітектури.

На розі вул. Комсомольської і площі Леніна привертає увагу своїми суворими і вишуканими формами новий адміністративний будинок міської Ради (автори — архітектори Л. С. Вайнгорт, В. А. Пасічний, споруджено в 1955—1957 рр.).

Чітка гра світлотіней на півколонах і великий малюнок рустів першого поверху оживляють будинок, оточений скверами.

Між вулицями ім. Гоголя та ім. Котляревського створена Театральна площа. В центрі площі — новий театр (1952—1957 рр., автори — архітектори А. А. Крилова, О. О. Малишенко). Фасади театру вирішені в стилі російського класицизму, форми якого так широко представлені в забудові Полтави. Головний фасад театру, орієнтований на північний схід, має пластичне рішення парадної арки з тричетвертними колонами, що навіть при недостатньому сонячному освітленні дає гру світлотіней. На фронтоні головного фасаду — барельєф, що зображує непорушну дружбу українського і російського народів.

Забудова Полтави провадиться переважно за типовими проектами.

Та архітектори міста вдало застосовують кращі зразки вікового місцевого досвіду будування і оздоблення фасадів з цегли з керамічними вставками. Про це свідчать десятки зведених жилих будинків на вулицях

— 96 —

Першотравневій, Шевченка, Комсомольській, Пушкінській, Леніна та інших 1.

У пошуках декоративних і оздоблювальних засобів архітектори Полтави звернулися до традиційного місцевого матеріалу — кольорової кераміки. З цією метою було відроджено виготовлення облицьовувальної і декоративної плитки в м. Опішні, поблизу Полтави.

В Опішні, своєрідних Афінах української кераміки, гончари століттями виробляли свій неповторний стиль, надаючи випаленій глині самобутньої форми традиційних мисок, глечиків, куманців з яскравими фарбами і невимушеним малюнком українського полтавського орнаменту. Керамічні вироби з Опішні — кращі полтавські сувеніри. Вони користуються всесвітньою славою і одержали заслужені нагороди на міжнародних виставках. І не дивно, що на багатьох сучасних будинках Полтави використана саме опішнянська кераміка.

Керамікою, що схожа на барвисту українську плахту, оздоблені панелі гуртожитку будівельників на вул. Пролетарській, 76 (1954 р.), Київського вокзалу (1956 р., архіт. 3. А. Котлярова). На багатьох нових жилих будинках вдало вкраплені кольорові керамічні вставки з самобутніми малюнками опішнянських умільців (будинки по вул. Фрунзе, 18, 33, 35, по вул. Пушкінській, 16).

Одночасно з розгортанням широкого фронту житлового будівництва за новими типовими проектами завод будівельної кераміки випускає в широкому асортименті облицювальну керамічну плитку, яка стала основним; оздоблювальним матеріалом.

1 Автори проектів — архітектори В. А. Пасічний, В. В. Крамер, П. П. Черняховець, Л. В. Лобода, О. А. Шумілін, інженери М. Н. Завалій, П. С. Мороз, В. Я. Маценко, П. І. Оверченко, А. І. Роговенко, Е. А. Андрейко, Я. І. Майліс.

— 97 —


Деталь оформлення інтер'єру в кафе «Ластівка».

Тепер уже не декор окремих місць фасадів, а контраст чи поєднання фактури і кольору стали найважливішими засобами покращення архітектури масового будівництва. В цьому можна переконатися на новобудовах, зведених на Жовтневому проспекті, на Каштановому бульварі, площі ім. Дзержинського, вул. Фрунзе.

Щоб зберегти красу міста, надати йому нового сучасного вигляду, в творчому арсеналі полтавських архітекторів не лише оздоблення фасадів кольоровою керамікою, але й творче застосування різних архітектурно-планувальних прийомів забудови цілих вулиць і мікрорайонів. В цьому відношенні відзначається вул. Кондратенка, що веде до Київського вокзалу. Тут будинки поставлені під кутом до вулиці, а головні фасади повернені до сонця і зеленого простору садів. Цікавий

— 98 —

новий архітектурний ансамбль на площі ім. О. І. Зигіна. Тут починається великий промисловий район Полтави.

Разом з Жовтневим проспектом набула значення друга міська магістраль — вул. Фрунзе, що зв'язує центр міста з автотрасою Київ—Харків, і вул. Леніна, що веде до залізничного вокзалу Полтава-Південна. Вздовж цих вулиць розгорнута реконструкція — одноповерхова забудова поступається перед багатоповерховою.

Містобудівельна практика Полтави — яскравий доказ того, що забудова за принципом створення мікрорайонів не виключає ролі вулиць в зовнішній архітектурі міста. Навпаки, вигляд і характер вулиці допомагає знайомству з містом, його історичними пам'ятниками та архітектурними ансамблями. Вулиці Полтави чарують впорядкованістю і чистотою. Незважаючи на різницю в забудові, їх об'єднує особлива ліричність і людяність. А тому так хороше жити і працювати в сучасній Полтаві.

Контури майбутньої Полтави накреслені генеральним планом, за яким м. Полтава буде розвиватися як значний промисловий, культурний та адміністративно-


Павільйон «Зустріч».

— 99 —


Аеровокзал.

господарський центр з кількістю населення на кінець проектного періоду 260 тис. чоловік 1.

Про масштаби наступного будівництва красномовно свідчать такі цифри: сучасний житловий фонд становить понад 1 млн. кв. м, а в перспективі він досягне 3 млн. кв. м, тобто буде збудовано ще два таких міста, як сьогоднішня Полтава.

При цьому не передбачається значний ріст міської території, а суцільна реконструкція існуючих кварталів шляхом їх ущільнення і підвищення етажності нової забудови.

Нові заводи, наукові заклади піднесуть загальну культуру міста, а їх розташування комплексними вузлами з кооперованими джерелами тепла, енергетики,

1 Генплан розроблений Харківським філіалом Діпроміста УРСР (автор архіт. Н. П. Пліседська, співавтор архіт. Л. С. Вайнгорт).

— 100 —

водопостачання, нової каналізаційної мережі створять умови кращого інженерного обладнання міста.

На північно-західній околиці міста біля залізничної станції Супрунівка незабаром виросте впорядкований промисловий район. Уже зараз дають продукцію цехи заводу газорозрядних ламп, з залізобетону і скла зводяться величні будови найбільшого в Європі автоматизованого заводу хімічного машинобудування.

В найближчі роки в Полтаві будуть споруджені заводи шліфувальних верстатів, ємальпроводів, технологічного оснащення, в 1967—1968 рр. стане до ладу завод алмазних інструментів. Полтава стане значним центром не лише легкої та харчової, але й машинобудівної і електротехнічної промисловості.

В новому генплані передбачено розташування основних жилих районів поруч з промисловими, що створить передумови наближення місць праці до місця житла.

Велике житлове будівництво розпочалося в південно-західному районі, де в оточенні фруктових садів серед дзеркальної поверхні ставків система мікрорайонів утворить нові райони з усіма видами обслуговування. Другий жилий район виросте на північно-східних околицях поруч з історичним полем Полтавської битви.

Багатоповерхові жилі будинки, нові школи і мікрорайонні центри піднімуться на намивних територіях, понад берегом р. Ворскли. Тут буде створено Гідропарк, водну станцію, а по р. Ворсклі курсуватимуть річкові трамваї.

Значна реконструкція передбачена і в центрі міста.

На площі ім. Дзержинського встануть висотні споруди бібліотеки, будинку громадських організацій, комплекс видовищних підприємств з танцювальним залом, кафе і кіно. А сама площа буде перетворена в місце для святкових демонстрацій.

— 101 —


Проект новобудов по вул. Фрунзе.

Жовтневий проспект з усіма прилеглими парками від площі ім. Леніна до площі ім. Дзержинського перетвориться в загальноміський пішохідний центр. Від цього центру і жилих районів по кільцевих магістралях буде відведено рух важкого автотранспорту. З півночі на південь і з заходу на схід простягнуться дві міські магістралі, що зв'яжуть центр з новими жилими районами.

Полтава перетвориться в місто-сад — чисте, газифіковане. Чудові сади та парки околиць міста стануть базою для відпочинку, оздоровлення трудящих. В навколишніх селах — Горбанівці, Крутому Березі, Вакуленцях, Петрівцях, Нижніх Млинах — споруджуватимуться,, пансіонати, будинки відпочинку, турбази, піонерські табори.

— 102 —

На продовженні вул. Куйбишева створюється нова трикутна площа з ансамблем 9-, 12-поверхових будинків. Такі будинки встануть вздовж головних магістралей і на високих пагорбках міського рельєфу.

В парках ім. Котляревського і Слави будуть споруджені пам'ятники на честь громадян Полтави і воїнів Радянської Армії, які загинули, визволяючи місто від фашистів. На привокзальній площі Полтава-Південна — обеліск в пам'ять про перші страйки робітників найстарішого в місті тепловозоремонтного заводу. А на Театральній площі, площі ім. Луначарського та інших місцях громадськість міста вирішила встановити меморіальні дошки і пам'ятник на честь 50-річчя Радянської влади на Україні, в центрі ж нового південно-західного району — пам'ятник «Визволеній праці».

В нових архітектурних ансамблях і пам'ятниках знайде втілення нова епоха — епоха боротьби за комунізм.

Все для людини, для створення кращих умов її праці і відпочинку! Під таким девізом здійснюватиметься нова забудова славної Полтави.

— 103 —

ЛІТЕРАТУРА

Бодянский П. Достопримечательности Полтавы. Полтава, 1850.

Бучневич В. Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. Полтава, 1902.

Вайнгорт Л. С. Монумент Славы в Полтаве. К., Госстройиздат УССР, 1959.

Заика А. Н. и Ерисов А. Т. Памятники Полтавского сражения. К., Госстройиздат УССР, 1960.

Онищенко Н. Е. Архитектура Круглой площади в Полтаве. История строительства и анализ архитектурных сооружений начала XIX века. Автореферат диссертации. К., изд-во АСиА УССР, 1954.

Онищенко, Н. Е. Творчество мастеров русского монументального искусства в Полтаве в начале XIX века. Сб. «Зодчество Украины», К., изд-во АСиА УССР, 1954.

Павловский И. Ф. Битва под Полтавой 27 июня 1709 года и ее памятники. Полтава, 1908.

Павловский И. Ф. Полтава. Исторический очерк ее как губернского города в эпоху управления генерал-губернаторами (1802— 1856). Полтава, 1910.

Павловский И. Ф. Полтава в начале XIX века. Вып. I, К., 1902.

Пасек В. Полтава. «Современник», 1849, № 12.

Полтава. Путівник для туристів. Полтава, 1963.

Полтава. «Украинский вестник», 1816, ч. II, № 5.

Рудинський М. Архітектурне обличчя Полтави. Полтава, 1918.

Ссылки на эту страницу


1 Алексеев, Федор Яковлевич
[Алексєєв, Федір Якович] (1753-1824), живописец и декоратор, академик
2 Вайнгорт Лев Семенович
[Вайнгорт Лев Семенович] - пункт меню
3 Вайнгортовские чтения - 2002
[Вайнгортівські читання] - материалы первой научной конференции
4 Вайнгортовские чтения - 2003
[Вайнгортівські читання] - материалы второй научной конференции "Вайнгортовские чтения"
5 Игнаткин И. А.
[Ігнаткін І. А.] - пункт меню
6 Исторические очерки
[Історичні нариси] - пункт меню
7 Л. С. Вайнгорт и археологи и сохранение памятников археологии г. Полтавы
[Л. С. Вайнгорт і археологи та збереження пам'яток археології м. Полтави] - Супруненко Александр Борисович
8 Научная, педагогическая и творческая деятельность Л. Вайнгорта в контексте культурного развития Полтавщины
[Наукова, педагогічна та творча діяльність Л. Вайнгорта в контексті культурного розвитку Полтавщини] - Трегубов Валерий Александрович
9 Очерки истории архитектуры
[Нариси історії архітектури] - пункт меню
10 Полтавская Круглая площадь
[Полтавська Кругла площа] - Павлов Виталий
11 Указатель книг и статей по названиям
[Покажчик за назвами] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919