Украинская коммунистическая партия (УКП)

Українська комуністична партія (УКП, популярна назва - укапісти) - українська партія комуністичного спрямування. УКП створена на установчому з'їзді 22-25.1.1920. Стала найпослідовнішим теоретичним і організаційним оформленням українського комунізму. На відміну від інших його течій, УКП не лише обґрунтовувала потребу такої партії інтересами революції в Україні, але й доводила своє право на існування посиланнями на органічний зв'язок з попереднім розвитком громадсько-політичного руху: від створення РУП (1900), з якої у 1905 виділилася УСДРП, до участі УСДРП у національно-визвольних змаганнях 1917-18. У 1919 з УСДРП відокремилося ліве крило (незалежних; ставилося з застереженням до централістської політики більшовиків в Україні, але виступало за встановлення в Україні радянської влади і “диктатури пролетаріату”), яке і утворило УКП УСДРП (незалежні), організовану за зразком німецької соціал-демократії, що вважалась еталоном у світовому соціалістичному русі. Посилаючись на свій органічний зв'язок з українською нацією та її історією, УКП пікреслювала, що саме вона має право бути керівною силою революції в Україні, а не КП(б)У, яка як неподільна частина РКП(б) була чужа українській нації та її відродженню і об'єктивно стала знаряддям відновлення “єдиної і неділимої” Росії. УКП вважала, що українська революція, на відміну від революції в Росії, не могла перерости з буржуазно-демократичної революції в соціалістичну, не завершивши національно-визвольної боротьби українського народу. Радянська влада не повинна стояти на перешкоді національній революції, а допомагати завершувати її державотворчий етап. На думку укапістів, на зміну самостійній Українській Народній Республіці повинна прийти самостійна УСРР, проте цей етап мають здійснити лише внутрішні сили українського народу. Представником таких сил члени УКП вважали свою партію, що зародилась у боротьбі українського народу не тільки за соціальне, але й національне визволення. Виходячи із засади “внутрішніх сил”, УКП започаткувала теорію відмітності комунізму поневоленої нації від комунізму панівної. На відміну від боротьбистів УКП не стала масовою партією (З тис. членів), що пояснювалося рядом факторів: УКП боролася за свій вплив у містах серед робітників, які у той час були дуже зрусифіковані; для агітації проти партії більшовики використали антибільшовицьке повстання “незалежників” у 1919, заперечуючи їхні радянські позиції; партія УКП утворилася вже під час остаточного встановлення воєнно-політичної диктатури РКП(б) в Україні, яка шляхом терору гальмувала її зростання. Проте у боротьбі з КП(б)У УКП була набагато ідейно сильнішою від боротьбистів. Це можна пояснити тим, що УКП походила із соціал-демократії і, за традицією соціал-демократичних партій, здійснювала науковий підхід до соціальних проблем. Партія надавала велике значення теоретичному навчанню, освіті партійних кадрів. Орган УКП газета “Червоний прапор” за теоретичним і публіцистичним рівнем стояла вище від усіх тогочасних видань КП(б)У. Значна заслуга у цьому відомого публіциста й ідеолога УКП А. Річинського. Найвідомішими діячами УКП були М. Ткаченко, А. Річинський, А. Драгомирецький, М. Авдієнко, Ю. Мазуренко, Ю. Лапчинський, П. Кулиниченко, О. Яворський, Й. Дідич, В. Животков, Я. Замочних, А.С имон та ін. У 1923 в УКП виникла ліва течія, яка виступала за входження партії до складу КП(б)У, мотивуючи це рішення можливістю українізації останньої. Зазнаючи постійного тиску з боку КП(б)У і не маючи перспектив в умовах наростання монополізму однієї партії, ЦК УКП у серпні 1924 подав до Комінтерну меморандум, в якому висунув умову: якщо Комінтерн визнає незалежність УСРР і право комуністів України мати свою партію в Комінтерні, то УКП самоліквідовується. Комінтерн запевнив УКП, що УСРР - суверенна держава, а КП(б)У є членом Комінтерну, тож УКП повинна самоліквідуватися, а її члени перейти до КП(б)У. Укапісти розуміли всю фальшивість цих запевнень, але під тиском КП(б)У змушені підпорядкуватися рішенню Комінтерну. Значна частина її членів увійшла до КП(б)У. У 1930 роках більшість з них була репресована.

Я. Малик (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. (http://history.franko.lviv.ua)

Ссылки на эту страницу


1 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
2 Лапчинский, Георгий Федорович
[Лапчинський, Георгій Федорович] (1886—1938), политический деятель, один из лидеров национал-коммунизма в Украине
3 Партии и политические объединения
[Партії та політичні об'єднання] - пункт меню
4 Революционная Украинская Партия (Р.У.П.)
Андрій Жук. Революційна Українська Партія (Р.У.П.) // Календар-альманах "Дніпро" на звичайний рік 1940. Річник XVII. Львів. 1939. Накладом Українського Товариства Допомоги Емігрантам з України у Львові (Ринок, 10). Стop. 49-50.