Вайнгортовские чтения - 2013

УКРАЇНА: НАДБАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ. Матеріали п’ятої Всеукраїнської наукової конференції «Вайнгортівські читання», листопад 2013 р. / За ред. О. Бєлявської. - Полтава : Дивосвіт. 2013. - 344 с.: іл. [нумерація сторінок наведена на початку сторінки - Т.Б.]

ОГЛАВ (продубльовано перед початком)

Передмова

3

Секція 1. Полтава і Полтавщина: містобудівні та
історико-архітектурні дослідження

Владимир Вайнгорт (Таллин, Эстония)
Городская среда как базовый фактор развития полтавского туристического кластера

5

Маргарита Антонець (Полтава)
Стан мережі екскурсійних маршрутів м. Полтава

15

Людмила Шендрик (Полтава)
Л. С. Вайнгорт, В. О. Трегубов – творці формування меморіального комплексу пам’яток поля Полтавської битви

23

Оксана Бєлявська (Полтава)
Полтавський архітектор Олександр Шумілін

32

Ірина Бескоровайна (Полтава)
Історичний розвиток системи вертикальних домінант міста Полтави

39

Наталія Кондель-Пермінова (Київ)
Кадетський корпус в Полтаві: мистецька будучність

46

Артур Ароян (Полтава)
Ансамбль Петровського Полтавського кадетського корпусу – унікальна пам’ятка містобудування

56

Роман Кучер, Олег Перець (Полтава)
Втрачений рельєф на фронтоні Полтавського кадетського корпусу

65

Марія Кобзар (Полтава)
Використання зарубіжного досвіду реконструкції вищих навчальних закладів творчого спрямування при перспективному розширенні будівлі архітектурного факультету ПолтНТУ

69

Людмила Шевченко (Полтава)
Особливості ландшафтно-композиційної побудови територій палацово-садибних комплексів Полтавщини XVIII-ХІХ століть

76

Віталій Павлов (Полтава)
Історія одного пам’ятника (до 110-річчя відкриття пам’ятника І.П. Котляревському у Полтаві)

85

Олег Лебединский (Полтава)
Трехмерная реконструкция Спасской церкви в Полтаве

93

Борис Тристанов (Полтава)
Фотографии генерал-лейтенанта Георгия Петровича Розалион-Сошальского

102

Віктор Ревегук, Надія Кочерга (Полтава)
Спроба відродження УАПЦ на Полтавщині (1941-1945 рр.)

109

Секція 2. Історія і теорія архітектури

Богдан Посацький, Аліса Піжовська (Львів)
Культурна функція у значнішому місті (на прикладі Львова)

115

Светлана Шубович, Юлия Жмурко (Харків)
Проблема «интересного» в композиции города на примере исторической среды Харькова

120

Дмитрий Скрипник (Харків)
Богодухов как пример малого города Харьковщины

130

Наталія Хілько (Чернівці)
Оцінка сучасного стану історичного садибного житла в м. Чернівці

136

Юлия Шумилина (Полтава)
Архитектура и мебель: участие архитектора в разработке внутреннего убранства здания. Вклад архитекторов прошлого

142

Антон Сычевский (Житомир)
Собор во имя сщмч. Игнатия Богоносца в городе Житомире: к истории храмового строения (1856 – 1927 гг.)

153

Людмила Василенко (Київ)
Застосування принципів конструктивізму в архітектурному проектуванні

165

Анна Мартиненко (Харьков)
Становление концепции устойчивого развития в архитектуре

169

Виктор Мироненко, Юлия Демидюк (Харьков)
Перспективы развития адаптивной архитектуры в Украине

178

Наталья Новак (Харьков)
Композиционная лаборатория постмодернистской архитектуры

185

Елена Ремизова (Харьков)
Композиционная логика архитектуры постмодернизма

192

Константи Русев (Харьков)
Эстетика авангардных архитектурных концепций сквозь призму архитектурных образов кинематографа 50-70 годов XX столетия

202

Олена Трошкіна (Київ)
Функція гри в архітектурі як прояв природної потреби людини

209

Георгій Негай (Полтава)
Пропорційно-масштабна реабілітація – шлях гармонізації архітектурного середовища Полтави

217

Георгій Негай, Людмила Клименко (Полтава)
Емоційний чинник криволінійності в сучасній архітектурі

223

Олександра Єрещенко (Полтава)
Стилістичний розвиток клубного будівництва 1920-х - І пол. 1930-х рр

229

Юрій Петрук (Полтава)
Ретроспективний аналіз еволюції типів спортивних будівель та споруд

235

Володимир Ніколаєнко, Олександр Зубричев, Анна Яцун (Полтава)
Метод функціонального планування рекреаційно-розважальних парків

240

Тетяна Бунякіна (Полтава)
Образно-композиційні особливості української народної архітектури Полтавщини XVIII - початку XX століття

244

Тетяна Козаченко (Полтава)
Містобудівне значення прирічкових територій в архітектурі України

249

Секція 3. Образотворче, декоративно-ужиткове мистецтво
та народна творчість

Віктор Бабенко (Полтава)
Народне мистецтво як предмет дослідження

255

Тетяна Метель (Полтава)
Освітлення як засіб створення художнього твору

261

Наталія Трегуб (Харків)
Особистість і творчість народного художника України Є. З. Трегуба

268

Ольга Триколенко (Київ)
Колісниця Геліоса

275

Софія Триколенко (Київ)
Українська сценографія у першій половині ХХ століття: довоєнний та післявоєнний розвиток

285

Людмила Назаренко (Київ)
Неполив’яні кахлі полтавщини (з фондової збірки Національного музею народної архітектури та побуту України) 1969-2013 рр.

296

Тетяна С’єдіна (Київ)
Українська народна архітектура в творчості Т. Шевченка

304

Зінаїда Близнюк (Полтава)
Авангардні течії у мистецтві Одеси 1960 – 80 рр.

309

Святослав Келим-Золотайко (Полтава)
Образ грифона у скіфському мистецтві

315

Секція 4. Оосвіта архітекторів, дизайнерів, митців: історія,
проблеми, перспективи

Олена Кайдановська (Львів)
Креативність – мета архітектурної професійної підготовки

323

Олександр Шолуха (Полтава)
До історії функціонування технічних відділень архітектурно-будівельної кераміки при миргородському художньому навчальному осередку

330

1

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка

Інститут проблем сучасного мистецтва Національної академії мистецтв України

Полтавський краєзнавчий музей

Полтавське регіональне відділення Всеукраїнського Фонду
відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини
імені Олеся Гончара

УКРАЇНА:
НАДБАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

Матеріали V Всеукраїнської наукової конференції
«Вайнгортівські читання»

листопад 2013 р.

Полтава
«Дивосвіт»
2013

2

УДК:

7.03(477)(06)

ББК:

85.113(4Ук)я4

 

У 45

 

Укладачі: О. Ю. Бєлявська, Т. О. Бунякіна

Україна: надбання культурної спадщини. Матеріали п’ятої Всеукраїнської наукової конференції «Вайнгортівські читання», листопад 2013 р. / За ред. О. Бєлявської. - Полтава : Дивосвіт. 2013. - 344 с.: іл.

ISBN 978-617-633-088-2

Збірник присвячений пам’яті видатного полтавського
архітектора і дослідника Л. С. Вайнгорта. Матеріали збірника
охоплюють широке коло питань архітектури,
мистецтвознавства та історії України.

Для архітекторів, істориків, мистецтвознавців, широкого
кола шанувальників історії та культури України.

Представлені у збірнику матеріали публікуються вперше
в авторській редакції.

 

 

 

© Статті: автори публікацій, 2013.

© Укладання: О. Бєлявська, Т. Бунякіна, 2013.

© Обкладинка і макет: О. Бєлявська, Т. Бунякіна, 2013.

© Дивосвіт, 2013

УКРАЇНА: НАДБАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

3

ПЕРЕДМОВА

П’ята наукова конференція «Вайнгортівські читання» вперше проходить без її ініціатора та засновника – Валерія Олександровича Трегубова (18.05.1951 – 30.09.2012), архітектора, палко за-любленого у рідну Полтаву. Валерій Трегубов відійшов у вічність напередодні 100-річного ювілею свого Вчителя і Друга – Лева Семеновича Вайнгорта (27.11.1912 – 18.04.1994). Тому передмову до цієї збірки вже судилося писати мені, випускниці архітектурного факультету Полтавського ІБІ (1979), якій свого часу пощастило навчатися у цих видатних полтавських Майстрів архітектури.

Проведення перших чотирьох «Вайнгортівських читань» для Валерія Олександровича (з виданням збірок матеріалів конференцій) було не формальною процедурою, а глибоко особистим шанобливим ставленням до пам’яті свого Вчителя, по якому він щодня звіряв власні кроки в архітектурі. Як Л. Вайнгорт, В. Трегубов ніколи не зупинявся, був енергійним й непосидючим. Вчителю довелося відроджувати Полтаву з руїни Другої світової війни, а Учню у часи незалежності України судилося відновлювати сакральне будівництво на Полтавщині, зокрема відтворювати Спасо-Успенський кафедральний собор у Полтаві. Їм пощастило плідно попрацювати разом заради улюбленої Полтави. Про одну із спільних знакових робіт – комплекс пам’яток Поля Полтавської битви – йдеться у статті Людмили Шендрик.

Під час святкування сторіччя з дня народження Л. С. Вайнгор-та колективне усвідомлення того, що ювіляр залишив нам взірці достойного опікування культурним надбанням за умов набагато складніших, й стало поштовхом до створення у січні 2013 р. громадського Комітету порятунку будівлі Полтавського кадетського корпусу при Полтавському регіональному відділенні Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара. До складу Комітету увійшли громадяни міста, фахівці різних галузей. Важливою рушійною силою всіх робіт виступає свідома молодь Полтавщини. Варто сказати, що саме Валерію Олександровичу Трегубову полтавці мають завдячувати тим, що ця історична будівля була повернена у комунальну власність міста.

УКРАЇНА: НАДБАННЯ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ

4

Подальша доля пам’ятки залежить від того, наскільки зможуть порозумітися між собою міська влада, громада, бізнес та професіонали, наскільки вони зможуть піднятися над проблемами і згуртувалися заради майбутнього своїх дітей, як це зробили у позаминулому столітті наші предки. Сучасним проблемам будівлі Кадетського корпусу присвячено три статті у збірці.

Започатковані 2002 року «Вайнгортівські читання» набувають міцності та розвою, про що переконливо свідчить зростання кількості учасників, тематичних секцій, збірок матеріалів, які стали вагомим зібранням наукових студій. Безпосереднє, живе спілкування на «Читаннях» є величезною цінністю у нашому сьогоденні й найкращим вшануванням пам‘яті відтепер вже двох полтавських архітекторів – Лева Вайнгорта та Валерія Трегубо-ва, а також – всіх зодчих, інженерів, митців, тих, хто проектував, будував нашу Полтаву, творив чи досліджував історію міста й полтавського краю.

Дозвольте висловити щирі слова подяки всім організаторам та учасникам V «Вайнгортівських читань», перш за все – ректору ПНТУ ім. Ю. Кондратюка, доктору економічних наук, професору Володимиру Онищенко, який опікується проблемами трансляції шанобливого ставлення до архітекторів, митців, до культурної спадщини України. А також – дружньому колективу кафедри основ архітектури, очолюваному Оксаною Бєлявською, зусиллями якого підтримуються традиції «Читань».

Наталія КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА,
кандидат архітектури,
завідувач лабораторії архітектури і дизайну
Інституту проблем сучасного мистецтва
НАМ України

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

5

УДК 574.2 (477.53)

Владимир ВАЙНГОРТ (Таллин, Эстония)

Городская среда как базовый фактор
развития полтавского туристического кластера

Анотація. Вайнгорт В. Міське середовище як базовий чинник розвитку полтавського туристичного кластеру. У статті розглянуте міське серовище і проаналізований туристичний потенціал Полтави та вказані пропозиції щодо розвитку полтавського туристичного кластеру.

Ключові слова : міське середовище, туристичний кластер, тур-продукт, іміджеві туристичні події.

Аннотация. Вайнгорт В. Городская среда как базовый фактор развития полтавского туристического кластера. В статье рассмотрена городская среда и проанализирован туристический потенциал Полтавы и указаны предложения по развитию полтавского туристического кластера.

Ключевые слова: городская среда, туристический кластер, тур-продукт, имиджевые туристические события.

Постановка проблемы. Любой европейский город стремится иметь «выражение лица». И неважно какими способами это достигается. Проще всего, если город связан с крупным, широко известным историческим событием, историческим курьёзом, популярным произведением или биографией известного человека. Везёт также городам обладающим уникальными художественными или архитектурными объектами. И, наконец, своеобразие придают городам традиционно проводимые крупномасштабные культурные, спортивные и т. п. акции.

В любом случае стремление к особости вполне меркантильно: города стремятся стать заметным туристическим объектом. «На мировом рынке туристический продукт лидирует наравне с нефтью. Туризм стал одним из самых прибыльных видов бизнеса, где используется 7 % мирового капитала. Его доля в мировой торговле услугами к 2013 году составляет более 30 %» [1].

Позже других на европейский рынок туристических услуг вышли города постсоветского пространства, и многие из них достигли там впечатляющих экономических результатов, хотя есть и не очень эффективные подходы, поскольку массовыми стали решения базирующиеся не столько на историко-культурном потенциале (не на том, что Пётр Вайль удачно назвал «гением места»), сколько на бурно

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

6

прокатившейся по аскетическим бывшим советским городам и весям карнавальной, ярмарочной стихии, где кроме этнографической красочности для жителей этих и соседних постсоветских городов существенным оказалось также товарное изобилие.

В результате на постсоветском пространстве в большинстве случаев сложился устойчивый туристический триединый набор: массовое действо, преимущественно этнографического характера, плюс торговое изобилие, преимущественно в секторе дешёвого товарного ассортимента, плюс бьющее через край изобилие недорого общепита (от фастфуда до шашлыка), плюс непременный атрибут массового праздника — вечерний фейерверк.

Изложение основного материала. Из удачных примеров такого туристического продукта (больше отвечающего представлениям врёмен «гуляш-социализма») можно назвать «Сорочинскую ярмарку» на Полтавщине, а также её клоны в самой Полтаве: «Праздник сала», «Праздник галушек» и т. п. В такое же привычное русло оказалось втиснуто и празднование 300-летия Полтавской битвы в 2009 году.

Такого рода турпродукт обеспечивает массовость посещения (в т. ч. иногородних — редко — иностранных туристов), но эти действа «работают» несколько дней в году, а в остальное время город предлагает туристам только многочисленные музеи и памятники, что есть в каждом постсоветском крупном городе. Особая полтавская история, в основном, звучит в рассказах экскурсоводов. При том, что туристический потенциал Полтавы столь же редкостно богат, сколь богаты на Полтавщине газовые месторождения.

Город под стенами которого произошла одна из самых значимых в европейской истории битв начала XVIII века и где, практически, сохранилось поле битвы и наличествует масса памятников, среди которых имеются настоящие архитектурные шедевры (памятник «Славы»), а также сохранившиеся артефакты (Спасская церковь, где молился Пётр I).

Город, название которого является одновременно названием пушкинской поэмы и фигурирует в гоголевской прозе, то есть город ставший фактом русской литературы.

Город исторически, стилистически, художественно являющийся провинциальным партнёром Санкт-Петербурга и образ которого складывался в XIX веке под влиянием и при участии великих петербургских архитекторов.

Город, где не только жили великие украинские писатели, но и ко-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

7

торый сам по себе стал героем произведений, с которых началась украинская литература.

И, наконец, город, с которым связана жизнь и где захоронен писатель и публицист с именем которого связаны надежды на выработку новой концепции русской и не только русской, а всей постсоветской жизни, — город Владимира Галактионовича Короленко.

И все эти знаковые признаки города существуют не только виртуально, а обеспечены объектами материальной культуры, способными в любой момент стать туристическими объектами. Счастлив должен быть такой город с точки зрения развития туризма. Однако, на самом деле, поступления от туризма не составляют весомой доли в ВВП Украины в целом и в Полтаве, в частности [2].

По данным Минспорттуризма России доходы от туризма в ВВП на европейском пространстве самые высокие на Мальте — 19,3 %, в Испании — 15,3 %, в лишённой тёплых морей Австрии — 12,5 %, в России — 6,5 %, на Украине — ниже 4 %. Украина (в отличие от России и стран Балтии среди бывших республик СССР) ни по одному показателю состояния туристической отрасли не входит в первую двадцатку.

Полтавские массовые действа, привлекающие туристов, создают иллюзию массового посещения города, однако этот «событийный» туризм, на самом деле, может стать основанием для существенной экономической эффективности только при сочетании большого количества факторов (о которых будет сказано дальше). А, например, на российском рынке (который не сильно отличается от украинского) структура отраслевого дохода по видам туризма (по данным Мин-спорттуризма РФ) такова, что самая крупная доля у «пляжного туризма» — 38 %; далее идёт «культурно-познавательный туризм» — 20 %; затем «деловой туризм» — 18 %; а доля «событийного туризма» (куда входят характерные для Полтавы турпродукты) — всего 1 %. К сожалению, в доступных публикациях нет данных о структуре туризма в Полтаве, но можно предположить, что устраиваемые шумные торгово-этнографические праздники всё-таки не выходят за пределы интереса горожан и близлежащих территорий, а серьёзного туристического потока не вызывают.

То есть для потенциального туриста Полтава выступает в двух ипостасях: как место проведения конкретного массового общегородского шоу (несколько раз в год) и как город, богатый музеями (для постоянного посещения). Среди других городов Украины (кроме столицы — Киева и курортных городов) Полтава не выделяется, как ту-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

8

ристический центр или туристический город. К Полтаве, пока, нельзя применить формулировку М. А. Спирченко, что «город всё больше становится «товаром» и рассматривается, как своеобразный, уникальный товар, требующий определённого позиционирования и продвижения с целью получения выгоды» [3].

Тот же автор, рассматривая город как «товар» разделяет понятия «образ, имидж и бренд» туристического города. Как показывает практика удачных решений в туристическом бизнесе, понимание различий и практическое применение этих трёх понятий чрезвычайно важно.

Известные мировые центры туризма Париж, Рим, Петербург-Ленинград и т. п. имеют свой неповторимый образ в сознании всех жителей, если не планеты, то — во всяком случае — Европы. А что касается их имиджа, то он разный для разных социокультурных групп. Образ города и различные его имиджевые ипостаси влияют на формирование туристического бренда, как важного элемента туристического маркетинга.

Очевидно, что имидж города для наиболее широких категорий потребителя туристического продукта чаще всего связан с мифологизацией массового сознания. Хорош, в этом смысле, пример Вероны, образ которой связан со средневековьем, хотя — на самом деле — в старой части Вероны сохранились элементы ещё римского города (Колизей, где до сих пор играют оперные спектакли; колея римской дороги и т. д.), сочетающиеся с целыми кварталами средневековых зданий и частями крепостной стены. Но туристический имидж города (безусловно опирающийся на материальную базу создающую образ города), прежде всего замешан на шекспировской трагедии. Миллионы туристов ломятся во дворик Джульетты. В туристический сезон (который длится в Северной Италии с мая по октябрь) мимо скульптуры девушки (символизирующей Джульетту) во дворе средневекового дома мастерового-шляпника с утра до поздней ночи идёт сплошной туристический поток.

Фигуры Ромео у дома, носящего его имя, нет, как шутят экскурсоводы, по той причине, что если у Джульетты отполирована касаниями левая грудь, можно представить, что отполировалось бы у Ромео.

Бренд Вероны — город театра и вечной любви.

Недалеко расположенная Падуя с не менее интересной и не менее сохранившейся стариной не имеет и половины того туристического потока, который идёт через Верону.

Имеющий лучшие показатели по туризму на всём постсоветском

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

9

пространстве — Таллин ещё с советских времён хранит образ тихого, уютного города, жизнь в котором течёт всё ещё в средневековом ритме. Но имидж у города абсолютно различный. Для питерцев и москвичей это вполне западный город, преимущество которого перед другими городами Северной Европы не столько в сохранившемся средневековье, сколько в том, что (в отличие от Хельсинки, Стокгольма и т. п.) в нём (в Таллине) можно свободно говорить на русском языке.

Для финнов Таллин — город экономического туризма: прежде всего дешёвой водки и пива. Для многих шведов и датчан Таллин имеет имидж города дешёвого секс-туризма (на шведском языке у таксистов Таллина можно приобрести соответствующий путеводитель).

А потребителей культурно-развлекательных программ Таллин привлекает в туристический, летний сезон идущими, практически, без перерыва массовыми фестивалями и праздниками. Неделя «Дней старого города» сменяется празднованием Янова дня, затем — «Дни таллинского средневековья», затем — фестиваль дизайна, джазовый фестиваль, неделя русской оперы с стенах разрушенного монастыря святой Бригитты, фестиваль цветов (длиной в лето), фестиваль музеев, певческий праздник и т. п. и т. д.

Применительно к Полтаве в имеющихся публикациях речь идёт только о бренде. Краевед и журналист Борис Тристанов, например, полагает, что «у Полтавы есть всемирно известный бренд — Полтавская битва». Автор публикации, где приведены слова Тристанова, согласен с ним, но сокрушается, что «Полтава… не может… зарабатывать на нём [этом бренде] улучшая экономические основы города» [4].

Полтава, действительно, неотделима от одноимённой битвы. Но прежде, чем говорить о бренде, попробуем, всё же, рассмотреть туристический образ города и его имидж. Начнём с имиджа, поскольку по определению уже цитированной статьи Спирченко М. «Имидж — это специально формируемый с целью его продвижения образ туристического города или его составляющих, ориентированный на определённую социальную группу. От этого напрямую зависит инвестиционная привлекательность города, его конкурентоспособность среди других подобных городов» [3].

Определим туристический потенциал Полтавы с тем, чтобы приступить к адресному формированию имиджа. Прежде всего, любой туристический город должен рассчитывать на туристические потоки

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

10

из недалеко расположенных крупных городов. Для Полтавы это Киев и Харьков. Но расстояние до Киева почти втрое больше и традиционно в Киеве не было интереса к Полтаве. У харьковчан обратная ситуация. Многие из них традиционно проводят лето на Полтав-щине. Полтава для харьковчан привлекательна и для культурно-развлекательного туризма и для событийного.

Об имидже Полтавы для разных социальных групп харьковчан поговорим позже. А пока ещё об одной решающей для полтавского туризма «точке роста»: о Петербурге.

Город, в котором одна из центральных улиц — Полтавская; где — по крайней мере — ещё лет пять губернатор — Полтавченко; где в главных музеях хранятся раритеты, связанные с Полтавской битвой; город Пушкина и Гоголя — судьбой предназначен быть турпартнё-ром для Полтавы. В Петербурге надо опробовать и образ, и бренд туристической Полтавы и для Петербурга надо складывать полтавский имидж.

Опорные точки для построения полтавских туристических программ:

Пушкин. 1 июня. День рождения поэта стал в Петербурге давно уже крупным городским праздником. В Полтаве это должен быть июньский марафон, включающий праздник 6 июня и длящийся до дня «Полтавской баталии»:

с 6 июня Пушкинские дни и дни поэмы «Полтава»;

с 10, примерно, дни обороны города в июне 1709 года;

с 20, примерно, дни Полтавской битвы с военно-историческим праздником 27 июня.

Гоголь. 1 апреля. Этот день должен быть городским массовым карнавалом. День рождения Гоголя. День юмора и сатиры. День начала весны. День литературы.

Короленко. 27 июля. Это должен быть праздник правды и социальной справедливости. Праздник великой русской журналистики и литературы рубежа XIX—XX веков.

Котляровский. 29 августа. Этот литературный праздник может закрывать летний сезон. Снова карнавал на мотивы «Энеиды» и «Наталки Полтавки». (Предложения сценарного характера по всем датам приведены в докладе.)

Отметим только один важный имиджевый мотив: у Полтавы нет своей «lovestory». Между тем, миф положенный в основу Полтавы (Мария Кочубей) может стать недостающим звеном для массовой имиджевой истории, которую можно разворачивать в июне. Пушкин-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

11

ская трагическая история любви, смешанная с любовными историями украинских повестей Гоголя, привитые на полтавскую почву без больших усилий могут стать основой мифологии о трагической и счастливой любви.

Структура имиджевых туристических событий, изложенная выше, требует соответствующего образа города. Этот образ заложен полтавскими архитекторами в период восстановления после Второй мировой войны в 1944—1960 гг.

Образ губернского города XIX века. Несмотря на многочисленные архитектурные диверсии против этого образа, его основа сохранилась (или почти сохранилась) и требуются незначительные усилия и вполне скромные инвестиции для создания образного строя «Губернской Полтавы» по линии Круглая площадь — улица Октябрьская (с ответвлениями в обе стороны от неё по улицам Котляров-ского, Гоголя, Комсомольской до их пересечения с улицей Ленина с одной стороны и Парижской коммуны с другой), а также крупными городскими анклавами от Петровского и Солнечного парка до Белой беседки, включая музей, Спасскую церковь, склоны Панянки и до здания б. Художественного музея.

Отдельный анклав должен быть создан в районе музея В. Г. Короленко, включая сектор парка Победы, где находится могила писателя. Ещё один анклав может быть создан в районе Берёзового сквера.

Образ «Губернской Полтавы» (требующий строгого высотного регламента), дополнительного кулисного озеленения, строгой стилизации малых форм, максимального «скрытия» всего, что нагорожено у пересечения Октябрьской улицы и Круглой площади (откуда надо убрать транспорт), устройства оград у парков и скверов (возможно, на складах где-то сохранились металлические решётки ограды Петровского сада и Гоголевского сквера) может предусмотреть некоторую иронию в стиле «города N» из «Мёртвых душ», созданного — по словам Шевырева — «комическою фантазией поэта» в качестве «ещё одного лица» поэмы [5].

Заметим, кстати, что 1 апреля должно стать карнавальным, весёлым, переосмыслением реалий современной чиновничьей жизни в картинах жизни официальной части «города N» в «Мёртвых душах». Опыт такого подхода имеется, например, в Таллине, где в один из «Дней старого города» проходят «крысиные бега» — эстафета по улицам старого города чиновников и банковских служащих в строгих костюмах и с портфелями. С хорошей долей иронии устроен ре-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

12

сторан «Гоголь» в самом центре Петербурга (стилизованное меню в томике гоголевских повестей, официанты в стильной одежде XIX в., интерьер — в том же стиле и т. д.).

Исследователь В. Л. Алексеева пишет, что «в России, увидевшей образ Петербурга глазами Пушкина и образ города N глазами Гоголя, становится невозможным воспринимать образ города без учёта восприятия поэтов и писателей» [5]. «Семиотика провинциального города, — заметила Н. А. Белова, — наделяется… отсутствием движения времени» [6]. И она же отмечает, что «концепт провинциальный город в творчестве русских писателей от Гоголя до Ильфа и Петрова обретает иронические коннотации» [6].

То есть при воссоздании образа «Губернской Полтавы» вполне возможен некоторый иронический перебор по части вывесок, организации освещения, структуре торговли и даже оформлении ориентированных на туристов учреждений.

На образе «Губернской Полтавы» могут выстраиваться туристические имиджи для разных слоёв харьковской публики, и туристов из других крупных постсоветских городов, для которых тихая, утопающая в зелени малоэтажная Полтава станет местом экзотического и дешёвого путешествия на машине времени. Здесь очень важна также мифология любовной истории.

Опыт воссоздания XIX века есть в Барселоне (бульвар «Рамбла»), в маленьких французских и многих других европейских городах, где (как и в Полтаве) имеется соответствующая городская среда.

Сложнее будет обстоять дела с привлечением туристов из стран «старой Европы». В случае организации туристического моста Петербург — Полтава возможно включение Полтавы в маршруты для шведов, датчан, финнов — то есть для жителей стран, которым не чужда память о Северной войне. При том, что в этих странах также ценится туристическое «ретро» и Полтава (при хорошей маркетинговой кампании) со своим образом «Губернского города» может оказаться созвучной настроениям путешественников средних лет. Для молодых жителей Северных стран необходима развитая мифология с хорошей базой для проведения времени, чего Полтава сразу предложить не сможет.

Но «город Гоголя» может заинтересовать итальянских туристов, для которых средняя полоса Украины будет вполне приемлемой «страной холода» в период «высокого» туристического сезона на пляжах Италии. Имидж Полтавы для Италии должен строиться на фильмах великих итальянских режиссёров, снимавших на Украине и в Полтаве («Они шли на Восток»).

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

13

Для европейцев важна будет военно-историческая реконструкция и массовые действия исторических клубов. В этом смысле показателен опыт Нарвы — в недавнем прошлом промышленного центра в Эстонии, ставшей туристическим центром на базе сохранившейся крепости, где разворачивались события Северной войны.

Опираясь на образ города и имиджевые решения возможно строить бренд города. Он возможен на сочетании исторических коннотаций и современной мифологии основанной, прежде всего, на пушкинской Полтаве.

Брендом поэтому может стать что-либо подобное: «Полтава — территория истории и любви».

Реализация предлагаемой структуры туристического кластера требует серьёзных управленческих усилий. Опыт многих городов показывает, что необходима специальная городская служба, которая на основе разработанного проекта и бизнес-программы организует частно-муниципальное сотрудничество, а также наладит работу с аналогичными службами других городов и евросоюзовскими структурными фондами.

Созданию службы должны предшествовать «мозговые штурмы» экспертов и специалистов, в которых решающую роль должны играть архитекторы, специалисты в области туризма и экономисты.

Выводы. Экономический аспект создания предлагаемого туристического кластера может дать эффект при двух условиях: развития малого сувенирного бизнеса со специфической тематикой (от кукол, фарфора и керамики, оформления кондитерских изделий и т. п.), а также создания т. н. «таможенной трубы» Полтава—Петербург для реализации полтавской продукции сельхозпереработки и товаров. Эта «таможенная труба» может быть в дальнейшем продолжена до Нарвы, а оттуда на рынок Евросоюза.

При этом надо иметь в виду, что существуют специальные структурные фонды Евросоюза для развития туризма и бизнес-проект полтавского туристического кластера вполне укладывается в их требования.

Однако надо также иметь в виду, что при всех выгодах туризма, его роль в структуре ВВП территории не должна переоцениваться. Туризм не спас Кипр и Грецию. Их опыт должен быть учтён при переходе Украины в зону ЕС, поскольку Евросоюз стремится деин-дустриализировать экономику вновь принимаемых стран, а туризм для местного населения всё-таки означает развитие рабочих мест в секторе обслуживания и малого бизнеса с небольшими оплатами и незначительным уровнем квалификации.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

14

Экономика, основанная на туризме взамен индустриального развития обуславливает отъезд молодёжи (что происходит сейчас во всех восточно-европейских странах, вошедших в состав ЕС).

В центр бизнес-программы необходимо и возможно поставить разрушающееся здание Кадетского корпуса на Круглой площади в Полтаве. Наиболее вероятным источником инвестиций для его возрождения могут быть частные средства из Петербурга. Назначение здания должно быть полифункциональным, включающим гостиницу торговлю, выставочные залы, военно-исторические массовые действа, комплексы «Русского мира» (который сам вполне способен выступать соинвестором) и т. п.

С разработки проекта «Кадетский корпус» должна начинаться работа над проектом полтавского культурно-развлекательного туристического кластера.

Программа также должна предусматривать возврат полтавского Художественного музея в здание, отнятое у музея банком. Борьба под лозунгом «Оккупай банк в Полтаве» может вызвать большой интерес у культурной молодёжи Европы. Культура против денег — сегодняшняя программа для студенчества многих стран и Полтава может стать ареной их битвы за культуру, ассоциации с Полтавской битвой здесь могут оказаться стартом всей программы.

А возвращённое музейное здание «завяжет» Панянский историко-культурный променад.

Список источников:

  1. Туризм — Википедия [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Туризм
  2. Поступления от туризма должны составлять весомую долю ВВП, — Тигипко. Цензор. НЕТ [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://censor.net.ua/news/126671/postupleniya_ot_turizma_doljny_sostavlyat_vesomuyu_dolyu_vvp_tigipko
  3. Спирченко М. А. Образ, имидж и брэнд туристского города [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://book.uraic.ru/project/conf/txt/005/archvuz18_pril/38/template_article-ar=K21-40-k23.htm
  4. Козуб В. У Полтавы есть всемирно известный бренд [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://vpoltave.info/read/novost/id/200178779/U-Poltavy-est-vsemirno-izvestnyjj-brend
  5. Шевырёв С. П. Лакей Петрушка и кучер Селифан, город N как действующее лицо поэмы «Мёртвые души» [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.licey.net/lit/crit19/chichikov1selifan
  6. Алексеева В. Л. Образ города в культурном сознании // Университетская площадь: альманах — Воронежский госуниверситет: 2010.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

15

УДК 711.435

Маргарита Антонець (Полтава)

Стан мережі екскурсійних маршрутів м. Полтава

Анотація. Антонець М.О. Стан мережі екскурсійних маршрутів м. Полтава. У статті розглянутий стан мережі екскурсійних маршрутів м. Полтава та особливості його формування. Проаналізовано схему розташування основних екскурсійних маршрутів міста та виявлено основні композиційні проблеми, що існують на досліджуваній території.

Ключові слова : містобудування, атрактори, проблемні ділянки, композиція, екскурсійний маршрут.

Аннотация. Антонец М.А. состояние сети экскурсионных маршрутов г. Полтава. В статье рассмотрено состояние сети экскурсионных маршрутов г. Полтава и особенности его формирования. Проанализирована схема расположения основных экскурсионных маршрутов города и выявлены основные композиционные проблемы, существующие на исследуемой территории.

Ключевые слова: градостроительство, аттракторы, проблемные участки, композиция, экскурсионный маршрут.

Постановка проблеми. Україна має високий потенціал для розвитку сфери туристично-рекреаційних послуг. Наявність великої кількості туристичних та екскурсійних маршрутів і постійне їх вдосконалення збільшить її розвиток, що призведе до покращення економічних показників. Країна значно відстає від більшості європейських країн за рівнем розвитку рекреаційно-туристичних послуг. Недостатньо залучаються до екскурсій студенти, учні, сільські мешканці.

В Україні на загальнодержавному та регіональному рівнях потрібно приймати термінові юридичні, економічні та проектні заходи. Залучення архітекторів до цього процесу, як ключових фахівців, на етапі наукового обґрунтування середовища для відпочинку і туризму в країні та на стадії його проектування призведе до значного розвитку рекреаційно-туристичних послуг [6].

Екскурсійні маршрути формуються за наявності певних історико -культурних факторів, які впливають на композицію. Ними виступають пам’ятні місця історії; пам’ятки археології; пам’ятники містобудування та архітектури; пам’ятники мистецтва. У червні 2000 р. Верховною Радою прийнятий Закон України «Про охорону культурної спадщини», який тісно пов'язаний з турично-екскурсійною діяльністю.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

16

Для просування екскурсійної діяльності важлива серйозна підтримка з боку держави. Потрібно відтворити у туристичній галузі структуру методичних служб — центрів цієї роботи у регіонах та методичних секцій екскурсоводів як осередків підвищення фахової майстерності. Прикладом є Полтавська область, де була створена обласна Спілка екскурсоводів.

Мета дослідження – аналіз стану екскурсійних маршрутів м. Полтава.

Об’єктом дослідження є екскурсійні маршрути.

Предмет дослідження – схема екскурсійних маршрутів м. Полтава.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. На міжрегіональному науковому симпозіумі «Актуальні питання вдосконалення середовища відпочинку і туризму рідного краю» І. Книш, В. Лях, Т. Кузьменко підіймали питання діяльності туристичної галузі м. Полтава [1].

Спілкою екскурсоводів Полтавщини розроблено багато нових екскурсійних маршрутів. Серед них «Полтавський козачий полк» - автор Ю. Зенкіс , «Репресована Полтава» - М. Коломеєр, «На Соро-чинський ярмарок» - Р. Волошин -лауреат «Кришталева лелека 2000», «Із сивої давнини» - автор Л. Шендрик, оглядова екскурсія по Полтаві «Моя Полтава» - автор В. Волосков - лауреат республіканського конкурсу 2003 року [4].

З метою виявлення та популяризації найцікавіших об’єктів показу історико-культурного надбання міста в рамках заходів міської міжгалузевої програми «Полтава туристична» протягом першого півріччя 2009 року проходив конкурс «Сім чудес міста Полтави» [5]. Неупереджений погляд полтавців і, головне, численних як вітчизняних, так і іноземних туристів дозволив виявити рейтингову сімку найпривабливіших об'єктів огляду під час відвідувань м. Полтава. До неї увійшли: Кругла площа, Біла альтанка, Хрестовоздви-женський монастир, Будинок полтавського губернського земства, Спаська церква, Поле полтавської битви, Будівля дворянського та селянського банку.

Виклад основного матеріалу. Полтавська область є надзвичайно перспективною в галузі туризму та курортів. При цьому вона входить у десятку найпопулярніших областей України за рейтингом відомих брендів та місць відпочинку [5].

Відповідно до обласної програми розвитку туризму і курортів на 2011-2015 роки відділу з питань туризму і курортів Полтавської обласної державної адміністрації планується заходи, які пов’язані з

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

17

екскурсійними маршрутами. Заплановано формування та забезпечення належного функціонування обласних, міських та районних мереж туристично-екскурсійних маршрутів. Також планується інформаційне облаштування, ознакування та маркування цінних туристичних ресурсів області, національної та регіональних мереж туристично-екскурсійних маршрутів шляхом встановлення вказівників, біг-бордів, сіті-лайтів, лайто-боксів тощо. Забезпечується інфраструктурне облаштування визначних об’єктів історико-культурної спадщини [3].

Динаміку розвитку інфраструктури можна простежити на прикладі м. Полтава, де за останні 10 років уведено в експлуатацію готелі «Галерея», «Палаццо», «Рів’єра», «Алмаз», «Голд», «Алея Гранд», «Синай», «Явір». У 10 разів зросла кількість турагенцій та туроператорів, осель зеленого туризму за останнє десятиріччя [2]. Кожного року в області відкриваються нові туристичні та екскурсійні маршрути. Нещодавно розроблено три нові туристичні маршрути, випущено путівники та буклети.

Для місцевих жителів, а також для гостей розроблено понад 100 туристських екскурсійних маршрутів, пов’язаних з життям і творчістю видатних діячів науки та культури: письменника І. Котляревського, математика М. Остроградського, інженера Н. Духова, хірурга М. Скліфосовського, письменників Г. Сковороди, В. Короленка, М. Гоголя, В. Симоненка, легендарної народної поетеси Марусі Чурай, композиторів М. Лисенка, І. Дунаєвського, О. Білаша, Платона та Григорія Майбород. Популярністю у гостей Полтави користуються тематичні екскурсії по місцях, пов’язаних з обороною Полтави під час шведської навали

Серед перших тематичних екскурсійних маршрутів були розроблені «На Батьківщину Гоголя», «Літературна Полтава», «Історичне Поле Полтавської битви», «Опішня - Диканька». Ще на початку 90 років були створені екскурсії «Полтава - натхнення мов» - про музично-театральне життя міста, «Земля - наша радість» - екологічна тема, «Шумейкове урочище» - військово-патріотична тема, «Устимівський дендропарк» - природнича тема.

Популярністю користуються кінно-верхові маршрути Полтавщиною та узбережжям Кременчуцького моря, маршрути на весель-них човнах по річках Псьол та Ворскла, автобусні маршрути для школярів по місцях козацької слави (Запоріжжя - Хортиця). Захоплюють екскурсантів і нові маршрути «Дорога до храму», «Голодомор на Полтавщині», «Репресована Полтава» та ін. [4].

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

18

Спілка Екскурсоводів Полтавщини виникла у лютому 1995 року як спроба стати фахівцями нової доби у своїй справі. За свій період існування вона провела певну роботу по оновленню екскурсійних маршрутів області, створення нових маршрутів пов'язаних з сучасним поглядом на історію. З 1998 року Спілка випустила інформаційний бюлетень, який з 2004 року переріс у професійне видавництво краєзнавчого журналу «Край» .

В Полтаві можна виділити декілька туристичних маршрутів, які мають свою специфіку. Одні з них вимагають забезпечення транспортом, інші прокладені компактно, їх можна проходити пішки. Є маршрути, розраховані на найширшу аудиторію, а також такі, що цікавлять спеціалістів та розкривають певний напрям культурного розвитку Полтави різних періодів її історії.

У своїй статті Книш І.П. пропонує приклади формування екскурсійних маршрутів м. Полтава. Приклад першого - маршрут по музеях Полтави. З нього можна виділити ще один, більш вузького спрямування, - «Літературна Полтава». Надзвичайно цікавим є маршрут під загальною назвою «Пам'ятки Полтавської битви» [1].

Одним зі спеціалізованих туристичних маршрутів є «Класичний архітектурний ансамбль міста Полтави», під час якого туристи мають можливість ознайомитися із забудовою першої половини XIX століття. Умовно його можна поділити на дві частини: забудова Першотравневого проспекту та Круглої площі Полтави. Він може бути як пішим, так і з використанням транспортних засобів [1]. На основі цього маршруту, розширивши його за рахунок пам'яток архітектури кінця XIX - початку XX століття, можна виділити маршрут під назвою «Архітектурне обличчя Полтави».

Окремо можна виділити пішохідний маршруту по вулиці Жовтневій та маршрут «Православні храми Полтави». Практика проведення екскурсій часто вносить зміни у маршрути, враховуючи час, виділений на їх проведення.

Зовсім новим є нещодавно розроблений маршрут «Полтавська галушка». Під час проходження даної екскурсії є можливість оглянути дивовижне місто і скуштувати галушки – безпосередньо в автобусі, який спеціально обладнаний як кафе в українському стилі. Автокафе «Полтавська галушка» розраховано на перевезення до 48 осіб, обладнане сучасною аудіосистемою, яка забезпечує екскурсійний супровід без залучення екскурсоводів.

Схема розташування основних екскурсійних маршрутів по Полтаві (з показом основних видових точок) представлена на рисунку 1.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

19

При формуванні екскурсійних маршрутів важливим етапом є врахування існуючих нормативів. Законодавчі вимоги можна зустріти в Законі України «Про охорону культурної спадщини». У Полтаві доцільно також використовувати правила забудови історичного центру міста Полтава.

При аналізі схеми розташування основних екскурсійних маршрутів по Полтаві (з показом основних видових точок) були зроблені наступні висновки:

1. Екскурсійні маршрути розташовані в центральній частині міста (історичному центрі).

2. Корпусний парк та Соборна площа стають одними з основних місць скупчень атрактивності.

3. Маршрути мають багато точок перетину, деякі майже повністю дублюють один одного, спостерігається повторюваність (деякі пам’ятки архітектури зустрічаються в кожному маршруті).

4. Екскурсійні маршрути проходять по основним транспортним та пішохідній (вул. Жовтнева) дорогам міста.

5. Потребують перепланування шляхи слідування деяких маршрутів («Православні храми Полтави»).

Основна кількість проблемних ділянок знаходяться по вул. Жовтневій, просп. Першотравневий та вул. Фрунзе. Також вони присутні на Соборному майдані, бульварі Панянський, вул. Паризької комуни, вул. Садовій (рис.2).

Маршрути, які проектуються з урахуванням планувальної системи міста, можуть служити візуальним каркасом, системою, що об’єднує місто в єдине ціле, коли його сприймає екскурсант. Об’єкти екскурсійного показу, що представляють потужний фокус масового тяжіння туристів, піддаються значному впливу. На сьогодні у місторегуляційному законодавстві мало враховується специфіка композиційного впорядкування прилеглих до маршрутів територій.

Висновки. На сьогодні Полтавщина є надзвичайно перспективною у галузі туризму й курортів. При вивченні екскурсійних маршрутів міста Полтава варто враховувати вплив на них запланованих заходів відділу з питань туризму і курортів Полтавської обласної державної адміністрації. Внаслідок дослідження історичного середовища міста Полтави виділено маршрути: «По музеях Полтави»; «Пам’ятники Полтавської битви»; «Пішохідний маршрут по вулиці Жовтневій»; «Архітектурне обличчя Полтави»; «Православні храми Полтави»; «Літературна Полтава», «Полтавська галушка».

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

20

Вивчення проблемних ділянок екскурсійних маршрутів дозволило виявити та сформулювати основні композиційні проблеми, що існують на досліджуваній території. присутність на маршруті місць з низькою архітектурною атрактивністю; стихійність маршрутів; погана організація схем проходження маршрутів; використання головних транспортних магістралей міста. Саме неатрактивні місця маршрутів стануть головним об’єктом вдосконалення. У залежності від стану середовища неатрактивність пейзажів визначається занедбаністю візуального стану об’єктів, що виявляється у фізичному та моральному зносі і низькому рівні благоустрою. При цьому об’єкти не несуть історико-архітектурого значення.

Для усунення проблемних ділянок використовуються: інженерно-будівельні заходи; дизайн архітектурного середовища; архітектурно-композиційні прийоми із використанням гармонійних алгоритмів середовища, композиційні, функціонально-містобудівні, ландшафтні і світлотехнічні засоби.

Список джерел:

  1. Актуальні питання вдосконалення середовища відпочинку і туризму рідного краю // Матеріали Міжрегіонального наук. симпозіуму (Полтава, 2 листопада 2006 р.). - Полтава: ПолтНТУ, 2006. - 54 с
  2. Здобутки туристичної галузі Полтавщини напередодні відзначення 20 річниці незалежності України [Електронний ресурс] / Відділ з питань туризму і курортів Полтавської обласної державної адміністрації. - 2011 - Режим доступу : http://poltava-tour.gov.ua/ua/publication/content/753.htm
  3. Обласна програма розвитку туризму і курортів на 2011-2015 роки [Електронний ресурс] / Відділ з питань туризму і курортів Полтавської обласної державної адміністрації. - 2011. - Режим доступу : http://poltava-tour.gov.ua/ua/publication/content/739.htm
  4. Полтавська область: природа, населення, господарство. Географічний та історико-економічний нарис / за ред. К. О. Маца. — Полтава: Полтавський літератор, 1998. - 336 с
  5. Сім чудес міста Полтави / [В. Павлов, К. Фесик, Т. Супрун та ін..]. - Полтава: ФОП Говоров СВ., 2009. - 36 с.
  6. Шулик, В.В. Міжнародний досвід організації рекреаційної діяльності (на прикладі європейських країн) / В.В. Шулик // Дизайн, архітектура, образотворче мистецтво, археологія: міжвідомч. наук.-техн. збірник / відп. ред. В.М. Губарь. -Полтава: ПІЕП. - 2006, № 3. - С 43 - 51.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

21

Highslide JS
Рис.1.Схема розташування основних екскурсійних маршрутів по Полтаві
(з показом основних видових точок)

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

22

Highslide JS
Рис.2 Проблемні ділянки екскурсійних маршрутів

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

23

УДК 725.94 (477.53)

Людмила Шендрик (Полтава)

Л.С. Вайнгорт, В.О.Трегубов – творці формування
меморіального комплексу пам’яток поля Полтавської битви

Анотація. Шендрик Л.К. Л.С. Вайнгорт, В.О. Трегубов – творці формування меморіального комплексу пам’яток поля Полтавської битви. Висвітлюються основні етапи формування комплексу пам’яток заповідника «Поле Полтавської битви» на підставі проектів полтавських архітекторів Л.С. Вайнгорта і В.О. Трегубова.

Ключові слова: проект, пам’ятки поля Полтавської битви, меморіалізація, музеєфікація.

Аннотация. Шендрик Л.К. Л.С. Вайнгорт, В.О. Трегубов - создатели формирования мемориального комплекса памятников поля полтавской битвы. Освещаются основные этапы формирования комплекса памятников заповедника «Поле Полтавской битвы» на основании проектов полтавских архитекторов Л.С. Вайнгорта и В.О. Трегубова.

Ключевые слова: проект, достопримечательности поля Полтавской битвы, мемориализация, музеефикация.

Постановка проблеми. Незаперечна істина, що архітектурне обличчя міста, його довершеність, виокремленість серед інших міст, формують його будівничі – професійні архітектори. За свою історію Полтава мала непересічних фахівців цієї галузі мистецтва. Чільне місце серед них займають Левко Семенович Вайнгорт та його учень Валерій Олександрович Трегубов. У різний час вони розробили проекти формування меморіального комплексу пам’яток поля Полтавської битви і прагнули їх втілити у життя. Висвітленню творчого надбання Л.С.Вайнгорта присвячено чимало наукових досліджень, опублікованих у фахових журналах, збірниках наукових праць «Вайнгортівські читання» та у спеціальному виданні, присвяченому 100-річчю від дня народження архітектора. У пропонованій статті розглядається піввікова робота Л.С.Вайнгорта над меморіалізацією поля Полтавської битви та вперше висвітлюються основні аспекти концепції В.О.Трегубова з даної проблеми.

Виклад основного матеріалу. Не одне покоління полтавців знало Левка Семеновича Вайнгорта, справжнього громадянина Полтави, який був головним архітектором міста з 1938 по 1970-й роки. Без перебільшення, цей період у житті Полтави можна назвати епохою

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

24

Л.С.Вайнгорта. Талановитий учень Левка Семеновича Валерій Тре-губов у «Слові про Вчителя» зазначив: «Полтаву Левко Семенович любив палко й пристрасно, піднімав її з руїн зі своїми однодумцями у повоєнні часи, все свідоме життя пестив та захищав від можновладного гвалтування» [13; с. 5]. Більше десяти років, з 1970 по 1981, Левко Семенович був доцентом кафедри архітектурного проектування Полтавського інженерно-будівельного інституту [12; с. 206]. Й тут свій досвід головного архітектора міста передавав молодому поколінню, виховавши цілу школу послідовників, серед яких доктори і кандидати наук, провідні архітектори-проектувальники, головні архітектори Полтави й Полтавської області, інших міст України. «Він учив нас не тільки фахової майстерності, - говорив В.О.Трегубов, -але й людяності, порядності, громадянської свідомості. Впевнений, що ті, хто пройшов школу Л.С.Вайнгорта й перейнялися його духом, не можуть зрадити ні професії, ні моральності, ні його пам’яті» [13; с. 5].

Але Л.С.Вайнгорт був не тільки відомим архітектором, його, без перебільшення, можна назвати і музейником, справжнім фахівцем музейної справи. І не тільки тому, що останні роки життя (1986-1994) працював у Полтавському краєзнавчому музеї [12; с. 206]. З його ім’ям пов’язана відбудова і відновлення діяльності літературно-меморіальних музеїв В.Г.Короленка, Панаса Мирного, Полтавського краєзнавчого музею, відкриття літературно-меморіального музею І.П.Котляревського і садиби класика нової української літератури. Окрему сторінку життя Левка Семеновича займає створення музею-заповідника Миколи Гоголя [12; с. 210]. З нуля, з такими ж ентузіастами, як і сам (В.Батуриним, Д.Кальним, А.Щербаком, Є.Путрею), було відтворено меморіальне обійстя Гоголів-Яновських у колишній Василівці; сьогодні музей-заповідник має статус Національного і є головним на екскурсійному маршруті гоголівськими місцями.

Чільне місце в діяльності Л.С.Вайнгорта займає музей історії Полтавської битви та історичне поле доленосної битви.

Витоки зацікавлення цією справою слід шукати з 1938 року, коли Левко Семенович став головним архітектором міста [7; с. 5]. У цей час виходить урядова постанова про святкування 230-ї річниці Полтавської битви; відповідні рішення приймаються Полтавським обкомом КП(б) У, серед завдань підготовки до ювілейної дати – реставрація пам’яток, пов’язаних із Полтавською битвою. Вирішення цього питання було покладено на міську раду, а відтак і на головного архітектора [10; с. 5]. На цей час пам’ятки були в занедбаному стані: червоноармійцями

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

25

пограбовано музей Полтавської битви на Шведській Могилі, і він припинив свою роботу; територія музейного містечка спочатку була перетворена на дитячий концентраційний табір; на початку 30-х років, із відкриттям науково-дослідного інституту свинарства, припиняються богослужіння у Сампсоніївському храмі, знищується каплиця св. Петра і Павла в склепі братської могили російських воїнів, а сам склеп перетворюється інститутом на склад пального [8; с. 12]. До ювілейної дати, яку відзначали за новим стилем 8 липня 1939 року, були замінені обеліски на місцях фортифікаційних споруд Петра І – редутах, зібрано пам’ятник на місці відпочинку Петра І, проведено відновлювальні роботи на братській могилі російських воїнів і в склепі відкрито тимчасову виставку [9; с. 14].

Проте, тільки в 1945 році на засіданні виконавчого комітету Полтавської обласної Ради депутатів трудящих та бюро обкому КП(б) У було прийнято рішення про порушення клопотання перед Раднарко-мом УРСР та РНК СРСР про організацію в Полтаві Державного воєнно-історичного заповідника-музею на полі Полтавської битви 1709 року [11; с. 9]. Начальник управління в справах архітектури Л.С.Вайнгорт повинен був підготувати планові матеріали з територіального влаштування і попередні розрахунки щодо організації заповідника [11; с. 10]. Створена Левком Семеновичем робоча група провела скрупульозне обстеження історичного поля і 13 серпня 1945 року склала акт сучасної забудови території майбутнього заповідника. За погодженням із Комітетом у справах культосвітніх установ при РНК УРСР за заповідником планувалося закріпити 250 га землі [1].

У травні-червні 1949 року виходять Постанови Ради Міністрів СРСР і Ради Міністрів УРСР про відкриття на полі Полтавської битви не пізніше 1 травня 1950 року музею Полтавської битви Республіканського підпорядкування. І вже 16 грудня 1949 року Комітет у справах культурно-освітніх установ при Раді Міністрів УРСР затверджує «Генеральний план відновлення і реставрації пам’яток Поля Полтавської битви», який був розглянутий і погоджений на засіданні Архітектурної ради в управлінні в справах архітектури при Раді Міністрів УРСР 14 грудня 1949 року [1]. Отже, за чотири роки творча група у складі Л.С. Вайнгорта, І.Я. Михайловського, М.І. Александрової, Д.С. Вероцького, І.Л. Шмульсона, П.П.Осадчого провела колосальну науково-дослідну роботу з вивчення історії баталії і формування комплексу пам’яток поля Полтавської битви. Нині ці унікальні документи зберігаються в науковому архіві Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». Ав-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

26

тори «Генерального плану» детально вивчили карти-схеми, плани Полтавської битви, зокрема: Петра І (1709 р.), Алларта (1709 р.), Гуссона (1709 р.), Лукіна (1807 р.) та інші, щоб чітко визначатися з меморіальними місцями битви та ознакувати їх, а водночас визначити територію і кордони заповідного поля [1] Вайнгортівським «Генеральним планом» користувалася і Міжнародна археологічна експедиція у складі науковців із Швеції, США, України, котра в 2007-2008 роках працювала на полі Полтавської битви.

За «Генеральним планом» головною домінантою заповідника мав стати майже 22-метровий обеліск у центрі поля історичної битви; пам’ятні знаки, дошки, вказівники повинні були ознакувати місця концентрації, руху військ під час битви [1]. Експозиція музею розгорталася в будівлі колишнього шпиталю (т.зв. будинку інвалідів), а історичний будинок учительської семінарії, котрий у цей час займав НДІ свинарства, планувалося використовувати як адміністративну будівлю музею, з облаштуванням на даху оглядового майданчика для туристів [1]. Але в 1950 році лише було відкрито музей історії Полтавської битви і перед фасадом будівлі закладу встановлено пам’ятник Петру І. Про всі перипетії щодо його встановлення Левко Семенович, із притаманним йому відчуттям гумору, пише у своїх «Записках провінційного архітектора» [7; с. 32]. «Записки» були опубліковані в Полтаві 2001 року, тільки тоді стала відома дата відкриття пам’ятника Петру І – 23 вересня 1950 року. З огляду на події, пов’язані зі встановленням пам’ятника, стає зрозумілим, чому на шпальтах місцевої преси не було світлин із зображенням монумента, що й спричинило викривлення історичного факту – називалися різні дати його відкриття: 1951-1952 роки.

Пройшло ще тридцять років, і 1981 року вийшла урядова постанова про утворення Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» [3]. Відповідно до рішень і постанов Полтавської обласної ради народних депутатів і Полтавського обкому КПУ щодо організації Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви», кафедра архітектурного проектування (завідувач Негай Г.А.) Полтавського інженерно-будівельного інституту отримала завдання розробити «Основні положення проекту заповідника Поля Полтавської битви 1709 року» [4], [5]. Науковим керівником теми був доцент Л.С.Вайнгорт. Левко Семенович, використовуючи напрацю-вання попередніх років, вдосконалює і розширює проект із визначенням меж історичного поля, його охоронної зони, зон регульованої забудови й охоронного ландшафту, науково обґрунтувавши їх на

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

27

підставі планів Полтавської битви, складених її учасниками, та величезного масиву архівних документів, опублікованих російськими військовими істориками А.Байовим і М.Юнаковим у «Трудах Императорского Русского Военно-Исторического Общества» 1909 року [2]. Вайнгортівський проект був відправлений на погодження в Інститут історії Академії Наук УРСР. Показовою для того часу є резолюція цієї установи за підписом провідних істориків і вченого секретаря Інституту, кандидата історичних наук І.М.Хворостяного, в котрій зазначається, що Л.С.Вайнгорт загалом визначив правильно межі заповідної зони, але «при остаточному затвердженні кордонів території заповідника слід взяти до уваги картосхеми, розроблені радянськими істориками, а не буржуазними, на яких зсилається т.Вайнгорт..., подумати про перейменування вулиці «Шведська Могила», замінити термін «Полтавська битва» на «Полтавську баталію», який утвердився в радянській літературі» [2].

В «Основних положеннях...» Л.С.Вайнгорт проектує не тільки реконструкцію існуючих пам’яток, зокрема й другого укріпленого табору Петра І, а й поступове виведення із заповідної зони організацій і підприємств та прокладення об’їзної дороги-автотраси Полтава-Зіньків, котра розділяє заповідник на дві частини [2].

У 80-х роках минулого століття, на підставі цього «Положення», були проведені значні реставраційні, ремонтні роботи. Але до кінця проект не був реалізований.

Продовжив справу Л.С.Вайнгорта його учень - В.О.Трегубов, який впродовж 2002-2007 років разом із О.Бєлявською, Є.Чопівською, Т.Дивоняк, А.Шовкопляс, І.Бабіч, К.Трегубовим розробив у 2007 році «Концепцію формування Національного заповідника «Поле Полтавської битви» [6; с.2]. Взявши за основу проектні рішення вчителя, Валерій Трегубов сміливо і по-новому, а водночас і науково-обгрунтовано виклав у «Концепції» своє бачення меморіалізації історичного поля та Полтавської фортеці [6].

Основну ідею «Концепції» В.Трегубов визначив у «зміні статусу державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» на статус національного заповідника, який згодом може бути перетворений у міжнаціональний заповідник «Полтавська битва», ставши при цьому доцентровим науковим та історико-культурним осередком сучасної Європи» [6, с.13]. «Концепція» В.О.Трегубова передбачала включення до заповідника всіх об’єктів, пов’язаних із Полтавською битвою: вже існуючих пам’ятників, присвячених цій події, та меморіалізацію: історичної Полтавської фортеці (бастіони, вежі, бра-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

28

ми), місця розташування табору козацьких військ гетьмана І.Мазепи, запорожців кошового отамана К.Гордієнка, місця ставки шведського короля Карла ХІІ в с. Жуках, біля Хрестовоздвиженського монастиря, місця ставки Петра І в Крутому Березі, визначення символічного місця поховання загиблих шведських воїнів, українських козаків, місця поховання російських воїнів, полеглих під час позиційних боїв біля Полтавської фортеці – так звана «Ракова могила» тощо [6; с.41].

Акцентував увагу В.О.Трегубов і на тому, що територія поля Полтавської битви включає в себе потужні шари історико-археологічного значення (30 курганів скіфської доби), а окрім червневої Полтавської баталії 1709 року протягом сторіч відбулися інші доленосні події, які теж потребують музеєфікації чи меморіалізації. Ці судження Валерія Олександровича на підставі наукових джерел були підтверджені знахідками (понад 400 артефактів) Міжнародної археологічної експедиції, котра працювала на полі впродовж двох сезонів 2007-2008 років.

Серед актуальних засад «Концепції» В.Трегубов визначив: «комплексну реконструкцію планувальної структури заповідника, реставрацію, відтворення та реконструкцію всіх існуючих, пошкоджених та втрачених об’єктів заповідника; новітню меморіалізацію та музеєфікацію всіх визначних епізодів, подій та місць, пов’язаних із Полтавським періодом Північної війни, з уведенням їх до складу комплексу заповідника; створення в структурі заповідника розвиненої музейної мережі (музею історії українського козацтва, музею історії Росії, музею історії Швеції, музею Полтавської фортеці, живого музею «Козацьке село ХУІІІ сторіччя» з метою підвищення ефективності використання культурно-історичного потенціалу заповідника» [6; с.44].

Отже, за «Концепцією» до заповідника мали бути включені всі як існуючі, так і новостворені об’єкти музеєфікації чи меморіалізації часу Полтавської битви, розташовані як на території історичного поля, так і в Полтаві. Чільне місце в Полтаві відводилося історичній нагірній частині міста – фортеці (як важливому історико-культурному туристичному об’єкту). Адже в багатьох старовинних містах України, в їх історичному осерді створені і функціонують музеї, історико-архітектурні заповідники (Чернігів, Жовква, Львів, Київ, Глухів). У Полтаві укріплення фортеці не збереглися, але на підставі картосхем, планів, археологічних досліджень відомо, яку територію вона займала, та й у планувальній структурі історичної частини сучасної Полтави досить чітко простежуються напрями та сліди валів, ровів, бастіонів. Валерій Олександрович запропонував «здійснити меморіалізцію

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

29

веж, брам та бастіонів Полтавської фортеці шляхом встановлення меморіально-інформаційних знаків або меморіальних дощок на місцях їх розташування: на місці Спаського (Чернецького) бастіону

- влаштування оглядового майданчика з огородженням, яке за формою мало нагадувати форму бастіону із встановленням у центрі майданчика відповідного меморіального знака; Київський бастіон ознаку-вати декоративним мощенням із відповідною меморіальною дошкою; Подільську вежу та чатовий (Подільський) бастіон відтворити натурно; спорудити музей Полтавської фортеці на Соборному майдані, в якому під прозорим пірамідальним дахом буде розміщений великий макет фортеці та експонати, пов’язані з фортечним будівництвом [6; с.112]. Цим проектом В.О.Трегубов створював новий композиційно-стилістичний акцент в історичному осерді Полтави, цікавий як з наукової точки зору, так і пізнавальної, як туристично-привабливий комплекс. Але із запропонованого проектом було здійснене тільки натурне відтворення Подільської вежі.

В.О.Трегубов розробив і перспективну генеральну організацію заповідника «Поле Полтавської битви», запропонувавши докорінну реконструкцію планувальної структури, суттєве підвищення щільності й різноманітності об’єктів показу та інформаційної насиченості заповідника. Головне, як і у Вайнгортівських планах – максимальне виведення із охоронної зони заповідника різних організацій, винесення за його межі всіх транзитних автошляхів. Натомість, - влаштування на території заповідника мережі локальних проїздів та під’їздів до об’єктів, а також мережі пішохідних доріжок та алей із відповідним благоустроєм, меморіально-інформаційними знаками, ландшафтно-дендрологічною організацією та засобами візуальної комунікації [6; с.143]. Від існуючих об’єктів музейного містечка: будівлі музею історії Полтавської битви, так званий будинок І.Ф.Павловського (перший музей), братської могили російських воїнів, Сампсоніївської церкви, -  прокладалося дві осі для розміщення нових об’єктів заповідника [6; с.144]. Це був грандіозний проект, розроблений для реалізації з нагоди 300-річчя Полтавської битви. Але він був виконаний тільки частково. Із запланованого було зведено, за проектом В.Трегубова, Ротонду вшанування пам’яті полеглих у Полтавській битві, яка стала єдиним пам’ятником, відкритим 27 червня 2009 року, в день 300-річчя Полтавської битви. Під час підготовчих робіт до ювілейної дати Валерію Олександровичу доводилося весь час коригувати проект: Ротонда була зведена не на початку заповідника при в’їзді від Полтави, а зліва на захід від будівлі музею історії Полтавської битви.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

30

Цей пам’ятник став композиційною віссю до системи поперечної лінії редутів і відновленого (за проектом В.Трегубова) в натуральну величину третього редуту поперечної лінії правого крила. Від Ротонди до цього редуту прокладена пішохідна доріжка і висаджені обабіч її дерева (алея пам’яті). Пішохідними доріжками були з’єднані й редути повздовжньої лінії з обрамленням навколо обелісків декоративними насадженнями. Також були проведені реставраційні роботи на братській могилі російських воїнів та на інших пам’ятниках, пов’язаних із Полтавською битвою.

Висновки. Отже, «Концепція формування Національного заповідника «Поле Полтавської битви» В.О.Трегубова передбачала:

а) зміни у містобудівному композиційно-стилістичному розвитку історичної частини Полтави (території колишньої Полтавської фортеці) шляхом меморіалізації і музеєфікації об’єктів історико-культурної спадщини з метою підвищення туристично-пізнавальної привабливості міста та збереження для нащадків історичного осердя літописної Лтави;

б) створення на північно-західній околиці міста потужного наукового, культурно-освітнього комплексу «Поле Полтавської битви» з розвинутою інфраструктурою туристичного обслуговування.

Тож поле праці у нинішнього і наступних поколінь архітекторів, науковців щодо меморіалізації поля Полтавської битви досить широке. Вони мають науковий доробок Л.С.Вайнгорта – В.О.Трегубова, їм потрібен ентузіазм, із яким бралися Левко Семенович та Валерій Олександрович до будь-якої справи, подвижництво великих полтавських зодчих.

Список джерел:

  1. Архів Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». – Генеральний план Поля Полтавської битви. – К., 1949. – Ф.2. – Оп.1. – Спр.26.
  2. Архів Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». – Основные положения проекта заповедника Поля Полтавской битвы 1709 г. – Полтава, 1983. – Ф.2. – Оп.1. – Спр.27.
  3. Архів Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». – Постанова Центрального Комітету Компартії України і Ради Міністрів Української РСР від 31.03.1981 р. № 153 «Про оголошення комплексу пам’яток історії та культури Поля Полтавської битви державним історико-культурним заповідником». – Ф.2. – Оп.1. – Спр.44.
  4. Архів Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». - Рішення виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 15.09.1981 р. № 480 «Про затвердження положення про державний історико-культурний заповідник «Поле Полтавської битви». – Ф.2. – Оп.1. – Спр.44.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

31

  1. Архів Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». – Рішення виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 14.10.1981 р. № 511 «Про заходи по впорядкуванню території державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви» і реконструкції його об’єктів». – Ф.2. – Оп.1. – Спр.44.
  2. Архів Державного історико-культурного заповідника «Поле Полтавської битви». – Трегубов В. Концепція формування Національного заповідника «Поле Полтавської битви». – Полтава, 2007. – Ф.2. – Оп.1. – Спр.43.
  3. Вайнгорт Л.С. Записки провинциального архітектора / Л.С.Вайнгорт. – Полтава: Астрея-информ, 2001. – 96 с.
  4. Гужва Ю.М. До історії Шведської Могили. 1917-1941 рр. / Ю.М.Гужва. – Край. – 2011. - № 89. – с. 12-14.
  5. Гужва Ю. М. До історії Шведської Могили. 1917-1941 рр. / Ю.М.Гужва. – Край. – 2011. - № 90. – с. 14-15.
  6. До питання про використання історії Полтавської битви 1709 р. в ідеологічних та політичних цілях (за документами Державного архіву Полтавської області). – Край. – 2008. - № 52. – с. 5-7.
  7. До питання про використання історії Полтавської битви 1709 р. в ідеологічних та політичних цілях (за документами Державного архіву Полтавської області). – Край. – 2008. - № 53. – с. 9-10.
  8. Трегубов В.О. Наукова, педагогічна та творча діяльність Л.С.Вайнгорта в контексті культурного розвитку Полтавщини/ В.О.Трегубов // Провінційний Архітектор: збірка матеріалів та фотодокументів, присвячених 100-річчю від дня народження Л.С.Вайнгорта / укл. Б.Ю.Тристанов. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – с. 203-210.
  9. Трегубов В.О. Слово про Вчителя / В.О.Трегубов // Провінційний Архітектор: збірка матеріалів та фотодокументів, присвячених 100-річчю від дня народження Л.С.Вайнгорта / укл. Б.Ю.Тристанов. – Полтава: Дивосвіт, 2012. – с.4-6.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

32

УДК 72(092)

Оксана Бєлявська (Полтава)

Полтавський архітектор Олександр Шумілін

Анотація: у статті наведені біографічні відомості архітектора О.А. Шуміліна, висвітлені та проаналізовані найвизначніші роботи автора періоду повоєнної відбудови Полтави кінця 1940-х – початку 1960-х років.

Ключові слова: відтворення, реконструкція, архітектор О.А. Шумілін.

Аннотация: в статье приведены биографические сведения архитектора А.А. Шумилина, освещены и проанализированы выдающиеся работы автора периода послевоенного восстановления Полтавы в конце 1940-х – начале 1960-х годов.

Ключевые слова: восстановление, реконструкция, архитектор А.А. Шумилин.

Highslide JS
Архітектор Олександр Артемович Шумілін
(29.08.1901 – 28.02.1979)
Світлина з родинного архіву Шуміліних

Постановка проблеми. У середині 1940-х років уявлення архітекторів про те, як виглядатиме відбудована Полтава були неясними. Загальнодержавні тенденції націлювали на будівництво нових містобудівних ансамблів в урочистих формах радянського класицизму, тоді як місцеві архітектори бачили інший шлях відродження міста. Він полягав у максимальному збереженні історико-архітектурної спадщини Полтави. Концепція відтворення міста з реконструкцією і подальшим розвитком у стильовій єдності з існуючим історичним середовищем була прийнята та підтримана на всіх рівнях республіканського керівництва. Розпочалась тривала кропітка робота архітекторів. Головний міський архітектор Л.С. Вайнгорт згуртував їх – провідних фахівців, що віртуозно володіли композиційними і стильовими прийомами, вміли тонко поєднувати архітектуру старої Полтави з новітніми ансамблями, працювали на майбутнє міста, не допускаючи необачних рішень, коли проектування велось в історичному середовищі.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

33

Аналіз джерел. Ім’я архітектора Олександра Артемовича Шуміліна у джерелах, присвячених архітектурі Полтави радянської доби, згадується не часто. Виявлення та уведення в науковий обіг імен полтавських авторів середини ХХ сторіччя започатковано авторкою публікації. Дана наукова розвідка базується на матеріалах архівних справ, виявлених авторкою у Державному архіві Полтавської області та архіві Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, власному натурному обстеженні архітектурних об’єктів. Особлива подяка родині Шуміліних за можливість ознайомлення з іконографією творів О.А. Шуміліна.

Мета наукової праці. Висвітлення творчої діяльності архітектора Олександра Артемовича Шуміліна в Полтаві періоду повоєнної відбудови.

Виклад основного матеріалу. Олександр Артемович Шумілін – автор низки найцінніших реконструкцій та новобудов Полтави середини ХХ сторіччя. Його об’єкти є знаковими для міста, вони складають пласт містобудівних акцентів навколо яких формувались ансамблі і комплекси.

Відомий полтавський архітектор народився 29 серпня 1901 року у Москві у родині службовця і свою біографію станом на 13 червня 1956 року він подає так (мовою оригіналу). «… Отец из крестьян, мать домашняя хозяйка также из крестьянской семьи. Отец работал на железной дороге и в фирме КоЗингер, а позже также на Донецкой жел. дороге, куда был переведен из Москвы.

В юношеские годы получил образование в начальной школе в Москве, позже год учился в Высшем Начальном училище, 2 года в Строгановском Художественном Училище, а в 1927 уже в Харькове продолжил учебу в Художественном Институте на Архитектурном факультете, и в 1931 г. закончил Харьковский Инженерно-Строительный институт.

До учебы в Институте с 1918 г. работал на различных конторских должностях, начиная с курьера до делопроизводителя.

С 1929 г., еще студентом, начал работать в области строительства, в Областной Стройконторе в Харькове. Работа эта увенчалась постройкою жилого дома ЖСК «Суспільність» в Харькове.

После окончания Института и непродолжительной работы в Москве в Горпроекте, продолжал жить и работать в Харькове в Клубном Секторе и Научно-Техническом Совете Всеукраинского Совета Профсоюзов и различных проектных организациях.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

34

В годы Отечественной войны, осенью 41 вследствие трудностей эвакуации вынужден был задержаться в Харькове с беспомощным больным отцом и сыном (братья были мобилизованы, а работающие на заводах эвакуировались).

Голод, лишения при оккупации Харькова вынудили и меня с семьей покинуть Харьков и уйти в Чутово Полтавской области, где занимаясь сельским хозяйством и работая на дорожных и строительных работах, мы оказывали посильную поддержку старикам родителям в Харькове.

Осенью 1943 г., по всеобщей эвакуации производившейся отступавшими оккупантами, я с семьей (жена, теща, 8 летний сын) были изгнаны за Днепр, где в стороне от главных путей эвакуации осели в с. Спасо-Можаровка Знаменского р-на Кировоградской области.

С приходом частей Советской Армии (10.12.43 г.) с полком освободителем 11 дек. 43 г., стрелком, а позже полковым писарем прошел боевой путь до Молдавии, откуда был отозван в Корпус, где чертежником-картучетчиком топографической службы прошел боевой путь через Румынию, Югославию, Венгрию, Австрию, Чехословакию до Болгарии, откуда демобилизован в августе 1945 г.

По предложению Республиканского Управления по Делам Архитектуры с сентября 45 г. работал в Облотделе по Д/А и Горпроекте в Кировограде, а с июня 1945 г., по сей день в Областной проектной конторе в Полтаве, руководителем мастерской, Гл. архитектором проекта, Гл. архитектором отдела.

За годы творческой работы на архитектурно-строительном поприще выполнил сотни проектов различных сооружений, и десятки из них осуществлены в строительстве.

Кроме этих работ участвую в работе Технических Советов Облгорсельпроекта и Областной Архитектурной Комиссии и по руководству дипломным проектированием в Строительном институте» [4].

Як бачимо, в Полтаву Олександр Артемович прийшов архітектором з великим досвідом проектування та значною кількістю реалізованих об’єктів. Одним із довоєнних напрямків творчих шукань харківського архітектора Шуміліна був синтез українських національних форм з класицизмом кінця 1930-х років. Звичайно, що у ті часи він здійснювався у межах, визначених рішеннями керівництва держави, під контролем творчої Спілки, але високий рівень образно-композиційних вирішень об’єктів національної архітектури був відзначений публікаціями дру-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

35

кованого органу Спілки радянських архітекторів УРСР. Так, у 1940 році І.Н. Заков зазначив, що «в проекті житлового будинку Любарського (постійний співавтор – авт.) і Шуміліна на проспекті ім. Сталіна в Харкові нема шестигранних вікон і трикутників і все ж він, при всіх його недоліках, деякій помпезності і пишності, чужій народній архітектурі, є … українським. В будинкові ... в значній мірі використані органічні принципи української народної архітектури, в ньому все логічно, а також, перш за все, враховані кліматичні і пейзажні умови місцевості» [2].

Про творчість архітектора Шуміліна був позитивної думки визнаний майстер професор Я.А. Штейнберг, котрий вважав вдалими роботи Олександра Артемовича і відмічав постійне зростання його професійної майстерності. Своє судження професор висловив у 1941 році на сторінках журналу «Архітектура Радянської України» [3].

Полтавський період творчості О.А. Шуміліна розпочався відбудовою унікальних зразків місцевої архітектури кінця ХІХ – початку ХХ сторіччя. Складність роботи полягала у відтворенні первісного вигляду будівель, а у випадку реконструкції здійснити її так, щоб об’єкт не втратив свого історичного образу. Відчуття стилю, масштабу, композиційних закономірностей дозволяло архітектору розв’язувати ці завдання. У низці відтворених будинків слід виділити такі:

- по вул. Жовтневій, 14, будинок Таранущенка (1838 р.) відбудовний у первісних формах російського класицизму з добудовою у тій же стилістиці для адміністративно-житлового будинку (1955 р.);

- по вул. Жовтневій, 17, будинок колишнього Російського банку для зовнішньої торгівлі (1912 р.) відновлений у формах європейського модерну для обласної контори Державного банку (1948 р.);

- по вул. Жовтневій, 30, будинок Орловського комерційного банку (кін. ХІХ ст.) реконструйований з надбудовою двох поверхів у поєднанні первісної стилістики неоренсансу з формами радянського класицизму для житлового будинку з магазинами (1953 р.);

- по вул. Жовтневій, 46, житловий будинок-комплекс (кін. 1920-х рр.) з добудовою та реконструкцією фасадів у стилістиці радянського класицизму (1957 р);

- по вул. Леніна, 16, будинок готелю «Європейський» (кін. ХІХ ст.) відбудований з радикальною реконструкцією фасадів та наданням стильових рис радянського класицизму для житлового будинку з рестораном (1951 р.);

- по вул. Остроградського, 2, будинок педагогічного інституту

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

36

(1907 р.) відтворений у первісних формах раціоналістичного модерну (1955 р.);

- по вул. Шевченка, 29, житловий будинок з магазинами (1890 р.) відновлений у первісних формах неоренесансу для торговельного закладу (1953 р.).

Highslide JS
Будівля міського пожежного депо,
вул. Фрунзе, 37/40, 1957 р.

Highslide JS
Архітектори Л.С. Вайнгорт (ліворуч) і О.А. Шумілін (праворуч).
Обговорення проекту реконструкції вулиці Фрунзе, 1955 р.

Великою містобудівною роботою О.А. Шуміліна були проекти реконструкцій магістральних полтавських вулиць Жовтневої та Фрунзе. І хоча вони реалізовані не у повному обсязі, образно-стильові та композиційні акценти центральних магістралей у вигляді окремо-стоячих або кутових будинків, пам’ятників, площ сформовані саме за цими проектами. Кілька об’єктів парадної забудови фронтів вулиць, які проектував Шумілін, були побудовані у 1950-х роках (по вул. Фрунзе, 37/40, будівля міського пожежного депо з вежею; по вул. Жовтневій, 51 та 53, п’ятиповерхові житлові будинки) і стали знаковими для центральної частини Полтави.

Особливо слід відмітити вміння Олександра Артемовича створювати урочистість та досягати монументальності в архітектурі уникаючи зайвої помпезності, котра була притаманна стилістиці радянського класицизму. Прикладом такого вирішення є новий міст через ріку Ворсклу (1955 р.). Проектом передбачалось влаштування по два спуски до ріки з обох кінців мосту та неоднакове образне трактування входів на міст – парадного з боку привокзальної площі (вхід «село-місто») та камерного (вихід «місто-село») зі сторони міста. Урочистість вокзальної групи акцентувалась гранчастими ростраль-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

37

ними колонами зі скульптурним та литим декором. Протилежний вихід вирішувався колонними портиками з тематичною скульптурою та кольоровими плафонами опішнянської кераміки. Цими засобами надавалися гуманістичні риси та підкреслювався синтез національних і класицистичних архітектурних традицій Полтави.

При реалізації проекту був застосований варіант з ростральними колонами з обох боків мосту та відбулись спрощення декору. Незважаючи на знижений рівень композиційної інформативності, загальний образ споруди залишився парадним при одночасній співрозмірності з оточуючим середовищем.

Багатоплановість творчості архітектора підкреслена здібністю вирішувати завдання проектування об’єктів будь-якої складності. У 1946 році, коли потрібно було швидко підняти емоційний настрій полтавців, підсилити мотивацію для найшвидшого налагодження довоєнного образу життя, Шумілін проектував малі архітектурні форми у Центральному парку культури і відпочинку «Перемога». Тієї ж цілі досягала і реконструкція стадіону «Колгоспник», автором генерального плану якого був Олександр Артемович. Подальші численні перебудови спортивного комплексу здійснювались на основі виконаного у 1950 році, відповідно до первісного проекту, розпланування території.

Олександр Артемович Шумілін був членом Спілки архітекторів УРСР, делегатом першого (1937 р.) та другого (1955 р.) Всеукраїнських з’їздів радянських архітекторів, за професійну діяльність відмічений вісьмома подяками Сталіна, нагороджений медаллю «За бойові заслуги» [1]. З 1956 року і до кінця життя викладав на архітектурному факультеті Полтавського інженерно-будівельного інституту, у 1959 році Вищої атестаційною комісією СРСР йому було присвоєне вчене звання доцента.

Архітектор відійшов у вічність 28 лютого 1979 року у Полтаві і похований на головній алеї почесних городян Центрального міського кладовища.

Висновки. Олександр Артемович Шумілін залишив по собі в Полтаві значну архітектурну спадщину. Його архітектурні твори склали новий пласт композиційних акцентів містобудівної структури. Полтавські об’єкти Шуміліна вирізняються цілісністю образу, витриманістю стильових вирішень, дотриманням архітектоніки. Провідний архітектор своєю високопрофесійною діяльністю утверджував в Полтаві концепцію класицистичного міста, а в якості педагога архітектурного факультету Полтавського інженерно-будівельного інституту употужнював шар молодих полтавських зодчих.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

38

Список джерел:

  1. Державний архів Полтавської області. Ф. Р. – 4911. – оп. 1. – спр. 30.
  2. Заков І.Н. Практика застосування національних форм в роботах харківських архітекторів / І.Н. Заков // Архітектура Радянської України. – 1940. – №4. – С. 16 – 20.
  3. Штейнберг Я.А. Творчість молодих архітекторів Харкова / Я.А. Штейнберг // Архітектура Радянської України. – 1941. – №4. – С. 20 – 26.
  4. Шумилин А.А. Особова справа // архів Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка. – Полтава, 1956.
  5. Шумілін В.О. О.А. Шумілін: біографічна довідка / В.О. Шумілін [рукопис]. – Полтава, 2010. – 2 с.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

39

УДК 711.01/09

Ірина БЕСКОРОВАЙНА (Полтава)

Історичний розвиток системи вертикальних домінант
міста Полтави

Анотація. Бескоровайна І. О. Історичний розвиток системи вертикальних домінант міста Полтави. У статті розглядається розвиток системи вертикальних домінант міста Полтави в історичному аспекті. Методом графічного та історичного аналізу досліджено розвиток її композиційної схеми та визначені головні історичні домінанти міста.

Ключові слова: система вертикальних домінант, архітектурна вертикаль, домінанта, містобудівна композиція.

Аннотация. Бескоровайная И. А. Историческое развитие системы вертикальных доминант города Полтавы. В статье рассматривается развитие системы вертикальных доминант города Полтавы в историческом аспекте. Методом графического и исторического анализа исследовано развитие ее композиционной схемы, определены главные исторические доминанты города.

Ключевые слова: система вертикальных доминант, архитектурная вертикаль, доминанта, градостроительная композиция.

Постановка проблеми. На даний час актуальною проблемою є композиція розташування висотних будівель та споруд у структурі міста Полтави, особливо на територіях, що мають історико-культурну цінність. Адже спостерігається тенденція до несистематичного виникнення вертикальних домінант, що в сою чергу руйнує просторову цілісність міста. Архітектурні вертикалі Полтави, ще з часів виникнення міста-фортеці, відігравали значну роль в його композиції: формували його силует, панораму, перспективи вулиць, тощо. Необхідним підґрунтям для формування й прогнозування розвитку системи вертикальних домінант міста Полтави є дослідження її історичного розвитку, а також історії виникнення окремих домінант.

Аналіз джерел. Наукові дослідження щодо історичного розвитку міста Полтави та його композиції відображені у працях таких науковців як Бабенко В. С., Безверхній О. В., Год Б. В., Гужва Ю. М., Гришко В. В., Мокляк В. О., Тронько П. Т, Трегубов В. О.Рудинський М. Я., Вайнгорт Л. С., Трегубов В. О., Осиченко Г. О. та ін. Аналіз досліджень вказує на необхідність вирішення проблеми системної організації вертикальних домінант міста Полтави.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

40

Метою статті є дослідження історичного розвитку системи вертикальних домінант міста.

Виклад основного матеріалу. Дослідження історичного розвитку системи вертикальних домінант Полтави проводилося згідно 4-х історичних етапів розвитку міста (періодизація за [2]):

I період. X - поч. XVIII ст. У перший період розташування міста визначалося макроположенням південно-східної околиці земель Київської Русі, яке було продиктоване вимогами оборони та сприятливими умовами для торгівлі. Перший період відрізнявся стійкими традиціями в плануванні та композиції міст Лівобережної України, які складали оборонну лінію укріплених поселень [1]. В ці часи Полтава представляла собою укріплене місто-фортецю. Прийоми формування системи вертикальних домінант були характерними для давньоруських міст: головні вертикалі міста формували його композиційне ядро, розташовувалися на підвищеннях рельєфу.

Композиційною особливістю міста даного періоду була наявність зовнішнього його фасаду - панорами та злитність її із природним ландшафтом [3]. Основні домінанти даного періоду представлені такими храмовими спорудами: Успенський собор - головний храм фортеці, а також головна домінанта міста; Свято-Миколаївська церква, Спась-ка церква. Оборонні споруди також відігравали роль вертикальних домінант міста, вони представлені дозорними вежами, які знаходилися поруч зі стінами фортеці чи були їх частиною. Композиційна схема системи вертикальних домінант є радіальною (рис. 1).

Highslide JS
Рис. 1 Схема розташування вертикальних домінант м. Полтави XVII ст. та їх зображення.

II період. Середина XVIII - середина XIX ст. У другому періоді змінюється макроположення Полтави в системі населених міст, кордони країни переміщаються на південь і Полтава у 1802 р. з

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

41

прикордонної фортеці перетворюється на центр губернії [1]. Після утворення Полтавської губернії Олександр І затвердив у 1803 р. план Полтави, розроблений згідно принципів класицизму, планувальна схема набуває регулярного характеру, зносяться фортифікаційні споруди. Композиція міста розвивається у південно-західному напрямку, в якому і було прокладено головну вулицю міста (вул. Олександрівську). У 1805 році під керівництвом архітектора Амвросимова М. А. розроблено проект забудови Круглої площі як адміністративної частини громадського центру міста, в центральній частині (у 1811 р.) була споруджена домінанта ансамблю – колона Слави. Внаслідок розширення території міста, будуються наступні вертикалі: Храм Різдва Пресвятої Богородиці, Стрітенська церква, Храм в ім'я Воскресіння Христового; відбувається перебудова Успенського собору; Хресто-воздвиженський монастир стає частиною системи домінант міста (рис. 2). Основним прийомом розташування домінант даного періоду – є їх розташування на замиканні осей вулиць. Перспективи нових вулиць були спрямовані на головні існуючі архітектурні і природні домінанти міста (Хрестовоздвиженський монастир – на замиканні осі вул. Монастирська, комплекс Успенського собору – на замиканні осі вул. Олександрівська). Завдяки цьому відбувалася композиційна взаємодія нової та старої забудови. Таким чином, у другий період відбувається просторовий синтез двох містобудівних культур – давньоруської та класицистичної.

Highslide JS
Рис. 2 Схема розташування вертикальних домінант м. Полтави поч. XIX ст та їх зображення.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

42

III  період. Середина XIX - початок XX ст. - епоха капіталізму та науково-технічної революції. В цей час відбувається стрімкий розвиток економічних та технічних можливостей, промисловості. Зміна планувальної структури здійснюється за рахунок територіального зростання та підвищення щільності населення [3]. У 1-й половині XIX сторіччя Полтава інтенсивно зростає, забудовуються заплави р. Ворскли, Поділ, території вздовж доріг на Зіньків, Решетилів, Кобеляки. Зростає поверховість забудови, виростає суцільний фронт 3-х - 4-х поверхових будинків уздовж вулиць, забудова залишалася пропорційною та співмасштабною простору вулиць Полтави.

Не зважаючи на територіальне зростання міста, композиційна схема продовжує розвиватися згідно принципів класицизму. Основні вертикалі, які і в попередні часи представлені храмовими спорудами. В цей період система домінант доповнюється наступними храмами: Церква Покрова Пресвятої Богородиці, Всіхсвятська церква, Преоб-раженська церква, Євангелістсько-Лютеранський храм святих Петра і Павла, Троїцька церква, Свято-Макарівський кафедральний собор, Свято-Покровська церква (рис. 3).

IV   період. XX - XXI ст. Внаслідок розвитку промисловості, збільшення населення міста, відбувається значне розширення його території, ускладнення композиційної структури. За радянські часи, до 1941 року, розвиток міста інтенсивно відбувається у північному та західному напрямках за рахунок створення промислово-транспортної інфраструктури, яка в свою чергу стимулювала і розвиток сельбищ-них територій. Основу такого розвитку становив перший генеральний план міста розроблений у 1935 році (арх. А. Станіславським), в ньому передбачалось збереження містобудівних традицій міста, збереження пам'яток архітектури, більшість з яких і були розташовані у центральній частині.

Однак, у 30-ті роки XX ст. знищена значна кількість історичних домінант, зокрема храмів. Це призвело до руйнування історично сформованої системи домінант міста, його композиційної цілісності, силуету. Серед знищених домінант були наступні: Покровська церква, яка розташовувалася на місці військового шпиталю, Преобра-женська церква, де зараз знаходиться центральній ринок, Троїцька церква, Недільний собор, Всіхсвятська, Стрітенська церква, Лютеранська Кріха та інші.

Місто значно постраждало за роки Великої Вітчизняної війни. Починаючи з часу визволення міста, почалося активне проектування щодо відновлення забудови міста. В 1946 р. складено генеральний план розвитку міста на 20 років (архітектори А. Малишко, Л.С. Вайн-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

43

горт). У період повоєнної відбудови головна увага приділялась створенню гармонічного архітектурного середовища вулиці Жовтневої, реконструкції Круглої площі. Вулиця Жовтнева була, забудована 4-5-поверховими будинками. Було збережено та відновлено багато будинків кінця XIX – початку XX ст., деякі з них надбудовані.

Генеральний план 1965 року (Харківський філіал інституту Дніпроміст) запропонував подальший розвиток за рахунок вільних територій на заході за рахунок зростання промислових територій. Інтенсивно у цей час відбувалось масове житлове будівництво, яке вирішувало важливу соціальну проблему надання житла, але не покращувало архітектурного «обличчя» Полтави.

За 30 років (1961-1991) численність населення міста інтенсивно росла збільшилася більш ніж в два рази, територіально розвинулось і саме місто. Закладена в центральній частині у другий період радіально - кільцева структура в подальшому не отримала свого розвитку, бо для нових територій була прийнята система, заснована на принципах районного планування.

Highslide JS
Рис. 3 Схема розташування вертикальних домінант м. Полтави поч. XX ст та їх зображення.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

44

Під час відбудови міста у другій половині XX ст., виникають нові домінанти у вигляді храмів, монументів, висотних житлових будинків, будівель інженерного та комунально-господарського призначення (рис.4). Однак розташування більшості цих вертикалей є безсистемним, особливо – на територіях нових районів.

Highslide JS
Рис. 4 Схема розташування вертикальних домінант м. Полтави поч. XXI ст та їх зображення.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

45

На даний час в Полтаві проводиться активне будівництво вертикальних домінант, які представлені висотними житловими будинками, однак їх локалізація, висота та композиція досить часто відповідає лише мотиваціям утилітарно-економічного характеру та є безсистемною.

«В цей період втрачений зовнішній силует міста, забудована заплава Ворскли, втрачена більшість вертикальних домінант міста – церков. Дисгармонуюча житлова багатоповерхова забудова спотворила внутрішні інтер’єри міста. Постраждала істотно архітектурна спадщина першого періоду розвитку міста, але майже цілком збереглася архітектурна спадщина класицистичного періоду міста» [3, с. 42].

Висновки. В результаті історичного аналізу розвитку системи вертикальних домінант міста можна прослідкувати її розвиток від невеликої системи радіального характеру з кількома домінантами часів Київської Русі до розвиненої цілісної системи домінант та акцентів поч. XX ст. Також можна прослідкувати період руйнування цілісності системи домінант та композиції міста в період XX та XXI ст.

Враховуючи стрімке зростання висоти забудови та активне будівництво висотних будівель в м. Полтава, необхідним є розробка системи вертикальних домінант для подальшого її розвитку та відновлення композиційної цілісності міста. Для цього необхідно врахувати історичний розвиток міста, локалізацію зруйнованих домінант, а також сучасні світові тенденції містобудівної композиції.

Список джерел:

  1. Історія міст і сіл Української РСР: в 26 т. / голов. редкол. Тронько П. Т.: Головна редакція Укр. Рад. Енциклопедії АН УРСР., 1967. – Т.: Полтавська область. – 1028 с.
  2. Методические рекомендации по исследованию историко-архитектурного наследия в городах ураинской ССР / [Водзинский Е Е., Клюшниченко Е. Е., Колесникова И. В., Нельговский Ю. А., К.: Киев НИИП градостроительства, 1982 – 120с.
  3. Осиченко, Г. О. Методичні основи реконструкції композиційних структур історичних міст (на прикладі міст Центральної України): дис. канд. арх. : 18.00.01 / Осиченко Г. О. – Х., 2006. – 280 с.
  4. Полтава: історико-архітектурний нарис/[Бабенко В. С., Безверхній О. В., Бочарова С. І. та ін.] ; укладач Бабенко В. С. – П. : Друк ФОП Говоров С. В., 2009. – 320 с.
  5. Полтавщина: історичний нарис / [Год Б. В., Гришко В. В., Бульба С. С. та ін.] ; під ред.. Михайленко Г. М. – П. : Дивосвіт, 2005. – 592 с.
  6. Рудинський М. Я. Архітектурне обличчя Полтави / М. Я. Рудинський. – [2-ге вид.]. – Полтава : Метоп, 1992. – 39 с.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

46

УДК 725.94 (477.53)

Наталія КОНДЕЛЬ-ПЕРМІНОВА (Київ)

Кадетський корпус в Полтаві: мистецька будучність

Анотація. Кондель-Пермінова Н.М. Кадетський корпус в Полтаві: мистецька будучність. На прикладі суспільно важливої трансформації архітектурної пам’ятки ХІХ століття на сучасний мистецький заклад в українському місті Полтава розглядається проблема розбудови нової практики публічної взаємодії між громадою міста, владою, бізнесом та професіоналами. Гідне майбуття архітектурної пам‘ятки – в конструктивній співпраці всіх дієвців за засадах спільно опрацьованої концепції та стратегії дій.

Ключові слова: архітектурна пам’ятка, громадська ініціатива, влада, бізнес, професіонали, консолідація, культурно-просвітницький центр, концепція, проекти.

Аннотация. Кондель-Перминова Н.Н. Кадетский корпус в Полтаве: будущий центр искусств. На примере общественно важной трансформации архитектурного памятника XIX века на современный Центр искусств в украинском городе Полтава рассматривается проблема развития новой практики публичного взаимодействия между общественностью, властью, бизнесом и профессионалами. Достойное будущее архитектурного памятника – в конструктивном сотрудничестве всех действующих лиц на основаниях совместно разработанной концепции и стратегии действий.

Ключевые слова: архитектурный памятник, общественная инициатива, власть, бизнес, профессионалы, консолидация, муниципальный культурно-просветительский центр, концепция, проекты.

Постановка проблеми: Від протистоянь до конструктивної співпраці. Із здобуттям незалежності й переходом на нові ринкові соціально-економічні відносини історичні зони багатьох українських міст перетворилися на поля «забудовних» війн, де часто зазнають втрат пам’ятки архітектури. Підґрунтям цієї тяжкої соціальної хвороби є перерозподіл комунальної власності, системна криза влади, гігантська корупція й величезний потяг інвесторів до будівництва на історичних територіях, що мають значну ринкову вартість [4]. Ця форма зіткнення громадського супротиву та корупційного симбіозу владних чиновників з миттєвими «бізнес-інтересами» окремих осіб стала розповсюдженим явищем. Одначе з руйнівної сутності «забудовних» війн поступово почали проростати паростки громадянської свідомості

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

47

й демократичних засад, головним завданням яких є постійний та дієвий контроль суспільства за владою.

Довготривалі бої громад з незаконними діями корумпованої влади та нецивілізованого бізнесу породжують низку питань. По-перше, чи є переможці у «забудовних» війнах? По-друге, чи може, взагалі, громада отримати перемогу? Теоретично відповідь очевидна: так, якщо й надалі поступово, наполегливо відстоюватиме свої конституційні права у правовий спосіб, торуючи шлях до сталої демократії. Так, але як краще це робити, адже проблеми не вирішуються на полях битв, тобто на тому рівні, де проявляються їх наслідки?

Формулювання мети наукової праці. Сьогодні все настійнішою стає потреба розбудови нової практики публічної взаємодії між громадою міста, владою, бізнесом та професіоналами, в процесі якої всі сторони чують, розуміють й забезпечують потреби один одного. І це – єдиний перспективний для всіх вихід з ситуацій перманентних війн, що вже занадто затягнулися. Настав час переходу від протистоянь до конструктивної співпраці, в результаті якої виграють всі! Для влади проблемні території й об’єкти перетворюватимуться на популярні функціонуючі осередки життя (і зростатиме довіра до влади, яка дійсно опікуватиметься потребами своїх громадян-виборців). Бізнес отримуватиме привабливі довгострокові перспективи, а свідомі професіонали залюбки докладатимуть фахових зусиль при виконанні суспільно важливої місії. Справа лише за злагодженою та прозорою взаємодією між ними за умов дотримання всіма рівноправних партнерських відносин, публічності всіх рішень та дій, відкритості, доступності до інформації.

Вочевидь, що для кожної локації має бути опрацьоване індивідуальне рішення з урахуванням всіх аспектів конкретної ситуації. У цьому контексті розглянемо ситуацію, яка склалася довкола історичної будівлі Кадетського корпусу в Полтаві, пам’ятки архітектури національного значення.

Виклад основного матеріалу наукової праці. Кадетський корпус – це велика ампірна триповерхова, Т-подібна в плані цегляна будівля, центральна частина якої акцентована тосканським портиком, піднятим на аркаду першого поверху, споруджена у 1835–1840 за проектом архітектора М. І. Бонч-Бруєвича. За часом зведення це останній, восьмий складовий елемент класицистичного ансамблю Круглої площі в Полтаві. Будівля постала матеріальним свідченням реалізації «плану військового виховання», розробленого на початку ХІХ століття в Російській імперії.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

48

За роки існування (з грудня 1840) у Кадетському корпусі навчалися діти дворян Полтавської, Катеринославської, Харківської та Чернігівської губерній, тут створювалася унікальна система духовного, морального і розумового виховання молоді. Серед викладачів і вихованців славетного закладу багато героїв російської історії, діячів науки й культури та громадських діячів. Заклад припинив існування в 1919; за радянської влади тут були розташовані піхотні школи, а пізніше – Полтавське тракторне училище. Під час Другої світової війни будівля постраждала, її було відновлено у 1950-х і вона знову стала осередком патріотизму й військової честі: з 1958 тут розміщується Полтавське зенітне артилерійське Червонопрапорне училище (з 1973 – Полтавське вище зенітне ракетне командне Червонопрапор-не училище імені генерала армії М. Ф. Ватутіна).

Постановою Ради Міністрів УРСР від 24.08.1963 № 970 разом з іншими будівлями Круглої площі будинок Корпусу було взято під охорону держави як пам‘ятку архітектури республіканського (зараз – національного) значення (охоронний номер 577/5).

Парадоксально, але саме з перших років незалежності України для цієї будівлі настали скрутні часи. Відповідно до реформи системи військової служби (1992) Полтавське зенітне училище як заклад було ліквідовано, а його будівлю по вул. Жовтневій, 42 передано до комунальної власності міста. У 2004 Кадетський корпус дивним чином (попри те, що є пам’яткою архітектури національного значення, приватизація якої забороняється) опиняється у переліку об’єктів, які підлягають приватизації і того ж року приватизується (як нежитлова будівля площею 12 756,5 кв. м) шляхом викупу приватним підприємством «Авна-Трейдінг». Новий власник незабаром помер; його нащадки виявили цілковиту байдужість до цієї величезної антикварної «нерухомості». Зобов‘язання сторін, передбачені планом приватизації не виконувалися, ніякі реставраційно-ремонтні роботи не здійснювалися. В результаті багатьох років господарської бездіяльності, кількох пожеж будівля доведена до стану руїни. Її сучасний стан – це болюча рана в самому центрі міста, яка відлунює в серці багатьох полтавців.

Ініціатива щодо відродження будівлі Кадетського корпусу почала набирати дієвих рис під час підготовки до святкування 100-річного ювілею Лева Семеновича Вайнгорта, головного архітектора Полтави 1938-1970 років, якому місто завдячує відродженню зруйнованих пам‘яток архітектури та мистецтва [5, 8]. Усвідомлення того, що Лев Вайнгорт, архітектор Відродження Полтави з руїни Другої

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

49

Світової війни, залишив нам переконливі взірці достойного, практичного опікування власним культурним надбанням за умов набагато складніших, й стало поштовхом до створення у січні 2013 громадського Комітету порятунку будівлі Полтавського кадетського корпусу при Полтавському регіональному відділенні Всеукраїнського фонду відтворення видатних пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара. До складу Комітету увійшли громадяни міста, фахівці різних галузей; координатором обрано Б. Тристанова. Важливою рушійною силою всіх робіт виступає свідома молодь Полтавщини. Поруч з історичною будівлею розташовано архітектурний факультет ПНТУ ім. Юрія Кондратюка, і щодня повз цю величну руїну проходять майбутні архітектори, дизайнери, художники. Комітет розпочав роботу з обговорення шляхів вирішення проблеми у публічній формі «круглих столів» з залученням широких кіл громадськості.

Після довгих судових розглядів долі будівлі 26 лютого 2013 «не-житлове приміщення за адресою м. Полтава, вул. Жовтнева, 42 актом державного виконавця Октябрьського відділу державної виконавчої служби Полтавського міського управління юстиції на примусове виконання наказу №18/1554/11, виданого 04 жовтня 2011 р. Господарським судом Полтавської області передано у комунальну власність міста» [9].

Ця подія надала легітимності всім діям громадськості, спрямованим на визначення майбуття історичної будівлі Кадетського корпусу. Вочевидь, що першочерговими є термінові дії, спрямовані на консервацію будівлі, відновлення даху, охорону від вандалів тощо. У місті розгорнулося обговорення ідеї трансформації його на Мистецький, тобто створення в центрі Полтави культурного осередку, центру розвитку багатьох видів мистецтв, якими так пишається Полтавщина. Адже саме людський капітал, тобто мешканці з їх талановитістю, майстерністю, винахідливістю, прагненнями, уявою і творчістю, є головним ресурсом розвитку міст, регіонів, країн.

«Мистецький корпус» – це зібрання під одним дахом різних творчих ініціатив, широкого кола творчих особистостей, це публічне середовище, привабливе і дружнє до всіх вікових груп полтавців та гостей міста. Це саме той оптимальний варіант, коли культурні традиції та повсякденні практики утворюють спільний простір. Тут містяни зможуть щоденно збиратися, працювати, спілкуватися. Людей завжди приваблюють живі місця, де вирує соціальна активність.

Спільна творчість у власному Домі підживлюватиме розвиток кожного з мистецтв, сприятиме появі нових шедеврів синтезу ми-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

50

стецтв. Полтава володіє величезним творчим потенціалом, проте на сьогодні в ній, як і загалом в Україні, відчутно бракує організаційних інструментів для задоволення культурних та дозвіллєвих потреб суспільства, та перетворення наявних культурних активів у культурний капітал.

Життєздатність ідеї полягає саме в залученні широких верств населення, тому вона є дуже привабливою й для кмітливого цивілізованого бізнесу, не говорячи же про міську владу, яка зараз дійсно перебуває у глухому куті в результаті попередніх вкрай не виважених рішень щодо долі Кадетського корпусу. Фізичні параметри великої будівлі цілком придатні для розташування й дружнього функціонування різних видів мистецтва. Статус пам’ятки архітектури національного значення означає, що первісний вигляд корпусу має бути відтвореним без будь-яких надбудов чи прибудов. А ось всередині має вирувати життя сучасної Полтави.

Комітет провів кілька круглих столів-обговорень, отримав змістовні консультації в Мистецькому Арсеналі (Київ). Наслідком проведених підготовчих етапів й стала колективно опрацьована стратегічна послідовність спільних дій влади, громадськості, професіоналів та бізнесу, спрямованих на вирішення двох ключових питань: Що робимо? і Як ми це робимо?

Перший етап до відродження будівлі Кадетського корпусу, що вже стартував, це – широке обговорення громадськістю міста ідеї трансформації Кадетського корпусу на «Мистецький» у вигляді «круглих столів», фотовиставок, музичних фестивалів тощо, які висвітлюються у засобах масової інформації.

Головним змістом другого етапу є розробка рекомендацій щодо створення «Мистецького корпусу» й, відповідно, його функціонального наповнення. На цьому етапі повинна бути виконана оцінка локації, SWOT-аналіз, тобто встановлення зв’язків між сильними й слабкими сторонами внутрішнього середовища майбутнього мистецького центру; можливостями, що відкриваються при його реалізації та загрозами, пов’язаними з його здійсненням (від зовнішнього середовища). В результаті маркетингових досліджень здійснюється оцінка рівня забезпеченості міста суспільними та соціо-культурними функціями. Аналіз культурного потенціалу Полтави та потреб містян у сучасному громадському культурному центрі, виявлення культурних ініціатив, наявних осередків мистецької творчості, стають засадничими при визначенні функціональної структури «Мистецького корпусу».

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

51

На цій стадії також опрацьовується й економічна модель «Мистецького корпусу» та перспективи її реалізації. Тобто – оптимальна модель поєднання суспільно необхідних й обслуговуючих комерційних закладів, що дасть змогу й бізнесу зацікавлено залучитися до відродження історичної будівлі. Створення Корпусу має базуватися на принципах функціональної гармонії і взаємодоповнюваності мистецьких, творчих і підприємницьких форм діяльності. Цей етап завершується загальнодоступним документом «Пропозиції до розробки Концепції трансформації Кадетського корпусу на «Мистецький Корпус», який оприлюднюється у ЗМІ та подається міській владі.

Третій етап – розробка Концепції створення та діяльності Муніципального культурно-просвітницького центру «Мистецький Корпус» у Полтаві (МКПЦ «Мистецький Корпус»), в якій зазначається, які саме процеси мають бути організовані в будівлі, яким чином і на яких економічних засадах забезпечуються їх розгортання та діяльність. «Концепція» доповнюється розробкою організаційної структури МКПЦ «Мистецький Корпус» з усіма складовими (штатним розкладом, джерелами фінансування тощо). Ці документи також оприлюднюються, відводиться час для їх обговорення, доопрацювання.

На цьому завершується визначення: Що робимо? Наявна Концепція стає засадничою для підготовки матеріалів міської цільової програми, в якій зазначається план дій, визначається штат «Мистецького корпусу», відповідальні установи, джерела фінансування, контроль за виконанням тощо.

Четвертий – прийняття сесією Полтавської міськради Рішення «Про створення Муніципального культурно-просвітницького центру «Мистецький Корпус» у Полтаві» та його оприлюднення у ЗМІ.

П’ятий етап відбувається вже за наявності дирекції новостворе-ного МКПЦ «Мистецький корпус», яка виступає організатором і замовником архітектурно-інвестиційного конкурсу на краще архітектурно-розпланувальне вирішення (відповідно до наявної «Концепції»). Всі конкурсні проекти оприлюднюються, в результаті громадських обговорень й роботи журі визначаються переможці.

На шостому етапі, на засадах кращої проектної пропозиції, публічно визначеної у конкурсних змаганнях, здійснюється розробка проектної документації.

Сьомий етап – це безпосередньо великий обсяг будівельно-реставраційних робіт на об’єкті, згідно з проектною документацією. Хід проектних та будівельних робіт також висвітлюється у ЗМІ. І, нарешті, довгоочікуваний момент, подія загальноміського значення:

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

52

введення будівлі МКПЦ «Мистецький корпус» в експлуатацію! І – подальше змістовне життя оновленої будівлі Кадетського корпусу.

Найважливішим питанням щодо вищезазначеного є питання про гроші, де їх взяти, адже, зрозуміло, що на все це потрібно величезні кошти, яких у міста немає. Це дійсно складне питання, але його можна вирішувати за допомогою спеціального Фонду відродження Кадетського корпусу, в якому поступово, в міру зростання довіри, з різних джерел будуть накопичуватися кошти. Фонд має регулярно публічно звітувати про свої надходження (з зазначенням імен благодійників) і витрати (з переліком всіх статей витрат). Саме така відкритість і сприятиме формуванню довіри до Комітету, Фонду, колективу, який здійснює дуже важливу громадську роботу. Всі перелічені етапи — це досить довгий і, безумовно, важкий шлях. Однак його варто пройти, щоб не сталося сумно-традиційне: «хотіли як краще, а вийшло як завжди».

Процес відродження історичної будівлі в Полтаві у 2013 започатковано громадськістю низкою культурологічних заходів, що відбуваються у стінах і на території Кадетського корпусу з метою привертання уваги широких кіл містян, влади та бізнесу до цієї проблеми. Серед перших заходів – фотовиставка студентів Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка (січень 2013). Майбутні архітектори та дизайнери, які щодня бачать процес її поступової руйнації, продемонстрували свою небайдужість до подальшої долі Кадетського корпусу [3].

Активно долучилися до процесу й місцеві засоби масової інформації. Обласна державна ТРК «Лтава» у циклі «З одвічністю на «ти» (автор сценарію і режисер Л. Нестуля) започаткувала серію фільмів-роздумів про історію Полтавського Петровського Кадетського корпусу та долю його вихованців [2].

У травні 2013 на полтавському телеканалі «Лтава» відбулося ток-шоу «Відверто про долю Кадетського корпусу, від кого вона залежить» [1], на якому було продемонстровано результати експрес-інтерв‘ю: на вулицях міста переважна більшість містян схилялася до думки, що будівля має бути присвячена мешканцям і гостям Полтави. Телепрограма об‘єднала фахівців, представників різних громадських кіл, священиків, які палко обговорювали засади консолідованої думки громади міста щодо подальшої долі історичної будівлі.

Впродовж весни – літа 2013 ініціативна молодь енергійно наповнювала спустошений, занедбаний простір своєю енергією — мистецькими акціями з виставками живопису, скульптури та музичними

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

53

Highslide JS
Рис.1. Сучасний вигляд будівлі Кадетського корпусу (фото А. Ароян)

концертами на подвір‘ї Корпусу. Так, 25 травня в Полтаві відбувся музичний фестиваль «Відродження», на якому виступали гурти «ДельТора», «Транс-Формер», «Брат Кіндрат», «Дух Свободи», «City Fires», «Пан Коцький», працювали майстер-класи народних митців. Фотовиставка з історії Полтавського Петровського кадетського корпусу виконувала роль «машини часу», яка переносила присутніх у час величі будівлі, у долі випускників закладу. Фестиваль згуртував багато людей, особливо молоді; для деяких з них відбувся перший іспит на громадянську свідомість. Подія викликала значний резонанс, і не лише серед молоді. Петицію на захист пам’ятки підписали понад 3000 людей [7]. Фестиваль, що пройшов без політичних гасел і реклами, об’єднав людей різного віку, різних уподобань, які вільно спілкувалися, танцювали, співали [10].

Полтавською молоддю (автори : ідея – Артур Ароян, Степан Дя-ченко; музичні постановки – Віталій Полтавець, Дмитро Білокінь) створено художній твір – фільм-відчуття «Крізь порожнечу», в якому на прикладі Кадетського корпусу простежується доля спустошених й занедбаних історичних будівель в Україні. Вже зросло покоління полтавців, яке знає цю будівлю лише як порожнечу. Тому вони розглядають цю руйнацію як стан душі сучасної людини й ставлять питання про наповнення її світлом життя через покаяння (образ дощу як сльози покаяння). В руйновищі першими торують шлях «стакери» і поступово порожній простір як посудина, що очікує наповнення, спочатку насичується музикою («реквієм»), далі – музикою, художніми творами, пластикою танцю. Вражаючим є фінал – катарсис, досягнутий засобами аерозйомки: ми бачимо всі страждання будівлі, зяючу діру в самому центрі («серці» будівлі), на місці зруйнованого куполу

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

54

в домовій церкві. Авторський месседж – про надію, про гідне ставлення до культурного надбання, про те, що історична будівля, попри всі знущання з неї, навіть у величному занепаді свідчить про значний потенціал, який варто активізувати у сучасному житті суспільства [6].

Висновки. На момент підготовки статті (жовтень 2013) міська влада виконала обсяг робіт, пов‘язаний з поверненням будівлі у комунальну власність міста. Проведено інвентаризацію, виготовлено технічний паспорт; отримано технічне обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж для реставраційних робіт. Визначено орієнтовну вартість реставрації будівлі, яка, за розрахунками Державного проектного інституту містобудування «Міськбудпроект», складає 165 млн. грн, термінова консервація потребує 18 млн. грн. [9].

Настав «момент істини» – визначення, що саме має бути в стражденній будівлі. Вочевидь, влада сподівається знайти одного зручного орендаря, тому поки що не звертає уваги на думку громадськості. Однак, в умовах глобальної економічної кризи навряд чи знайдеться бажаючий самотужки піднімати з руїни нерухомість площею майже 13 тисяч квадратних метрів (ще й з безрадісною «перспективою» громадського супротиву). Та й не під силу це одному.

Може варто полтавській спільноті звернутися до історичного досвіду, що свідчить про те, як майже двісті років тому полтавські дворяни, очолювані генерал-губернатором М. Г. Рєпніним прийняли спільне рішення, склалися грошима й побудували величну будівлю у центрі Полтави, яку й залишили наступним поколінням у спадок. Впродовж багатьох десятиліть це був осередок військової доблесті та честі, тут навчалися майбутні офіцери. Однак недбалі спадкоємці за останні роки довели цю шляхетну будівлю, пам‘ятку архітектури національного значення, цей «нерухомий антикваріат» до стану руїни. Настав час «збирати каміння» й виправляти власні помилки.

У позаминулому столітті наші предки змогли порозумітися, хоча їм проблем і всіляких негараздів також вистачало. Але вони піднялися над ними і згуртувалися заради майбутнього своїх дітей. Подальша історія Кадетського корпусу засвідчила про мудрість полтавців, їх далекоглядність. Так будемо сподіватися на те, що полтавці ХХІ століття осягнуть це й також об‘єднаються заради майбутнього. Тим паче, що наприкінці ХХ століття, у 1991, Полтава проголосила себе Центром духовного і культурного відродження України. Однак й дотепер ця ініціатива залишилася лише гаслом: розбудова олігархічного

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

55

капіталізму на багато років пригальмувала поступ відтворення української державності, відродження національної культури.

Україна ще не є сучасною державою з власною культурою, яка дозволяє кожному жителю України ототожнюватися зі своєю державою і народом, незалежно від походження і національної приналежності. В неактивованому стані перебувають ще розроблені у 1999 «Правила забудови та використання території міста Полтава», якими передбачається рівність соціальних умов життєдіяльності кожного мешканця, право кожного громадянина на участь у виробленні спільних рішень. Ініціатива громадськості щодо створення нової загальноміської цінності - Мистецького корпусу є однією з перших вітчизняних «ластівок» соціальних інновацій, коли сподіватися на державу чи якусь окрему особу вже не доводиться, а треба гуртуватися й самим вирішувати власні проблеми. Якщо полтавці консолідуються й спільними зусиллями відродять до сучасного життя стражденну будівлю Кадетського корпусу це увійде в історію міста початку ХХІ століття як гідний взірець результативної співпраці громадян, влади, професіоналів та бізнесу.

Список джерел:

  1. Відверто про…» Доля Кадетського корпусу в Полтаві. ТРК «Лтава» (Полтава), 24 травня 2013 р. Автор та ведуча — Оксана Ніколенко [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://histpol.pl.ua/ru/ppkk-sovremennoe-sostoyanie/ppkk-video/4823-otkrovenno-pro-sudba-poltavskogo-kadetskogo-korpusa
  2. З одвічністю на «ти», 2012 [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://histpol.pl.ua/ru/ppkk-sovremennoe-sostoyanie/ppkk-video/4824-ppkk-s-vechnostyu-na-ty
  3. Кадетський корпус в Полтаві [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=s03jBLL9AIA.
  4. Кондель-Пермінова Н. Архітектура України: процесі і результати // Архітектура України. Кн. 2. — К.: ВІА центр «ОРІАНА», 2011. — С. 6-33.
  5. Кондель-Пермінова Н. Головний архітектор Полтави ХХ століття: До сторіччя від дня народження Л. С Вайнгорта // Сучасні проблеми дослідження, реставрації та збереження культурної спадщини: Зб. наук. пр. / Ін-т проблем сучасн. мист-ва НАМ України. — К.: Фенікс, 2012. — Вип. 8. — С. 267-292.
  6. Крізь порожнечу (фільм-відчуття) [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=qKSRAIVHXtE#at=2226.
  7. Петиція на захист будівлі Полтавського кадетського корпусу — пам’ятки архітектури національного значення [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://histpol.pl.ua/ru/.
  8. Провінційний архітектор / Укл. Б. Тристанов. — Полтава: Дивосвіт, 2012.
  9. Реставрація Кадетського корпусу [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://reporter.pl.ua/novini/podiyi/12253-restavratsija-kadetskogo-korpusu-obijdetsja-v-165-mln-grn
  10. Фестиваль на захист будівлі Полтавського кадетського корпусу [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.youtube.com/watch?v=pxjaZZM3l7I’

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

56

УДК 711.4:725.94

Артур АРОЯН (Полтава)

Ансамбль Петровського Полтавського
кадетського корпусу – унікальна пам’ятка
містобудування

Анотація. Ароян А. С. Ансамбль Петровського Полтавського кадетського корпусу – унікальна пам’ятка містобудування.

У статті розглянуто проблему збереження містобудівного ансамблю будівель колишнього Петровського Полтавського кадетського корпусу, який поступово знищується через хаотичну забудову його території. Наведено перелік будівель, що становлять історичну, культурну та містобудівну цінність.

Ключові слова: кадетський корпус, ансамбль будівель, класицистична стилістика.

Аннотация. Ароян А. С. Ансамбль Петровского Полтавского кадетского корпуса - уникальный памятник градостроительства. В статье рассмотрена проблема сохранности градостроительного ансамбля зданий бывшего Петровского Полтавского кадетского корпуса, который уничтожается, вследствие хаотической застройки его территории. Приведен перечень зданий, которые составляют историческую, культурную и градостроительную ценность.

Ключевые слова: кадетский корпус, ансамбль зданий, классицистическая стилистика.

Актуальність теми. Швидкі темпи будівництва у центральній історичні частині м. Полтава ставлять під загрозу існування не тільки окремі будівлі, а й цілі містобудівні ансамблі. Одним із таких утворень є комплекс будівель колишнього Петровського Полтавського кадетського корпусу.

Постановка проблеми. Центральна частина м. Полтава є видатною пам’яткою містобудування ХІХ ст. Забудова Круглої площі представляє собою унікальний зразок класицистичного ансамблю, рівного якому немає в жодному місті колишньої Російської імперії, за виключенням столиці – Санкт-Петербургу. Більшість будівель, що формують забудову площі є реалізацією типових («зразкових») проектів адміністративних установ, розроблених видатним архітектором А. Захаровим. Вони збудовані упродовж 1807-1811 рр.

Однак, найвидатнішою будівлею Круглої Площі є центральний будинок Петровського Полтавського кадетського корпусу, зведений пізніше, у 1840 р. Він є чудовим зразком пізнього російського кла-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

57

сицизму, характерним для миколаївської архітектури (за іменем імператора Миколи І) середини ХІХ ст. У той же час, окрім головного будинку, навчальний заклад мав значну кількість будівель, які разом займали три центральних міських квартали і утворювали власний містобудівний ансамбль.

Сучасний стан центральної будівлі Кадетського корпусу яскраво свідчить про те, що навіть охоронний статус пам’ятки архітектури національного значення не може врятувати культурне надбання від безглуздої руйнації. У такому контексті, активна патріотична спільнота міста, яка виступає за збереження та відновлення будівлі, повинна враховувати той факт, що інші об’єкти ансамблю корпусу, які не мають охоронних документів, знаходяться у більшій небезпеці – їх поступово зносять, знищуючи тим самим унікальний містобудівний ансамбль.

Аналіз останніх публікацій. Інформації щодо будівель Петровсь-кого Полтавського кадетського корпусу вкрай мало. При дослідженні використовувалися архівні матеріали (з фондів Краєзнавчого музею та архіву архітектора В. Павленка), літературні джерела (спогади випускників корпусу та історія закладу І.Ф. Павловського), розміщені краєзнавцем Б. Тристановим на сайті «Історія Полтави» та власні спостереження, починаючи з 2006 р.

Виклад основного матеріалу. Проект зведення комплексу будівель Петровського Полтавського кадетського корпусу був затверджений імператором Миколою І особистим підписом, будівництво розпочато 1834 р. (за іншими даними 1835 р.) і тривало до 1840 р., коли 6 грудня його було урочисто відкрито. Цікавим є той факт, що достовірно невідомо, хто був архітектором, адже М. Бонч-Бруєвич, на якого найчастіше посилаються краєзнавці, керував роботами по зведенню цих будівель у Полтаві, але це не означає, що він є автором проекту. Окремі джерела вказують на авторство В. Стасова, що в цілому, є досить обґрунтованим твердженням, враховуючи стилістичну близькість головного корпусу до об’єктів, збудованих ним у Санкт-Петербурзі. Відповідь на це запитання може дати лише оригінальні креслення, що зберігаються у російських архівах. Не маючи проектних матеріалів по ансамблю корпусу ми не знаємо які саме будівлі були зведені одночасно із головним будинком (точно відомо, що корпуси, які займає зараз ПолтНТУ, зведені того ж 1840 р., а, наприклад, двоповерхове крило головної будівлі збудовано дещо пізніше). Не можемо ми судити і про архітектуру допоміжних об’єктів, оскільки більшість із них не збереглася до нашого часу.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

58

При детальному аналізі генеральних планів Полтави ХІХ ст. видно що, територія Кадетського корпусу була щільно забудована навчальними та допоміжними будівлями, окрім того, заклад очевидно мав споруди для утримання коней, інвентарю, а також, власну електростанцію (що підтверджується у спогадах випускників корпусу). Порівнюючи плани Полтави з німецьким аерофотознімком, здійсненим 14 вересня 1941 р. стало ясно, що суттєвих змін у забудові кварталів колишнього корпусу не відбулося, окрім добудови житлового будинку для військових і додаткового складного у плані корпусу поблизу перехрестя вулиць Театральної та Сковороди. У той же час, на знімку добре видно, що окремі будівлі стоять без даху, що може свідчити про їх ремонт або демонтаж.

Highslide JS
Рис. 1 Ансамбль будівель колишнього Кадетського корпусу у Полтаві
(німецький знімок з повітря 14.09.1941 р. за матеріалами [1])

Загалом, на поч. 40-х рр. територія колишнього корпусу, що обмежується сучасними вулицями Жовтневою, Ляхова, Сковороди, Чорновола, була щільно забудованою. Окрім існуючих нині головного корпусу та бокових начальних будівель (навчальні корпуси ПолтНТУ №№ 7 та 8) із колишньою конюшнею (тепер навчальний корпус ПолтНТУ №9), ділянку займали: корпус ідентичний конюшні, але дзеркально відображений із виходом на вулицю Чорновола, два додаткових корпуси, схожих на ці, але менших за розмірами, два допоміжних Г-подібні одноповерхові корпуси уздовж головної будівлі (один із них зберігся), численні господарчі будівлі. Вулиця Театральна є внутрішньою комунікаційною віссю території корпусу,

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

59

уздовж якої в північної боку ділянки містився військовий плац. Боковий корпус по Жовтневій (нині тут міститься архітектурний факультет ПолтНТУ) було надбудовано третім поверхом із збереженням класицистичної стилістики та з’єднано з головною будівлею за допомогою надземного переходу (по другому поверху), виконаному у формах конструктивізму, але із трьома арковими проїздами у нижньому ярусі.

Після Великої Вітчизняної війни, на початку 50-х рр. територію корпусу займає Полтавське вище зенітно-ракетне командне черво-нопрапорне училище ім. М. Ватутіна. Більша частина будівель була відбудована до 1957 р., однак, значну кількість допоміжних споруд було розібрано. До сьогоднішнього часу збереглися такі об’єкти:

- головний корпус (пам’ятка архітектури національного значення) (рис. 2);

- симетричні бокові навчальні будівлі (корпуси ПолтНТУ № 7 (триповерховий) та № 8 (двоповерховий)) (рис. 2);

- двоповерховий корпус колишньої конюшні (корпус №9 Пол-тНТУ) (рис. 2А праворуч);

- допоміжна Г-подібна одноповерхова будівля (перебудована, закладено історичні аркові вікна та пробиті нові, прямокутні) (рис. 2Б);

- двоповерхова будівля за територією колишнього плацу (тут розміщується військова прокуратура);

- двоповерхова будівля військової лікарні навпроти стадіону «Ворскла» (колишній будинок Абази).

Highslide JS
А) Панорама території колишнього Кадетського корпусу з вулиці Театральної

Highslide JS
Б) Панорама території колишнього Кадетського корпусу з внутрішнього проїзду

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

60

Highslide JS
В) Панорама території колишнього Кадетського корпусу з двору архітектурного факультету ПолтНТУ (ліворуч)
Рис. 2 Панорами сучасного стану ансамблю колишнього Кадетського корпусу

Головний корпус – видатна пам’ятка архітектури ХІХ ст. упродовж останніх 20 років стімко руйнується. Сучасний стан його вкрай незадовільний, про що неодноразово зазначалося громадськими активістами та архітектурною спільнотою міста. Будівля є унікальною для України за архітектурно-просторовим вирішеням, конструктивною системою та якістю проробки деталей оздоблення. При порівнянні фасадів корпусу із аналогічними закладами, зведеними упродовж 1830-1850-х рр. (перша хвиля відкриття кадетських корпусів) видно, що полтавський об’єкт хоча і подібний до деяких прикладів (Орловський, Псковський, Оренбурзький та Воронезький корпуси), все ж, суттєво відрізняється від них трактуванням карнизу, загальним планувальним рішенням та якістю скульптурних деталей (рис. 3).

Боковий корпус по вул Жовтневій – навчальний корпус архітектурного факультету ПолтНТУ. Після надбудови третього по-


Воронезький Михайлівський кадетський корпус (1845) [2]


Орловський Бахтіна кадетський корпус (1835 р.) [5]

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

61


Оренбурзький Неплюєвський кадетський корпус (1844) [4]


Псковський кадетський корпус 1784 р. (перебудований у 1854-1859) [6]


Петровський Полтавський кадетський корпус (1840 р.) (за матеріалами [3])
Рис. 3 Порівняння архітектури кадетських корпусів середини ХІХ ст.

верху став логічним переходом від головного будинку до післявоєнної 4-поверхвової забудови вулиці (рис. 4А). Карниз вирішено у класичному вигляді – з модульонами. Перехід між корпусами розібрано після Війни, для відкриття перспективи на купольну частину головного будинку з боку вулиці Жовтневої.

Боковий корпус по вулиці театральній – навчальний корпус № 8 ПолтНТУ (центр пілсядипломної освіти та аудиторії кафедри образотворчого мистецтва) ідентичний попередньому, але двоповерховий (не надбудовувався). Збереглося первісне вирішення карнизу у вигляді зубчиків, характерне для миколаївського класицизму військових будівель (рис. 4Б).

Колишня конюшня – навчальний корпус № 9 ПолтНТУ (факультет інформаційних та телекомунікаційних технологій і систем). Будівля двоповерхова асиметрична без декору фасадів (рис. 4В). Всередині приміщення перекриті склепіннями унікальної для Полтави конструкції.

Допоміжна Г-подібна будівля – тут нині розміщується магазин жалюзі та столярна майстерня. Аналогічна будівля знаходилася з іншого боку від головного корпусу, однак після війни не

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

62

Highslide JS
А) Навчальний корпус архітектурного факультету

Highslide JS
Б) Навчальний корпус № 8

Highslide JS
Б) Навчальний корпус № 8

Рис 4. Навчальні корпуси ПолтНТУ

відбудовувалася. У даному об’єкті простежується підпорядкованість фасадного вирішення загальному вирішенню навчальних корпусів, однак, аркові вікна були закладені, натомість, пробито прямокутні, що суттєво спотворило вигляд будівлі (рис. 5А).

Будівля Гауптвахти (вул. Ляхова) – знищена у 2011 р. при будівництві житлового будинку по вул. Театральній. Мала 1,5 поверхи, за архітектурою була типовою для військових будівель середини ХІХ ст. Посередині була улаштована полога арка, де розміщувалися ворота (рис. 5Б).

Будівля військової прокуратури – цікавий представник рядової забудови миколаївського класицизму. Має два поверхи, загальне рішення фасаду узгоджене із архітектурою головного будинку Кадетського корпусу. Знаходиться у доброму стані, посеред невеличкого скверу за будівлею військової лікарні рис. 5В).

Будівля військової лікарні – колишній будинок Абази, потім, військова комендатура (майдан Незалежності, навпроти стадіону «Ворскла»). Унікальний представник поєднання стильових форм європейського модерну, еклектичного вікторианського стилю із класицистичною військовою архітектурою. Будівля цитує фасадне

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

63

Highslide JS
А) Столярна майстерня

Highslide JS
Б) Гауптвахта (під час знесення)

Highslide JS
В) Будівля військової прокуратури

Highslide JS
Г) Військова лікарня

рішення головного будинку Кадетського корпусу у аркових проємах вікон та решітках бічних балконів. Рустування дворових різалітів не має аналогів у Полтаві. Головний фасад прикрашено гігантським литим металевим балконом, який виконував функцію навісу для кінних екіпажів. Дворовий фасад акцентовано еркером, у якому розташовані головні сходи. Будівля перебуває у незадовільному стані через серйозні пошкодження даху і фасадів (рис. 5Г).

Інтенсивна забудова кварталів колишнього зенітно-ракетного училища після його розформування призводить не тільки до втрати містобудівної єдності комплексу будівель Кадетського корпусу, які зникають за 8-10-поверховими секційними монстрами, але й до руйнації історичих об’єктів, які складали важливу роль у сприйнятті класицистичного середовища кварталів центральної частини міста. До них слід віднести будівлю гаутвахти по вул. Ляхова (див. рис. 5) та невеличку споруду по вул. Театральній, котру знесли під час будівництва житлового будинку, яка мала цікаве фасадне вирішення у дусі головного будинку Корпусу (на жаль, зафіксувати її вигляд не вдалося). Така ж доля загрожує будівлі столярної майстерні, а згодом, можливо і будівлі військової прокуратури.

Висновок. У такій ситуації, важливо розуміти, що необхідно відстоювати не лише відновлення головного будинку Кадетсько-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

64

го корпусу в Полтаві, але й збереження усього його ансамблю, по можливості, повертаючи спотвореним будівлям первісний вигляд. Будь-яке будівництво на території корпусу має узгоджуватися з існуючими містобудівними домінантами, як це робилося у 30-х та 50-х рр. ХХ ст. Значний внесок у збереження та відтворення історичної архітектурно-містобудівної спадщини має зробити і Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, який займає три значні будівлі із ансамблю корпусу. Подальший розвиток, реконструкція або добудова нових корпусів мають бути прикладом тактовного відношення до історичного середовища Полтави ХІХ ст. Двір архітектурного факультету, у якому експонуються дипломні роботи студентів-керамістів, має значний туристичний потенціал за умови відновлення головного будинку Кадетського корпусу. Приклад змістовного та творчого наповнення окремих будівель Корпусу дає надію на подальше оновлення й реабілітацію усього містобудівного ансамблю. Він може стати своєрідним «містом у місті», що примножить славу Полтави, як міста, де дбайливо ставляться до своєї історії та культури.

Список джерел:

  1. Аэрофотосьемка Люфтваффе. Полтава [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://pobeda-vov.ru/Lib/pages/catalog.aspx?catid=3557
  2. Воронежский кадетский корпус [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ruscadet.ru/history/rkk_1701_1918/1883_1918/voron/comm.htm
  3. Історія Полтави. Сайт Бориса Тристанова [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.histpol.pl.ua
  4. Кадетские корпуса востока России [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://vadimus58.livejournal.com/25708.html
  5. Старый Орел. О классицизме в общих чертах [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://consigliere-rpc.livejournal.com/1024638.html
  6. Wikipedia [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ru.wikipedia.org:/

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

65

УДК 725.94(477.53)

Роман КУЧЕР, Олег ПЕРЕЦЬ (Полтава)

Втрачений рельєф на фронтоні Полтавського кадетського
корпусу

Анотація. Проведено дослідження архівних фотографій з метою з’ясування вигляду об’ємної композиції втраченої скульптурної групи фронтону будівлі Петровського Полтавського кадетського корпусу.

Ключові слова: кадетський корпус, фронтон, барельєф, атрибутика

Аннотация. Проведено исследование архивных фотографий с целью выяснения вида объемной композиции утраченной скульптурной группы фронтона здания Петровского Полтавского кадетского корпуса.

Ключевые слова: кадетский корпус, фронтон, барельеф, атрибутика

Постановка проблеми. Петровський Полтавський кадетський корпус, який багато років стоїть без нагляду, руйнується на очах. Необхідно провести консервацію, а згодом і реставрацію будівлі. При реставрації, потрібно враховувати всі елементи і особливості архітектури тодішнього часу. Втрачений рельєф на головному фасаді кадетського корпусу був важливим елементом, ідеологічного архітектурно-художнього вирішення видатної пам’ятки доби пізнього класицизму.

Мета роботи. Проаналізувати матеріали з приводу втраченого рельєфу на фасаді Полтавського кадетського корпусу. Провести аналогії елементів скульптурної композиції будівлі із прикладами подібної атрибутики у Санкт-Петербурзі. Відтворити графічно у вигляді ескізу барельєф фронтону.

Виклад основного матеріалу. Полтавський кадетський корпус – закритий військово-навчальний заклад. Створений з ініціативи малоросійського генерал- губернатора М. Г. Рєпніна, підтриманої дворянами Полтавської, Катеринославської, Харківської і Чернігівської губерній. Проект будівлі був затверджений імператором Миколою І 4-го липня 1832 р. Автор проекту невідомий (в окремих джерелах зазначається В. П. Стасов), керівництво зведенням будівлі здійснював архітектор-художник М. Бонч-Бруєвич. Будівництво корпусу тривало з 1835 по 1840 рр.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

66

Триповерхова будівля має Т-подібну форму плану, центральна частина головного фасаду акцентована восьмиколонним доричним портиком, який піднятий над аркадою першого поверху і увінчується трикутним фронтоном.

У ході дослідження композиції фронтону було проаналізовано як відомі широкому загалу фотографії будівлі, зокрема, розміщені на сайті Б. Тристанова «Історія Полтави» [№ джерела], так і неопубліковані раніше знімки із приватних архівів. При ідентифікації об’єктів проводилося порівняння їх із аналогічними скульптурними композиціями будівель доби класицизму у Російській імперії, зокрема, у м. Санкт-Петербург. Така методика зумовлена тим фактом, що проект корпусу був створений індивідуально для Полтави у Петербурзі та особисто затверджений імператором, що дає підстави для порівняння його із визначними будівлями столиці.

У ході дослідження було чітко виявлено значну кількість об’єктів на рельєфі – вони описані нижче.

На передньому плані Перший тип державного орла Миколи І з розправленими крилами під однією короною, в лівій лапі тримає скіпетр спіралевидної, загостреної форми по краям і вінком в правій лапі, хвіст птаха знаходиться знизу на 3-му плані у формі віяла [1]. Аналогічного орла знайдено на арці будівлі Головного Штабу в Санкт-Петербурзі [7]. На тілі орла знаходиться щит з вензелем Миколи І, аналогічне зображення вензеля знайдено на прапорі кадетського корпусу того часу. На другому плані (позаду орла) по центру композиції, було виявлено великий дугоподібний вінок, обмотаний стрічками. Схожі вінки є на арці будівлі Головного штабу в Санкт-Петербурзі [7]. Від цього вінка по правій і лівій стороні, на 3-му плані, знаходяться стилізовані духові інструменти – труби. Із правої труби виходять догори під кутом 30 дві блискавки, аналогічно з лівої сторони.

По центру композиції з верхньої частини, позаду орла, догори виходять промені. Всього 12 пучків, в кожному по два промені. Починаючи з правого краю променів, позаду крила орла знаходяться три щита. Перший щит овальної форми, обрамлений по контуру, з орнаментом посередині у вигляді чотирикінцевої зірки, аналогічні щити знаходяться на рельєфі фронтону будинку Російського музею (Санкт-Петербург), над щитом на тому ж рівні зображено знамено – це вінок, у формі кільця на списі, аналоги знамена є на вищезгаданому рельєфі. Правіше знаходиться другий щит, шестикутної форми з обрамленням по контуру, по центру щита малюнок не з’ясовано. Позаду щита здіймається знамено: двоголовий орел на палиці, за фор-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

67

мою дуже наближений до орла на рельєфі головної арки Головного штабу [7]. Наступним об’єктом був прапор на кінці палиці якого було вістря, схоже на наконечник списа, основою відтворення зображення послужили прапори на рельєфах фасадів будинків: Російського музею, Лененерго (в минулому Казарми Павловського гренадерського полку), арка Московських тріумфальних воріт [2;3]. Позаду лівого крила орла Миколи І знаходиться схожа за плямами композиція з трьох щитів і прапора. Перший щит має форму, півмісяця, з обрамленням по контуру, аналог виявлено на Московських тріумфальних воротах [3], та на Монументі Слави в Полтаві. Лівіше знаходиться 2-й щит шестикутної форми в обрамленні, по центру малюнок блискавок-перунів. Але останній 3-й щит та прапор неможливо розпізнати.

З правого та лівого боку симетрично знаходиться два великих об’єми. Правий об’єм, це щит овальної форми, під ним знаходиться об’єкт, що нагадує римський пояс з фалерами (медалями). Лівий об’єкт це військовий барабан. По правій і лівій стороні, симетрично, знаходяться військові прапори з яких ідуть блискавки. У кутах фронтону виявлено ядра, складені у форму піраміди в кількості шести штук кожна. Найбільший інтерес викликає прямокутний об’єкт, що розташований по центру, одразу під орлом. Його не вдається ідентифікувати, тому було декілька припущень, щодо його вигляду:

- 1-й варіант – військовий підсумок (портфель);

- 2-й варіант – військова стрічка і медаль на ній;

- 3-й варіант – почесна грамота (документ) із вензелем Петра І (Рис 1).


Рис. 1. Фронтон будівлі Петровського Полтавського кадетського корпусу

Декретом Ради Народних Комісарів від 12 лютого 1919 Петровський Полтавський кадетський корпус був офіційно закритий. У 1920 р. в будівлі корпусу розмістили піхотну школу, де навчався Н.Ф. Ватутін, згодом генерал армії, визволитель Києва в 1943 р. Саме тоді велась робота по знищенню атрибутів царської доби: був частково демонтований рельєф на головному фасаді (збитий орел та військова атрибутика).

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

68

Потім, тут діяло танкове училище, а після війни - Полтавське вище зенітно-ракетне командне училище ім. М. Ватутіна. Стіни будівлі перефарбували у білий колір, в храмі влаштували актовий зал з барельєфом Леніна (який і зараз самотньо висить серед руїн). Але військова і виховна суть корпусу залишалася. Після здобуття Україною незалежності, величезний комплекс в центрі міста став занедбаним і забутим, в результаті чого завалилися перекриття і купол над будівлею храму. Вікна, зіяючі пусткою, створюють гнітючий настрій. Залишати все, як є, зрозуміло, неможна.

Тому сьогодні необхідно розпочати похід за втраченим. Відтворити цей прекрасний приклад архітектури пізнього класицизму у всій його величі.

Висновки. Дослідивши та представивши нові матеріали з приводу втраченої скульптурної композиції, можна зробити висновок, що досліджений рельєф на фасаді Петровського Полтавського кадетського корпусу є важливим елементом ідеологічного архітектурно-художнього вирішення видатної пам’ятки доби пізнього класицизму. Тому його відновлення є, без сумніву, необхідною частиною реставрації цієї пам’ятки архітектури.

Список джерел:

  1. Геральдика. Русский двуглавый орёл. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.liveinternet.ru/users/socker/post144047145/
  2. Казармы Павловского лейб-гвардии полка [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/
  3. Московские Триумфальные ворота [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/
  4. Петровський полтавський кадетський корпус [Електронний ресурс] Режим доступу: http://histpol.pl.ua/pages/content.php?page=4480
  5. Поздний классицизм [Електронний ресурс] Режим доступу: http://inf.yspu.yar.ru/4h/s4/pozdniiklassicizm.htm
  6. Полтавский кадетский корпус - спасти памятник истории и культуры [Електронний ресурс] Режим доступу: http://odnarodyna.com.ua/content/poltavskiy-kadetskiy-korpus-spasti-pamyatnik-istorii-i-kultury
  7. Здание Главного штаба (Санкт-Петербург) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/wiki/

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

69

УДК 69.059.7 : 725.94

Марія КОБЗАР (Полтава)

Використання зарубіжного досвіду реконструкції вищих
навчальних закладів творчого спрямування при
перспективному розширенні будівлі архітектурного
факультету ПолтНТУ

Аннотація. Кобзар М. С., Ароян А. С. Використання зарубіжного досвіду реконструкції вищих навчальних закладів творчого спрямування при перспективному розширенні будівлі архітектурного факультету ПолтНТУ. Підсумком даної роботи є вивчення зарубіжних зразків реконструкцій вищих навчальних закладів творчого спрямування та аналіз потенціалу будівлі архітектурного факультету Пол-тНТУ з використанням цього досвіду. Робота включає в себе аналіз архітектурного середовища, в якому знаходиться історична будівля та пропозиції щодо її можливого розширення в умовах реконструкції з урахуванням містобудівних особливостей та норм.

Ключові слова: Полтавський Петровський кадетський корпус, архітектурний факультет ПолтНТУ, зарубіжний досвід, реконструкція.

Аннотация. Кобзарь М. С., Ароян А. С. использование зарубежного опыта реконструкции вузов творческого направления при перспективном расширении здания архитектурного факультета ПолтНТУ. Итогом данной работы является изучение зарубежных образцов реконструкции высших учебных заведений творческого направления, а также анализ потенциала здания архитектурного факультета ПолНТУ с использованием этого опыта. Работа включает в себя анализ архитектурной среды, в которой находится историческое здание и предложение по его возможному расширению с учетом градостроительных особенностей и норм.

Ключевые слова: Полтавский Петровский кадетский корпус, архитектурный факультет ПолтНТУ, зарубежный опыт, реконструкция.

Постановка проблеми: будівля архітектурного факультету Пол-тНТУ, що належить ансамблю Полтавського Петровського кадетського корпусу (далі в тексті ППКК) була вдало підлаштована до потреб навчання студентів архітектурно-художнього спрямування, проте в наш час виникає можливість розглянути шляхи її перспективного розширення, функціонального переосмислення та пристосування до сучасних умов навчання.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

70

Мета роботи: визначити потенціал будівлі архітектурного факультету ПолтНТУ, використовуючи зарубіжний досвід реконструкції закладів творчого спрямування.

Основний виклад матеріалу: архітектурно-історичний комплекс колишнього ППКК знаходиться у північно-західному секторі ансамблю Круглої площі у м. Полтава. Головна будівля комплексу має охоронний статус і занесена до реєстру, як пам’ятка архітектури державного значення. У двох інших будівлях, що розташовані симетрично відносно головної домінанти, на даний час знаходяться архітектурний факультет та центр післядипломної освіти Полтавського національного технічного університету ім. Ю. Кондратюка.

Highslide JS
Рис. 1 Схема генерального плану архітектурного факультету у складі ансамблю ППКК

До 1940-х років корпус по вул. Жовтнева надбудували, зробивши триповерховим. А після 1958р., коли весь комплекс було передано Дніпропетровському артилерійському училищу (згодом перейменованого у Полтавське вище зенітно-ракетне командне Краснознаменне училище імені генерала армії Миколи Ватутіна ), в цій будівлі на першому поверсі розміщувалася типографія та офіцерська столова (із курсантським кафе), що були відділені один від одного і не сполучалися, а на другому і третьому поверсі знаходилися навчальні та лекційні аудиторії, кафедри математики та фізики. Останній випуск курсантів відбувся 15 липня 1995р. і училище було розформовано. Згодом будівлю по вул. Жовтнева зайняв архітектурний факультет ПолтНТУ, а будівлю по вул. Театральна - центр післядипломної

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

71

освіти ПолтНТУ (куди віднедавна перемістилася і частина кафедри образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва – образотворчий напрям). В головній будівлі артилерійського училища знаходилися аудиторії рисунка і живопису, зали дипломного проектування та спортзал, що відносились до університету, згодом усі приміщення були звільнені, окрім спортзалу, який функціонував до грудня 2004р. [1.]

Архітектурний факультет ПолтНТУ на початку свого існування в корпусі по вул. Жовтнева максимально пристосував його до умов навчання, згідно свого специфічного напряму, проте з часом збільшувався потік студентів, зростав і продовжує рости рівень інформаційних технологій та програмного забезпечення, що в свою чергу впливає на оновлення навчальних планів і потребує переобладнаних аудиторій, потреба у виставковому та зручному громадському просторі, можливість доступу до будівлі маломобільних груп населення. Все це створює нові вимоги, які можливо задовольнити шляхом реконструкції корпусу з можливим його розширенням.

В передових країнах Європи та Америки, де має місце історична забудова з охоронним статусом, є приклади такої реконструкції.

Campus for Central Saint Martins (Stanton Williams; London, England; 2011). Новий кампус для коледжу дизайну та мистецтв у Лондоні представляє собою проект реконструкції навколо та всередині приміщень зерносховища Вікторіанської епохи та двох колишніх ангарів. При реконструкції, між ангарами (180 м довжиною кожен), добудовані дві нові чотириповерхові забудови, включаючи студійні блоки (рис.2). В одному з цих кампусів зараз розташовані приміщення для воркшопів. Інший обрамляє головний вхід до коледжу, що переходить у вулицю. В кінці вулиці знаходиться театр на 350 відвідувічів для перформансних показів студентів коледжу. Оновлений ангар слугує новим приміщенням бібліотеки і місцем загально публічного простору [3.]

École de Musique Maurice Durufé (Opus 5 Architects; Louviers, France; 2007-2012). Будівля монастиря була побудована між 1646 і 1659 р. У 1990 р. була віддана для повторного використання в якості музичної школи. Нова будівля поділяється на 24 класних кімнати, бібліотеку та двох великих кімнат для репетиції оркестру (рис.3). Старий фасад по всій його висоті добудований південним розширенням, виконаним із суцільного скла на клеєвому з’єднанні і з внутрішньої сторони вкритий шаром срібла, що забезпечує невидиму ззовні систему кріплення скла [4.]

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

72

Highslide JS  Highslide JS
Рис. 2 Campus for Central Saint Martins

Aldeburgh Music`s Campus, Snape Malting (Haworth Tompkins Limited; London, England; 2009). Проект є частиною поетапної реконструкції будівель 19ст., що знаходяться на березі болота Suffolk і представляють собою ряд занедбаних комор і печей. (рис.4) Центральним ядром проекту став зал для репетицій оркестру, the Britten Studio, що є доповненням до концертного залу (1970р.) він включає в себе 350 місць, що робить його елементом громадського простору. На другому місці стоїть the Jerwood Kiln Studio, що була перетворена з покинутої пічі і підходить для публічних виступів. Центральне фойє і технічний вхід було трансформовано із комори, що затиснута між існуючими будівлями. Її дерев’яний дах адаптовано до сучасних норм, а також створено антресолі з бетону [2.]

Milstein Hall at Cornell University (OMA; Ithaca, New York, USA; 2009-2011). Нове приміщення було споруджено між існуючими будівлями коледжу Rand Hall and Sibley Hall у якості з’єднуючої ланки (рис.5). У внутрішньому просторі розташовані 16 дизайн-студій, виставковий простір, приміщення для проведення конференцій, зал на 253 місця. Будівля має консольний виступ на 15 метрів над University Avenue [6.]

Leazar Hall, NC State University's College of Design (Cannon Architects; Raleigh, North Carolina, USA; 2007). Перший етап реконструкції генерального плану Університету дизайну штату Північна Кароліна було завершено у 2007 році (рис.6). Архітектори розробили проект для історичних будівель кампусу, який раніше функціонував як столова (бл.1912), пізніше був поділений на

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

73

Highslide JS  Highslide JS
Рис.3 École de Musique Maurice Durufé Рис.4 Aldeburgh Music`s Campus

лабіринт офісних і навчальних просторів. Проект представляє собою відновлення трьох поверхів (плюс мезонін), що розділені на студійні приміщення, аудиторії для семінарів та виставкові, лабораторії матеріалів (деревообробні, металообробні, зварювання тощо), конференц-залів та офіси факультетів [5.]

Особливості організації внутрішнього простору закладів творчого спрямування (спеціальне освітлення або норми щодо акустики, велика кількість площ робочого простору, тощо) створюють додаткові проблеми, які не завжди можливо задовольнити в умовах реконструкції певної будівлі, тож доцільно розглядати можливість проектування надбудов, прибудов, додаткових корпусів, використання площі цокольного,підвального, мансардного поверху або горища. Потрібно враховувати історичну значимість забудови не просто як окремого об’єкту, а і як невіддільного елементу містобудівного ансамблю.

Highslide JS  Highslide JS
Рис.5 Milstein Hall at Cornell University Рис.6 Leazar Hall, NC State University's College of Design

Опираючись на досвід проектування (реконструкції) зарубіжних вузів, класифікувати навчально-виробничу зону можна на такі групи:

- закриті аудиторії для семінарів, обговорень та консультацій;

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

74

- лекційні аудиторії, що можуть мати як закритий так і відкритий характер;

- загальні відкриті робочі площі (студії, майстерні, репетиційні зали).

Приклади світового досвіду щодо реконструкції вищих навчальних закладів творчого спрямування, роблять акцент на створенні внутрішніх просторів, великих за площею або перетікаючих один в інший, утворюючи загальне робоче середовище, що має можливість трансформуватися і використовуватися якомога більшою кількістю дисциплін закладу.

Можливість знаходитися в суцільному творчому потоці сприяє професійному розвитку, обміні досвідом, конкуренції, підвищенню працездатності.

Стрімкий розвиток інформаційних технологій та програмного забезпечення створює нові умови та можливості для поглибленого вивчення дисциплін, в окремих випадках виникнення нових концепцій щодо їх переосмислення, але не переймає на себе і не заперечує творчого, ідейного задуму, що створюються студентом. Тож комп’ютерні та мультимедійні зали не можуть замінювати робочі студії та майстерні, але мають передбачати можливість використання сучасних технологій в даних робочих просторах.

Внутрішній простір навчального закладу не можна лишати без загальної громадської зони, що бере на себе функції комунікативні, дозвіллєві та рекреаційні і може бути спорідненою з транзитною, інформаційною зоною.

Будівля архітектурного факультету ПолтНТУ, що розміщена по вул. Жовтнева, не має можливості бути надбудованою, оскільки є частиною архітектурного комплексу колишнього ППКК і не може перевищувати поверховість головної домінанти ансамблю. Проте має можливість використати площі цокольного та мансардного поверху.

Висота цокольного поверху 2м 15см. Має два виходи назовні, не сполучена вертикальними комунікаціями з будівлею. Може розміщувати приміщення архівів, методфондів, електро та тепло щитових також деякі допоміжні приміщення – роздягальні, приміщення тимчасового зберігання речей (велосипедів і т.п.), загрузочні і складські.

Простір горища містить інженерне обладнання (вентиляційні шахти, систему опалення, водо забезпечення), проте не має внутрішніх перегородок і може бути використаний як суцільний робочий простір загального призначення (виконання дипломного проектування, консультацій, особистий простір студента для роботи у вільний від навчання час).

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

75

Корпус може бути добудований вздовж вул. Ляхова, що створить додаткову кількість робочих площ, можливість утворення виставкового та видовищного простору (рис.1). Проте з містобудівної точки зору новий корпус не може переймати на себе функції домінанти відносно перехрестя вулиць Ляхова та Жовтнева та бути добудованим на значну глибину за рахунок двору, щоб не порушувати норми інсоляції в існуючій будівлі факультету, а також має враховувати наявність проекту житлової забудови з протилежного боку по вул. Ляхова, що, викликані інсоляційними умовами і створюють певні обмеження щодо його поверховості.

Будівлю по вул. Театральна, де міститься центр післядипломної освіти та частина кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва ПолтНТУ, доцільно зробити триповерховою. Таким чином вона буде ідентичною корпусу архітектурного факультету по вул. Жовтнева, що дозволить покращити сприйняття ансамблю ППКК в сучасних містобудівних умовах.

Висновки: будівля архітектурного факультету ПолтНТУ входить до історичного ансамблю ППКК, тож має бути реконструйована враховуючи його архітектурні особливості та специфічні умови свого архітектурного середовища. За рахунок мансардного та цокольного поверху, які нині частково експлуатуються, можна створити додаткових робочий та допоміжний простір. Особливі умови для навчання студентів кафедри образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва не можливо повністю задовольнити в умовах історичного корпусу, тож має місце внести пропозицію щодо утворення прибудови по вул. Ляхова.

Список джерел:

  1. Полтава историческая [Електронний ресурс] Режим доступу: http://poltavahistory.inf.ua/hisp_r_12.html
  2. Aldeburgh Music`s Campus, Snape Malting [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.archdaily.com/43371/aldeburgh-music-haworth-tompkins/
  3. Campus for Central Saint Martins [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.archdaily.com/183403/new-campus-for-university-of-the-arts-london-stanton-williams/
  4. École de Musique Maurice Durufé [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.darchitectures.com/restructuration-de-lecole-de-musique-maurice-durufle-louviers-a1086.html
  5. Leazar Hall, NC State University's College of Design [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.archdaily.com/173512/leazar-hall-renovation-additions-cannon-architects/
  6. Milstein Hall at Cornell University [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.archdaily.com/170104/milstein-hall-at-cornell-university-oma/

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

76

УДК 728.83+712+72.03

Людмила ШЕВЧЕНКО (Полтава)

Особливості ландшафтно-композиційної побудови територій палацово-садибних комплексів Полтавщини XVIII-ХІХ століть

Анотація. Шевченко Л.С. Особливості ландшафтно-композиційної побудови територій палацово-садибних комплексів полтавщини XVIII-XIX ст. В статті висвітлюються особливості ландшафтно-композиційної побудови територій палацово-садибних комплексів Полтавщини XVIII-XIX ст. Особлива увага приділяється вирішенню композиційного ядра комплексу його головній вісі та водним елементам.

Ключові слова: ландшафтно-композиційна організація, ядро, акцент.

Аннотация. Шевченко Л.С. Особенности ландшафтно-композиционного построения территорий дворцово-усадебных комплексов полтавщины XVIII-XIX в. В статье освящены особенности ландшафтно-композиционного построения территорий дворцово-усадебных комплексов Полтавщины XVIII-XIX в. Особенное внимание уделено решению композиционного ядра комплекса, его главной оси и водным элементам.

Ключевые слова: ландшафтно-композиционная организация, ядро, акцент.

Постановка проблеми. Історія садово-паркового мистецтва України бере свій початок із сивої давнини. Сади минулого уособлювали в собі як власне садово-паркове мистецтво, так і загалом культуру країни. З одного боку, це - своєрідна форма синтезу мистецтв: живопису, архітектури, музики, поезії, філософії. З іншого, це - відображення ідей та смаків тодішньої верхівки суспільства, її естетичних уподобань.

Найширше садово-паркове мистецтво середини XVIII-XIX ст. отримало свій розвиток у так званому «приватному» секторі - у припалацових та присадибних парках заможних господарів маєтків. Це - яскравий вираз реалізацій у галузі ландшафтної архітектури. Масовість їх закладення у цей період свідчить про високу регіональну культуру освоєння ландшафту. Вельми актуальною є необхідність глибокого вивчення історичної спадщини ландшафтного мистецтва Полтавщини та представлення віднайденої й опрацьованої інформації з метою відродження забутих (а подекуди й втрачених) традицій освоєння ландшафту.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

77

Аналіз джерел. Низка досліджень у галузі палацово-садибного будівництва присвячена окремим регіонам держави: К.Черкасової – Харківщині, О.Михайлишин – Волині, Н.Соснової й Н.Левкович – Галичині, В.Маланюк – Київщині, І. Лавлінської по АР Крим та авторські – Полтавщині. Прикметним явищем є поява розвідок як наукового, так і описовного характеру у періодичних виданнях України й Росії. Попередні авторські статті стосувалися різних аспектів садибно-паркового будівництва регіону [6-9].

Формулювання мети наукової праці. Розглядаючи палацово-садибний комплекс Полтавщини XVIII-ХІХ ст.ст. як закономірну композицію, засновану на цілісності архітектурних споруд, малих архітектурних форм та паркових елементів, маємо на меті висвітлити особливості його ландшафтно-композиційної побудови.

Виклад основного матеріалу наукової праці. Основою для розвитку архітектурно-ландшафтного укладу садибно-паркових комплексів Полтавщини XVIII-XIX століть було уособлювання в собі територій для відпочинку та господарювання. У більшості маєтків краю розвиток цих функціональних складових відбувався паралельно. Територія для відпочинку в усіх маєтках вирішувалася як паркова, наслідуючи й синтезуючи в собі головні тенденції розвитку паркових територій садибних комплексів Росії, України і планувальний уклад полтавських садиб старшинської верстви населення кінця XVII — поч. XVIII ст.

Закономірності архітектурно-планувального вирішення території (рис. 1) були спільними у центральній репрезентативній частині та суто індивідуальними по всій парковій території різних типів садибних комплексів. При будь-якому типі рельєфу репрезентативна частина містилася на рівній ділянці (рівнина, вершина пагорба), а паркова – на решті земель.

Головна ідея ландшафтно-композиційної побудови території комплексу полягала в гармонійній єдності архітектурних і ландшафтних складових, де «знакові події» розгорталися вздовж домінуючої композиційної осі – головної алеї з поступовим розкриттям перед-палацового простору, комплексу будівель палацу з можливістю візуального сприйняття запалацової частини (галявин, квітників, водоймищ). Така об’ємно-просторова структура базувалася на синтезі російської школи палацово-садибного будівництва у передпалацових частинах і місцевих традицій по всій пейзажній території парків.

Центральна частина являла собою композиційну організацію території, сформовану за допомогою архітектурних (в’їзні брами, башти, палаци, флігелі тощо) і природних компонентів (алеї, парте-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

78

Highslide JS
Рис. 1 Архітектурно-планувальне вирішення територій палацово-садибних комплексів Полтавщини

ри, галявини, боскети). Як правило, вона вирішувалася регулярними композиційними прийомами, наслідуваними з трансформованих італійських та французьких канонів паркобудування – прямолінійна головна алея, парадний партер чіткої геометричної форми, боскети, підстрижені форми рослин.

Головне композиційне ядро становив комплекс палацових споруд (палац, флігелі, павільйони) з курдонером, який відігравав роль об’ємно-просторової домінанти. Саме йому була підпорядкована головна композиційна вісь. Серед полтавських садибних комплексів найбільш розповсюдженим було використання трьох основних композиційних прийомів у формуванні центрального ядра садиб (рис. 2). Таке розташування будівель уособлювало велич, грандіозність, міць усього садибного комплексу, який перетворювався на вишуканий палацово-парковий ансамбль.

Як свідчать архівні дані, це справляло вагоме враження на відвідувачів:

«Тут створюється цілий світ, і все в новітньому смаку… В середині побудований головний корпус на два поверхи. З правого

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

79

Highslide JS
Рис. 2 Основні прийоми формування центрального композиційного ядра палацово-садибних комплексів

й лівого боків від нього, напівциркульно – стайні та сараї. Кожний павільйон – сам по собі великий будинок» (спогади Отто фон Гуна про садибний комплекс в Яготині, [3, с. 127]);

«Прекрасне місцеположення Яготину… справляє таке ж враження на приїжджаючих, як вишукана декорація в театрі під час відкриття занавісу. Саме розташування князівського будинку з флігелями й садом – це гра примхливої фантазії архітектора» (спогади О.Глаголєва про садибний комплекс в Яготині, [2, с. 77]);

«За красою саду, парку, будівель, Диканька може суперничати з вилами Боргезе та Доріа в Римі. Виключаючи неперевершені та незамінні руїни, Диканька, мабуть, навіть багатша: це майже містечко» (спогади М.Башкірцевої про садибний комплекс у Диканьці, [4, с. 143];

«Власник численних та багатих маєтків побудував тут будинок і розбив величезний парк, заповнив їх суто казковою розкішшю» (спогади В.Бучневича про садибний комплекс в Решетилівці, [1, с. 14].

Найбільшого розвитку композиційна вісь набула в значних палацово-паркових комплексах регіону (Сокиринці, Диканька, Згурівка та інші). Базою для об’ємно-просторової організації таких садибних утворень стала головна композиційна вісь «площа – алея – передпалацова площа – палац – запалацова площа – ступенева система далеких перспектив». Значні розміри передпалацової території забезпечували сценарій візуального сприйняття головної композиційної домінанти (ядра палацових будівель), котрий полягав у розкритті простору перед вхідною групою комплексу, подальшому

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

80

розвиткові візуального сприйняття на палац уздовж алеї, розкритті передпалацового простору, виходові на запалацову площу з початком візуального сприйняття системи далеких перспектив паркової території та зміною композиційних акцентів уздовж осі. Центральна композиційна вісь акцентувала увагу не лише на головній домінанті – палацовому ядрі, а й на системі акцентів як архітектурного, так і природного характеру (алеї, партери, галявини, квітники, водоймища тощо, рис. 3; 4).

Highslide JS
Рис. 3 Особливості композиційної організації палацово-садибних комплексів Полтавщини

Пейзажні композиційні прийоми, котрі спиралися на англійські та східні канони паркобудування, характерні для запалацових територій усіх комплексів регіону. Пейзажні рішення проявилися не лише у розплануванні доріг, а й у вільному розміщенні рослин, природних окресленнях водойм, створенні мальовничих груп дерев. «Доріжки плавно вигинаються навколо водойми й щільних масивів дерев, серед галявин, не порушуючи цілісності природного оточення» [5, с. 11]. Ці прийоми пізніше поширилися й на передпалацову парадну територію: при прямолінійному вирішенні головної алеї її засадження виконувалося за пейзажними прийомами. При цьому велика увага приділялася розміщенню рослин, створенню малих та великих рослинних угрупувань з урахуванням їх декоративних характеристик – форми крони, кольору. Автори парків виступали вже не тільки як паркобудівничі, а як художники-живописці, котрі створюють картини

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

81

Highslide JS
Рис. 4 Ландшафтно-планувальна організація головної композиційної вісі садибно-паркових комплексів

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

82

живої природи, пов’язуючи їх із сприйняттям із відповідних видових точок.

В значних садибних парках регіону обов’язковим елементом композиційної організації була вода й використовувалася переважно в статичному стані. Емоційні й декоративні якості води спонукали власників до влаштування штучних водоймищ на території маєтків (Яготин, Кибинці та інші). У деяких випадках для проведення розважальних заходів поряд із природними водоймами створювалися штучні водні канали (Решетилівка) або каскади ставків (Кибинці), чому сприяло й поверхневе залягання ґрунтових вод.

Відведення водоймам одного з чільних місць в композиційній структурі палацово-садибних комплексів регіону підтверджується включенням їх у центральну репрезентативну частину маєтків (рис. 5). Своєрідними акцентами на водній поверхні були штучні острови, обсаджені рослинами.

Архітектурно-декоративне оформлення присадибних парків Полтавщини було широко представлено як архітектурними будівлями, так і малими архітектурними формами у вигляді архітектурних споруд, елементів, які обмежують парковий простір, садово-парковими меблями та елементами з включенням води. Вони акцентували найбільш відповідальні ділянки парку, замикали їх перспективи. В присадибних парках часто розміщувалися храмові й меморіальні споруди, каплиці, усипальниці. Як правило, стилістично вони поєднувалися з архітектурою головних будівель – палаців та відігравали роль акцентів в ландшафтно-просторовій організації території маєтків.

Введення малих архітектурних форм до присадибних парків значно розширило можливості створення цілісних композицій, де архітектурно-декоративні елементи так само як рослинність і водойми були рівноцінними композиційними складовими, об’єднаними спільним архітектурно-ландшафтним рішенням усього садибного комплексу.

Висновки. Таким чином, прийоми композиції паркового пейзажу садибно-паркових комплексів ґрунтувалися на традиціях пейзажної школи паркобудування по всій території садиб та комбінованих (поєднання регулярних і пейзажних) у їх репрезентативній частині. Закладення територій відбувалося із дотриманням наступних постулатів:

1) підоснова для парків – ландшафтно-гідрологічні характеристики місцевості та дендрологічний склад рослинності;

2) обов’язкове включення водойм до ландшафтно-просторової організації садиб;

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

83

3) синтез тенденцій російської школи садово-паркового мистецтва (у репрезентативній і запалацовій частинах) та місцевих традицій (по всій території) при створенні архітектурно-ландшафтної композиції;

4) композиційна єдність головних архітектурних будівель комплексів, малих архітектурних форм і ландшафтних компонентів;

5) побудова далеких перспектив та паркових пейзажів;

6) активне використання місцевих рослин по всій території парку та частково екзотичних у її репрезентативній частині.

Індивідуальність територій присадибних парків визначалася різноманітними підходами при формуванні ландшафтно-просторових компонентів. Це надавало неповторних рис кожному окремому маєткові, робило його унікальним. Спираючись на архівні матеріали,

Highslide JS
Рис. 5 Включення водойми в композиційну структуру палацово-садибних комплексів Полтавщини

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

84

збережені описи садибних комплексів та їх світлини й замальовки, виділимо найбільш вагомі прийоми ландшафтної організації, характерні для центральної репрезентативної частини парків:

1) закладення однопорідних алей і доріг – дубових, каштанових, липових, березових, соснових (Диканька, Березова Рудка, Згурівка та інші);

2) використання газонної суміші (інколи з додаванням польових квітів) при влаштуванні значних запалацових галявин;

3) улаштування в значних присадибних парках парадних партерів (Решетилівка, Диканька та інші), в тому числі геральдичних, створених у регулярних прийомах планування з використанням місцевих та екзотичних рослин, їх підстрижених форм, скульптур (Диканька).

Список джерел:

  1. Бучневич В.Е. Местечко Решетиловка, Полтавского уезда / В.Е.Бучневич //Труды Полтавской Ученой архивной комиссии. – 1916. – Вып. 15. – С. 1-55.
  2. Глаголєв А. Записки русского путешественника. – С.-Петербург, 1855. – Ч. 1. – 363 с.
  3. Гун Отто фон. Поверхностное описание по дороге от Москвы в Малороссию к осени 1805. – М., 1806. – Ч. 2. – 262 с.
  4. Дневник Марии Башкирцевой: избранные страницы. /[примеч. и вступ. статья А.Е.Басманова]. – М.: Молодая гвардия, 1991. – 320 с.
  5. Косаревский И.А. Искусство паркового пейзажа. – М.: Стройиздат, 1977. – 245 с.
  6. Шевченко Л.С. Класицистичні мотиви в формоутворенні палаців садибно-паркових комплексів Полтавщини кінця XVIII- середини ХІХ ст. / Л.С. Шевченко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв: Зб. наук. пр. / За ред. Даниленка В.Я. – 2009. – №4. – С. 161-166. – (V Міжнародний форум «Дизайн-освіта 2009»).
  7. Шевченко Л.С. Російські рефлексії в садибній культурі Полтавщини XVIII-ХІХ ст. / Л.С. Шевченко // Проблемы архитектуры и градостроительства на трансграничных территориях: матер. междунар. науч.-практ. конф., 14-15 декабря 2011 г. – Харьков, 2011. – С. 74-76.
  8. Шевченко Л.С. Культурологічні аспекти садибного життя Полтавщини XVIII-ХІХ століть / Л.С. Шевченко Л.С. // Становлення і розвиток етнодизайну: український та європейський досвід: Зб.наук.праць. – Полтава, Полтавський літератор, 2012. – Книга друга. – С. 102-107.
  9. Шевченко Л.С. Екологічна сутність палацово-паркових комплексів Полтавщини середини XVIII-ХІХ століть / Л.С. Шевченко // Проблеми розвитку міського середовища: науково-техн. збірник. – Київ: НАУ, 2013. – №9. – С. 222-226.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

85

УДК 725.94 (477.53)

Віталій ПАВЛОВ (Полтава)

Історія одного пам’ятника
(до 110-річчя відкриття пам’ятника І.П. Котляревському у Полтаві)

Анотація. Павлов В.В. Історія одного пам’ятника (до 110-річчя відкриття пам’ятника І.П.Котляревському у Полтаві). У статті розглянута історія будівництва пам’ятника І.П.Котляревському у Полтаві. Автор досліджує всю історію зведення: від моменту вибору місця до відкриття пам’ятника.

Ключові слова: пам’ятник І.П.Котляревському у Полтаві.

Аннотация. Павлов В.В. История одного памятника (к 110-летию открытия памятника И.П. Котляревскому в Полтаве). В статье рассмотрена история строительства памятника И.П. Котля-ревскому в Полтаве. Автор исследует всю историю возведения: от момента выбора места до открытия памятника.

Ключевые слова: памятник И.П. Котляревскому в Полтаве.

Всенародне будівництво
або з кожного по копійці – Полтаві пам’ятник

На початку 80-х років ХІХ століття, напередодні сотої річниці виходу в світ «Енеїди», залунали перші голоси про вшанування пам’яті Івана Котляревського, шляхом спорудження пам’ятника в його рідному місті – Полтаві. Практика тих років свідчила, що пам’ятники як державним діячам, так і особам мистецтва будувались виключно на благодійні пожертви. Поняття так званого «державного замовлення» знаного з радянських часів в царські – відсутнє. У 1895 році Полтавська міська дума отримала урядовий дозвіл на збір коштів в межах Полтавської губернії, а з 1897 – при думі розпочав свою діяльність громадській Комітет по улаштуванню пам’ятника І.Котляревському у Полтаві. До складу останнього входили відомі та шановані полтавцями історики-краєзнавці, літератори, громадські діячі, зокрема: В.Короленко, Панас Мирний (Рудченко), Л.Падалко, П.Мазанов, В.Василенко та ін.

Територіальне обмеження збору коштів громадськість обійшла у спосіб незаборонений урядом: пожертвування від фізичних осіб, які мешкали поза межами Полтавської губернії, надходили на регіональні громадські товариства або до редакцій центральних часописів. Серед останніх – «Київська Старовина», керівництво якої переправляло кошти на пам’ятник в Полтаву на адресу міської думи. У такий спосіб лише цей часопис в останній рік ХІХ століття надіслав до

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

86

міста близько двох тис. крб.. [8; с.74]. Географія пожертвувань окрім Полтави та інших повітових міст губернії розширилась містами Київ, Чернігів, Конотоп, Харків, Новоград-Волинськ, Львів [9; с. 23]. З метою збільшення фінансових надходжень на пам’ятник у продаж надійшли фотознімки відомого полтавського фотомайстра Й.Хмелевського та п’ять тисяч примірників біографії поета.

Закономірна випадковість,
або поет в Росії більше ніж поет

Чому Котляревський? І чому пам’ятник поетові мав такий потужний консолідуючий ефект для всього українства в цілому? Як не парадоксально це звучить найвлучнішу оцінку значимості Івана Котляревського висловив російськомовний Володимир Короленко: «Он первый стал писать на языке, на котором говорило население целого края, но у которого не было письменности. Он сделал этот мягкий, выразительный, сильный, богатый язык языком литературным, и украинская речь, которую считали лишь местным наречием, с его легкой руки зазвучала так громко, что звуки ее разнеслись по всей России» [1; с. 423].

Окрім беззаперечного статусу «батька» нової української літератури, колективна пам'ять полтавців навіть крізь півстолітній рубіж після смерті Івана Котляревського ще пам’ятала його подвижницьку працю задля рідного міста: наглядач будинку виховання дітей збіднілих дворян (1810 р.), директор першого стаціонарного театру (1818 р.), скарбник-хранитель книгозбірні полтавського відділення «Російського біблейського товариства» (1819 р.), попечитель богоугодних закладів міста: лікарня, пологовий будинок, богадільня, в’язниця (1827 р.). При цьому не потрібно забувати, що основний дохід на прожиття Іван Котляревський мав від військової служби як під час служіння, так і після відставки – військовий пенсіон. Писання для Івана Котляревського – хобі, яке поглинуло його сутність за життя, а з роками викристалізувалося у значимість як особистості.

Можливо завдяки якостям хоча й колишньої, але військової людини Іван Котляревський мав не конфліктні стосунки з найвищою губернською владою. Хоча його принциповість, чесність та справедливий підхід у будь-яких справах служіння Полтаві були відомі як цивільному, так і військовому губернатору. Не завжди Іван Котляревський був «зручною» людиною. Цей феномен поета чітко помічає його сучасник, відомий російський письменник та журналіст, редактор «Отечественных записок» Павло Свиньїн. Видавець найчитабільнішого часопису інтелігенції поч. ХІХ століття (щось на кшталт журналу «Огонек» часів Віталія Коротича) писав: «Сам Кот-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

87

ляревський був «маленькою» людиною тогочасного світу. Він був не здатний до конфліктів з високими урядовими колами, але прислужником теж не був» [10; с. 39 – 40].

Я пам’ятник тобі...
Не знаю де поставити

Незважаючи на завершення періоду грандіозного будівництва урядових та цивільних установ поч. ХІХ століття, досвіду зведення, принаймні, монументальних споруд Полтаві бракувало. Наприкінці століття в самісінькому губернському центрі міста красувалась велична колонна «Слави», зведена у 1811 році, та в історичній частині міста пам’ятник 1849 року на місці відпочинку Петра І. Тому серед питань діяльності Комітету по улаштуванню пам’ятника І.Котляревському окрім фінансових було питання обрання місця для встановлення останнього.

Сьогодні ми лише можемо уявити, які запеклі дебати точилися поміж членами Комітету, коли чи не щомісячно змінювалися пропозиції щодо ймовірного місця зведення пам’ятника. Пропозиції були наступні: Пе-тровська площа та її околиці (сучасна площа Конституції, Петровсь-кий парк), «місце за Собором на горі» (район розташування сучасної Білої Альтанки), «площадка біля номерів Воробйова» (сучасна площа 1100-річчя Полтави), Олександрівський парк (нині відомий під назвою Корпусного), «місце на Протопопівському бульварі» (теперішня вулиця Котляревського) [4; с. 117 – 118].

Активний член Комітету письменник та чиновник Панас Мирний (Рудченко) з приводу обрання місця під пам’ятник навіть пише сатиричного вірша під назвою: «Одклик з того світу Івана Петровича сина Котляревського на жалібну супліку гласних Полтавської міської думи». До речі, сам письменник пропонував встановити пам’ятник на Петровській площі (район нинішнього розташування пам’ятника В.Ульянову (Леніну) – прим. автора). Проте через так званий Старий Базар, який розлого розмістився на цій ділянці, пропозицію Панаса Мирного відхилили. Через плани «улаштування станції та роз’їзду трамваю» відмовились і від ідеї зведення пам’ятника на площадці побіля готелю Воробйова. Цілком серйозно у якості ймовірного місця для пам’ятника Івану Котляревському розглядався Олександрівський парк, принаймні якийсь його один із куточків. Проте здоровий глузд, усе ж таки, переміг під загрозою внесення дисбалансу в архітектурний ансамбль Круглої площі та її домінанти – пам’ятник «Слави».

Більшості полтавців до вподоби було місце за Успенським кафедральним Собором. В ньому відспівували Івана Котляревського

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

88

Highslide JS   Highslide JS
Рис. 1 Пам’ятник І.Котляревському

після смерті восени 1838 року, поруч побіля самого Мазурівського провалля – знаходилася садиба класика літератури. З метою благоустрою цієї місцини (площадка з Білою Альтанкою) гласні Полтавської міської думи запропонували на схилах гірки, що вже давно отримала народну назву Іванової, улаштувати Іванів гай з насаджень калини та горобини. На жаль, цим планам так і не судилося здійснитися. Як не прикро це звучить, члени Комітету вимушені були визнати, що майданчик за Собором це «глухий закуток і в зимові часи безлюдне місце. . .», звідки «. . .не тільки арматуру, але й сам пам’ятник вкрадуть». Проти місця за Собором виступив і один із авторів пам’ятника скульптор Леонід Позен. На його думку «концепція пам’ятника не відповідає характеру місцевості» [2; с.76–77]. Із урахуванням зазначеного, Полтавська міська дума «після тривалих та палких дебатів» в жовтні 1899 року у якості місця розташування пам’ятника Івану Котляревському обирає до того часу відверте місце-аутсайдер, на

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

89

користь якого спочатку було найменше голосів – перехрестя вулиць Мало-Петровської (нині – Леніна) та Протопопівської (з 1903 – вул. Котляревського) [6; с. 133].

Полтава запрошує і святкує

Роботи по спорудженню пам’ятника тривали досить швидко. Принаймні вже в ювілейний 1898 рік, до 100-річчя першого видання «Енеїди», Л.Позен демонструє на художній виставці в Ст.-Петербурзі головні прикраси п’єдесталу – бронзові горельєфи: три філігранні роботи зі сценами головних творів поета «Енеїда», «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник». До кінця 1902 року ще тоді на Протопопівському бульварі, на високому гранітному постаменті, постає бронзове погруддя поета [12; с. 181]. Окрім Л.Позена, дійсного члена петербурзької Академії мистецтв, між іншим сенатора та відомого юриста, до творчого тандему авторів пам’ятника входили класний художник першого ступеня, архітектор О.Ширшов, який безкоштовно розробив проект монументу, та гранітних справ майстер П.Певний [5; с. 109-110].

Відкриття пам’ятника приурочили до дня народження поета. 30 серпня (12 вересня за н.с.) 1903 року видався вихідним днем – суботою. Магазини, дрібні лавки, майстерні та навіть базари в Полтаві не працювали. Місто було в святковому вбранні з гірлянд живих квітів та яскравих прапорів. Урочиста програма розпочалася о 13 годині з панахиди на могилі Івана Котляревського, яку провів єпископ Полтавський та Переяславський Іларіон. Після юрби народу рушили до самого пам’ятника, відкриття якого було заплановано на 15 годину. Потрапити на урочистості можна було по квитках. Усі інші займали вільні місця на щойно перейменованому бульварі, молодь – дахи сусідніх будинків. Під музику оркестру, яким керував Микола Лисенко, урочисто відкривають пам’ятник Івану Котляревському [7; с. 331-335].

Highslide JS
Рис. 2 Відкриття пам’ятника І.Котляревському

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

90

На перший, другий розрахуйсь

Здебільше в місцевій краєзнавчій літературі можна прочитати (інколи безпосередньо почути із вуст екскурсоводів) висловлювання про те, що полтавський пам’ятник Івану Котляревському стає першим пам’ятником в Російській імперії, приуроченим українському поетові, людині високого мистецтва зокрема, яка увічнила своє ім’я на літературній ниві. Чи насправді це так? І чи потрібно у даному випадку відстоювати свою «пальму першості»? Для полтавців, здається, сумнівний аргумент. Адже хто ж як тільки-но полтавець розуміє, що пам’ятник уродженцю Полтавської губернії, видатному письменнику-українцю Миколі Гоголю, відкритому у 1881 році в Ніжині, передує відкриттю пам’ятника Івану Котляревському в Полтаві.

Ложка дьогтю в святковій кухні

Урочистості з нагоди відкриття пам’ятника продовжились в Просвітницькому будинку імені Гоголя (сучасний к-т «Колос»). Ущент заповненій залі зібралась майже уся тодішня українська творча еліта: Леся Українка, Олена Пчілка, Михайло Старицький, Михайло Коцюбинський, Микола Міхновський, Микола Аркас, Дмитро Багалій, Василь Стефаник, Микола Лисенко, Гнат Хоткевич, Сергій Єфремов, Володимир Самійленко і вже давно як полтавці Панас Мирний і Володимир Короленко. До Полтави прибули представники історичного товариства Нестора-Літописця Київського університету імені Св. Володимира, Харківського та Львівського університетів, товариства «Просвіта» імені Т.Шевченка, Чернігівського губернського земства, «Слов’янського клубу» м. Праги та безліч інших гостей.

З доповіді члена громадського Комітету по улаштуванню пам’ятника І.Котляревському М.Маркевича стало відомо, що на спорудження пам’ятника надійшло 14 тис. 208 крб. від більш ніж 7 тис. приватних осіб з одинадцяти губерній. Фактичні витрати становили 15 тис. 334 крб. [11; с. 147-148]. Усі перевитрати взяла на себе Полтавська міська дума. Крім того, міським коштом була зроблена візерунчаста огорожа навколо пам’ятника, розбиті квітники та висаджені молоді дубки.

Запланована насичена програма другого дня урочистостей була зіпсована «мовним інцидентом». Промовляти урочисті вітання дозволялось лише російською, виключення – тільки-но для гостей-галичан [13; с. 75-77]. Українці Лівобережжя та Наддніпрянщини були обурені. Основний сенс промови Михайла Коцюбинського, який відповідав загальному настрою зібрання, звучав так: «Сто літ минуло (мається на увазі початок ХІХ ст.. – прим. автора). Живий організм українського

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

91

народу зберіг лише коріння, його цвіт – інтелігенція – зів’яв і осипався. Ми бачимо безодню і по однім боці простий люд, що живий традиціями колишнього, з другого – зденаціоналізована, збаламучена інтелігенція, одірвана од народу» [3; с. 152].

Після декількох заборон виступати українською «здивована публіка, - як повідомляє кореспондент «Історичного Вісника», - мовчки залишила зал засідань і воно було зачинено. Не зачитаними залишилося дев’ятнадцять вітань». Безпосередній свідок дійства Володимир Короленко з цього приводу писатиме: «Можно было предвидеть, что на празднике украинского слова и речи будут украинские. Не надо было быт пророком, чтобы это предвидеть, и не надо было быть мудрецом, чтобы вынести вперед единственно разумное решение. Но . . . местные представители бюрократии, которым пришлось решать этот деликатный вопрос, оказались застигнутыми врасплох и стали действовать по закулисным вдохновениям» [1; с. 424].

«Заручником» від влади «мовного інциденту» став міський голова Віктор Трегубов. Представники губернської влади заздалегідь дистанціювались: губернатор князь Урусов пішов у відпустку, віце-губернатор Фонвізін «благорозумно» не з’явився. Інцидент закономірно набув широкого розголосу як на сторінках регіональної, так і центральної преси. Ініціативна група підготувала навіть скаргу до Сенату проти, як вона вважала, винуватця виникнення останнього – Віктора Трегубова, на думку того ж Короленка «людини шанованої, але до комізму безхребетної й трусливої». Дії міського голови по забороні виступати українською були визнані як такі, що виходили за рамки його повноважень. Врешті запал справи остаточно вщухає після урядового формулювання, що виступати на офіційних урочистостях можна тільки на державній мові, тобто тодішній російській.

Висновок. Ще з радянських часів пам’ятник Івану Котляревському був взятий під охорону держави. Нині – один із перших на Полтавщині, який отримав офіційний статус пам’ятки монументального мистецтва національного значення. Полтавці шанують свого геніального земляка. Пам'ять про нього, окрім пам’ятника, несуть патріархально затишна вулиця Котляревського, обласна універсальна наукова бібліотека імені Котляревського, один із старіших кінотеатрів міста. Найголовніше, що пам'ять про поета пошанована словом. За доброю традицією у день народження поета своїх переможців знаходять обласна та міська премії імені Івана Котляревського.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

92

Список джерел:

  1. В.Короленко. Дневник (1917 – 1921). Письма из Полтавы. Переписка с М.Горьким. Котляревский и Мазепа. – Киев. 2011.
  2. Выбор места для памятника И.П. Котляревского в Полтаве. Документы, известия и заметки. // Киевская Старина. – 1899. Т.LХVІІ (Ноябрь).
  3. І.П.Котляревський у критиці та документах. – Київ, 1959.
  4. К вопросу о месте для памятника И.П. Котляревскому в Полтаве. Документы, известия, заметки. // Киевская Старина. – 1902. Т. LХХVІ (Февраль).
  5. К предстоящему открытию памятника И.П. Котляревского. Документы, известия, заметки. // Киевская Старина. – 1903. Т. LХХХІ (Май).
  6. Место для памятника И.П. Котляревского в Полтаве. Документы, известия и заметки. // Киевская Старина. – 1899. Т.LХVІІІ (Декабрь).
  7. Открытие памятника И.П. Котляревскому. // Исторический вестник. – 1903. Октябрь.
  8. Подписка на памятник И.П. Котляревскому в Полтаве. Документы, известия и заметки. // Киевская Старина. – 1899. Т.LХVІІ (Ноябрь).
  9. Подписка на памятник И.П. Котляревскому в Полтаве. Документы, известия и заметки. // Киевская Старина. – 1896. Т.LІІІ (Апрель).
  10. П.К.Волинський. Іван Котляревський. Життя і творчість. – Київ. 1969.
  11. Расход по устройству празднеств при открытии памятника И.П. Котлярев-скому в Полтаве. // Киевская Старина. – 1903. Т.LХХХІІІ (Декабрь).
  12. Текущие известия. Памятник И.П. Котляревскому в Полтаве. // Киевская Старина. – 1902. Т. LХХІХ (Декабрь).
  13. Текущие известия. По поводу полтавских празднеств при открытии памятника И.П. Котляревскому. // Киевская Старина. – 1903. Т. LХХХІІІ (Ноябрь).

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

93

УДК 69.059.7: 725.94 (477.53)

Олег ЛЕБЕДИНСКИЙ (Полтава)

Трехмерная реконструкция Спасской церкви в Полтаве

Анотація. лебединський О. В. тривимірна реконструкція Спаської церкви в Полтаві. У статті розглянута коротка історія спорудження Спаської церкви, представлено застосування 3D-технологій для вирішення завдань збереження об'єктів культурної спадщини України, вказані існуючі програмні засоби реконструкції, коротко викладено процес історичної тривимірної реконструкції.

Ключові слова: Спаська церква, 3D-технології, програмні засоби реконструкції, історична тривимірна реконструкція.

Аннотация. Лебединский О. В. Трехмерная реконструкция Спасской церкви в Полтаве. В статье рассмотрена краткая история сооружения Спасской церкви, представлено применения 3D-технологий для решения задач сохранения объектов культурного наследия Украины, указаны существующие программные средства реконструкции, кратко изложен процесс исторической трехмерной реконструкции.

Ключевые слова: Спасская церковь, 3D-технологии, программные средства реконструкции, историческая трехмерная реконструкция.

Краткая история сооружения. Спасская церковь – самое старинное деревянное сооружение города Полтавы. Единственный деревянный храм на территории Украины «огражденный каменным чехлом на прочном фундаменте с крышей, покрытой кровельным же-лезом».Официальной датой постройки считается 1705 г., когда Спасский предел был отстроен на месте раннее сгоревшего, по неосторожности, Преображенского собора.

Настоятель храма Иван Свитайло возводил временное сооружение, в расчете возродить утраченную святыню.Дерево для строительства было использовано со старого, разобранного храма Кре-стовоздвиженского монастыря, где в то время возводился новый каменный собор, а старый, деревянный был разобран. В 1709 события Северной войны приблизились к стенам Полтавской крепости. После 80 дневной героической осады 27 июля 1709 года состоялось генеральное сражение между Российской и Шведской армиями, в результате которого шведская армия была разбита. На следующий день после битвы,как повествуют некоторые источники, в Спасской

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

94

церкви состоялось торжественное богослужение по случаю победы над шведами, на котором присутствовал Петр 1. После этого события церковь приобрела мемориальное значение. Это событие повлияло на реконструкцию храма, и Преображенский собор строился отдельным зданием рядом со Спасской церковью. Это подтверждает указ Полтавского духовного управления«О ликвидации Преображенской церкви» от 27 марта 1802 года. В этом указе значилось: «Впредь в поименованной (т.е. Преображенской) церкви никакого служения не иметь, а перенести из нее … алтарную в стоящую близ нее предельную Нерукотворного образа церковь». В 1811 году Преображенская церковь была разобрана.

Со временем и Спасская церковь начала разрушаться. Ветхая крыша протекала, от чего стены покрывались мхом. В таком состоянии видит храм цесаревич Александр II, который со своим наставником Василием Жуковским посещает Полтаву в 1837 году. Наследник императорского престола, с целью сохранения достопримечательности истории, инициирует открытие Всероссийской благотворительной подписки, по которой было собрано 19 403 рубля ½ копейки Серебром. На эти средства, по проекту Харьковского архитектора К.А.Тона над церковью в 1845 году был сооружен каменный «шатер» повторяющий очертания деревянной церкви. Сама церковь была отремонтирована и перестроена. Стоимость работ составила 6946 рублей. На оставшиеся деньги была сооружена колокольня, службы и ограда.Тогда же был обновлен иконостас начала XVIII века.

Спасская церковь одна из немногих сохранившихся в ХХ веке. Революция, две мировые войны, пощадили древний храм.

В настоящее времяцерковь представляет собой кирпичное здание высотой 13,7 метров, шириной основания 10,5 метров и длинною 21 метр, увенчанное старинным надкупольным крестом.

До наших дней первоначальный иконостас 17 века дошел не полностью. От него сохранился только второй ярус. Первый ярус утрачен и заменен частями из других иконостасов времени барокко и рококо.

Учитывая значимость здания Спасской церкви, как памятника истории и культуры, постановлением Совета Министров Украинской ССР в 1963 году здание взято под охрану государства как памятник архитектуры Республиканского значения.

Применения 3D-технологий для решения задач сохранения объектов культурного наследия Украины. Деревянные сооружения (культовые сооружения, крепости, жилые и другие постройки)

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

95

особенно подвержены воздействию времени, они быстро возводились, выполняли свою функцию и так же быстро разрушались. Реконструкция памятников культуры становится единственным выходом для их восстановления. Простое текстовое описание не может дать исследователю наиболее полного представления об изучаемом объекте. Фотография, рисунок, чертёж, карта содержат в себе визуальную информацию, но каждый тип данных имеет свои особенности и недостатки.

Развитие информационных технологий привело к появлению программных средств, возможности которых выходят далеко за рамки их прямого предназначения. Еще одной точкой соприкосновения истории и информатики, на наш взгляд, должно стать использование историками технологий трехмерного моделирования.

Реконструкция поврежденных или утраченных памятников, трехмерные проекции археологических объектов, моделирование отдельных предметов старины – вот далеко не полный перечень возможного применения 3D-технологий для решения задач сохранения культурного наследия.

Освоение этих технологий тем более оправдано, что они, в какой-то мере дают возможность компенсировать недостаток средств для реставрации или создания масштабной исторической реконструкции.

В связи с развитием компьютерных технологий 3D моделирование становится одним из приоритетных направлений. Компьютерные технологии позволяют воссоздать целый пласт культуры, связанный с зодчеством культовых сооружений, особенности архитектурных построек изучаемого нами периода времени, метод строительства, материал, из которого построена церковь (дерево, камень или др.), а также такие характеристики, как длина, высота, ширина (в сантиметрах, метрах). Для этого необходима широкая база источников, так как в ходе работы приходится реконструировать не только церковь как сооружение, но и ее окружение. А город включает жилые и хозяйственные постройки, храмы, лавки и т.д., не говоря уже о самой Полтавской крепости.

Важной задачей становится «увязка» построек и рельефа местности. Таким образом, разработка трехмерной модели тесно сопряжена с глубоким изучением истории моделируемого объекта. Это позволяет проследить взаимосвязь социально-экономических, демографических и культурных процессов в локальной области с соответствующими явлениями в масштабе государства. Одним из основных

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

96

вопросов, взаимосвязанных с тематикой нашей работы, является вопрос об особенностях и развитии Полтавской крепости начала 18 века. В ближайшем будущем трехмерное моделирование позволяет проследить зарождение и развитие «ядра» городской застройки, формирование городской социальной и экономической инфраструктуры, что в целом является одной из актуальных задач, изучаемых современными исследователями истории Полтавской крепости.

Программные средства реконструкции. Трехмерные технологии позволяют нам воссоздать исторические объекты с помощью таких программ 3D-графики, моделирования и дизайна, как 3dsMax, SketchUp, AdobePhotoshop и др. 1. AdobePhotoshop - графический редактор, служащий для отрисовки текстур в 2D из фотографий и других материалов - создание текстур интерьера помещения.

2. SketchUp — программа для моделирования относительно простых трёхмерных объектов — строений, мебели, интерьера.

Процесс исторической трехмерной реконструкции (краткое изложение)

Воссозданная трехмерная модель обладает рядом преимуществ в сравнении с двухмерными аналогами: фотографиями, чертежами и пр. Прежде всего это возможность наглядно увидеть объект без искажений в любом ракурсе, а также увеличивать и детально рассматривать отдельные его части; реально вычленить любой элемент объекта из общей конструкции при проведении различных исследований, например, сопоставительного архитектурного анализа;экспорта созданной модели в трехмерные движки с последующим созданием виртуальной прогулки вокруг созданного объекта.

Реконструкция церкви была начата с изучения особенностей строения, которые были отображены на планах здания сделанных до помещения его в каменный футляр. Также изучив данные описей, планов и чертежей и материалы по истории деревянного крепостного зодчества, исходя из доступных нам источников, можно представить примерный облик деревянных культовых построек, который был характерен архитектуре левобережной Украины. Рассмотрев облик Спасской церкви можно прийти к выводу о не характерном для левобережья виде культових сооружений. Такой тип сооружений более свойственен церквям Волыни. (Дмитриевская церковь(1567г) - Гишин, Волынской обл., Михайловская церковь(XVIIIв)- Мирогоща. Ровенская обл.,)

Пред началом реконструкции было сделано и отредактировано более 3000 снимков, которые послужили основой для будущей мо-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

97

дели. В графическом редакторе AdobePhotoshop на основе фотографий и планов сооружения создавалисьтекстуры которые были использованы для нанесении на поверхности трехмерной модели в редакторе SketchUp.В итоге после создания интерьера и нанесения реалистичной текстуры проводится рендеринг модели - создание конечного изображения, объединяющего трехмерные модели, текстуры и параметры среды.

Выводы. Трехмерное моделирование исторических объектов уже сейчас может занять достойное место в исторических исследованиях. Трехмерная реконструкция – это не фантазия исследователя, это сложный и кропотливый труд, включающий подробное изучение источников, их анализ, составление чертежа и поэтапную реконструкцию объектов с использованием разных программ-редакторов. Затем полученная реконструкция проверяется специалистами, и в случае необходимости, например, нахождения новых источников, в работу вносят коррективы.

Вполне возможно, что дальнейшие разработки в этой области позволят реконструировать не только отдельные сооружения, но и связанные с ними исторические события, происходившие в данной местности в определённый исторический период.

Создание трехмерных реконструкций позволяет воссоздать целый пласт украинской культуры, связанный с культовым зодчеством. Ценность нашей работы заключается не только в воссоздании конкретного памятника культуры, но и в разработке методики виртуальной исторической реконструкции, позволяющей в будущем продолжать реконструкцию памятников истории и культуры.

Highslide JS
Рис. 1 Спасская церковь в Полтаве в том виде, в каком она была в 1837 году.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

98

Highslide JS
Рис. 2 Вид Спасской церкви (до устройства палисадника в 1890-е годы)

Highslide JS
Рис. 3 Реконструкция Спасской церкви 1705г

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

99

Highslide JS
Рис. 5 Реконструкция Спасской церкви вид в 1835 году

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

100

Highslide JS
Рис. 6 Реконструкция Спасской церкви. Современный вид 2013 год.

Highslide JS
Рис. 7 Реконструкция Спасской церкви. Разрез. Внутренний храм

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

101

Highslide JS
Рис. 8 Реконструкция Спасской церкви. Разрез. Интерьер.
3doмодель - Алексий Леонидович Ладин. 2010 год.

Список источников:

  1. Рудинский М.Я. Архітектурне обличчя Полтави. - 1919 (репринтное издание 1992).
  2. Бучневич В.Е. Записки о Полтаве и ее памятниках. Второе изд. Исправл. и до-полн. - Полтава: 1902 г. - стр. 171-183.
  3. История Полтавы (Сайт Бориса Тристанова) [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://histpol.pl.ua/ru/
  4. Сайт Московского Государственного Университета им. Ломоносова. Исторический факультет. Городская инфраструктура периода Новой и Новейшей истории [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://hist.msu.ru/Departments/Inf/3D/3DLibrary-6.htm
  5. Жеребятьев Д.И.Статья: Применение технологий интерактивного трёхмерного моделирования для восстановления утраченных памятников истории и архитектуры (на примере Тамбовской крепости) [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://www.aik-sng.ru/text/krug/8/321-342.pdf
  6. Жеребятьев Д.И. Статья: Применение методики трёхмерного пространственного анализа для изучения формирования городской застройки и восстановления культурного наследия на примере реконструкции городской застройки г. Тамбова кон. 18 - нач. 19 вв. (материал доклада конференции Ломоносов-2010 на секции историческая информатика вошедший в Сборник трудов молодых учёных МГУ) [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://hist.msu.ru/Departments/Inf/3D/Article/Sbornik_trudov_molodykh_uchjonykh_MGU.pdf
  7. Проблемы и методики трехмерной реконструкции. Новгородский храм Спаса на Нередице [Электронный ресурс]. Режим доступа: www.nereditsa.ru Археология 3D3darchaeology.3dn.ru

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

102

УДК 77.06

Борис ТРИСТАНОВ (Полтава)

Фотографии генерал-лейтенанта
Георгия Петровича Розалион-Сошальского

Анотація. Тристанов Б. Ю. Фотографії генерал-лейтенанта Георгія Петровича Розальйон-Сошальського. У статті розглянута біографія випускника Петровського Полтавського кадетського корпусу 1878 Георгія Петровича Розальйон-Сошальського та проаналізовано знайдені автором фотографії генерал-лейтенанта.

Ключові слова: Георгій Петрович Розальйон-Сошальський; фотографії генерал-лейтенанта; випускник Петровського Полтавського кадетського корпусу.

Аннотация. Тристанов Б. Ю. Фотографии генерал-лейтенанта Георгия Петровича Розалион-Сошальского. В статье рассмотрена биография выпускника Петровского Полтавского кадетского корпуса 1878 г. Георгия Петровича Розалион-Сошальского и проанализированы найденные автором фотографии генерал-лейтенанта.

Ключевые слова: Георгий Петрович Розалион-Сошальский; фотографии генерал-лейтенанта; выпускник Петровского Полтавского кадетского корпуса.

Постановка проблемы. Эта статья – дань памяти выпускнику Петровского Полтавского кадетского корпуса 1878 г. генерал-лейтенанту Георгию Петровичу Розалион-Сошальскому. Появление статьи стало возможным благодаря знакомству с внуком Георгия Петровича – Владимиром Геннадьевичем Андялфелди (Андрониковым), и с Еленой Витковской – правнучкой полковника Семена Петровича Розалион-Сошальского, брата Георгия Петровича и тоже выпускника ППКК, 1876 г. Тут надо сказать, что эти две ветви рода Розалион-Сошальских нашли друг друга благодаря появлению на сайте статьи о Георгии Петровиче, написанной совместно с его внуком.

Изложение основного материала.

Розалион-Сошальский, Георгий Петрович (21.04.1861 – 29.07.1945). Православный. Из дворян Харьковской губ. Брат Семена Петровича Розалион-Сошальского. Окончил Петровский Полтавский кадетский корпус в 1878 г., затем Николаевское кавалерийское училище (1880 г.) и офицерскую кавалерийскую школу («успешно»). В службу вступил 01.09.1878 г. Из училища выпущен в 10-й уланский Одесский полк. Корнет (ст. 08.08.1880 г.). Поручик (ст. 21.06.1884 г.). Штабс-ротмистр (ст. 26.02.1886 г.). Ротмистр (ст. 25.03.1892 г.). Ко-

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

103

мандир эскадрона (8 л. 8 мес.). эскадрона (02.08.1901 г. – 14.02.1904 г.). Полковник (ст. 18.06.1903 Подполковник (ст. 26.02.1899 г.). Командир 3-го полевого жандармского г.). Участник русско-японской войны 1904-05 г.г. Исполняющий должность коменданта главной квартиры полевого управления 1-й Маньчжурской армии (14.02.1904 г. – 03.03.1907 г.). Заместитель командира 9 драгунского Казанского полка (03.03.1907 г. – 02.04.1910 г.). Командир 11-го уланского Чугуевского полка (02.04.1910 г. – 10.01.1913 г.). Генерал-майор по армейской кавалерии (ст. 22.07.1912 г.). Командир 2-й бригады 11-й кавалерийской дивизии (с 10.01.1913 г.). Командующий (затем начальник) Заамурской конной дивизии (03.11.1915 г. - 29.04.1917 г.). Генерал-лейтенант (28.08.1916 г. со ст. 21.06.1916 г.).

Награды: ордена Св. Станислава 3 ст. (09.04.1889 г.); Св. Анны 3 ст. (25.01.1895 г.); чин подполковника (26.02.1899 г.); Св. Станислава 2 ст. (01.07.1902 г.); чин полковника (18.06.1903 г.); Св. Анны 2 ст. с мечами (12.02.1905 г.); мечи к ордену Св. Станислава 2 ст. (08.01.1906 г.); Св. Владимира 4 ст. с мечами и бантом (18.06.1906 г.); Св. Владимира 3 ст. (06.12.1910 г.); Св. Станислава 1 ст. (06.12.1913 г.); Св. Анны 1 ст. с мечами (29.12.1914 г.); мечи к ордену Св. Станислава 1 ст. (03.03.1915 г.); Св. Владимира 2 ст. с мечами (18.04.1915 г.); чин генерал-лейтенанта за боевые отличия (28.08.1916 г.).

Highslide JS
Фото 1.

Highslide JS
Фото 2.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

104

Во время Великой отечественной войны (именно так в России называлась война, которую мы называем Первой мировой) с 11 июля 1914 г. по 16 апреля 1917 г. вел полевой дневник. Последняя запись звучит, как некое пророчество: «Прощай-прости всё хорошее, всё светлое, всё благородное и честное. Бедная Родина моя, бедный слепой русский народ, несчастная Россия».

После выхода в отставку уже ни в каких военных мероприятиях не участвовал.

Эмигрировал в Югославию. На 1931 начальник резерва кавалерии и конной артиллерии, председатель Общества бывших юнкеров Николаевского кавалерийского училища в Белграде.

По сообщению Владимира Андялфелди (Андроникова), в 1930-ом году младшая дочка Георгия Петровича, Елена Георгиевна, в Белграде вышла замуж за князя Геннадия Евгеньевича Андроникова, который в то время работал в системе Югославской Железной Дороги. Позже отец был направлен в Суботицу. В начале сороковых годов дедушка тоже переехал туда к семье своей дочери. В ходе второй мировой войны эта территория временно перешла венграм и таким образом отец стал автоматически служащим Венгерской государственной железной дороги. С приближением фронта, с последним эшелоном, были эвакуированы сотрудники ВЖД (в том числе и их семья) на территорию сегодняшней Венгрии. Таким образом все они оказались в городе Надьканижа. Именно здесь скончался Георгий Петрович 29-го июля 1945 г.

Теперь о фотографиях. На сегодняшний день удалось найти пять фотографий, на которых изображен Георгий Петрович Розалион-Сошальский. Расскажу о фотографиях в той последовательности, в которой они были найдены.

Фотография 1 – предоставлена Владимиром Андялфелди. Это последняя фотография Г. П. Розалион-Сошальского, которая была в паспорте, выданном венгерскими властями.

Фотография 2 – предоставлена Еленой Витковской. А. Толстой. Портрет Г. П. Розалион-Сошальского. 1936 г. Под фотографией была сделана подпись: «Родным, милым Витковским. 1861-1936».

Фотография 3 – предоставлена Еленой Витковской. Офицеры 11 уланского Чугуевского полка с шефом полка Ее Величеством Государыней Императрицей Марией Федоровной. По правую руку от Марии Федоровны сидит командир полка Г. П. Розалион-Сошальский.

Фотография 4. Ее я увидел на форзаце книги С. В. Волкова «Офицеры армейской кавалерии. Опыт мартиролога». Эта фотография требует особого пояснения.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

105

Г. П. Розалион-Сошальского я узнал сразу, но у меня вызвало сомнение то, что он сфотографирован среди офицеров гусарского полка – ведь Георгий Петрович никогда не служил в гусарских полках. Естественно, что о своей находке я сообщил Владимиру Андялфел-ди и порекомендовал ему обратиться в издательство. Издательство «Русский путь» прислало фотографию и сообщило, что на фотографии изображены офицеры 11 гусарского Изюмского полка.

Отталкиваясь от этой информации, я разыскал эту фотографию на сайте http://regiment.ru/reg/III/C/11/1.htm#. Подпись к фотографии гласит: «Офицеры 11-го гусарского Изюмского полка. Июнь 1910 г. (Коллекция В. Алявдина). Фото сделано по случаю смены полковых командиров: генерал-майор Л. Н. Вельяшев (в сюртуке, сидит в центре) передаёт должность полковнику Н. Н. фон Мирбаху (справа от него)».

Соглашаясь с тем, что это фотография офицеров 11 гусарского Изюмского полка, я в то же время поставил под сомнение как дату съемки, так и повод, по которому фотография сделана.

Для пояснения своих сомнений привожу дополнительную информацию.

1. 11-й гусарский Изюмский полк: старшинство – 27.06.1651 г., входил в состав 2-й бригады 11-й кавалерийской дивизии. Этой бригадой с 10 января 1913 г. (!!!) командовал Георгий Петрович Розалион-Сошальский.

2. Леонид Николаевич Вельяшев (07.07.1856 – 01.04.1940), кстати тоже выпускник ППКК, 1873 г., был командиром 33-го драгунского (с 6.12.1907 г. – 11-го гусарского) Изюмского полка с 04.06.1901 по 01.12.1907 г., когда был назначен командиром 2-й бригады 11-й кавалерийской дивизии. 07.05.1910 г. назначен командиром 1-й бригады той же дивизии. 23.03.1914 уволен со службы с производством в чин генерал-лейтенанта.

3.  На должности командира 11-го гусарского Изюмского полка Вельяшева сменил полковник Петр Викторович Шимановский, что следует из Списка полковникам по старшинству, составленного по 1 ноября 1909 г. (стр. 605). А 12 июня 1910 г. его сменил полковник Николай Николаевич Мир-бах – Список полковникам по старшинству, составленный по 1 марта 1911 г. (стр. 649). В этой должности Н. Н. Мирбах, с 14.11.1914 г. генерал-майор (ст. 30.08.1914), состоял по день своей гибели в бою 10 апреля 1915 г.

Таким образом фотография не могла быть сделана по случаю передачи должности командира 11-го гусарского Изюмского полка генерал-майором Л. Н. Вельяшевым полковнику Н. Н. фон Мирбаху. На 12 июня 1910 г., когда Мирбах вступил в должность командира

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

106

полка, Л. Н. Вельяшев был уже командиром 1-й бригады 11-й кавалерийской дивизии. Соответственно, не могло быть и передачи должности.

Возвращаемся к фотографии. На электронной копии фотографии ясно виден правый погон Л. Н. Вельяшева и левый погон Г. П. Розалион-Сошальского. Не вызывает ни малейшего сомнения, что оба в звании генерал-майора. Георгий Петрович получил это звание 22 июля 1912 г., а 10 января 1913 г. вступил в командование 2-й бригадой 11-й кавалерийской дивизии. В состав этой бригады, как я уже говорил, входил 11-й гусарский Изюмский полк. Т.е. фотография не могла быть сделана ранее 22.07.1912 г. Но не могла быть сделана позже 23.03.1914 г., когда Л. Н. Вельяшев был уволен в запас.

Учитывая все вышесказанное, я пришел к выводу, что предположительно фотография сделана 27 июня 1913 г. по случаю празднования 262-й годовщины основания 11-го гусарского Изюмского полка. На полковой праздник Л. Н. Вельяшев был приглашен как бывший командир полка, а Г. П. Розалион-Сошальский – как командир бригады.

Фотография 5 – предоставлена Еленой Витковской. На фотографии изображен Г. П. Розалион-Сошальский в парадном мундире. Фотография, судя по тиснению в правом нижнем углу, сделана в 1913 г.

Highslide JS
Фото 3.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

107

Highslide JS
Фото 4.

Highslide JS
Фото 5.

Появление фотографии тоже имеет свою историю. При составлении списка репрессированных в Полтавской губернии и области в книге «Реабілітовані історією. Харківська область» была найдена следующая информация о Петре Семеновиче Розалион-Сошальском – сыне Семена Петровича: «РОЗАЛЬЙОН-СОШАЛЬСЬКИЙ Петро Семенович народився 1885 р. і проживав у Харкові. Національність невідома, з дворян, освіта незакінчена вища, позапарт. Головний механік ХТО ім. Комінтерну. Заарештований 5 листопада 1930 р. як член к.-р. шкідницької організації (статті 54-4, 54-7, 54-9, 54-11 КК УСРР), судовою трійкою при колегії ДПУ УСРР 22 бе­резня 1931 р. винесено ухвалу про розстріл із заміною на 10 років позбавлення волі в концтаборі, а ухвалою від 1 серпня 1931 р. достроково звільнений з-під варти з випробним терміном 3 роки. Виїхав з родиною до м. Єнакієве Єнакіївського р-ну, у 1953 р. помер у с. Рев’якине Ясногорського р-ну Тульської обл. Реабілітований 30 січня 1960 р.».

Елена Витковская, получив эту информацию, съездила в с. Ревякино и разыскала потомков Петра Семеновича. Как оказалось, они, несмотря на жизненные испытания, смогли сохранить фотографию Георгия Петровича Розалион-Сошальского.

Сейчас готовится к изданию полевой дневник Г. П. Розалион-Сошальского. Очень надеюсь, что работа над дневником, прежде всего работа в архивах, принесет новые открытия, и фотогалерея Георгия Петровича пополнится новыми фотографиями.

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

108

Список источников:

  1. Волков С. В. Офицеры армейской кавалерии: Опыт мартиролога. — М: Русский путь, 2004. - 624 с.
  2. Павловский И. Ф. «Исторический очерк Петровского Полтавского Кадетского Корпуса». - Полтава, 1890.
  3. Реабілітовані історією. Харківська область: Книга перша. - Ч. І / ДП «Редакційно-видавнича група Харківського тому серії «Реабілітовані історією»». - К., X.: Оригінал, 2005. - 800 с: іл.
  4. Ромашкевич А. Д. Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса с 1-го октября 1910 г. по 1-е октября 1911 г. Год восьмой. - Полтава, 1911. - стр.126.
  5. Ромашкевич А. Д. Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса с 1-го октября 1911 г. по 1-е октября 1912 г. Год девятый. Полтава. 1912. - стр.173.
  6. Ромашкевич А. Д. Материалы к истории Петровского Полтавского кадетского корпуса с 1-го октября 1912 г. по 1-е октября 1913 г. Год десятый. Полтава. 1913. - стр.137.
  7. Список генералам по старшинству. Составлен по 15 апреля 1914 г. СПБ, 1914. - стр.766
  8. Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1910 г. СПБ, 1910. - стр. 186.
  9. Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 марта 1914 г. СПБ, 1914. - стр.235.
  10. Список полковникам по старшинству. Составлен по 1 ноября 1909 г. СПБ, 1909. - стр.216, 605.
  11. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://grwar.ru
  12. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://histpol.pl.ua
  13. [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://regiment.ru/reg/III/C/11/1.htm#

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

109

УДК 322(477.53)

Віктор РЕВЕГУК, Надія КОЧЕРГА (Полтава)

Спроба відродження УАПЦ на Полтавщині (1941-1945 рр.)

Протягом перших двадцяти років більшовицького режиму на Полтавщині «войовничі атеїсти» знищили майже всі діючі православні церкви. Культові споруди радянською владою використовувалися для господарських потреб або стояли поруйновані, як німі свідки комуністичної жорстокості й нетерпимості. З приходом німців ситуація в релігійному житті Полтавщини різко змінилася. Намагаючись здобути прихильність українського народу, вони спочатку не перешкоджали релігійним уподобанням полтавців. До того ж, їм імпонувала роль «визволителів» від безбожної влади більшовиків в очах багатьох віруючих.

На початку радянсько-німецької війни Головне командування вермахту видало низку розпоряджень, які стосувалися ставлення німців до релігійних почуттів українців, суть яких зводилася до того, щоб « релігійній діяльності цивільного населення не сприяти і не перешкоджати» [1]. Тому в перший період окупації німці дотримувалися політики невтручання у внутрішньоцерковні справи, що сприяло відродженню релігійного життя в Україні. З самого початку воно проходило шляхом одночасного створення двох паралельних конфесій православ’я: Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), яка виступала як національна церква українського народу і була знищена ще в кінці 20-х – на початку 30-х років, та Автономної православної церкви, канонічно підпорядкованої Московському патріархату Російської православної церкви – єдино дозволеної в СРСР. Відсутність єдності в українському православ’ї вміло використовували в своїх інтересах окупанти з тим, щоб не допустити створення загальноукраїнських церковних структур.

Політика німців щодо УАПЦ була двоякою: з одного боку її протистояння Російській православній церкві було на руку окупантам, а з другого – УАПЦ могла перетворитися на центр згуртування національних сил українського народу, що аж ніяк не відповідало їх політиці стосовно України. Безперечно одне: гітлерівці дозволяли існування православної церкви в України лише доти, доки вона могла служити їх інтересам.

Одночасно з відродженням релігійного життя на Полтавщині почали створюватися й обласні координаційні центри обох православних конфесій. На початку жовтня 1941 року була організована Українська церковна рада, як тимчасовий орган з відродження УАПЦ

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

110

на Полтавщині. Очолив її священник О.М.Шевченко. Церковна рада мала діяти до скликання обласного єпархіального з’їзду та церковного Собору в Києві, які мали стати координаційним центром розбудови УАПЦ і створити відповідну церковну ієрархію [2].

Наприкінці грудня 1941 року на зміну Церковній раді було створене Єпархіальне управління УАПЦ, яке очолив протоієрей Олексій Потульницький у недалекому минулому — в’язень сталінських концтаборів, а з приходом німців — настоятель Покровської церкви в Полтаві. Заступником О. Потульницького став настоятель Спаської (згодом – Миколаївської) церкви отець Павло Бойко. Обов’язки секретаря Єпархіального управління УАПЦ виконував Демид Бурко. У 20-ті роки всі вони були активними діячами УАПЦ, а після її розгрому більшовиками зазнали репресій з боку радянської влади.

Формально на Полтавщині існувало дві єпископські кафедри, які тяжіли до Харківського центру УАПЦ. Проте призначеному на Полтавську єпархію О. Ігорю (Губі) окупаційні власті заборонили обіймати єпископську кафедру. Єпископом Лубенським і Миргородським у червні 1942 року став Сильвестр – колишній професор української мови та літератури Кременчуцького учительського інституту [3]. До кінця німецької окупації він залишався фактичним керівником УАПЦ на Полтавщині.

У розбудові УАПЦ особливо помітні успіхи спостерігалися в перший рік окупації, позаяк ця церква була найбільш близькою і зрозумілою українському народові. Служба в ній велася рідною українською мовою. 21 листопада 1941 року церква відкрилася в Диканьці і Нижніх Млинах, 30 листопада – в Руновщині, 18 грудня – Миколаївська церква в Полтаві. Під час церковної літургії в ній співала Українська хорова капела під орудою хормейстера Полтавського музично-драматичного театру Шаповаленка. Місцева окупаційна преса відзначала, що стіни храму не могли вмістити всіх віруючих, серед яких було багато дітей та молоді. У квітні 1942 року на Полтавщині налічувалося 27 парафій УАПЦ, а червні цього ж року – вже 61 [4].

Велику роботу з відродження УАПЦ на Полтавщині провів єпископ Переяславський Мстислав (Степан Скрипник) – небіж голови Директорії УНР Симона Петлюри. Його авторитет як духовного пастиря серед віруючих був незаперечним. Один із керівників німецької окупаційної влади професор Рейнхардт відзначав у вересні 1942 року: «Найважливіша духовна персона в Києві – це висвячений у травні цього року в єпископи православної церкви політикан Мстислав»[5].

17 липня 1942 року він прибув до Полтави і того ж дня провів у Покровській (Архієрейській) церкві урочисту соборну службу. Єпископ

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

111

Highslide JS
Рис.1. Миколаївська Малобудищанська церква

Мстислав мав також чисельні зустрічі з духовенством Полтавщини, висвятив священників, брав участь у масових хрещеннях народу, виданні богословської літератури тощо.

Відбудова поруйнованих комуністами храмів стала справді всенародною справою. Там, де культові споруди не збереглися, під церкви використовувалися інші приміщення. Лубенські автокефалісти під церкву зайняли один із цехів місцевого шкіряного заводу, в Оболоні – приміщення колишнього райвиконкому, у Машівці – районного Будинку культури, у Нових Санжарах і Кишеньках – закриті окупантами школи.

Якщо знайти приміщення для відправлення релігійних потреб все ж було можливо, то заповнити вакансії священників було ніким. Як свідчить проведена в жовтні 1941 року реєстрація духовенства, на Полтавщині вціліло лише 89 священників, головним чином літнього віку [6]. Зважаючи на їх гостру нестачу, єпархіальне управління УАПЦ 10 квітня 1942 року відкрило в Полтаві шестимісячні богословські курси, де навчалося понад 30 слухачів переважно з вищою освітою. Ректором із часу заснування курсів був

О. О. Потульницький. Слухачами курсів стали і окремі учасники похідних груп ОУН, які врятувалися після проведених гестапо у квітні 1942 року розстрілів українських патріотів: Микола Соколовський (псевдо – Біда), Василь Шарий, Володимир Козир та сотник УНР Шкода, який у період окупації повернувся в Україну з еміграції [7]. Крім

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

112

богословських наук слухачі курсів вивчали філософію, психологію, педагогіку, українознавство та німецьку мову. Серед викладачів богословських курсів були видатний український педагог Григорій Ва-щенко та професор Прядкін. Декілька разів курси відвідали єпископи Сильвестр та Мстислав.

Керівником богословських курсів на початку 1943 року став архімандрит Досифей, а радником з освітніх справ – протоієрей Рахубовський. Курси зробили два випуски слухачів, котрі були висвячені в сан священників і направлені у сільські приходи Полтавщини. Завдяки вжитим заходам уже на кінець 1942 р. псаломщики в автокефальних церквах області були замінені священиками.

Протягом 1941-1945 років на Полтавщині було відкрито три жіночих монастирі (у Полтаві, Козельщині та Золотоноші) і 343 церкви та молитовних будинки, включаючи в 1941 р. – 74, 1942 р. – 193, 1943 р. – 46, 1944 р. – 28 і в 1945 р. – 2. За підрахунками Ю.Волошина серед діючих храмів Полтавщини 176 були автокефальними [8]. За браком статистичних даних важко судити про кількість віруючих загалом і вірних УАПЦ зокрема. Спроба священників вести їх облік наражалася на заборону німецьких властей.

Окрім суто релігійних справ, УАПЦ проводила велику благодійну роботу, організовуючи віруючих на допомогу сиротам, інвалідам, людям похилого віку, біженцям, - усім, хто залишався без засобів до існування в часи воєнного лихоліття та потребував опіки та допомоги. З ініціативи священника УАПЦ села Жуківки Машівського району О.Федора Забіяки та його дружини 30 червня 1942 року був влаштований сніданок для 600 радянських військовополонених, яких німці гнали через село. Полоненим на дорогу було роздано також по 400 г. хліба та надана медична допомога [9]. Прихожани Успенського собору в Миргороді зібрали в лютому 1942 року для військовополонених 1937 крб. [10], а у квітні 1943 року для благодійного товариства «Братерство» - 950 крб. [11].

Знані на Полтавщині священники УАПЦ О.О.Потульницький і О.Д.Бурко та їхні дружини Зінаїда Потульницька і Антоніна Кушнір-Бурко стали ініціаторами створеного в листопаді 1941 року Полтавського комітету Українського Червоного Хреста (УЧХ), основним завданням якого було надання допомоги українським військовополоненим, жертвам більшовицького терору, сиротам, інвалідам та всім нужденним та знедоленим. Полтавський комітет УЧХ існував виключно на пожертви населення і підтримував тісні зв’язки з обласним єпархіальним управлінням УАПЦ, якому для видання духовних книг українською мовою позичив 25 тисяч карбованців. На ці кошти

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

113

Єпархіальне управління УАПЦ придбало молитовники та Євангіліє для своїх віруючих, які розійшлися не лише серед громад УАПЦ на Полтавщині, але й по інших регіонах України [12].

Швидке й неконтрольоване німцями відродження УАПЦ та її намагання створити загальноукраїнський координаційний центр викликало все більше їх занепокоєння. Після чисельних страт українських патріотів на початку 1942 року УАПЦ стала предметом прискіпливої уваги окупантів. У ній вони вбачали один із осередків українського національно-визвольного руху. На підставі розпорядження рейхскомісара України Е. Коха від 1-го червня 1942 року про правові відносини релігійних організацій окупанти посилили втручання у церковне життя українців. Зокрема, німецьким гебітскомісарам надавалося виключне право контролю за відкриттям нових церков і реєстрації церковних громад, затвердження і звільнення священників. Українські старости районів повністю усувалися від церковних справ. Незареєстровані німцями церковні громади штрафувалися і розпускалися. Навіть релігійні відправи відбувалися лише з дозволу гебітскомісарів, але за григоріанським, а не юліанським календарем, як це прийнято у православних християн [13].

З великими труднощами єпископу Сильвестру вдалося домогтися дозволу Полтавського гебітскомісара на відправлення в листопаді 1942 року панахиди на могилі І.П.Котляревського, та й то лише за умови, що під час неї не буде проповіді єпископа, демонстрації населення і триватиме вона не більше 20 хвилин. Незважаючи на грубе втручання німців у духовні справи українців, слухачі пастирських курсів раділи і такому обмеженому святові. Василь Шарий та Володимир Козир зробили із свіжої хвої великого зеленого тризуба, оповили його широкою жовто-блакитною стрічкою і поставили біля надгробка поета. На панахиду прибули чисельні гурти полтавців та півчі двох церков УАПЦ – Покровської та Миколаївської. Не забарилися й гестапівці з вівчарками. Коли запала тривожна тиша, владика Сильвестр усупереч забороні розпочав проповідь і заспівали півчі. Присутні щиро молилися, але панахида враз увірвалася після помаху руки гестапівця, коли минуло 20 хвилин відведеного часу. Невдо-волено гули люди, котрі, посилаючи німі прокляття на голови окупантам, почали поквапливо розходитися [14]

Отже, у ставленні гітлерівців до УАПЦ чітко простежується два періоди: перший – від початку окупації і до весни 1942 року, коли Полтавщина перебувала в підпорядкуванні німецького фронтового командування. У цей час відбувався неконтрольований окупантами процес відродження православних храмів і стровення церковних

Полтава і Полтавщина: містобудування та історико-архітектурні дослідження

114

громад УАПЦ. Другий етап відродження УАПЦ розпочався з переходом Полтавщини в управління цивільної німецької адміністрації. Потяг полтавців до рідної церкви викликав протидію з боку німців, які вбачали в цьому чинник національного відродження, що суперечило колонізаторській політиці нацистів, спрямованій на знищення будь-яких проявів української державності і цілковите поневолення українського народу. Діяльність УАПЦ була поставлена під повний контроль німецьких окупантів.

Після повернення радянської влади на Полтавщину переслідування УАПЦ посилилося ще більше, хоча відкриті при німцях церкви продовжували діяти. Згідно постанови уповноваженого у справах Російської православної церкви при Раднаркомі УРСР від 5 квітня 1944 року «функціонування церков, що були відкриті в період німецької окупації (фактично діючі на сьогодні) припиняти не слід» [14]. Проте реєстрація нових церковних парафій майже припинилася: протягом 1945-1949 років на Полтавщині були зареєстровані лише 3 церкви [15].

До кінця 1945 року всі автокефальні церкви Полтавщини були передані в підпорядкування Московського патріархату Російської православної церкви, яка була одним із засобів русифікації українського народу. Священник Миколаївської церкви в Полтаві О. П. Бойко, формально визнавши зверхність Московського патріархату, аж до 1948 року проводив богослужіння українською мовою, доки єпископ Полтавський Палладій не заборонив йому це робити [16]. В умовах радянської влади українській церкві місця не було.

Список джерел:

  1. Пащенко В. Православ’я в новітній історії України. – Полтава, 1997. – ч.1.–с.30.
  2. Волошин Ю. УАПЦ на Полтавщині в роки другої світової війни //Український церковно-визвольний рух і утворення УАПЦ. –К.,1997. – с.174.
  3. Рідне слово (Лубни). – 1942. – 18 червня.
  4. Голос Полтавщини. – 1942. – 20 червня.
  5. Державний архів Полтавської області (ДАПО). – Ф.Р – 4085.– Оп.4. – Спр.95. – Арк.62.
  6. Пащенко В.Назв.праця. – с.57.
  7. ДАПО. –Ф.Р –4085. –Оп.16. –Спр.10. –Арк.77.
  8. Волошин Ю. Назв.праця. –с.177.
  9. ДАПО. –Ф.Р -2561. –Оп.1. –Спр.3. –Арк.76.
  10. Голос Полтавщини. –1942. – 12 липня.
  11. Відродження (Миргород). –1942. – 14 лютого.
  12. Миргородські вісті. -1943. – 1 липня.
  13. ДАПО.- Ф.Р – 2434. –Оп.17. –Спр.2. –Арк.18.
  14. Там само. –Ф.Р -4085. –Оп.17. Спр.2. –Арк.18.
  15. Там само. –Оп.4. –Спр.95. –Арк.5.
  16. Там само. –Оп.16. –Спр.15. –Арк.6.

Історія і теорія архітектури

115

УДК 711.

Богдан ПОСАЦЬКИЙ, Аліса ПІЖОВСЬКА (Львів)

Культурна функція у значнішому місті
(на прикладі Львова)

Анотація. Посацький Б.С, Піжовська А.М. Культурна функція у значнішому місті (на прикладі Львова) У статті висвітлені містобудівні підходи до розташування культурного комплексу понадрегіонального значення у значнішому історичному місті.

Ключові слова: культурна функція, історичний осередок міста, мистецький осередок, мистецький комплекс.

Аннотация. Посацкий Б.С., Пижовська А.Н. Культурная функция в значительном городе (на примере Львова). В статье освещены градостроительные подходы к размещению культурного комплекса надрегионального значения в крупном историческом городе.

Ключевые слова: культурная функция, исторический центр города, центр искусств, художественный комплекс.

Постановка проблеми. У сучасному глобалізованому світі відбувається зміна функціональної структури багатьох міст відповідно до загальних процесів територіального перерозподілу продуктивних сил. Під впливом ринкових вимог виробництво переноситься у інші регіони та міста, натомість прискореними темпами починає розвиватися сфера обслуговування. Особливо це стосується посткомуністичних країн, в тому і України, де у «соціалістичному минулому» ця сфера функціонувала за рахунок державної підтримки і була розвинута відносно слабо. Сьогодні у сферу обслуговування фактично входять усі послуги, які надаються за оплату, в тому і культура у широкому сенсі цього поняття.

Функція культури в Україні у минулому історичному періоді існувала виключно завдяки державному фінансуванню як одна з галузей суспільно-економічної діяльності суспільства. Сьогодні ситуація радикально змінилася, державна підтримка стала обмеженою і недостатньою для існування і, тим більше, розвитку культурної функції. Така ситуація характерна також і для розвинутих країн, де вже десятиліття тому почалися пошуки способів узгодження функції культури з вимогами ринкового господарювання.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. У світі накопичено значний досвід проектування і спорудження культурних осередків, деякі з них стали новими «візитними картками» міст [4;5;6].

Історія і теорія архітектури

116

Формулювання мети наукової праці: Мета праці полягає у визначенні містобудівних передумов розташування осередку культурної функції у значнішому історичному місті.

Виклад основного матеріалу. У процесі розвитку міст наприкінці ХХ ст. стало зрозумілим, що культурна функція може набути містоутворюючого значення у поєднанні з туристичною функцією, які у комплексі можуть стати суттєвим чинником розвитку поселень різної величини. З цією метою Радою Європи, починаючи з 1993 р. обирається місто (чи декілька міст) – яким надається титул «Культурна столиця Європи» даного року. Наприклад, такими містами були Генуя, Рим, Таллінн, Краків [1]. Надання цього титулу сприяло зростанню популярності і туристичного руху і стало приносити значні доходи у міські бюджети. Тому отримання цього почесного титулу сьогодні обумовлене численними вимогами і є предметом конкурентної боротьби міст-претендентів.

Тут слід підкреслити, що, окрім загальної «культурної палітри» міста, особлива увага при цьому звертається на кількість та стан збереження і експозиційні якості історико-архітектурної спадщини у тому чи іншому місті та умови показу пам’яток туристам. У цьому сенсі важливим чинником стає включення пам’яток у Список всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО, що суттєво сприяє підвищенню їх популярності на туристичному ринку.

В Україні також вчинено спробу долучитися до європейської тенденції і визначити «місто культури» даного року. Однак, донині єдиним титулованим цим званням містом залишається Львів, визнаний містом культури України у 2009 р. [2]. Як відомо, Львів характерний широкою і різноманітною «культурною палітрою», яка складається з численних традиційних закладів культури (музеїв, театрів, бібліотек, десятків невеликих арт-галерей тощо) так і унікального історичного ландшафтно-урбаністичного комплексу, внесеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО у 1999 р. У Львові постійно відбуваються численні мистецькі фестивалі, художні виставки, особливо помітною подією є щорічний Форум видавців книг, цього року у вересні успішно відбувся ХХ ювілейний форум.

Водночас, слід наголосити, що всі ці події загалом концентруються у історичному осередку міста, перевантаженому транспортним і пішохідним рухом. Функціональне перевантаження території історичного осередку стало особливо помітним після проведення у Львові ігор футбольного чемпіонату ЄВРО-2012, який сприяв різкому збільшенню туристичного руху у місті. Зростання кількості туристів

Історія і теорія архітектури

117

обумовило створення великої кількості барів, кафе, ресторанів, переважно у перших поверхах та підвалах історичної забудови.

Вулички старого міста у літній час перетворилися на «літні майданчики», де ті ж заклади громадського харчування розширюють свою діяльність. Тут можна додати, що багато з них демонструють продукти європейської або регіональної кулінарної культури відповідно до побажань клієнтів. До цього слід додати крамниці творів мистецтва, сувенірів, солодощів, особливо «львівського шоколаду». Таким чином, можна вважати, що під впливом ринкового попиту відбулася функціональна реструктуризація простору історичного осередку міста. Відносно забудови це явище набуло постійного характеру, а відносно вуличного простору – сезонного.

Разом з тим, заклади традиційного культурного призначення, а особливо музеї (з унікальними мистецькими колекціями), відчувають хронічну нестачу експозиційних площ та інших приміщень для проведення масових заходів і тим самим, до залучення ширшого кола шанувальників мистецтва.

Стає актуальним розширення культурної функції Львова на нові території, створення сучасних мистецьких осередків комплексного характеру поза історичним центром міста. Концепція формування великого культурного комплексу на базі кількох установ була висунута архітектором Ярославом Новаківським у 1969 р. Проектом передбачалося створення великого «культурного кварталу» у історичній частині Львова, враховуючи близькість розташування будівель Національного музею (тоді Державний музей українського мистецтва), Галереї мистецтв (тоді Львівська картинна галерея) та Наукової бібліотеки імені В. Стефаника і використовуючи територію тв. споруди колишньої Цитаделі [3]. На жаль, прогресивна і спрямована у майбутнє концепція Новаківського не була реалізована, однак, на нашу думку, до формування нових мистецьких осередків у Львові слід повернутись, враховуючи сучасні суспільно-економічні реалії, використовуючи і беручи за приклади зарубіжний досвід.

Впродовж останніх десятиріч у різних країнах було збудовано багато нових мистецьких осередків, що відрізняються як територіальним розташуванням так і функціональним наповненням. Всередині міських кварталів кінця ХІХ ст. розташовані «музейні квартали» у Відні і Брюсселі, поряд з історичним містом Сантяго де Компостел-ла (Іспанія) збудовано «місто культури», успішно функціонує великий сучасний архітектурно-ландшафтний комплекс «Музей Гетті» в Лос-Анджелесі. В стадії будівництва знаходяться «Квартал культури

Історія і теорія архітектури

118

Ковлун» в Гонконгу та масштабний культурний комплекс «Культурна дільниця Саадіят» у еміраті Абу Дабі [4;5;6].

В реаліях ринкової економіки сучасний мистецький осередок слід розглядати як об’єкт масового відвідування регіонального чи понад регіонального значення, він має надавати широкий спектр культурно-освітніх послуг. З іншого боку, мистецький осередок має бути помітним просторовим акцентом у місті, «впізнавальним» об’єктом, який запам’ятовується завдяки характерному архітектурному образу.

Виходячи з цих передумов, у Львові слід вести мову про мережу мистецьких осередків, яка може складатися з кількох територіальних комплексів: А. сформований комплекс культурних закладів в межах території, включеної до Списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО; Б. архітектурно-ландшафтний культурний комплекс «Цитадель»; В. архітектурно-ландшафтний культурний комплекс «Знесіння» на території однойменного ландшафтного заповідника; Г. архітектурно-ландшафтний культурний комплекс «Кортумова гора». Територіально всі комплекси знаходяться в історичному ареалі Львова.

Highslide JS
Рис. 1. Розташування культурного комплексу А у Львові

Історія і теорія архітектури

119

Highslide JS
Рис.2. Концепція розташування територіальних культурних комплексів у Львові

Висновки. Комплекси А і В склалися впродовж тривалого часу і сьогодні функціонують, натомість комплекс Б і Г є предметом концептуального містобудівного і архітектурного проектування. Їх території мають складну історію, зокрема, пов’язану з трагічними подіями Другої світової війни. З іншого боку, ці території мають земельні резерви, зручну транспортну доступність і багатий ландшафтно-просторовий потенціал, що надає їм інвестиційної привабливості. Формування таких комплексів дозволило б у певній мірі розвантажити історичний центр Львова та створити умови для подальшого розвитку культурної функції у місті і посилення її містоутворюючої ролі.

Список джерел:

  1. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.uk2.www.ct.lviv.ua
  2. Посацька Д. Український пантеон. Плани розбудови Національного музею у Львові у 1920- 60-х рр./ Народознавчі зошити. 2004. № 5 - 6 (59 - 60). - С. 877.
  3. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.ru.wikipedia.org
  4. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.getty.edu
  5. [Електронний ресурс]. Режим доступу: www.earth

Історія і теорія архітектури

120

УДК 72.01

Светлана ШУБОВИЧ, Юлия ЖМУРКО (Харків)

Проблема «интересного» в композиции города
на примере исторической среді Харькова

Аннотация. Композиция исторически сложившихся городских ансамблей исследована с точки зрения имманентно присутствующей в их художественной основе категории «интересного». Показано, что интересной архитектурную среду делает система смыслообразов, развивающаяся в пространстве и времени и формирующая в финале напряженную кульминацию, требующую разгадки.

Ключевые слова – смыслообраз, композиция, историческая среда, интеллектуальная и художественная направленность архитектуры.

Анотація. Композиція міських ансамблів, які склалися історично, досліджена з точки зору іманентно присутній в їх художній основі категорії «цікавого». Показано, що цікавим архітектурне середовище робить система смислообразів, які розвиваються у просторі і часі і формує в фіналі напружену кульмінацію, що потребує розгадування.

Ключові слова – смислообраз, композиція, історичне середовище, інтелектуальна і художня направленість архітектури.

Постановка проблемы. Поднятой проблемой является недостаточность традиционных методов композиционного анализа для оценки архитектурной среды с точки зрения соотнесения ее с духовной природой человека.

Традиционно предметом теории архитектурной композиции являются вопросы эстетического воздействия архитектурных форм на зрителя. Но при всей разработанности в композиции принципов морфологического анализа невозможным остается ответ на вопрос: почему одна композиция (ансамбль) воздействует на эмоции зрителя, а другая – оставляет равнодушным? Почему одно произведение архитектуры трогает душу, а другое только впечатляет размахом или экстравагантностью.

Анализ источников. Исследование опирается на работы Ю. Лот-мана, Я. Голосовкера, У. Эко, М. Эпштейна и других специалистов, поднимавших в своих трудах тему интересного как категории эстетики, культуры, философии.

Цель работы – показать категорию интересного как гуманитарную категорию архитектуры.

Історія і теорія архітектури

121

Изложение основного материала.

С философской точки зрения «интересное» определяют как отношение достоверности к вероятности. Чем более достоверна и чем менее вероятна та или иная идея, тем она интереснее [1]. Я. Голо-совкер акцентирует внимание на интеллектуальном приоритете «интересного». Он пишет об интеллектуальной чувственности, «когда смыслообраз воображения - в искусстве или философии - возбуждает и заинтересовывает нашу интеллектуальную чувственность» [2: 226].

Смысл «интересного» как термина Я. Голосовкер видит в следующем: «Интересное - как любопытное, необычное, необычайное, небывалое, - как нечто новое, оригинальное, удивительное, сверхъестественное, чудесное, чудовищное, - как ужасающее, потрясающее (то есть любопытное с ужасом), — «интересное» - как все, что сверх нормы: Квазимодо, античная Химера, джинны. Интересное - как таинственное, загадочное, неведомое, как нечто нас особенно волнующее, - как наше тяготение к тайне» [2:228]. Как особый вид, Я. Го-лосовкер выделяет «эстетически-интересное и научно-интересное, - и в аспекте науки как бескорыстного знания, как бы возрожденного «гнозиса», и в аспекте утилитарном как нечто практически применимое» [2:230].

Архитектура как вид искусства призвана являть воплощение многопланового смысла реальности, которое в художественных образах передается как «вибрация смысла, как многомыслие, передающее многоплановость замысла» [2].

Философ М. Эпштейн обращает внимание на развернутое во времени напряжение и ожидание благоприятной разрядки, заложенное в понятии «интересное». Он отмечает, что слово «интересное» восходит к понятию финансового интереса, и только с XVIII в. стало использоваться для обозначения любопытного, вызывающего интеллектуальный интерес. В финансовых операциях меркантильный интерес возрастает по мере того, как вложение увеличивается, а вероятность успеха снижается: наибольшую прибыль приносят самые рискованные вложения. «Чем меньше гарантии, тем больше интереса» [1]. В мировой культуре наиболее интересным, центральным событием западной цивилизации, является мысль о преодолении смерти. Следовательно, интересное это «не просто сфера каких-то поверхностных увлечений, оно лежит в основании нашей культуры [1]. В приложении к эстетике городской среды можно рассуждать о неком сюжете и его развитии во времени с последовательным увели-

Історія і теорія архітектури

122

чением напряжения (образно - борьбой жизни и смерти). Я. Голосов-кер выделяет узловые - содержательные моменты текста как формирующие смыслообраз, ответственный за «интересное» в сюжете.

Принцип «интересного» как воплощение смыслообразов можно проследить в исторических структурах города – наиболее содержательных и информационно наполненных, интересных.

1. Улица Краснооктябрьская (бывш. Конторская) входит в структуру исторического ядра Харькова. Она проложена через исторический район Гончаровку от Холодной горы к историческому центру города. Улица сформировалась как внешняя (ахтырская) дорога, входящая в город с запада. Ее направление определила балка в склоне Холодной горы, облегчающая спуск и подъем при общем крутом рельефе склонов горы, и центр залопанской слободы, отмеченный Рождественской церковью. Сейчас на месте церкви располагается небольшой сквер.

После прокладки железной дороги начинает активно развиваться северная часть Залопанья; улица Краснооктябрьская переходит в ранг периферийных. При этом важно, что улица, вероятно благодаря периферийности, сохранила свои аутентичные качества. Это отличает ее от большинства улиц Залопанья, преобразованных генеральными планами XIX в. в сухую сетку.

Дорога, ведущая к городу извне, как правило, ориентирована на архитектурные доминанты, информирующие о его центре. Для ул. Краснооктябрьской такой доминантой в XVII в. должен был быть Успенский собор (1657 г. - деревянный; 1687 г. и 1783 г - каменный пятикупольный собор) и его колокольня, которая имела шатровое завершение и располагалась на Нагорном плато южнее колокольни существующей сейчас. Но до доминант Харьковской крепости целью и ориентиром служила Рождественская церковь в долине р. Лопань. Она, как и окружающая ее слобода, была основана раньше, чем вертикали крепости. По Д.И. Багалею церковь Рождества существовала здесь уже в 1655 г. Эта двойная структура доминант – в долине у реки и на плато создавала пространственную и смысловую игру, в которой работали два центра – слободской и крепостной. Вопрос, какой из них мог восприниматься более важным в XVII в. – остается открытым. Это связано с функционированием новой крепости и ранее сложившихся слобод, с достаточно независимым населением [6], формально обязанным служить в крепостном гарнизоне, но проявлявшем достаточную свободу.

Історія і теорія архітектури

123

Улица, спустившись с Холодной горы, изгибается, повторяя изгиб реки, и заканчивается, упираясь в реку. Ее продолжением служил мост через р. Лопань (разрушен во время войны 1941-45 гг.). Через мост улица выходила на эспланадное пространство у стен крепости, со временем сформированное как торговая площадь. Ориентируясь последним отрезком уже не на доминирующие вертикали, а на торг, улица направление у слободской церкви меняла. Эта ситуация – ориентация внешней дороги на городские доминанты и направление последнего отрезка в сторону от архитектурных доминант на городской торг в долине, - создало основу для композиционно-пространственного сюжета, обусловленного местом и историей.

Структура интересного, таким образом, формировалась сменой визуального завершения улицы. Экспозиция сюжета начиналась на склоне Холодной горы, показывая город сверху. Финал был означен как противоположное - Нагорное плато с крепостью и соборами – целью путешествия. Была понятна задача – преодоление лежащей между ними долины. Далее следовал спуск вниз и погружение в ткань пространства низинного Залопанья. В низине на первом этапе перспективу улицы замыкали городские доминанты, выступающие в паре со слободской церковью. Городская доминанта выступала глубинным завершением композиции кадра, а слободская церковь создавала первый план или кулису, аналогично композициям живописных полотен классицизма. Следующий фрагмент улицы - от ул. Дмитриевской до ул. Энгельса (бывш. Рождественской – места расположения старинной церкви) ощутимо менял направление. Соответственно, изменялось соотношение улицы и замыкающих ее доминант.

На завершающем, коротком этапе от ул. Рождественской до реки доминанты уходили из виду, скрываясь за ближней застройкой. При въезде на слободскую площадь в центре внимания оказывалась только ее локальная доминанта - Рождественская церковь, а последний отрезок Ахтырской дороги, который вел к мосту через Лопань, был направлен в сторону от центрального ансамбля города. В видовом кадре появлялась новая цель – уходящее в глубину пространство торга и с XVIII в. в глубине – вертикаль Троицкой церкви на Подоле. Возникала ситуация, когда «вероятность успеха», т.е. вероятность достижения цели становилась минимальной. Возникала смыслообразная оппозиция: «меньше гарантии - больше интереса».

Історія і теорія архітектури

124

Алогичность кадра – с исчезновением цели делала сюжет особенно напряженным. Здесь в начале финального отрезка улицы формулировалась пространственная загадка.

Ее разгадка происходила несколько позже - в точке выхода улицы к открытому пространству реки. Здесь наступала неожиданная кульминация сюжета и разгадывалась загадка исчезнувшей доминанты. Доминирующий ансамбль возникал слева от направления улицы, возвышаясь над гладью реки. В раскрывшейся панораме открывался холм увенчанный крепостными башнями с массивом собора и вертикалью шатровой колокольни. В конце ХVII в. композиция была усилена возведенной севернее трехверхой Покровской церковью. Эстетическая эмоциональность раскрывшейся картины усиливалась прагматикой впечатления от надежной защищенности, которую несла крепость и собора как символа достигнутого «центра мира», сакральной середины обжитого места (рис.1).

Следует отметить, что на раннем историческом этапе (XVII - нач. XVIII в.) эмоциональность сюжета строилась на неявном контрасте. Застройка слободы была достаточно свободной и сквозь пустоты, так или иначе, просматривалась доминанта, не исчезая окончательно, а лишь мелькая за соломенными крышами хат и купами деревьев. Ситуация изменилась с удлинением на запад застроенной части бывшей внешней дороги, уплотнением застройки бывшей слободы, вошедшей в территорию города и строительством каменного здания казенной аптеки (1788 - нач. XIX в.) на выходе улицы к реке. Его длинный корпус слева плотно перекрывает вид на центральный ансамбль.

В 1783 г. деревянная слободская церковь была заменена на каменную пятикупольную, выполненную в стиле украинского барокко. Ее массив активнее привлекал внимание и с ближних точек сильнее конкурировал с городской доминантой, скрывавшейся за уплотнившейся застройкой. На рубеже XIX и XX вв. уплотняется правая, южная сторона улицы, оформляющая выход к реке: с нач. ХХ в. угол улицы и набережной занимает здание гостиницы Версаль (Красноок-тябрьская, 1, архит. Ю.С. Цауне); в 1887 г. возводится частный особняк (Краснооктябрьская, 3, архит. В. Г. Михаловский) с пластичными двухколонными обрамлениями оконных проемов и люкарнами на крыше. В результате между Рождественской церковью и рекой формируется плотно обстроенный узкий отрезок улицы, контрастно отличный от всего предыдущего полусельского свободного пространства. Этот узкий коридор гораздо более жестко уводил от городской

Історія і теорія архітектури

125

Highslide JS

Історія і теорія архітектури

126

доминанты. Тень, падающая от здания гостиницы усиливала эффект напряженного преодоления. Новые здания жестко ограничили улицу и придали последнему отрезку бывш. Ахтырской дороги большую динамичность и загадочность. Тема противостояния жизни и смерти здесь проявлялась особенно ярко. Причем эмоциональность усиливало явное доминирование «смерти» - тени [4].

Там ярче представала завершающая панорама центрального ансамбля, который к этому времени так же изменился. Исчезли деревянные стены крепости. Успенский собор стал выше, а его колокольня к сер. XIX в. была перенесена на новое место (1844 г., архит. Е.А. Васильев). Она предстала в виде столбчатой ампирной формы на кубическом основании высотой более 80 м увенчанной куполом. Вертикаль колокольни дополнялась вертикалями 40-метровой Покровской церкви с колокольней (каменная - 1688 г). Живописная группа городских доминант, вознесенная на плато, прекрасно просматривалась от выхода с улицы.

Следующий период развития композиции улицы связан со строительством на ней кондитерской фабрики справа у реки и особняка в модерне слева. Купол этого особняка стал новым акцентом, усилившим ритмическую характеристику удлинившейся улицы. Он, как и церковь, сопоставлялся в виде первого плана с завершающими глубинную композицию городскими доминантами, и прежде всего, колокольни Успенского собора.

Однако в это время уже не существовало начальной экспозиции, поскольку движение в город было направлено через заставу по более поздней Екатеринославской улице (сейчас Полтавский шлях). Остальная часть улицы – ее низинная часть с финальным «затрудняющим» восприятие отрезком и сейчас, когда потеряна церковь, продолжает «работать» и вызывает яркие эмоции. Структура смыс-лообразов, заложенная в прошлом, пока еще сохраняется и делает этот фрагмент Харькова интересным, требующим вчувствования в его скрытые смыслы.

2. Район Журавлевских склонов. Структура восточных (Жу-равлевских) склонов сформирована рельефом Нагорного плато, спускающегося от водораздела к реке Харьков. Здесь историческая архитектурно-пространственная среда сложнее. Ее характеризуют узкие крутые изгибающиеся улицы, дворики с перепадами по вертикали, смесь крупных и малоэтажных строений, стилистическая мозаика со значительной долей историзма и эклектики.

Архитектурная среда Журавлевских склонов сходит к реке вее-

Історія і теорія архітектури

127

ром улиц, по неярко выраженной балке, по которой проложена ул. Маршала Бажанова (бывш. Черноглазовская). В нее вливаются справа ул. Революции (бывш. Губернаторская) и проезд от ул. Дарвина, слева - ул. Демченко (бывш. Девичья) и ул. Мельникова (рис. 2). Здесь сформированы специфические переходные «пороговые» [5] фрагменты, увязанные с перепадами рельефа, которые формируют смыслообразы, близкие к финальному фрагменту ул. Красно-октябрьской. Наиболее интересен фрагмент ул. Маршала Бажанова на пересечении ее с ул. Потебни. Здесь улица выходит с плато на его бровку и резко опускается вниз. Этот ландшафтный эффект удачно обыгран архитектурой. На самом переломе рельефа расположен дом № 14 - бывш. доходный дом «Товарищества Гельферих-Саде» в стиле североевропейского модерна (1910-1914 гг. архит. А.И. Рже-пишевский). Архитектурный облик здания подчеркивают высокие щипцы, цитирующие архитектуру Германии XVII в. При взгляде снизу этот дом эффектно формирует образ башни, уводящей взгляд от земли в небо. Этому пока еще способствует как общий силуэт, так и специфические деревянные детали фасада. Но особенно ярко дом воспринимается при движении по улице сверху. В видовых кадрах улицы дом замыкает глубинную перспективу. Его тяжелый образ финальной точки на бровке контрастирует со светом неба. Дом формирует кулису, дверь, распахнутую в светлое пространство из тесного интерьера города. Тема борьбы смерти и жизни здесь налицо. За этим порталом резкий уклон улицы создает загадочную неопределенность, скрывая дальнейший путь вниз. Этот образ подчеркивает и следующее по улице здание – низкое, вытянутое, стоящее значительно ниже по рельефу, как бы уже шагнувшее вниз в поглотивший его хаос земной массы. «Вероятность успеха» здесь минимальна и формируемый смыслообраз это эмоционально фиксирует.

По левую сторону улицы этот узел сейчас формируется корпусом ХНАГХ, построенным в 80-х гг. XX в. Геометризованный массив вузовского корпуса изменил образ места. Вместо эффекта взлета и освобождения, фиксируемого красиво нарисованным домом, теперь сформирован эффект жесткого замыкания пространства. Вместо широкой светлой картины взгляду теперь предстает узкая щель, эмоционально затрудняющая выход. Образ портала стал жестко очерченным и, как следствие, более напряженным, требующим эмоционального усилия для его преодоления. По пути вниз через мост на площадь повторяющиеся эффекты преодоления формируют ритмический ряд, который воспринимается как кодовая структура данного пространственного локуса.

Історія і теорія архітектури

128

Второй пространственный портал сформирован на рельефном изломе ул. Революции. Здесь на бровке Журавлевских склонов расположены бывш. доходные дома № 16 и 18. Дом № 16, стоящий точно на бровке, фиксирует перелом рельефа двумя скульптурными группами кариатид под эркерами – единственными подобными группами на улице, выделяющими его из общей массы застройки. Эта пространственно-пластическая композиция на перепаде рельефа хорошо читается при взгляде вниз по улице, фиксируя, как и дом по ул. Маршала Бажанова, точку выхода изнутри наружу.

И здесь, как и в предыдущем случае, новым временем (и новыми архитекторами) были внесены свои коррективы. На противоположной стороне улицы возведено здание Дворца студентов ХНАГХ, резко сжавшее пространство выхода. Новый корпус на склон вышел вертикалью, видимой с дальних точек и по-новому фиксирующей характерный рельеф. Тема улицы Революции получила любопытное развитие и при взгляде снизу, когда ее начало фиксировано маленьким краснокирпичным особнячком рубежа XIX и XX вв. (последним, оставшимся из нескольких) в низине, а кульминацией стала модернистская стеклянная вертикаль Дворца студентов на бровке плато. Она вместе с портиком дома №16 стала эмоциональным фиксатором портальной структуры улицы на бровке, хотя и в значительной степени своим безапелляционным рационализмом выпала из масштабного и образного строя данного локуса.

Рассмотренные структуры, формирующие интеллектуально-эмоциональные смыслообразы имеют позитивную, мажорную окраску: поиск ответа стимулирует интерес, а нахождение ответа – всплеск положительных эмоций. Если загадку задает тьма, неопределенность границ, неясность, запутанность структуры, то очевидной разгадкой служит выход к свету, в ясное пространство, которое логически прочитывается и узнается как искомая, долгожданная цель.

Этот финальный момент очень важен, т.к. в миг разгадывания происходит, по У. Эко, преобразование исходного материала и вовлечение его в новую смысловую структуру [6]. Это одухотворяющий (эстетически и интеллектуально) момент всего действа. Его духовный аспект в этом случае заключается в том, что цель должна быть “выстрадана” человеком, который идет путем преодоления ритмических напряжений. Только после пережитого многоразового “умирания и рождения” возникает восторг понимания. Чем сложнее загадка-препятствие, тем ярче катарсис разгадки-финала.

Історія і теорія архітектури

129

Вывод

Структуры, формирующие смыслообразы, наглядно присутствуют в исторической среде города, делая ее интересной, т. е. упорядоченной-достоверной и вероятностной-загадочной одновременно. Напряжение кульминационных узлов реализуют обоснованное культурой тяготение к тайне и ее разгадке. Кульминационная разрядка после пережитого напряжения как усложняющий компонент - это главный фактор художественного интереса, вызываемого сложной исторической средой города. Смыслообразы, формируемые подобным образом, способствуют восприятию архитектурной среды как среды интеллектуальной, требующей напряжения для ее осмысления, т.е. усиливают интерес к ней и тем способны повысить гуманитарный статус среды в восприятии ее зрителем.

Список источников:

  1. Эпштейн, М. «Интересное» как категория культуры. Интернет-ресурс http://postnauka.ru/faq/7794
  2. Голосовкер, Я.Э. Избранное. Логика мифа. Я.Э. Голосовкер / М.; СПб.: Центр гуманитарных инициатив, 2010. - 496 с.
  3. Багалей Д.И., Миллер Д.П. История города Харькова за 250 лет его существования (с 1655-го по 1905-й год). В двух томах. Т. II (XIX-й и начало XX-го века). - Харьков: Изд. Харьков. гор. обществ, управл. 1912. - 973 с.
  4. Шубович С.А. Мифопоэтический феномен архитектурной среды /С.А. Шубо-вич. - Х.: ХНАМГ, 2012. - 177 с.
  5. Коптева, ГЛ. Семантика порога в архитектурной ритмике городской среды / ГЛ. Коптева. - Харьков: ХНАГХ, 2009. - 104 с.
  6. Эко У. Отсутствующая структура. Введение в семиологию. - СПб: ТОО ТК «Петрополис», 1998. - С. 204.

Історія і теорія архітектури

130

УДК 711.168

Дмитрий СКРИПНИК (Харків)

Богодухов как пример малого города Харьковщины

Анотація. Структура міст і особливості їх розвитку багато в чому залежать від геополітичної ситуації і соціально-економічних умов. У даній статті розглянуті композиційні, ландшафтні, транспортні, функціональні особливості структури малих міст Харківщини на прикладі міста Богодухова, як малої містобудівної структури.

Ключові слова: композиція, мале місто, структура, ландшафт, слобода, історичний центр міста.

Аннотация. Структура городов и особенности их развития во многом зависят от геополитической ситуации и социально-экономических условий. В данной статье рассмотрены композиционные, ландшафтные, транспортные, функциональные особенности структуры малых городов Харьковщины на примере города Богодухова, как малой градостроительной структуры.

Ключевые слова: композиция, малый город, структура, ландшафт, слобода, исторический центр города.

Постановка проблемы. Малые города представляют наиболее многочисленную группу в сети населенных мест Украины. На1.01.2003, в Украине было 350 малых городов (3/4общего количества городов страны). В них проживает 13% от общей численности населения Украины около 19% городского населения. Малые города играют важную роль в структуре расселения страны. На протяжении всей истории становления государственности, малые городские поселения были основными и наиболее устойчивыми элементами расселения. Структура городов и особенности их развития во многом зависят от геополитической ситуации и социально-экономических условий страны в различные исторические периоды. Города Харьковской области зародились как специфический вид поселений Слободской Украины и до сих пор содержат в своих структурах первоначальный генотип. Малые города, как правило, всегда находились на периферии урабанизационной деятельности и в значительной степени могли сохранить историко-культурный потенциал и аутентичную специфику. В настоящее время урбанистические и обратные дезурбанистические процессы грозят разрушить эти особенности и сложившиеся архитектурно-культурные стереотипы. Задачей становится понять архитектурно-градостроительные особенности малых

Історія і теорія архітектури

131

городов Слобожанщины с целью прогнозирования перспектив их дальнейшего градостроительного развития.

Анализ источников. Данные о городской структуре городов региона начали собирать еще в XVII. Существовавшая в то время структура городов прослеживается по Харьковским регистрам. По распоряжению Екатерины II в 1777 году все губернаторы и наместники должны были создать описания доверенных им территорий. Для ускорения данной работы, по указанию императрицы, была создана специальная комиссия во главе с членом Академии наук и искусств П.О. Саймоновым. Её основной целью было сбор, описание провинций и создание на их основе общего описания Российской империи [2]. В конце XIX – начале XX веков историю и географию городов Харьковщины затрагивали в своих трудах И. Катаев «Обзор рукописных памятников по истории Слободской Украины, хранящихся в Военно-Ученом совете в Санкт-Петербурге» (1901г.), Д. И. Багалей в таких трудах как «Краткий исторический очерк торговли. В Харьковском крае в XVII и XVIII вв.» (1888), «Материалы для истории колонизации и быта Харьковской и отчасти Курской и Воронежской губерний» (1890), «Історія Слобідської України» (1918). Советский период стал следующим этапом исследований. Началом работы было публикация 26-ти-томного издания «История городов и сел Украинской ССР» в1967 и 1976 годах. На основании существующих источников проведен анализ композиции городской среды.

Целью исследования является обоснование композиционных особенностей малого города как стабилизационного принципа и средства индивидуализации его облика.

Основной материал научной работы. История малых городов Харьковской области связана с историей Слобожанщины и трансформацией южной границы Российского государства. Возведение Белгородской черты создало благоприятные условия для дальнейшего освоения южных окраинных земель, за которыми вскоре закрепляется название Слободской Украины. Приток с 30-х годов XVII в. украинских переселенцев с соседних, захваченных Литвой и Польшей территорий, создавал условия интенсивной урбанизации пустовавших долгие годы земель. За полстолетия на территории слободских полков было основано свыше трехсот различных поселений. В 1654 г. мужское население Слободской Украины составляло более 80 тыс., а общее число жителей около 200 тыс. чел., из которых 15% приходилось на долю горожан. Это было примерно в пять раз больше, чем в среднем по европейской части России. Исследова-

Історія і теорія архітектури

132

тели отмечают, что непременным структурным элементом городов Слободской Украины были пригородные слободы, занимавшие, как правило, обособленные, ограниченные естественными преградами участки в непосредственной близости от крепости. Многие пригородные слободы, как и посады, возникали практически одновременно с «городом». Это подтверждается прямым указанием документов XVII в. на то, что строительство пограничных крепостей сопровождалось разбивкой слобод. Сеть их улиц, как и в городах Белгородской черты, отличалась упорядоченностью, а форма кварталов приближалась к прямоугольнику. Вместе с тем пригородные и заречные слободы, возникавшие по мере развития городов в условиях перенесения основного фронта борьбы с татарами далее к югу, формировались в подавляющем большинстве стихийно. Их планировка подчинялась топографическим особенностям местности и была слабо связана с городским ядром, а иногда и совсем независима от него. Сочетание «геометрической» планировки, в пределах городских укреплений, и свободной планировки слобод, в городах Слободской Украины, придавало им своеобразный, почти уникальный, для русского градостроительства XVII века характер [1].

Богодухов – один из малых городов, находится на северо-западе Харьковской области. В географическом отношении г. Богодухов расположен на юго-западном склоне Среднерусской возвышенности. Территория города вытянута вдоль реки Мерла и ориентирована в широтном направлении. Город простирается преимущественно по правому, возвышенному, изрезанному балками и оврагами живописному берегу реки.

Правый берег Мерлы представляет собой высокий, крутой, изрезанный овражно-балочной сетью склон длинного плато, тянущегося вдоль реки. Левый берег – пологий террасированный. Он образован выходами к реке отдельных узких поперечных реке холмов. Глубина эрозированного вреза балок достигает 80 м. Высота города над уровнем моря 186 м.

Через город проходят железная и автомобильная дороги Харьков – Сумы. Железная дорога огибает город в юго-западном направлении по крутой дуге, по долине реки Мерла. Автомобильные дороги регионального значения Сумы – Богодухов, Харьков - Ахтырка и территориального значения Колонтаев – Богодухов, Константиновка – Старый Мерчик, Новая Водолага – Большая Писаревка. Они проходят через город с севера на юг по водоразделу холма на правом берегу р. Мерла, потом через реку направляются в долину между

Історія і теорія архітектури

133

двумя холмами на левом берегу. Данные автомагистрали проходят через город по улицам: Пушкина, Кирова, Леонова, Харьковская, Грузовая. Транзитный транспорт, в основном, движется по центральным улицам – ул. Пушкина, ул. Шевченко, ул. Ахтырская, ул. Харьковская. Магистральные улицы ул. Катунова, ул. Пушкина, ул. Космическая, ул. Ахтырская, ул. Ленина, ул. Шевченко, пер. Воровского, ул. Харьковская – связывают места приложения труда с жилыми районами, с центром города и дают выход транспорту на внешнюю сеть дорог [3].

На планировочную структуру города решающее влияние оказывает р. Мерла, членящая территорию города на две части, более значительной из которых является правобережная, где расположены основная масса застройки и общегородской центр. Параллельно реке сформировался основной городской диаметр: ул.Шевченко – ул.Ленина, связывающий район железнодорожного вокзала и прилегающую к нему промышленно-складскую зону с городским центром и восточными селитебными районами.

В настоящие время планировочная организация города представляет собой радиально-кольцевую структуру, основой которой является исторически сложившаяся застройка и генеральный план города 1988 г., разработанный институтом «Укргорстройпроект». Основной планировочной осью города является автодорога республиканского значения Харьков – Сумы – Глухов, проходящая по ул.Харьковской, ул.Шевченко и ул.Пушкина и связывающая правобережный и левобережный районы.

Современный общегородской центр сформировался на месте пересечения ул.Шевченко и ул.Пушкина на территории, являющейся местом исторического центра города.

Селитебная зона занимает основную часть территории. Формируется из двух планировочных районов, разделенных поймой р. Мер-лы: северного и южного. Преобладающая застройка районов – одноэтажная усадебная; есть примеры строительства 2-х этажных домов, а в северо–западной части города существует 5-ти этажный квартал воинской части. Застройка характеризуется низкой плотностью.

Производственная и коммунально-складская зоны расположены в западной и юго-западной частях города. Она представлена такими предприятиями как: «Богодуховкожа», молокозавод, хлебозавод, мясокомбинат, завод продтоваров, филиал ГНПП «Объединение коммунар», Авторемонтный завод, мебельная фабрика, плодоовощной комбинат, пищевкусовая фабрика, кирпичный завод, типография и др.

Історія і теорія архітектури

134

Композиционную структуру г. Богодухова определяют, прежде всего, его ландшафтные особенности: вытянутая в широтном направлении структура ландшафта и пересекающая её в меридиональном направлении дорога Харьков – Сумы. Место пересечения этих структур занимает общественный центр города. Основной композиционной осью ландшафта является направление реки Мерлы. Её долина с северной стороны ограничена склонами изрезанного плато. Вдоль их подножия проходит улица Шевченко и улица Ленина, соединяющие центр города с районами. Вдоль этой линейной структуры расположены основные узлы притяжения города – общественный центр, автовокзал на пересечении площади Кирова и улицы Леонова железнодорожный вокзал на пересечении улицы Шевченко и улицы Котовского. Вдоль улицы Шевченко, в месте ее соединения с железной дорогой, сформирована промышленная зона.

В силу этих причин город представляет собой вытянутую структуру, расположенную на верхних террасах плато. В эту структуру входит и узел железнодорожного вокзала, который соединяется с общественным центром улицей Шевченко.

Общественный центр города исторически сформировался на берегу реки в виде амфитеатра на склоне плато. Его историческим ядром была несохранившаяся до настоящего момента крепость, от которой вверх веерно расходились улицы. В настоящее время эту структуру фиксируют улицы, огибающие историческую часть с запада на восток по окружности: улица Загорулько, площадь Труда, улица Советская, улица Октябрьская, переулок Дачный, улица Островского, улица Демьяна Бедного, площадь Дзержинского. С южной стороны рекой Мерла.

Ядром исторической структуры служит комплекс общественных пространств: площадь Ленина и площадь Кирова, стадион и парк. Здесь сконцентрированы основные здания и учреждения города, почта, стадион, больница, магазины, центральный рынок и гостиница. Стык исторического ядра и улицы Пушкина зафиксирован крупным зданием районной администрации. Центральная улица города -Пушкина является одним из сохранившихся радиусов, выходящих из этого ядра. Второй сохранившийся радиус представлен улицей Крупской. Вокруг центрального ядра расположена сохранившаяся зона исторической застройки. Вся историческая структура города представляет собой своеобразный амфитеатр, веерообразно развивающийся от реки вверх по склонам плато. Улица Пушкина, проходящая касательно к ядру и перпендикулярно долине реки, служит стержнем этой структуры.

Історія і теорія архітектури

135

Выводы. Структура и композиция Богодухова отразила гармоническую взаимосвязь природного ландшафта и его урбанистического наполнения. Природный ландшафт и историческое ядро являются аутентичной основой последующих городских трансформаций. Для Богодухова характерной чертой является регулярная основа его исторического ядра, выполненного в виде амфитеатра на склоне холма. Ландшафт и историческое ядро в сочетании с проложенными через него основными путями движения, сохранившими историческую трассировку, позволяет квалифицировать их как стабилизирующую основу структуры малого города, требующую ее сохранения в будущих генеральных планах.

Список источников:

  1. Градостроительство Московского государства XVI - XVII веков / под ред. Н.Ф. Гуляницкого. - М.: Стройиздат, 1994. - 320 с.
  2. Пірко В.О. Описи Харківського намісництва кінця XVIII ст. / О.В. Пірко, О.І.Гуржій.– К.: Наукова думка, 1991. - 222 с.
  3. Пояснительная записка к генеральному плану г. Богодухов, Харьковской области (1988 г.)

Історія і теорія архітектури

136

УДК 72.035

Наталія ХІЛЬКО (Чернівці)

Оцінка сучасного стану історичного садибного житла
в м. Чернівці

Анотація. Чернівці – одне з найдивовижніших міст України, яке часто називають «Перлиною Буковини». Протягом свого існування, перебуваючи у складі різних держав, місто мало статус як політично-економічного, так і культурного центру. Наше завдання – визначити та узагальнити за зовнішніми ознаками стан історичного садибного житла в м. Чернівці.

Ключові слова: садибна забудова, історичне архітектурне середовище, культурна спадщина.

Аннотация. Черновцы – один из самых удивительных городов Украины, который часто называют «Жемчужиной Буковины». На протяжении своего существования, находясь в составе разных государств, город имел статус как политически-экономического, так и культурного центра. Наша задача – определить и обобщить по внешним признакам состояние исторического усадебного жилья в г. Черновцы.

Ключевые слова: усадебная застройка, историческая архитектурная среда, культурное наследие.

Постановка проблеми. Актуальність статті обумовлена дослідженнями стану садибного житла для пошуку пропозицій щодо збереження історичної спадщини та розвитком туристичної функції історичних вулиць в сформованому містобудівному архітектурному середовищі міста Чернівці.

У дослідженні виокремлено ряд питань:

- вплив сучасних містобудівних чинників на стан садибного житла;

- збереження садиб за фізичним станом.

Аналіз джерел. Тематика садибного житла цікавить багатьох дослідників міст України, які мають історичну архітектурну спадщину: наприклад І.В.Якубовським запропоновано принципи періодизації розвитку архітектури садибного житла у Львові кінця ХVІІІ – початку ХХІ століття, проаналізовано особливості кожного з періодів у архітектурі садибних будинків [7]; Березовська І.А. визначила напрямки розвитку об’ємно-планувальних та стильових вирішень архітектури садибного житла Львова першої третини ХХ ст. [2].

Історія і теорія архітектури

137

Аналізуючи останні дослідження і публікації в галузі архітектури за межами України, знайомимося з працями європейських архітекторів і дослідників, які обговорюють енергоефективність історичних кварталів та взаємодіють з висококваліфікованими спеціалістами дотичних галузей – будівельниками та фізиками, що розробляють «нові технології для старих будівель»: методики ремонту вікон і внутрішньої ізоляції, ізоляційної штукатурки з урахуванням кліматичних територіальних зон та вплив потоку відвідувачів-туристів на клімат в приміщенні [1].

В Україні публікації та дослідницькі роботи засвідчують, що науковці працюють над пошуком концептуальних рішень щодо збереження історичних міст, пошук методів включення нових будівель в існуючу забудову з дотриманням сформованого традиційного контуру, пошук прийомів та принципів поєднання нової і старої забудови.

Постановка завдання. Метою даного дослідження є, на основі методу порівняльного аналізу, визначення стану збереження садибних будинків в контексті збереження історичних вулиць сучасного міста.

Виклад основного матеріалу:

На території Чернівців до наших днів збереглося планування історичного середовища із будівлями кінця ХVІІІ – початку ХХ століть, численні історичні пам’ятки, архітектурно-містобудівні ансамблі. З метою захисту традиційного характеру середовища населених місць України постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» від 26 липня 2001 року №878 місто Чернівці занесене до Списку історичних населених місць України. Активні процеси урбанізації, збільшення транспортного навантаження, природне старіння частини будинків з часом та в ході експлуатації, відсутність державного фінансування призвели до того, що на даний момент відбулись незворотні втрати в об’єктах нерухомої архітектурної спадщини.

Усі Чернівецькі садиби, які ми можемо дослідити в наші дні, можна умовно розділити на три категорії: ті, в яких сьогодні розташовуються комерційні організації (магазини, офіси); ті, що зайняті держустановами (дитсадки, музеї, медустанови); ті, де проживають чернівчани.

Об'єкти всіх категорій через брак фінансування або неконтрольовані ремонтні роботи призводять до незадовільного стану історичної забудови. Це і «клаптикова» псевдореставрація фасадів, втрата унікальних декоративних елементів, жахливий стан місць загального користування – під'їздів, горищ, підвалів. Сучасники, характеризуючи містобудівну ситуацію міста Чернівці, одностайно ствер-

Історія і теорія архітектури

138

джують, що історична архітектурна спадщина потребує регулярних капіталовкладень на основі комплексних програм та контролю з боку відповідних служб.

Для збереження унікального історичного середовища міста Чернівці в попередніх дослідженнях було запропоновано новий вид технічної документації «паспорт вулиці», який належав би відділу охорони культурної спадщини Чернівецької міської ради. В даній документації передбачені заходи щодо збереження нерухомої культурної спадщини, рекомендації щодо реновації, реставрації та реабілітації. Комплексний підхід до систематизації наявної архівної та іншої містобудівної документації сприятиме розвитку міської забудови, адже завдання полягає не тільки в збереженні історичної архітектурної спадщини, а й в раціональній експлуатації наявного житлового фонду. Заходи щодо реконструкції передбачатимуть дотримання соціальних стандартів, нормативних санітарно-гігієнічних та пожежних вимог, вдосконалення інженерних мереж.

Особливо гостро виникає проблема в садибній забудові міста Чернівці – це ґрунтовний аналіз та пропозиції щодо методів вирішення проблем покращення стану конструктивних елементів, та, хоча б, зупинка проценту зносу садиб, пошук правильного способу модернізації енергоджерел і створення комфортних умов проживання в історичній забудові. Міська садибна забудова має й переваги – це озеленення, низький рівень міського шуму та співрозмірне людині архітектурне середовище.

Вивчення тенденцій історичного розвитку житлової архітектури в місті Чернівці та попередні дослідження стану історичної садибної забудови відповідно до функціональної класифікації варто класифікувати на групи:

1 група – садиби;

2 група – вілли;

3 група – будинки з змішаним функціональним призначенням.

Перша група будівель – садиби з двориками (прибудинковою територією). В таких будівлях часто композиційним центром є портики з колонами, відкриті або закриті ґанки, з симетрично витриманим або зміщеним головним фасадом. Дахи садибних будинків влаштовані високими, ламаними, чотирисхилими або мансардовими. Садиби переважно віддалені від центральних площ міста, влаштовані на рельєфі, тому часто на головному фасаді це одно-, двоповерхові або з мансардами а з дворового фасаду трьох- і чотирьохрівневі споруди.

Історія і теорія архітектури

139

Другу групу житлових будівель становили вілли, які поширилися в забудові міста на рубежі XIX – XX ст. Спорудження вілл в значній мірі залежало від сплатоспроможності певної категорії городян та їх розташування відносно центру міста. У Чернівецьких віллах фасади вирізняються багатим декоративним оздобленням, великими площами кімнат в планувальній структурі та з підвищеною висотою поверхів.

Третю групу житлових будинків у місті становлять будинки з змішаним функціональним призначенням які утворювалися з попиту містобудівних аспектів, тобто щільність забудови створювала дефіцит вільних земельних ділянок в межах міста та високу вартість житла на центральних вулицях. Такі будинки були оснащені вертикальними комунікаціями та відповідно до планувальних структур використовувалися як комерційні приміщення на перших поверхах, тобто крамниці, майстерні, кав’ярні тощо, або здавалися в оренду. Квартири у садибних будинках класифікувались залежно від соціального та матеріального становища орендарів. Іноді орендар винаймав цілий будинок (наприклад зараз музей Ольги Кобилянської по вул. Йозефа Главки, 18).

Структури квартир у садибних будинках, віллах та будинках з змішаним функціональним призначенням різноманітні і потребують подальших досліджень, адже за післявоєнний період і до сьогодення ці історичні архітектурні «перлини» найменш захищені на державному рівні законами зазнавали неодноразово безсистемних втручань від власників. Потрібно підкреслити, що всі груп садибних житлових будинків, споруджених в місті Чернівці мають спільні ознаки: розташування в містобудівельній структурі, перелік функціональних ознак, композиційні рішення будівель та колористичні вирішення фасадів. Садибна забудова другої половини 19 – початку 20 ст. міста Чернівці це не окремі осередки нерухомої культурної спадщини, та не самостійні пам'ятки архітектури і містобудування – це цілі історичні вулиці з неповторним характером середовища. Звісно, найпроблематичнішими є пам'ятки архітектури, які перебувають у власності різних власників, що не дає змоги скоординовано проводити будь-які реставраційні чи реноваційні роботи.

Малоповерхова забудова завжди більше спокушала мешканців до перепланування та надбудов, ніж багатоповерхові споруди. Відповідно, цікавим буде дослідження напрямків цих перебудов та з’ясування обставин впливу – соціальних, економічних, демографічних, природних, кліматичних та інших.

Історія і теорія архітектури

140

Усі історичні вулиці м. Чернівці увійшли до буферної зони пам'яток всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Принципи оцінки стану історичного садибного житла міста Чернівці пропонується розглянути на прикладі вулиці Йозефа Главки та визначити основні напрями збереження та охорони архітектурної спадщини. Науково-дослідний аспект поляга-тиме в комплексному збереженні історичної вулиці і утриманні в належному стані.

За попередніми дослідженнями встановлено, що вулиця забудовувалась в досліджуваний період і зберегла архітектурну цінність. Ліворуч вулиці розташовані приміщення університету та парк, оточені огорожею з цегляної кладки висотою близько двох метрів. Праворуч вулиці – житлова забудова, вілли та садиби 1900-1960 рр. на складному рельєфі. На вулиці розташовані три старовинні вілли Зінгера (Генріх Зінгер – доктор права, доцент церковного права, ректор юридичного факультету у 1887 – 1888 рр.), дві з яких, 1906 року забудови, №8 та №10 використовуються зараз як дошкільний навчальний заклад, а будівля №6, як житловий будинок на кілька квартир. Гуртожиток Чернівецької філії Львівського залізничного технікуму знаходиться у будинку №4, 1958 року забудови. Будинок №18 має статус пам’ятки історії, адже тут в 1926 – 1929 роках жила Ольга Кобилянсь-ка. Вулиця Г-подібної форми, невеликої протяжності і завершується неймовірним краєвидом на околиці та парк імені Ю.Федьковича. Ця панська вулиця ще зберегла свою «цнотливість» бо віддалена від центру. Новобудова знаходиться тільки під №19, виконана у псевдоісторичному стилі, і дізнатись, яка садиба була знесена, неможливо.

Висновки та перспективи подальшого дослідження:

Отже, аналіз сучасного стану історичного садибного житла в м. Чернівці в другій половині 19 – початку 20 ст. потребує подальших досліджень, архітектурна спадщина не втратила своєї своєрідності, актуальності та привабливості для істориків, архітекторів, реставраторів, адже вирізняється своєрідними принципами формування житла із врахуванням культурних та регіональних особливостей. В охоронних зонах необхідно спланувати довгострокові концепції пов'язані зі збереженням, реабілітацією та реновацією будинків і споруд не як окремих елементів, а в контексті цілої вулиці, які формують історичне середовище міста. Комплексний підхід та створення необхідної документації передбачатиме, окрім архітектурних та реставраційних пропозицій, рекомендації щодо влаштування різних форм благоустрою: автостоянок для мешканців, зовнішнє освітлення,

Історія і теорія архітектури

141

озеленення та опорядження, встановлення інформаційних стендів з історичними довідками та інформацією, які стосуватимуться не тільки архітектурних пам'яток, а й цікаві факти про людей, які дотичні до цих будівель, наприклад автобіографії архітекторів або замовників чи просто мешканців.

Наявність необхідної документації та активна робота з громадськістю забезпечить при надходженні державних чи приватних коштів покращувати умови сучасного використання історичної садибної забудови, але не порушувати традиційного характеру середовища пам'яток, природного ландшафту та історичного ареалу міста Чернівці в цілому.

Список джерел:

  1. http://ua.euronews.com/ Останні міжнародні новини, європейський погляд на міжнародні та європейські події.
  2. Березовська І.А. Розвиток архітектури садибного житла Львова у першій третині ХХ ст. : Автореф. дис. канд. наук: 18.00.01 /Березовська Ірина Андріївна; Львівська політехніка. - Л., 2008. - 23 с
  3. Гнесь І.П., Рудик Р.А., Якубовський І.В., Якубовський В.Б. Однородинний житловий будинок : навч. посіб. для студ. баз. напряму «Архітектура» вищ. навч. закл.; Нац. ун-т «Львів.політехніка». - Л. : Вид-во Нац. ун-ту «Львів. політехніка», 2007. - 112 с
  4. ДАЧО.-Ф.43.-Оп. 5. Справа 17. Арк. 1 - 2. Схематические планы кварталов частей города Черновцы.
  5. ДАЧО.-Ф.43.-Оп.5. Справа 18. Арк. 1 - 2. Схематические планы кварталов частей города Черновцы.
  6. ДБН В.3.2-1-2004 «Реставраційні, консерваційні та ремонтні роботи на пам’ятках культурної спадщини».
  7. Якубовський І.В. Періодизація розвитку архітектури садибного житла Львова кінця XVIII - початку ХХІ століть // Сучас. пробл. архіт. та містобудування : наук.-техн. зб. / Київ.нац. ун-т буд-ва і архіт. - К.: КНУБА, 2007. - Вип. 17. - С 22 - 39.

Історія і теорія архітектури

142

УДК 72.3

Юлия ШУМИЛИНА (Полтава)

Архитектура и мебель: участие архитектора в
разработке внутреннего убранства здания.
Вклад архитекторов прошлого

Аннотация. Проблемы проектирования и размещения мебели возникают очень часто, но к сожалению они возникают уже на стадии , когда дом построен, внутренне пространство уже готово, зачастую не поддаётся перепланировке и изменить уже ничего нельзя. И столкновение со всеми этими вопросами наводит на мысль о непродуманности проекта.

На примере выдающихся архитекторов прошлого хотелось бы напомнить о роли архитектора в создании целостного, законченного образа архитектурного объекта. Великие зодчие предыдущих столетий не считали для себя зазорным «опускаться» до дизайна интерьеров или проектирования мебели. Затронув очень малую толику мирового наследия, в данной работе раскрывается тема взаимосвязи внешнего и внутреннего облика объекта архитектуры и роли архитектора в раскрытии этого образа.

Ключевые слова: архитектура и мебель, проблемы проектирования мебели, история мебельного искусства

Анотація. Проблеми проектування й розміщення меблів виникають дуже часто, але на жаль вони виникають вже на стадії , коли будинок збудований, внутрішнє простраство вже готове, частіше не піддається переплануванню і змінити вже нічого не можна. І зіткнення з усіма цими питаннями наводить на думку про непродуманість проекту.

На прикладі видатних архітекторів минулого хотілося б нагадати про роль архітектора в створенні цілісного, закінченого образу архітектурного об'єкта. Великі зодчі попередніх століть не вважали для себе негожим «опускатися» до дизайну інтер'єрів або проектування меблів. Торкнувшись дуже малу дещицю світової спадщини, в даній роботі розкривається тема взаємозв'язку зовнішнього і внутрішнього вигляду об'єкта архітектури і ролі архітектора в розкритті цього образу.

Ключові слова: архітектура та меблі, проблеми проектування меблів, історія меблевого мистецтва.

Історія і теорія архітектури

143

На самой заре своей истории человек пытался приспособить окружающую действительность под себя. К примеру, он использовал пещеры в качестве крова, шкуры - в качестве одежды и прилагал все усилия для того, чтобы сформировать свой быт как можно удобнее с помощью предметов мебели. Мебель изначально несла смысл предметов, которые помогают обустроить жилище. С того времени, когда человек подчинил себе камень и древесину, он начал производить первые, самые простые, предметы мебели. В наше время проблемы формирования материальной среды, окружающей человека, привлекают к себе внимание всё более широких слоёв населения. Едва ли найдётся человек, которого не интересовали бы, скажем, вопросы, связанные с жильём, мебелью, красивыми и практичными предметами быта. Иными словами - которому было бы безразлично, в каком интерьере жить.

Испокон веков архитектура вмещала в себя предметный мир, он был , по существу, её дополнением. Между стенами дома и бытовыми предметами - мебелью и кухонной утварью - всегда была глубокая внутренняя связь.

Архитектура развивалась и своим развитием давала продолжение и развитию всего, что она включала в себя и что вокруг себя объединяла. Стили мебели, как и стили архитектуры, приходили друг другу на смену, как и исторические эпохи. Человек создавал и совершенствовал мебель: с течением времени, изобретал более продвинутые технологии производства, использовал наиболее экономичные с точки зрения ресурсов материалы.

История мебели - отдельная важная часть всеобщей истории, которую стоит знать любому образованному человеку. История развития мебельного искусства тесно связана с историей архитектурных стилей и составляет особую отрасль декоративного прикладного искусства. Предметы мебели могут рассказать нам в деталях о том, каков был уровень культурного развития, какими были потребности его современников, каков был политический строй, что волновало тех людей.

Основные закономерности формообразования в мебели и архитектуре во многом идентичны, разница заключается только в масштабе. Что касается самой мебели, то формы её в отдельные эпохи находились под таким сильным влиянием архитектурных форм , что мебель зачастую даже называют «малой архитектурой».

И это сравнение абсолютно справедливо. Невозможно заниматься проектированием и архитектурой, не отдавая себе отчёта в

Історія і теорія архітектури

144

том, чем будет заполнено внутреннее пространство проектируемого здания и как оно будет служить человеку, какую функциональную и эстетическую нагрузку будет на себе нести. По моему глубокому убеждению прогрессивной чертой архитектуры может служить продуманность функционального назначения предметов интерьера, а так же его тесная взаимосвязь с эстетическим контекстом оформления всего внутреннего убранства будь то квартиры, дома, офиса, кафе либо любого другого помещения. Разорвать связь между проектировщиком и архитектором-дизайнером означает заранее обречь будущий объект архитектуры на неудачу в его реализации.

Каждый уважающий себя и своё творчество архитектор должен взять себе за правило - придумал концептуальный дом - придумай соответствующий интерьер. Придумал интерьер - создай его наполнение.

Попробуем обратиться к архитектурному наследию архитекторов прошлого. В рамках данной статьи, к сожалению, невозможно перевернуть весь этот огромный пласт. Но хотелось бы на отдельных примерах раскрыть тему проектирования мебели архитекторами.

Бросим свой взгляд на период развития русской архитектуры классицизма 18-19 веков. В этот период в обеих столицах – Москве и Петербурге – широко развёртывается деятельность архитекторов-классиков В.И. Баженова, Ч. Камерона, Дж. Кваренги, В.В. Растрелли, М.Ф. Казакова, А.Н. Воронихина, А.Д. Захарова, К.И. Росси, В.П. Стасова, О.И. Бове, Тома де Томона. В непосредственной связи с этим подъёмом плодотворно развивается и вступает в новый блестящий период и русское мебельное искусство. Большинство крупных зодчих, создавая интерьеры, проектировали и мебель. Они вносили в неё свои характерные черты и новые приёмы, придававшие русской мебели единственный в своём роде характер. Мебель задумывалась архитекторами, как часть общего декоративного убранства и как бы сливалась с остальными элементами декора в едином ансамбле.

Изысканными образцами могут служить великолепные стулья и кресла из Китайского зала Царскосельского дворца (рис.1), исполненные по рисунку архитектора Ч. Камерона. В 1783 году для Китайского зала зодчий спроектировал гарнитур мебели, включавший кресла, стулья и каминный экран, обитые китайскими расписными шелками. Эта мебель принадлежит к самым экзотическим созданиям Камерона. К решению кресел со сползающими по локотникам фантастическими ящерицами и оплетающими корзину в верхней части спинки змеями, возможно, подтолкнул архитектора мотив

Історія і теорія архітектури

145

Highslide JS
Рис. 1. Кресло из Китайского
зала царскосельского дворца.
Архитектор Ч. Камерон

змеи, неоднократно встречающийся в его рисунках из альбома 1764 года. Классицистические по форме кресла, вошедшие в гарнитур для Китайского зала, получились такими нарядными, а по силуэту — такими притягательными, что «опутывающие» их ящерицы и змеи, думается, не вызывали у современников Екатерины II натуралистических ассоциаций, напротив, опустив руки на локотники, сидящие должны были ощущать изящную пластику и удобную скульптурную форму.

Highslide JS
Рис. 2. Кресло гроссмейстера
Мальтийского ордена в
Мальтийской капелле.
Архитектор Дж. Кваренги

Считалось, что Дж. Кваренги, в отличие от большинства крупных русских архитекторов, вопросам мебели в своих композициях не уделял внимания. Однако в настоящее время удалось установить, что он в этом отношении не составлял исключения. По его проекту было исполнено в 1795 году кресло для тронного места в Георгиевском зале Зимнего дворца. Подобным же был и вариант кресла гроссмейстера Мальтийского ордена в Мальтийской капелле (рис.2). Эскизы и чертежи мебели характеризуют зодчего как блестящего мастера прикладного искусства. Особенно интересны и поучительны эскизы: на них хорошо ощущается смелая рука художника, уверенно ищущая нужное решение. Эта область художественного творчества была близка Кваренги так же, как и искусство компоновки плафонов и рисунков полов.

С наибольшей яркостью проявил себя в создании интерьеров А.Н. Воронихин. Архитектор оставил много рисунков для предметов декоративно-

Історія і теорія архітектури

146

Highslide JS
Рис. 3. Банкетка для Зала мира
в Павловском дворце.
Архитектор А.Н. Воронихин

го убранства и предметов мебели. На всех предметах, которые он изображал, лежит печать ему одному свойственной изысканной гармонии в деталях и пропорциях. В вещах, исполненных по рисункам Воронихина, ясно намечается та черта, которая станет характерной для всей русской мебели первой трети 19 века - два варианта решения интерьера и обстановки: парадный и бытовой.

Highslide JS
Рис. 4. Гостиный гарнитур для
Павловского дворца.
Архитектор А.Н. Воронихин

Мебель для Павловского дворца – гостиные гарнитуры парадных залов и комнат жилой половины создавались по заказам зодчего в петербургских мастерских К. Шейбе, Ф. Гаге-мана и др. Уникальность этой мебели очевидна, как очевидно и то, что Воронихина увлекали формы античного искусства: в предметах Павловского дворца узнаются типы и мотивы античной мраморной и бронзовой мебели, в частности, образцов, найденных при раскопках Геркуланума и Помпей. Характерным примером тому может служить банкетка для Зала мира Павловского дворца (рис. 3) или гостиный гарнитур (рис.4).

Совершенно особым очарованием отличается мебель, предназначавшаяся Воронихиным для жилых, неофициальных помещений. Что отличает эту мебель от парадной – порой она вообще лишена украшений. Секрет её красоты кроется в тонко найденных пропорциях. Хотелось бы ещё отметить, что мебель часто украшалась вышивками, эскизы которых тоже с большой охотой разрабатывал сам зодчий.

Історія і теорія архітектури

147

Зодчему К.И. Росси суждено было и в мебельном искусстве сыграть важную роль. мебель для возводимых им зданий проектировалась им самим. Так было при перестройке Аничкова, при создании Елагина и Михайловского дворцов, при строительстве здания главного штаба, библиотеки Дворца в Павловске и др. Он пользуется в основном растительным орнаментом античности и формы отдельных элементов его мебели настолько индивидуальны, что позволяют легко распознать его произведения. Сохранилось довольно много стульев, столов, кресел, диванов и шкафов, сделанных по рисункам Росси. Лучшие образцы мебели по его рисункам – предметы интерьера Михайловского дворца, а также интерьер библиотеки в Павловске.

Highslide JS
Рис. 5. Диван-кушетка из гарнитура вседневной опочивальни императрицы Марии Фёдоровны.
Архитектор А.Н. Ворониин

Highslide JS
Рис. 6. Мебель из убранства Тверского Путевого дворца.
Архитектор К.И. Росси

Історія і теорія архітектури

148

Highslide JS
Рис. 7. Эскизы кресел К.И. Росси

Мебель Росси парадна и торжественна, ее формы массивны, а резной декор обилен и пышен. У глубоких кресел и стульев верхняя планка спинки скруглена, ножки выдвинуты вперед, локотники украшены резными листьями аканта.

Одновременно с Росси над отделкой и убранством императорских дворцов в 1810-1820-х годах много работал В.П. Стасов, также участвовавший в создании мебельных предметов. При первом сопоставлении стаовской мебели с предметами, созданными по проектам Воронихина и Росси, обращает на себе внимание простота форм, гармоничность пропорций, сомасштаб-ность по отношению к человеку и комфортабельность.

Стасов ввел новую конструкцию стула и кресла с так называемой боковой рамой, которая продержалась в русской мебели около тридцати лет. При такой конструкции две боковые плоскости (каждая состоит из передней и задней ножки и стойки спинки) на высоте сиденья рамы соединялись между собой двумя поперечными брусками, а стойки спинки – поперечной плоскостью, украшенной резьбой. Для таких стульев использовалось вкладное сиденье (впервые такие си-

Highslide JS
Рис. 8. Стулья, выполненные по рисункам архитектора В.П. Стасова

Історія і теорія архітектури

149

Highslide JS
Рис. 9. Конструкция стульев по рисункам
архитекторов К.И. Росси (вверху
 и В.П. Стасова (внизу)

денья использовались в русской мебели петровского времени) в форме трапеции. Простота, удобство и рациональность конструкции обеспечили ей широкое распространение. Мебель с боковой рамой становится в России излюбленной и почти единственной формой бытового стула (видоизменяется только резной декор). Такая мебель производилась в больших количествах, ее любят за прочность и простоту, и вскоре она становится характерной не только для интерьера дворянских домов, но и для гостиных в домах купеческих (рис.8).

В 1823-1826 годах Стасов проектировал убранство интерьеров Царскосельского дворца. По его эскизам были оформлены девять помещений для вдовствующей императрицы Марии Федоровны, а также помещения Александра I. В этой работе архитектор сотрудничал с известной столичной фирмой А.И. Тура, изготовившей в течение 1824-1825 годов мебель для всех комнат так называемой Малой анфилады.

Мебель по проектам Росси и Стасова создавалась и в XX веке, вместо сгоревшей или утерянной. При таком историческом восстановлении использовались не только рисунки архитекторов, но и словесные описания, а также акварели, запечатлевшие интерьеры того времени.

Перенесёмся мысленно в совершенно другое время и совершенно другое место. Обратимся к творчеству двух великих архитекторов, творивших в одно время - Мис ван дер Роэ и Ле Корбюзье.

Как положено тотальному проектировщику, Мис ван дер Роэ делал все сам, от генплана до светильников, и всему миру стал известен его афоризм: «Бог - в деталях». Павильон в Барселоне - это доведенная до предела чистоты, бескомпромиссная геометрия, патетический рационализм. Главной темой выставочного павильона стало пустое пространство, почти умозрительно ограниченное сте-

Історія і теорія архітектури

150

нами здания. Тогда еще не было в ходу слово «минимализм», но, возможно, в этом произведении он уже проявился. Простота форм восполнялось чистотой пропорций, качеством материала, точностью отделки. Техническое совершенство стало частью эстетической программы архитектора. Здание - не коробка, а сияющий кристалл.

Особой удачей проекта стала мебель - стулья и кресла, простые, остроумные и технологичные. Это каркас из стального профиля с подвешенными на нем сиденьями и спинкой, которые породили бесчисленные подражания - по сути, они стали родоначальниками того типа офисной мебели, которой мы пользуемся сейчас (рис. 10).

Highslide JS
Рис. 10. Мебель, выполненная по проекту Мис ван дер Роэ

Применение излюбленных материалов автора - металла и стекла - нашло своё отражение и в мебели, которую он создавал. Тем не менее, мебель эта поражает своей лёгкостью и «невесомостью». Подобные идеи архитектор применял и в мебели для жилья (рис 11).

Близка к этим же формам и мебель Ле Корбюзье. Каждый его предмет - это высокая архитектура, так же , как и его архитектурные объекты. В 1927 —1935 гг. Ле Корбюзье занимался преобразованием мебели совместно с Шарлоттой Периан и Пьером Жаннере. Он всегда рассматривал прикладное искусство как особый вид ортопедии, а утварь - как набор типовых предметов с типовыми функциями, он различал мебель и «оборудование», состоящее из «стандарт-

Історія і теорія архітектури

151

Highslide JS
Рис. 11. Журнальный столик.
Архитектор Мис ван дер Роэ

Highslide JS
Рис. 12. Шезлонг с регулированием.
Архитектор Ле Корбюзье

ных единиц» - унифицированных блокирующихся шкафов-секций (предтеча секционной мебели, стенок, шкафов-купе и пр.). Три основных положения его практической деятельности реализованы им в произведениях мебели: стандарт, утварь как искусственные конечности, новая технология.

Highslide JS
Рис. 13. Комфортабельное кресло
Архитектор Ле Корбюзье

Ле Корбюзье предлагал использовать при изготовлении мебели сталь, алюминий, чугун, стекло, искусственное волокно. Самые знаменитые его мебельные произведения - Шезлонг с регулированием (рис. 12) и Комфортабельное кресло (рис.13).

Но... Мебель Ле Корбюзье отнюдь не безукоризненна с функциональной точки зрения. Например, для того, чтобы изменить угол наклона шезлонга, нужно с него встать и осуществить целую серию действий. Тяжёлые литые ноги столов неудобны. Мебель Ле Корбюзье отнюдь не безукоризненна и с технологической точки зрения. Сварной стык в том типе каркаса, какой избрал архитектор для кресла, либо безобразен, либо ненадёжен, либо требует ручной доводки. Мебель Ле Корбюзье отнюдь не безукоризненно красива. Ведь если сравнить кресла Ле Корбюзье с креслами Миса Ван Дер Роэ, то окажется, что они совсем не задуманы как образцы изысканности. Ле Кор-

Історія і теорія архітектури

152

бюзье программно неизящен, он крайне рационален и холоден, он пытается продемонстрировать не вещь, а методику проектирования. И эта его методика преподносится им как самая высокая (и естественно - единственная) форма идеологии дизайна.

В наше время, в эпоху узкой специализации, редко встречаются живописец, декоратор, дизайнер и архитектор в одном лице. Взгляды на эту проблему диаметрально разнятся, как разнится и подход самих архитекторов к проектированию. И к огромному сожалению, это приводит в ряде случаев к тому, с чем приходится сталкиваться уже на стадии проектирования интерьеров, внутреннего убранства и наполнения архитектурных произведений. Каждый архитектор, проектируя то или иное здание обязательно должен ставить себя на место людей, которые это здание будут посещать. В первую очередь это касается жилья. Стоит задуматься архитектору-проектировщику - а захочется ли ему самому жить в нефункциональной, неудобной квартире? Скорее всего нет.....Поэтому, думаю, необходимо иногда смотреть на свои работы не только как на красивый объём снаружи, но и на красивые части этого общего целого внутри.

Список источников:

  1. Прахт К., Мебель и архитектура / К. Прахт - М. : Стройиздат, 1993 . - 168 стр.
  2. Соколова Т.М., Художественная мебель : очерки по истории художественной мебели XV-XIX веков / Т. М. Соколова - М. : Сварог и К, 2000. - 164 стр.
  3. Фуско Ренато Де, Ле Корбюзье - дизайнер. Мебель,1929. / Р.Д. Фуско; Пер. с итал. и англ. - М. : Советский художник, 1986. - 109 стр.
  4. Богданов П.С, Богданова Г.Б., Мис ван дер Роэ - http://ikleiner.ru/lib/painter/painter-0057.shtml

Історія і теорія архітектури

153

УДК 94(477.42) «1856/1927»

Антон СЫЧЕВСКИЙ (Житомир)

Собор во имя сщмч. Игнатия Богоносца в городе Житомире:
к истории храмового строения (1856 – 1927 гг.)

Аннотация. Сычевский А. Собор во имя сщмч. Игнатия Богоносца в городе Житомире: к истории храмового строения (1856 – 1927 гг.). В статье отображена история Свято-Игнатиевской церкви, которая размещалась в центральной части г. Житомира. От времени построения в 1856 г. церковь играла роль одного из главных храмовых зданий разных религиозных общин города. Сначала она использовалась в качестве кафедрального собора, позже была «военным собором», собором единоверческой общины, а в конце своего существования, перед уничтожением в 1927 г., - церковью Свято-Николаевского православного братства.

Ключевые слова: храм, архитектура, православные, старообрядцы, единоверцы.

Анотація. Сичевський А. Собор в ім'я сщмч. Ігнатія Богонос-ця в місті Житомирі: до історії храмового будови (1856 - 1927 рр.) В статті відображено історію Свято-Ігнатіївської церкви, що розміщувалася у центральній частині м. Житомира. Від часу побудови у 1856 р. церква відігравала роль однієї з головних храмових будівель різних релігійних громад міста. Спочатку вона використовувалася як кафедральний собор, пізніше була «військовим собором», собором єдиновірської громади, а наприкінці свого існування, перед знищенням у 1927 р., – церквою Свято-Миколаївського православного братства.

Ключові слова: храм, архітектура, православні, старообрядці, єдиновірці.

Постановка проблемы. История Свято-Игнатиевского храма в г. Житомире до сих пор оставалась практически не изученной, много деталей, которые касались как архитектурных особенностей здания, так и его функционирования не были освещены в научных разведках.

Анализ источников. Фактически историко-архитектурные сведения о храме сводились к чрезвычайно краткому описанию, которое очень слабо раскрывало прошлое церкви [13, с.61]. Даже известный житомирский краевед и архитектор Мокрицкий Г.П., при отсутствии архивных материалов, сделал предположение, что Свято-Игнатиевская

Історія і теорія архітектури

154

церковь ничего общего с бывшим кафедральным собором, построенным в 1856 г., не имела и была возведена на рубеже ХІХ – ХХ вв. [6, с.10].

Формулирование цели научного труда. Имеющиеся архивные материалы и источники, которые использованы в данном исследовании, позволяют полноценно раскрыть историческое прошлое Свято-Игнатиевской церкви, помогут в дальнейших научных студиях и дадут возможность, без искажения, углубить знания об этом храмовом сооружении.

Изложение основного материала научного труда. Церковь во имя св. вел. кн. Александра Невского в г. Житомире была построена в 1856 г. [17, л.28] на добровольные пожертвования [13, с.61]. Строительству церкви активно содействовал волынский губернатор Н.П. Синельников [6, с.10].

Церковь во имя св. вел. кн. Александра Невского была деревянной, вместе с такою же колокольней крыта жестью. Находилась на углу Вильской и Иларионовской улиц (сейчас – угол ул. Котовского и Победы. – А.С.) [13, с.61]. До 1875 г. церковь исполняла роль временного кафедрального собора [17, л.28], пока на протяжении 1867-1874 гг. строился каменный Кафедральный Преображенский собор [2, с.2] на большой Вильской улице [13, с.58].

После сооружения и освящения в 1875 г. в Житомире нового величественного Кафедрального Собора, здание старого деревянного собора в сентябре того же года было уступлено Волынским епархиальным начальством священнику 126 пехотного Рыльского полка для совершения в нем богослужений военными священниками полков, расквартированных в г. Житомире, с тем, чтобы храм содержался в чистоте как внутри, так и снаружи. С того времени храм находился в пользовании военного ведомства до 1900 г. [17, л.1].

В 1900 г. в виду перехода старого собора в собственность Волынской духовной семинарии вместе с находящейся под ним землёй, купленной правлением семинарии под постройку общежития при семинарии, начальник 5 пехотной дивизии (в составе 17-го Ар-хангелогородского, 19-го Костромского и 20-го Галицкого пехотных полков, 25-го драгунского Казанского полка) [17, л.1; 5, с.5], генерал-лейтенант, князь Туманов Г.Е. 5 февраля обратился к Архиепископу Волынскому и Житомирскому Модесту (в миру Стрельбицкий Д.К. – А.С.) с письмом, в коем просил содействия и распоряжения помочь военным чинам удовлетворять религиозные требы в особо отведенном для них храме [17, л.1].

Історія і теорія архітектури

155

Туманов Г.Е. хотел, чтобы, по примеру прежних лет, военному ведомству была предоставлена в полное ведение церковь, называемая «военным собором», и земля, находящаяся под ней. Если же это было бы невозможным – вместо этой церкви отвести церковь, построенную на предместье г. Житомира «Путятинке». В письме же от 13 февраля Туманов Г.Е. заявлял, что по донесению военного инженера, находившаяся в пользовании военного ведомства церковь («военный собор») пришла, вследствие ветхости, в такое состояние, что посещение её небезопасно [17, л.1 об.].

10 февраля 1900 г. Правление Волынской Духовной Семинарии приняло постановление о возможности отпустить старый собор военному ведомству ещё на 2 года. 21 февраля архиепископ сообщил начальнику дивизии, что военное ведомство по-прежнему может пользоваться зданием старого собора, которое не настолько ветхо, чтобы не могло служить своему назначению. Замеченные же в нем повреждения было предложено исправить за счёт средств военного ведомства [17, л.1 об.].

24 февраля начальник дивизии снова прислал письмо архиепископу, в котором повторил свою просьбу об отводе особого храма или придела для удовлетворения религиозных нужд войска. В письме от 8 марта начальник дивизии просил архиепископа сделать распоряжение о принятии от командира Архангелогородского полка в епархиальное ведомство старого собора, пришедшего будто бы в ветхость [17, л.2].

Поскольку военные не предоставили акт технического осмотра собора, Епархиальное начальство поручило епархиальному архитектору произвести технический осмотр здания и представить своё заключение. Епархиальный архитектор, по осмотре здания собора, донес, что предполагающийся через 2 года к разборке собор с безопасностью для богомольцев может служить в течении этого времени, и повреждение его состоит лишь в порче давно прогнившей балки над хорами под не закрывавшимся люком в крыше, для чего под испорченную балку введен прогон на двух столбах. Так что по мнению архитектора для приведения собора в надлежащий вид требуется лишь новая штукатурка его как внутри, так и снаружи и устройство нового более длинного прогона прогнившей балкой, в том случае, если окажется, что гниение распространилось дальше подведенного прогона [17, л.2 об.].

Военное ведомство получило право пользоваться старым собором с условием устранения найденных повреждений. По истечении

Історія і теорія архітектури

156

2 лет военное ведомство могло приобрести в собственность это здание и перенести его на другое место в городе [17, л.3-3 об.].

Епископ Волынский и Житомирский Антоний (в миру Храповицкий А.П.; с 6 мая 1906 г. – архиепископ. – А.С.) в июне 1904 г. в рапорте в Св. Синод писал: «В настоящее время в виду того, что в Житомире образовалась единоверческая община из местных безпоповцев, несколько десятков которых уже присоединено к церкви, а многие обещали присоединиться при условии, если в Житомире будет совершаться единоверческая служба, я признал необходимым означенную церковь, по принятии её обратно от военного ведомства, предоставить названной общине с тем, чтобы храм после необходимого ремонта, был освящен в честь Св. Игнатия Богоносца и обращен в единоверческий собор с отдельным причтом с жалованием от казны» [17, л.10-10 об.].

Для заведывания делом приспособления церкви под единоверческий храм епископом была образована из Присутствия Консистории и ещё 2 духовных лиц, а также гражданского инженера Кравченко строительная комиссия, которая по осмотре церкви, нашла, что необходимо произвести следующие неотложные работы: разобрать крышу на храме и исправить её с добавлением половины нового кровельного железа, заменить две балки в потолке, окрасить крышу, разобрать хоры, поправить крыльца, оштукатурить половину потолка, перетереть стены и покрасить их краской, перестлать пол с заменой балок и засыпкой подпольного пространства. Стоимость этих работ, по составленной архитектором Кравченко Г. и утвержденной Строительным Отделением Волынского Губернского Правления смете, определена в сумме 2065 руб. [17, л.10 об.-11].

Епископ просил Св. Синод отпустить на ремонт церкви необходимую сумму, а также открыть при единоверческом соборе штатного причта, в составе священника и псаломщика, с жалованием от казны, полагая священнику 750 руб. и псаломщику 250 руб. в год. [17, л.11].

11 июня 1904 г. товарищ обер-прокурора Св. Синода, тайный советник Саблер В.К. в письме к епископу Антонию просил предоставить сведения возможно ли безопасное дальнейшее существование церкви после указанных необходимых ремонтных работ, так как церковь существовала много лет, и ранее, по ветхости, её было предложено разобрать [17, л.12-12 об.].

18 июня 1904 г. епископ отвечал Саблеру В.К., что церковное здание совершенно благонадежно относительно своей прочности.

Історія і теорія архітектури

157

Архангелогородский полк, какой прежде пользовался Александро-Невской церковью, перенес свою церковь в другое помещение [17, л.13].

В единоверческий собор были жертвуемы икона со св. мощами Игнатия Богоносца в виду многих изречений этого Св. Угодника о невозможности спасаться без иерархии церковной [17, л.10 об.]. Новый иконостас для единоверческого собора стоил 1000 руб. и был изготовлен за средства епископа Антония [17, л.11].

5 июня 1904 г. епископ Антоний освятил единоверческий собор (см. рис.1) в присутствии съехавшихся из города и многих сел старообрядцев, и богослужение в ней продолжалось по воскресным дням [17, л.13 об.].

Highslide JS
Рис.1. Нач. ХХ в. Почтовая карточка с изображением Свято-Игнатиевского единоверческого собора.
Издание Г.Н. Лейбенгарца в г. Житомире. Из коллекции автора.

По словам епископа, на каждую службу в соборе собиралось 50-100 городских и сельских старообрядцев. На клиросе пели 8 старообрядцев. Также он отмечал: «По селам и в городе идет сильное движение среди 10000-го старообрядческого населения Волынской епархии и г. Бердичева, почему благоустройство прихода и храма является неотложно необходимым» [17, л.13 об.]. В сентябре 1904 г. Св. Синод определил отпустить 2065 руб. на ремонт единоверческого собора [17, л.18].

Історія і теорія архітектури

158

В 1904 г. настоятелем единоверческого собора был назначен иеромонах Тихон, обратившийся из «раскола», а благочинным – священник Лебедев К.Н. С 1906 г. новым настоятелем единоверческого собора стал священник Шамринский Е. Псаломщиком собора был Феоктистов П. [1, с.604].

В декабре 1906 г. Волынская духовная семинария (см. рис.2) хотела получить вознаграждение за уступку единоверцам Александро-Невского храма в сумме 1000 руб. [17, л.19].

Highslide JS
Рис.2. Нач. ХХ в. Почтовая открытка с изображением корпусов Волынской духовной семинарии на улице
Иларионовской // Серия почтовых открыток «Житомир». Вып. 1 «В начале ХХ века».
Сост., науч. ред. Кострица Н.Ю. – Житомир: «Солнышко», 2009. В советское время здесь размещался завод
«Электроизмеритель», а сейчас – бизнес-центр «Империал».

Это объяснялось тем, что участок земли, мерой в 1332 кв. саж., на котором находилась старая деревянная церковь, переданная с разрешения Св. Синода во временное пользование житомирских единоверцев, куплен в 1899 г. у Волынского кафедрального собора за 22000 руб. из местных средств под постройку общежития для воспитанников Волынской духовной семинарии [17, л.20]. В октябре 1907 г. Св. Синод, рассмотрев этот вопрос, отказался платить Волынской духовной семинарии 1000 руб. за уступку собора [17, л.28 об.].

Історія і теорія архітектури

159

По количественному составу приход единоверческого собора был весьма малочисленным. В 1908 г. он состоял из 26 м. и 21 ж. [7, с.12], 1909 г. – 23 м. и 17 ж. [8, с.12], 1910 г. – 34 м. и 27 ж. [9, с.12], 1911 г. – 36 м. и 29 ж. [10, с.54], 1912 г. – 37 м. и 30 ж. [11, с.54], 1913 г. – 38 м. и 31 ж. [12, с.54].

Из страховой оценки строения Св. Игнатиевской единоверческой церкви от 11 июля 1910 г. известно, что церковь была деревянная, обложенная кирпичом. Длинна церкви составляла 42 арш., ширина – 14,74 арш., высота – 6 арш. Церковь была однокупольной. В куполе было 4 ординарных окна – 1 арш. х 0,75 арш. В помещении было 9 окон (3,25 х 1,75 арш.), 4 двустворчатые двери (3 арш. и 6 вер. х 2,25 арш.), 3 двери двустворчатые (5 арш. х 2 арш.), 1 дверь одинарная (2,75 х 1 арш. и 2 вер.). На церкви была колокольня (16 арш.). В церкви было 3 печи. Крыша церкви была железной, выкрашенной зеленой масляной краской. В соборе был новый дубовый иконостас (8,25 арш. х 5 арш., стоимостью 1200 руб.). Оценка – церковь крепка [18, л.2].

В 1910 г. псаломщиком единоверческого собора был Защитников И., а церковным старостой Карабанов Г. [18, л.2].

23 мая 1909 г. Архиепископ Волынский и Житомирский Антоний ходатайствовал перед Св. Синодом об увеличении причту единоверческой церкви г. Житомира казенного жалования, в виду не имения у церкви земли и прочтовых помещений и по причине высоких цен на предметы первой жизненной необходимости, или же, в случае невозможности этого увеличения содержания, о назначении священнику означенной церкви, в виду его многосемейности, квартирного пособия. 12 апреля 1910 г. Св. Синод назначил священнику единоверческого собора г. Житомира квартирное пособие в размере 150 руб. в год [14, л. 211-211 об.].

26 августа 1921 г. умер настоятель единоверческого собора г. Житомира Шамринский Е. Его должность оставалась вакантной [15, л.62].

По состоянию на июль 1922 г. в единоверческом соборе г. Житомира было следующее имущество: 1. Престол без облачения. 2. Жертвенник без облачения. 3. Крест запрестольный осьмиконечный деревянный на ручке. 4. Запрестольный образ Спасителя в медной ризе на деревянной ручке. 5. Запрестольный образ Пресвятыя Богородицы в медной ризе на деревянной ручке. 6. Икона с вырезным медным распятием со Святыми Иоаном Златоустым, Анной Пророчицей, Татьяной Мученицей и Преподобным Захарием размером 8 х

Історія і теорія архітектури

160

6,5 вер. 7. Запрестольный образ Спасителя (10 х 6,5 вер.). 8. Икона Пресвятыя Богородицы Смоленской (8 х 6,5 вер.). 9. Икона Пресвя-тыя Богородицы Казанской (7 х 6 вер.). 10. Икона Пресвятыя Богородицы Владимирской (6,5 х 5,5 вер.). 11. Икона Святителя Николая в медной ризе (7 х 6 вер.). 12. Икона Покрова Пресвятыя Богородицы (7,5 х 6 вер.). 13. Иконостас. В нем иконы: Тайная вечеря (13 х 6 вер.), Пророк Мойсей (4 х 4 вер.), Пророк Илия (4 х 4 вер.), Спаситель (28 х 10 вер.), Пресвятая Богородица (28 х 10 вер.), Св. Иоанна Крестителя (28 х 10 вер.), Священномученика Игнатия Богоносца (28 х 10 вер.; в икону вделана частица мощей); на царских дверях: Пресвятой Богородицы, Архангела Гавриила, Евангелиста Матфея, Евангелиста Марка, Евангелиста Луки, Евангелиста Иоанна; на боковых дверях: Архистратига Михаила и Архангела Гавриила. 14. Икона Святого Антония (16 х 18,5 вер.). 15. Икона житие Св. Иоанна. 16. Икона Св. Троицы (12 х 11,5 вер.). 17. Выносной образ Пресвятыя Богородицы и Святителя Николая. 18. Икона Св. Антония Римлянина (9 х 8 вер.). 19. Икона Пресвятыя Богородицы Казанской (6 х 5 вер.). 20. Икона святителя Николая (26 х 5 вер.). 21. Икона Воскресения Христова с двунадесятыми праздниками (12 х 10 вер.). 22. Икона девяти мучеников (8 х 6,5 вер.). 23. Икона Архангела Михаила (7 х 6,5 вер.). 24. 2 киота высоких крашенных в коричневую краску, в них 12 икон с изображением всех святых. 25. Киот с иконой Пресвятой Богородицы «Утоли моя печали». 26. Икона Спасителя в медной ризе в киоте (6 х 4 вер.). 27. Икона Воскресения Христова с приписью двунадесятых праздников. 28. Икона Святого Варсонофия (8 х 6 вер.). 29. Икона Святого Иоанна воина (16 х 12 вер.). 30. Икона Знамения Пресвятыя Богородицы (6 х 5 вер.). 31. Икона Пресвятыя Богородицы Тихвинской (10 х 8 вер.). 32. Икона Святого Иоанна Предтечи (8 х 6 вер.). 33. Икона Св. велик. Варвары в медной ризе. 34. Икона двунадесятых праздников. 35. Икона Пресвятыя Богородицы «Всех скорбящих радостей». 36. Выносное распятие. 37. Семисвечник с стеклянными лампадами. 38. Кадило медное. 39. Паникадило медное с 24 разноцветными стеклянными лампадами. 40. Дарохранительница медная, посеребренная под стеклянным колпаком. 41. Плащаница старая попорченная. 42. 6 медных подсвечников. 43. 2 выносных медных подсвечника. 44. 20 разноцветных стеклянных лампадок. 45. 10 металлических лампадок. 46. Старая медная панихидница. 47. Аналойчик на трех ножках. 48. 3 аналоя. 49. 2 облачения на аналой старые. 50. Кафедра большая. 51. Кафедра малая. 52. Цинковый бак для освящения воды с двумя кранами. 53. Котелок чугунный. 54. Подставка

Історія і теорія архітектури

161

под икону деревянная. 55. Подставка на винтах для книг старая. 56. Пюпитр деревянный. 57. 4 табуретки крашенные. 58. 2 скамейки не крашенные. 59. 6 скамеек выкрашенных в коричневый цвет. 60. Старая скамейка крашенная. 61. Камо о 3 ящиках для хранения облачения. 62. Лестница большая. 63. Лестница малая. 64. Свечной ящик [16, л.46-46 об.].

В 1922 г. житомирское Свято-Николаевское православное братство лишилось своих храмов. Но без храма братство не осталось [3, с.168]. 5 августа 1922 г. представители единоверческой общины передали свой храм во имя Св. Игнатия Богоносца Свято-Николаевскому православному братству [16, л.46].

21 августа 1922 г. Свято-Николаевское православное братство направило в Волгубюстиции заявление с просьбой заключить договор и передать им в безвозмездное пользование храм во имя Св. Игнатия Богоносца и всё находящееся в этом храме имущество [16, л.43].

29 августа 1922 г. Свято-Николаевское православное братство приняло от Волынского губернского исполкома в бессрочное, бесплатное пользование находящее в г. Житомире на углу улиц Илла-рионовской и Либкнехта богослужебное здание с богослужебными предметами [16, л.79].

После передачи житомирскими единоверцами собора православному братству, в октябре 1922 г. благочинный единоверческого собора, клирик Иаковлевской церкви г. Житомира Лебедев К.Н. согласился сотрудничать с ГПУ с целью создания в Житомире ячейки «Живой Церкви», после чего вскоре навсегда покинул Житомир [4, с.392].

2 сентября 1926 г. городскими властями был проведен осмотр бывшего единоверческого собора по ул. Либкнехта, 8. В состав комиссии по осмотру здания входили зам. председателя горсовета Передрий (председатель комиссии), представитель админотдела Кузьмичев, архитектор окрместхоза Соколов, инженер местхоза Калабухов и пожинспектор местхоза Тыманович [19, л.629].

Вследствие осмотра оказалось следующее: здание церкви деревянное с внешней площадью 11,05 х 5,10 кв. саж. с прилегающей к нему со стороны улицы деревянной же колокольней, площадью 3,20 х 3,20 кв. саж. Здание расположено в одной усадьбе со зданием бывшей семинарии, ныне занятой 132-м полком. Внутреннее помещение для молящихся имеет площадь 4,78 х 7,40 кв. саж., рассчитанное на 500 человек имеет высоту 2,17 пог. саж. Выходом для молящихся служит одна дверь шириной 0,72 т. саж., выходящая в помещение

Історія і теорія архітектури

162

под колокольней, имеющее 3 двери. Здание церкви перекрыто висячей системой стропил с железной балкой, обхватывающей затяжки, служащие [19, л.629] потолочными балками церкви. Стропила сосновые с расстоянием друг от друга в 2 арш., при осмотре каковых особенных дефектов не обнаружено, обнаружена лишь гниль части потолка, находящегося под люком.

Для выяснения состояния конструкции стен, во многих местах здания сделаны проломы, причем оказалось следующее: стены здания состоят из дубовых столбов, забранных сосновыми брусьями, причем расстояние между столбами в среднем до 1 саж. С внешней стороны здание обложено в ¼ кирпича на глине с прибивкой гвоздями с бляшками. Нижняя обвязка здания оказалась по всему периметру сгнившей на значительную глубину, а местами и полностью – столбы опирающиеся на нижнюю обвязку, местами оказались снизу подгнившими: угловые столбы восточной стены, обшитые досками для образования пилястр оказались подгнившими на высоту около 1,5 арш. Деревянные заполнения между столбами в нижних частях здания в местах проломов оказались прогнившими, местами во всю толщину. В средних частях стен по высоте здания обнаружена поверхностная гниль. С северной и южной сторон здания замечается по высоте некоторая волнообразность. Комиссия по осмотру подытожила, что стены здания требовали немедленного капитального ремонта, который должен был заключаться в замене новыми сгнившей обвязки, сгнивших столбов и сгнивших частей заполнения и устройстве добавочных дверей. Учитывая это обстоятельство и принимая во внимание наличность одного выхода из церкви 0,72 саж., при котором молящиеся могут быть подвергнуты при панике или пожаре опасности, комиссия, считала, что при таких условиях пользоваться церковью недопустимо [19, л.629-630].

2 сентября 1926 г. Президиум Волынского окружного исполнительного комитета рабоче-крестьянских и красноармейских депутатов постановил, что церковь Свято-Николаевского братства угрожает опасностью гражданского состояния и решила необходимым ее срочное закрытие [19, л.625].

18 ноября 1926 г. Административный отдел Волынского окружного исполкома в информации о закрытии церкви Народному Комиссариату Внутренних Дел сообщал: «Церковь требует большого ремонта. Религиозное общество пытается его отремонтировать, но в связи с тем, что она находится в ограждении, где содержится Красная Армия, ремонт её нецелесообразен» [19, л.624].

Історія і теорія архітектури

163

НКВД утвердил постановление Президиума Волынского окружного исполкома от 2 сентября 1926 г. и считал возможным передать её помещение для использования под культурно-образовательные нужды 132-го полка, который находился в одном дворе с церковью (двор бывшей духовной семинарии). Интересно, что одним из аргументов к закрытию церкви был такой: «Церковь вообще препятствует нормальному ходу жизни казарм» [19, л.623].

Закрытие церкви было санкционировано постановлением Малого Президиума Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета от 14 декабря 1926 г. [19, л.598].

Церковь во имя священномученика Игнатия Богоносца была снесена в 1927 г. [5, с.5]. На её месте выросла безликая трёхэтажная коробка солдатской казармы военной радиошколы (позже здесь были размещены подсобные помещения завода «Электроизмеритель» [6, с.10], теперь же – офисы частных предпринимателей).

Выводы. История Свято-Игнатиевского собора, потерянной культовой архитектурной достопримечательности, является чрезвычайно ценной. С этим храмом связывались судьбы многочисленной православной общины г. Житомира, которая после присоединения Волыни от Речи Посполитой к Российской империи, а следовательно с изменением государственной парадигмы религиозной политики, оставалась без необходимого кафедрального собора, каким и стал Свято-Игнатиевский собор, расквартированных в городе военных, единоверческой общины, для которой в 1904 – 1922 гг. он был главным храмовым сооружением и визуализировал старообрядческое униатство (единоверие) – сохранение старого обряда под юрисдикцией РПЦ. Закрытие и уничтожение Свято-Игнатиевского собора было вызвано тем, что храм находился в одном дворе с бывшей семинарией, которую использовали красноармейцы, поэтому в 1927 г. символ веры был «ликвидирован».

Список источников:

  1. Абрамов Н. Состояние Миссионерского дела в Волынской епархии со 2-й полов. 1904 года по 2-ю полов. 1907 года / Н. Абрамов // ВЕВ. – Часть официальная. – 1907. – 11 сентября (№26). – С.601-610.
  2. Девятисотлетие православия на Волыни 992 – 1892 г. Ч. II. Статистические сведения о приходах Волынской епархии. – Житомир: Типо-Литография Е.П. Льва, 1892. – 594 с.
  3. Кучерук И. Священномученик Аркадий (Остальский; 1889-1937), Епископ Бежецкий, викарий Тверской епархии: «Мы не должны бояться никаких страданий…» Творения. В двух томах. Т. 1. / Издание Житомирской епархии Украинской Православной Церкви. Сост. диакон Игорь Кучерук, при участии Евгения Тимиряе-ва. – Житомир, 2007. – 544 с.

Історія і теорія архітектури

164

  1. Кучерук И. Священномученик Аркадий (Остальский; 1889-1937), Епископ Бежецкий, викарий Тверской епархии: «Мы не должны бояться никаких страданий…» Творения. В двух томах. Т. 2. / Издание Житомирской епархии Украинской Православной Церкви. Сост. диакон Игорь Кучерук, при участии Евгения Тимиряе-ва. – Житомир, 2011. – 464 с.
  2. Кучерук И. Серафимовская церковь в Житомире. Серия «Православные святыни Житомирщины». Вып. 1. – Житомир: Епархиальное управление УПЦ, 2002. – 54 с.
  3. Мокрицкий Г. Кафедральный Преображенский собор: 125 лет истории (Архитектурно-краеведческий очерк). – Житомир: Издательство «Волынь», 2000. – 48 с.
  4. Памятная книжка Волынской губернии на 1910 год (Отдел 4-й. Материалы по статистике Волынской губернии). – Житомир: Волынская губернская типография . – 1909 г. – 486 с.
  5. Памятная книжка Волынской губернии на 1911 год (Отдел 4-й. Материалы по статистике Волынской губернии). – Житомир: Волынская губернская типография . – 1910 г. – 628 с.
  6. Памятная книжка Волынской губернии на 1912 год (Отдел 4-й. Материалы по статистике Волынской губернии). – Житомир: Волынская губернская типография. – 1911 г. – 684 с.
  7. Памятная книжка Волынской губернии на 1913 год (Отдел 2-й. Материалы по статистике Волынской губернии). – Житомир: Волынская губернская типография. – 1912 г. – 676 с.
  8. Памятная книжка Волынской губернии на 1914 год (Отдел 2-й. Материалы по статистике Волынской губернии). – Житомир: Волынская губернская типография. – 1913 г. – 582 с.
  9. Памятная книжка Волынской губернии на 1915 год (Отдел ІІ-й. Материалы по статистике Волынской губернии). – Житомир: Волынская губернская типография. – 1915 г. – 508 с.
  10. Теодорович Н.И. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский. – Почаев: Типография Почаево-Успенской Лавры, 1888. – 436 с.
  11. Государственный архив Житомирской области (далее – Госархив Житомирской обл.). – Ф.1. – Оп.50. – Д.548.
  12. Госархив Житомирской обл. – Ф.Р-2567. – Оп.1. – Д.377.
  13. Госархив Житомирской обл. – Ф.Р-1657. – Оп.1. – Д.171.
  14. Российский государственный исторический архив (далее – РГИА). – Ф.799. – Оп.25. – Д.755.
  15. РГИА. – Ф.799. – Оп.33. – Д.182.
  16. Центральный государственный архив высших органов власти и управления Украины. – Ф.5. – Оп.2. – Д.962.

Історія і теорія архітектури

165

УДК 72:711

Людмила ВАСИЛЕНКО (Київ)

Застосування принципів конструктивізму в архітектурному проектуванні

Анотація. Розглянуто аспекти застосування історико-теоретичних знань та принципів розвитку певного історичного періоду конструктивізму при виконанні магістерських, дипломних та наукових робіт.

Ключові слова: принципи конструктивізму, аспекти історичних знань, застосування, сучасне проектування.

Аннотация. Рассмотрены аспекты применения историко-теоретических знаний и принципов развития определенного исторического периода конструктивизма при выполнении магистерских, дипломных и научных работ.

Ключевые слова: принципы конструктивизма, аспекты исторических знаний, применение, современное проектирование.

Постановка проблеми. Аналіз джерел

Сучасна архітектура України успадкувала естетичні й архітектурно-планувальні принципи одного з найбільш впливових архітектурних напрямків авангарду, зокрема, його різновиду – конструктивізму.

В країні цей напрямок був сформований завдяки складним культурним, соціально-політичним змінам, революційним подіям та шляхом творчих експериментів у процесі взаємодії різних видів художньо-архітектурної діяльності.

Починаючи з середини 1920-х, початку 30-х років, Україна у складі СРСР була одним із важливих центрів розвитку конструктивізму – архітектури нового спрямування. Про це свідчить низка наукових робіт українських і російських авторів, а також архітектурні об’єкти, багато з яких увійшли до найкращих взірців не тільки вітчизняної, а й світової архітектури [1 – 7].

Досліджуючи сучасну архітектурну практику, вчені звертають увагу на існування у багатьох архітектурно-стильових течіях та напрямках, які утворилися переважно на Заході з середини ХХ, початку ХХ1 ст., характерних рис конструктивізму. Існує думка, що новітні постмодерністичні напрямки ґрунтуються в своїх творчих пошуках на окремих позиціях конструктивізму, його морфології, абстрактності форм, тощо [8].

Спадщина конструктивізму є значною та багатобарвною. Теоретична його частина стала методологічною основою для розвитку художньої та архітектурної творчості митців усієї епохи ХХ ст., а

Історія і теорія архітектури

166

також і нашого часу. Ось чому цей період видається архітекторам актуальним і цікавим з точки зору його застосування при виконанні експериментальних архітектурних проектів, у яких бере участь студентська молодь.

Значним поштовхом для виконання наукових і дипломних робіт за участю студентів-магістрів за зазначеною тематикою (урахування принципів конструктивізму, як методичної основи наукового підходу) стало проведення у 2011 – 2012 рр. спільного міжнародного проекту [9]. У цьому проекті брали участь фахівці: італійського університету Сапьенца (м. Рим), МаРХІ (м. Москва) та КНУВА (м. Київ). Проект «RKM. Save Urban Heritage» проводився під орудою Євросоюзу. Він був спрямований на збереження спадщини авангарду міст Києва, Москви та Рима шляхом застосування сучасних проектних методик із урахуванням принципів, що були характерними для конструктивізму України та Росії, а в Італії – модернізму. Групою студентів були виконані експериментальні проекти, проведені конференції, семінари та круглі столи.

Паралельно з цим, під керівництвом автора статті, була розпочата дипломна магістерська робота «Актуалізація принципів конструктивізму в сучасних адміністративних будівлях міста Києва». Проект, який виконала магістр Сингаївська М., отримав на Всеукраїнському конкурсі дипломних робіт одну з перших премій. Методичною основою даного завдання було закріплення історико-теоретичних знань, здобутих під час навчання і вміння їх логічно та органічно застосувати у всіх фрагментах і частинах наукової роботи, а саме:

  • в обґрунтуванні актуальності теми;
  • в підборі історичного матеріалу;
  • у виконанні планувальних рішень;
  • у формуванні образу; виконанні порівняльного аналізу вітчизняних та європейських взірців конструктивізму та знаходження спільних рис у сучасних об’єктах;
  • у синтезі результатів загальнотеоретичного, науково-технічного та художньо-композиційного підходу.

Мета та виклад основного матеріалу наукової праці.

У результаті були визначені проблемні моменти та порівняльні характеристики, які стали підґрунтям дипломного проектування та учбового процесу. На конкретному вивчені таких постулатів конструктивізму, як «функціональний метод», типологічні, планувальні та композиційні особливості різних типів будівель, розроблено методичну основу наукової роботи. Головними аспектами роботи є:

Історія і теорія архітектури

167

  • виявлення актуальності представленої теми та визначення відповідності теми загальноосвітнім планам архітектурної школи;
  • включення у склад проекту характерних типів будівель, які є важливими для сьогодення, що були найпоширенішими в 1920-х, початку 30-х років і не втратили своєї ідейності, соціально-культурного значення та відповідності новим формам суспільного життя;
  • усвідомлення дослідником необхідності творчого ставлення до історичних цінностей та бажання зрозуміти образну складність і можливість застосування вже відомих форм у сучасній інфраструктурі міста;
  • оцінювання об’єктів з точки зору оновлення їхньої змістовної, функціональної та морфологічної структури;
  • знаходження співвідношення функції та форми, визначення ролі та значення функціональних зон у міському середовищі;
  • усвідомлення послідовності вирішення загальної композиції, окремих частин проекту: планів, фасадів, ситуаційних планів, тощо;
  • правильне розташування об’єктів у міському середовищі так, щоб не створювався дисонанс у місті або у мікрорайоні;
  • виділення типів будівель із сфери, житла, спортивно-оздоровчих закладів, студентських гуртожитків в запроектованих нових об’єктах, які й сьогодні є актуальними в житті міста;
  • знаходження архітектурного образу будівлі, що має наближатися до морфологічних ознак конструктивізму, а саме: плескаті дахи, горизонтальні, геометризовані елементи фасадів, каркасна конструктивна система, тобто риси, притаманні зазначеному напрямку;
  • знаходження вдалого містобудівного розташування об’єкту, порівняння з кращими планувальними взірцями.

Завдання полягає не стільки в пошуках нових функцій та форм об’єктів, скільки в розумінні доцільності застосування методики побудови цих форм, що були характерні для конструктивізму, пошуків нових підходів до пізнання минулого, принципів конструктивності, функціональності форм.

Творчий процес виконання поставленого завдання складається із етапів, циклів взаємодії нового розуміння процесу із історичним взірцями. Впровадження такого підходу в архітектурне проектування забезпечує творчу пізнавальну діяльність студента, сприяє розвитку більшої впевненості в своїх планах, забезпечує логічне співвідношення теоретичних знань і практичних навичок, вчить реальному ставленню до роботи архітектора.

Такий метод розвиває порівняльно-критичне ставлення до виконання проектів, сприяє стійким творчим позиціям і розумінню

Історія і теорія архітектури

168

поставленої задачі. Представлений матеріал дозволяє стверджувати, що зазначені підходи формують у автора проекту вміння якісно працювати, розуміючи цінність будь-якого культурного, а точніше архітектурного явища. Запроектований об’єкт набуває нових, подібних до конструктивізму рис. Данна методика надає можливість заохочувати студента до більш активної творчої діяльності.

Чітко сформульовані позиції: функціональний план, правильно сформована композиція, стильова характеристика, тощо, – сприяють створенню архітектурного проекту. В цьому випадку індивідуально поставлене завдання та його вирішення, оригінальність задуму, стійка історико-теоретична позиція стають засобом досягнення мети. Локалізація розвитку задума в даному аспекті створюють можливість поглибленої і змістовної роботи.

В центрі такого методу знаходиться актуальна проблема – збереження досягнень вітчизняного досвіду 1920-х, початку 30-х років, отримавших розповсюдження протягом ХХ століття, а також актуалізація цих досягнень у сучасних умовах нашого життя. Запропонована методика архітектурного проектування дозволяє змінювати постановку завдань, шляхів і засобів їхнього вирішення.

Висновки. Сьогодні, коли сучасна архітектура має дефіцит формотворчих ідей, архітектори уважно аналізують, не до кінця реалізовану спадщину, художнього авангарду 1920-х років. Формотворча концепція конструктивізму і проекти його прихильників цікавлять студентів, які в пошуках нових можливостей розвитку сучасної архітектури прагнуть усвідомити загальні закономірності, особливості та етапи формотворчих процесів новітнього стилю. Спадщина конструктивізму через значний відрізок часу набуває нового життя в складних творчих умовах початку ХХІ століття [7].

Список джерел:

  1. Алешин В.Э. Градостроительные поиски на Украине // Строительство и архитектура, 1985. – №10. – С. 23-25.
  2. Василенко Л.Г. Интернациональные взаимосвязи и их влияние на новаторскую архитектуру УССР в 1920-е, начале 1930-х годов: Дис. канд. арх. / Киевский инженерно-строительный институт, 1989.
  3. Василенко Л.Г. Начало пути / Л.Г. Василенко // Строительство и архитектура, 1984, Киев. – № 9. – С. 26-28.
  4. Василенко Л.Г. Актуальність дослідження теоретичних засад українського авангарду / Л. Василенко // Містобудування та територіальне планування: наук.-тех. збірн. – К.: КНУБА, 2011. – № 43. – С. 61-64.
  5. Лебедев Г.О. З історії української архітектури 20-30-х років ХХ ст. / Г. Лебедев. – В кн.: Українське мистецтвознавство. – Київ: Наукова думка, 1971. – Вип 5. – С. 53-67.
  6. Овсянникова Е.Б. Архитектура авангарда / Е. Овсянникова, Н. Васильев. – М.: Изд.: «Акопов дизайн», 2011. – 479 с.
  7. Попов Е.А. Динамика жизненных форм русского авангарда начала ХХ века: Автореф. дис. канд. филос. наук / Барнаул, 2003 г. – 20 с.
  8. Хан-Магомедов С.О. Инхук и ранний конструктивизм. – М.: Архитектура, 1994.
  9. RKM Kiev Avant-Gard Itineraries. – GANGEMI-EDITORE, 2012. – C. 16.

Історія і теорія архітектури

169

УДК 72.036

Анна МАРТИНЕНКО (Харьков)

Становление концепции устойчивого развития в архитектуре

Анотация. В статье охарактеризованы новые архитектурные направления, основанные на идеях экоподхода и концепции устойчивого развития по формированию архитектурно-пространственной среды жизнедеятельности человека. Выявлены социально-экономические предпосылки становления данных подходов, которые помогают определить роль и место экоархитектуры и устойчивой архитектуры в контексте истории архитектуры.

Ключевые слова: Экология, устойчивое развитие, экоархитекту-ра, устойчивая архитектура, энергоэффективность, системный подход, интерактивная система

Анотація. У статті охарактеризовано нові архітектурні напрямки, засновані на ідеях екопідходу та концепції сталого розвитку з формування архітектурно-просторового середовища життєдіяльності людини. Виявлено соціально-економічні передумови становлення даних підходів, які допомагають визначити роль і місце екоархітектури і стійкої архітектури в контексті історії архітектури.

Ключові слова: Екологія, сталий розвиток, екоархітектура, стійка архітектура, енергоефективність, системний підхід, інтерактивна система

Тема охраны окружающей среды и экономии природных ресурсов является чрезвычайно актуальной на фоне развернувшегося в последнее десятилетие системного кризиса. Экологическое направление и концепция устойчивого развития в настоящее время можно по праву считать наиболее популярными стратегиями выхода из кризиса. В современной архитектурной науке выделяют такие понятия как экоархитектура и устойчивая архитектура. Данные понятия не имеют устоявшихся и четких определений, наблюдается частые их взаимозаменяемость и отсутствие понимания различий между рассматриваемыми архитектурными направлениями.

В статье использованы ряд деклараций, которые дают определение стратегии устойчивого развития [4], подтверждают готовность мирового сообщества «выработать всеобъемлющий, холистический подход, чтобы добиться устойчивости среды и высокого качества жизни для всех» [8], описывают существующие модели устойчивого развития [10], определяют основные стратегии «устойчивости по про-

Історія і теорія архітектури

170

екту» [8], системный подход и комплексные методы [1,8]. А.В. Иконников [5] рассматривает архитектуру во взаимодействии с культурой времени в ее зависимости от социальных процессов и исторических катаклизмов. Ю. А Табунщиков и М. М. Бродач [6] в своей статье дают терминологическое определение энергоэффективных зданий и описывают научные методы их проектирования. Из сетевого ресурса взята типология зданий «на основе концепций энергетически эффективных и экологически чистых технологий и других решений по гармонизации архитектурной среды» [7].

Цель данной статьи - выявить и охарактеризовать понятия эко-архитектуры и устойчивой архитектуры, в рамках этих подходов выделить характерные приемы, способы и техники в архитектурном проектировании.

Рождение понятия «экология» и выделение экологии в самостоятельное направление современной науки обязано бурному развитию естественных наук в XVII-XIX вв. Впервые термин «экология» использовал немецкий биолог, последователь Дарвина Эрнст Гек-кель в 1866 г. Он применил термин в качестве нового наименования раздела биологии. Но в дальнейшем понятие экологии начинает применяться в других науках. Промышленная революция в Европе XVII-XIX вв. приводит к загрязнению окружающей среды, сокращению природных исчерпываемых ресурсов, сокращению природных территорий. Активный экономический рост индустриального общества способствует зарождению идей конечности планетарных ресурсов. Появление термина «ноосферы» в конце 19-начале 20 века обязано биологу Эдуарду Леруа, а теория была развита крупнейшим русским ученым Вернадским В. И. Эта теория развивает идею го-меостаза искусственного и природного, в которой человек предстает центральным звеном в биосфере, играет доминирующую и преобразующую роль [2].

1900-30е годы отмечены началом массового строительства. Французский архитектор Ле Корбюзье определяет дом как «машину для жилья», чем подчеркивает значимость практических аспектов в архитектуре. Эта ситуация вынуждает архитекторов искать новые решения для массового производства и стандартизации жилья. Технологический строительный подъем стимулирует появление первых пассивных солнечных домом, использующих энергию солнца для обогрева здания. Отцом первых таких сооружения является Джордж Кек, который строит в 1933 году павильон «Дом завтрашнего дня» и в 1940 году «Солнечный дом». В 60-е годы, на волне футуризма,

Історія і теорія архітектури

171

архитекторы впервые уделяют пристальное внимание проблемам экологии. К середине 70-х годов энергетический кризис и опасность чрезмерной зависимости от ископаемого топлива, повышается осведомленность архитекторов о существовании возможности использования возобновляемых видов энергии. Широко известными становятся такие понятия как «солнечная архитектура», «пассивный дом».

Во второй половине XX в. антропогенная нагрузка на природные экосистемы продолжила увеличиваться. В 70-е годы 20-го ст. мировым сообществом был признан кризис мирового развития, который в первую очередь был обозначен экологическим кризисом. Характерными чертами кризиса явились: угроза глобального потепления, загрязнение окружающей среды, кризис перепроизводства, развитие атомной промышленности, истребление не возобновляемых ресурсов, перенаселение, кризис духовных ценностей, утрата традиционных ценностей, глобализация, исчезновение уникальных культур. Появляются различные организации экологов, призванные защитить природу. В общественном движении Запада возникает новое направление – алармизм (от англ. Alarm - тевога). Партии «зеленых» в определенный момент находят широкую поддержку населения.

Свое мнение о глобальных проблемах современности высказала первая неправительственная организация «римский клуб» (The Club of Rome). Доклад «пределы роста» (1972г.) содержал выводы данных о том, что пределы демографического и экономического роста в ближайшие полвека будут достигнуты. Соответственно для сохранения природы, природных ресурсов стала необходима новая идеология и смена парадигмы мирового развития. В 1983 году Генеральной Ассамблей ООН учреждается Международная комиссия по окружающей среде и развитию. В 1987 г. Результаты работы комиссии были опубликованы Гру Харлем Брундтланд в докладе «Наше общее будущее», в котором впервые была представлена новая концепция «устойчивого развития», как альтернатива развития основанного на неограниченном экономическом росте. В 1992 году на Международной Конференции ООН по Окружающей среде и развитию в Рио-де-Жанейро концепция УР была официально принята и взята на вооружение мировым сообществом в количестве 177 стран и 35 межправительственных организаций.

«Устойчивое развитие – это развитие, при котором нынешние поколения удовлетворяют свои потребности, при этом, не ставя под угрозу, возможность удовлетворять потребности будущие поколения».

Історія і теорія архітектури

172

Архитектура впитывает в себя появившиеся в 70-е годы XX столетия экологические идеи, идеи устойчивого развития. Образовываются такие направления как экоархитектура, устойчивая архитектура. В процессе становления этих направлений все более очевидными становятся различия между ними.

Экологическая архитектура основана на стратегиях защиты окружающей среды и развивает идеи целесообразного «разумного» использования природных ресурсов и минимизации отрицательных воздействий урбанизации на окружающую среду.

В 1993 году на Всемирном конгрессе архитекторов впервые прозвучала мысль об ответственности архитекторов за качество жизни людей в искусственной, оторванной от природы среде современных городов.

«У нас есть есть обязанности как у архитекторов, но у нас есть еще большие обязанности как у людей», — сказал Ричард Роджерс (Richard Rogers), один из архитекторов, выступавших с докладом на Всемирном конгрессе.

Поэтому к ответственности за непродуманные пространственные решения, негуманное формообразование сооружений и зданий, несбалансированные ландшафтно-природные стратегии, которые приводят к социальным и психологическим проблемам, добавляется ответственность архитектора за использование некачественных и вредных технологий строительства, экологически небезопасных материалов, неконструктивных инженерных решений. Экоархитектура выражает идеи энергоэффективности зданий, их независимости и автономности от централизованных сетей, общей эффективности проектируемой архитектурной среды.

В последующем появилось большое количество объектов на основе рассматриваемых концепций и других решений по гармонизации архитектурной среды. В настоящее время количество этих технологий сильно расширилось, можно выделить семь самых популярных [7]:

- энергоэффективное здание (energy effcient building or zero energy effcient building);

- пассивное здание (passive building);

- биоклиматическая архитектура (bioclimatic architecture);

- интеллектуальное или умное здание (intellectual building);

- здание высоких технологий (high-tech building);

Історія і теорія архітектури

173

- здоровое здание (healthy building);

- экологическое, жизнеподдерживающее здание (green sustainable zero waste building)

Экологическая архитектура не должна нарушать планетарный гомеостаз, должна обладать энергетической самодостаточностью, не иметь негативного влияния на природу и человека.

«В 1980-х годах экологические мероприятия касались главным образом решения энергетических и технических вопросов. Сейчас всем известно, что одни только технологии не могут решить наших проблем: для достижения устойчивости и высокого качества жизни людей мы должны выработать целостный, холистический подход.»[8].


Рис. 1. Существующие модели устойчивого развития.

В 1992 г. на Международной Конференции ООН по Окружающей среде и развитию в Рио-де-Жанейро был определен новый принцип мирового развития - «Sustainable development» (устойчивое развитие).

Различают три этапа становления модели устойчивого развития (Рис. 1). Первая стратегия развития, получившая название модель «микки маус», основана на идеях неограниченного экономического роста. Вопросы окружающей среды и социума в ней носят второстепенный характер. Данная модель была доминирующей со второй

Історія і теорія архітектури

174

половины XVIII века до 70-х годов XX века. В следующей модели устойчивого развития воплотились, развивающиеся на тот момент, принципы сохранения природы. В этой «сильной модели» задачи сохранения окружающей среды призваны были оценивать и направлять социальные и экономические сферы деятельности. В 2005 году Международный саммит ООН утвердил триединую схему «взаимозависимых и взаимодополняющих аспектов» устойчивого развития [10]. С этого времени образовалась «слабая модель», в которой экономическое, социальное развитие и защита окружающей среды находятся в равнозначных позициях, поэтому модель носит сбалансированный характер. Некоторые исследователи утверждают, что трех аспектов концепции устойчивого развития недостаточно для того, чтобы отразить сложности современного общества. Четвертым элементом называют сферу культуры. Подтверждает эту концепцию Всеобщая декларация о культурном разнообразии ( ЮНЕСКО , 2001). Смысл ее в следующем: «...культурное разнообразие так же необходимо для человечества, как биоразнообразие для живой природы». Оно является «одним из источников развития рассматриваемого не только в плане экономического роста, но и как средство, обеспечивающее полноценную интеллектуальную, эмоциональную, нравственную и духовную жизнь » [3]. В этом ракурсе, культурное разнообразие является четвертым аспектом стратегии устойчивого развития. Равновесие такой системы может обеспечить архитектура, как инструмент воплощения идей концепции устойчивого развития, так как она позволяет выполняться жизненным функциям общества и одновременно направляет жизненные процессы. Международный союз архитекторов ставит перед собой задачу сделать мир «устойчивым по проекту». В декабре 2009 года в Копенгагенской декларации были выделены основные стратегии «устойчивости по проекту» [8]:

– Стратегия устойчивости по проекту начинается на ранних стадиях проекта и требует вовлеченности в процесс всех его участников: заказчиков, проектировщиков, инженеров, властей, подрядчиков, владельцев, пользователей и общественности.

– Стратегия устойчивости по проекту объединяет все аспекты строительства и будущей эксплуатации объекта, основанные на полном анализе и управлении его жизненным циклом.

– Стратегия устойчивости по проекту оптимизирует эффективность объекта уже на стадии проектирования. Возобновляемая энергия, качественное функционирование и экологичные технологии включены в проектную концепцию с учетом максимальной целесообразности.

Історія і теорія архітектури

175

– Стратегия устойчивости по проекту принимает во внимание, что все архитектурные и планировочные проекты являются частью комплексной интерактивной системы, тесно связанной со своим природным окружением, и представляют собой наследие, а также культурные и социальные ценности повседневной жизни общества.

– Стратегия устойчивости по проекту ищет материалы, безвредные для здоровья, чтобы строить безопасные здания, проводить политику землепользования с соблюдением экологических и социальных требований, а также развивать чувство прекрасного, которое бы вдохновляло, поддерживало и облагораживало общество.

– Стратегия устойчивости по проекту имеет целью существенно сократить выбросы углекислого газа, применение опасных для здоровья материалов и технологий и предотвратить любое другое вредное влияние на природное окружение со стороны застроенной человеком среды.

– Стратегия устойчивости по проекту стремится улучшить качество жизни, содействовать справедливости как на местном, так и на глобальном уровне, способствовать экономическому благосостоянию и предоставить необходимые возможности для вовлечения и расширения прав общественности в данной сфере.

– Стратегия устойчивости по проекту признает взаимозависимость всех людей на местном и мировом уровне. Городское население, его системы жизнеобеспечения (чистые вода и воздух, еда, жилье, работа, образование, здоровье, культурные возможности и т. п.) зависят от интегрированной, взаимозависимой и устойчивой системы «село – город».

– Стратегия устойчивости по проекту поддерживает заявление ЮНЕСКО о том, что культурное разнообразие как источник взаимообмена, инноваций и творчества также необходимо человечеству, как живой природе необходимо биологическое разнообразие.

Устойчивая архитектура призвана решать большой спектр проблем, как мирового, так и местного характеров. Для реализации такого широкого числа приоритетов «архитектура должна повсюду применять системный подход и комплексные методы, начиная от сооружений небольшого масштаба и вплоть до возведения городов и регионального планирования, никогда не забывая, что здания, городские ландшафты, природная среда и инфраструктура – все это существенные элементы в процессе непрерывного творения архитекторами устойчивого будущего. Тщательное и продуманное проектирование форм и геометрии сооружений, выбор пространственной

Історія і теорія архітектури

176

стратегии, в сочетании с подходящими материалами, оборудованием и функциональным распределением, могут уменьшить расходование ресурсов, выбросы парниковых газов и общее отрицательное воздействие на окружающую среду на 50 – 80 %»[8]. Необходимо отметить Комплексный Процесс Проектирования (IDP) – методику, которая в 2005 году была подробно рассмотрена на Всемирной конференции устойчивого строительства в Токио (SB05Tokyo). Эта методика была разработана на кафедре архитектуры и дизайна в Aalborg University Ольборг в Дании под названием – «комплексный метод функционального, конструктивного и художественного проектирования». Это универсальный метод, который совмещает науку и практику. Он позволяет органически соединить все виды деятельности, которые влияют на получение конечного продукта - архитектурного проекта, и как следствие обеспечивают проектирование пространственной среды жизнедеятельности человека.

Учитывая дифференциацию отдельных областей науки и техники, метод комплексного проектирования осуществляет интеграцию, тесную связь отдельных технических и научных знаний, отбивает решающие тенденции развития архитектуры, техники и науки, новых материалов и конструкций, философии и идеологии [1].

Вывод. Таким образом, в настоящее время необходимо разделять такие понятия как экоархитектура и устойчивая архитектура.

Экоархитектура рассматривает вопросы защиты природной среды от чрезмерных загрязнений, а также способствует (экономии) сокращению потребления не возобновляемых природных ресурсов.

Устойчивая архитектура кроме вопросов экологии призвана решать больший спектр проблем, как мирового, так и местного характеров. Аспекты экономики, политики и культуры в архитектурном проектировании имеют равнозначные позиции и несут сбалансированный характер. УА отличает повсеместное применение целостных подходов и комплексных методов на всех этапах проектирования от сооружений небольшого масштаба до возведения городов и регионального планирования. Концепция устойчивого развития способствует формированию и эффективному применению законов сохранения баланса природного и искусственного.

Список источников:

  1. Бархин Б.Г. Методика архитектурного проектирования / Б.Г. Бархин: Учеб. метод. пособие для вузов. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Стройиздат, 1982. - 224с.
  2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера / В.И. Вернадский. – М.: Айрис-пресс, 2004 -576 с.

Історія і теорія архітектури

177

  1. Всеобщая декларация о культурном разнообразии ЮНЕСКО: 2001 / принята 31-й сессией Генеральной конференции ЮНЕСКО. – UNESCO, 2002. – 44 с.
  2. Доклад Конференции Организации Объединенных Наций по окружающей среде и развитию : 1992 / Документ A/CONF.151/26/REV.1(VOL.I) Доклад Конференции Организации Объединенных Наций по окружающей среде и развитию : 1992 / Документ A/CONF.151/26/REV.1(VOL.I) + Corr.1.// материалы конференции ООН по окружающей среде и развитию, 3-4 июня 1992 г. Рио-де-Жанейро / - Нью-Йорк. – 1993 г. – 528 с.
  3. Иконников А.В. Архитектура ХХ века. Утопии и реальность. / А.В. Иконников; ред. А.Д. Кудрявцевой. - М.: Прогресс - Традиция, 2002.- 672 с.
  4. Табунщиков Ю. А. Научные основы проектирования энергоэффективных зданий / Ю. А. Табунщиков, М. М. Бродач // AВОК – 1998. - №1. – 70 с.
  5. Устойчивая архитектура. Комплексные подходы. [Электронный ресурс]. – Режим доступа: http://ecorussia.info/ru/ecopedia/ustoychivaya_arhitektura_kompleksnye_podhody
  6. Copenhagen Declaration : 2009 / Louise Cox AM, UIA President, International Union of Architects // 2009 United Nations Climate Change Conference. – Copenhagen: COP15, 2009. – 2 p.
  7. Derek Thomas. Architecture and the Urban Environment - A Vision for the New Age. / Derek Thomas. - Architectural Press, 2002. – 223 p.
  8. Ernst Ulrich von Weizsäcker “Buildings Technology in the Vanguard of Eco-effciency” / Ernst Ulrich von Weizsäcker // World Sustainable Building Conference in Tokyo : Keynote Speech, 27 September, 2005, Tokyo. – 2005. –23 p.

Історія і теорія архітектури

178

УДК 72.01

Виктор МИРОНЕНКО, Юлия ДЕМИДЮК (Харьков)

Перспективы развития адаптивной архитектуры в Украине

Анотація. У статті виділені аспекти, що визначають основні напрямки та завдання розвитку адаптивної архітектури. Розглядаються нові вимоги, що висуваються до будівель в епоху сучасних технологій та інформаційного вибуху. Обґрунтовується необхідність проектування і будівництва подібних об'єктів. За допомогою дослідження бар'єрів і стимулів розвитку адаптивної архітектури зроблено прогноз щодо перспективи проектування таких об'єктів в Україні.

Ключові слова: адаптивна архітектура, бар'єри і стимули, фактори розвитку.

Аннотация. В статье выделены аспекты, определяющие основные направления и задачи развития адаптивной архитектуры. Рассмотрены новые требования, выдвигаемые к зданиям в эпоху современных технологий и информационного взрыва. Обосновывается необходимость проектирования и строительства подобных объектов. С помощью исследования барьеров и стимулов развития адаптивной архитектуры сделан прогноз относительно перспективы проектирования таких объектов в Украине.

Ключевые слова: адаптивная архитектура, барьеры и стимулы, факторы развития.

Постановка проблемы. В научных дискуссиях последнего времени все более актуальными становятся вопросы поиска новых подходов в проектировании во время активного развития технологий, информационного взрыва и компьютеризации. Активный процесс интеграции общественных, социальных, транспортных, деловых, торговых, представительских и других функций выдвигает новые требования к архитектурной среде. Проектирование адаптивной архитектуры поможет уменьшить негативное влияние на окружающую среду, разработка гибких объёмно-планировочных решений, ориентированных на динамичные запросы потребителя, может сократить затраты на энергопотребление. В условиях изменений экологических, экономических стандартов, необходимости смены функции здания и отдельных его помещений, адаптация позволит повысить эксплуатационную эффективность архитектурного объекта. Таким образом, актуальность темы данного исследования обусловлена необходимостью комплексного изучения всего спектра возможностей,

Історія і теорія архітектури

179

открывающихся при проектировании и формировании адаптивной архитектуры.

Цель научной работы – изучить барьеры и стимулы развития адаптивной архитектуры, это позволит проанализировать перспективы этого направления во всем мире и, в частности, в Украине, теоретическое исследование может приблизить практическое внедрение принципов адаптивности в реальное проектирование и строительство.

анализ источников. Основой исследования стали труды Л. Ани-симова, С. Волкова, А. Панфилова, Н. Сапрыкиной, в которых рассматриваются те или иные аспекты адаптивности. Изучением стимулов и барьеров развития адаптивности в России занималась Н. Бобылева. Исследовательница отмечает, что в настоящий момент развитие адаптивной архитектуры обусловлено, в первую очередь, нестабильной экологической и социально-экономической обстановкой в мире [1].

Основное содержание.

Статичность и неподвижность архитектурных объектов считались на протяжении тысячелетий характерной особенностью развития архитектуры. Это обусловлено целым рядом причин и, в частности, тем, что общество, будучи постоянно изменяемой субстанцией, в своей массе консервативно. В этих условиях архитекторы, как правило, пытались утвердиться в статичной монументальности зданий и сооружений, что создавало жесткие рамки использования таких объектов и крайне редко позволяло им реагировать на процессы развития общества. «Пирамиды, крепости, башни, храмы, замки и т.п. – каменная непроницаемость объемов, неразвитость пространственных форм в соединении с мощными телесными массами, скульптурная и живописная пышность, ордерная система с ее колоннадами, подчинение архитектуры «вечным» законам гармонии, громоздкость строительства – вся эта физическая и художественная неподвижность структур прошлой архитектуры выражали проявление законов статики» [4].

Сегодня можно утверждать, что архитектура вступает в новый этап своего развития, где, по словам В. Гропиуса, «архитектор должен создавать здания не как памятники, а как сосуды для подвижной жизни, которую они должны обслуживать, и его концепция должна быть достаточно подвижной, чтобы создать основу, способную вобрать в себя динамические черты нашей современной жизни» [2].

В Программе и Манифесте архитекторов XX столетия было

Історія і теорія архітектури

180

сформулировано новое отношение к архитектуре, которая должна приспосабливаться к постоянным изменениям и обновлениям [4]. К архитектуре предъявляли принципиально новые требования, противоположные традиционным понятиям в строительстве. Несмотря на явную необходимость внедрения принципов приспособления, архитектура понималась все еще как строительное искусство с идеалами совершенства и окончательности, ей недоставало знаний о новых возможностях техники и способах строительства. Поэтому в практику строительства принципы приспосабливаемости были внесены только в 60-70 гг. нашего столетия. В это время многочисленными архитектурными бюро и группами начинают проводиться научно-исследовательские, проектные и практические разработки в области проектирования, создания и эксплуатации архитектурных объектов различного назначения и для разных условий эксплуатации.

Раньше архитектура трактовалась как каркас неизменных и вечных форм, образующих пространство, отход от статичной формы был обусловлен особенностями времени в эпохальном аспекте. Мы выделили несколько аспектов, определяющих основные направления и задачи развития адаптивной архитектуры:

1. Социально-экономический аспект. За последние десятилетия структура населения значительно изменилась. Возрастает подвижность населения, расширяется сфера деятельности людей в целом. Всё это не может не влиять на характер архитектурных объектов, в условиях активного строительства, необходимости смены функции здания или его отдельных помещений трансформативность и многофункциональность становятся особенно важными, они позволяют с максимальной экономичностью удовлетворять необходимые запросы общества.

2. Социально-психологический аспект. В условиях гибкой пространственной структуры легче формировать социальные отношения и дружеские связи. Так, множество компаний по всему миру делают выбор в пользу открытых офисов, коворкинговых пространств – это модель работы, в которой участники, оставаясь независимыми и свободными, используют общее пространство для своей деятельности. Коворкинг занимает промежуточное место между работой из дома и использованием отдельного офиса. Совместный офис способствует заведению новых бизнес-контактов, постоянному обмену идеями и опытом. Собрать команду под большой проект в таком офисе значительно легче, чем делать это самостоятельно. Стоит отметить, что такая модель работы сейчас становится все более по-

Історія і теорія архітектури

181

пулярной в Украине, в больших городах уже появились подобные пространства.

3. Функциональный аспект. С каждым годом наблюдается насыщение и усложнение функциональной программы архитектурных объектов. Торгово-развлекательные и культурно-выставочные центры сосредотачивают в себе жизнь целых районов и даже городов. В проектировании общественных зданий происходит смешение видов деятельности, например, рекреационной и образовательной, торговой и выставочной и т. п. Проявлением этого служит широкое распространение гибких и скользящих режимов работы, комбинация труда с отдыхом и развлечениями. Помимо прочего, со временем возникает необходимость в смене функции здания или его отдельных помещений. Причиной является рост городов, социально-экономическое и техническое развитие общества. Примером может служить существующая тенденция размещения офисов в жилых зданиях центральных районов города, а также переоборудование бывших промышленных и складских построек в жильё или выставочные пространства (лофт). На стадии проектирования рационально предусматривать возможность смены функции отдельных помещений или здания в целом.

4. Экологический аспект. Изменения климата, сокращение не восполняемых природных ресурсов выдвигают новые требования к вопросам экологичности архитектурных объектов. Экологические проблемы побуждают проектировать здания, способные сохранять ценные ресурсы, среди которых можно выделить строительные материалы, временной и пространственный ресурсы. При проектировании здания целесообразно разрабатывать стратегию формирования объекта во времени с сохранением целостности и эффективности функционирования на весь срок его эксплуатации. В настоящий момент ресурсосбережение может реализовываться с позиций многократного использования уже освоенного пространства путём переоборудования и оптимизации существующих сооружений.

5. Технологический аспект. Развитие технологий меняет представление общества о комфорте архитектурного пространства, стандартах качества, экологичности и экономичности материалов и инженерных систем. Обеспечение максимальной эксплуатационной автономности, лёгкого демонтажа и замены тех инженерных систем и элементов здания, которые подвержены старению как функциональному, так и физическому, позволит избежать быстрого устаревания здания в целом.

Історія і теорія архітектури

182

Таким образом, общемировая тенденция развития современных технологий способствует реальному внедрению в проектирование принципов адаптации.

В 2003 году в технологическом университете голландского города Дельфт был организован симпозиум по влиянию времени на проектирование зданий (докладчики Бернар Леупен, Рене Хэйджн, Джаспер Ван Звол) [3]. Сегодня реализация многих адаптивных объектов возможна благодаря цифровым технологиям, которые в основном реализуются архитекторами-новаторами, такими как Рэм Колхас, Питер Кук, Бен ван Беркель, Том Мэйн, Дэвид Фишер и др. Архитектура ХХІ века заявила о себе в мировом масштабе, как архитектура с интеллектом и способностью видоизменятся. Возникает вопрос, каковы перспективы развития адаптивной архитектуры в Украине?

В современной практике инновационной деятельности широкое распространение получило изучение факторов, способствующих либо препятствующих развитию инновационных продуктов. В зарубежной литературе эти факторы описываются как барьеры и стимулы [1].

Основными предпосылками для развития адаптивных объектов в Украине служат:

- повышение международного престижа, репутации;

- повышение уровня жизни людей;

- продление жизненного срока эксплуатации зданий.

Три аспекта адаптивной архитектуры – внедрение в здание трансформируемых конструкций, систем интеллектуального управления, а также использование время-ориентированных стратегий проектирования и строительства, подразумевают три вида инноваций, касающихся развития технологий, производства, а также новых специальностей. Инновации касаются как материальных, так и нематериальных факторов создания адаптивной архитектуры. К материальным факторам относятся: создание, разработка, тестирование технологий, изготовление продуктов, формирование необходимого для конечного продукта сервиса. К нематериальным факторам относятся: управление, регулирующие и экономические механизмы, информационный обмен.

Многие барьеры, препятствующие внедрению принципов адаптации, являются общими для развития всей инновационной деятельности в Украине. На данный момент существуют следующие барьеры для развития адаптивной архитектуры в Украине:

Історія і теорія архітектури

183

1. Неопределённость в наличных расходах на строительство и разработку адаптивных зданий по причине недостатка предыдущего опыта строительства, недостатка информации о технологиях (дополнительное тестирование и осмотр в конструкциях, недостаток производителя подобной продукции, отсутствие исполнительной информации); при повышении энергоэффективности зданий, внедрении сложных трансформируемых конструкций увеличение инвестированной стоимости должно быть оправданным. Интегрирование интеллектуальных систем в здание ведёт к заметному увеличению инвестиционных затрат. Данное увеличение должно быть финансово обосновано. Во многом оно может быть оправдано, если сам инвестор будет заинтересован. Вполне возможно, что затраты на создание всех необходимых производств для реализации адаптивной архитектуры во многом будут превосходить выгоды от строительства самой адаптивной архитектуры. При этом впоследствии также возможна завышенная рыночная стоимость подобных зданий.

2. Одно из самых важных препятствий для успешных устойчивых зданий – это трудность в определении понятных требований, наличие ясных целей и методов с возможностью сравнения с традиционными зданиями. Отсутствие потребности в долгосрочно-ориентированном мышлении (как у производителей, так и у потребителей).

3. Отсутствие регламентированных требований к адаптивным характеристикам проекта при проведении тендеров на строительство новых объектов.

4. Отсутствие целевого рынка – потенциальных заказчиков и пользователей данного вида архитектуры.

Выводы. К сожалению, в настоящее время очевидные стимулы для развития адаптивной архитектуры в Украине отсутствуют. Однако существует потенциальная возможность создания принудительных стимулов. Примером принудительного стимула могут послужить регулирующие меры, в случае если адаптивные характеристики зданий будут обязательным условием для объёмно-пространственных, архитектурно-планировочных решений зданий. Определенные надежды на развитие адаптивной архитектуры дает возникновение интереса к использованию мобильных и трансформируемых элементов в интерьере.

Реализация адаптивных архитектурных объектов в Украине пока возможна только в качестве эксперимента, осуществлённого по инициативе частного заказчика. Это может породить волну дальнейших

Історія і теорія архітектури

184

экспериментов в этом направлении и дать более ясное представление о том, какие технологии, производство, а также экономические и управленческие механизмы необходимо осваивать для развития адаптивной архитектуры в Украине.

Список источников:

  1. Бобылева Н. С. Барьеры и стимулы развития адаптивной архитектуры в России / Бобылева Надежда Сергеевна. –– Режим доступа : http://archvuz.ru/2012_22/76
  2. Гропиус В. Границы архитектуры / В. Гропиус. –– М., 1971.
  3. Киселёва Н. Г. Концепция адаптивных структур в архитектуре жилища –– Режим доступа : URL: http://archvuz.ru/numbers/2010_2/014
  4. Сапрыкина Н. А. Динамическая адаптация архитектурных объектов : авто-реф. дис. ... доктора архитектуры : 18.00.02 / Сапрыкина Наталия Алексеевна; Московский архитектурный институт (государственная академия). –– М., 2000. –– 77 с.

Історія і теорія архітектури

185

УДК 72.01

Наталья НОВАК (Харьков)

Композиционная лаборатория постмодернистской
архитектуры

Аннотация. В статье исследуется архитектура постмодернизма конца ХХ в. Анализируются основные методы, приемы и закономерности языка; обсуждаются формы и способы выражения в архитектуре постмодернизма.

Постановка проблемы. Значение античной классики, создавшей мир высокохудожественных образов и богатого архитектурного языка очень велико. Почти каждая эпоха обращается к античному наследию для решения новых задач. В зависимости от того, как относиться к прошлому, существует разные возможности его интерпретации. В эпоху Ренессанса создание архитектурных произведений осуществляется в рамках классической традиции. Архитекторы ХIХ века использовали историю как каталог и ретроспективу. Подражая мастерам и направлениям других эпох, пытались добиться архитектурного решения, не зависящего от времени. Во второй половине ХХ века архитектура постмодернизма актуализировала понятие знака и его значения, семантики и синтаксиса, принятия множественного кодирования, цитирование истории. В конце XX века произошел перелом в мировидении, на которое оказало большое влияние развитие компьютерного виртуального мира. С появлением новейших технологий и материалов проявились и новейшие тенденции к кардинальному изменению классической образности в архитектуре. Экспериментирование и изобретательство получает свободу выражения в виртуальном мире, а затем в предметно-пространственной среде. В настоящее время в проектной практике часто используют классицистические направления некорректным образом. Выяснить смысл композиционных преобразований и проанализировать принципы соединения классицистических традиций с новым мировоззрением на примере архитектуры постмодернизма - цель данной работы.

Анализ источников. По мере того, как происходило возрождение античности, архитекторы фиксировали прошлое. Только после того, как Джорджо Вазари систематически и сознательно начал применять термин moderna для обозначения стиля эпохи Возрождения, его использование стало общеупотребительным и принятым. Взгляды на проблему использования исторического архитектурного наследия в современной практике начали активно обсуждаться во второй половине ХХ в. американскими архитекторами Ч. Дженксом

Історія і теорія архітектури

186

[1], Р. Стерном, Ф.Джонсоном. К настоящему времени свои представления и взгляды на эту проблему формулируют А.Г. Раппопорт [4. 5],, Г.Ревзин, И. Добрицына [2], Б.С. Черкес и С.М. Линда [7].

Целью исследования является изучение основных методов, приемов и понятий постмодернистских течений, выявление основных форм выражения и способов фиксации в языке архитектуры постмодернизма, выявление композиционных средств работы архитекторов-постмодернистов.

Основной материал. В 60-х г. XX века созрело новое постмодернистское мышление, которое в конце 70-х годов сложилось в целостную концепцию постмодернизма, основанную на представлении об истории культуры и архитектуры как идеологизированной совокупности текстов и лингвистических конструкций, а также использовало процедуры разборки «конструкции» традиционных культурных форм. Обращаясь к текстам постмодернистов можно увидеть, что познание окружающей среды производится человеком с помощью языка, слов, текстов. В философии постмодернизма человек воспринимает транслируемые смыслы с помощью мыслительных конструкций - остаточные из прошлого и современные, которые взаимодействует друг с другом, оставляя следы друг на друге. Основным понятием становится понятие архитектурного и художественного языка, которое позволяет воспринимать архитектурное наследие как «тексты». Философ Ж. Дерида утверждал, что «ничто не существует вне текста», поэтому все определяется контекстуальными интерпретациями, которые проясняются в результате специфической критической деятельности — «различения». Для понимания творчества как бесконечного цитирования, компиляционной, коллажной деятельности, игры с уже созданным, понадобилось выявить понятие знака и его значения, семантики и синтактики.


Рис. 1. Модель системного представления об объекте проектироваеия конца ХХ ст. [6, c.27].

Історія і теорія архітектури

187

Архитектор-постмодернист ищет новые приемы и техники художественного выражения для своих идей. Он стремится вступить в разговор: с историей, с коллегами-профессионалами, понимающими содержание, и с потребителем-дилетантом. Таким образом создается новый предмет проектной деятельности – „архитектурно-художественный текст”, который архитектор должен донести заказчикам и потребителям. Это привело к выявлению смысла и содержания архитектурного произведения, разработке семантики объекта (рис. 1).

Приемами и техниками выразительного языка архитектуры постмодернизма являются: цитирование, алюзионизм, метафора, историческая стилизация, «двойное кодирование» [1, c. 54]. Основными чертами архитектурного постмодернизма Ч. Дженкс считал [1, c.79]: историзм; ревивайлизм, то есть прямое воспроизведение и непосредственное восстановление прошлого; неовернакуляр – новое обращение к местным традициям; адгокизм – контекстуальность проектирования; обращение к «метафизичной метафоре» – внутреннем неоднозначном содержании архитектурной формы; постмодернистское пространство - «иррациональное» или изменяемое с точки зрения отношений частей к целому.

В архитектурной композиции постмодернисты стали включать понятие сценария, метафоры, деструкции, знакового содержания объекта проектирования, способность к трансформации объемов, частей, элементов. Актуальным становится понятие постмодернистская ирония, игра, пастиш – пародийное попурри, построенное на мягком смешении стилизованных фрагментов.Основой модернистского плана являлась сетка координат - колонн, она была явной, логичной, последовательной, строго функциональной. Постмодернисты сделали все возможное, чтобы противопоставить, исказить начальную идею, иронично обыграть один из пяти принципов «современной архитектуры». Они привнесли в план понятие «мысленной сетки координат». В их работах использование колонн (чаще всего классических ордеров) превращается в особое средство выразительности. Колонны выкрашиваются в разные оттенки, чтобы подчеркнуть то их несущую функцию, то механическую, то декоративную. Ч. Мур объединил в одном проекте для Нового Орлеана узнаваемую иконографию, как, например, «сапог» Италии, и игру с искаженными историческими ордерами (превращая некоторые метопы в фонтаны под названием «ветопы») [1, c. 126] (рис.2).

Історія і теорія архітектури

188

Highslide JS
Рис.2. Чарльз М. и Херси У. Пьяцца де Италия Нью-Орлеан,1976 г.

Р. Вентури, который по-новому использовал исторические традиции, опирался на разные источники цитирования. Он работал со сложным, искаженным пространством. Активно использовал острые углы с целью утрировать перспективу. Он, а позже и Эйзенманн, выразят в своих работах концепцию замены модернистских композиционных приемов. На место логичного, согласованного использования и сопоставления ярких, активных элементов приходит столкновение контрастных пятен. Лаконичные, завершенные плоскости стен заменяются гнутыми, ломаными, как игрушки - «оригами».

Highslide JS
Рис.3. П. Эйземан Max Reinhardt Haus Berlin, 1994

Історія і теорія архітектури

189

Дженкс сравнивает «корбюзианское» пространство с кубистскими, супрематическими композициями (работы Малевича, Кандинского и пр.). Постмодернистскому пространству он присваивает свойства абстрактного искусства (коллаж, перебивка масштаба, многослойность) и приводит в пример работы немецкого художника-абстракциониста К. Швиттерса. Ч.Дженкс проводит параллель между постмодернистским пространством и китайским садом, находя сходство в том, что и то и другое не достигают абсолютной цели, абсолютной истины, а только все больше запутывают пути поиска, «жертвуя ясным, окончательным упорядочиванием элементов» [1, c. 122]. Китайский сад противопоставляет в себе различные связующие пары понятий, такие как: жизнь и смерть, добро и зло, черное и белое. Между тем, никогда эти пары не сталкиваются открыто. Опираясь на религиозную метафизику и философию, китайский сад создает собственную систему метафор и образов. Таким же образом и постмодернисты, используют: экраны, кривые, различные многообразные метафоры, двусмысленность, иронию. Усложняют и трансформируют свои пространственные планы, с целью нарушить логику восприятия. «Хотя постмодернистское пространство может быть в любом виде столь же богато и многозначно, как и пространство китайского сада, оно не может выразить глубину значений с такой же точностью» [1, c. 122].


Рис.4. П. Эйземан Дом - 3, дом Миллера 1969-1970 г.

Історія і теорія архітектури

190

Одним из вариантов развития неоисторизма в 1980-х годах был постмодернистский классицизм, который возрождал классические традиции в архитектуре и охватывал широкий сектор истории – греко-римская античность, эпоха Возрождения, барокко, пост-классицистические европейские стили. Постмодернистский классицизм использовал как ордерные, так и без ордерные композиции, точное репродуцирование исторических прототипов и вольные интерпретации на классическую тему.

Одним из представителей постмодернистского классицизма стал М. Грейвз. В его работах историзм насыщен метафорами, он «выбирал» из классицизма характерные признаки и создавал «объединение абстрактных версий классических элементов в кубистическом коллаже». Его архитектурный язык опирался на творчество Леду, Микеле Санмикеле. Использование «фрагментов» архитектурных произведений предшествующих эпох становится его композиционным методом.

П. Портогезе предложил новые методы формально-композиционного и семиотического анализа памятников архитектуры. Основную концепцию архитектурного пространства барокко как системы концентрированных силовых полей, он воплотил в проектировании дома Бальди I в Лабро, Италия, дом Бевилаква рядом с Гети, Италия. Он выстроил целый ряд ассоциаций и с традиционными постройками юга Италии, формами соборов Ф. Борроми-ни и с архитектурой Е. Мендельсона, А.Гауди.

Поиск первичных элементов архитектуры – архетипов мы видим в работах А. Росси, М. Ботта, Р. Монео. Они считали, что архитектура опирается на структуры, «базовые модели», которые лежат в основе общечеловеческой символики. Поиск и использование архетипов архитектурного языка, первичных структур и форм, приведенных

Історія і теорія архітектури

191

к четким геометрическим абрисам основа композиционного метода этих мастеров.

Выводы. Постмодернизм в архитектуре получил большое количество интерпретаций, в которых по-разному смещались различные ракурсы рассмотрения истории, смыслов, кодов, цитат. Но все же удается обобщить некоторые черты – пространственная взаимосвязь и диалог с окружающей средой, временная взаимосвязь – диалог со временем и широкий диапазон обращений к разным эпохам и традициям, смысловая взаимосвязь – культурный диалог, обращение к историческим смыслам.

Список источников:

  1. Дженкс Ч. «Язык архитектуры постмодернизма». Л. 1988. – 135 с.
  2. Добрицына И. «От постмодернизма к нелинейной архитектуре» Москва:Прогресс-Традиция, 2004.- 416 с.
  3. ПОСТ-МОДЕРНИЗМ. Энциклопедия. Интерпрессервис, Книжный дом. Минск, 2001.
  4. Раппопорт А. Г. «Архитектура на рубеже эпох. Российский архитектурный портал.
  5. Раппопорт А. Г. «Пять проблем теории архитектуры XXI века». Вестник Европы №19-20, 2007.
  6. Ремизова О.І., Крейзер І.І. «Аналіз композиційних особливостей творів живопису архітектури» Харків, 2011.- 66 с.
  7. Черкес Б.С., Лінда С.М. «Архітектура сучасності. Остання третина ХХ-початок ХХІ століть». Львів, Видавництво Львівської політехніки, 2010.- 380с.

Історія і теорія архітектури

192

УДК 72.01:72.012

Елена РЕМИЗОВА (Харьков)

Композиционная логика архитектуры
постмодернизма

Аннотация. Выявляются семантические принципы и синтаксические приемы композиционного языка архитектуры постмодернизма.

Ключевые слова: композиция, композиционная деятельность и мышление, архитектура постмодернизма.

Анотація. Виявляються семантичні принципи та синтаксичні прийоми композиційної мови архітектури постмодернізму.

Ключові слова: композиція, композиційна діяльність й мислення, архітектура постмодернізму.

Постановка проблемы. Каждая эпоха создает свой собственный способ мышления исходя из своих приоритетов и художественных ценностей. Если модернизм утверждал поиск вневременных, внеи-сторических, универсальных, безличностных ценностей, то в противоположность этому в 60 - 80-х годах ХХ века интерес к истории культуры становится очень активным. Такое критическое и ценностное осмысление опыта прошлых эпох служит толчком к тому, чтобы в современной архитектурной практике начала формироваться новая художественная логика.

Анализ источников. К слову «модернизм» в 1949 г. впервые была добавлена приставка пост-, которая позднее в корне изменила отношение не только к современной архитектуре и искусству, но и отмежевалась от прежнего течения [3, с. 13]. Начиная с 1975 г. Дженкс подчеркивает языковую природу постмодернистской архитектуры. Это не неомодернизм, не обновление сложившейся системы. Приставка пост- указывает на окончание эпохи модернизма, но никак не продолжение ее. Постмодернизм предполагает преодоление жестких норм модернизма, отрицание стерильно чистого языка модернизма и, в конечном счете, выход за пределы окостеневшей доктрины.

И. А. Добрицына пишет, что «существенные изменения в поэтике архитектуры, происходившие в 70-80-е годы ХХ столетия, представляют собой … своеобразный протест нового нетрадиционного типа мышления против традиционного, а точнее, и если воспользоваться терминологией британского философа Зигмунта Баумана, восстания интерпретирующего разума против власти разума законодательного. Возникшее противостояние, для которого характерно возрастание роли интерпретирующего подхода в эстетической практике, и сопут-

Історія і теорія архітектури

193

ствующие ему перемены умонастроений и мирочувствования воплотились в феномене, весьма условно названном постмодернистской культурой» [4, с. 328]. Зигмунт Бауман утверждает, что «законодательный разум стремится завоевать право на монолог, интерпретирующий участвует в диалоге. … Кризис законодательного разума и подъем интерпретирующей альтернативы обнаруживается примерно с середины ХХ века» [4, с. 329]. Под законодательным разумом в данном случае Бауман понимает модернистское мышление, а под интерпретирующим – постмодернистское.

Парадокс этого явления состоит в том, что вопрос о новаторстве постмодернизм решает по аналогии с эклектикой ХIХ века путем возврата к культурной исторической памяти, но изменяет угол зрения на прошлое. Он вступает в диалог с историей. Ю. М. Лотман писал: «Прошедшие культурные эпохи не исчезают без следа, а остаются в памяти культуры как вневременные» [5, с. 677]. Эклектическое сознание, формируясь и развиваясь в Х1Х веке, не умирает с уходом стиля, а возрождается в новом художественном состоянии в конце ХХ в. Культура конца ХХ века, включающая в себя множество течений и направлений, как следствие глубоко полилогична и в этом смысле эклектична.

Отсюда вытекает цель данного научного исследования, которая состоит в том, чтобы проанализировать основные концептуальные и логические принципы архитектуры постмодернизма.

Основной материал исследования. Постмодернизм нельзя назвать единым течением как, скажем, модернизм. С начала 60-х годов ХХ века наблюдается появление ряда течений, которые тем или иным образом обращаются к историческому наследию (регионализм, контекстуализм, неомодернизм, деконструктивизм и др.). Их методы весьма разнообразны. Множественность явлений культуры порождает неоднородность мышления. Постмодернизм распадается на ряд «рукавов» и, даже каждый отдельный мастер представляет свое самостоятельное направление или «русло». В них нет единства. Их всех объединяет только одно – развитие профессионального языка путем обращения к истории. И это не простой интерес. Он не похож на то как относились к истории в Х1Х веке.

Эклектичность в постмодернизме проявляется не только в смешении стилистических форм в архитектуре и других художественных областях, где это понятие зародилось, но и в коллажности нашей среды, одежды, информации и т. п. Весь окружающий современного человека мир бесконечно многообразен, неоднороден и, в конечном

Історія і теорія архітектури

194

счете, эклектичен в своих проявлениях. Понятие эклектики, предназначенное для описания художественного явления ХIХ века, становится все более актуальным в конце ХХ.

Известный философ и искусствовед Борис Гройс в своей книге «Утопия и обмен» подчеркивает, что «под постмодернизмом понимается принципиальное сомнение в возможности исторически нового... в противоположность модернизму, ориентирующемуся на новое» [2]. В развитии современной среды и художественных проявлений жизни можно увидеть необычайное многообразие новых вариантов организации и интерпретации. «Современная архитектура» как течение архитектурной художественной практики сформировало свою достаточно жесткую традицию: пять принципов Ле Корбюзье или Афинская хартия служат формами закрепления профессиональных ценностей модернистов. Этот модернистский путь утверждал монолог как единственно возможную форму творчества. Однако параллельно с Modern movement формировался иной тип мышления, базировавшийся на компромиссе старого и нового. Именно он подготовил радикальный сдвиг в культуре (т. н. эпистемологический порог), получивший широкое распространение под именем Post Modern. Постмодернизм сдвинул или даже разрушил границы дозволенного, узаконив аномалии в архитектурных формах. Но за этим была скрыта не простая трансформация формы, а аномальность художественной логики. Новый способ мышления, складывавшийся как альтернатива объектно-морфологическому, позволял не просто подчиняться какой-то известной, ранее апробированной логике, но развивать и создавать новую логику, отличную от предшествующей. Появилась возможность выбора собственной, индивидуальной траектории движения путем выдвижения концепции развития собственного языка. Мы называем этот тип мышления историко-ассоциативным.

Одним из первых концепцию постмодернизма сформулировал Роберт Вентури. В своей книге «Сложность и противоречия в архитектуре» он декларирует: «Я скорее за богатство значений, чем за ясность значения; за неявную функцию так же, как и за явную функцию. Я предпочитаю «и то и другое», а не «или то, или другое», черное и белое, а иногда серое, а не черное или белое. Действенная архитектура несет многоплановость значений и комбинаций фокусных точек: ее пространства и ее элементы могут восприниматься и будут работать в нескольких направлениях одновременно.

Но, правда, архитектура сложностей и противоречий должна заключаться в ее целостности или в ее причастности к целостности.

Історія і теорія архітектури

195

Она должна скорее воплощать трудное единство обобщения, чем легкое единство исключения. Меньше не есть больше» заключает Вентури, полемизируя с Мисом ван дер Роэ [7, с. 543-544]. Категория целостности вызывает полемику, которая в 80-е годы обернулась полным отказом от целостности в классическом смысле в пользу фрагментации и сетевого принципа деконструктивизма. Но в 60-е гг. Вентури еще обсуждает новые свойства целостности и ищет способ ее сохранения. «Архитектура сложностей и компромиссов не пренебрегает целым. По сути дела… достичь целого трудно… Трудное целое в архитектуре сложностей и противоречий включает множественность и разнообразие элементов, находящихся в неустойчивых или слабо воспринимаемых взаимоотношениях. … «Трудное целое» может также включать разнообразие направлений…» [7, с. 556]. Однако целостность для Вентури это не формальное единство, характерное для модернизма с его чистыми абстрактными формами. Вентури ищет способы достижения целостности высказывания, передачи информации, коммуникации с потребителем. Роберт Вен-тури говорит: «Определением нашего направления является: Архитектура – это кров с символами на нем. Архитектура – это кров с декорацией на нем. … Только когда видишь здания как символы в пространстве, - эта среда приобретает качество и значение.

…Поп-артисты раскрыли наши глаза и наши умы, показав нам снова ценность изобразительности в искусстве, приведя нас, таким образом, к мысли об ассоциации, как элементе архитектуры. Они также показали нам ценность обыденных и общепринятых элементов, помещая их в новое окружение, в новый контекст на разных уровнях для достижения новых значений, постигаемых наряду с их старыми значениями. Определение архитектуры теперь включает понятие «ассоциация» так же, как и «выражение», вместо бывшего в 50-х годах понятия «восприятие» [1]. Определение архитектуры как крова с символами на нем включает в себя принятие функциональной доктрины, а не запрещение ее - приращение ее, ради сохранения ее» [1]. Т. о., Вентури закрепляет идею рассмотрения архитектурного произведения как текста, составленного с помощью узнаваемых знаков. Умение кодировать или расшифровывать архитектурные формы позволяет читать постмодернистские послания. Некоторые исследователи считают, что для этого нужно было создавать специальный «архив» - набор соответствующих знаков, обладающих смысловыми ассоциациями истории, места, материала и др. И если исторический архитектурный архив с морфологической точки зрения

Історія і теорія архітектури

196

описан в исторических трудах и теориях стилей, ордерных канонах, то лексикон постмодернизма нет, поскольку это длящееся явление, продолжающее пополнять свой знаковый арсенал (тезаурус). Описать и систематизировать его – одна из задач современной теории.

Дженкс подхватил и продолжил развивать идеи Р. Вентури, написав свою знаменитую книгу «Язык архитектуры постмодернизма», в которой ему удалось концептуально оформить доктрину постмодернизма. Уже в самом заглавии книги он определил семиотическую направленность не только своих исследований, но и всего художественного течения. Во введении он заявил, что «термин «постмодернистский» следует пояснить и использовать более точно с тем, чтобы вообще охватывать только тех проектировщиков, которые осознают архитектуру как язык» [3, с. 11]. Концептуальные основы постмодернизма он закрепил основными понятиями: метафора, слово, синтаксис и семантика.

Объясняя как формируются визуальные коды, Дженкс говорит, что «люди неизменно воспринимают то или иное здание, сопоставляя его с отличным или с подобным ему объектом, т. е. как метафору. …От метафоры к клише, от неологизма через постоянное повторение к архитектурному знаку – таков непрерывный путь, который проходят новые, успешно входящие в жизнь формы и технические изделия» [3, с. 43]. Под синтаксисом архитектуры Дженкс понимает «правила комбинации различных слов типа двери, окна, стены и т. д.» [3, с. 66].

Расшифровка визуальных кодов, понятных профессионалам и потребителям, дает возможность ввести принципы двойного кодирования, метафоричности, контекстуальности и историзма. Идея двойного кодирования базируется на том, что «границы кодов, обусловленные обучением и культурой, определяют способ прочтения, и существуют различные коды, среди которых некоторые могут быть конфликтны для разных субкультур» [3, с. 43]. Однако Дженкс не всегда соглашается с Вентури и полемизирует с ним по поводу знаковой коммуникации. Дженкс критикует: «Вентури, подобно типичному модернисту, которого он хотел бы сменить, прибегает к тактике исключающей инверсии. Он подсекает целую область архитектурной коммуникации, а именно здания-утки (технически выражаясь – иконические знаки), с тем, чтобы сделать предпочитаемый им вариант – декорированные сараи (символические знаки) - более значимым. Т. о., нас призывают (и опять это делает модернист) во имя рациональности пойти по пути исключения, упрощения. Ясно, что нам необходимы все спосо-

Історія і теорія архітектури

197

бы коммуникации, которые есть в нашем распоряжении, а не два или три, но как раз модернистская приверженность к «архитектурным уличным боям» ведет именно к такому сверх упрощению, а не к сбалансированной теории обозначения» [3, с. 48]. «Повествование» или высказывание строилось путем парадоксального соединения знаковых форм, заимствованных из архива и переработанных в контексте конкретной проектной задачи. И. Добрицына вместе с Д. Ложем, Д. В. Фоккемой и Д. Хейманом называет эту технику «фрагментирован-ным дискурсом» [4, с. 381]. Архитекторы предполагали, что у зрителя будут возникать ассоциации с классическими архитектурными образами или эпохами, местными традициями или памятными местами, предпочтительными вкусовыми ассоциациями и т. п. в зависимости от его культуры и эрудиции.

Плюрализм, фрагментация, контекстуальность. В 1996 году Ч. Дженкс сформулировал 13 основных принципов постмодернизма, которые можно было бы воспринять как манифест, если бы они не были написаны как итог 30-летнего практического и дискуссионного опыта. Дженкс так сформулировал «основные ценности: 1) Амбивалентность предпочтительней одновалентности, воображение предпочтительней вкуса; 2) «Сложность и противоречивость» предпочтительней сверх простоты и «минимализма»; 3) Теория Сложности и теория Хаоса являются более основательными в объяснении природных явлений, чем линейная динамика; это значит, что «истинно природное» в своем поведении скорее нелинейно, чем линейно; 4) Память и история – неотъемлемая часть ДНК, нашего языка, нашего стиля и наших городов и потому является ускорителем нашей изобретательности.

Лингвистика и Эстетика: 5) Вся архитектура изобретается и воспринимается с помощью кодов, отсюда – «языки» архитектуры, отсюда символическая архитектура, отсюда – двойное кодирование; 6) Все коды испытывают влияние семиотической общности и различных типов культур, отсюда – необходимость плюралистической культуры для проектирования, основанного на принципах радикального эклектизма; 7) Архитектура – «язык» для публики... 8) Архитектуре требуется орнаментация (придание образных черт, паттернализа-ция), которая должна быть либо символической, либо «симфонической»; отсюда – уместность современных информационных теорий; 9) Архитектуре требуется метафоричность, которая должна приблизить нас и к природным, и к культурным проблемам...

Історія і теорія архітектури

198

Урбанистка, политика, экология: 10) Архитектура должна формировать город, отсюда – контекстуализм, коллажность, неорационализм, мелко квартальное планирование, смешение типов пользователей и типов строений; 11) Архитектура должна кристаллизовать социальную реальность в современном городе глобального типа – Гетерополисе, что очень важно для плюралистичности этнических групп, отсюда – партиципационный подход к проектированию и адхо-кизм; 12) Архитектура должна учитывать экологическую реальность нашего времени, уметь поддерживать свое развитие, зеленую архитектуру и космический символизм; 13) Мы живем в удивительной, творящей, само организующейся Вселенной, которая еще готовится к различным вариантам определенности, отсюда – необходимость в космогенной архитектуре, которая прославляет критицизм, процес-суальность и иронию» [4, с. 376-377].

Как видно из перечня принципов, ни в одном из них нет указания на обязательность или нормативность их применения. Основным творческим мотивом постмодернистов становится сознательное нарушение устоявшихся норм и даже их пародирование. Принцип нормирования художественной деятельности, характерный для многих стилей, и особенно для классицизма и модернизма, для постмодернизма совершенно неприемлем. В основе творческого кредо мастеров постмодернизма лежит критическое отношение к ситуации и заказу, порождающее оригинальный, уникальный художественный прием, привязанный к конкретному месту и адресованный конкретному лицу. Архитектор-постмодернист «дает себе право мыслить в категориях ненормативной композиции, выстраивая локальную, для своего конкретного случая, логическую композиционную систему» [4, с. 374]. Т. о., отталкиваясь от нормативных принципов модернизма, постмодернизм создает свой собственный полилогический подход к решению художественных задач.

Контекстуальность и историзм. Мастера постмодернизма видят естественный путь развития собственной логики в диалоге с прошлыми эпохами и стилями, нахождении противоречий в композиционной логике прошлого. Поэтому остроумие, гротеск, пародирование становятся преимущественными чертами нового подхода. Их привлекает диалог с классицизмом, т. к. именно в классицизме, как объекты, так и действия по их созданию подчинялись четко сформулированным нормам и правилам. Поэтому, например, такие комплексы как «Озерные аркады», «Антигона», «Абраксас» Р. Бофилла и Тальер де Архитектура, с одной стороны, логичны для постмодернизма, а,

Історія і теорія архітектури

199

с другой стороны, парадоксальны, так как в них нормы классицизма служат уже не нормой, а новым материалом для диалога, рассуждения и, наконец, формообразования.

В диалоге с историей возможность выбора велика, но она же требует от архитектора все большей эрудиции и интеллекта. Ассоциация становится главным приемом творчества. Она может быть как исторической, так и стилевой, и смысловой. На ее основе выстраивается дальнейшее сообщение-текст. Используемые образы могут носить исторический характер, напоминать нам античные мифы, религиозные сюжеты, вызывать природные ассоциации.

Постмодернисты сами утверждают эклектичность принципом своей работы. Например, Дженкс, обобщая такие принципы как историзм, ретроспективизм, воспроизведение местных особенностей и контекстуализм, называет это радикальным эклектизмом. В заключении Дженкс говорит: «В терминах семиотики, язык (общая сумма коммуникативных источников) настолько разнороден и разнообразен, что любое единичное слово (индивидуальный выбор) отразит это, хотя бы исключением разнообразия. Таковы факты архитектурного производства. … Мне представляется крайне желательным, чтобы архитекторы научились использовать эту неизбежную разнородность языков. Если кто-то может позволить себе жить в различные эпохи и в различных культурах, зачем он должен ограничивать себя настоящим и данной локальностью? Эклектизм – это естественная эволюция культуры, обладающей выбором» [3, с. 127-128].

Синтактика (приемы постмодернистской логики) постмодернизма базируется на принципе двойного кодирования. Дженкс утверждает, что «в общем, существует два кода: во-первых, популярный, традиционный, медленно меняющийся, подобно разговорному языку, изобилующий клише и имеющий корни в обыденной жизни, в, во-вторых, современный, полный неологизмов и откликающийся на быстрые изменения в технологии, искусстве и моде, так же как и авангард архитектуры» [3, с. 132-133].

Постмодернисты идут дальше в развитии своей логики и языка. Приемы аппликации и коллажа, возникшие в период Ренессанса и разработанный Ф. Брунеллески и Л.-Б. Альберти для создания иллюзорной пространственной структуры здания на картинной плоскости фасада, мастерами эклектики превращаются в систему комбинаторных приемов [6]. В противоположность эклектике М. Грейвз не просто цитирует исторические формы, как это делали в ХIХ веке, а изменяет их смысл и масштаб до неузнаваемости. Как под большим увеличительным стеклом отдельные архитектурные детали превра-

Історія і теорія архітектури

200

щаются в гигантские объемные формы, создавая массивные части зданий. Аппликативное наложение плоскостных фигур и силуэтов в сочетании с пространственным комбинированием разностилевых форм создает возможность сложного исторического повествования, понятного часто только профессионалу.

Единственной реально существующей нормой для постмодернистов является потребность игры со смыслами. Изощренность этой игры, подчиняющейся уже не традиционной, а неординарной логике, ведет к применению коллажа, монтажа, аппликации и т. п. средств художественного выражения. И. Добрицына пишет, что «коллаж постмодернизма повышено метафоричен. Составная метафора строится на игре различий – образных, смысловых. Привлекается парадокс, ирония, гротеск, алогизм, абсурд, вводятся элементы архаики, психоделики. … Постмодернизм постепенно, особенно в 8090-е годы, на этапе перехода к неоклассике, вырабатывал и тонкие приемы – аллюзии, реминисценции, ссылки, отсылки, перифраза» [4, с. 386].

Коллаж форм, наблюдаемый у всех мастеров начиная с Р. Вен-тури, это только внешнее проявление, след коллажа логических приемов разных языков. Принцип нарушения устоявшейся или традиционной логики, совмещения ее с логическими приемами других эпох или школ, игровое их взаимодействие становится нормальным ходом рассуждения и творчества архитектора конца ХХ века. За всем этим скрыта борьба старого и нового образов мышления, исторического и постмодернистского. Фрагменты и образы, взятые в качестве цитат, утрачивают свой прежний строй или сохраняют его частично, как например, происходит при трансформации ордера. Логика нового произведения подчиняет себе включённые целостности, трансформируя их до неузнаваемости.

Семантика постмодернистской архитектуры. Содержания и сюжеты, которые разрабатывают мастера постмодернизма очень разнообразны. Например, эксперименты П. Эйзенмана и Р. Мейера, для которых явным оппонентом является конструктивизм 20-х гг., представляют одно из возможных направлений развития постмодернизма. Разработка «сценария» будущего сооружения или комплекса часто опирается на внимание к слову - имени объекта. «Площадь Италии» Ч. Мура, «Присутствие прошлого» Г. Холляйна, «Театр мира» А. Росси, «Озерные аркады» Р. Бофилла - все эти яркие имена сразу порождают исторические, стилевые и смысловые ассоциации. Множественность смыслов ведет к полифонии не только форм, но и их значений.

Історія і теорія архітектури

201

Выводы. Постмодернизм отказывается от классических художественных понятий. Он вводит в обиход идею разложения, разборки, разъединения, но не форм и пространств как у модернистов, а смыслов и содержаний, выраженных этими формами. Структурирование архитектурных текстов и сообщений осуществляется на основе пластических языковых форм, полученных в результате анализа исторического материала разных эпох и народов. Прошлое уже не представляется готовым архивом, наполненным фактическим материалом стилевых форм и фигур. Этот архив нужно было еще препарировать, переосмыслить как языковую систему, очистить от формальных наслоений и только потом использовать для создания нового «архитектурного романа». Память всегда плюралистична и среда, образованная путем диалога с историей, оказывается многоликой. Постмодернист связывает прошлое и будущее, он строит будущее из своего осознания прошлого. Поэтому, обращаясь к языку постмодернизма, мы можем сказать, что это - полилог, т. е. соединение множества разных логик. Он сложен для понимания, многослоен и многозначен.

Список источников:

  1. Банальный символизм в архитектуре. - http://cih.ru/k3/ventury.html
  2. Гройс Б. Утопия и обмен / Б. Гройс. - М.: Знак, 1993. - 376 с.
  3. Дженкс Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. - М., Стройиздат, 1985. - 137 с: ил.
  4. Добрицына И. А. Поэтика архитектуры эпохи постмодернизма. - // Теория композиции как поэтика архитектуры / И. А. Азизян, И. А. Добрицына, Г. С. Лебедева - М.: Прогресс-Традиция, 2002. - С. 325 - 466.
  5. Лотман Ю. М. Архитектура в контексте культуры / Ю. М. Лотман. // Лотман Ю. М. Семиосфера. - С-Пб.: «Искусство-СПБ», 2001. - С. 676-683.
  6. Ремизова Е. И. О происхождении деструктивной логики в архитектуре или деконструктивизм по Флорентийски / Е. И. Ремизова. // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. - Харків, 2007, № 1,2,3. - С. 156-161.
  7. Роберт Вентури // Мастера архитектуры об архитектуре. - М.: Искусство, 1972. - 590 с: ил. - С. 539 - 558.

Історія і теорія архітектури

202

УДК 72.01

Константин РУСЕВ (Харьков)

Эстетика авангардных архитектурных концепций сквозь
призму архитектурных образов кинематографа
50-70 годов XX столетия

Анотація. Як показали раніше проведені дослідження, багато архітектурних утопій проходили своєрідну апробацію в кіно задовго до їх реалізації в реальному світі. Незаангажоване ставлення кінематографа до архітектурних утопій і маніфестів допомагало виявляти як їх сильні , так і слабкі сторони. Актуальною видається мета - показати як в кінематографі середини минулого століття виявлялися три основних напрямки архітектурних утопій 50-70 років ХХ століття

Ключові слова: архітектурні репрезентації в кінематографі, архітектурні утопії та антіутопії, футуризм.

Аннотация. Как показали ранее проведённые исследования многие архитектурные утопии проходили своеобразную апробацию в кино задолго до их реализации в реальном мире. Незаангажиро-ванное отношение кинематографа к архитектурным утопиям и манифестам помогало выявлять как их сильные, так и слабые стороны. Актуальной представляется цель – показать, как в кинематографе середины прошлого столетия проявлялись три основных направления архитектурных утопий 50-70 годов ХХ века.

Ключевые слова: архитектурные репрезентации в кинематографе, архитектурные утопии и антиутопии, футуризм.

Постановка проблемы и анализ источников. В послевоенный период мировое архитектурное сообщество было нацелено на преодоление последствий Второй мировой войны. И хотя планы восстановления разрушенных городов появились достаточно быстро, потребовалось не одно десятилетие на их воплощение. Тысячи разрушенных городов, уничтоженная инфраструктура, нехватка строительных материалов и рабочих рук, десятки миллионов беженцев, вернувшихся на развалины. Но в большинстве случаев проблема была намного сложнее, чем человеческий ресурс, деньги или стройматериалы – прежняя, довоенная «академическая» модель проектирования городов и зданий оказалась неприемлема в условиях жёсткой экономии ресурсов. Тогда казалось, что «Моdern Movement» с его выхолощенной, «машинной» идеологией обладает той «вол-

Історія і теорія архітектури

203

шебной формулой», которая даст ответы на все социальные запросы послевоенного общества. «Вместо культа «идеи машины» возникает культ «машинных форм»» [1, с. 189]. Неудивительно, что в разрушенных войной странах «дух полезности» был в полной мере реализован в застройках жилых кварталов сборными однотипными домами (в основном в Америке) и многоэтажками. К середине ХХ в. модернистская идеология продолжала доминировать в среде архитекторов и градостроителей, однако, оптимизм, с которым общество воспринимало «машины» и модернизм в начале XX в. и сразу после окончания Второй мировой войны, сменились апатией и разочарованием. Модернисты так и не сумели создать модель лучшего будущего - модель взаимодействия Города, Человека и Машины. Вместо этого массовое панельное строительство поставило под вопрос саму индивидуальность человека, обезличивая среду его обитания.

В 1957 г. с запуском советского «Спутника 1» мир вступил в эпоху покорения космического пространства. Жилые орбитальные станции, поселения на Луне или Марсе, новые архитектурные задачи – как спроектировать объём и обеспечить внутри него комфортную жизнедеятельность в условиях нулевой гравитации или «внеземной» атмосферы? Очевидно, что «Пять принципов современной архитектуры» – принципы, которым следовало несколько поколений послевоенных архитекторов, не могли дать ответы на все эти вопросы.

Ещё одним важным социальным аспектом, повлиявшим на формирование некоторых архитектурных утопий, стали проблемы загрязнения окружающей среды, исчерпания природных ресурсов и перенаселения планеты.

Таким образом, можно выделить три основных направления развития эстетики архитектурных утопических образов в виртуальной архитектуре кинематографа 50-70 годов ХХ в.:

- Неприятие «Модернизма» как универсального инструмента решения архитектурных задач. Отрицание основных модернистских догм: форма «вытекает» из функции и форма «вытекает» из конструкции. Поиск новой архитектурной парадигмы, выход за рамки «Афинской хартии» и «Пяти принципов». Новый лозунг архитектурного авангарда – «Форма выше функции»;

- Исследования возможностей новых архитектурных форм на примере Мегаструктур. Мегаструктуры как собирательный образ «космической архитектуры» на Земле;

- Исследование кинематографом социальных аспектов жизни в Мегаструктурах с замкнутым циклом жизнеобеспечения в условиях враждебной эко среды и исчерпания природных ресурсов.

Історія і теорія архітектури

204

Цель исследования. Представляется интересным проследить влияние авторских архитектурных утопий на создание архитектурных кинематографических образов, их взаимодействие с социально-культурным подтекстом в сюжете кинопроизведения. Подобное «опрокидывание» из реальности в кинематографический мир «образов» позволит проверить работу той или иной архитектурной утопии в социальном и культурном контексте, выявить её сильные и слабые стороны. Вероятно, это поможет подтвердить или поставить под сомнение стремление и возможности той или иной архитектурной утопии сделать реальную жизнь социума лучше.

Результаты исследований. Как показали ранее проведённые исследования, многие архитектурные утопии проходили своеобразную апробацию в кино задолго до их реализации.

Критика модернизма. постмодернизм как новая архитектурная парадигма. В конце 50-х модернистская доктрина всё чаще подвергается критике как внутри архитектурного сообщества, так и извне. Всего через два года после распада Международного Конгресса Современной Архитектуры (СIАМ) 1, на экраны выходит фильм французского режиссёра Ж. Тати «Мой дядюшка» (1958 г.). В ироничной форме режиссёр представил свой взгляд на прелести «механической невесты», описанные М. Маклюэном в одноимённой книге (1951 г.). Главные события картины разворачиваются на вилле «Арпель». Ультрасовременная архитектура, чистый, «не замусоренный» обывательскими слониками и геранью интерьер, множество полезных бытовых устройств. Всё в этом доме опережает время, словом, современная машина для жилья, мечта миллионов. Однако, наблюдая за развитием сюжета, зритель приходит к парадоксальному заключению – ничто в этом доме не учитывает привычки и потребности самих жителей, напротив они сами становятся рабами и заложниками этого совершенного механизма, который живёт по своим строгим законам. Сам режиссер говорил: «Я защищал маленький квартал, тихий уголок от автодорог, аэродромов, организации современной формы жизни, ибо я не думаю, что геометрические линии делают людей приятными» [4].

Необходимо отметить ещё один фильм Ж. Тати «Время развлечений» (1967 г.), где объектом критики стали основные принципы

1 Международный конгресс современной архитектуры (Congrès Intenational d’Architecture Moderne - CIAM).

Історія і теорія архітектури

205

«Интернационального стиля» 2. Серые здания из стекла и бетона в кадрах являются своеобразной метафорой градостроительных утопий межвоенного периода, воссозданной на экране. Лишь по случайным деталям: надписям, сувенирным лоткам или отражениям в стёклах открывающихся дверей и окон зритель понимает, что действие фильма происходит во Франции, где-то в центральной части Парижа. Режиссёр тонко подметил, что без этих визуальных ориентиров новые кварталы крупных мегаполисов по всему миру практически ничем не отличаются друг от друга. Наблюдая злоключения главного героя, который постоянно путается в стерильных, однотипных пространствах зданий, попадая в неловкие ситуации, становится очевидным конфликт между модернистским миром счастья для многих миллионов безымянных потребителей и отдельно взятого, конкретного человека со своими привычками и восприятием окружающего мира. Фильм наглядно демонстрирует фундаментальную ошибку модернистских градостроительных утопий: «Мир будущего должен был стать раз и навсегда (но хорошо) распланированным пространством…, а будущим потребителям приписывалась роль манекенов в пространствах, обозначенных на перспективных изображениях» [1, с. 250, 251]. Однако время показало, что «решая насущные проблемы городов, мы сталкиваемся с повседневной жизнью в её самых сложных и запутанных проявлениях. И поскольку это так, необходимо ограничить трансформацию городов одним основополагающим эстетическим принципом: Город не может быть завершённым произведением искусства» [2, с. 372].

Кадры из фильма Ж. Тати «Мой дядюшка», где сквозь разрушенную стену из кирпичной кладки проступают силуэты одинаковых серых параллелепипедов новостроек, как нельзя лучше демонстрируют тезис Р. Вентури: «Модернисты лишены терпимости: они скорее всё разрушат, чем попытаются усовершенствовать» [3, с. 3]. Используя терминологию самого Вентури можно сказать, что старое «обыденное и уродливое» неумолимо отступает под натиском «героического и уникального». В своих трудах архитектор подверг ревизии модернистскую аксиому: чтобы построить нечто новое, необходимо разрушить старое, и предположил, что революцию в архитектурной профессии возможно совершить, внимательно изучив существующий архитектурный ландшафт. В фильме эту мысль наглядно демон-

2 Понятие «Интернациональный стиль» было введено американскими архитекторами Г. Р. Хичкоком и Ф. Джонсоном, которые в 1932 году опубликовали свою книгу «Интернациональный стиль: Архитектурная наука с 1922 года». Г. Р. Хичкок и Ф. Джонсон требовали, чтобы архитектура понималась не как масса, а как объем, подчинялась не осевой симметрии, а ясному порядку и была лишена какого-либо декора.

Історія і теорія архітектури

206

стрирует дом, в котором живет главный герой картины месье Юло. Фасад дома представляет собой весёлый коллаж из архитектурных элементов домов провинциальных кварталов маленьких французских городов, со сложной системой внутренних коммуникаций, разномасштабными декорами и горшками герани на окнах. Режиссер апеллирует к зрителю и просит, прежде чем разрушать, присмотреться и изучить то, что есть. Иронично и вместе с тем символично, что Р. Вентури назвал свои работы, окончательно порывающие с доктриной СIАM, «Учась у Рима», 1968 г. и «Учась у Лас–Вегаса», 1972 г. Когда-то в 20-х годах Ле Корбюзье опубликовал на страницах журнала «Эспри Нуво» статью о плане перестройки Парижа, озаглавив её «Учась на примере Парижа».

Мегаструктуры – как реакция архитектурного авангарда на освоение космического пространства человеком и преодоление земной гравитации. Космическая Одиссея человеческой цивилизации, начавшаяся в середине прошлого века, несомненно, стала той питательной средой, где зарождались новые архитектурные идеи нового поколения архитекторов, восставших против уныло– рациональной архитектуры модернизма. Ярким подтверждением этого тезиса является высказывание В. Прикса, основателя бюро Coop Himmelb(l)au: «Мы считали, что архитектура должна быть подвижной, как облако, гибко реагирующей на меняющиеся потребности людей… Архитекторы всех времён всегда видели в земном притяжении своего врага и мечтали победить его любыми средствами» [5, с. 212, 216]. Пионерами «космического движения» на Земле считаются японские метаболисты. Именно они затеяли переворот, разделив города на постоянные и временные элементы (схожая функциональная структура использовалась и в проектировании орбитальных космических станций): похожие на пчелиные соты структуры, куда вставлялись бы потом все новые и новые архитектурные кристаллы. Первым в кинематографе такие структуры «опробовал» в далёком 1968 году Стенли Кубрик в своей эпохальной картине «2001: Космическая Одиссея», закрепив в сознании обывателя «космическую сущность» мегаструктур как инновационных и высокотехнологичных систем. В фильме он продемонстрировал миллионам зрителей, что мегаструктуры это не просто авангардные региональные эксперименты, призванные удивить посетителей Всемирных выставок, а насущная необходимость и рутина космической архитектуры будущего. В фильме мегаструктуры представлены как целостные многофункциональные системы, обеспечивающие комфортную жизнедеятельность человека.

Історія і теорія архітектури

207

Загрязнение окружающей среды. проблемы перенаселения планеты. В начале 60-х годов прошлого века стали появляться научные публикации, в которых учёные высказывали всё большую обеспокоенность состоянием окружающей среды и ростом народонаселения планеты. Так в 1972 году группа учёных входящих в «Римский клуб» 3 опубликовала отчёт «Limits of Growth», в котором прогнозировала экологическую катастрофу в случае, если сохранится существующая динамика роста населения планеты, темпы индустриализации, использование природных ресурсов и загрязнение окружающей среды. По мнению учёных, растущая разработка и использование ископаемых видов топлива приведёт к уменьшению озонового слоя, таянию полярных ледников, изменению климата на планете. Кинематограф незамедлительно отреагировал на актуальную проблему, мастерски объединив социальный контекст и архитектурный авангард того времени в зрелищное произведение массовой культуры. В таких лентах как «Галактика TNX 1138» (1971 г.) Дж. Лукас, «Молчаливый бег» (1972 г.) Д. Трумбулл, «Бегство Логана» (1976 г.) М. Андерсон события разворачиваются в мегаструктурах, которые защищают их обитателей от внешней агрессивной среды, ставшей последствием экологической катастрофы. Архитектура утопических миров будущего представляет гремучую смесь архитектурных утопий и реализованных проектов для всемирных выставок Экспо в Монреале (1967 г.) и Осаке (1970 г.). Несмотря на техническое совершенство, рукотворные «микро галактики» уязвимы и зависимы от множества факторов, как внешних, так и внутренних, что неизбежно ущемляет их обитателей в правах и возможностях. Ещё одной неизбежной проблемой таких сообществ станет криминогенная обстановка. Подтверждением этой гипотезы могут служить исследования в области средовой криминологии: количество преступлений возрастает с увеличением плотности населения. В своей книге «Defensible Space Crime. Prevention Through Urban Design» (1972 г.) американский архитектор О. Ньюман приводит диаграмму зависимости уровня различных видов преступности от этажности застройки. С ростом этажности зданий растет количество преступлений в подъездах и дворах. Можно предположить, что плотность в «Мегаструктурах» будет на порядок выше любой многоэтажки, а пространства дворов

3 Римский клуб — международная общественная организация, созданная итальянским промышленником А. Печчеи и генеральным директором по вопросам науки ОЭСР А. Кингом в 1968 году, объединяющая представителей мировой политической, финансовой, культурной и научной элиты. Организация внесла значительный вклад в изучение перспектив развития биосферы и пропаганду идеи гармонизации отношений человека и природы.

Історія і теорія архітектури

208

и подъездов трансформируются в гигантские, «бесхозные» территории. Необходимость поддержания правопорядка в замкнутых пространствах «Мегаструктур» неизбежно приведёт к возникновению тоталитарных, строго регламентированных формаций.

Выводы. Как указывает Я. Вуек, «крах мифа тотального искусства, несущего в своих правилах простые рецепты счастья потребителей, искусства постоянного и неизменного, не вызывающего естественного утомления от раз и навсегда запроектированного окружения, привёл к неоантиискусству» [1, с. 267]. Архитектор берёт на себя роль советника и незаметного помощника. Здание становится соединением разнородных вкусов и привычек. Возможно, фильмы Ж. Тати стали «светским посредником» популярно объяснившим широкой аудитории существующие проблемы модернистской доктрины и необходимость поиска новой архитектурной парадигмы. Нужно отметить, что и в профессиональной архитектурной прессе споры о необходимости смены архитектурной доктрины не утихали с конца 1950-х годов.

Несомненно, мегаструктуры для архитектурного сообщества стали локомотивом поиска новых форм и образов в современной архитектуре 50-70 годов XX столетия. Однако, в сознании потенциальных потребителей конечного архитектурного продукта мегаструктуры остались частью космических технологий, далёких от реальной жизни.

Можно утверждать, что кинематографические эко-антиутопии впервые обнаружили и сформулировали для широкой аудитории проблему устойчивого развития и организации среды жизни обитания человека. Лучше поддерживать экологический баланс чем жить в замкнутых автономных пространствах.

Список источников:

  1. Вуек Я. Мифы и утопии архитектуры XX века./ Вуек Я. – М.: «Стройиздат», 1990. – 286с.
  2. Jacobs J. The Death and Life of Great American Cities. / Jacobs J. – L.: Jonathan Cape, 1962.
  3. Venturi R., Scott Brown D., Izenour S. Learning from Las Vegas. // Theories and Manifestoes of Contemporary Architecture edited by Charles Jencks and Karl Kropf. – Wiley-Academy, 2006. – 378 p.
  4. Мой дядюшка /Mon oncle/ (1958) » Arthouse.Ru - [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://www.arthouse.ru/movie.asp?Code=MONONCLE
  5. Словесные конструкции: 35 великих архитекторов мира: Сборник статей. / Под редакцией Евгении Микулиной. – М.: КоЛибри, Азбука–Аттикус, 2012. – 240 с.

Історія і теорія архітектури

209

УДК 72.01:159.98 (045)

Олена ТРОШКІНА (Київ)

Функція гри в архітектурі як прояв природної
потреби людини

Анотація. У статті розглянуто питання природної психологічної потреби людини в грі, та її прояв як в архітектурній діяльності, так і в архітектурних об’єктах і в архітектурному середовищі.

Ключові слова: гра, архітектурне середовище, потреби людини, сприйняття середовища.

Аннотация. В статье рассмотрены вопросы естественной психологической потребности человека в игре, и ее проявление как в архитектурной деятельности, так и в архитектурных объектах и в архитектурной среде.

Ключевые слова: игра, архитектурная среда, потребности человека, восприятие среды.

Постановка проблеми. До психологічних потреб людини разом із багатьма іншими відносять і потребу у творчій самореалізації та самовираженні, розвитку та самопізнанні, яка тісно пов’язана із потребами в мистецтві, релігії, філософії та є складовою культурних потреб людини. Проте, до того, як людина «доросте» до мистецтва, релігії і філософії, з перших років життя вона задовольняє цю потребу за допомогою гри. Її дія настільки сильна, а значення настільки велике, що дорослішаючи, людина продовжує грати і цей процес триває усе її життя і позначається на усіх без винятку сферах життя. Якщо це так, то гра має неабиякий вплив і на архітектуру і на архітектурну діяльність, тому вимагає дослідження цього питання.

Метою даної роботи є дослідження функції гри в архітектурі та архітектурному середовищі.

Розгляд публікацій з теми. Гру, її значення і функції, як правило досліджують психологи та антропологи, головним для яких є вивчення людини як такої та її поведінки. В психології та педагогіці прийняті методики, що базуються на грі, які допомагають людині проявитися («розкритися») або сприяють кращому засвоєнню матеріалу тому не дивно, що вивченням функції гри присвячено чимало робіт із цих галузей знань. Наше ж дослідження спирається на найвідоміші фундаментальні праці психолога Е. Берна [2] та антрополога, куль-торолога Й. Хьойзинги [8], які були написані ще в І пол. ХХ ст., але мають значний вплив на наукову думку до сьогодні.

Історія і теорія архітектури

210

За дослідженням Еріка Берна гра є формою соціального контакту. Основний принцип теорії ігор полягає в наступному: будь-яке спілкування (порівняно із його відсутністю) корисне і вигідне для людей. Крім того, гра задовольняє потребу людини в структуруванні часу, яке може бути матеріальним (робота, діяльність), соціальним (ритуальні способи спілкування), індивідуальним (призводить до інцидентів). Структурується час за допомогою діяльності або фантазії. Ця потреба в структуралізації часу в свою чергу базується на трьох потребах-потягах: 1) бажанні відчуттів; 2) потребі у визнанні (бажання бути поміченим); структурному голоді (потреба у створенні організацій). Берн виділяє чотири форми структуралізації часу: 1) відхід у себе (спілкування відсутнє); 2) ритуал (слідування традиціям); 3) діяльність (робота); 4) проведення часу (повторюваність дій між мало знайомими людьми) [2].

Хьойзинга Й. дослідив гру як джерело культури, поміщаючи в «ігровий простір» не тільки мистецтво, але й науку, побут, юриспунденцію та військове мистецтво. Він визначав саму гру як «вільну діяльність, яка відбувається всередині навмисне обмеженого простору та часу, протікає впорядковано, за визначеними правилами та викликає до життя громадські угруповування, надаючи перевагу в оточенні себе таємницею або підкреслюючи свою відмінність від іншого світу різноманітним маскуванням» [8, с.24].

Автор вивів ознаки гри: свободу, комунікацію, ізолювання в просторі і часі, повтор, порядок, напругу; а також функції гри: боротьба за що-небудь та уявлення чого-небудь.

До поняття гри дотичне і поняття карнавалізації, яке у свій час дослідив М. Бахтін. Суть його семіотичної концепції полягає в тому, що поняття карнавалу, щорічного свята перед великим постом, застосовується до усіх явищ культури Нового часу. В центрі концепції карнавалізації – ідея про двоєдині протиставлення, перевертання змісту бінарних опозицій. Під час карнавалу усі основні опозиції християнської культури та усі побутові уявлення міняються місцями: королем карнавалу стає жебрак або дурень, призначається карнавальний єпископ і оскверняються християнські святині. Верх стає низом, голова задом. Міняються місцями чоловіче і жіноче. Міняються місцями саме протиставлення життя та смерті [1]. Власне, це також можна розглядати як прояв гри, яка відбувається періодично (кожного року) в один і той же час.

Що ж стосується архітектури, то вплив гри на неї практично не досліджувався, окрім поодиноких праць, в яких цього питання торка-

Історія і теорія архітектури

211

лися лише у зв’язку із питанням театралізації середовища, оскільки поняття «гра» в театрі і «гра» як агональне дійство тотожні.

Основна частина. Як ми вже зазначали вище (за Е. Берном), гра допомагає структуралізувати (планувати) час, що відбувається через діяльність або фантазію. Все це, безумовно, відноситься і до архітектури, де діяльність будівельника напряму пов’язана і залежить від фантазії архітектора.

Час може бути простим, (таким, що вимірюється календарем і годинником) – це кількість часу фактично затраченого на виготовлення самого проекту і період будівництва; та цільовим (таким, який потрібен для досягнення мети), наприклад, забудова нового житлового району міста і створення відповідного середовища, атмосфери затишку і комфорту. А відбудеться це тоді, коли зовнішнє середовище – двір, вулиця, що веде до будинку, магазини, пошта, сквер і, навіть лава в цьому сквері людина сприйматиме як своє. Для того, щоб це відбулось потрібен час, інколи він може бути набагато довшим ніж фактичний час здійснення будівництва. Особливо це «спрацьовує» при створенні садів і парків, де ландшафтний архітектор повинен передбачити як парк буде виглядати не тільки взимку, коли немає зелені, але й через 20-30 років, коли він досягне свого розквіту.

Функції гри, що вивів Хьойзинга Й. боротьба за що-небудь та уявлення чого-небудь також притаманні і архітектурній діяльності, як деякому різновиду гри. У боротьбі за що-небудь проявляється прагнення людей до рекордів та змагань. На думку вченого, змагання – це ознака гри, яка передує культурі [8, с. 61]. Найвищий будинок, найбільший будинок, самий сучасний будинок і подібні характеристики, що починаються із «най» так в архітектурі проявляється змагання і ставляться рекорди. За радянських часів рекорди ставились здебільшого в часі спорудження значних об’єктів. Змагання проявляються і в давньовічному бажанні віднайти кращого у професійній майстерності. Саме тому настільки популярні у всі часи змагання у професійній майстерності – творчі конкурси, де нагородою є можливість будівництва об’єкту за проектом переможця. Все це можна розглядати і в контексті людської потреби у визнанні, яка може проявлятися не тільки в перемозі у професійному конкурсі, але й в прийнятті до Гільдії майстрів (середньовіччя), або до Спілки архітекторів (наш час).

Уявлення чи представлення чого-небудь проявляються у тому, що через архітектуру втілюються міць, влада, престиж і соціальний статус людей чи організацій, держави. Демонстрація цього, бажан-

Історія і теорія архітектури

212

ня справити враження, досягнути ефекту, похвалитися повністю відповідає функції гри та є результатом дії мистецтва на людину. Про це ж пише і Хьойзинга: «На мій погляд, бажання вразити, досягнути ефекту перебільшенням без границь або зміщенням розмірів і пропорцій ніколи не слід сприймати до кінця серйозно незалежно від того, зустрічаємо ми його у міфах, що утворюють складову частину релігійної системи, або ж в продуктах суто літературної чи дитячої фантазії. У всіх цих випадках ми маємо той же самий потяг до гри духа» [8, с. 164]. Разом із тим, вчений, порівнюючи різні види мистецтва зазначає, що на відміну від музики і поезії, архітектура, скульптура і живопис як образотворчі види мистецтва обмежені матеріалом і не залежать від самого акту представлення (наприклад, від того, як грає музикант, чи як звучить тембр голосу і інтонація читця). «Одного разу створене (творіння), здійснює воно, нерухоме і німе, свій вплив поки є люди, які ним любуються» [8, с. 188] Отже, Хейзинга робить висновок, що продукування в образотворчому мистецтві відбувається поза грою, на відміну від музичних видів мистецтва (тих, якими у давньогрецькій міфології опікувалися музи).

Проте, Хьойзинга зазначає, що потреба у пластичному формоутворенні йде набагато далі ніж просте прикрашання площини і має вираження у триєдності прикрашання, конструювання і наслідування [8, с. 191], а отже, ігровий інстинкт не має безпосереднього впливу на будівництво і на зображення як на процес і спосіб продукування мистецтва. Але ситуація змінюється, коли мова йде про спосіб функціонування мистецтва в соціальному середовищі, де воно набуває агонального характеру.

До функції гри відноситься також і потреба у новому. Найгостріше в мистецтві вона постала на зламі ХІХ – ХХ ст.ст., внаслідок чого стали виникати стилі і течії, т. з. «-ізми». До того ж часу, загальноприйнятим було рухатись в традиційних напрямках. Потреба в новому, бажання нового – та рушійна сила, під дією якої змінюється архітектура, все архітектурне середовище, як середовище існування людини. Проявляється вона як в пошуку нових матеріалів і конструкцій, як у формі та образах окремих будівель, так і в нових образах середовища в цілому.

Однією із характерних ознак гри є жартівливість. В архітектурі найбільше вона проявилась в ІІ пол. ХХ ст. разом із черговою реінкарнацією класицизму, коли виникає прагнення нагадати про нього в комбінації із модерновими мотивами. Стає характерним використання класицистичних деталей в жартівливій, іронічній інтерпретації.

Історія і теорія архітектури

213

Так, у хмарочосі фірми АТТ (арх. Ф. Джонсон, 1978р.) використана схема початку ХХ ст. – потрійне членування на базу, тіло і завершення. База – макет відомої капели, тіло – скляна призма, вінець – схожий на завершення шафи ХVІІ ст. (рис.1).


Рис.1. Будинок фірми АТТ, арх. Ф. Джонсон (1978 р.)

Фігуративно виражена жартівливість в повний голос заявила про себе в роботі М. Грейвза – у штаб-квартирі компанії Уолта Діснея, де на фасаді величезні скульптури гномів парадують теламонів античності та підтримують фронтон (рис.2). Виклик Грейвза, що був розкритикований за втілення кітчу і поп-арту, став поштовхом для творчої фантазії інших архітекторів, таких як Ф. Гері. Його твори включають в себе величезні моделі речей і істот. Так, гігантський бінокль акцентує вхід в підземний гараж адміністративного будинку рекламної агенції Хайят-дей в Каліфорнійській Венеції (рис.3), а центр здоров’я мозку в Лас-Вегасі (США) – декілька заплутаних, хаотично розміщених стрічок-фасадних площин з нарочито ускладненими планами вносять художній безлад в оточуюче середовище, що так характерно буває під час гри (рис. 4).

Історія і теорія архітектури

214


Рис.2. Будинок штаб-квартири У. Діснея, Каліфорнія, США, 1985-1991 рр. арх. М. Грейвз


Рис. 3. Вхід в офіс компанії Хайят-дей в Каліфорнійській Венеції, 1991р., Прх. Ф. Гері.


Рис.4. Центр здоров’я мозку в Лас-Вегасі, арх. Ф. Гері.

Історія і теорія архітектури

215

В сучасних містах жартівливість і грайливість простору можна спостерігати в локальних композиціях як правило, невеличких, інтимних просторів дворів та скверів – скульптурні фігурки казкових героїв і мультиплікаційних фільмів («Їжачок в тумані», «Буратіно», «Пан Коцький» та ін. у Києві); літературним героям (Голохвастов і Про-ня Прокопівна, Паніковський, Ларіосік, Бендер та Кіса Вороб’янінов та ін. у Києві, Житомирі, Одесі). Герої, яким зведені ці пам’ятники, як правило є комічними, загальними улюбленцями у кожному літературному творі. Ці скульптури притягують до себе горожан і туристів, які часто створюють певні ритуали, як то, погладити хвіст бронзового кота у сквері на Золотих Воротах, щоб покликати удачу.

Мода останніх років – прикрашання міських елементів (дерев, лав, урн тощо) яскравими нитками (т.зв. «ярнбомбінг» 1) теж надає жартівливості простору (рис.5).

Висновки. Отже, гра, як форма соціального контакту проявляється через дію або фантазію і допомагає структуралізувати (планувати) час. Головною особливістю гри є її агональний характер, що в архітектурі, як і в інших видах мистецтва, проявляється як боротьба за що-небудь і представлення чого-небудь. Саме через гру задовольняються психологічні потреби людини в рекордах (здебільшого все те, що починається із «най-…»), у визнанні (перемога у творчому конкурсі, прийняття до Спілки архітекторів та ін.), у прикрашанні оточуючого середовища та у постійному пошуку нового (нові течії т.зв.

1 Ярнбомбінг (yarn bombing, вуличне в’язання, трикотажне графіті) дослівно перекладається як «бомбардування пряжею». Явище з’явилось одночасно у Нідерландах та Техасі, швидко стало популярним у західній Європі, адже вуличне в’язання дозволяє прикрасити найрізноманітніші об’єкти у міському просторі дешево та просто.

Адепти цього руху об'єднані однією ідеєю - перетворити холодні й сірі міські квартали в яскраві, унікальні і життєрадісні місця, змінюючи світ на краще. Шанувальники ярнбомбінгу подорожують по всьому світу, залучаючи до руху нових однодумців.

Історія і теорія архітектури

216

«-ізми»), хоча гра в архітектурному середовищі не залежить від акту представлення, як це відбувається в музичних мистецтвах. Слід відмітити, що сучасне архітектурне середовище все більше носить відтінок жартівливості та легкості, повсякденного свята, що також є ознакою гри.

Подальші розвідки в даному питанні повинні поглибити знання про функції гри в архітектурному середовищі.


Рис.5. Приклад ярнбомбінгу в оформленні скверу

Список джерел:

  1. Бахтин М.М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и Ренессанса/М. Бахтин. М.: Худ. лит., 1965.527 с.
  2. Берн Э. Игры, в которые играют люди. Люди, которые играют в игры / Эрик Берн. Санкт-Петербург-Москва: «Университетская книга» ACT, 1998. 398 с.
  3. Блинов А. Л. Семантика и теория игр / А. Л. Блинов. Новосибирск: Наука, 1993.129
  4. Винникотт Д. В. Игра и реальность / Дональд Винникотт. М.: Институт общегуманитарных исследований, 2002. 267 с.
  5. Розин В. М. Природа и генезис игры (опыт методологического изучения) / В. М. Розин // Вопросы философии. 1999. №6.С. 26-36.
  6. Сигов К. Б. Игра / К. Б. Сигов // Современная западная философия: Словарь / Сост.: В. С. Малахов, В. П. Филатов. М.: Политиздат, 1991. С. 110112.
  7. Столович JI. Н. Искусство и игра / Л. Н. Столович. М.: Знание, 1987.64 с.
  8. Хёйзинга Й. Homo ludens. В тени завтрашнего дня: Пер. с нидерл./Общ. ред. и посдесл. Г. М. Тавризян. – М.: Издательская группа «Прогресс», «Прогресс-Академия», 464с.

Історія і теорія архітектури

217

УДК 72.01

Георгій НЕГАЙ (Полтава)

Пропорційно-масштабна реабілітація – шлях гармонізації
архітектурного середовища Полтави

Анотація. У доповіді представлені приклади пропорційної (спів розмірної) та масштабної невідповідності будівель різних часів побудови у центральній частині міста Полтави. Розкрита методика інформаційного аналізу фасадних композицій. Сформульовані умови інформаційної спорідненості співвідношень елементів розмірної структури фасадів будівель та визначені граничні відхилення від оптимальних (тотожних) співвідношень, що забезпечують стилістичну цілісність архітектурного середовища або його частини. Запропоновані тонально-пластичні засоби реабілітації співрозмірності та масштабності будівель із метою поліпшення їх естетичних характеристик. У доповіді сформульовані відношення толерантності співвідношень елементів розмірної структури фасадів при реабілітації співрозмірності і масштабності архітектурних об’єктів. У доповіді продемонстрована ефективність засобів реабілітації на конкретному прикладі забудови у центральній частині Полтави.

Ключові слова: співрозмірність, масштабність, гармонізація середовища, толерантність, реабілітація співрозмірності.

Аннотация. В докладе представлены примеры пропорционального (соразмерного) и масштабного несоответствия зданий различных времен постройки в центральной части города Полтавы. Раскрыта методика информационного анализа фасадных композиций. Сформулированы условия информационного единства соотношений элементов размерной структуры фасадов зданий и определены граничные отклонения от оптимальных (тождественных) соотношений, которые обеспечивают стилистическую целостность архитектурной среды или её части. Предложены тонально-пластические средства реабилитации соразмерности и масштабности зданий с целью улучшения их эстетических характеристик. В докладе сформулированы отношения толерантности соотношений элементов размерной структуры фасадов при реабилитации соразмерности и масштабности архитектурных объектов. В докладе продемонстрирована эффективность средств реабилитации на конкретном примере застройки в центральной части Полтавы.

Ключевые слова: соразмерность, масштабность, гармонизация среды, толерантность, реабилитация соразмерности.

Історія і теорія архітектури

218

Постановка проблеми. У повоєнні часи у Полтаві спостерігаються не поодинокі випадки порушення масштабності та співрозмірності у забудові центральної частини Полтави, які склалися історично і були її визначальною особливістю.

Метою дослідження є критика негативних явищ у забудові центральної частини Полтави та пошук засобів реабілітації співрозмірності будівель, які порушують стилістичну цілісність архітектурного середовища.

Виклад основного матеріалу

Забудова центральної частини Полтави склалася у другій половині ХІХ – першій половині ХХ ст. У переважній більшості забудову формували двоповерхові, в деяких випадках – триповерхові будівлі, особливо ті, що були зведені на початку ХХ ст. у стилі модерн. І не зважаючи на різні пластичні особливості вся забудова відзначалася пропорційною і масштабною спорідненістю. Особливо важливою для Полтави була масштабність. Висота будівель по відношенню до ширини вулиць складала 1:1,5 ÷ 1:2. Це забезпечувало міському простору центральної частини особливу людяність і затишність.

Після звільнення Полтави від гітлерівських окупантів центральна частина міста лежала в руїнах. Перед міською владою стояла задача якнайшвидшої відбудови зруйнованого. Місту катастрофічно не вистачало житлового фонду у зв’язку з поверненням до Полтави евакуйованих жителів. Цю проблему вирішували перш за все відбудовою і надбудовою житла у центральній частині. Головний архітектор Полтави Лев Семенович Вайнгорт ревно слідкував за тим, аби зберегти історично сформовану масштабність вулиць. У зв’язку з гострим дефіцитом житлового фонду у міської влади була спокуса надбудувати зруйновані будинки на два поверхи. Добротні підмурки дозволяли це робити. Але це привело б до порушення масштабності історичного міста. Лев Семенович Вайнгорт робив усе можливе й неможливе аби не допустити цього. Ціною неймовірних зусиль, шляхом наполегливого переконання партійної верхівки, йому вдалося зберегти людську масштабність забудови центральної частини міста.

Сьогодні ж на наших очах відбуваються кричущі порушення стилістичної й масштабної цілісності міського середовища. Так, на вул. Пушкіна між вул. Фрунзе та Куйбишева, на правій стороні виріс шестиповерховий із технічним поверхом будинок із червоної цегли, який наче скеля нависає над проїжджою частиною вузької вулиці. Величезні портали з чорного граніту «підкреслюють» не масштабність цієї будівлі оточуючій забудові. Нажаль наріжний будинок у стилі це-

Історія і теорія архітектури

219

гляного модерну, делікатно надбудований одним поверхом, не став прикладом для наслідування замовникам і архітекторам цієї червоної «скелі», аби зберегти затишний характер цієї вулиці.

На цій же вулиці, тепер уже на лівому боці, на перетині з вул. Червоноармійською збудований спортивно-оздоровчий центр МВС. Він досить вдало вписався у масштабний лад вул. Пушкіна. Його висота майже повторює висоту розташованого поруч чотириповерхового житлового будинку. Проте стилістично й пропорційно він тут «чужий». Основними «портретними» характеристиками «соліста» цього місця, житлового будинку, є статичні співвідношення на структурному рівні елементів, вікон і простінків. Співвідношення розмірної структури вікон та стіни знаходяться у стані рівноваги, а світло-сірий колір стіни підкреслює «миролюбний» характер будинку по відношенню до середовища, у яке він «вписався». На противагу цьому будинку споруда спортивно-оздоровчого центру «ввірвалася» у забудову агресивно. Величезна площа скляного фасаду, розчленована квадратною сіткою віконного переплетення, центральний вхід акцентований ступінчатою «пірамідою» та пологою кривою, під якою розміщені сграфіто натуралістичного характеру. На рівні другого поверху будівля «підперезана» поясом із чорного скла. Все це виражає повну зневагу до «сусідів». Ритм членувань і пропорції абсолютно «чужі» середовищу, а наріжні сходовні, поставлені по діагоналі плану, тільки підкреслюють архітектурну незалежність і самодостатність. Пропорції головного фасаду, які б могли об’єднати нову будівлі з сусідніми, не спроможні виконувати цю місію через відсутність співрозмірності між елементами самого фасаду.

Торгово-розважальний центр «Метрополітен» на вул. Шевченка, поруч із дитячою поліклінікою, теж є прикладом повної зневаги до масштабного, пропорційного та образно-пластичного ладу цієї частини вулиці. Об’ємно-просторове вирішення будівлі вражає своєю хаотичністю і відсутністю стилістичної цілісності. Кожен поверх будівлі – це окрема архітектурна тема, композиційно вони ніяк не пов’язані один із одним. А семиповерховий блок, до якого «притулився» чотириповерховий головний фасад центру, це приклад композиційної невпорядкованості та випадковості. Теракотовий другий поверх, який міг би виконати роль об’єднавчого елемента між чотириповерховим житловим будинком праворуч від центра та дитячою поліклінікою – ліворуч, перетворився на площину для білих прямокутних рамок горизонтального спрямування, призначених, напевно, для розміщення реклами.

Історія і теорія архітектури

220

Зрозуміло, що не завжди архітектору таланить вирішити задачу гармонізації певної частини архітектурного середовища. Сучасна архітектурна практика позбавлена теоретичних основ забезпечення стилістичної єдності об’єктів ансамблю, які збудовані у різні часи і для різного призначення. Ця проблема потребує спеціальних ґрунтовних досліджень. Проте у даній статті ми спробуємо сформулювати гіпотезу масштабно-співрозмірної і пластичної реабілітації архітектурного об’єкта для органічного «входження» його в ансамбль. Органічність співіснування може бути забезпечена не абсолютною тотожністю фізичних параметрів та пластичних характеристик, а завдяки тільки схожості двох об’єктів ансамблю. Для визначення схожості двох об’єктів необхідно і достатньо визначити множину елементарних пластичних та геометричних характеристик, які формують кожен об’єкт, що входить в ансамбль, та визначити їх класи толерантності. Після цього необхідно визначити спільні характеристики класів толерантності порівнюваних об’єктів, а потім спільні характеристики схожих класів. Математично це досить складні операції. Тому ми задамо і самі класи, і ознаки, за якими будемо визначати схожість класів толерантності і, врешті, схожість об’єктів, що входять в ансамбль.

Для порівняння і наступної реабілітації було обрано два об’єкта театральної площі Полтави по вул. Жовтневій: будівля театру (рис. 1) та наріжний чотириповерховий житловий будинок на правому боці площі (рис. 2).

Highslide JS
Рис. 1. Будівля театру по вул. Жовтневій на правому
боці площі

Highslide JS
Рис. 2. Наріжний чотириповерховий
житловий будинок

Основні поля толерантності фасаду театру: – наріжні пілони, завершені великою капітеллю у корінфському стилі;

Історія і теорія архітектури

221

– напівколони корінфського ордеру світло-сірого кольору;

– прямокутні інтерколумнії тютюнового кольору;

– арки інтерколумніїв, завершені архівольтами білого кольору;

– антаблемент світло-сірого кольору з горизонтальними тягами білого кольору;

– фронтон із кронштейнами білого кольору;

– тімпан світло-сірого кольору з горельєфом білого кольору.

Основні поля толерантності фасаду житлового будинку:

– прямокутна площина фасаду світло-жовтого кольору з білими горизонтальними тягами;

– прямокутні вікна світло-сірого тону;

– карниз білого кольору;

– балконні огородження темно-фіолетового кольору;

– засклений фасад першого поверху (темний);

– парапет першого поверху (горизонтально-смугастий);

– пілон першого поверху з рустами горизонтального спрямування.

Порівняння фасадів показує, що їх єдина спільна ознака – вертикальне спрямування середніх вікон будинку та колон і інтерколумніїв театру. У кольоровому вирішенні – нічого спільного окрім білого кольору тектонічних деталей. Інформаційний аналіз обох фасадів підтвердив відсутність спорідненості їх спів розмірної структури. Так, топологічно схожі поля толерантності: інтерколумній фасаду театру та середні вікна будинку, – інформаційно не схожі – інформаційні кроки відповідно дорівнюють 28 та 8 елер; антаблемент театру з карнизом із кронштейнами та карниз житлового будинку – різні за пластикою і т. і.

Із інформаційних полів фасадів театру (рис. 3) і житлового будинку (рис. 4) видно, що їх системи співрозмірності не мають спорідненості.

Highslide JS
Рис. 3. Інформаційні поля фасадів театру

Highslide JS
Рис. 4. Інформаційні поля житлового будинку

Історія і теорія архітектури

222

Для їх зближення необхідно утворити нові поля толерантності фасаду житлового будинку. Математична класифікація полів толерантності досить складна задача. Але ми просто задамося умовами їх схожості. Будемо вважати, що співрозмірності полів толерантності будуть схожими, якщо вони відрізняються не більше, ніж на третину один від одного. Задачу утворення нових полів толерантності було вирішено шляхом введення широких наріжних пілястрів та вузьких пілястрів між крайніми та середніми вікнами (рис. 5). Крім цього запропоновано пофарбування стіни будинку у простінках і міжвіконнях по вертикалі у тютюновий колір. Таким чином утворилось нове поле толерантності, що складається з сірих за тоном вікон та близьких їм за тоном частин стіни. Інформаційний крок новоутвореного поля дорівнює 25 елер (рис. 6).

Highslide JS
Рис. 5. Графічна реконструкція фасаду наріжного
житлового будинку на Театральній площі

Highslide JS
Рис. 6. Інформаційне поле фасаду наріжного
житлового будинку після графічної реконструкції

Нове поле толерантності стало схожим із полем інтерколумнія театру. Крім того, членування «відстань від сторони крайнього вікна до пілястри – ширина пілястри – відстань від пілястри до новоутвореного поля» стало тричастинним, як і членування пілона театру з колоною. Таким чином була досягнута структурна й інформаційна схожість фасадів будинку і театру. Для досягнення пластичної схожості у верхній частині пілястрів запропоновані стилізовані капітелі. Цим забезпечується стилістична спорідненість обох фасадів.

Висновки. Запропоновані у статті засоби реабілітації співрозмірності, а саме, введення у структуру фасаду пілястрів, виконаних шляхом тинькування товщиною 3 – 4 см., та пофарбування частин стіни, можуть бути дієвими засобами гармонізації як окремих фасадів, так і певних частин міського середовища.

Список джерел:

  1. Негай Г.А. Толерантність і простори толерантності в архітектурі / Г.А. Негай // Сучасні проблеми архітектури та містобудування: наук.-техн. збірник / відп. ред. М.М. Дьомін. – К., КНУБА, 2013. – вип. 32. – С. 119 – 124.

Історія і теорія архітектури

223

УДК 72.01

Георгій НЕГАЙ, Людмила КЛИМЕНКО (Полтава)

Емоційний чинник криволінійності в сучасній архітектурі

Анотація. В статті розглядається застосування кривої лінії в архітектурі, її роль у розвитку формоутворюючих процесів. Розглядаються основні чинники, які істотно вплинули на сучасне формоутворення в архітектурі. Досліджується емоційний потенціал архітектури ХХІ ст.

Ключові слова: криволінійність, нелінійна архітектура, інформативність, емоційний вплив.

Аннотация. В статье рассматривается применение кривой линии в архитектуре, ее роль в развитии формообразующих процессов. Рассматриваются основные факторы, которые существенно повлияли на современное формообразование в архитектуре. Исследуется эмоциональный потенциал архитектуры ХХІ ст.

Ключевые слова: криволинейность, нелинейная архитектура, информативность, эмоциональное воздействие.

Постановка проблеми. У зв’язку зі швидкими темпами розвитку суспільства і зростаючих вимог до архітектурного середовища, архітектори все частіше використовують геометрично неправильні та криволінійні форми. Актуальною проблемою стають закономірності формування нових образів, тих факторів, які впливають на їх утворення, причин, що викликають їх відмінності і збіги, а також варіантів досягнення узгодженості та виділення основних характеристик проектованого архітектурного об'єкта. Архітектура перш за все справляє великий емоційний вплив на людину, а тому на даному етапі формування архітектурних об’єктів, необхідно дослідити емоційне навантаження сучасної архітектури на суспільство.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Грег Лінн – один з перших теоретиків криволінійної архітектури, народженої за межами евклідової геометрії. Він метафорично позначив принципи формоутворення нелінійної архітектури, що згодом стали підставою для інших досліджень. Широкий спектр робіт, присвячених проблемі образу в архітектурі, у тому числі і знаково-інформаційного трактування образу А.Г. Габричевским, А.В. Іконніковим та ін.

Значний вклад у вивчення кривої лінії зробив В.Е. Михайленко, який розглядає геометрію природних форм, їх місце в конструюванні сучасних споруд та закономірності їх утворення [8]. Нову парадигму в архітектурі розглядають Чарльз Дженкс [2] і Добрицина І.А. [3]. Вони одні з перших осмислюють теоретичний концепт вільної форми.

Історія і теорія архітектури

224

Виклад основного матеріалу

Критерії оцінки архітектурної форми на протязі розвитку людства завжди змінювалися. Цей процес – закономірний, як міркував Толанд, «матерія весь час перебуває в розвитку, то не може бути в природі сталої досконалості. Вона весь час перебуває в розвитку» [8].

Якщо проаналізувати розвиток криволінійності у хронологічному порядку, ми побачимо певну закономірність: після сприйняття лінійності і спрощеності в архітектурних формах, людське око завжди прагнуло до різноманітності і динамічності активних форм. Після того, як інформативно насичені форми (наприклад у бароко і рококо) вражали нескінченністю і невичерпністю, архітектура змінилися із різноманітності повернулася до пластичної стриманості. Таким чином П. Франкль розкриває зорове сприйняття архітектурного твору через «одноманітність» та «різноманіття» [7]. Прикладом такого роду також може служити дихотомія «просте – складне». Через всю історію архітектури проходить давня суперечка прямої і кривої, геометричної правильності та органічної нерегулярності форми. Це дві корінні відмінності розуміння пластики архітектурної форми, які завжди були тісно пов’язані і безперервно сперечалися одне з одним. Приклади того й іншого підходу постійно співіснували, але кожного разу була відчутна перевага одного з них.

На початку століття лаконічність у мистецтві здавалась саме тією якістю, яка необхідна суспільству. Виник сенсовий ланцюг асоціацій «… просто – значить ново, прогресивно; просто – значить доцільно, економно, дешево і т. ін.» [5]. Була втрачена беззаперечність критеріїв, заснованих на класичному принципі завершеності твору («ні додати, ні відняти», – як говорив І. Жолтовський) [4]. Однак підґрунтя для природної композиції дає реальна складність життя, багатство її проявів. Тільки організація цієї складності, підпорядкування її систематизованій ідеї, відкриває шлях до мистецтва «складної простоти». Після того, як деякі течії постмодернізму подарували людському сприйняттю великі безінформативні площини архітектурних об’єктів, зодчі нашого часу почали знаходити компроміс між простотою новизни і емоційним потенціалом в архітектурі. В історії розвитку архітектурної форми провідне місце знову займає кривизна, але історичний підхід до вивчення кривої лінії з архітектурної точки зору змінився у відповідності з потребами і змінами в стильових напрямах архітектури.

У попередніх стилях ми спостерігаємо криволінійність в деталізації фасадів (обрамлення вікон, організація вхідних груп, вінчаюча ча-

Історія і теорія архітектури

225

стини фасадів і т.і.), індивідуальність цілого полягала у зв’язку між елементами. У сучасній архітектурі площина головного фасаду вже не слугує основним полем реалізації художнього задуму – об'єкт сприймається і усвідомлюється, як ціле, тісно пов’язане з оточенням. Якщо до середини ХХ ст. в архітектурі використовувалася крива лінія, то зараз головним в організації форми є крива поверхня.

Highslide JS
а)

Highslide JS
б)

Highslide JS
в)

Рис. 1. Приклади використання кривої в різних стилях:
а) деталь капітелі іонічного ордеру – класика;
б) вхідна група – модерн;
в) (арх. Заха Хадид – Азербайджан), Культурний Центр, Баку – сучасна архітектура.

Цьому сприяв ряд чинників, які деякою мірою були взаємообумовлені.

У ХХ ст. заклалися соціально-економічні передумови для зміни містобудівної політики. Особливо помітним у сучасних умовах став взаємозв’язок соціального змісту життєвих процесів і архітектурного формоутворення. Відбулися досить радикальні зміни в архітектурі, які пов'язані з трансформаціями в науковій і технічній сферах. Розвиток наукового знання призвів до феномену нової науки, а також до появи нової парадигми нелінійності в архітектурі, що вводить абсолютно нові наукові принципи. Архітектори мають можливість створювати форми, про які раніше не можна було й подумати. Технічний прогрес породив ілюзію «вседозволеності», здійсненності будь-якої ідеї, що виникла в уяві. Але одним з основних чинників все ж залишається естетичний чинник використання криволінійності в сучасному проектуванні.

Естетика у своїй основі – соціальне явище. В архітектурі, як у специфічній формі відображення дійсності, втілюються головні цілі суспільного ладу. Будучи частиною матеріальної культури суспільства, архітектура впливає на свідомість людей, формує їх естетичні смаки [6, с.144].

Високі темпи соціального і науково-технічного розвитку в ХХІ столітті визначили динамічні зміни завдань архітектури, і засобів, якими вони вирішуються. У цих умовах склався тип творчості, орієнтований на

Історія і теорія архітектури

226

подолання будь-яких норм і самоствердження в індивідуальному і незвичайному. Наприклад, сила класичної архітектури і стійкість її цінностей багато в чому визначаються тим, що фонд її складався на основі художніх норм і канонів. Акт творчості включав виконання правил, система яких варіювалася в залежності від конкретних завдань. Зберігалася єдність розвитку світобачення та громадських настроїв, для яких теж було обов’язковим дотримання правил творення. І тільки індивідуальність великих майстрів, лідерів «нового руху», давали собі можливість відхилення від норми, виділяючись при цьому на тлі масового процесу. Разом з тим вони забезпечували оновлення, динаміку розвитку. В сучасній же архітектурі естетичні цінності стали асоціюватися з порушенням нормативу. К. Курокава писав про те, що розвиток архітектури до постмодерну слідував «ідеї порядку» [9]. Але архітектор нового типу не потребує такої ідеї. Тим часом, основний принцип творення полягає саме в архітектонічності, що робить архітектуру – архітектурою, а не ландшафтним дизайном, або ленд-артом.

Нова архітектура стосовно старої повинна бути завжди провока-тивною – вважає Чарльз Дженкс. «Вона варіюється від незграбних крапель до елегантних хвилеподібних форм, від рваних фракталів до підкреслено нейтральних «інформпросторів»[2]. «Нові біотектонічні і фрактальні архітектурні форми більш цікаві і більш адекватні нашому сприйняттю світу, ніж ті, що дісталися нам у спадок від минулого, нескінченні колонади або модерністські навісні скляні фасади – з цього випливає, що нова архітектура – це спосіб позбутися від монотонності старої і прискорити хід змін, властивих розвитку цивілізації» [7]. Такої думки дотримуються багато сучасників. Але слід враховувати, що естетичне ставлення до творів архітектури та монументального мистецтва, сьогодні занурене в потік реального життя, у повсякденно оточуюче нас середовище. Воно може розчинитися у «звичному автоматизмі сприйняття». Для того щоб вивести сприйняття з цього стану, підготувати його спрямованість і відповідну напруженість, необхідний сигнал, що збуджує естетичну установку [5, c. 67]. Таким сигналом можуть бути нові, не схожі на традиційні, форми, які будуть вражати непередбачуваністю і викликати різноманітні емоції. Але емоційна реакція на архітектуру повинна бути цілісною, вона включає в себе не лише перші враження. Той факт, що архітектура сприймається, на відміну від видовищних мистецтв, не епізодично і не вибірково, а повсякденно, припускає помірність її експресивності. «Архітектура в більшій мірі, ніж інші мистецтва,

Історія і теорія архітектури

227

висловлює загальну функцію культури – нейтралізацію людських пристрастей, заспокоєння і повернення душевної рівноваги» [1].

Непередбачуваність форм, результат «антинормативності», викликає в деяких випадках зайве інформаційне навантаження. За словами Хогарта «… хвилясті лінії так само часто бувають причиною потворності, як і принадності» [8].

На даний момент виникає багато суперечностей стосовно сучасного формоутворення в архітектурі. Тому не можливо дати однозначну відповідь що до емоційного потенціалу сучасної архітектури. Критерії оцінки архітектури постійно змінюються, а разом з ними змінюються і емоційні реакції. Не тільки великопанельні будинки двадцятирічної давності сьогодні здаються менш виразними, ніж вони представлялися в кінці 50-х. Готика, яку ми визнаємо однією з вершин світового зодчества, сприймалася негативно в епоху Ренесансу. Класична архітектура Ренесансу викликала в середині 19 ст. невдоволення Джона Раскіна. Архітектура 40 – 50-х років, яка отримала пізніше зневажливий епітет «прикрашальний», тепер починає знову викликати симпатії; авангардистська архітектура 20 – 30-х років, яка зовсім не сприймалася у середині 50-х років, сьогодні розглядається як унікальний внесок в історію культури. Архітектура модерну довгий час була зразком «дурного смаку», а сьогодні в ній виявляють незліченні гідності. Навіть еклектика, яка служила колись позначенням нижчої точки падіння архітектурної творчості, в 80-х роках знову входить у моду.

Висновки

Сучасна архітектура надає величезні можливості для формотворення, для створення форм, які активно впливають на підсвідомість і на емоції. Крива лінія, яка широко використовуються зодчими, надає композиції витонченості та інформативності. Але говорячи про емоційний чинник формоутворення сучасної архітектури, важливо пам’ятати і про емоційні реакції людей, які тісно пов’язані із смисловою, культурною, художньою оцінкою витвору зодчого, того середовища, в якому воно сприймається. На даному етапі розвитку «нової архітектури», частина архітекторів (як практиків, так і теоретиків), вважають сучасну архітектурну творчість відображенням естетики сучасної дійсності, інша частина – критично ставиться до категоричної відмови від традиційних надбань. Для естетики постмодернізму дійсно є типічним відхід від оцінювальних категорій: пропорціональності, масштабності, врівноваженості, цілісності, тектонічності і подекуди гармонії. Високий потенціал художніх рішень,

Історія і теорія архітектури

228

який має сьогодні архітектор, використовується не в повній мірі. Тому необхідне художнє осмислення стандарту, його тектонічних і просто-ровоутворюючих можливостей, яке може забезпечити виразну основу сучасної архітектури.

Список джерел:

  1. Архитектура и эмоциональный мир человека. - М.: Стройиздат. 1985. -С.207.
  2. Дженкс, Ч. Язык архитектуры постмодернизма / Ч. Дженкс. - М.: Стройиздат, 1985.
  3. Добрицына И.А. От постмодернизма к нелинейной архитектуре. Архитектура в контексте современной философии и науки. - М.: Прогресс-Традиция. 2004. - 416 с. Илл. (24 п.л.).
  4. Иконников А.В. Архитектура XX века. Утопии и реальность. Том I. - М.: Прогресс-Традиция. 2001. - 656 с. Илл.
  5. Иконников А. В. Художественный язык в архитектуре. - М.: «Искусство» 1985. - С. 174.
  6. Михайленко В.Е., Кащенко А.В. Природа. Геометрия. Архитектура. - Киев «Будівельник». - 1988. - С. 174.
  7. Франкль П. Основные этапы развития зрительного образа в новой архитектуре // История архитектуры в образных отрывках. - М., 1935.
  8. Хогарт, У. Про красу. - К.: Мистецтво, 1978. - 222 с; іл.
  9. Власов, В. Г. Ничтожность архитектурной теории постмодернизма [Электронный ресурс] / В. Г. Власов // Архитектон: известия вузов. - 2013. - №43. - URL: http://archvuz.ru/2013_2/1

Історія і теорія архітектури

229

УДК 725.8.012.8.001

Олександра ЄРЕЩЕНКО (Полтава)

Стилістичний розвиток клубного будівництва
1920-х - І пол. 1930-х рр

Анотація. В статті представлено цілісну картину стилістичного розвитку клубних будівель першого етапу розвитку радянської архітектури України (1920-і - І пол. 1930-х рр.). Виявлено та проаналізовано клубні споруди, що ілюструють традиціоналістичний, синтетичний та раціоналістичний стильові напрями. Доведено панівну роль авангардної архітектури на даному етапі та з’ясовано ступінь її впливу на клубне будівництво. Визначено основні принципи, за якими відбувався стильовий розвиток архітектури клубних будівель.

Ключові слова – стильовий напрям, стиль, клубна будівля, традиціоналістичний напрям, синтетичний напрям, раціоналістичний напрям.

Аннотация. В статье представлена целостная картина стилистического развития клубных зданий первого этапа развития советской архитектуры Украины (1920-е - I пол. 1930-х гг.). Выявлены и проанализированы клубные сооружения, иллюстрирующие традиционалистского, синтетический и рационалистический стилевые направления. Доказано господствующую роль авангардной архитектуры на данном этапе и выяснена степень ее влияния на клубное строительство. Определены основные принципы, по которым происходил стилевой развитие архитектуры клубных зданий.

Ключевые слова – стилевое направление, стиль, клубное здание, традиционалистское направление, синтетическое направление, рационалистическое направление.

Постановка проблеми. Розкриття історичного шляху формування клубної архітектури України є актуальним і своєчасним, оскільки однією з основних засад державної політики у сфері культури є задоволення культурних потреб громадян, що здійснюється шляхом створення умов для творчого розвитку особистості, підвищення рівня естетичного виховання. На прикладі клубного будівництва можна простежити повну картину змін стильової спрямованості першого етапу розвитку радянської архітектури.

Аналіз джерел. Цінною інформативною базою дослідження є періодичні видання, а саме: «Будівництво», «Зодчество», «Нова генерація», «Современная архітектура», «Строительная промышленность» та ін. На сторінках видань висвітлювалися архітектурні

Історія і теорія архітектури

230

дискусії, результати конкурсів і надавався широкий спектр супроводжуючого матеріалу у вигляді креслень, світлин. Стилі та стильові напрями в радянській архітектурі розглядалися Ю. Асеєвим, Б. Бутнік-Сіверським, В. Власовим, М. Гінзбургом, О. Касьяновим, І. Крейзер, Г. Лебедєвим, В. Опаріним, О. Орельською, В. Тимофієнком, С. Хан-Магомедовим, В. Чепеликом, Є. Черкасовою, В. Ясієвичем та іншими науковцями.

Формулювання мети наукової праці. Класифікувати інтер’єри клубних будівель зведених у період 1920-х - І пол. 1930-х рр. за архітектурними стилями та стильовими напрямами.

Виклад основного матеріалу наукової праці. На першому етапі розвитку клубного будівництва (1920-і - І пол. 1930-х років) відбувається проектування і зведення клубних будівель у стилях, що належать до традиціоналістичного, синтетичного та раціоналістичного стильових напрямів, що доводить принцип одночасного, паралельного співіснування декількох стилів при домінуванні одного з них. Основним на цьому етапі був раціоналістичний напрям, прихильники якого вважали, що нова архітектура має бути створена лабораторним шляхом. Архітектори-раціоналісти намагалися використовувати нові принципи організації простору, сучасні матеріали та конструкції в будівлях, призначених для новоствореного панівного класу. В основу формотворення були покладені функціональний та конструктивний методи. Простота й лаконізм форм, проголошений конструктивістами, найбільше відповідали революційним етичним нормам. Конструктивізм був найвпливовішим стилем, що відображав докорінні соціальні перетворення. Більшість представників традиціоналістичного спрямування визнавали існування конструктивізму лише для утилітарних будівель.

«Паперова архітектура» пошукових проектів 1920-х років відіграла значну роль у визначенні раціоналістичного стильового спрямування радянської архітектури. Початковий етап можна назвати протоконструктивізм, коли через різні стильові течії – дорику, стилі раннього італійського Ренесансу і Середньовіччя йшли до стильової єдності в рамках авангарду. Конкурс на Палац праці в Москві (1923 р.) став віхою в становленні конструктивізму. Важливими здобутками конкурсів можна вважати знахідки композиційних та конструктивних рішень, що принципово відрізнялись від попередньої будівельної практики [2]. Початок розвитку раціоналістичного напряму в клубній архітектурі України ілюструє зведений у 1913 році театр-клуб у Дніпропетровську за проектом інженера О. Гінзбурга. У стилістичному

Історія і теорія архітектури

231

відношенні ця будівля демонструє відмову від традиційних форм, деталей. Застосовують нові форми (еркери та лоджії, тераси та балкони, видовжені по вертикалі вікна-щілини, квадратні колони) (рис. 1).

Пошуки виявлення національної форми в архітектурі не припинялися й після 1917 р., хоча і на новій ідеологічній основі. Їх продовжували архітектори В.Г. Кричевський, П.Ф. Альошин, Д.М. Дяченко, В.К. Троценко, К. Мощенко, К.Н. Жуков та інші. На початку 1920-х років складалися та організаційно оформлювалися різні творчі угруповання архітекторів. Звернення до традицій національної архітектури підтримувала асоціація художників Червоної України (АХЧУ). Асоціація проголошувала, що шлях до своєрідності української архітектури нової доби пролягає «…від широкого використання здобутків національного мистецтва, спостерігання та фіксації сучасного реального життя…до утворення нового …мистецтва» [1, арк. 93].

Принцип синтезу й адаптації радянських стильових напрямів архітектури з регіональними втілено у клубах залізничників у Крюкові (1925 р, арх. Ф. Мазуленко) та біля станції Полтава-Південна (1926 р.) (рис. 2). Автори клубних будівель у стилі українського архітектурного модерну, спираючись на народні традиції у поєднанні з досягненнями новітньої світової архітектури, внесли нові риси у вітчизняне будівництво. Серед головних досягнень було те, що архітектуру наповнювали громадською значущістю й ідейністю, спрямованою на відродження національної свідомості народу, піднесення його культурного та освітнього рівня [4].

Існувала група архітекторів, що продовжувала стилізацію класичних ордерних систем, повторюючи прийоми Ренесансу та російського класицизму. Таким чином, автори керувалися принципом запозичень, що проявляється у змішуванні стилів. Наприклад, перша значна споруда післяреволюційної Полтави (1922 р.) - Народний дім імені Коро-ленка (нині середня школа № 10) - відрізняється поєднанням форм класицизму і модерну.

Своєрідне трактування авангардних тенденцій в архітектурі продемонстрована в будівлі Палацу праці ім. Ілліча у Дніпропетровську (1926-1932 роки, арх. О. Красносельський). Композиція споруди, виявлення головного й другорядного як у плануванні, так і в зовнішніх формах основані на принципах класичної архітектури. Акценти на фасадах будівлі розміщені у планувальних вузлах і підкреслюють входи до основних частин споруди. В обох бічних корпусах сконцентровано великі зальні приміщення, що займають по ширині весь кор-

Історія і теорія архітектури

232

пус. Простір перекривається за допомогою залізобетонних рам, що відкриваються в інтер'єр (рис. 3). Із настанов конструктивістів          О.

Красносельський визнавав лише ті, що не суперечили реалістичному методу, умовам часу та економічним можливостям держави. З позитивних рис, притаманних радянському авангарду, відмічав просторове мислення, що сприяє чіткому, економічному і доцільному проектуванню; типізацію, раціоналізацію, механізацію виробничих процесів. Вплив конструктивізму позначився на творчості О.М. Бекетова протягом 1929-1930 років. Витриманий у стилі конструктивізм проект театру «Металіст». О. Бекетовим здійснювались проекти з використанням прийомів конструктивізму, що вирізнялися нехарактерною для стилю симетрією, включенням елементів, що асоціюються з класичною тектонікою (пілястри, лопатки, руст). Прикладом сформованого за принципом зв'язку стилю з творчою особистістю майстра, в цьому випадкові поєднання ретроспективного напряму з сучасними тенденціями, можна вважати проект Клубу-театру для робітників союзу Металістів у м. Луганськ (1927 р) (рис. 4). Раціоналістичний підхід читається у фасадах та планувальному вирішенні будівлі. Разом з тим в інтер’єрах бачимо не характерне для конструктивного методу членування поверхонь засобами дрібної пластики, застосування спрощеного трактування ордерної системи.

Highslide JS   Highslide JS
Рис. 1. Театр-клуб у Дніпропетровську (1913 р., О. Гінзбург): перспектива, інтер’єр залу для глядачів

Highslide JS   Highslide JS
Рис.2. Клуби залізничників біля станції Полтава-Південна (1926 р.), у Крюкові (1925 р, Ф. Мазуленко)

Історія і теорія архітектури

233

Highslide JS   Highslide JS
Рис. 3. Палац праці ім. Ілліча у Дніпропетровську (1926-1932 рр., О. Красносельський):
фасад; план; інтер’єр глядацького й читального залів

Highslide JS   Highslide JS
Рис. 4. Проекти О.М. Бекетова: а) театр „Металіст”, 1929 р.;
б) Клуб-театр для робітників союзу Металістів у м. Луганськ , 1927 р.

У 1928 р. утворено Об’єднання сучасних архітекторів України (ОСАУ) з правлінням у Харкові, яке видавало журнал «Нова генерація» та стояло на позиціях конструктивізму. Серед архітектурних творів конструктивістів у Харкові вирізняються стильовою єдністю Клуб будівельників ім. М. Горького (1928 р.), «Харчосмак» (1930 р.), Клуб канатників. Клуб будівельників мав усі ознаки стилю – наріжний балкон, круглі та квадратні вікна, що утворювали горизонтальну смугу на рівні другого поверху, напівкруглий у плані вертикальний виступ сходової клітки. Об'єми будівлі були скомпоновані, виходячи з функціонального взаємозв'язку приміщень. У 1958 р. клуб реконструйовано й реорганізовано в Палац культури будівельників імені О.М. Горького. У 1975 р. відбулася нова реконструкція, після якої було остаточно втрачено первісний вигляд будівлі.

У клубі «Харчосмак» простежується комплексне вирішення як зовнішнього, так і внутрішнього вигляду будівлі в єдиному стилі конструктивізм. Клуб мав розвинений склад приміщень, уключав видовищну групу із залом на 1200 місць, спортивну, дитячу, гурткову, бібліотечну. Всі тогочасні тенденції було втілено в цьому об’єкті. Добра акустика дозволяла працювати в ньому професійним театрам. У 1974 р. відбулася реконструкція будівлі, первинний вигляд було втрачено. Тепер будівля належить театру Музичної комедії.

Дві однотипні будівлі клубів-їдалень побудували в стилі конструктивізму в 1931-1932 роках за проектом архітекторів А.Е. Аля та А.І. Тарусова під керівництвом академіка архітектури П.Ф. Альо-шина в так званому Соцмістечку ХТЗ - «Новому Харкові».

Історія і теорія архітектури

234

Початковою метою архітекторів-конструктивістів було створення нового стилю, пошук нових форм, які протистояли б традиційним стилям. На другому етапі нове вбачали у відмові від характерних для 1920-х рр. форм, позбавлених традиційного декору. 1932-1934 рр. є етапом розвитку конструктивізму, що може розглядатися як завершальний по відношенню до авангарду і як початковий по відношенню до традиціоналізму, - постконструктивізму [3, арк. 16]. До визначних клубних будівель цього етапу можна віднести Палац культури залізничників у Харкові (1932 р.).

Висновки. Представлено цілісну картину стилістичного розвитку архітектури клубних будівель України, яка демонструє полістилізм на першому етапі (1920-і - І пол. 1930-х рр.) при пануванні раціоналістичного стильового напряму - архітектурного авангарду. Розвиток стилістики клубних будівель та їх інтер’єру спирався на принципи одночасного, паралельного співіснування кількох стилів при домінуванні одного; запозичень, що проявляється у змішуванні стилів, взаємовпливу, синтезу та адаптації радянського і регіонального напрямів; зв'язку стилю з творчою особистістю майстра.

Список джерел:

  1. Хан-Магомедов С. О. Архитектура советского авангарда: в 2. кн.: кн.1: Проблемы формообразования. Мастера и течения / С. О. Хан-Магомедов. - М.: Стройиздат, 1996. - 709 с.
  2. Лебедєв Г. Український архітектурний стиль (середина ХІХ - 80-ті роки ХХ ст.) / Г. Лебедєв // Київська старовина. - 2000. - № 5. - С. 81-98.
  3. Чепелик В. Народний дім, «Просвіта», клуб / В. Чепелик // Українська культура. - 1991. - № 9. - С. 3-5.