Оборонное строительство на Полтавщине

Оборонне будівництво на Полтавщині. Найдавнішою пам'яткою оборонного будівництва є Більське городище (6 ст. до н. е.), що має складну фортифікаційну систему з 3 цитаделями, зовнішню лінію валу й рову та внутрішній півкільцевий вал. Інші відомі на Полтавщині скіфські городища також мають багатодільну структуру укріплень (Басівське городище). Давньоруські укріплені поселення на Полтавщині розподіляються на 3 типи: острог — укріплення другорядного значення, однодільне, площею до 2 га, оточене ровом і земляним валом. Навколо могли розміщатися неукріплені посади (Дубниця, Снятин); городок мав дводільну структуру укріплень, яку складали дитинець або днешній град, до якого прилягав укріплений посад або окольний град (Лукомль); город — найкрупніше поселення, з багатодільною структурою, що включала дитинець, город, укріплені посади (Переяслав). На Полтавщині переважали укріплені поселення перших двох типів. Найдавніші з них згадуються у літописах: Хорол, Прилук, Пісочин, Говтва, Ромен, Горошин, Лубно, Пирятин, Лтава, Лукомль, Лохвиця. Піденно-східні кордони Київської Русі захищала від кочових народів Посольська оборонна лінія, яка включала близько 40 острогів і городків.

При розташуванні і трасуванні укріплень найповніше використовувалися оборонні вигоди топографії — освоювалися ландшафтні домінанти і посилювалися природні рубежі. Укріплення дитинців складалися з земляного валу з дерев'яною рубленою стіною, складеною з городень висотою від 2 до 6 м і розмірами в плані від 2х2 до 6х6 м. У городнях розміщалися комори або житло гарнізону, зрідка для посилення оборони городні засипалися землею. По верху городень ішов поміст з бруствером для живої оборони, що називався заборолами, обламом, бланкуванням. Іноді заборола мали консольну конструкцію для влаштування підсябиття. Перекривалися двосхилими дахами. У створі валу в деяких городах (Переяслав) розміщалися чотиригранні рублені вежі, надбрамні і глухі. Посади, окольні гради обносилися ровом з валом і острожною стіною, або без неї. Матеріал основних конструкцій — дуб, рідше сосна. З археологічних розкопок відомі поодинокі муровані фортечні споруди (Єпископські ворота у Переяславі).

Більшість укріплень зруйновано під час татаро-монгольської навали. У 16 ст. деякі з них поновлено на старих городищах за тими ж принципами фортифікації. Відомі дати побудови нових фортець: Кременчук (1571), Лубни (1589), Пирятин (1491), Полтава (1608). Крім того, в "Книге большого чертежа" (кін. 16 ст.) значаться фортеці Хомутець, Миргородок та ін. Точну кількість фортець Полтавщини на середину 17 ст. визначити важко: за свідченням арабського мандрівника П. Халебського "начинена (земля) фортецями, як гранат зернами". Документальним свідченням цього є карти французького військового інженера Г. Л. де Боплана, видані у 1650 р. в Руані і неодноразово копійовані і використовувані картографами 2-ї половини 17 ст. На тер. Полтавщини позначено фортеці у Борисполі, Переяславі, Березані, Круполі, Яготині, Гельмязові, Піщаному, Бубнівці, Домонтові, Золотоноші, Кропивні, Іркліїві, Вереміївці, Яблунові, Оржиці, Недригайлові, Ромнах, Лохвиці, Пісках, Лубнах, Лукомлі, Горошині, Бурімці, Жовнині, Чигирин-Діброві, Миргороді, Хоролі, Гадячі, Говтві, Кременчуці, Полтаві. Позначені також поселення з невеличкими замками і з напівзруйнованими укріпленнями: Воронків, Зіньків, Кобеляки. На картах позначено точками і інші поселення, без укріплень. Те, що не показані укріплення, приміром, Густинського монастиря, свідчить про фіксацію Бопланом лише тих фортець, котрі відповідали вимогам того часу, тобто мали укріплення бастіонної системи або деревоземляні, що становили надійний захист проти артилерії. Більшість укріплень — Кобеляки, Ромни, Кременчук, Говтва, Полтава, Хорол, Лукомль, Лубни, Лютенька, Зіньків, Гадяч, Лохвиця позначено дводільними, з цитаделями. Зображення загальноміських укріплень передають їх розміщення щодо річки і загальну конфігурацію: у Гадячі, Зінькові, Лютеньках, Біликах, Ст. Санжарах — овальну; у Миргороді, Кобеляках, Лохвиці, Лукомлі, Говтві — півкруглу; у Лубнах, Кременчуці, Чорнухах — багатокутну; у Хоролі, Ромнах, Переволочні — п'ятикутну; у Полтаві, Кишеньці, Котельві, Веприку, Вел. Будищах, Опішні — чотирикутну; у Сорочинцях — трикутну. Натомість замки або цитаделі, при всій їх різноманітності, Боплан позначив одним умовним знаком у вигляді прямокутника з наріжними вежами чи бастіонами. Вірогідно, це був найпоширеніший на Полтавщині тип замку. Археолог В. Ляскоронський відмітив, що більшість замків, зображених у Боплана, розташовано на давньоруських городищах. Ці відомості доповнює Шевальє: "Міські стіни зроблені лише з землі, їх підтримують коли з поперечними дошками, наче загата; вони краще витримують гарматну стрільбу, аніж муровані". Він свідчить, що не було жодного села і містечка, не обнесеного валом або хоча б ровом для захисту від татар. За свідченнями П. Халебського, фортеці мали 2 і навіть З пояси укріплень, подвійні оборонні огорожі з дерев'яними стінами і вежами. Він описує дерев'яний уфортифікований палац Вишневецького у Прилуках, підземні ходи, системи водопостачання тощо.

Оборонне будівництво у 2-й половині 16 — 1-й половині 17 ст. спиралося на давньоруські традиції фортифікації. Вони проявлялися у необхідності урахування мережі розселення, у принципах вибору місць для нових поселень, прийомах будівництва веж і стін тощо. Проте у 16—17 ст. відбулися кардинальні зміни у військовій справі, і найважливішою з них був розвиток артилерії. Це привело до зміни як планування, так і архітектури, конструктивних і функціональних рішень фортець: збільшується кількість веж, вони стають вищими, багатоярусними, 6—8-гранними, з розвиненим підсябиттям. Для забезпечення фланкуючого обстрілу вежі сильно виступають за лінію стін. Городні майже не застосовуються через їх трудомісткість. Оборонні огорожі складаються з сухого рову (якщо фортеця на високих відмітках — Полтава, Лубни), або рову, наповненого водою (у низинних місцевостях — Переяслав, Яготин), земляного валу з острожною стіною. У найвідповідальніших місцях нерідко застосовуються тараси — паралельні перев'язані дерев'яні стіни, заповнені землею і камінням. Щоб запобігти оповзанню, відкоси валів дернувалися, рови і вали укріплялися брусами або дошками, забраними у шули.

Розвиток штурмової артилерії у 17 ст. призвів до занепаду дерев'яних фортець і розвитку бастіонної системи укріплень, у якій дерев'яні споруди грали допоміжну роль. Теоретичною основою розвитку фортифікації служили праці "Справа рицарська" Мартина Бєльського (1569), "Устав ратных, пушечных и других дел, касающихся до воинской науки..." (О. М. Радишевського, 1621), праці Андреа дель Аква та ін. Значний вплив на розвиток фортифікації краю справили оригінальні способи укріплень, застосовувані запорізьким козацтвом. Приміром, під час повстання 1638 р. козаки під проводом Д. Гуні спорудили на острові в гирлі Сули свій табір, прямокутний в плані, оточений земляним валом і ровом, з шанцями, вовчими ямами, батареями для артилерії тощо. Польська армія не спромоглася взяти його приступом. Параметри і конструкції оборонних огорож до середини 17 ст. були такими: висота валу від 3 до 10 м при мінімальній верхній ширині З м, рови були вузькими і глибокими, до 8 м, стіни їх закріплялися дубовими зрубами. Від валу рів відділяла берма — горизонтальна площина шириною до 2 м. По периметру фортеці у рівнинній місцевості розчищалася відкрита площина еспланади. Стіни були у вигляді частоколу, або типу дубового, тобто паль з бруствером; рідше — у вигляді стіни з брусів, забраних у шули — така огорожа у документах називається "забор" (Полтава). Всі замки і фортеці мали вилазки, тайники, потерни — підземні галереї, що виводили до води, у фортечний рів або за межі укріплень. Вони зафіксовані у Полтаві, Лохвиці, Ромнах, Лубнах, Гадячі, Кобеляках, Хоролі, Нових Санжарах, Опішні, Вел. Будищах. Для створення перешкод ворогу влаштовували: надовби — обрубки колод, вертикально вкопані у землю в шаховому порядку; частик — загострені дубові кілки, встановлені на бермі; часник — залізні спиці. Дерев'яні вежі, на відміну від міст Північного Лівобережжя, розставлялися рідко, були 4-гранними, дуже рідко 6—8-гранними, невисокими, у 2 яруси. Вкривалися наметовими дахами.

Після визвольної війни 1648—1654 рр. Полтава, Лубни, Миргород, Гадяч, Прилуки, Переяслав стали полковими містами, решта укріплених містечок — центрами козацьких сотень. Після Переяславської угоди 1654 р. фортеці поділено на штатні, де стояли московські стрільці (Переяслав, Переволочна) і позаштатні. У 2-й половині 17 ст. їх реконструюють відповідно до засад нової європейської фортифікації: у Лубнах будують штерн-шанц; у Переяславі, Полтаві, Переволочній — бастіони і равеліни. При цьому збільшується висота і товщина валів, з'являється земляний бруствер товщиною до 3 м. Дерев'яні вежі починають використовувати як бастіони — розбирають наметові дахи і на верхніх площадках встановлюють гармати. У замках будуються нові порохові погреби, цейхгаузи, приміщення для гарнізону.

З фортецями Полтавщини — Веприком, Ромнами, Полтавою, Гадячем та іншими пов'язані події Північної війни 1708—1709 рр.: у Миргородській фортеці була штаб-квартира російського головнокомандуючого Б. П. Шереметєва, у Ромнах — штаб-квартира Карла XII, у Гадячі дислокувалися основні сили шведсько-української армії. Облога Веприка у січні 1709 р. та облога Полтави у квітні — червні 1709 р. вплинули на весь хід кампанії. У цей час деякі укріплення були удосконалені російськими військовими інженерами. Про стан фортець повідомляють тогочасні картографічні документи, зокрема "План местоположения населенных пунктов и городов, где были расквартированы главные силы...", плани Алларта та ін. (див. Плани міст Полтавщини, плани Полтави).

Після завершення військових дій на Україні у 1709 р. за наказом Петра І проводиться реконструкція найважливіших фортець Лівобережжя: у Переяславі будується новий земляний ретраншемент цитаделі у вигляді неправильного семикутного полігона з малими бастіонами і люнетами на кутах. При цьому було поновлено і старі укріплення. Роботи вели полонені шведи. Відремонтовано укріплення Полтави, Веприка, Ромен, Переволочної. У 1718 р. знову постало питання про реконструкцію Переяславської фортеці. Того року Військова колегія зібрала відомості про стан всіх фортець півдня імперії, у т. ч. і Полтавщини, в результаті чого ухвалено провести роботи по модернізації укріплень. Теоретичною основою для цього послужив російський переклад праці французького військового інженера С. Вобана "Истинный способ укрепления городов". Способи укріплень, що застосовувалися за Петра І, відносяться до німецької, французької, голландської шкіл фортифікації. Але на Полтавщині знаходимо лише їх окремі елементи. Це пов'язано з тим, що при суто прагматичній політиці імперії, фортеці, збудовані чи реконструйовані у цей час, мали тимчасовий характер. Нові способи фортифікації застосовувалися переважно проти західних сусідів, а на території України, де головною лишалася татарська небезпека, обмежувалися поправкою старих козацьких фортець, яких лишалося немало ще у середині 18 ст.: Яготин, Коломак, Ліпляїв, Орлик, Іркліїв, Городище та ін. У 1724 р. Військова колегія відрядила інженер-майора Деколонга для інспектування фортець у Полтаві, Переяславі, Переволочній. Він виконав проекти і кошториси, за якими у 1720—1730-х рр. проводилися ремонтні роботи, про що свідчать тогочасні плани цих міст.

У 1731 р. на південному сході Полтавщини вздовж річок Орелі, Берестової, Береки, на території, що лежала північніше встановленого у 1713 р. кордону з Туреччиною, розпочато будівництво укріпленої Української лінії. У середині 18 ст. під керівництвом інженер-полковника Д. де Боскета здійснено останню широкомасштабну спробу реконструювати фортеці Лівобережної України, у т. ч. Лубен, Кременчука, Городища, Ліпляєва, Орлика, Бубнова, Гадяча, Ірклієва, Переяслава та ін. У 2-й половині 18 ст. відповідно проектам, розробленим у 1745—1752 рр. під керівництвом де Боскета, проведено деякі роботи, однак міські ретраншементи так і не набули цілком регулярних обрисів.

Після переможної для Росії війни 1768—1774 рр. проти Туреччини, коли кордони відійшли далеко на південь і було ліквідовано татарську загрозу, фортеці краю втрачають значення і у 80-х рр. 18 ст. перестають діяти як військові об'єкти. Їх вали розкопують для виварки селітри, а при переплануванні міст на початку 19 ст. остаточно зносять. Рештки валів і ровів збереглися у Лубнах, Гадячі, Миргороді, Полтаві, Лукім'ї, Чорпухах, Нових Санжарах, Кобеляках, Хоролі, Веприку. Сліди колишніх укріплень зберегла топоніміка — назви урочищ і вулиць: Верхній і Нижній вали у Лубнах, вул. Замкова у Гадячі і Пирятині, вул. Підвальна у Веприку. Архітектура фортечних веж мала вплив на розвиток різних типів споруд народної дерев'яної архітектури: господарських (вітряки) та культових (дзвіниці, церкви).

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 604-608

Ссылки на эту страницу


1 Очерки истории архитектуры
[Нариси історії архітектури] - пункт меню
2 Полтавская крепость
Полтавская крепость

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919