О планировке центральной части Полтавской крепости

Про розпланування центральної частини
Полтавської фортеці

УДК 711.459.6(477.53)

Оксана КОВАЛЕНКО,
асистент кафедри історії України, Полтавський
державний педагогічний університет ім. В. Короленка

Соборний майдан Полтавської фортеці XVII-XVIII ст., розміщений на мису правого берега р. Ворскли, який з ХІХ ст. має назву Іванова гора був центром полкового міста. Загальноміський центр, яким в XVII-XVIII ст. виступав майдан є містотворчим елементом тобто основним звеном в системі громадських центрів міста, місцем концентрації різнобічної, адміністративної, суспільної, культурної, духовної та економічної діяльності усього міста. [2]

Такий характер майдану зберігався до моменту перетворення Полтави у губернське місто. Згідно проекту 1784 року Полтава повинна була отримати багатопроменеве планування, при цьому вісі вулиць фортеці зберігалися, вулиці лише випрямлялися. [12,91] Подібним був проект 1787 року, який також зберігав головну південно-західну вісь міста. [12,91] Проте перепланування Полтави відбулося на початку ХІХ ст. В 1802 р. Полтава стає центром новоутвореної Полтавської губернії. З 1830-х років роль адміністративного центру почала відігравати Кругла площа, закладена на незабудованій частині передмістя, по одній вісі із старим центром. В.О.Лавров виділив декілька планувальних прийомів перепланування забудови, які були характерні з XVIIІ ст. для губернських міст, які мали вже історично складену структуру. Один з них, полягав у розчищенні, виділенні невеликих площ, навколо старих, переважно культових будівель, влаштування на них адміністративних будинків. Цей прийом встановлював зв’язок між планувальними досягненнями даного часу та минулими. [5,50] Цей прийом планувалося використати у Полтаві. На планах – проектах перебудови міста 1803 року [6] на Сборному майдані показані "для Присудственных мест три корпуса и площадь", Вони повинні були розміщуватися віялоподібно відносно церкви: перший, на місці мгістрату, другий на початку кварталу між вулицями. Проте цей проект не був реалізований, замість використання старого центру, було вирішено побудувати новий. Місто початку ХІХ ст. отримало нову композиційну структуру, було охоплено значно більше території, проте була збережена ідея головної магістралі, спямованої на північний-захід з просторовим ритмом площ вздовж неї. [12,91] Тому В.О. Лавров відмічав, що центр Полтави ХІХ ст. який склався на вільному від фортечних валів місці мав оригінальну планувальну побудову не подібну до тих, що отримали широку реалізацію в цей час в середній полосі Росії. [5,158]

У XVII-XVIII ст. Соборний майдан — головний композиційно-планувальний елемент історичної частини міста — фортеці. Він займав площу близько 1/8 усієї території старої частини Полтавської фортеці та належав до компактного типу організаційної структури площ. Обмежувався з півночі — відгалуженням міської стіни, що стояла на ескарпованому схилі, північного-заходу — міською забудовою, з південного-сходу — лінією внутрішніх укріплень фортеці, які проходили вздовж схилу Мазурівського яру. На сході ця лінія підходила до зовнішніх валу та рову у районі Подільських воріт та завертала на північ, залишаючи невеликий прохід із Соборного майдану до бастіону, на виступі мису. Головною домінантною будівлею майдану, з виразно вираженою висотною характеристикою, був Успенський собор, розміщений майже по центру площі, з деяким зміщенням на південний-заіхд. Саме він створював акцент в загальній композицій, плануванні міста, а особливо прилеглих ділянок забудови. Ця будівля виявляла композиційну вісь самого майдану, організовуючи його функціонально-планувальний простір. [11,24] Ще Францсіско Міліціа в своїх теоретичних трудах про місто, зазначав, що площі утворюються навколо найвеличніших будівель міста.[10,175]

Незважаючи на відсутність щільної забудови, окрема власна назва у майдану з’явилася на межі XVIII-ХІХ ст. Ще у 2 половині XVIII ст. окремі прилеглі ділянки забудови називали та описували, як вулиці. Вулиці проходили двома майже паралельними рядами від північно-західних ділянок огорожі до північно-східної стіни. Від Соборного майдану на північний захід розходилися дві вулиці. Їх можна знайти у двох описах Полтави: Генеральному описі Малоросії, більш відомому як Румянцевський опис 1765-69 рр. та Топографічному описі Малоросійської губернії 1798-1800 рр.[19] Обидва джерела подають перелік вулиць, а перший — детальний подвірний опис. Розміщені вулиці по порядку від головної у місті, до другорядних. Перші дві вулиці зазначені у Румянцевському описі як Успенська та Київська [9,1]. У Топографічному описі, серед переліку двадцяти чотирьох вулиць з назвами, — "первая Мостовая, вторая Успенская"[19,63]. Щодо Київської вулиці, то вона отримала назву в певний період свого функціонування через назву Київської брами, яка відкривала шлях на Київ. Вона належить до типових зовнішніх вулиць, — продовження шляхів, своєрідних торгівельних артерій, що йшли від брам до брам, перетинаючи ринок [7,48]. Назва Мостова зазначена в Актових книгах Полтавського городового уряду 1664-69 р. [1,7], зустрічається на плані Бішева 1722 р. [4,425-427] Назвали її так, бо була єдиною вимощеною, вкритою дерев’яними колодами, дошками. Успенська вулиця називалася так, оскільки починалася від Успенського собору. Як видно з наведених джерел, у 60-х рр. XVIII ст. головною була Успенська, а вже у 1800 р. — Мостова. Вихід Мостової на перший план пояснюється добудовою мурованого ансамблю Успенського храму, виходу вулиць за межі фортеці на північний-захід, початком формування нового центру, який на сер. ХІХ ст. завершиться, як ансамбль Круглої площі. Вулиця (частина сучасної Жовтневої) замкне перспективу від нового собору до Круглої площі. Не зважаючи, на усталене твердження, що ця ділянка вул. Жовтневої носила назву Успенська, зазначу, що у XVIII ст. Успенською називалася саме частина сучасної вулиці Паризької комуни. Згадані назви Київська та Мостова відповідають частині вул. Жовтневої. Наведу докази на користь цієї тези. За Румянцевським описом на Успенській вулиці знаходилися (по описовому порядку): Успенська церква, казенне місце для зберігання ядер, пороховий льох, в’язниця, полковий артилерійський двір, з хатою, пороховим льохом та амбаром. На Київській: полкова канцелярія, магістрат.[9, 1-2]

Якщо розглянути план Бішева [4, 425-427], де позначені старий собор та магістрат, то чітко видно, що Успенська вулиця спрямована на собор і тому опис розпочатий з нього, а Мостова проходить прямо від магістрату до Київської брами. Треба відзначити, що основна група культових споруд (у даному випадку Успенський собор із дзвіницею) завжди ставилися продумано відносно головного в’їзду до фортеці (у даному випадку Київської брами), спрямованого від ворітної брами до центральної площі. Будівля собору, у XVII ст. особливо, розміщувалася під кутом до напрямку в’їзної брами, з тим щоб підкреслити обсяг будівлі, краще виявити його пластичні якості. [5,127] Центральна вісь, що орієнтує вулицю Паризької комуни на дерев’яний собор (який був дещо північніше від мурованого) простежується також плані Полтавської битви 1709 р.[8, прил.3], на плані Кутузова 1729 р. [3,38], сліди цього планування помітні навіть на сучасній карті міста. В той час, як вісь, що проходить по вулиці Київській, (Мостовій, Жовтневій) залишає дерев’яний Успенський собор дещо осторонь. Отже, Успенська вулиця XVIII ст., що вела від Соборного майдану до Спаської брами — це відрізок сучасної вулиці Паризької комуни, а Київська (Мостова), що вела від магістрату до Київської брами відповідає ділянці сучасній вулиці Жовтневій.

Отже, невелика розвідка, присвячена середмістю Полтавської фортеці, засвідчує, що віднайдення нових джерел та аналіз вже відомих відкриває нові перспективи у дослідженні історичної топографії старої частини міста.

Література:

1. Актовыя книги Полтавского городового уряду XVII ст.. вып. j-й. Справы поточныя 1664-1667 годовъ. / ред. и прим. В.А. Модзалевского. — Чернигов: Типография Губернского земства, 1912. — 216 с.

2. Вечерський В.В. Містобудівельний розвиток Полтави за доби Гетьманщини. //Козацькі старожитності Полтавщини. — Полтава:Криниця, 1993. — Вип. 1.— С.26-44.

3. Гольденберг Л.А. Картографические источники о военных действиях в 1708-1709 гг. // Полтава: К 250-летию Полтавского сражения. Сб. ст. — М.: АН СССР, 1959. — С. 363-388.

4. Гольденберг Л.А. План города Полтавы 1722 г. Ивана Бишева // Города феодальной России. — М.: Наука, 1966. — С. 425-427.

5. Лавров В.А. Развитие планировочной структуры исторически сложившихся городов. — М.: Стройиздат, 1977. — 176 с.

6. План м. Полтави 1803 р.// РДІА СПб. — Ф. 1293. — Ф. 168. — Спр. 1,20.

7. Пляшко Л.А. Подорож до міста XVIII ст. — К.: Наук. думка, 1980.

8. Полтавская битва 1709-1909. Изд. Общества ревнителей военных знаній. — СПб.: Экон. Типо-литография Васильевский остров, 14 п., д.5., 1909. — 282 с.

9. Румянцевская генеральная опись Малороссии. 1765-1769 гг. Показания жительствующих в городе Полтаве разного звания людей ревизорам поданные на их владения. 1765 г. //ЦДІАК. — Ф. 57. — Оп. 2.— Спр.1. — 317 арк.

10. Саваренская Т.Ф. Западноевропейское градостроительство XVII-XІХв. Єстетические и теоритичесие предпосілки. — М.: Стройиздат, 1987. — 190 с.

11. Седак А.И. Планировка и застройка исторических городов. — К.: Знание, 1981. — 54 с.

12. Тимофеенко В.И.  Города Северного Причерноморья во 2 пол. XVIII ст. — К.: Наук.. думка, 1984. — 217 с.

13. Топографічний опис Лівобрережної України в 1798-1800 гг. // Описи Лівобережної України. — К.: Наук. думка, 1997. — С. 24-273.

Джерело:

Полтава: архітектура, історія, мистецтво. Матеріали III наукової конференції "Вайнгортівські читання", грудень 2009 р. – Полтава. 2009. Стор. 108-111.


© Коваленко О.
При використанні, посилання
на автора обов'язкове.

Ссылки на эту страницу


1 Коваленко Оксана Валентиновна
[Коваленко Оксана Валентинівна] - пункт меню
2 Указатель книг и статей по названиям
[Покажчик за назвами] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919