Юрий Жилко: творческая жизнь и судьба репрессированного писателя-библиотекаря из Полтавы

Надія Кочерга, кандидат історичних наук, доцент
Юрій Жилко: творче життя і доля репресованого письменника-бібліотекаря з Полтави

У статті висвітлені малодосліджені репресивні заходи сталінізму проти інтелігенції Полтавщини, зокрема, творче життя і доля поета-бібліотекаря Юрія Жилко з Полтави.

Ключові слова: репресії, інтелігенція Полтавщини, НКВС, арешти, розстріли.

В статье раскрыты малоисследованные репрессивные мероприятия сталинизма против интеллигенции Полтавщины, в частности, творческая жизнь и судьба поэта-библиотекаря Юрия Жилко из Полтавы.

Ключевые слова: репрессии, интеллигенция Полтавщины, НКВД, аресты, расстрелы.

The article outlines Little known repressive measures against the Stalinist intellectuals Poltava, in particular, creative life and the fate of the poet-librarian George Gilko from Poltava.

Key words: repression, intellectuals Poltava, NKVD,  arrests and executions.

Більшість проблем державотворення сучасної України обумовлені значними втратами інтелектуально-творчого потенціалу в 30-ті роки ХХ століття. Серед злочинів сталінського режиму масові репресії проти інтелігенції України – одні з найаморальніших, найважчих. Знищення, переслідування інтелігенції деформувало майбутній розвиток українського суспільства, знизило культурний, освітній і моральний рівень національної інтелігенції всіх категорій, завдало безповоротних втрат творчих особистостей.

Дана проблема активно досліджується у вітчизняній історіографії авторами Ю.І.Шаповалом, С.І.Білоконем, Ковтун Г.В., Войналовичем В.А., Нестулею О.О., Ревегук В.Я., Данилюк Ю.З., Лошицьким О. та іншими, але відсутнє цілісне регіональне дослідження репресивних заходів сталінського режиму проти інтелігенції, особливо творчих персоналій.

Автор даної статті ставить собі за мету на основі вивчення архівних документів, аналізу опублікованих джерел висвітлити маловивчений період нищення сталінською репресивною машиною   інтелігенції Полтавщини, дослідити, зокрема, життєвий і творчий шлях репресованого поета-бібліотекаря, педагога, журналіста Юрія Жилка з Полтави.

Переслідування української  інтелігенції розпочалося значно раніше розв’язування загалом у країні масового терору – з кінця 20-х та початку 30-х років, що пояснювалося прагненням тоталітарного режиму знищити критичну, самостійно мислячу частину суспільства, як можливу інтелектуальну опозицію панівній ідеології більшовизму. У регіональному, територіально-адміністративному плані особливості репресивної політики сталінізму проти України зумовлювалися специфікою її статусу підлеглої території та характерними відмінностями соціально-класової та етнонаціональної структури. Будь-які кампанії всесоюзного масштабу в Україні набирали ще й націоналістичного забарвлення [1].

Початком активної репресивної політики проти інтелігенції багатьох міст України, включаючи й Полтавщину, став сфабрикований ГПУ проти представників, зокрема, наукової інтелігенції, процес «Спілки визволення України» (СВУ), який відбувся 9 березня і 19 квітня 1930 року в Харківському оперному театрі, за що отримав від людей влучну назву «театр у театрі». Основними діючими особами на процесі СВУ були 45 чоловік, серед яких головний «звинувачуваний» – визнаний лідер українського літературознавства, академік і віце-президент Всеукраїнської академії наук (ВУАН) С.О.Єфремов (список його праць до середини 20-х років мав понад 3000 назв), колишній міністр закордонних справ петлюрівського уряду Ніковський, письменниця Старицька-Черняхівська, соціал-демократ Гермайзе, педагог Дурдуківський, професор Чехівський. Ще 400 чоловік заарештували невдовзі у зв’язку з справою «СВУ», філіали-групи якої «організовані» були в Одесі, Харкові, Дніпропетровську, Полтаві, Чернігові, Вінниці. Молоді контрреволюційні сили були об’єднані в додатковій організації «Спілці української молоді»(СУМ). А всього за підрахунками вчених, під час та після процесу «СВУ» в Україні заарештовано, знищено або заслано понад 30 тисяч осіб [2].

254 томи справи «СВУ» у 1989 році знов були ретельно вивчені під час додаткової перевірки, яку здійснили співробітники тодішнього КДБ УРСР. Вивчені матеріали дозволили переконатися в тому, що на практиці не існувало так званих організаційних структур «СВУ» («СУМ», «медична секція», «академічна» і інші секції, а також Полтавської, Дніпропетровської, Чернігівської, Вінницької, Миколаївської, Одеської філії.). Під час розслідування цієї справи у 1929-1930 рр. допущено грубі порушення кримінально-процесуального закону. Прокуратурою УРСР винесений протест у справі «СВУ» і Ухвалою Верховного Суду УРСР від 11 серпня 1989 року, через 60 років, справу закрито за відсутністю складу злочину в діях засуджених у цій справі осіб і з їх повною реабілітацією [2].

Починаючи із 1933 року арешти вчених, письменників, діячів культури і освіти в Україні йшли один за одним, безперервно зростаючи кількісно і стаючи все жорстокішими до кінця 30-х років [3].

Дослідження архівних справ управління СБ України в Полтавській області, відкритих в роки незалежності нашої держави дозволило цілісно проаналізувати творче життя та долю полтавського інтелігента – поета-бібліотекаря, журналіста, педагога Юрія Зиновійовича Жилка.

Юрій Жилко народився 28 лютого 1898 р. в селі Підлужне (Головіно) колишнього Ровенського повіту на Рівненщині в родині лісника. В розпалі Першої світової війни (1915 рік) юнак разом із батьками виїхав до Полтави. Саме тут Юрій закінчив гімназію та вступив на історико-філологічний факультет Полтавського інституту народної освіти, який закінчив у 1923 році. Серед друзів із студентських років – Григорій Майфет, Олександр Ковінька. На студентській лаві, за спогадами викладачів та студентів, Юрій захоплювався літературною творчістю, нерідко читав друзям свої поезії, надсилав їх до редакцій газет [4].

З 1922 року Ю.Жилко друкується в полтавських газетах «Известия», «Голос труда». Один із кращих віршів цього періоду – пісня «Перше травня». «Ставай в ряди, хто серцем юний, на свято правди і труда!» – закликав поет. Увесь цей твір пронизаний покликом розкриленої волі, поетичною схвильованістю, почуттям єдності з народом і вірою, що то шлях до правди і мети:

Вперед, вперед, орлина зграє,
До сонця вічного лети!
Новий нас день уже вітає
Огнем осяйної мети [5].

Восени 1922 року разом із молодими літераторами Г.Епіком, І.Капустянським Юрій Жилко організовує полтавську філію Спілки селянських письменників «Плуг» (діяла з 1922 до 1929 рр.) [6]. У 1923-1924 роках його вірші публікуються в полтавських газетах «Червоне село», «Червоний юнак», наступного року – в харківському журналі «Плужанин». Поет небайдужий до подій громадського життя. 13 січня 1924 року в газеті «Червоний юнак» з’являється його «Юнацький марш». Серед його віршів «Нічна зміна», «Два заповіти», «Ми». Ці поетичні твори Юрія Жилки середини 20-х років, у яких він прославляє мозолясті руки, які створюють новий світ, викриває і засуджує непманів.

Лірична поезія Юрія Жилки пронизана щирістю та непідробністю почуттів, хоча соціальні мотиви переважають. У невеликих творах поет уміє малювати виразні картини і образи. Такі, як, наприклад, у вірші «Підпасич»: колишній підпасич їде у поїзді до міста на робітфак. За якусь мить перед ним проходить усе його минуле життя. Згадує він і «безверху хатину», і себе, «що зростав, мов під тином реп’ях». У новому житті колишній наймит - «Вже хлоп’я – не хлоп’я, З його жвавий юнак, І колеса йому: на робфак, на робфак…» [5].

Його перу належать гостро сатиричні фейлетони, які з’явилися в 1926 році в газеті «Робітник». Гуморески Юрія Жилко друкував харківський журнал «Службовець». Нерідко автор свої фейлетони та гуморески підписував псевдонімами Жар-Птиця, Ю.Навісний, Шестерня, Остюк та інші. Ліричні, сатиричні та публіцистичні твори Жилка підказані були часом і помічені провідними літературними критиками, письменниками, які вже утвердилися на ниві літературної творчості – Пилипом Капельгородським, Олександром Ковінькою.

Деякі вірші Юрія Жилка покладені на музику композиторами В.Верховинцем, І.Михайленком, Я.Левіним.

Після закінчення інституту народної освіти в 1923 році, Юрій Жилко працює в редакціях полтавських газет, виступає з лекціями, викладає у середній школі № 16 м. Полтави, де одружується з учителькою Катериною Андріївною. В 1924 році в нього народжується донька Надія, в 1928 році – син Віктор. Проживають у Полтаві на вулиці Ласаля, 7 [4].

У 1925 році Юрій Жилко підготував до друку збірку віршів «Туди, де сонце». З невідомих причин вона не вийшла. Лише у 1930 році у Харкові побачила світ скромна книжечка поезій під назвою «Полустанок». На червоній обкладинці під відкритий семафор мчав паровоз. У майбутнє спрямовував поет свої кращі думки й сподівання. Серед двадцяти віршів, які склали цю збірочку, більшість публікувалася в газетах.

Після відкриття в серпні 1930 року в Полтаві інституту сільськогосподарського будівництва (з 1934 року – інститут інженерів сільськогосподарського будівництва), Юрія Жилка зараховують до складу працівників бібліотеки цього вищого навчального закладу. Бібілотека розташовувалася у будинку за адресою: м. Полтава, вул. братів Литвинових, 15 у пристосованому приміщенні загальною площею 156, 2 м. кв. із книжковим фондом 3 869 книг, кількість читачів її складала 736 осіб Державою на потреби бібліотеки у 1930 році асигновано 17 165 крб. В грудні 1933 року штат бібліотечних працівників складав 3 особи, які працювали на 3,5 ставки. Одним із перших завідувачів бібліотеки після О.П.Мільчевського і став Юрій Зіновійович Жилко [6].

У лютому 1934 року в штаті працівників бібліотеки працювало вже 4 особи, загальна кількість читачів складала 1200 чоловік, а бюджет бібліотеки становив 20170 крб. [6].

Робота Юрія Жилка як бібліотекаря ніде в історичних архівних джерелах не відображена, але як лектора і поета його прізвище нерідко зустрічається на сторінках багатотиражної газети «За будівельні кадри» Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва.

Як свідчать архівні дані, за 8 років роботи очолюваної Ю.З.Жилко бібліотеки, її фонди зросли із майже 4 тисяч книг до 12,5 тисяч книг, зросла понад втричі кількість обслуговуваних студентів, викладачів із 252 осіб у 1930 році до 1707 осіб у 1938 році [6].

15 березня 1938 року Юрія Жилко Полтавським обласним управлінням НКВС обвинувачено «в активній участі в контрреволюційній націоналістичній організації та проведенні антирадянської роботи». Згідно постанови про його арешт – «перебування на свободі може відобразитися на ході слідства» [7].

Як витікає із протоколу допиту 31 березня 1938 року (вів якийсь сержант держбезпеки Курачек) Юрію Жилку пригадали перебування в партії есерів-боротьбистів (1917), підтримку петлюрівців (1919), особисте знайомство із уже заарештованими на той час в 1934 році українським письменником, літературним критиком, викладачем Григорієм Майфетом та Олександром Ковінькою, українським гумористом та сатириком [7].

Як показує аналіз архівної справи, Юрій Жилко разом із Пилипом Капельгородським, Клязником Олександром Івановичем та Злиднем Федором «очолювали» в Полтаві «антирадянську військово-повстанську, націоналістичну контрреволюційну організацію», в яку входили 22 учасники, серед яких директор Полтавського педінституту Онисін, воєнрук цього ж навчального закладу Колясинський, юрист Корецький, студент Логвин та інші.

На запитання слідчого, яку практичну діяльність проводили члени цієї організації, допитувані «свідчили», що «систематично протягували націоналізм серед читачів і слухачів. Під час виїздів на підприємства, в колгоспи, навчальні заклади читали свої твори антирадянського змісту, читали націоналістичні вірші». «У бесідах між собою і в розмовах із іншими особами стояли на шляху твердження, що ЦК ВКП (б) веде неправильну політику стосовно українського селянства, внаслідок чого ця політика привела до економічних труднощів у житті українських селян» [7].

Про результати боротьби полтавських чекістів з чисельними «ворогами народу» свідчать сухі цифри статистичних звітів. З часу утворення у вересні 1937 року Полтавської області і до кінця цього ж року по першій категорії (розстріл) засуджено 1944 особи, по другій категорії (ув’язнення або висилка) – 2363. Протягом січня-липня 1938 р. на Полтавщині заарештовано 6791 чоловік, включаючи колишніх членів українських політичних партій, громадських організацій і амністованих повстанців – 3176, учасників партизанського руху часів громадянської війни – 311, польських «шпигунів і контрреволюціонерів» – 1152, німецьких – 234, латвійських – 58, японських – 27, іранських – 24, чеських – 15, грецьких – 7 і т.д. Із них до кримінальної відповідальності притягнуто 4353 чоловіки, з них розстріляно 3721. Проте в судовому порядку справи слухалися лише на 286 осіб, причому жодна з них не закінчилася смертним вироком. Більшість же справ розглядалися позасудовими органами: особливими «трійками» (всі 3100 чоловік були засуджені до смертної кари), військовою колегією (із 45 осіб 35 розстріляно), в особливому порядку (із 809 осіб розстріляно 586), особливою нарадою – 113 [8].

У березні 1938 р. наказом наркома НКВС УРСР О.Успенського на Полтавську область виділений ліміт на розстріл 2500 чоловік (11).Протягом 1937-1938 рр. у Полтавській області за політичними мотивами звільнено з роботи 710 учителів, в педагогічному інституті – 12 викладачів і 37 студентів, в інституті інженерів сільськогосподарського будівництва зааарештовано і розстріляно директора Т.Т.Манька, понад 28 студентів [9].

Постановою особливої «трійки» УНКВС по Полтавській області від 5 квітня 1938 року за сумновідомими статтями 54-10,ч.1 і 54-11 КК УРСР всі 22 учасники даної справи (Ю.З.Жилко також) були засуджені до вищої міри покарання – розстрілу. Точної дати виконання вироку над Юрієм Жилко встановити не вдалося, хоча за свідченнями окремих дослідників, він відбувся в Полтаві між 16 і 29 травня 1938 року [10].

Після ХХ з’їзду КПРС в період хрущовської «відлиги» рідні і близькі репресованих інтелігентів почали масово звертатися до відповідних державних інституцій із запитами про долю батьків, чоловіків, братів. Виселена із Полтави до села Жовтневе Оболонського району на Полтавщині дружина Катерина Жилко зробила такий запит про долю свого чоловіка та брата, які були заарештовані в 1938 році.

Згідно з протестом прокуратури Полтавської області у справі О.І. Клязник 6 лютого 1957 року вирок по постанові особливої «трійки» УНКВС по Полтавській області від 5 квітня 1938 року «відмінити і справу припинити за недоказаністю висунутого обвинувачення». Для видачі рідним репресованих офіційних документів, тоталітарною державою масово виписуються довідки, якими приховуються масштаби страшних розправ. Так, 18 червня 1957 року К.А.Жилко отримала довідку про те, що «засуджений Ю.З.Жилко помер 23 січня 1944 року від раку нирок, смерть зареєстрована в Полтавському міському бюро ЗАГС» [11].

Таким чином, репресивна політика сталінського режиму стосовно української інтелігенції на Полтавщині мала масовий характер. Творче життя Юрія Жилка, українського поета-бібліотекаря, обірване репресивною державною машиною на самому злеті. Найтяжчими для інтелігенції Полтавщини видалися 1937-1938 роки.

 

Список літератури

1. Нариси історії української інтелігенції (перша половина ХХ ст.). –У 3-х кн. – Кн.III - К.,1994. – С.47-48. (До тексту)

2. Шаповал Ю.Людина і система.(Штрихи до портрету тоталітарної доби в Україні).- К., 1994.- С.82-83. (До тексту) (До тексту)

3. Ковтун Г.В., Войналович В.А.,Данилюк Ю.З. Масові незаконні репресії 20-х – початку 50-х років на Полтавщині. – Реабілітовані історією.-Київ-Полтава: Рідний край, 1992.- С.2. (До тексту)

4. Архів УСБУ в Полтавській області.- С.3365-с. Т.1., арк.17. (До тексту) (До тексту)

5. Юрій Жилко. Коротке, але славне життя [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://histpol.pl.ua/ (До тексту) (До тексту)

6. Архів ПолтНТУ. Лятошинський Б.І. Історична довідка про діяльність Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва за 1930-1954 рр. - Арк.7. (До тексту) (До тексту) (До тексту)

7. Архів УСБУ в Полтавській області.- С.3365-с.- Т. 2.- Арк. 35 (До тексту) (До тексту) (До тексту)

8. Лошицький О. «Лабораторія –2» : Полтава.Документальні матеріали про масові репресії в Полтавській області у 1937-1938 рр. – З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. № 2-4 (13-15) 2000. В-во “Сфера”. – С.175-176. (До тексту)

9. Державний архів Полтавської області (ДАПО). Ф. П-15. - Оп.1.- Спр.5. - Арк.241. (До тексту)

10. Архів УСБУ в Полтавській області. - С.3365-с. Т. 3. - Арк. 318. (До тексту)

11. Архів УСБУ в Полтавській області. - С.3365-с. Т. 4. - Арк. 65. (До тексту)

© Кочерга Н. К
При використанні, посилання
на авторів обов'язкове.

Ссылки на эту страницу


1 Кочерга Надежда Константиновна
[Кочерга Надія Костянтинівна] - пункт меню
2 Указатель книг и статей по названиям
[Покажчик за назвами] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919