Земские школы

Земські школи — загальноосвітні школи в дореволюційній Росії, які відкривалися й утримувалися земствами в сільській місцевості. Виникли після селянської реформи 1861 р., мали трирічний, а з 90-х років — чотирирічний термін навчання, яке здебільшого було безплатним. Незважаючи на обмежені права земств, в земських школах часто викладали прогресивні вчителі, застосовувалися ефективніші методи навчання порівняно з міністерськими та парафіяльними школами, заняття проводилися за кращими підручниками. Земства відкривали шкільні бібліотеки, організовували курси для вчителів, створювали різні допоміжні установи: музеї, центральні учительські бібліотеки, книгарні.

Перші відомості про земські школи на Полтавщині відносяться до 1871 р. Тоді їх було 48, в 1895 р. їх стало 436. Проте кожна друга школа мала лише одну класну кімнату і тільки кожна десята — три класні кімнати. Класи були переповнені (від 50 до 80 учнів). Більше половини (51,6%) вчителів становили вихідці з селян і козаків. Після 1917 р. земські школи були перетворені на єдині трудові школи.

Будинки земських шкіл на Полтавщині — пам'ятки будівництва кінця 19 — початку 20 ст. Споруджувалися за проектами земських інженерів і техніків для розміщення початкових учбових сільських закладів — земських шкіл. Включали в себе учбові класи, рекреації, квартири для вчителів, бібліотеки. За своєю архітектурою в кін. 19 ст. були найчастіше безстильними або еклектичними, інколи вони давали приклади провінціального псевдокласицизму або псевдоросійського стилю, на початку 20 ст. траплялись запозичення форм стилю модерн. Про невиразність архітектури шкільних будинків у 1905 р. писала Олена Пчілка у журналі "Рідний край", яка висловила побажання, щоб архітектура шкільних споруд відповідала б народному смаку і набула б рис національної своєрідності.

У цей час споруджували вже перші будинки українського архітектурного стилю, зокрема, будинок Полтавського губернського земства і Полтавську школу їм. І. П. Котляревського. У 1910 р. Полтавське земство провело конкурс на розробку проектів будинків шкіл в українському стилі. Влітку того ж року Лохвицька земська управа за ініціативою її голови Терешкевича постановила будувати такі школи. Тоді ж з'явилися противники цього, які заперечували таку можливість, тому у 1910 р. спорудили лише дві школи — в Млинах і Голінці за проектами техніків будівельного відділу Лохвицького земства. У 1911 р. таких будинків спорудили вже 22. У 1912 р. підряднику Й. Малиновському доручили спорудити 27 таких шкіл, але за звітом управи зведено 18. У 1913 р. планували спорудити ще 27 шкіл.

1912 розроблено серію шкільних будинків художником О. Г. Сластіоном, який опрацьовує фасади, вносить в архітектуру поліпшені форми, звертаючи особливу увагу на декоративні прикраси на фасадах з нетесаної цегли у вигляді окремих вставок, лиштв, арабесок і килимових композицій, що надавало архітектурі підкреслено національного характеру. О. Г. Сластіон у своєму записі, призначеному для полтавського художника О. С. Бокія, який у 1929 р. готував монографію про митця, згадував, що Лохвицьке земство замовило йому проекти для 83 будинків одно-, дво- та трикомплектних шкіл, "частину шкіл встигли збудувати, решту — війна не дала".

На думку мистецтвознавця В. М. Ханка, таких шкіл спорудили не менше 140. Тепер налічується 58 шкіл, зокрема, в населених пунктах: Безсали, Бербениці, Білогорілка, Білоусівка, Білоцерківці, Бодаква, Бондарі, Брисі, Бубни, Васильки, Гаївщина, Галяве, Герасимівка, Гільці, Городище, Ждани, Закроїха, Западинці, Засулля, Ісківці, Ковалі, Курінька, Лука, Луценки, Лучки, Млини, Мокіївка, Нове, Пестичівське, Піски, Пісочки, Риги, Рудка, Синяківщина, Скоробагатьки, хутір Сухоносівка, Токарі, Христанівка, Чорнухи, Шмиглі, Яблунівка, Яхники, Яцини та ін.

Школи Лохвицького земства у 1910—1916 рр. в типологічному значенні мали як основу плани, розроблені архітектором Н. Ю. Лєрмонтовим для Ярославського земства, який створив їх на зразках планів фінських архітекторів, через що вони іноді називались "школами фінського типу". Вони повністю підпорядковані вимогам доцільності, яка проявилась у функціональному групуванні приміщень; учбова зона включала вхідний тамбур, роздягальню, рекреацію, класи, кімнату вчителів; житлова зона охоплювала двокімнатну квартиру вчителя з кухнею, хижкою та передпокоєм, поряд влаштовували окреме приміщення для бібліотеки або сторожа. В дво- або трикласних будинках стіни між кімнатами можна було об'єднувати в одну велику залу, де проводили збори або ж святкування.

Основною конструкцією будинку був дерев'яний зруб або каркас, обкладений зовні цеглою, завдяки чому будинки були досить вигідними, міцними і економічними. Завдяки загальному задуму школа в оточенні інших, навіть господарчих споруд, ставала певним ансамблем, складові частини якого були об'єднані спільними пластичними і стильовими рисами, виявляли національну своєрідність архітектури. Це визначило об'ємну композицію, в якій одно- і двокласні школи мали Г-подібний план і асиметричне, а три- і чотирикласні школи симетричне розв'язання з планами у вигляді літер V та П. У зовнішній композиції головний об'єм створював учбовий блок, накритий високим чотирисхилим дахом, до якого прилучався один чи два блоки, де були житлові та ін. приміщення, а між ними здіймалася вежа, вкрита наметовим дахом зі шпилем, що підкреслювало головний вхід. В одно- і двокласних школах башта акцентувала асиметричність загальної композиції, а в три- та чотирикласних школах, у вирішенні яких панувала симетрія, башт було дві. Будинок чотирикласної школи мав найбільш пластичне вирішення головного фасаду, в ньому три" висунуті вперед об'єми, з яких середній фланкували дві башти, сприяли створенню значного і піднесеного образу. Високі вежі, які підкреслювали входи, мали значення своєрідних знакових елементів українського архітектурного стилю, активним силуетом виділяючи цей громадський будинок у загальній панорамі забудови села. Також велике значення мали трапеційної шестикутної форми двері і вікна, які також були сприйняті як знаки, що підкреслювали приналежність будівлі до явищ українського мистецтва, не випадково ці пройоми селяни називали шевченковими. Частина цих шкіл, споруджена за проектами земських техніків, відзначена надзвичайною стриманістю архітектури і майже повною відсутністю прикрас, завдяки чому вони можуть бути віднесені до явищ раціоналістичної течії українського архітектурного стилю.

Інші будинки, споруджені за проектами О. Г. Сластіона, прикрашені цегляними орнаментами і пластичнішою баштою та дахом, можуть бути включені в пам'ятки народностильового романтично-декоративного спрямування. Саме ці будинки шкіл з їх тяжінням до розвитку народних традицій стали найпопулярнішими у сільських жителів.

Проекти і фотографії цих шкіл експоновані на виставках у Києві (1913), у Харкові і Петербурзі (1914), неодноразово були опубліковані на сторінках вітчизняних журналів і дістали визнання громадськості.

Будинки колишніх земських шкіл ще й досі вдало функціонують за своїм призначенням, хоча переважна більшість з них втратили башти, які були знесені після 1930 р.. Деякі з них зберегли первісну архітектуру, зокрема, будинок Западинської земської школи.

У 1970—1980 рр. детальне вивчення архітектури будинків земських шкіл провели В. В. Чепелик, В. М. Ханко, Г. Шибанов та ін.

Джерело:

Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А.В. Кудрицького.- К.: УЕ, 1992). Стор. 288-290, 291-292

Ссылки на эту страницу


1 Образование
[Освіта] - пункт меню
2 Школы, гимназии
[Школи, гімназії] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919