Яновский, Юрий Иванович

Яновський, Юрій Іванович (27.08.1902 — 25.02.1954), письменник

На Україні його визнавали за видатного письменника. Гомером XX століття величали французи. "Його проза є чимось новим або, принаймні, індивідуальним, що вніс у прозу Яновський", — писав Луї Арагон, маючи на увазі щонайперш його прекрасних "Вершників". Один наш молодий поет сказав: "Яновський уявляється мені казковим капітаном, який виводив мене з хаотичності думок і сумнівів". Цих слів гідний Юрій Яновський!

Але мені хочеться говорити про нього по-людськи просто. Простим і скромним малює мені образ письменника моя уява. Бачиться, як він ще молодою людиною, подібно Григорію Сковороді, з палицею в руках і записником у кишені простує від Наддніпров’я (тут він народився в селі Нечаївці на Кіровоградщині 27 серпня 1902 року) вглиб Полтавщини. В його блокноті все більше стає назв хуторів і сіл, річечок і прізвищ, подорожніх нотаток. Це було влітку 1932 року. Він був вдумливим мандрівником, уважним, спостережливим. Це пригодиться йому потім. Біля колодязів пив воду і розмовляв з селянами. На самоті читав комедії Аристофана. Так пройшов через легендарні Турбаї, через Багачку й Устивицю, зупинився на Пслі, в Яреськах. Чи не тоді на все життя полюбив цю чарівну з цілющою водою річку? Може, його тягнуло в цей край, звідки начебто вийшов його батько? Як би там не було, та поезія Надпсілля цілком полонила його художню уяву.

Якийсь час Юрій Яновський прожив у яреськівського козака Корсуна, учасника громадянської війни в Україні, гарного оповідача (здається, це той самий Корсун, в якого мешкав і Олександр Довженко, коли знімав тут свої фільми). Від Корсуна наслухався Юрій Іванович розповідей про повстання проти гетьманців і німецьких окупантів, про сліпого листоношу, учасника цього повстання, що був схоплений ворогами і помер, не сказавши, де схована зброя повстанців. Так у Яреськах в тихі літні ночі визрівав задум новели "Лист у вічність", що мала ввійти до нарису "Мандрівка" і була написана в листопаді 1932 року. В останньому варіанті новела стала розділом роману "Вершники".

Луї Арагон, який редагував французький переклад цього твору, підкреслював у своєму слові, що події, зображені Яновським, відбуваються на берегах Псла. І яку ж хвалу воздав він красі цієї річки! "Псьол! — писав Арагон. — Це назва річки, яка співає в моїй пам’яті. Де я бачив її, схожу на струну гітари, української кобзи? Оповідання "Лист у вічність", де йдеться про повстання з центром у Сорочинцях, нагадало мені іншу музику — "Картини з ярмарку" Мусоргського, аж ось збагнув: все це починається з Гоголя, з його "Сорочинського ярмарку"... І далі: "Псьол, подібний до тремтячої під пальцями струни, назавжди лишиться ридаючим ноктюрном кобзи Тараса Шевченка". Чи знав Арагон, що Шевченко теж милувався Пслом, і його порівняння аж надто доречне!

За свідченням Д. Косарика, Юрій Яновський і в пізніші роки бував на Полтавщині. В Келеберді він розшукував портрет когось із знайомих Шевченка. Бував у горьківській Мануйлівці. І просив Дмитра Михайловича, коли той їхав у рідні місця, привезти йому пляшку води із Псла.

Псьол знову забринів, але вже в інший час, в іншому творі письменника — в знаменитому оповіданні "Дід Данило з "Соціалізму". Пам’ятаєте: "Земле Полтавщини, кроплена моєю кров’ю, благословенна будь в житті!", "Полтавщина мила, Гоголева натхненнице! Війна переступила через твій поріг. Я йду твоїми дорогами, ховаючись од ночі до ночі..." — так говорить герой оповідання, оточенець. Дід Данило загинув від німецької кулі. Над Пслом обірвалась його пісня. Це оповідання Юрій Яновський написав в Уфі 31 грудня 1941 року. Цікаво, з чого народився цей твір?

Про це розповів письменник Юхим Мартич. Все те було з ним. Від Сенчі припсільськими селами пробирався він з оточення на схід. Селяни перевозили його у возі під сіном, один до одного переводили, переховували. В госпіталі в Уфі Ю. Мартич розповів про свої пригоди Яновському, і вони стали поштовхом до написання твору. "Петро Йосипович Панч був свідком того, як моє неоковирне викладення подій перетворилось в блискучу новелу під пером справжнього художника", — згадував Ю. Мартич.

У вересні 1943 року Юрій Іванович слідом за визвольними військами вступає на Україну. Разом з М. Бажаном, О. Копиленком і Д. Косариком він подорожує Полтавщиною, відвідує Пирятин, Лубни, Багачку, Хорол, Красногорівку. У Полтаві з непокритими головами стояли письменники біля могили Котляревського...

22 вересня 1943 року в селі Кулажинці на Пирятинщині Юрій Іванович обійняв свою матір і сестру, які влітку 1941 року застряли там під час евакуації і прожили до звільнення. Яновський був присутній на першому засіданні сільської Ради...

Полтавщина і далі продовжувала цікавити письменника, відгранювалась у нових творах і задумах. З рукописного архіву відомо, що мала писатись книга "Колгоспні вечори", одне з оповідань якої називалося б "Ярмарок у Сорочинцях".

Хороші книги переживають своїх творців. "Вершники" Юрія Яновського дають свіжу насолоду читачам нових поколінь. Письменник думав про оновлення світу і про молодість. Він поетизував життя і людей праці, бо любив їх і вірив їм. "Хай славиться молодість світу, друзі мої!" — захоплено казав письменник.

Джерело:

Петро Ротач, "Колоски з літературної ниви" - http://www.pollitra.pi.net.ua

Фото: http://www.ukrlit.ru/author/yanovski.html

Ссылки на эту страницу


1 Журахович, Семен Михайлович
[Журахович, Семен Михайлович] (1907—1997), писатель
2 Личности - Я
[Особистості - Я] - пункт меню
3 Писатели, публицисты, драматурги
[Письменники, публіцисти, драматурги] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919