Троцкий, Лев Давидович

Троцький, Лев Давидович [справжн. прізв. Бронштейн Лейба; 25.10(07.11).1879 - 20.08.1940] - один із визначних діячів більшовизму і радянської держави.

Н. у с. Янівці Єлизаветградського повіту Херсонської губ. у сім'ї заможного єврейського господаря-землевласника. Спочатку вчився у єврейській початковій школі (хедері). У 1888-95 навчався в Одеському, а в 1895-96 - у Миколаївському реальному училищах. У юнацькі роки вважав себе противником марксизму. У серед. 1890 років став одним з організаторів напівлегального Південноросійського робітничого союзу. У 1898 Т. був заарештований і після дворічного слідства засланий на чотири роки у Сибір. У 1902 втік із заслання, перебрався у Лондон, де зустрівся з Леніним (В. Ульянов) і за його рекомендацією був введений у 1903 до складу редакції газети “Іскра”. Після II з'їзду РСДРП (1903) перейшов на бік меншовиків. З того часу аж до 1917 перебував у постійній опозиції до Леніна. У лютому 1905 повернувся у Російську імперію, спочатку до Києва, у травні 1905 через загрозу арешту перебрався у Фінляндію, звідти у жовтні 1905 - до Петербурга. Редагував меншовицьку газету “Начало”, був заступником, а потім головою Петербурзької ради. 3.12.1905 заарештований, а в лютому 1907 вивезений на вічне поселення у Сибір. По дорозі втік і знову емігрував за кордон. Розробив теорію “перманентної (т.зв. безперервної) революції”, згідно з якою перемога соціалістичної революції неможлива у рамках однієї країни, а може успішно завершитися лише у всесвітньому масштабі. У 1908-12 редагував у Відні газету “Правда”, в якій проповідував соціал-демократичні принципи західноєвропейських партій. З поч. Першої світової війни 1914-18 Т. разом з Мартовим видав у Парижі газету “Наше слово”, яка через антивоєнне скерування була розцінена французьким урядом як пронімецька і була закрита. Наприкінці 1916 Т. висланий у Іспанію, звідки переїхав у Нью-Йорк, де працював у редакції соціал-демократичної газети “Новый мир”. У травні 1917, повернувшись у Росію, Т. припинив критику Леніна і перейшов на бік більшовиків. Влітку 1917 прийнятий до лав РСДРП(б) й обраний членом ЦК партії. 25.9.1917 став головою Петроградської ради. Перебуваючи на цьому посту, зробив значний внесок у підготовку більшовицького перевороту. Зокрема, підтримав Леніна у питанні підготовки повстання, став одним з організаторів створення Військово-революційного комітету, що підготовив та здійснив жовтневий переворот. Взяв участь у підготовці II з'їзду Рад. У першому радянському уряді - Раді Народних Комісарів обіймав посаду комісара іноземних справ. Очолював російську мирну делегацію у Бресті (див. Берестейський мир 1918). Відмовився підписати мирний договір з Німеччиною, висунувши гасло: “Ні миру, ні війни, а армію розпустити”, мотивуючи своє рішення тим, що підписання такого миру буде зрадою світовій революції. З березня по вересень 1918 виконував обов'язки голови Вищої військової ради республіки, а в 1918-25-нарком військових справ, голова Реввійськради республіки. Відіграв значну роль у формуванні Червоної армії, застосовуючи як головні методи військового будівництва адміністрування та репресії щодо командного і рядового складу. У 1920 Т., залишаючись на попередніх постах, був деякий час наркомом шляхів сполучення. Саме у цей період намагався втілювати у життя модель т. зв. мілітаристського соціалізму, в основі якого лежала вимога перетворення країни у гігантську військову казарму. У часи революції та громадянської війни висунувся як другий (після Леніна) найвизначніший лідер більшовицького уряду. Після смерті Леніна був одним з найзапекліших противників Й. Сталіна і найвірогіднішим претендентом на лідерство партії та керівництво державою. У 1926 суперництво між Т. та Й. Сталіним завершилося послабленням впливу Т. у партійних структурах, зняттям його з вищих державних посад та проголошенням “троцькізму” - ворожою ВКП (б) і радянській державі течією. У листопаді 1927 рішенням ЦК і ЦКК ВКП (6) Т. був виключений із партії і висланий в Алма-Ату. У січні 1929 Т. депортований за межі СРСР, а в 1932 позбавлений радянського громадянства. До 1933 Т. жив на Принцевих островах поблизу Стамбула, потім перебрався до Франції, а з 1935—37 перебував у Норвегії. У 1937 оселився у Мексиці в м. Кайокан. У період третьої еміграції Т. вдалося створити групи своїх прибічників у багатьох країнах світу, які в 1938 об'єдналися у IV Інтернаціонал. Головною метою IV Інтернаціоналу проголошувалося поширення комуністичної революції у всьому світі та “відродження” СРСР, очистивши його від влади бюрократії. У політичній діяльності Т. цього періоду центральне місце займала боротьба проти сталінізму. За особистим дорученням Й.Сталіна НКВС організував убивство Т., яке здійснив іспанець Рамон Меркадер.

Значна частина життя і діяльності Т. була пов'язана з Україною: тут минули його дитинство й частина юності, як професійний революціонер, він деякий час проживав у Києві, а перебуваючи в еміграції у 1907-17, дописував до газети “Киевлянин”. Однак українське національне життя було йому чуже; за свідченням деяких західних істориків, ненавидів буквально все українське, пов'язуючи його з контрреволюційним селянством. Як нарком військових справ та голова Реввійськради, відіграв значну роль у ліквідації української державності та встановленні більшовицького режиму в Україні. Вороже ставився до українізації. Під час боротьби за владу між Й. Сталіним та Т. більша частина більшовицького партійного керівництва в Україні стала на бік першого, оскільки на чолі КП(б)У та уряду стояли безпосередні висуванці Сталіна - Каганович і Чубар. Українська інтелігенція теж вороже поставилася до троцькістської опозиції, пам'ятаючи роль її лідера в розгромі Української революції, його “антиселянську” поставу та ворожі висловлювання щодо політики українізації. Незважаючи на слабкість троцькістської опозиції в УСРР, під час хвилі політичних репресій 1937-38 значна частина керівників більшовицької партії та державних органів в Україні (зокрема, Ю. Коцюбинський, Іван Голубенко та ін.) були заарештовані та репресовані за звинуваченням у приналежності саме до троцькістських організацій (т. зв. Українського троцькістського центру). У березні 1937 П. Постишева усунено від влади (згодом розстріляли) за втрату пильності й надання троцькістам притулку в республіканській партійній організації. Згідно із заявою ДПУ, в січні 1937 троцькістські групи нібито існували в усіх великих українських містах. Уже в еміґрації в 1939 Т. несподівано виступив із серією статей, у яких висловлювався за надання політичної самостійності радянській Україні. У 1920-30-х роках існували малочисельна група соціалістів, яка стояла на засадах троцькізму, в Галичині та невелика фракція серед українсько-канадських комуністів, що видавала в 1933-38 газету “Робітничі вісті” й переклала кілька творів Т. Відродження троцькізму пов'язане з діяльністю у 1970 групи молодих українських інтелектуалів у Канаді (Богдан Кравченко), які дописували про Україну до різних троцькістських видань, передруковували окремою брошурою статті Т. про політичну самостійність Української РСР (Trotsky L. For a Free Independent Soviet Ukraine. Toronto.).

Я. Малик, Д. К. (Львів).

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Фото: ЦГАКФФД Санкт-Петербурга

Ссылки на эту страницу


1 Бубнов, Андрей Сергеевич
[Бубнов, Андрій Сергійович] (1883—1940), деятель революционного движения, советский партийный, государственный и военный деятель
2 Винниченко, Владимир Кириллович
[Винниченко, Володимир Кирилович] (1880-1951), украинский политический и государственный деятель, писатель
3 Воспоминания юношеских дней: 1897-1906
[Юрій Коллард. Спогади юнацьких днів: 1897-1906. Українська Студентсьтка Громада в Харкові і Революційна Українська Партія (РУП)] // Срібна сурма, Торонто, 1972
4 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
5 Две веры
[Дві віри] – Виктор Андриевский. Миттенвальд. 1950. На правах рукописи. Речь, произнесенная 27 января 1950 на протестном вече в Миттенвальде против пертрактаций украинских социалистов с группой Керенского
6 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
7 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
8 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
9 Дробнис, Яков Наумович
[Дробніс, Яків Наумович] (1890—1937), политический и государственный деятель
10 Европейская улица
[Вулиця Європейська] (бывшая Кобеляцкая, с 1923 г. — Троцкого с 1925 г. — Фрунзе; Шевченковский р-н)
11 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
12 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
13 Квиринг, Эммануил Ионович
[Квірінг, Емануіл Йонович] (1888—1937), советский партийный и государственный деятель, доктор экономических наук, председатель ЦК КП(б)У (22.10.1918—06.03.1919 и 10.04.1923—07.04.1925)
14 Киров, Сергей Миронович
[Кіров, Сергій Миронович] (настоящая фамилия Костриков) (1886—1934), советский партийный и государственный деятель
15 Комунистическая партия Украины (КПУ)
Комунистическая партия Украины (КПУ)
16 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея.
17 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина III: Про національну аристократію та про три основні методи її орґанізації: класократію, охлократію і демократію
18 Личности - Т
[Особистості - Т] - пункт меню
19 Луначарский, Анатолий Васильевич
[Луначарський, Анатолій Васильович] (1875,Полтава—1933), советский государственный деятель, писатель, литературный критик, искусствовед, академик АН СССР
20 Маккаби
Маккаби
21 Махно, Нестор Иванович
[Махно, Нестор Іванович] (1889—1934), политический и военный деятель, проводник самобытного крестьянского повстанческого движения — "махновщины"
22 Очерки истории евреев Полтавщины
Очерки истории евреев Полтавщины
23 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
24 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
25 Примаков, Виталий Маркович
[Примаков, Віталій Маркович] (1897—1937), военный деятель, командарм 2-го ранга
26 Пятаков, Георгий Леонидович
[П‘ятаков, Георгій Леонідович] (1890—1937), российский большовицкий деятель в Украине, секретарь ЦК КП(б)У, председатель временного рабоче-крестьянского правительства Украины
27 Рутенберг, Пинхус Моисеевич
[Рутенберг, Пінхус Мойсейович] (1878,Полтава—1942), деятель революционного движения в России, сионист
28 Симон Петлюра и евреи
[Симон Петлюра та євреї] - Гунчак Тарас
29 Сталин, Иосиф Виссарионович
[Сталін, Йосиф Віссаріонович] (Джугашвили; 1879—1953), советский государственный и политический деятель
30 Цедербаум, Юлий Осипович
[Цедербаум, Юлій Йосипович] (Мартов, Лев; 1873—1923), российский политический деятель, публицист, участник революционного движения, основатель меньшевизма

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919