Тимошенко, Сергей Прокопьевич

Тимошенко, Сергій* Прокопович (1881 - 1950) - архітектор.

1906 р. закінчив Петербурзький Інститут цивільних інженерів і отримав відповідне звання.

Після навчання служив у залізничному відомстві в Ковелі й Києві. Працював у Харкові на початку XX ст. у залізничному правлінні, в результаті чого було спроектовано й зведено низка відповідних за призначенням будівель.

Використовував форми історичних стилів, особливу увагу приділяв розробці форм українського модерну: Збудував: Управління Північно-Донецької залізниці на пл. Вознесенській / пізніше Фейербаха № 7 (1910 - 1914 p., співавтор В. Ширшов, участь П. Соколова, консультант О. Бекетов),

Споруди залізничного відомства у Харкові,

Комплекс з 19 вокзалів та інших будівель на Кубансько-Чорноморській козачій залізниці (1910 - 1916 pp.) від ст. Кущевської до Кримської і від ст. Ахтирської до Катеринодару, в центрі - вузлова станція Тимошевська;

Вокзал в Катеринодарі,

Вокзал на ст. Ведмедівка,

Вокзал на ст. Старомишастівка,

Вокзал на ст. Титрівська,

Школа на вул. Юного Ленінця № 28 (1910 p.),

Міське училище ім. Т. Шевченка на Павлівці-Лозовій / тепер вул. Чугуївська № 35 (1914 - 1916 pp., співавтор В. Кацика),

Адміністративний будинок на вул. Мироносицькій № 1 (1916 - 1928 pp.).

Згідно приватним замовленням спроектував:

Житловий будинок І. Бойка в Харкові на вул. Мироносицькій / пізніше Дзержинського № 44 (1911 - 1913 pp., співавтори П. Соколов, П. Ширшов, худ. М. Самокиш, С. Васильківський),

Житловий будинок Попова на вул. Катеринославській № 46 (1912 p.),

Житловий будинок на вул. Катеринославській № 51 (1913 p.),

Житловий будинок на вул. Петінській № 26 (1914 - 1915 pp.),

Житловий будинок на вул. Плеханівській № 29 (поч. XX ст.),

Житловий будинок на розі вулиць Річкової та Іванівської (1914- 1915 pp.).

За межами Харкова крім споруд на Кубансько-Чорноморській залізниці за проектами Т. збудована:

Художньо-реміснича школа в Полтаві (1912 р., співавтор О. Варяницин).

Приймав участь в конкурсі на проект надгробку на могилі М. Лисенка в Києві (1913 p., 1-а премія).

Після 1919 р. виїхав у Західну Україну; де за його проектами виконані:

Церква св. Андрія Первозванного на вул. Варшавській у Львові (1922 p., збудована 1924 - 1931 pp. Є. Нагірним).

Дерев'яна церква Покрова Богородиці в с Броники Рівненського району на Рівненщині (1928 p.),

Офіцерська колонія з садибних будинків у північно-східній частині міста у Луцьку (30-і роки XX ст., співавтор архіт. Вл. Стахонь),

Перебудова церкви Воздвижения Чесного Хреста в Луцьку (1835 - 1837 pp.).

Потім переїхав до Чехословаччини, а 1945 р. в США, де спроектував низку храмів.

Джерело:

Тимофієнко В. Г. Зодчі України кінця XVIII - початку XX століть: Біографічний довідник. - К.: НДІТІАМ, 1999. - 477 с. - http://alyoshin.ru/Files/publika/timofienko/tim_zodchi_000.html

* У довіднику помилково названий Степаном.

Фотографія - https://uk.wikipedia.org

 

Власенко В. М.

Сергій Тимошенко на ниві архітектури і політики
(До 125-ліття від дня народження)

Ім’я і творчий шлях одного з корифеїв українського архітектурного модерну початку ХХ століття, міністра шляхів Української Народної Республіки Сергія Прокоповича Тимошенка, депутата українського і польського парламентів, як і багатьох інших активних діячів українського національно-визвольного руху і культурного відродження донедавна були майже невідомі. Його годі було шукати у радянських довідково-енциклопедичних виданнях. Оскільки архітектор належав до когорти борців за суверенну, незалежну Україну, які в горнилі Української революції 1917-1921 рр. і в еміграції відстоювали право народу творити власну державність, розбудовувати вітчизняну науку, освіту, культуру, ідеологи тоталітарного режиму подбали про те, щоб ім’я Тимошенка зникло назавжди із свідомості багатьох поколінь українців.

Проте вже наприкінці ХХ ст. з’являються перші публікації про нього у наукових, науково-популярних та енциклопедично-довідкових виданнях. У зв’язку із 125-літнім ювілеєм з дня народження архітектора та накопиченням певної інформації про нього є потреба в узагальненні наявного матеріалу з мистецької, викладацької і громадсько-політичної діяльності Тимошенка.

Народився Сергій Прокопович 23 січня (5 лютого за н. с.) 1881 року у с.Базилівка, нині с.Крупське Конотопського р-ну Сумської обл. в сім’ї почесного громадянина, землеміра Прокопа Тимофійовича Тимошенка. Батько майбутнього архітектора з часом залишив посаду землеміра і зайнявся землеробством, орендуючи у поміщиків Кандиб маєток у с.Шпотівка та у поміщиці В.П.Гамалії (у дівоцтві Скоропадська) маєток у с.Базилівка. Мати Сергія Прокоповича походила з польської родини Сарнавських. Її батько був військовим у відставці, управляючим маєтком Браницьких на Київщині. Побралися батьки у 1876 р. У сім’ї було четверо дітей. Старший брат Степан з часом став визначним науковцем у галузі теоретичної механіки й опору матеріалів, академіком кількох академій наук, в тому числі УАН й АН СРСР, молодший брат Володимир був учасником українського національно-визвольного руху, заступником міністра торгу і промисловості за часів П.Скоропадського, співробітником науково-дослідних установ УАН, професором трьох американських університетів і двох українських вищих шкіл у Чехословаччині. Усі троє братів опинилися в еміграції. Молодша сестра Анна усе своє життя прожила в СРСР.

Початкову освіту Сергій Прокопович здобув вдома. Як і старший брат закінчив реальне училище у Ромнах. Потім навчався в Інституті цивільних інженерів у Петербурзі. Саме у столиці прилучився до українських організацій. Був активним учасником Української студентської громади. Під час однієї студентської демонстрації його дуже побили, лікарі ледве врятували життя. Виникли проблеми із зором на одне око. У 1903 р. став членом Революційної української партії, яка згодом перетворилася на Українську соціал-демократичну робітничу партію.

По закінченні у 1906 році інституту Тимошенко переїздить на Волинь, де працює за фахом на будівництві залізничного вузла станції Ковель і одночасно у місцевому повітовому земстві. Під його керівництвом були збудовані великий палац, приміщення кондукторських і паровозних бригад, школа, інтернат, склад тощо, за його проектами – земський шпиталь (амбулаторія), жіноча гімназія. Чимало з цих будівель існують і по сьогодні.

У 1908 р. Тимошенко переїхав до Києва, де працював інженером у технічному відділі дирекції Південно-Західної залізниці. За його власними проектами були збудовані 4-поверхові будинки Л. Юркевича і С. Лаврентьєва.

Наступного року здібного архітектора та інженера запросили на будівництво Південно-Донецької залізниці. Він переїздить до Харкова. На цій новобудові пройшов шлях від начальника відділу цивільних споруджень до заступника головного інженера, заступника начальника робіт. Він запроектував і збудував лінії залізниці Льгов - Роданово, Федорівка - Скадовськ, Яма – Бахмут - Микитівка, Гришине - Рівне та різноманітну інфраструктуру до них. У Харкові ним споруджено будинок управління Північно-Донецької залізниці, відомі особняки Бойка, Попова, Томицького, Лазарєвих, кілька 5-поверхових будинків. Сергій Прокопович був консультантом при зведенні хімічного заводу товариства "Русскокраска" у Куп’янському повіті, де за його проектами було споруджено будинок електростанції, корпуси цехів з виробництва антрациту, сірчаної кислоти, фенолу, хлору, вапна тощо, адміністративні будівлі, а також містечко для робітників на 10 тис. осіб зі школою. Він брав участь у будівництві заводу "Коксобензол" на станції Рубіжна, де за його проектами споруджено усі будинки-помешкання для інженерів, техніків, майстрів, керував конструкторським бюро, яке розробляло проект електрифікації Донецького басейну "Углеток". Ним особисто розроблені проекти силових станцій, трьох містечок для робітників (на 15 тис. мешканців кожне). Тимошенко мав у Харкові власне бюро-майстерню, яке виконувало різні проекти цивільного і промислового будівництва.

Значну увагу Сергій Прокопович приділяв цивільному санаторно-курортному будівництву. За його проектами зведено курорт "Борисове" на узбережжі Чорного моря. До цього комплексу входили споруди санаторію, казино-ресторану, басейну, декількох вілл-особняків. Кілька проектів реалізовано у Сочі, Туапсе, Геленджику та деяких містах Криму. Серед будинків громадського призначення, спроектованих Тимошенком, можна відзначити приміщення повітової земської управи у Костянтинограді, кустарний склад-музей у Полтаві, кілька народних домів на Полтавщині.

Зауважимо, що ще на початку своєї фахової діяльності Сергій Прокопович цікавився історією української архітектури, уважно вивчав пам’ятки староукраїнського будівництва і творчо застосовував історичний досвід у своїй практичній роботі. При проектуванні церков вдало застосовував елементи козацького бароко. Він належав до плеяди українських архітекторів і митців (П. Альошин, О. Варяницин, В. Дяченко, К. Жуков, В. Кричевський, Г. Лукомський, Є. Сердюк, П. Фетисов, М. Філянський, М. Шумицький та ін.), які розробляли новий архітектурний стиль – український модерн початку ХХ століття.

З 1907 р. Сергій Прокопович брав участь у різних художніх виставках і конкурсах у Москві, Києві (1911), Харкові (1911-1918, 8 виставок), Єлисаветграді (1914), на яких експонував головним чином свої архітектурні шкіци та проекти в українському стилі. Здобув близько 10 нагород, зокрема, за проекти шпиталю для одного з російських губернських міст, церкви на 2 тис. чоловік для Харкова, каплиці-усипальниці у Лубнах, надгробків на могилах композитора М.В.Лисенка та інженера О. М. Варяницина, кількох народних будинків та інші.

Перебуваючи у Харкові, Тимошенко брав активну участь у мистецькому житті міста. У 1912 році він був одним із фундаторів "Українського імені Г. Квітки-Основ’яненка літературно-художнього та етнографічного товариства", пізніше – одним з керівників Українського художньо-архітектурного відділення Харківського літературно-художнього гуртка (секретар, скарбник, голова), до складу якого входили С. Васильківський, В. Кричевський, К. Жуков, О. Линник, В. Мороховець, І. Кальбус та інші художники й архітектори. Відділення проводило велику роботу з вивчення й охорони пам’яток мистецтва та архітектури, розробки нових творів національного спрямування. Члени відділення зробили дуже багато для піднесення мистецького життя в Харкові у 1912-1917 рр. Так, щорічно влаштовувалися мистецькі виставки, в яких брали участь митці з Києва, Полтави, Катеринослава, Львова, Петербурга. На цих виставках демонструвалися роботи М. Берка, О.Варяницина, С.Васильківського, О.Гінзбурга, К. Жукова, О. Линника, В. Литягіна, М. Макаренка, М. Самокиша, С. Таранушенка, С. Тимошенка, В. Троценка, М. Уварова, В. Фавра та інших. Сергій Прокопович був також головою інженерно-будівельної секції «Союзу інженерів».

У Харкові в українському стилі архітектором були зведені будинок міського училища ім. Т.Г.Шевченка на Павловці-Лозовій (1913-1916 рр.), житлові будинки на колишніх вулицях Катеринославській (1912-1912 рр.), Петинській (1914 р.), Мироносицькій (1911-1913 рр.). Однією з кращих його праць, за свідченням спеціалістів, є будинок українського підприємця, видавця журналу "Друг искусства" І. Бойка по вул. Мироносицькій, 44. Незважаючи на невеликі габарити (2 поверхи), цей дім привертав увагу красою архітектури. Будинок мав головний фасад тричастинної композиції, вікна і двері були трапеційними, над широким порталом нависав балкон, на роді — виступ-аркер з міцними колонами, увінчаний куполами у формі церковної главки. Завдяки поєднанню в його образі житла і відгуку храму наголошувалася національна архітектурна традиція.

Не тільки зовнішній вигляд будинку, але і вестибюль з його мальовничими стінами, прикрашеними квітами і куманцями, кольоровим орнаментом, різьбленими дверима відповідали стилю. Орнаменти були створені за ескізами Миколи Самокиша. Проте ці композиції слугували лише фоном для створення Сергієм Васильківським панно – повторення його картини "Козача левада". На іншій стіні був намальований портрет Т. Г. Шевченка. Це був справжній храм мистецтва.

Сергій Прокопович брав активну участь і в загальноукраїнських мистецьких акціях. Знаний фахівець, він був членом журі з розгляду проектів спорудження пам’ятника Т. Г. Шевченку у Києві. Проте через непорозуміння між членами об’єднаного комітету щодо місця встановлення пам’ятника вийшов з його складу.

Перебуваючи у Харкові, Тимошенко займався і громадсько-політичною діяльністю. Він був членом української фракції місцевої Ради робітничих солдатських і селянських депутатів, гласним губернського земства, яке делегувало його на Всеукраїнський з’їзд земств. На І Національному з’їзді Харківщини його обрали до керівного складу Національної Ради Харківщини. З квітня 1917 р. Тимошенко був членом Української Центральної Ради, у листопаді того ж року - головою Селянського з’їзду Слобідської України. Під час повстання проти гетьмана П. Скоропадського, очолюваного Директорією, за наказом № 3 головного отамана усіх військ Української Народної Республіки Симона Петлюри від 17 листопада 1918 року Тимошенка було призначено губернським комісаром Харківщини.

На початку січня 1919 року Сергій Прокопович залишає Харків і виїздить до Києва за допомогою проти наступу червоноармійських військ. Його наполягання на військовій допомозі перед В. Винниченком були марними. Невдовзі місто захопили більшовики. Тимошенко уже ніколи не повернеться до Харкова. Там залишилося все його майно та архів. Як згадував пізніше його колега по еміграції Іван Шовгенів, у 1921 році після обшуку помешкання Сергія Прокоповича чекісти вивезли на двох вантажівках невідомо куди все, що стосувалося його конструкторського бюро-майстерні разом з архівами, які містили в собі усі копії проектів та іншу важливу документацію. Серед них були й усі роботи з українського архітектурного стилю – результат 12-річної праці Тимошенка. Професор Микола Сумцов, не зважаючи на важкий стан здоров’я, ходив по всіх установах, розшукуючи ці роботи. Але даремно, бо чекісти захопили те разом з цінним майном і нічого не пощастило повернути.

З 1919 року Тимошенко працював старшим інспектором залізниць Міністерства шляхів. Він займався евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць у смузі військових дій. Перебуваючи у Києві, став одним з ініціаторів створення Українського архітектурного інституту. 27 серпня 1919 року Сергій Прокопович очолив Міністерство шляхів в уряді УНР, головою якого був Ісаак Мазепа. У 1920-1921 рр. Тимошенко входив до складу урядів В. Прокоповича та А. Лівицького. У липні 1920 р. брав участь у переговорах та підписанні угоди між урядами Української Народної Республіки і Республіки "Кубанський край" про визнання незалежності обох українських держав і співробітництво та взаємодопомогу між ними. Разом з армією УНР та урядом пройшов важкий шлях Другого зимового походу аж до останнього бою під м. Базар. Нагороджений Хрестом Симона Петлюри. Під час роботи в уряді неодноразово бував у Варшаві.

З 1921 р. Тимошенко перебував в еміграції у Польщі. Проживаючи у Львові, займався реалізацією архітектурно-інженерних проектів, будував церкви і будинки цивільного призначення у Східній Галичині і на Волині. Сергій Прокопович виготовив проекти церков на Знесінні, Клепарові, Левандівці у Львові, у Мразниці поблизу Борислава і Брониках на Волині, монастиря Студитів у Зарваниці. Для Львова виконав кілька проектів громадських і приватних архітектурних комплексів, зокрема, розробив проекти найбільшого в місті готелю та садиби Теплиця по вулиці Потоцького, план перебудови Національного музею, а також запроектував комплекс будинків для маєтку Підгірського на Волині. Проживаючи у Львові, працював спочатку в архітектурному бюро "Ян Левінські", потім – у бюро "Польського будівельного товариства". На початку 20-х років у місті виник Гурток українських пластиків, який проводив академічні засідання з викладами на мистецькі теми, організовував виставки. В його заходах брали участь поряд з С. Тимошенко такі відомі митці, як П. Холодний, О. Новаківський, В. Січинський та інші.

Перебуваючи в еміграції, Сергій Прокопович намагався передати свій великий практичний досвід у галузі архітектури і будівництва молодому поколінню. Вірогідно, за порадою старшого брата, який на початку 20-х років перебував у Загребі, архітектор звернувся до професорської ради Загребського політехнікуму у справі працевлаштування до цього вищого навчального закладу. Заочно його обрали асистентом кафедри будівництва.

Проте викладати фахові дисципліни Сергію Прокоповичу прийшлося в Українській господарській академії (УГА) в Подєбрадах (Чехословаччина). У січні 1923 р. рішенням професорської ради вузу його обрали доцентом (розпочав роботу на посаді доцента лише з 5 січня 1924 р.), 1925 р. – професором кафедри будівництва, деканом інженерного факультету. Неодноразово його кандидатуру висували на виборах ректора. Нарешті наприкінці червня 1927 р. він очолив УГА. "Обрання проф. Сергія Тимошенка Ректором Академії, – згадував лектор цього вузу О. Козловський, – сталося в роки критичної ситуації школи у 1927-1928 рр., коли під впливом економічної кризи чеська влада під тиском парляменту почала редукцію державних видатків, що відбилося на бюджеті Академії. Треба було вжити енергійних заходів, щоб врятувати школу. Тут очі всіх звернулися на проф. С.Тимошенка. Він дійсно повів енергійну підготовну працю для здобуття дозволу на впис нових студентів". Проте ці кроки ректора не зустріли прихильності з боку чеської влади. 1928 року Тимошенка знову обрали на ректора, але міністр хліборобства ЧСР відмовився затвердити цей вибір. З 1929 р. Сергій Прокопович очолював кафедру водно-санітарної техніки. Наступного року він залишив академію, прийнявши напередодні польське громадянство. За час роботи в УГА він обирався до складу Академічного і Благодійного комітетів вузу.

Чеський період життя Тимошенка виявився плідним на науково-педагогічній ниві та у фаховій діяльності. Відомо, що Сергій Прокопович здобув в УГА репутацію здібного викладача. Його лекції викликали зацікавлення не лише у студентів, але і колег. "На теоретичних годинах з будівництва та технології будівельних матеріалів, - згадували колеги, - професор С. Тимошенко подавав таку силу прикладів із своєї багатої і цікавої практики, що теорія переставала бути сухою". На заняттях Сергій Прокопович загострював увагу майбутніх інженерів на специфіці фахової роботи в Україні, сподіваючись, що його учні з часом прислужаться визволеній Батьківщині. Колеги по академії згадували, що Тимошенко "був захоплений українським стилем і передавав студентам не лише любов до нього, але й розуміння впливу його краси для української духовної культури. Тому лісові будинки мали бути побудовані в повній гармонії з природною красою українського лісу". Завдяки УГА вийшла друком його праця «Будівельні матеріали, їх властивості, досліди та виготовлення" (Подєбради, 1924, 236 с.).

Працюючи в академії, професор одночасно викладав архітектуру у Студії пластичного мистецтва в Празі, що була заснована наприкінці 1923 р. Українським товариством пластичного мистецтва. Заходами Студії щорічно влаштовувалися виставки. Перша з них відбулася у жовтні-листопаді 1924 р. На ній були представлені роботи професорів Студії І. Кулеця, С. Мака, І. Мозалевського, К. Стаховського, С. Тимошенка. Цій виставці було присвячено спеціальне ілюстроване видання – альбом "Сучасне українське мистецтво. Ч.1. Група Празької Студії" (Прага, 1925) українською і французькою мовами.

Поза роботою у навчальних закладах Сергій Прокопович щодня допізна займався проектуванням церков, музеїв, народних домів, шкіл, невеликих архітектурних об’єктів, які знайшли втілення у Чехії та Галичині, зокрема, за його проектом в українському стилі виготовлено вулики для пасіки "Товариства українських пасічників при УГА". Сергій Прокопович був прихильником соціал-демократичної партії, яку очолював в еміграції І. Мазепа. Поряд з такими відомими науковцями, як Д. Антонович, Д. Дорошенко, архітектор брав участь у культурно-освітніх заходах партії. На одній з них виголосив доповідь про українську архітектуру.

У 1930 р. Тимошенко переїхав до Луцька, що був на той час центром воєводства. Ним було спроектовано кілька церков, складів, понад 40 цивільних споруд на Волині, відновлено в українському стилі Братську церкву у Луцьку. І понині згадують добрим словом автора проекту церкви в українському стилі на 1000 парафіян у с. Гораймівка, нині Маневицького р-ну Волинської області. Окремі роботи архітектора знайшли схвалення польської влади. Його проекти хуторів, овочевих складів були рекомендовані Міністерством землеробства для поширення по всій країні. Тимошенко був радником Луцької міської ради, активним членом місцевих Церковного братства і Товариства Лесі Українки, Гуртка діячів українського мистецтва у Львові, мистецького товариства українських емігрантів "Спокій" у Варшаві.

Українська наукова громадськість в еміграції відзначила здобутки архітектора на ниві професійної діяльності. Так, на Другому Українському науковому з’їзді, що відбувся 1932 року у Празі, професор І.Грабина звернув увагу на те, що у справі міського будівництва і забудови сіл та хуторів Тимошенко поєднує стародавні форми українського бароко та елементи українських архітектурних форм сільського будівництва з формою куба. Іншу частину його діяльності "складає розроблення раціональної, в національному дусі, забудови українських сел і хуторів на засадах пристосування модерних вимог санітарії, гігієни та агротехніки до місцевих звичаїв та умов українського життя". Сергій Прокопович займався і громадсько-політичною діяльністю. Від Волині він обирався депутатом (послом) до вищої (Сенат) і нижчої (Сейм) палат польського парламенту.

Найважчими у житті Тимошенка стали 1940-1946 рр. Війна змусила його назавжди залишити Україну. 1943 року він виїхав з Луцька. Виснажливо працював. Ці роки Сергій Прокопович згодом охарактеризував як найважчу смугу свого життя. "Опісля, – писав Тимошенко, – ми вже, як осінній лист, покотились по вітру. : Перемишль, Львів, Далмація, Загреб, Грац, Більськ, Прага, Карлсбад і в 1945 році приплентались до Гейдельбергу, де просиділи рік і вже думали, що не видостанемося на поверхню".

Якось знову опинившись у Празі, Сергій Прокопович потрапив до міської бібліотеки, де українські емігранти відзначали річницю Т.Г.Шевченка. Учасник цієї події В.Іваніс згадував: "Між ними вразила фігура проф. С. П. Тимошенка, худощавого, як з хреста знятого. В.М. ніколи його ще таким не бачив. Підійшов і запитав, що з ним, хворів довго чи що? Одержав відповідь, що то його так приправила праця в технічній німецькій організації Тодта". З часом митець опиняється у кількох таборах для переміщених осіб.

У 1946 р. за сприяння молодшого брата Володимира Прокоповича він опинився у США. Останні роки життя провів у Пало-Альто в Каліфорнії. Незважаючи на підірване тяжкими поневіряннями війни здоров’я, Сергій Прокопович займався архітектурними студіями. Він спроектував кілька церков, надгробних пам’ятників для Канади, Аргентини, Парагваю.

6 липня 1950 р. С. П. Тимошенко помер від серцевого нападу.

Відомий архітектор залишив багату творчу спадщину – понад 400 різноманітних будівель та архітектурних комплексів. Ця культурна скарбниця потребує всебічного вивчення і висвітлення. Сподіваємося, що певні лакуни у біографії архітектора і митця, викладача і науковця, політика і громадського діяча Сергія Прокоповича Тимошенка невдовзі будуть ліквідовані.

http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/historia/00his21.htm

 

Ссылки на эту страницу


1 Архитекторы, строители
[Архітектори, будівельники] - пункт меню
2 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
3 Женская художественно-ремесленная школа им. С. С. Хрулева
Женская художественно-ремесленная школа им. С. С. Хрулева
4 Личности - Т
[Особистості - Т] - пункт меню
5 Украинский архитектурный стиль
Украинский архитектурный стиль

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919