Петренко, Павел Осипович

Петренко, Павло Йосипович (15.12.1903 — 11.09.1982)

Це ім’я в українських енциклопедіях відсутнє, хоч літературознавчі праці Павла Йосиповича Петренка, опубліковані в Україні і поза її межами, в українській діаспорі, дають на те право. Це був скромний, працьовитий і самовідданий дослідник української, переважно класичної літератури, енциклопедист за рівнем знань і великий книголюб, збирач рідкісних книг і автографів.

П. Й. Петренко народився в селі Рублівка (тепер — Велика Рублівка) Котелевського району на Полтавщині в селянській родині. Ще в дошкільному віці його забрали до себе родичі, щоб дати освіту і залишити на господарстві. Потім одвезли в Богодухів до гімназії, де жив на квартирі, далеко від рідних. Та настала громадянська війна, і хлопець повернувся в рідне село. Одного разу "червоні" взяли з Рублівки шестеро заложників, серед них і батька. Носити передачу дозволили тільки йому, 14-річному хлопцеві. Відступаючи, більшовики вивезли заложників до лісу і всіх розстріляли. Ця подія глибоко вразила душу хлопця.

У 1924 році Павло Петренко закінчив у Полтавському інституті народної освіти факультет мови і літератури. В ці роки формується його суспільна свідомість, він починає досліджувати літературу і публікувати перші праці. Одна з них — "Марксистська метода в літературознавстві" (1928). 1930 року молодий дослідник закінчує аспірантуру при кафедрі мови і літератури Харківського інституту народної освіти і захищає дисертацію на тему: "Григорій Квітка" (опублікована 1931 року, 187 с). В ці роки з’являються його праці: "Похорон Т. Г. Шевченка" (1929, виходила двічі), "Іван Котляревський: Критико-біографічний нарис" (1931), "Творча путь Марка Вовчка" (1932, 164 с). Останню працю прихильно оцінив професор Павло Филипович, відзначивши у молодого дослідника вдумливий аналіз, наукову вивіреність висновків та широке використання джерел. Зваживши на ці якості, професор О. Білецький запросив П. Петренка до участі в написанні "Загального курсу історії української літератури", який він редагував. Крім наукової праці, Павло Йосипович викладав у вищій школі.

Та обставини мінялися, і в грудні 1934 року масові арешти української інтелігенції не минули і його. З 5-річним терміном опинився вчений в Ухт-Печорському таборі на корчуванні лісу та будівництві барж. Останній рік він навіть попав у рахівники, бо вже не мав сили для фізичної праці. 1938 року він вийшов з табору, але жити мав у місті Липецьку, тоді як сім’я залишилася в Харкові. З початком війни німці захопили Липецьк, і Павло Йосипович пішки прийшов до Харкова. Залишатися під владою "совєтів" він не захотів, а відтак шлях послався на Захід. Переживши злигодні втікача, П. Петренко з родиною опинилися в таборі переміщених осіб. Там у таборі ім. Лисенка в Ганновері ентузіасти освіти вирішили відкрити гімназію для навчання українських дітей. Павло Йосипович теж став викладачем українознавства. Розпочинає він і новий період своїх наукових досліджень з літератури. Зокрема закінчує і публікує серйозну розвідку про Хвильового під назвою "Трагедія Миколи Хвильового" (книжка вийшла під псевдонімом О. Ган; 1947, Н. Ульм — Авгсбург).

На початку 50-х років Петренки переїхали до США і знайшли осідок у місті Сент-Пол, штат Міннесота. До виходу на пенсію Павло Йосипович працював на заводі. У вільний час він читав лекції в українській громаді для студентів і слухачів парафіяльної школи, а також продовжував працю літературознавця. 1968 року опублікував брошуру "Один з останніх могікан: пам’яті Дмитра Солов’я". На жаль, як пише Г. Костюк, Петренко важко акліматизувався, стан здоров’я погіршувався, він переніс кілька операцій. І все ж він продовжував поволі опрацьовувати задумані теми про П. Куліша, М. Вовчка, про зв’язки К. Рилєєва з Україною, збирав нові матеріали про М. Хвильового, цікавився творчою спадщиною В. Винниченка.

Треба ще згадати, що в 40-х роках, в перші часи еміграції, Павло Петренко опублікував статті "Шевченко — поет і мислитель" та "Полонянки" (журнал "Дозвілля", 1944), "Коло джерел відродження" ("Український вісник", 1944), "Українські ваганти: дяки і пиворізи" ("Літературно-науковий збірник", ч. 2, 1946, Ганновер) та ін. Треба також нагадати і про виступи вченого в літературно-мистецькому клубі української громади Міннесоти, де він прочитав такі лекції: "Українське сердите покоління і його журнал "Українська хата" (1965), "Творчість М. К. Зерова" (1965), "Іван Франко, Михайло Драгоманов в історичній перспективі", "Кріпаки-інтелігенти і Шевченко" (1967), "Запрошення на страту: Погром українського літературознавства в 1930-х Роках" (1967), "Шевченко в історичному калейдоскопі" (1968) та ін.

Ще в Харкові П. Й. Петренко зібрав цінну бібліотеку, частину якої вивіз із собою за кордон. У нього були такі рідкісні книжки, як "Основа", "Історія української літератури" М. Петрова, "Чумацькі народні пісні" І. Рудченка, книжки з автографами О. Потебні, X. Алчевської та ін. Він називав себе "старим малахольним бібліофілом". Дружина писала: "Коло любимих книжок і заснув вічним сном..."

Завершимо цю статтю словами Г. Костюка з некрологічної замітки: "Доля не була щедра до Павла Йосиповича Петренка. Він міг був дати багато більше, ніж дав для нашої історико-літературної науки. Але й те, що він дав, є таке ваговите, що залишиться в культурній скарбниці українського народу на довгі часи".

Джерело:

http://www.pollitra.pi.net.ua

Ссылки на эту страницу


1 Литературо- и языковеды
[Література-і мовознавці] - пункт меню
2 Личности - П
[Особистості - П] - пункт меню
3 Учились в Полтаве
[Вчилися в Полтаві] - пункт меню

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919