Ленин (Ульянов), Владимир Ильич

Ульянов (Ленін), Володимир Ілліч (22.04.1870—21.01.1924) — російський революціонер, засновник та ідеолог більшовизму і міжнародного комунізму.

Н. у м. Симбірську (тепер Ульяновськ). Навчався у Симбірській гімназії та Казанському ун-ті, з якого був виключений у грудні 1887 за участь у студентському страйку. У 1887-89 ознайомився з творами К.Маркса. У 1888 брав участь у роботі нелегальних марксистських гуртків. У 1891 склав екзамени екстерном за курс юридичного ф-ту Петербурзького ун-ту. В 1892-93 працював як помічник присяжного повіреного у Самарі та Петербурзі. У квітні-травні 1895 за дорученням петербурзьких марксистів виїздив до Швейцарії, де познайомився з Г. Плехановим. Після повернення до Росії об'єднав марксистські групи Петербурга в організацію під назвою “Союз боротьби за визволення робітничого класу”. У 1895 заарештований. У 1897-99 перебував на засланні у с. Шушенське Єнісейської губ. Після відбуття заслання виїхав за кордон, де заснував і співредагував російську соціал-демократичну газету “Искра” (1900-03). Організатор другого з'їзду РСДРП (1903). Позиція Леніна з питань побудови та організації діяльності партії призвела до розколу РСДРП на “більшовиків” і “меншовиків”. Очоливши “більшовиків”, Ленін вів безперервну фракційну боротьбу, скеровуючи зусилля на підготовку і прискорення революції. У листопаді 1905, у період піднесення російської революції, повернувся у Росію. Під час революції відмовився від співробітництва з ліберальними політичними течіями, виступав за радикалізацію революційного руху та встановлення “диктатури пролетаріату”. Після поразки революції у грудні 1907 знову емігрував за кордон.

Під час Першої світової війни 1914-18 проголосив гасло поразки свого уряду у війні і перетворення війни з імперіалістичної у громадянську. Однак ці лозунги йому не вдалося нав'язати ні більшовикам, ні соціал-демократичним партіям Європи. Позиція Леніна та його прихильників була вигідна державам Троїстого Союзу, тому вони (в основному Німеччина) надавали більшовикам матеріальну підтримку. На поч. квітня 1917 Ленін повернувся в Росію і розпочав діяльність, спрямовану на повалення Тимчасового уряду і ліквідацію двовладдя. Проголошене Леніним у “Квітневих тезах” гасло “Вся влада Радам!” означало мирний перехід влади до Рад. Одночасно було висунуто лозунги про припинення воєнних дій, передачу землі селянам, а заводів і фабрик-робітникам. Однак з липня 1917, після провалу невдалої спроби більшовицького перевороту в Петрограді, поставив питання про перехід влади до Рад шляхом збройного повстання. Деякий час через загрозу арешту і суду переховувався у Фінляндії, розробляючи план збройного перевороту. З поч. жовтня 1917 перебрався нелегально до Петрограда, щоб безпосередньо керувати підготовкою повстання. 24-25.10(7-8.11) 1917 більшовицька партія на чолі з Леніним захопила владу в Петрограді.


Ленін з Крупською в Горках. 1922 р.

З перших днів встановлення радянської влади і до самої смерті - голова більшовицького уряду, Ради Народних Комісарів (Раднаркому). Своєю незгодою віддати владу законно обраним Установчим зборам, розігнаним за його наказом 5.1.1918, спровокував громадянську війну в Росії. У роки війни - Голова Ради робітничої і селянської оборони (створена 30.11.1918). 30.8.1918 на нього здійснено невдалий замах есерки Фані Каплан (за однією з версій, замах був містифікований більшовиками з метою розв'язання масового терору). Ленін був натхненником й організатором перемоги більшовиків у Росії та радянського завоювання майже всіх незалежних держав, які утворилися на руїнах колишньої Російської імперії. Цієї перемоги вдалося добитися тільки внаслідок поєднання тотального терору і репресій проти політичних противників, з одного боку, та компромісів із середнім та дрібним селянством і національними рухами - з іншого. У березні 1919 для керівництва усім комуністичним рухом з метою здійснення світової революції Ленін заснував Комуністичний Інтернаціонал.

У 1921 наполіг на переході від політики “військового комунізму” до т.зв. нової економічної політики. У 1922 виступив ініціатором створення СРСР. З серед. грудня 1922 після різкого погіршення стану здоров'я і до самої смерті фактично був усунений від керівництва партією і країною. Похований у Мавзолеї на Красній площі у Москві.

В Україні Л. ніколи не був, української мови не розумів, українською культурою та історією ніколи не цікавився, взагалі, вважав Україну “закордоном”. Однак українське національне питання так чи інакше цікавило Леніна протягом всієї політичної діяльності. На словах проголошував право націй на самовизначення (у т.ч. й української нації), публічно підтримував український рух, коли це було в інтересах перемоги над політичними опонентами (під час заборони святкувань ювілею Шевченка у 1914 та конфлікті між Тимчасовим урядом і УЦР влітку 1917). Однак на практиці послідовно виступав проти ідеї української окремішності, зокрема щодо проведення цього принципу в побудові робітничого руху і більшовицької партії (за свідченням очевидців, здатний був погодитися на створення окремої литовської чи єврейської соціал-демократичної партії, але утворення окремої української партії вважав неприпустимим). З цих позицій критикував М. Драгоманова, Л. Юркевича. Дотримувався думки, що “при єдиній дії пролетаріатів великоруських і українських вільна Україна можлива, без такої єдності про неї не може бути мови” (Повне зібр. тв. т. 24., с. 125).


В. І. Ленін і Й. В. Сталін в Горках. 1922 р.

Вважав питання контролю над Україною, її хлібом та донбаським вугіллям питанням життя і смерті російської більшовицької революції. З цих міркувань видав 3.12.1917 “Маніфест до українського народу з ультимативними вимогами до Української [Центральної] Ради” та організував більшовицьку інтервенцію в Україну взимку 1917-18. Однак контролю над Україною не зміг втримати через воєнні обставини і укладення УЦР Берестейського миру 1918. У липні 1918 під тиском обставин дав згоду на утворення КП(б)У в межах російської Компартії (діяльність РКП(б) в Україні була б порушенням умов Берестейського миру). Зазнав критики від українських комуністів (зокрема С. Мазлаха та В. Шахрая) за нехтування українським рухом і українськими національними інтересами.

Безпосередньо винний в організації голоду 1921-22 в Україні, видавши наказ насильно вилучати і вивозити хліб з України в голодуючі райони Поволжя, одночасно затягуючи з дозволом Американській адміністрації допомоги та ін. організаціям надати допомогу голодуючому українському населенню.

З іншого боку, невдалі спроби російських більшовиків встановити контроль над Україною та розмах українських антибільшовицьких повстань у 1919-21 змусили Леніна змінити своє ставлення до українського селянства та національного руху, що, зокрема, позначилося на його концепції побудови майбутньої договірної федерації радянських республік. Ленін, відмовившись від ідеї “автономізації” незалежних республік, висунув план створення єдиної союзної держави на федеративних засадах, в якій українцям та ін. неросійським народам гарантувалися б ширші політичні й культурні права. Зміна поглядів Леніна на національну державність республік призвела до гострих дискусій з ін. лідерами комуністичного руху - Р. Люксембург, Й. Сталіним та ін., які залишалися на централістських позиціях. Оскільки ні Ленін, ні його опоненти ніколи не згоджувалися провести федеративний принцип щодо самої Комуністичної партії, автономний статус УСРР та національні права українців залишалися формальністю.

Я. Малик (Львів)

Джерело:

І. З. Підкова, Р. М. Шуст. Довідник з історії України. У 3-х т. - http://history.franko.lviv.ua

Ссылки на эту страницу


1 14-я Полтавская пехотная школа
[14-а Полтавська піхотна школа] – 08.04.1920 г. – 06.1925 г.
2 Антонов-Овсеенко, Владимир Александрович
[Антонов-Овсієнко, Володимир Олександрович] (1883—1938), государственный и военный деятель, дипломат, публицист
3 Бабушкин, Иван Васильевич
[Бабушкін, Іван Васильович] (1873—1906), профессиональный революционер, большевик
4 В десятую годовщину
[В десяту річницю 22.1.1918-22.1.1928] – Андриевский Виктор (речь на торжественной академии в украинской станице при г. Калише 22.1.1928) // Тиражом "Лагеря". Калиш. 1928. Типография издательства "Черномор"
5 Волосевич, Владислав Оттонович
[Волосевич, Владислав Оттонович] (1882—?), деятель революционного движения
6 Гапон, Георгий Аполлонович
[Гапон, Георгій Аполлонович] (1870—1906), священник, политический деятель
7 Государственные и местные деятели. Управленцы
[Державні та місцеві діячі. Управлінці] - пункт меню
8 Две веры
[Дві віри] – Виктор Андриевский. Миттенвальд. 1950. На правах рукописи. Речь, произнесенная 27 января 1950 на протестном вече в Миттенвальде против пертрактаций украинских социалистов с группой Керенского
9 Дневник (1918-1919)
[Щоденник (1918-1919)] – Євген Чикаленко. // К.: Темпора, 2011.
10 Дневник (1919)
[Щоденник (1919)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 34-202.
11 Дневник (1920)
[Щоденник (1920)] – Євген Чикаленко. Щоденник (1919-1920). – Київ—Нью-Йорк: Видавництво імені Олени Теліги, 2005. Стор. 204-528.
12 Из былого. Том І. 1917-й год на Полтавщине
[З минулого. Том І. 1917-ий рік на Полтавщині]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1921
13 Из былого. Том ІІ. От Гетмана до Директории
[З минулого. Від Гетьмана до Директорії]. Андриевский Виктор // Издательство "Украинское Слово", Берлин, 1923.
14 Искра
Искра, первая общероссийская политическая марксистская нелегальная газета
15 История одной школы (воспоминания)
[Історія однієї школи (спогади)] - Г. Ващенко // Визвольний шлях. Суспільно-політичний і науково-літературний місячник. Лондон. 1957-1958
16 К характеристике правых партий
[До характеристики правих партій] – Андриевский Виктор (из доклада, прочитанного 16-17/XII.1920 г. в украинском военном лагере в Райхенберге) // Берлин. 1921. Из типографии Гофмана в Зальцендели
17 Квиринг, Эммануил Ионович
[Квірінг, Емануіл Йонович] (1888—1937), советский партийный и государственный деятель, доктор экономических наук, председатель ЦК КП(б)У (22.10.1918—06.03.1919 и 10.04.1923—07.04.1925)
18 Коммунистическая Партия Советского Союза (КПСС)
Коммунистическая Партия Советского Союза (КПСС)
19 Крупской улица
Улица Крупской (бывшая Кирочная, Киевский р-н)
20 Ленину В. И. мемориальная доска
Мемориальная доска Ленину В. И.
21 Ленину В. И. памятник
Памятник В. И. Ленину
22 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Вступне слово та частина I: Українська наддніпрянська інтеліґенція й українська національна ідея.
23 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина III: Про національну аристократію та про три основні методи її орґанізації: класократію, охлократію і демократію
24 Листи до братів-хліборобів
Вячеслав Липинський. «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с. Частина IV: Про політику, як умілість вибору такого методу здобування та орґанізації влади і орґанізації громадянства, який-би уможливив будову і збереженя окремої Держави на Українській Землі і забезпечив істнування та розвиток Української Нації.
25 Личности - Л
[Особистості - Л] - пункт меню
26 Личности - У
[Особистості - У] - пункт меню
27 Мои воспоминания о давнем прошлом (1901-1914 годы)
[Мої спомини про давнє минуле (1901-1914 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Издательский союз "Тризуб". Виннипег, Манитоба. 1949
28 Мои воспоминания о недавнем прошлом (1914-1920 годы)
[Мої спомини про недавнє минуле (1914-1920 роки)] – Дмитрий Дорошенко // Друге видання. Українське видавництво. Мюнхен. 1969
29 Муравьев, Михаил Артемович
[Муравйов, Михайло Артемович] (1880—1918), военный деятель
30 Небесной Сотни улица
[Вулиця Небесної Сотні] (называлась Мало-Петровской, Ново-Николаевской, Рождественской, Николаевским бульваром, Ленина)
31 Пархоменко, Иван Кириллович
[Пархоменко, Іван Кирилович] (1870–1940), русский и советский художник
32 Петровский, Григорий Иванович
[Петровський, Григорій Іванович] (1878—1958), советский государственный и партийный деятель, председатель ВУЦИК (1919-1938)
33 Покликання "Варягів", чи організація хліборобів?
Вячеслав Липинський. Покликання "Варягів", чи організація хліборобів? (Кілька уваг з приводу статті Є. Х. Чикаленка "Де вихід?") / «Листи до братів-хліборобів. Про ідею і організацію українського монархізму». — Відень. 1926. — XLVII + 580 с.
34 Политические и партийные деятели
[Політичні та партійні діячі] - пункт меню
35 Полтава в дни революции и в период смуты 1917-1922 гг.
[Полтава у дні революції та в період смути 1917-1922 рр.] - Несвицкий А. А. Дневник. 1917-1922 г.
36 Примаков, Виталий Маркович
[Примаков, Віталій Маркович] (1897—1937), военный деятель, командарм 2-го ранга
37 Репрессии: организаторы и исполнители
[Репресії: організатори та виконавці] - пункт меню
38 Рутенберг, Пинхус Моисеевич
[Рутенберг, Пінхус Мойсейович] (1878,Полтава—1942), деятель революционного движения в России, сионист
39 Скаржинская, Екатерина Николаевна
[Скаржинська, Катерина Миколаївна] (урожд. Рейзер; 1852—1932), меценатка, основательница первой общедоступного частного краеведческого собрания Левобережной Украины
40 Скрипник, Николай Алексеевич
[Скрипник, Микола Олексійович] (1872—1933), государственный деятель УССР, один из основателей Коммунистической партии (большевиков) Украины
41 Сталин, Иосиф Виссарионович
[Сталін, Йосиф Віссаріонович] (Джугашвили; 1879—1953), советский государственный и политический деятель
42 Троцкий, Лев Давидович
[Троцький, Лев Давидович] (1879—1940), один из видных деятелей большевизма и советского государства
43 Указатель улиц
[Покажчик вулиць]
44 Украинизация
Украинизация
45 Шахрай, Василий Матвеевич
[Шахрай, Василь Матвійович] (1888-1919), политический деятель, публицист, основоположник идеологии национального коммунизма
46 Южная (Полтавская) группа содействия "Искре"
Южная (Полтавская) группа содействия "Искре"

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
5168 7556 1759 9598

WebMoney:

UAH

U424759725951

RUB

R595618315667

USD

Z159829102497

EUR

E256443352919