Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Василенко, Матвей Иванович

Василенко Матвій Іванович

Василенко, Матвей Иванович (1888 - 01.07.1937 н.ст.). Украинец. Уроженец с. Подставка Гадячского уезда Полтавской губ. Окончил Тифлисское военное училище (1909). Участник мировой войны. Штабс-капитан. Окончил ускоренный курс Академии Генштаба (1917). Участник Белого движения. В РККА с 1919. С 04.1919 в распоряжении главкома, в 06.1919 начальник штаба Особого экспедиционного корпуса Южного фронта, в 06-08.1919 начальник 40-й стрелковой дивизии. В 19.12.1919-26.03.1920 командовал 11-й армией, действовавшей на Царицынском направлении и на Северном Кавказе. В 05.04-19.07.1920 командовал 9-й армией. Командующий 11-й армией (26.07-12.09.1920). Командующий 14-й армией на польском фронте (27.09-05.11.1920). Участвовал в походе в Армению и боях в дашнаками. Награжден орденом Кр. Знамени (1924). Командир 45-й стрелковой дивизии (1924-1929). Командир 9-го стрелкового корпуса (1929-1930). Командир 17-го стрелкового корпуса (1930-1931). Инспектор пехоты РККА (1931-1935). Комкор. Последняя должность - зам. командующего войсками Уральского ВО (с 1935). Проживал по адресу Свердловск, ул. 8 Марта, дом Советов. Арестован 18.05.1937. Список Москва-Центр лиц предназначенных к осуждению по 1-й категории (расстрел), в котором значится Василенко, был подписан Сталиным, Кагановичем, Ворошиловым, Ждановым, Микояном 26.06.1937. Осужден 01.07.1937 ВК ВС СССР. Обвинялся в участии в военно-террористическом заговоре. Расстрелян 01.07.1937. Место расстрела: Москва, Донское кладбище. Реабилитирован 28.11.1956 ВК ВС СССР.

[Согласно "Истории Полтавщины (10 класс)", стр. 65 - учился в Петровском Полтавском кадетском корпусе. В списках Ромашкевича не указан - Т.Б.]

Гражданская война и военная интервенция в СССР. М. 1983

Черушев Н. 1937 год: Элита красной армии на Голгофе. М. 2003

Гражданская война и военная интервенция в СССР. М. 1983

Москва, расстрельные списки - Донской крематорий. Информацию предоставил Константин Подлесский

Источник:

Русская армия в Первой мировой войне

 

ЗУБКО Л. О.
ТРАГІЧНА  ДОЛЯ  КОМКОРА

Highslide JS
Фото першої половини 1930-х років.

ВАСИЛЕНКО Матвій Іванович

Військовий діяч. Народився 25 листопада 1888 року в селі Підставки Гадяцького повіту Полтавської губернії (тепер Липоводолинський район Сумської області). У 1909 році закінчив військове училище. Учасник першої світової війни (1914-1918). Під час громадянської війни (1918-1920) командував 11, 9 та 14 арміями, потім – дивізією та корпусами. Член ВКП(б) з 1932 року. У 1931-1935 роках – інспектор піхоти РСЧА. З 1934 року – член Військової ради при наркомі оборони СРСР. У 1935 році призначений на посаду заступника командувача військ Уральського ВО. Заарештований у травні 1937 року. Військовою колегією Верховного Суду СРСР 1 липня 1937 року за ст.ст. 58-6, 58-8, 58-11 КК РРФСР засуджений до вищої міри покарання. Розстріляний того ж дня. Реабілітований у листопаді 1956 року.

Повалення російського Тимчасового уряду в жовтні 1917 р. унаслідок більшовицького повстання та розгорнутий невдовзі "червоний терор" спричинили хвилю масових антирадянських виступів. До них приєднався чехословацький корпус (близько 50 тисяч чоловік). Сформований у Росії з військовополонених у 1917 році корпус відправлявся до Західної  Європи через Далекий Схід Росії. Спровокований Антантою, він підняв бунт і разом з білогвардійськими загонами у травні-серпні 1918 року захопив ряд міст на заході і сході від Уралу, де були відновлені дореволюційні порядки. Бунтівний корпус створив велику небезпеку для Радянської Республіки1.

До літа 1918 року більшовики  втратили 3/4 території. Для керівництва воєнними діями Радянським урядом були створені Реввійськрада та Рада робітничо-селянської оборони. Вони формували армії та направляли  їх на Західний,  Український, Південний, Каспійсько-Кавказький, Східний та Північний фронти. Мобілізовувалися генерали та офіцери старої  армії, бо вважалося  доцільним використати їх багатий  бойовий  досвід. Серед "воєнспеців"  був  і  Матвій  Іванович  Василенко…

Highslide JS
З анкети  заарештованого М.І. Василенка.
18 травня 1937 р.

Як згадували його бойові друзі, Матвій Іванович часто розповідав про свій рідний край, родину, про сестричок та брата. Його турбувала тяжка доля передчасно овдовілого батька, який не одружився вдруге, а присвятив своє життя дітям. Після смерті дружини він переїхав до Гадяча і найнявся скотарем до заможного господаря. Працював від ранкової до вечірньої зорі, на зароблені гроші навчав синів у міському училищі.

Після закінчення цього навчального закладу Матвій та його старший брат вступили до Казанського університету. У 1905 році Матвія приголомшила звістка про арешт та страту брата за активну участь у революційному русі.

Закінчивши два курси університету, Василенко в 1906 році вступив до Тифліського військового училища.  Через три роки він закінчив його у званні підпоручика, "по первому разряду со старшинством".

Перша світова війна застала Василенка на посаді  командира  роти  запасного піхотного полку Казанського військового округу. Командування  направило його роту на Західний фронт.

Високий професіоналізм, особиста хоробрість, уважність до підлеглих, турбота про їхні потреби зробили Василенка авторитетним командиром. Після Лютневої революції солдати обрали його членом військової ради 3-ї армії, потім, у званні штабс-капітана, – делегатом на 1-й Всеросійський з’їзд рад2.

У січні 1918 року почалася демобілізація старої армії. У березні  демобілізувався і Матвій Іванович, а в травні вступив до академії Генерального штабу. Для забезпечення сприятливих умов реорганізації вона була евакуйована до Єкатеринбурга, а потім – до Казані. У серпні це місто захопили частини чехословацького корпусу за підтримки білогвардійських загонів. Усіх слухачів Академії було взято в полон.

По дорозі з Казані на Далекий Схід Василенку вдалося вирватися з полону. На лінії Південно-Східного фронту він долучився до формування червоногвардійських загонів, на початку 1919 року об’єднав їх і став командиром бригади, яка в складі 8-ї армії воювала проти козаків і денікінців.

У липні 1919 року Реввійськрада Південно-Східного фронту призначила М.І. Василенка командиром 40-ї Богучарської стрілецької дивізії3. Вона вела жорстокі бої з кінним корпусом генерала Мамонтова, який прагнув прорвати фронт і вийти в тил радянських військ. 5 серпня  Матвій Іванович дістав тяжке поранення. Після лікування в Москві повернувся в бойовий стрій. Реввійськрада Республіки в листопаді 1919 року призначила його командувачем 11-ї армії, сформованої в жовтні 1918 року. У складі Південного та Каспійсько-Кавказького фронтів вона вела бойові дії за звільнення від білогвардійців західної частини Північного Кавказу. Певний час нею командував виходець із Сумщини І.Ф. Федько. В Астрахані, де знаходився штаб армії, Василенко прийняв рішення за несприятливих погодних умов розпочати наступ і звільнити від білогвардійців місто Царицин (тепер Волгоград). Наступ розпочався  29 грудня 1919 року. Оволодівши кількома укріпленими населеними пунктами, червоноармійці перекрили залізничний зв’язок Царицина з Північним Кавказом.

О другій годині ночі 3 січня 1920 року бійці 450-го полку пішли по льоду Волги. Їх прикривала снігова хуртовина.

– Не скупчуйтеся великими групами, щоб не провалилися під тонкий лід, тримайтеся один від одного на витягнуту руку, – радив бійцям командувач армії.

Місто на Нижній Волзі було повністю звільнено від білогвардійців. Коли звістка про це дійшла до Москви, мешканці столиці Росії влаштували мітинг і звернулися до уряду з проханням – нагородити 450-й полк, який найбільш відзначився під час звільнення Царицина, найвищим на той час орденом Червоного Прапора. Це прохання москвичів було задоволено.

Розвиваючи наступ, 11-а армія під командуванням М.І. Василенка успішно діяла в районах Ставрополя, Грозного та Баку.

У своїх спогадах командувач армії завдячував члену Реввійськради С.М. Кірову: "На автомобілі по контрреволюційних козачих районах, верхи по сипучих пісках, де треба, то й на літакові, товариш Кіров усюди встигав, щоб своєю присутністю і особистим прикладом підняти бійців на нові й нові подвиги…"4.

Радянський державний і партійний діяч С.М. Кіров також високо цінував військовий талант М.І. Василенка. Коли Сергій Миронович одержав з Москви повідомлення про переведення Матвія Івановича командувачем в іншу армію, то, жалкуючи з цього приводу, писав: "Робота Василенка відчувається в усьому. Підлеглі звикли до нього… Не помилюсь, що всі відповідальні працівники армії дотримуються такої ж думки"5.

У квітні 1920 року Матвій Іванович прийняв командування 9-ю армією. Він один з перших під час громадянської війни в Росії на стратегічних напрямках прориву оборони противника застосував масовані удари сотень гармат. Постійним правилом командарма було: "Не питай, де ворог, а скільки його – дізнаєшся, коли він буде розгромлений. "Під командуванням Василенка 9-та армія 20 травня 1920 року провела блискучу бойову операцію проти Кубанської козачої армії, яка завершилася тим, що 60 тисяч "нижчих чинів" і 5 тисяч офіцерів склали свою зброю. Було взято значні трофеї, у тому числі 20 тисяч бойових коней.

У ході радянсько-польської війни Реввійськрада 30 серпня 1920 року направила Матвія Івановича Василенка командувачем військ 14-ї армії. До її складу входили 8-а кавалерійська дивізія Червоного козацтва під командуванням В.М.Примакова, група військ на чолі з І.Е.Якіром, 135-а стрілецька бригада В.М. Голубенка, кавалерійська бригада Г.І. Котовського та інші військові формування. За бойові подвиги Василенко представив цих командирів до нагородження орденом Червоного Прапора6.

 Заслуги самого М.І. Василенка були відзначені двома орденами Червоного Прапора(один із них – Закавказької Республіки).

Після завершення громадянської війни М.І. Василенко перебував на посаді начальника військово-навчальних закладів Сибіру, командував 45-ю Волинською Червонопрапорною дивізією, 17-м та 9-м стрілецькими корпусами Київського військового округу.

З 1931 по 1935 рік Матвій Іванович очолював інспекцію з бойової підготовки частин РСЧА. За створення більше десятка посібників його було нагороджено орденом Червоної Зірки. У 1935 році він одержав звання комкора. З 1934 року – член Військової Ради при наркомі оборони СРСР. У 1935 році Василенка Матвія Івановича призначено заступником командувача військ Уральського військового округу.

…Поштовхом до посилення репресій в армії став пленум ЦК ВКП(б), що відбувся 23 лютого – 5 березня 1937 року. У своєму заключному слові Голова Ради Народних Комісарів СРСР  В.М. Молотов, говорячи про стан справ в армії, констатував наявність незначних симптомів "шкідницької роботи, шпигунсько-диверсійно-троцькістської роботи". Але, багатозначно додав він, "повинно бути більше". Голова уряду твердо запевнив учасників пленуму: "Військове відомство – дуже велика справа, перевірятися його робота буде не зараз, а дещо пізніше і перевірятися дуже міцно"7.

І почалися пошуки "ворогів народу" в РСЧА.

До 1 червня 1937 року серед заарештованих вже було 20 членів Військової Ради при наркомі оборони СРСР. В їх числі – учасники так званої  "Антирадянської троцькістської військової організації" (або "Військово-фашистської змови") у Червоній армії – командувач військ Приволзького військового округу, маршал Радянського Союзу М.М. Тухачевський, командувач військ Київського особливого військового округу, командарм 1-го рангу І.Е. Якір та ще шість високопоставлених радянських військово-начальників, звинувачених "у  змові  з  метою державного  перевороту".  Усіх  їх  розстріляно.

Highslide JS
Довідка IV відділу УДБ управління НКВС по Свердловській області
про погодження арешту М.І. Василенка Прокурором СРСР.
15 травня 1937 р.

Прокуратура СРСР 15 травня 1937 року санкціонувала арешт Василенка Матвія Івановича. Управлінням НКВС по Свердловській області на третій день він був заарештований. Його звинуватили в шпигунстві, участі в терористичному акті, у контрреволюційній організації.

Більше трьох місяців перебував М.І. Василенко під слідством. Пригадував походи армій, якими командував, командирів, які йшли поряд з ним під час громадянської війни. Боляче переживав за дружину, сина та дочку. Як складеться  їхня доля після  його арешту?

І ось, як грім серед ясногонеба, суворий вирок: "Военная Коллегия Верховного Суда Союза ССР в закрытом судебном заседании, в городе Москве 1 июля 1937 года рассмотрела дело по обвинению Василенко Матвея Ивановича, 1888 г. рождения, быв. зам. командующего войсками Уральского военного округа, в преступлениях, предусмотренных ст. ст. 58-6, 58-8, 58-11 УК РСФСР.

Предварительным и судебным следствием установлено, что, будучи в 1934 г. завербован Примаковым в качестве участника военно-фашистского заговора, Василенко проводил активную антисоветскую работу. Признавая, таким образом, обвинения, предъявленные Василенко доказанными, военная Коллегия Верхсуда Союза приговорила:

Василенко Матвея Ивановича к высшей мере уголовного наказания – расстрелу с конфискацией всего лично ему принадлежащего имущества и с лишением воинского звания "комкор". Приговор окончательный, обжалованию не подлежит и на основании постановления ЦИК Союза от 1 декабря 1934 г. приводится в исполнение немедленно"8.

Того ж дня М.І. Василенко був розстріляний.

Highslide JS    Highslide JS
Вирок військової колегії Верховного Суду СРСР по кримінальній справі М.І. Василенка. 1 липня 1937 р.

… Репресії торкнулися 44 тисяч командирів і політпрацівників Червоної армії та флоту.

Цей важкий історичний досвід має … аспект – повчальний. Адже ніякий зовнішній ворог в умовах мирного часу ніколи не зможе завдати більшої шкоди країні та її народу, ніж злочинні дії власного державного керівництва, наслідком яких може бути підрив військового потенціалу в будь-якому вимірі, у тому числі  і в  кадровому. За  висновками деяких фахівців, здійснені протягом 1937-1939 років масові репресії щодо військовослужбовців призвели до кількісного та якісного послаблення кадрового складу радянських Збройних Сил. Це стало одним із поштовхів до нападу Німеччини та її союзників на СРСР, зумовило катастрофічні військові поразки Червоної армії в 1941 році9

Тривалий час ім’я видатного полководця Матвія Івановича Василенка було піддано забуттю. І, здавалося, назавжди викреслено з історії Червоної армії та громадянської війни. Лише в період демократичних перетворень, хрущовської "відлиги та потепління", які настали після ХХ з’їзду КПРС, розвінчання культу особи Сталіна та злочинів його прибічників, історики, літератори та краєзнавці почали згадувати у своїх працях ім’я полководця.

Великий внесок у цю шляхетну справу зробили генерал-лейтенант О.І. Тодорський, учасник громадянської війни, автор книги "Год с винтовкой и плугом" (1918 р.), який двадцять років провів у північних виправно-трудових таборах, В.Т. Сухоруков, автор книги "11 армія в боях на Північному Кавказі і Нижній Волзі в 1918-1920 роках" та інші. На основі архівних матеріалів у своїх публікаціях вони показали непохитну вірність М.І. Василенка радянській державі.

Військова колегія Верховного Суду СРСР 28 листопада 1956 року переглянула кримінальну справу Василенка Матвія Івановича, установила, що "Василенко был осужден необоснованно…", й ухвалила: "Приговор Верховного Суда СССР от 1 июля 1937 года в отношении Василенко Матвея Ивановича по вновь открывшимся обстоятельствам отменить и дело о нем в уголовном порядке прекратить за отсутствием состава преступления"10.

Після реабілітації М.І. Василенка його бойовий друг Олександр Іванович Тодорський на далекій Колимі, на шахті, відшукав дружину комкора Євдокію Вікентіївну і розповів про трагічну долю її чоловіка.

– А де мої діти? – тривожно запитала вона.

– Ваші діти переховувалися в Харкові, у родичів. Син Віктор живий і сподівається на якнайшвидшу зустріч з матір’ю. А дочку Інну німецькі окупанти вивезли до Німеччини на каторжні роботи, її подальша доля невідома…

Шанують світлу пам’ять про видатного полководця Матвія  Івановича Василенка земляки. Розповідь про його життєвий і бойовий шлях опублікована в 2003 році в енциклопедичному довіднику "Сумщина в іменах".

Примітки.

1. Военный энциклопедический словарь / Мин.-во Обороны СССР. Ин-т  военной истории. – М., 1984. – С. 809.

2. Шафран М.Ф. Командарм М.І. Василенко // Український  історичний журнал. – № 11. – К., 1985. – С. 105.

3. Там само. – С. 106.

4. Красная звезда. – 1934. – 3 декабря.

5. Шафран М.Ф. Командарм М.І. Василенко… – С. 107.

6. Гражданская война на Украине: сборник документов и материалов / Арх. управл. при СМ УССР. ЦГАОР УССР. – Т. 3. – К.: "Наукова думка", 1967. – С. 748.

7. Кокін С.А., Пшенніков О.М. Без строку давності // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – К., 1998. – № 1/2. – С. 145, 146.

8. ГДА УСБУ в СО, спр. П-14065, арк. 13, 14.

9. Кокін С.А., Пшенніков О.М. Без строку давності… – К., 1997. –  № 1/2. – С.137-139.

10. ГДА УСБУ в СО, спр. П-14065, арк. 16, 17.

Джерело:

Реабілітовані історією. Сумська область. У трьох книгах. Книга 2. Суми. ВВП "Мрія-1". 2013. Стор. 381-386

Ссылки на эту страницу


1 Воспитанники ППКК - В
[Вихованці ППКК - В] - пункт меню
2 Воспитанники ППКК - генералы
[Вихованці ППКК - генерали] - пункт меню
3 Личности - В
[Особистості - В] - пункт меню
4 Окончили Николаевскую академию Генерального штаба
[Закінчили Миколаївську академію Генерального штабу] - пункт меню
5 Репрессированные
[Репресовані] - пункт меню

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654