История Полтавы

Энеида. Издание 1798 года

• 

Подробности

Просмотров: 799

Иван Котляревский. Энеида. Издание 1798 г.

Подається за виданням: Иван Котляревский. Энеида. // Энеида на малороссийский язык перелициованная И. Котляревским. С дозволения Санкт-Петербурской цензуры. Иждивением М. Парпуры. В Санкт-Петербурге, 1798 года. [4], 32, 38, 72, 24 с.

Джерело: Internet Archive.

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Частина I   ♦   Частина II   ♦   Частина III   ♦   Словарь

 

ЭНЕИДА

на

МАЛОРОССІЙСКІЙ ЯЗЫКЪ

перелицїованная

И. Котляревскимъ.

..............................

Часть I.
..............................

С дозволения
Санктпетербургской Цензуры.

Иждивенїем М. Парпуры.

 

В САНКТПЕТЕРБУРГѢ,

1798 года.

 

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I

Пустая страница

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I

 

ЛЮБИТЕЛЯМ

МАЛОРОССІЙСКОГО СЛОВА

усерднѣйше посвящается.

 

 

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I

Пустая страница

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 1

ЕНЕИДА

на

Малороссійскій языкъ

перелицїованная

Еней бувъ паробокъ моторный
И хлопець хоть куды козакъ,
На лихо здався винъ проворный,
Завзятѣйшій отъ всѣхъ бурлакъ;
Но Греки якъ спаливши Трою,
Зробили зъ неи скирту гною,
Винъ взявши торбу, тягу давъ;
Забравши де-якихъ Троянцивъ,
Осмаленыхъ, якъ гиря, ланцивъ,
Пятами зъ трои накивавъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 2

Винъ швидко поробивши човны,
На сине море поспускавъ,
Троянцивъ насадивши повны
И куды очи почухравъ.
Но зла Юнона, суча дочка!
Розкудкудаткалась якъ квочка —
Енея не любила сптрахъ;
Давно уже вона хотѣла,
Іого щобъ душка полетѣла
У пекло, щобъ и духъ не пахъ.

*     *
*

Еней болячка бувъ Юнонѣ,
Якъ жорна сердце ѣй давивъ;
Тугійшій бо бувъ отъ супонѣ,
Ни въ чимъ Юноны не просивъ;
А гирьшъ за те ѣй не злюбився,
Що, бачъ, у Трои народився,
И мамою Венерю звавъ;
И що іого покійный дядько
Парисъ, Пріямово дитятко,
Путывочку Венерѣ давъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 3

Побачила Юнона зъ неба,
Що вже Еней напоромахъ;
А те шепнула сука Геба...
Юнону взявъ великій жахъ.
Кужилку кинула пидъ лаву,
Впрягла у тарадайку паву,
И килимомъ сѣнце заславъ,
Взяла спидницю и шнуривку
И бублыкивъ за шагъ въ талѣрку,
Стругнула где Эолъ живавъ.

*     *
*

„Здоровъ Еоле, пане свату!
„Ой якъ-ся маешъ, якъ живешъ?„
Сказала, якъ ввишла у хату
Юнона „Чи гостей ты ждешъ?„
Поставила талѣрку съ хлѣбомъ
Передъ старымъ Еоломъ дѣдомъ,
Сама же сѣла на ослинъ.
„Будь ласковъ, сватоньку старику!
„Избій Енея съ пантелику,
„Теперь плыве на морѣ винъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 4

„Ты знаешъ, винъ якій суцига,
„Палывода и коновидъ;
„По свѣту якъ ище побѣга,
„Багацько винъ наробить бѣдъ.
„Пошли ты въ море злую тучу,
„Щобъ всю Енейску челядь сучу
„Пустить на дно и зъ нимъ къ чортамъ.
„За се же дѣвку чорнобрыву,
„Товстеньку, гарну, уродливу
„Тобѣ я, далыби, що дамъ.

*     *
*

„Гай, гай! Ой дей же іого кату!
Еолъ насупившись, сказавъ:
„Ябъ все зробивъ за сюю плату,
„Да вѣтры всѣ пороспускавъ:
„Борей недужъ лежить съ похмѣлья,
„А Нодъ поѣхавъ на весѣлья,
„Зефиръ же, давній негодяй,
„Зъ дѣвчатами заженыхався,
„А Евръ у винники нанявся;
„Якъ хочешъ, такъ собѣ смякай.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 5

„Да вже, для тебе обѣщаюсь,
„Енеевѣ я ляпасъ дамъ;
„Я хутко, разомъ постараюсь
„Загнать въ багно* іого къ чортамъ.
„Прощай же! швидко убирайся,
„Обицянкижъ не забувайся:
„Бо послѣ, чуешъ, ни чичиркъ.
„Якъ збрешешъ, то хоча надсядься,
„На ласку послѣ не понадься;
„Тогди видъ мене визьмешъ чвиркъ.

*     *
*

Еолъ оставшись на господѣ,
Зобравъ всѣхъ вѣтпривъ до двора;
Велѣвъ поганій буть погодѣ.....
Якъ разъ на морѣ и гора,
А далѣ потимъ яръ глубокій —
Еней стоявъ въ водѣ по боки,
Злякався, крикнувъ, якъ напупъ;
Заплакався и зарыдався,
Пошарпався, увесь подрався,
На тѣмьи начесавъ ажъ струпъ.

* Слова "въ тристя" заменено словами "въ багно" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 6

Прокляты вѣтры роздулися,
А море зъ лиха ажъ реве;
Слизми Трояици облилися,
Енея за живитъ бере.
Всѣ човныки ихъ розчухрало;
Багацько війска тутъ пропало;
Козацьки головы легли.
Еней крычить: „Що я Нептуну
„Пивкопы грошей въ руку суну,
„Колибъ щобъ фили полегли,

*     *
*

Нептунъ же давній бувъ драпика,
Почувъ Енеевъ голосокъ;
Рощухавши іого що клика,
Пивкопы для іого кусокъ.*
И митью осѣдлавши рака,
Схвативсь на іого, якъ бурлака,
И вырнувъ зъ моря, якъ карась,
Загомонѣвъ на вѣтривъ гризно:
„Чого вы дуете такъ ризно?
„До моря, знаете, вамъ зась!

* Слова

Нептунъ дочувсь въ скляныхъ будынкахъ,
Що пробу, закричавъ Эней;
Винъ въ жинчиныхъ метнувсь патынкахъ,
Мовъ китъ отъ сала до дверей;

 заменено словами

Нептунъ же давній бувъ драпика,
Почувъ Енеевъ голосокъ;
Рощухавши іого що клика,
Пивкопы для іого кусокъ.

(см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 7

Отъ-тутъ-то вѣтры схаменулись,
И дали драла до норы;
До ляса мовъ Ляхи метнулись,
Або отъ ежака тхоры.
Нептунъ же заразъ взявъ метелку
И море вымѣвъ якъ свѣтелку,
То сонце глянуло на свѣтъ.
Еней тогди, якъ народився,
Разивъ изъ-пять перехристився;
Звелѣвъ готовити обѣдъ.

*     *
*

Поставили столы дубовы,
Багацько зъ стравою мысокъ;
За стилъ всѣ сѣли, и безъ мовы
Въ голодный пхали все кутокъ.
Галушки зъ саломъ тутъ лыгали,
Лемѣшку и кулѣшъ трепали,
Хватались бражкой запивать;
Да и горѣлочку хлыстали,
На силу зъ-за-стола устали
И послѣ полягали спать.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 8

Венеря, якъ на все швидкая,
Проворна, врагъ ѣи не взявъ,
Побачила, що такъ лякае
Еолъ сынка, що ажъ захлявъ;
Умылася, причепурилась
И якъ въ недѣлю нарядилась,
Хоть бы до дудки на танець!
Взяла очипокъ грезетовый,
Зъ усами кунтушъ саетовый,
Пишла къ Зевесу на ралець.

*     *
*

Зевесъ тогди лыгавъ вишнивку,
Маковныками заѣдавъ;
И пьятую еще кондійку,
Отъ Гебы зъ ліоху дожидавъ.
Пришла Венеря изкривившись,
Заслинившись и завизгрившись,
И стала хлыпать передъ нимъ:
„Чимъ предъ тобою, милый тату,
„Сынъ заслуживъ таку мій плату?
„И іонъ, мовъ въ свинки граютъ имъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 9

„Куды іому уже до Риму?
„Хиба якъ здохне чортъ въ ровѣ!
„Або якъ Ханъ долѣзе Крыму,
„Якъ женится сычь на совѣ.
„Хибабъ-то вже да не Юнона,
„Щобъ не вказала макогона,
„Що й досѣ слухае чмеливъ!
„Колибъ вона да не бѣсилась,
„Замовкла бы и не казылась,
„Щобъ ты се самъ ѣй извелѣвъ.

*     *
*

Юпитеръ, все допивши съ кубка,
Погладивъ свій рукою чубъ:
„Охъ донько, ты моя голубка!
„Я въ правдѣ твердый такъ, якъ дубъ.
„Еней збудуе сильне царство,
„И заведе тамъ свое панство;
„Немалый буде винъ панокъ.
„На панщину ввесь свѣтъ погонить,
„Багацько хлопцивъ тамъ наплодыть
„И всѣмъ имъ буде ватажокъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 10

„Заѣде до Дидоны въ гости,
„И буде тамъ бенкетовать;
„Полюбитця ѣи* винъ мосци
„И стане бѣсыка пускать.
„Иди, небого, не журися,
„Попонедѣлкуй, помолися,
„Все буде такъ, якъ я сказавъ.
Венеря низко поклонилась,
И зъ пан-отцемъ своимъ простилась,
А винъ ѣи поцѣловавъ.

Еней прочумався, проспався,
И голодрапцивъ позбиравъ,
Зо всѣмъ зобрався и уклався,
И скилько видно почухравъ.
Плывъ, плывъ, плывъ винъ, що ажъ обридло,
И море такъ іому огидло,
Що бѣсомъ на іого дывивсь:
„Колибъ, сказавъ, я вмеръ у Трои,
„То вжебъ не пивъ сеи гирькои,
„И марне такъ не волочивсь.

* Слово "ѣй" заменено словом "ѣи" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 11

Потимъ до берега приставши
И зъ сильнымъ війскомъ всѣмъ своимъ,
На землю съ човнивъ повстававши,
Спитавсь, чи е що ѣсти имъ?
И заразъ чогось попоили,
Щобъ на дорози не зомлѣли;
Пишли, куды хто запопавъ.
Еней по берегу попхався,
И самъ незнавъ, куды совався,
Якъ гулькъ у городъ причвалавъ.

*     *
*

Въ тимъ городѣ жила Дидона,
А городъ звався Карпагенъ,
Розумна Пани и моторна,
Для неи трохи сихъ именъ:
Трудяща, дуже праціовита,
Весела, гарна, сановита,
Бѣдняжка що була вдова;
По городу тогди гуляла,
Коли Троянцивъ повстрѣчала,
Таки сказала имъ слова:

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 12

„Видкиль таки се гольтяпаки?
„Чи рыбу зъ Дону везете?
„Чи може выходци бурлаки?
„Куды прочане вы йдете?
„Якій васъ врагъ сюды направивъ?
„И хто до города причаливъ?
„Якажъ ватага розбишакъ! —
Троянци всѣ замурмотали,
Дидоне низько въ ноги пали,
И послъ ѣй мовляли такъ:

*     *
*

„Мы всѣ, якъ бачь, народъ хрещеный,
„Волочимся безъ талану;
„Мы всѣ у Трои порожденны,
„Еней пустивъ на насъ ману;
„Дали намъ Греки прочухана,
„И самаго Енея пана
„Въ три вирвы выгнали видтиль;
„Звелѣвъ покинути намъ Трою,
„Пидмовивъ плавати зъ собою.
„Теперь ты знаешь, мы видкиль.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 13

„Помилуй, Пани благородна!
„Не дай загинуть головамъ;
„Будь милостива, будь незлобна,
„Еней спасыби скаже самъ.
„Чи бачишь, якъ мы обидрались!
„Убрання, постолы порвались,
„И нужи повна очкурня;
„Кожухи, свиты погубили,
„И зъ голоду въ кулакъ трубили.
„Така намъ лучилась пеня.

*     *
*

Дидона гирько зарыдала,
И зъ бѣлаго свого лиця
Платочкомъ сліозы обтирала:
„Колибъ, сказала, молодця
„Енея вашего злапала;
„То вжебъ тогди весела стала;
„Тогди великъ день бувъ бы намъ.
Тутъ плюсь Еней, якъ будто зъ неба:
„Ось-озьде я, коли вамъ треба!
„Дидонѣ поклонюся самъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 14

Потимъ зъ Дидоною обнявшись,
Поцеловались гарно въ смакъ;
За бѣлы рученьки узявшись,
Балакали то-сякъ, то-такъ.
Пишли къ Дидонѣ до господы
Черезъ велики переходы,
Ввійшли въ свѣтлицю, да й на пилъ;
Пили на радощахъ сивуху;
И ѣли юрду и макуху,
Потимъ кликнули ихъ за стилъ.

*     *
*

Тутъ ѣли розныи потравы,
Усе съ полывьяныхъ мысокъ,
И сами гарныи приправы,
Зѣ новыхъ кленовыхъ талѣрокъ:
Свинячу голову до хрѣну
И локшину на перемѣну,
Потимъ съ пидлевою индикъ;
На закуску кулѣшъ и кашу,
Лемѣшку, хляки, путрю, квашу
И зъ макомъ медовый шуликъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 15

И кубками пили вишнивку,
Медъ, пиво, бражку, сыровець,
Горѣлку просту и тернивку;
Куривсь для духу яловець.
Бандура тутечка бринчала,
Сопѣлка зуба затынала,
А дудка грала по балкахъ;
Ой ненька на цымбалы грали,
Кругомъ дѣвчата танціовали,
Въ дробушкахъ, въ чоботахъ, въ свиткахъ.

*     *
*

Сестра була въ Дидоны Ганна,
Моторна дѣвка, хочь куды,
Проворна, чепурна и гарна;
Приходила й вона туды
Въ червоній юпоццѣ баевій,
Въ запасцѣ гарній фаналевій,
Въ стіонжкахъ, въ намистѣ и ковткахъ;
Тутъ танцювала выкрутасомъ,
И предъ Енеемъ выхилясомъ
Пидъ дудку била третяка.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 16

Еней и самъ такъ розгулявся,
Якъ на арканѣ жеребець;
Зъ Дидоною за руки взявся,
Пишовъ изъ нею у танець.
Пидкивки въ ней забряжчали,
Жижки одъ танцивъ задрожали,
Якъ выбивала гоцака;
А панъ Еней такъ розходився,
Що трохи не увередився
Кружкомъ сидавши гайдука.

*     *
*

А послѣ танцивъ варенухи
По кухлику имъ поднесли;
А молодици, цокотухи,
Тутъ баляндрясы понесли;
Дидона крѣпко заюрила,
Горщокъ зъ вареною розбила,
До дуру всѣ тогди пили.
Ввесь день весело прогуляли,
И пьяны спати полягали;
Енеяжъ ледви повели.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 17

Еней на пѣчь забрався спати,
Зарився въ просо, тамъ и лигъ;
А хто схотѣвъ, побривъ до хаты,
А хто въ хлѣвець, и хто у стигъ.
А де-яки такъ-такъ хлыснули,
Що где упали, тамъ заснули,
Сопли, харчали и хропли;
А добры молодци кружали,
Поки ажъ пѣвни заспѣвали —
Що здужали, то все тягли.

*     *
*

Дидона рано исхопилась,
Пила съ похмѣлья сыровець;
А послѣ гарно нарядилась,
Якъ бы въ оренду на танець.
Взяла карабликъ бархатовый,
Спидницю и карсетъ люстровый,
И начепила ланцюжокъ;
Червоны чоботы обула,
Да и запаски не забула,
А въ руки зъ выбійки платокъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 18

Еней же съ хмелю якъ проспався,
Изъѣвъ солоный огирокъ;
Потимъ умывся и убрався,
Якъ паробика до дѣвокъ.
Ему Дидона пидослала,
Що отъ покійника украла,
Штаны и* пару чобитокъ;
Сорочку, и каптанъ зъ китайки,
И шапку, поясъ зъ каламайки,
И чорный шовковый платокъ.

*     *
*

Якъ одяглись, то и зышлися,
Съ собою стали розмовлять;
Наѣлися и принялися,
Що бъ по вчорашнему гулять.
Дидонажъ тяжко сподобала
Енея, такъ що и незнала
Где дѣтися, и що робить;
Точила всякіи балясы,
И пидпускала розны лясы,
Енею бъ тилько угодить.

* Слова "Галанци й" заменено словами "штаны и" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 19

Дидона выгадала грище,
Еней ѣй тамъ бы пидмигнувъ,
И що бъ изъ нею бувъ поближче,
И лиха що бъ всіого эабувъ.
Собѣ очици завязала,
И у Панаса грати стала,
Енея бъ тилько уловить;
Еней же заразъ догадався,
И такъ и сякъ отъ ней хилявся,
Ѣи що бъ швидче утомить.

*     *
*

Тутъ всяку всячину играли,
Хто якъ и въ вищо захотѣвъ;
Тутъ инши журавля скакали,
А хто отъ дудочки потѣвъ.
У хрещика и въ горюдуба,
Не разъ доходило й до чуба,
Якъ загулялися въ джгута;
Въ хлюста, въ пашка, въ возка играли,
И дамки по столу совали;
Чортъ мавъ порожніого кута.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 20

Що день було у нихъ похмѣлье;
Пилась горѣлка, якъ вода;
Що день въ Дидоны якъ весѣлье,
Всѣ пьяны, хоть посунсь куда.
Енеевѣ такъ якъ боляццѣ,
Або осинній лихорадцѣ,
Годила Пани всякій день.
Були Троянци пьяны, сыты,
Кругомъ обуты и одѣты,
Хоть голы прибрили якъ пень.

*     *
*

Троянци лихо тамъ курили,
Дали приману всѣмъ жинкамъ;
По вечирчицамъ всѣ ходили,
Просвѣтку не було дѣвкамъ.
Да-й-самъ Еней, сподаръ, и Паню
Пидмовивъ паритись у баню;
Ужежъ було не безъ грѣха!
Бо страхъ вона іого любила,
Ажъ глуздъ увесь свій погубила,
Хотя була и не плоха.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 21

Отъ-шакъ Еней живъ у Дидоны,
Забувъ и въ Римъ що бъ мандровать,
Тутъ не боявся и Юноны,
Пустився все бенкетовать;
Прочумавъ, где зимуютъ раки —
И доброй натрусивъ кабаки......
Мутивъ якъ у селѣ Москаль!
Бо хрѣнъ іого не взявъ, моторный,
Ласкавый, гарный и проворный,
И острый якъ на бритвѣ сталь.

*     *
*

Еней зъ Дидоною возились,
Якъ зъ оселедцемъ сѣрый китъ;
Ганяли, бѣгали, казились,
Ажъ лився де-колы и питъ.
Дидонажъ мала разъ роботу,
Якъ зъ нимъ побѣгла на охоту,
Да гримъ загнавъ у темный ліохъ.
Лихій ихъ зна, що тамъ робили,
Було не видно спидъ могилы,
Въ ліохужѣ сидѣли тилько въ двохъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 22

Не такъ-то робится все хутко,
Якъ швидко окомъ измигнешъ;
Або якъ казку кажешъ прудко,
Перомъ въ паперѣ якъ писнешъ.
Еней въ Дидоны живъ не мало,
Що зъ головы въ іого пропало,
Куды іого Зевесъ пославъ.
Винъ годивъ зо два тамъ просидѣвъ,
А мабудь бы и бильшь пронидѣвъ,
Як бы іого врагъ не спиткавъ.

*     *
*

Колись Юпитеръ не нарокомъ
Изъ неба глянувъ и на насъ;
И кинувъ въ Карпагену окомъ,
Ажъ-тамъ Троянскій мартоплясъ.....
Розсердився и розкричався,
Ажъ свѣтъ увесь поколыхався;
Енея лаявъ на весь ротъ:
„Чи такъ-то, бѣсивъ сынъ, винъ слуха?
„Улѣзъ у патоку мовъ муха,
„Засѣвъ якъ у болотѣ чортъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 23

„Пійдить гонця минѣ кликните,
„До мене заразъ щобъ прійшовъ;
„Глядѣть же, цупко прикрутите,
„Щобъ у шинокъ винъ не зайшовъ!
„Бо хочу я кудысь послати.
„И іонъ — и іонъ же вража мати!
„Але Еней нашъ зледащѣвъ;
„А то Венеря все свашкуе,
„Енеечка свого муштруе,
„Щобъ винъ зъ ума Дидону звивъ.

*     *
*

Прибѣгъ Меркурій засапавшись,
Въ три ряды питъ зъ іого котивъ;
Ввесь реминцями обвязавшись,
На голову винъ брыль надѣвъ;
На грудяхъ зъ бляхою ладунка,
А зъ-зади съ сухарями сунка,
Въ рукахъ Нагайскій малахай.
Въ такимъ нарядѣ влѣзъ у хату,
Сказавъ: „Готовъ уже я, тату,
„Куды ты хочешъ, посылай.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 24

„Бѣжи лишъ швидко въ Карпагену,
Зевесъ гонцевѣ такъ сказавъ,
„И пару разлучи скажену,
„Еней Дидонубъ забувавъ.
„Нехай лишъ видтыль уплѣтае,
„И Рима строити чухрае —
„А то залѣгъ, мовъ въ грубѣ песъ.
„Колижъ винъ буде йще мѣшкати,
„То дамъ іому себе я знати.
„Отъ-такъ, сказавъ, скажи, Зевесъ.

*     *
*

Меркурій низко поклонився,
Передъ Зевесомъ брыль изнявъ?
Черезъ поригъ перевалився,
До стани митью тягу давъ.
Покинувши изъ рукъ нагайку,
Запрягъ винъ швидче чортопхайку;
Черкнувъ изъ неба, ажъ курыть.
Усе кобылокъ поганяе,
Що оглобельна ажъ брыкае;
Помчали ажъ возокъ скрыпить.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 25

Еней тогди купавсь у бразѣ,
И на полу укрившись лѣгъ;
Іому не снилось о приказѣ:
Якъ ось Меркурій въ хату вбѣгъ!
Смыкнувъ изъ полу мовъ пся-юху,
„А що ты робишъ? Пьешъ сивуху,
Зо всіого горла закричавъ.
„А ну лишъ швидче убирайся,
„Съ Дидоною не женихайся,
„Зевесъ походъ тобѣ сказавъ!

*     *
*

„Чи сежъ-таки ты дѣло робишъ,
„Що-й досѣ тута загулявсь?
„Да швидко и не такъ извомпишъ;
„Зевесъ не дурно похвалявсь,
„Тобѣ дать добру халазію,
„И выдавить съ тебе олію,
„Отъ-тилько йще тутъ побарись.
„Глядижъ сіогодня щобъ убрався,
„Щобъ ныщечкомъ видсиль укрався,
„Мене у друге не дождись.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 26

Еней пиджавъ хвистъ, мовъ собака;
Мовъ Каинъ затрусивсь увесь;
Изъ носа потекла кабака:
Уже винъ знавъ, якій Зевесъ.
Шатнувся митью самъ изъ хаты,
Своихъ Троянцивъ позбирати.
Зобравши, давъ такій приказъ:
„Якъ можно швидче укладайтесь,
„Зо всѣми клунками збирайтесь,
„До моря швендайте якъ разъ!

*     *
*

А самъ вернувшись у будынки,
Свое лахмитье позбиравъ;
Мизеріи наклавъ двѣ скриньки,
На човни заразъ одыславъ,
И дожидався тилько ночи,
Що якъ Дидона зомкне очи,
Що бъ не прощавшись драла дать.
Хоть винъ за нею и журився,
И свѣтомъ цѣлый день нудився;
Да, ба! вже треба покидать.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 27

Дидона заразъ отгадала,
Чого сумуе панъ Еней,
И все на усъ собѣ мотала,
Щобъ умудритися и ей;
Зъ-за-печи часто выглядала,
А притворилась що куняла,
И мовъ вона хотѣла спать.
Еней же думавъ що вже спала,
И тилько що хотѣвъ дать драла,
Ажъ ось Дидона за чубъ хвать.

*     *
*

„Постій прескурвый, вражій сыну!
„Зо мною перше росплатись;
„Я задушу якъ злу личину,
„Ось-ну лишъ тилько завертись!
„Отъ-такъ за хлѣбъ, за силь ты платишъ?
„Привыкъ увсѣмъ ты насмѣхатись,
„Роспустишъ славу по минѣ.
„Нагрѣла въ пазусѣ гадюку,
„Що послѣ причинила муку,
„Послала пуховикъ свинѣ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 28

„Згадай, якій пришовъ до мене,
„Що ни сорочки не було;
„И постоливъ чортъ мавъ у тебе,
„Въ кишенѣжъ пусто, ажъ гуло;
„Незнавъ ты, що такее гроши,
„Матня подралась и колоши,
„Рубецъ бувъ на рубцѣ въ штанахъ,
„И все порвалось и побилось,
„Ажъ тѣло скризь дирки свѣтилось,
„Свитина вся була въ латкахъ.

*     *
*

„Чи яжъ тебе не годовала?
„Хиба ты трясци захотѣвъ?
„Десь вража сила пидсмѣяла,
„Щобъ хирный тутъ ты не сидѣвъ.
Дидона гирько заридала,
Изъ серця ажъ волосья рвала,
И закраснѣлася мовъ ракъ.
Запѣнилась, посатанѣла,
Ниначе дурману изъѣла,
Залаяла Енея такъ:

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 29

„Поганый, мерзкій, гидкій, бридкій!
„Бурлакъ, розбійникъ, католикъ!
„Гульвиса, пакосный, престыдкій,
„Негидный, злодѣй, еретикъ!
„За кучму сю твою велику,
„Якъ дамъ тобѣ ляща у пыку,
„То тутъ тебе лызне и чортъ!
„И очи выдеру изъ лоба,
„Тобѣ діявольска худоба —
„Трясешся мовъ зимою хортъ.

*     *
*

„Мандруй до чорта изъ рогами,
„Нехай тобѣ приснится бѣсъ!
„Зъ твоими сучими сынами,
„Що бъ врагъ узявъ васъ всѣхъ гульвисъ.
„Що бъ ни горѣли, ни болѣли,
„На чыстоту щобъ поколѣли,
„Що бъ не оставсь ни чоловѣкъ;
„Що бъ доброи незнали доли,
„Були що бъ зъ вами злыи боли,
„Що бъ вы шаталися на вѣкъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 30

Еней видъ ней отступався,
Поки зайшовъ черезъ поригъ,
А далѣ ажъ не оглядався,
Зъ двора собака мовъ побѣгъ.
Прибѣгъ къ Троянцямъ, засапався,
Обмокъ въ поту, якъ бы купався,
Мовъ въ школу съ торгу курохватъ;
Потимъ у човенъ хутко сѣвши,
И ѣхати своимъ велѣвши,
Не оглядався самъ назадъ.

*     *
*

Дидона тяжко зажурилась,
Весь день ни ѣла, ни пила;
Все тосковала, все нудылась;
Кричала, плакала, ревла.
То бѣгала, якъ бы шалена,
Стояла довго тороплена,
Кусала ногти на рукахъ;
А далѣ сѣла на порозѣ,
Ажъ занудило ѣй небозѣ
И не встояла на ногахъ

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 31

Довгенько такъ посумовавши,
Пишла у хату на постѣль,
Подумавши тамъ погадавши,
Проворно скопила на пилъ.
Узявши зъ запѣчка кресало,
И клочья въ пазуху чи мало,
Тихенько выйшла на городъ.
Ночною се було добою
И самой тихою порою,
Якъ спавъ хрещеный весь народъ.

*     *
*

Стоявъ въ Дидони у загони
Съ кизяку складеный кирпичь;
Іого волы придбали-й-кони —
Зимою имъ топили пѣчь:
Въ костеръ бувъ сложений, сухенькій,
Якъ порохъ бувъ уже палкенькій,
Іого держала на пидкладъ.
Отъ-тутъ вона огонь кресала
И въ клочьи гарно розмахала
И розвела пожаръ чи малъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть I — 32

Кругомъ костеръ той запаливши,
Зо всей одежи роздяглась,
Въ огонь одежу положивши
Да и сама тутъ улеглась;
Вкругъ неи поломья палало,
Покійници не видно стало,
Пишовъ одъ ней дымъ и чадъ! —
Енея такъ вона любила,
Що ажъ сама себе спалила,
Послала душу къ чорту въ адъ.

Частина I   ♦   Частина II   ♦   Частина III   ♦   Словарь

 

ЭНЕИДА

на

МАЛОРОССІЙСКІЙ ЯЗЫКЪ

перелицїованная

И. Котляревскимъ.

..............................

Часть II.
..............................

С дозволения
Санктпетербургской Цензуры.

Иждивенїем М. Парпуры.

 

В САНКТПЕТЕРБУРГѢ,

1798 года.

 

 

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II

Пустая страница

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 1

ЕНЕИДА

на

Малороссійскій языкъ

перелицїованная

Еней попливши синимъ моремъ,
На Карпагену оглядавсь;
Боровсь съ своимъ сердега горемъ,
Слизьми небижчикъ обливавсь.
Хоть отъ Дидоны пливъ поспѣшно,
Да плакавъ гирько неутѣшно.
Почувшижъ що въ огнѣ спеклась,
Сказавъ: „нехай ѣй вѣчне царство,
„Минѣ же долголѣтне панство
„И що бъ друга вдова найшлась!

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 2

Якъ-ось и море стало грати,
Велики хвили поднялись,
И вѣтры зачали бурхати,
Ажъ човны на морѣ тряслись.
Водою чортъ-зна якъ крутило,
Що трохи всѣхъ не потопило,
Вертѣлись човны мовъ дурны.
Троянци зъ страху задрожали,
И що робити всѣ незнали,
Стояли мовчки всѣ смутны.

*     *
*

Одинъ зъ Троянской ватаги,
По ихъ винъ звався Палинуръ,
Сей бильше мавъ другихъ отваги,
Смѣленькій бувъ и балагуръ;
Що напередъ сей схаменувся
И до Нептуна окликнувся:
„А що ты робишъ панъ Нептунъ?
„Чи се и ты пустивсь въ ледащо,
„Що хочешъ насъ звести ни на що?
„Хиба пивкопы вже забувъ?

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 3

А далѣ писля сей мовы
Троянцямъ винъ всѣмъ такъ сказавъ:
„Бувайте, братця, вы здоровы!
„Отъ-це Нептунъ замудровавъ.
„Куда теперь мы, братця, пійдемъ?
„Въ Италію мы не доѣдемъ,
„Бо море дуже щось шпуе.
„Италія видсѣль не близко,
„А моремъ въ бурю ѣхать слизко,
„Човнивъ нихто не пидкуе.

*     *
*

„Отъ-тутъ земелька есть, хлопята,
„Видсѣль вона не-въ-далеку,
„Сицилія, земля богата,
„Вона минѣ щось по знаку.
„Дмухнимъ лишъ, братця, мы до неи,
„Збувати горести своеи,
„Тамъ добрый Царь живе Ацестъ.
„Мы тамъ, якъ дома, очуняемъ
„И якъ у себе загуляемъ,
„Всіого багацько въ іого есть.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 4

Троянци добре принялися
И стали веслами гребти,
Якъ стрѣлки човники неслися,
Мовъ зъ-заду пхали ихъ чорты.
Ихъ Сицилійци якъ узрѣли,
То съ города мовъ подурѣли,
До моря бѣгли всѣ стрѣчать.
Тутъ мижъ собою роспытались,
Здоровкались и обнимались —
Пишли до Короля гулять.

*     *
*

Ацестъ Енею, якъ бы брату,
Велику ласку показавъ
И заразъ попросивъ у хату,
Горѣлкою почастовавъ;
Наклали на закуску сала,
Лежала ковбаса чи мала
И хлѣба повне решето.
Троянцямъ же дали тетери
И видпустили на квартери,
Що бъ шли, куда потрапить хто.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 5

Тутъ заразъ пидняли банкеты,
Замурмутали якъ коты,
У кахляхъ пиднесли пашкеты,
И киселю имъ до ситы;
Гарячую мягку бухинку,
Зразову до рижкивъ печинку,
Гречаныхъ съ часныкомъ панпухъ.
Еней зъ дороги налыгався
И пѣнненькой такъ нахлыстався,
Трохи не вышовъ зъ іого духъ.

*     *
*

Еней хоть трохи бувъ пидпилый,
Да зъ розумомъ таки зобравсь;
Винъ сынъ бувъ богобоязливый,
По смерти батька не цуравсь.
Въ сей день іого отець опрягся,
Якъ чикилдыхи обожрався,
Анхизъ зъ горѣлочки умеръ.
Еней схотѣвъ обѣдъ справляти
И тутъ старцивъ нагодовати,
Що бъ Бигъ душѣ свій рай отперъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 6

Зобравъ Трояньску всю громаду,
И самъ пишовъ на двиръ до нихъ,
Просить у ихъ собѣ пораду,
Сказавъ имъ рѣчь въ словахъ такихъ:
„Панове, знаете, Трояне
„И всѣ хрещеные міряне,
„Що мій огаецъ бувавъ Анхизъ.
„Его сивуха запалила,
„И живота укоротила
„И винъ, якъ муха въ зиму, слызъ.

*     *
*

„Зробити поминки я хочу,
„Поставити обѣдъ старцямъ
„И завтражъ въ пору неробочу,
„Скажите, якъ здается вамъ? —
Сіого Троянци и бажали
И всѣ у голосъ закричали:
„Енею Боже помоги;
„И коли хочешъ, пане, знати
„И самы будемъ помогати:
„Бо мы тобѣ не вороги.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 7

И опромѣтью всѣ пустились
Горѣлку, мясо куповать,
Хлѣбъ, бублики, книши вродились,
Пійшли посуду добувать,
И колыво съ кутей зробили,
Ситы изъ меду наситили,
Зъѣднали разомъ и попа;
Хозяинивъ своихъ ззывали,
Старцивъ по улицямъ шукали,
Пійшла на дзвинъ дякамъ копа.

*     *
*

На другій день раненько встали,
Огонь на дворѣ розвели
И мяса въ казаны наклали,
Варили страву и пекли.
Пять казанивъ стояло юшки,
А въ чотырохъ були галушки,
Борщу трохи було не съ шѣсть;
Барановъ тьма була вареныхъ,
Курей, гисей, качокъ печеныхъ,
До сыта що бъ було всѣмъ ѣсть.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 8

Цебры сивухи тамъ стояли
И бражки повныи дѣжки;
Всю страву въ ваганы вливали
И роздавали всѣмъ ложки.
Якъ проспѣвали со святыми,
Еней обливсь слѣзьми гиркими
И принилися всѣ трепать;
Найлися и нахлистались,
Що де-яки ажъ повалялись,
Тогди вже годѣ поминать.

*     *
*

Еней и самъ со старшиною
Анхиза добре поминавъ;
Не зрѣвъ ничого предъ собою,
Аще зъ-за-столу не встававъ;
А далѣ трошки проходився,
Прочумався, протверезився,
Пишовъ къ народу, хоть поблѣдъ. —
Сѣ кишени вынявши пивкипки
Швирнувъ въ народъ дрибныхъ, якъ рѣпки,
Що бъ тямили іого обѣдъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 9

Въ Енея заболѣли ноги,
Не чувъ ни рукъ, ни головы;
Напали съ хмѣлю перелоги,
Опухли очи, якъ въ совы.
Увесь обдувся, якъ барило,
Було на свѣтѣ все не мило,
Мислѣте по землѣ писавъ.
Зъ нудьги охлявъ и изнемигся,
Въ одежѣ лигъ и не роздѣгся,
Пидъ лавкою до свѣта спавъ.

*     *
*

Прокинувшись увесь трусився,
За сердце ссало, мовъ глисты;
Перевертався и нудився,
Не здужавъ головы звести,
Поки не выпивъ пивквартивки,
Съ имберомъ пѣннои горѣлки,
И кухля сыровцю не втеръ.
Съ пидлавки вылѣзъ и струхнувся,
Закашлявъ, чхнувъ, и стрепенувся,
Давайте, крикнувъ, пить теперь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 10

Зобравшися всѣ паненята,
Изновъ кружати начали,
Пили, якъ брагу поросята,
Горѣлку такъ вони тягли;
Тягли тутъ пѣнненьку Троянци,
Не вомпили Сициліянци,
Черкали добре на захватъ.
Хто пивъ тутъ билшъ отъ всѣхъ горѣлки,
И хто пивъ разомъ пивкондійки,
То той Енеевѣ бувъ братъ.

*     *
*

Еней нашъ роздоброхотався,
Игрища вздумавъ завести,
И пьяный заразъ розкричався,
Що бъ перебійцивъ привести.
У виконъ школяри спѣвали,
Халяндры цыганки скакали,
Играли въ кобзы и слѣпци;
Тутъ розны чуты були крики,
Водили въ городѣ музыки;
Моторны, пьяны молодци.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 11

Въ присѣнкахъ всѣ паны сидѣли,
На дворѣжъ вкругъ стоявъ народъ,
У викна де-яки глядѣли,
А иншій бувъ на верхъ воротъ;
Ажъ-ось пришовъ и перебіецъ,
Убраный такъ, якъ Компаніецъ,
И звався молодецъ Даресъ;
На кулаки ставъ выкликати
И перебійцю вызывати,
Кричавъ опареный мовъ песъ.

*     *
*

„Гей, хто зо мною выйде битись,
„Покоштовати стусанивъ?
„Хто хоче пасокою вмытись?
„Кому не жаль своихъ зубивъ?
„А нуте, нуте йдите швидче,
„Сюды на кулаки лишь ближче?
„Я бебехивъ вамъ надсажу;
„На очи вставлю окуляры.
„Сюды поганци бакаляры!
„Я всякому лобъ розможжу.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 12

Даресъ довгенько дожидався,
Мовчали всѣ, нихто не шовъ;
Зъ нимъ битися усякъ боявся,
Всѣмъ бо собою страхъ задавъ:
„Такъ вы бачу всѣ легкодухи,
„Передо мною такъ, якъ мухи
„И пудофеты на голо.
Даресъ усѣмъ тутъ насмѣявся
Собою чванивсь, величався,
Ажъ слухать соромъ всѣмъ було.

*     *
*

Абсестъ Троянецъ бувъ сердитый,
Згадавъ Ентелла Козака,
Зробився мовъ не самовитый,
Чѣмъ дужъ видтиль давъ дропака.
Ентелла кинувся шукати,
Що бъ все, що бачивъ розказати,
И що бъ Дареса пидцьковать.
Ентеллъ бувъ тяжко смѣлый, дужій,
Мужикъ плечистый невклюжій,
Тогди винъ пьяный вклався спать.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 13

Знайшли Ентелла сѣромаху,
Що винъ пидъ тиномъ гарно спавъ,
И сю сердиту, пьяну птаху,
Будити стали що бъ уставъ.
Всѣ голосно надъ нимъ кричали,
Ногами всилу роскачали,
Очима винъ на нихъ лупнувъ:
„Чого вы? — що за вража мати
„Зобралась не давати спати;
Сказавши се, и зновъ заснувъ.

*     *
*

„Да встань, будь ласковъ, пане свату!
Абсестъ Ентелловѣ сказавъ:
„Пійдить лишь вы собѣ и къ кату,
Ентеллъ на ихъ такъ закричавъ;
А послѣ бачить, що не шутка,
Абсестъ сказавъ, яка почудка,
Проворно скочивши здригнувъ:
„Хто, якъ, Даресъ? ну, стійте наши,
„Пану Даресу зварю я каши,
„Горѣлки дайте лишь напьюсь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 14

Примчали зъ казанець сивухи,
Ентеллъ ѣи разкомъ дмухнувъ,
И одъ сіеи винъ мокрухи
Скривывсь, наморщивсь и зѣвнувъ,
Сказавъ: „теперь ходимо, братця,
„До хвастуна Дареса дратця!
„Іому я ребра полѣчу,
„Зомну всіого я на кабаку,
„На смерть зъувѣчу мовъ собаку,
„Я битися іого навчу.

*     *
*

Прійшовъ Ентеллъ передъ Дареса,
Сказавъ іому на смѣхъ: гай, гай!
„Ховайсь проклята неотеса,
„Зарани видсѣль утѣкай;
„Я роздавлю тебе якъ жабу,
„Зотру, зомну, морозъ якъ бабу,
„Що тутъ и зубы ты зожмешъ.
„Тебе діаволъ не познае,
„Съ костками чортъ тебе злыгае,
„Уже видъ мене не влызнешъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 15

На землю шапку положивши,
По локоть руки засукавъ,
И цупко кулаки стулывши,
Дареса битись вызывавъ.
Изъ серця скриготавъ зубами,
Объ землю тупотавъ ногами
И на Дареса налѣзавъ.
Даресъ не радъ своій лихотѣ,
Ентеллъ потягъ не по охотѣ
Дареса, що бъ іого винъ знавъ.

*     *
*

Въ се время въ рай боги збирались
Къ Зевесу въ гости на обѣдъ;
Пили тамъ, ѣли, забавлялись,
Забули нашихъ людскихъ бѣдъ.
Тамъ лигоминки розны ѣли,
Буханчики пшеничны бѣлы,
Кислици, ягоды, коржи
И всяки розны вытребенькы, —
Уже либонь були пьяненьки,
Понадувались мовъ іорши.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 16

Якъ-ось зъ нечевья вбѣгъ Меркурій
Засапавшися до богивъ;
Прискочивъ мовъ котыще мурый
До сырныхъ въ маслѣ пирогивъ!
„Ге, ге! отъ-тутъ-то загулялись,
„Що вже отъ свѣта отцурались;
„Діяволъ ма вамъ и стыда. —
„Въ Сициліи таке творитця,
„Що вже вамъ треба бъ подивитця,
„Тамъ крикъ, мовъ пидступа орда.

*     *
*

Боги почувши зашатались,
Изъ неба выткнули носы,
Дивитись на бойцивъ хватались,
Якъ жабы лѣтомъ изъ росы.
Ентеллъ тамъ сильно храбровався,
Ажъ до сорочки весь роздягся,
Совавъ Даресу въ нисъ кулакъ.
Даресъ извомпивъ сѣромаха,
Бо бувъ Ентеллъ не певна птаха,
Якъ черноморскій злый козакъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 17

Венерю за виски хватило
Якъ глянула, що тамъ Даресъ;
Ѣй дуже се було не мило,
Сказала: „батечку, Зевесъ!
„Дай моему Даресу силы,
„Іому хвоста що бъ не вкрутили,
„Що бъ винъ Ентелла поборовъ.
„Мене тогди весь свѣтъ забуде,
„Коли Даресъ живый не буде,
„Зроби, що бъ бувъ Даресъ здоровъ.

*     *
*

Тутъ бахусъ пьяный обизвався,
Венерю лаяти начавъ,
До неи съ кулакомъ совався,
И такъ изъ-пьяна ѣй сказавъ:
„Пійди лишь ты къ чортамъ плюгава,
„Невѣрна, пакосна, халява!
„Нехай изслызне твій Даресъ.
„Я за Ентелла самъ вступлюся,
„Якъ бильше ще понатягнуся,
„То не заступить и Зевесъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 18

„Чи знаешъ винъ якій парнище?
„На свѣтѣ трохи есть такихъ,
„Сивуху такъ, якъ брагу хлыще,
„Я въ паробкахъ кохаюсь сихъ.
„Да вже залье за шкуру сала,
„Ни неня въ бразѣ не скупала,
„Якъ винъ Даресовѣ задасть.
„Уже хоть якъ ты ни вертися,
„Съ своимъ Даресомъ попростися,
„Бо припада іому пропасть.

*     *
*

Зевесъ до рѣчи сей дочувся,
Языкъ насилу повернувъ,
Винъ отъ горілки весь обдувся,
И гримко такъ на ихъ гукнувъ:
„Мовчить, чого вы задрочились?
„Чи то и въ мене розходились?
„Я дамъ вамъ заразъ тришія!
„Нихто въ кулачки не мѣшайтесь,
„Конца отъ самыхъ дожидайтесь,
„Побачимъ, визметъ-то чія.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 19

Венеря облизня піймавши,
Слизки пустила изъ очей
И якъ собака хвистъ пиждавши,
Пишла къ порогу до дверей
И съ Марсомъ у куточку стала,
Зъ Зевеса добре глузовала;
А бахусъ пѣнненьку лыгавъ.
Изъ Ганимедова пуздерка
Утеръ трохи не зъ пиввѣдерка;
Напивсь — и тилько що кректавъ.

*     *
*

Якъ мижъ собой боги сварились
Въ раи, попившись въ небесахъ;
Тогди въ Сициліи творились,
Велики дуже чудеса.
Даресъ отъ страху оправлявся
И до Ентелла пидбирався,
Цибульки бъ дать іому пидъ нисъ.
Ентеллъ отъ ляпаса здригнувся,
Разивъ изъ-пять перевернувся,
Трохи не попустивъ и слизъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 20

Розсердивсь сей и розъярився,
Ажъ пѣну зъ рота попустивъ,
И саме въ мѣру пидмостився
Въ високъ Дареса затопивъ:
Зъ очей ажъ искры полетѣли
И очи ясны соловѣли,
Сердечный объ землю упавъ.
Чмелѣвъ довгенько дуже слухавъ
И землю носомъ рывъ и нюхавъ,
И дуже жалобно стогнавъ.

*     *
*

Тутъ всѣ Ентелла выхваляли,
Еней съ панами реготавсь,
Зъ Даресажъ дуже глузовали,
Що силою винъ величавсь;
Звелѣвъ Еней іого пидняти,
На вѣтръ щобъ поколыхати
Отъ ляпаса, и що бъ прочхавсь;
Ентелловѣжъ давъ на кабаку
Трохи не цѣлую гривняку
За те, що такъ винъ показавсь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 21

Еней же симъ не вдоволнившись,
Ище гуляти захотѣвъ,
И цупко пѣннои напившись,
Медведѣвъ привести звелѣвъ.
Литва на трубы засурмила,
Медведѣвъ заразъ зъупынила,
Заставила ихъ танцювать.
Сердечный звѣрь перекидався
Плыгавъ, вертѣвся и качався,
Забувъ и бджолы пиддырать.

*     *
*

Якъ панъ Еней такъ забавлявся,
То лиха вже собѣ не ждавъ,
Не думавъ и не сподѣвався,
Що бъ хто зъ богивъ ту кучму давъ.
Но те Юнона повернула
И митью таки коверзнула,
Що бъ заразъ учинить ярмисъ;
Набула безъ панчихъ патынки,
Пишла въ Ирисины будынки,
Бо хитра ся була якъ бѣсъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 22

Пришла, Ирисѣ пидморгнула
И въ хижу потягли у двухъ,
И на ухо щось ѣй шепнула,
Що бъ не пидслухавъ якій духъ;
И пальцемъ цупко прикрутила,
Що бъ заразъ все то изробила
И ѣй бы принесла лепортъ;
Ириса низко поклонилась
И въ лижникъ заразъ нарядилась,
Побѣгла зъ неба якъ бы хортъ.

*     *
*

Въ Сицилію якъ разъ пустилась,
Троянски човны де були;
И мижъ Троянокъ помѣстилась,
Которы човнивъ стерегли.
Въ кружку сердечны си сидѣли
И кисло на море глядѣли;
Бо ихъ не кликали гулять,
Де чоловѣки ихъ гуляли,
Медокъ, сивуху попивали
Безъ просыпу недѣль изъ-пять.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 23

Дѣвчата зъ лиха горіовали,
Нудило тяжко молодиць;
Лишъ слюнку зъ голоду ковтали,
Якъ хочетця кому кислиць.
Своихъ Троянцивъ проклинали,
Що черезъ ихъ такъ горіовали.
Дѣвки кричали на весь ротъ:
„Що бъ имъ хотѣлось такъ гуляти,
„Якъ хочется намъ дѣвовати,
„Колибъ замордовавъ ихъ чортъ.

*     *
*

Везли Троянци изъ собою
Старую бабу, якъ ягу;
Лукаву, вѣдьму, злу Берою
Искорчившуюся въ дугу.
Ириса нею изробилась,
И якъ Бероя нарядилась
И пидступила до дѣвокъ;
И що бъ къ нимъ лучше пидмоститься
И предъ Юноной заслужиться,
То пиднесла имъ пирожокъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 24

Сказала: „помогай Бигъ, дѣты!
„Чого сумуете вы такъ?
„Чи не остыло вамъ сидѣти?
„Отце гуляютъ наши якъ!
„Мовъ божевильныхъ насъ морочать,
„Сѣмъ лѣтъ якъ по морямъ волочать;
„Глузують якъ хотять изѣ васъ.
„Але зъ другими бахурують,
„Своижъ жинки нехай горюють,
„Коли водилось се у насъ?

*     *
*

„Послухайте лишъ молодыци,
„Я добрую вамъ раду дамъ;
„И вы дѣвчата бѣлолици,
„Зробимъ конецъ своимъ бѣдамъ,
„За горе заплатимъ мы горемъ —
„А доки намъ сидѣть надъ моремъ?
„Пріймимось, човны попалимъ.
„Тогди вже мусятъ тутъ остатця
„И не хотя до насъ прижатця;
„Ось-такъ на лѣдъ ихъ посадимъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 25

„Спасетъ-же Бигъ тебе бабусю!
„Троянки въ голосъ загули,
„Такой бы рады, пайматусю,
„Мы изгадати не могли.
И заразъ приступили къ флоту
И принялися за роботу,
Огонь кресати и нести
Скипки, трѣски, солому, клочья;
Була тутъ всяка зъ нихъ охоча,
Пожаръ що бъ швидче розвести.

*     *
*

Розжеврѣлось и загорѣлось,
Пишовъ дымокъ до самыхъ хмаръ;
Ажъ небо все зачервонѣлось,
Великій тяжко бувъ пожаръ.
Човны и байдаки палали,
Сосновы поромы трещали,
Горѣли діоготь и смола.
Поки Троянци оглядѣлись,
Що добре ихъ Троянки грѣлись,
То часть мала човнивъ була.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 26

Еней пожаръ такій узрѣвши
Злякався, побѣлѣвъ якъ снѣгъ,
И бѣгти всѣмъ туда звелівши,
Чѣмъ дужъ до човнивъ самъ побѣгъ.
На гвалтъ у дзвоны задзвонили,
По улицамъ въ клепала били,
Еней же на ввесь ротъ кричавъ:
„Хто въ Бога вѣруе, ратуйте!
„Рубай, туши, гаси, лій, куйте!
„Ахтожъ таку намъ кучму давъ?

*     *
*

Еней отъ страху съ плыгу збився,
Въ умѣ сердега помѣшавсь
И заразъ самъ не свій зробився,
Скакавъ, вертѣвся и качавсь;
И изъ сіого свого задіору
Пиднявши голову у гору,
Кричавъ опареный мовъ песъ.
Олипьскихъ шпетивъ на всю губу,
И неню лаявъ свою любу,
Добувсь и въ ротъ и въ нисъ Зевесъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 27

„Гей ты проклятый стариганю!
„На землю зъ неба ни зирнешъ,
„Не чуешъ я тебе якъ ганю,
„Зевесъ! — ни усомъ не моргнешъ.
„На очахъ бѣльма поробились,
„Колибъ до вѣку послѣпились,
„Що не поможешъ ты минѣ.
„Чы сежъ таки тобѣ не стыдно?
„Що пропаду отъ-лишъ не видно,
„Яжъ, кажуть люде, внукъ тобѣ.

*     *
*

„А ты съ сѣдою бородою,
„Пане добродѣю Нептунъ!
„Сидишъ мовъ демонъ пидъ водою
„Изморщившись, старый шкарбунъ!
„Колибъ струхнувъ хоть головою
„И сей пожаръ заливъ водою —
„Тризубець що бъ тобѣ зломивсь!
„Ты базаринку любишъ брати,
„А людямъ въ нужѣ помогати,
„Не дуже бачу, поспѣшивсь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 28

„И братикъ вашъ Плутонъ, поганець,
„Изъ Прозерпиною засѣвъ;
„Пекельный, аспидцькій коханець,
„Ище себе тамъ не нагрѣвъ?
„Завѣвъ братерство изъ бѣсами
„И въ свѣтѣ нашими бѣдами
„Не погорюе ни на часъ.
„Не посылкуетця ни мало,
„Щобъ такъ палати перестало
„И щобъ оцей пожаръ погасъ.

*     *
*

„И ненечка моя родненька
„У чорта десь теперь гуля;
„А може спить уже пьяненька,
„А бо съ хлопятами ганя.
„Теперъ ѣй, бачу, не до соли,
„Уже пидтыкавши десь полы,
„Гарцюе добре навѣсна.
„Коли сама съ кимъ не ночуе,
„То для когось уже свашкуе,
„Для сіого тяжко поспѣшна.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 29

„Да врагъ бери васъ, що хотѣте,
„Про мене, то собѣ робить;
„Мене на лѣдъ не посадите
„Пожаръ лишъ тилько погасить;
„Завередуйте по своему
„И будьте ласковы, моему
„Зробите лиховѣ конецъ.
„Пустить лишъ зъ неба веремію
„И покажите чудасію,
„А я вамъ пиднесу ралець.

*     *
*

Тутъ-тилько що перемолився
Еней и ротъ свій затуливъ;
Якъ-ось изъ неба дощъ полився,
Вѣ годину весь пожаръ заливъ.
Бурхнуло зъ неба мовъ изъ бочки,
Що промочило до сорочки;
То драла въ ростычь всѣ дали.
Троянци стали всѣ якъ хлюща;
Имъ лучилася не всыпуща;
Не ради и дощу були.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 30

Незнавъ же на яку ступити
Еней и тяжко горевавъ,
Чи тутъ остатись, чи поплыти?
Бо врагъ не всѣ човны забравъ;
И митью кинувсь до громады
Просить собѣ у ѣй порады,
Чого собою не збагне.
Тутъ довго тяжко раховали
И скилько ни не коверзали,
Да все було що не оне.

*     *
*

Одинъ зъ Троянскои громады
Насупившися все мовчавъ,
И дослухаючись порады,
Цѣпкомъ все въ землю колупавъ.
Се бувъ пройдысвѣтъ и не певный
И всѣмъ вѣдьмамъ бувъ родичь кревный —
Упырь и знахуръ ворожить.
Отъ трясцѣ гарно вмѣвъ шептати
И кровъ христьяньску замовляти
И добре знавъ гребли гатить.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 31

Бувавъ и въ Шліонскому зъ волами,
Не разъ ходивъ за силью въ Крымъ;
Тарани торговавъ возами,
Всѣ чумаки братались зъ нимъ.
Винъ такъ здавався и неникчемный,
Да бувъ розумный якъ письменный,
Слова такъ сыпавъ, якъ горохъ.
Уже объ чѣмъ пораховати,
Що росказать — іому вже дати;
Ни въ чѣмъ не бувъ страхополохъ.

*     *
*

Невтесомъ всѣ іого дразнили,
По нашомужъ то-бъ звавсь Охрѣмъ;
Минѣ такъ люде говорили —
Самомужъ незнакомъ бувъ винъ.
Побачивъ що Еней гнѣвився,
До іого заразъ пидмостився,
За бѣлу рученьку узявъ;
И вывивши іого у сѣни,
Самъ уклонивсь іому въ колѣни,
Таку Енею рѣчъ сказавъ:

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 32

„Чого ты сильно зажурився
„И такъ надувся якъ индикъ,
„Зо всѣмъ охлявъ и занудився,
„Мовъ по болотовѣ куликъ?
„Чѣмъ бильшь журитись, то все гирше,
„Заплутаешся въ лѣсѣ бильше,
„Покинь лишъ горе и заплюй.
„Пиди, вкладися гарно спати,
„А послѣ будешъ и гадати,
„Спочинь, да вже тогди миркуй.

*     *
*

Послухавши Еней Охрѣма,
Укрившись на полу лигъ спать;
Но лупавъ тилько все очима,
Не могъ ни крихты задрѣмать.
На всѣ боки перевертався,
До люльки разивъ три пріймався;
Знемигсяжъ мовъ и задрѣмавъ:
Якъ-ось Анхизъ іому приснився,
Изъ пекла батечко явився
И сыновѣ таке сказавъ:

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 33

„Прокинься, милое дитятко!
„Пробуркайся и проходись;
„Се твій прійшовѣ до тебе батько,
„То не сполохайсь, не жахнись.
„Мене боги къ тобѣ послали
„Итакъ сказати приказали:
„Що бъ вже ты билше не журивсь.
„Пошлютъ тобѣ щасливу долю,
„Що бъ учинивъ ты божу волю
„И швидче въ Римъ переселивсь.

*     *
*

„Збери всѣ човны що остались
„И гарно эаразъ ихъ оправь;
„Придержъ своихъ що бъ не впивались
„И сю Сицилію оставь.
„Плыви и не журись небоже!
„Уже тобѣ скризь буде гоже.
„Да ще послухай щось скажу:
„Що бъ въ пекло ты зайшовъ до мене,
„Бо дѣло есть минѣ до тебе,
„Я все тобѣ тамъ покажу.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 34

„И по Олипському закону,
„То пекла вже ты не минешъ;
„Бо треба кланятись Плутону,
„А то у Римъ не доплывешъ.
„Якусь тобѣ винь казань скаже,
„Дорогу добру въ Римъ покаже,
„Побачишъ якъ живу и я.
„А за дорогу не турбуйся.
„Упекло напростець промуйся,
„Пѣшкомъ — не треба и коня.

*     *
*

„Прощай же сизый голубочокъ!
„Бо вже стае на дворѣ свѣтъ;
„Прощай дитя! прощай сыночокъ!
И въ землю провалився дѣдъ.
Еней съ просонья якъ схопився,
Дрижавъ одъ страху и трусився,
Холодный лився зъ іого питъ;
И всѣхъ Троянцивъ поскликавши
И лагодитись приказавши,
Що бъ завтра поплысти якъ свѣтъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 35

Къ Ацесту заразъ самъ махнувши,
За хлѣбъ подяковавъ за силь;
И тамъ не довго щось побувши,
Вернувся до своихъ видтиль.
Ввесь день складались, да вбирались,
И свѣта тилько що дождались,
То посѣдали на човны.
Еней же ѣхавъ щось не смѣло,
Бо море дуже надоѣло,
Якъ чумакамъ дожчъ въ осени.

*     *
*

Венеря тилько що узрѣла,
Що вже Троянци на човнахъ,
Къ Нептуну на поклонъ побѣгла,
Що бъ не втопивъ ихъ у волнахъ.
Поѣхала въ своимъ ридванѣ,
Мовъ сотника якого пани,
Баскими конями якъ звѣръ.
И съ кинными проводниками,
Зъ трома на задѣ козаками,
А кони правивъ машталиръ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 36

На іому бѣла була свита
Изъ шаповальского сукна,
Тясомкою кругомъ обшита,
Сѣмъ кипъ стоялася вона.
На бакиръ шапочка стримѣла,
Далеко дуже червонѣла,
Въ рукахъ же довгій бувъ батигъ;
Имъ гримко ляскавъ винъ изъ лиха,
Скакали кони безъ отдыха;
Ридванъ мовъ вихоръ въ полѣ бѣгъ.

*     *
*

Пріѣхала, заторохтѣла,
Кобиляча якъ голова;
Къ Нептуну вѣ хату улетіла
Такъ, якъ изъ вирію сова;
И не сказавши ни пив-слова,
Нехай, каже, твоя здорова
Бува, Нептуне, голова!
Якъ навижена прискакала,
Нептуна въ губы цѣловала,
Говорячи таки слова:

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 37

„Коли Нетпунъ минѣ ты дядько,
„А я племинниця тобѣ,
„Да тыжъ минѣ крещеный батько,
„Спасиби зароби собѣ.
„Моему поможи Енею,
„Що бъ винъ зъ ватагою своею,
„Щасливо ѣздивъ по водѣ.
„Уже и такъ пополякали,
„На силу бабы отшептали,
„Попався въ зубы бувъ бѣдѣ.

*     *
*

Нептунъ моргнувши засміявся;
Венерю сѣсти попросивъ
И писля неи облизався,
Сивухи чарочку наливъ;
И такъ ѣи почастовавши,
Чого просила обѣщавши,
И заразъ зъ нею попрощавсь.
Повѣявъ вѣтръ зъ руки Енею,
Простивсь сердешненькій зъ землею,
Якъ стрълочка по морю мчавсь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть II — 38

Поромщикъ ихъ що наиглавнѣйшій,
Зъ Енеемъ ѣздивъ всякій разъ,
Іому слуга бувъ наивѣрнѣйшій,
По нашому винъ звавсь Тарасъ.
Сей сидя на кормѣ хитався,
По саме нельзя нахлистався
Горѣлочки, коли прощавсь.
Еней велѣвъ іого приняти,
Що бъ не пустивсь на дно ныряти,
И въ лучшемъ мѣстѣ бы проспавсь.

*     *
*

Но видно вже пану Тарасу
Написано такъ на роду,
Що бъ тилько до сіого винъ часу
Терпѣвъ на свѣтѣ семъ бѣду.
Бо росхитавшись бризнувъ въ воду,
Нырнувъ — и не спытавши броду,
На ввыринки пишла душа.
Еней хотѣвъ, що бъ окошилась
Бѣда и бильшъ не продолжилась,
Що бъ не пропали всѣ съ коша.

Частина I   ♦   Частина II   ♦   Частина III   ♦   Словарь

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 1

 

ЭНЕИДА

на

МАЛОРОССІЙСКІЙ ЯЗЫКЪ

перелицїованная

И. Котляревскимъ.

..............................

Часть III.
..............................

С дозволения
Санктпетербургской Цензуры.

Иждивенїем М. Парпуры.

 

В САНКТПЕТЕРБУРГѢ,

1798 года.

 

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 2

Пустая страница

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 3

ЕНЕИДА

на

Малороссійскій языкъ

перелицїованная

Еней, сподарь, посумовавши,
На силу трохи вгамовавсь;
Поплакавши и поридавши,
Сивушкою почастовавсь;
Но все таки іого мутило
И коло серденька крутило,
Небижчикъ часто щось вздыхавъ;
Винъ моря дуже такъ боявся,
Що й на богивъ не полагався,
И батькови не довѣрявъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 4

А вѣтры зъ заду все трубили
Въ потылицю іого човнамъ,
Що мчалися зо всеи силы
По чорнымъ пѣнявым водамъ;
Гребци и весла положили,
Да сидя люлечки курили
И курникали пѣсеньки
Козацьки, гарны Запорозьки,
А яки знали то й Московски —
Выгадовали брѣденьки.

*     *
*

Про Сагайдачного спѣвали,
Либонь спѣвали и про Сѣчь;
Якъ въ Пикинеры набирали,
Якъ мандровавъ козакъ всю ничь;
Полтавську славили Шведчину,
И неня якъ свою дитину
Зъ двора проводила въ походъ;
Якъ пидъ Бендери пидступали,
Якъ безъ галушокъ помирали,
Колись якъ бувъ голодный годъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 5

Не такъ-то дѣется все хутко,
Якъ швидко скочишь у човнокъ;
Еней нашъ плывъ хоть дуже прудко,
Да вжежъ винъ плававъ не деніокъ;
Довгенько по морю щось шляли,
А сами о свѣтѣ незнали;
Незнавъ Троянець ни одинъ,
Куда, про що и якъ швиндують,
Куда се такъ вони мандрують,
Куды ихъ мчить Анхизивъ сынъ.

*     *
*

Отъ-такъ поплававши чи мало
И поблудивши по морямъ,
Якъ-ось и землю видко стало,
Побачили конець бѣдамъ;
До берега якъ разъ пристали,
Съ човнивъ на землю позбѣгали
И стали тута отдыхать;
Ся, Нумелей, земелька звалась,
Вона Троянцямъ сподобалась,
Далось и ѣй Троянцивъ знать.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 6

Розгардіяшъ наставъ Троянцямъ,
Изновь забули горіовать:
И всюды счастья есть поганцямъ,
А добры мусять погибать.
И тутъ вони не шановались,
А заразъ всѣ и потаскались,
Чого хотѣлося шукать:
Якому меду да горѣлки,
Якому молодици, дѣвки
Зѣ зубивъ оскому що бъ зогнать.

*     *
*

Бурлаки си були моторны,
Тутъ познакомились заразъ,
Съ діявола швидки, проворны,
Пидпустятъ москаля якъ разъ;
Зо всѣми митью побратались,
Посватались и покумались,
Мовъ зъ роду тутечка жили;
Хто мавъ къ чому яку хибету,
Такого той шукавъ бенкету,
Всѣ вереміи пидняли.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 7

Де досвітки, де вечирници,
Або весѣлья де було,
Дѣвчата де и молодици,
Кому родины надало;
То тутъ Троянци и вродились,
И лишь гляди, то й заходились
Коло жинокъ тамъ ворожить;
И чоловѣкивъ пидпоивши,
Жинокъ, куды хто взявъ, повивши
Давай по чарцѣ зъ ними пить.

*     *
*

Якижъ були до картъ охочи,
То не сидѣли даромъ тутъ,
Играли часто до пивночи
Въ носка, въ пари, у лавы, въ джгутъ,
У панхвиля, въ визка и въ кепа;
Комужъ изъ нихъ була дотепа,
То въ гроши грали въ сѣмъ листивъ;
Тутъ всѣ по волѣ забавлялись,
Пили, играли, женихались,
Ни хто безъ дѣла не сидѣвъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 8

Еней одинъ не веселився,
Іому не мило все було,
Іому Плутонъ, да батько снився
И пекло съ головы не шло;
Оставивши своихъ гуляти,
Пишовъ самъ по полю шукати,
Хто бы дорогу показавъ,
Куды у пекло шляхъ надыбать,
Щобъ розглядѣти и розвѣдать —
Бо вѣ пекло стежки винъ незнавѣ.

*     *
*

Ишовъ, ишовъ, що ажъ изъ чуба
Въ три ряды капавъ питъ на нисъ,
Якъ-ось забачивъ изъ за-дуба,
Густый пройшовши уже лѣсъ;
На нижцѣ курячій стояла,
Тамъ хатка дуже обветшала
И вся вертѣлася кругомъ;
Винъ до тои прійшовши хаты,
Господаря ставъ выкликати
И прищулився пидъ викномъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 9

Еней стоявъ и дожидався,
Що бъ вышовъ зъ хаты хто нибудь,
У двери стукавъ, добувався,
Хотѣвъ бувъ хатку зъ нижки спхнуть:
Якъ вышла бабище старая,
Крива, горбатая, сухая,
Заплѣснѣвивша, вся въ шрамахъ;
Сыва, ряба, безъ-зуба, коса,
Розхристана, простоволоса
И якъ въ намысти вся въ жовнахъ.

*     *
*

Еней таку побачивъ цяцю,
Незнавъ изъ ляку де стоявъ
И думавъ, що свою всю працю
На вѣки тута потерявъ;
Якъ-ось до іого пидступила
Яга ся, и заговорила
Роззявивши свій страшный ротъ:
„Гай, гай же, слыхомъ послыхати
„Анхизенка въ вичи видати,
„Якій жъ тебе принѣсъ къ намъ чортъ?

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 10

„Давно тебе я дожидаю,
„И думала що вже пропавъ;
„Я все дивлюсь, да выглядаю,
„Ажъ-ось коли ты причвалавъ;
„Минѣ уже сказали зъ неба,
„Чого тобѣ пыльненько треба,
„Отецъ твій бувъ у мене тутъ. —
Еней сіому подивовався
И бабы сучои спытався,
Якъ, нененько, тебе зовуть!

*     *
*

„Я, Паночку, зовусь Сивилла,
„Ясного Хвеба попадья;
„При іого храмѣ посывѣла,
„Давно живу на свѣтѣ я;
„У Шведчину я дѣвовала,
„А Татарва якъ набѣгала,
„То вже я за мужемъ була;
„И першу саранчу зазнаю;
„Колижъ бувъ трусъ, якъ изгадаю,
„То вся здригнусь якъ бы мала.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 11

„На свѣтѣ всячину я знаю,
„Хоть ни куды и не хожу,
„А людямъ въ нуждѣ помогаю,
„Я имъ на звъздахъ ворожу;
„Кому — чи трясьцю одогнати,
„Отъ заушинъ чи пошептати,
„Або и волосъ изогнать;
„Шепчу и кори прогоняю
„И перелоги выливаю;
„Гадюкъ умѣю замовлять.

*     *
*

„Теперь ходимо у каплицю,
„Тамъ Хвебовѣ ты поклонись
„И обѣщай іому телицю,
„А послѣ гарно помолись;
„Не пожалѣй лишь золотого
„Для Хвеба свѣтлого, святого,
„Да и минѣ, тожъ, перекинь;
„То мы таки тобѣ щось скажемъ,
„А може въ пекло й трактъ покажемъ,
„Иди, утрись, и бильшъ не слинь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 12

Пришли въ каплицю передъ Хвеба,
Еней поклоны бити ставъ,
Що бъ изъ блакитнаго винъ неба
Іому всю ласку показавъ.
Сивиллу тутъ замордовало
И очи на лобъ позгоняло,
И дыбомъ волосъ ставъ сѣдый;
Клубкомъ изъ рота пѣна билась,
Самажъ вся корчилась, кривилась,
Мовъ духъ вселився въ неи злый.

*     *
*

Тряслась, кректала, подымалась,
Якъ сопуха чернѣла вся;
На землю впала, и валялась
Якъ у берлозѣ порося;
И що Еней молився бильше,
То все Сивиллѣ було гирьше;
А послѣ якъ перемоливсь,
Зъ Сивиллы только питъ котився;
Еней на неи все дивився,
Дрожавъ отъ страху и трусивсь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 13

Сивилла трохи очуняла,
Обтерла пѣну на губахъ,
И до Енея проворчала
Приказъ отъ Хвеба въ сихъ словахъ:
„Така богивъ Олипськихъ рада,
„Що ты и вся твоя громада
„Не будете по смерть въ Риму;
„Но що! тебе всѣ будуть знати,
„Имя твое тамъ величати —
„Но ты не радуйся сіому,

*     *
*

„Ище ты выпьешъ добру повну,
„По всѣхъ усюдахъ будешъ ты,
„И долю гирьку невгомонну
„Готовъ свою не разъ клясти.
„Юнона ще не вдоволилась;
„Ѣи що бъ злоба окотилась
„Хотябъ на правнукахъ твоихъ:
„Но послѣ будешъ жить по пански
„И люде всѣ твои Троянски
„Забудуть всѣхъ сихъ бѣдъ своихъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 14

Еней похнюпивсь, дослухався
Сивилла що іому верзла;
Стоявъ, за голову узявся,
Не по іому ся рѣчь була:
„Трохи ты мене не морочишъ,
„Не росчовпу, що ты пророчишъ,
Еней Сивиллѣ говоривъ;
„Діяволъ знае, хто зъ васъ бреше,
„Трохи бъ минѣ було не легше,
„Якъ бы я Хвеба не просивъ.

*     *
*

„Та-вже, що буде, то и буде,
„А буде те, що богъ намъ дасть;
„Не духи мы, такіежъ люде,
„Колись намъ треба всѣмъ пропасть.
„До мене будь лишъ ты ласкава,
„Послушненька и не лукава,
„Мене до батька проведи;
„Я проходився бъ ради скуки,
„Побачити пекельны муки,
„А ну, на звѣзды погляди.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 15

„Не першій я, да й непослѣдній
„Иду у пекло на поклонъ;
„Орхвей хоть бувъ не дуже гидный,
„Д-ащожъ іому зробивъ Плутонъ;
„А Геркулесъ якъ увалився,
„То-такъ у пеклѣ росходився,
„Що всѣхъ чортивъ порозгонявъ!
„А ну, черкнимъ — и для охоты
„Тобѣ я дамъ якоись лихоты —
„Та-нужъ, кажи, щобъ вже я знавъ.

*     *
*

„Огнемъ, якъ бачу, ты играешъ,
Іому яга дала отвѣтъ:
„Ты пекла, видно, ще незнаешъ,
„Не милъ тобѣ уже сей свѣтъ;
„Не люблять въ пеклѣ жартовати,
„Отъ-тамъ тобѣ дадуться знати,
„Отъ-тилько нисъ туды посунь;
„Тобѣ тамъ буде не до шмыги,
„Якъ пиднесуть изъ оцьтомъ хвиги,
„То заразъ вхопыть тебе лунь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 16

„Колижъ сю маешъ ты охоту,
„У батька въ пеклѣ побувать,
„Минѣ дай заразъ за роботу,
„То я пріймуся мудровать:
„Якъ намъ у пекло довалитись
„И тамъ на мертвыхъ подивитись; —
„Ты знаешъ, дурень не бере —
„А хто хоть трохи въ насъ тямущій,
„Умѣе жить по правдѣ сущій,
„То той хоть зъ батька — то здере.

*     *
*

„Покиль же що, то ты послухай
„Того, що я тобѣ скажу;
„И головы собѣ не чухай,
„Я въ пекло стежку покажу:
„Въ лѣсу великому, густому,
„Въ непроходимому, пустому
„Якеесь дерево росте;
„На немъ кислици не простыи
„Ростуть, якъ жаръ все золотыи,
„А деревце те не товсте.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 17

Изъ дерева сіого зломити
Ты мусишъ гильку хочь одну;
Безъ неи бо и пидступити
Тобѣ не льзя предъ сатану;
Безъ гильки и на задъ не будишъ,
И съ тѣломъ душу ты загубишъ,
Плутонъ тебе закабалить.
Иди жъ, да тилько приглядайся,
На всѣ чотыри озирайся,
Де деревце те заблищить.

*     *
*

Зломивши жъ заразъ убирайся,
Якъ мога швидче утѣкай,
Не становись, не оглядайся
И уши чѣмъ позатыкай;
Хоть будуть голосы кричати,
Щобъ ты оглянувся прохати,
Не озирайся, да бѣжи.
Воны що бъ тилько погубити,
То будуть все тебе манити;
Отъ-тутъ себе ты покажи.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 18

Яга, тутъ чортъ зна, де дѣвалась,
Еней остався тилько самъ;
Іому все яблоня здавалась,
Покою не було очамъ;
Шукать ѣи Еней попхався,
Втомивсь, засапавсь, спотыкався,
Покиль прійшовѣ пидъ темный лѣсъ;
Коловсь сердечный объ тернину,
Пошарпався ввесь объ шипшину,
А де коли и рачки лѣзъ.

*     *
*

Сей лѣсъ густый бувъ несказанно
И сумно все въ іому було;
Щось выло тамъ безперестанно
И страшнымъ голосомъ ревло;
Еней молитву прочитавши
И шапку дуже пидвизавши,
У лѣсъ въ середину пишовъ;
Ишовъ и утомивсь чи мало,
Тогди вже на дворѣ смеркало
А яблуни ще не знайшовъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 19

Уже винъ начинавъ боятись,
На всѣ чотыри озиравсь,
Трусивсь, да ни куды дѣватись,
Далеко тяжко въ лѣсъ забравсь;
А гирьше йще іого злякало
Якъ-щось у очахъ засіяло,
Отъ-тутъ сердега опустивсь;
А послѣ дуже удивився,
Якъ пидъ кислиціой опинияся —
За гильку заразъ ухвативсь.

*     *
*

И не подумавши ни мало
Напьявсь, за гиленьку смикнувъ,
Ажъ дерево те затрещало
Винъ заразъ гильку одчахнувъ.
И давъ чѣмъ - дужъ изъ лѣсу драла,
Що ажъ земля пидъ нимъ дрожала,
Бѣгъ такъ, що самъ себе не чувъ;
Бѣгъ швидко, не оставлявся,
Увесь объ колючки подрався,
Якъ чортъ у репьяхахъ ввесъ бувъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 20

Прибѣгъ къ Троянцямъ, засапався
И отдыхати простягнувсь;
Якъ хлюща потомъ облывався,
Трохи, трохи не захлебнувсь.
Звелѣвъ зъ хлѣва воливъ пригнати,
Цапивъ зъ вивцами готовати,
Плутону въ жертву принести,
И всѣмъ богамъ, що пекломъ правлять,
И грѣшныхъ тормомать, да давлять;
Щобъ гнѣву имъ не навести.

*     *
*

Якъ-тилько та сумрачна, темна
Изъ неба злѣзла, чорна ночь;
Година жъ стала дуже певна,
Якъ повтѣкали звѣздки прочь;
Троянци всѣ заворушились,
Совалися и камешились
На жертву пригонять быкивъ;
Дяки съ попами позбирались,
Зо всѣмъ служити всѣ прибрались,
Огонь роскладенный горѣвъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 21

Пипъ заразъ взявъ вола за роги,
У лобъ обухомъ зацѣдивъ,
И сунувъ голову мижь ноги,
Ему нижъ въ пузо засадивъ;
И вынявъ тельбухи съ кишками,
Росклавъ гарненько ихъ рядами,
И тилько кендюхъ розглядавъ;
Енею послѣ божу волю
И всѣмъ Троянцямъ добру долю,
Мовъ по звѣздамъ все вѣщовавъ.

*     *
*

Якъ-тутъ зъ скотиною возились
И харамархали дяки,
Якъ вивци и цапы дрочились,
Въ ръзницяхъ мовъ ревли быки;
Сивилла тутъ гдѣ ни взялася,
Запѣнылась и вся тряслася
И голосъ заразъ пидняла:
„Къ чортамъ вы швидче всѣ изгиньте,
„Мене зъ Енеемъ тутъ покиньте,
„Не ждить, щобъ три-шія дала.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 22

А ты, мовляла и къ Енею,
Моторный смѣлый молодець,
Прощайся зѣ юртою своею,
Ходимъ у пекло — тамъ отець
Насъ твій давно вже дожидае,
И може безъ тебе скучае —
А ну, пора чипчиковать.
Возьми въ дорогу хлъба, соли,
Щобъ не дойти до гирькой доли,
Изъ голоду не помирать.

*     *
*

Не йди въ дорогу безъ запасу,
Бо на що-серце хвистъ пидгнешь;
И де, де иншого ты часу
И крихты хлѣба не найдешъ;
Я въ пекло стежку протоптала,
Не разъ не два я тамъ бувала,
Я знаю тамошній народъ;
Дорожки всѣ, всѣ уголочки,
Всѣ закоморки, всѣ куточки
Уже не первый знаю годъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 23

Еней въ сю путь, якъ разъ зобрався,
Шкаповы чоботы набувъ,
Пидтыкався, пидперезався
И поясъ цупко пидтягнувъ;
А въ руки добру взявъ дручину,
Оборонять сѣду личину,
Якъ лучится де отъ собакъ.
А послѣ за руки взялися,
Прямцемъ до пекла поплелися,
Пишли у гости до чортякъ.

*     *
*

Теперь же думаю, гадаю,
Трохи не годи вже писать,
Изъ-роду пекла я не знаю,
Не вмѣю жъ, далиби, брехать;
Хиба читатели пождите*,
Вгамуйтесь трохи, не гоните,
Пиду я до людей старыхъ;
Щобъ ихъ объ пеклѣ роспытати
И попрошу ихъ росказати,
Що чули отъ дѣдивъ своихъ.

* Слово "подождите" заменено словом "пождите" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 24

Виргилій же нехай царствуе,
Розумненькій бувъ чоловѣкъ,
Нехай не вадить, якъ не чуе,
Бо въ давній дуже живъ винъ вѣкъ.
Не такъ теперь и въ пеклѣ стало,
Якъ въ старину колись бувало,
И якъ покійникъ написавъ;
Я може що ни-будь прибавлю,
Перемъню и що оставлю,
Пысну — якъ отъ старыхъ чувавъ.

*     *
*

Еней зъ Сивиллою хватались
До пекла швидче щобъ прійти,
И дуже пильно приглядались,
Туда що бъ двери якъ найти;
Якъ-ось — передъ якуюсь гору
Пришли, и въ ней глубоку нору
Знайшли и вскочили туды.
Пишли пидъ землю темнотою,
Еней все щупався рукою,
Що бъ не ввалитися куды.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 25

Ся улиця вела у пекло,
Була вонюча и грязна;
У ней и въ день було мовъ смеркло,
Отъ дыму вся була чадна;
Жила зъ сестрою тутъ дрѣмота,
Сестра же звалася зѣвота,
Поклонъ си перве отдали
Тѣпахѣ нашему Енею
Зъ іого старою попадею —
И послѣ далѣ повели.

*     *
*

А по тимъ смерть до артикулу
Имъ отдала косою честь,
На передъ стоя калавуру;
Яки у ѣи мосци есть:
Чума, война, харцизство, холодъ,
Короста, трясця, парши, голодъ;
За неюжъ тутъ стояли въ рядъ
Коръ, виспа, шолуди, бешиха,
И всѣ мірянски, знаешъ, лиха,
Що насъ безъ милости морятъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 26

Ище жъ не все тутъ окошилось,
Ище брѣла ватага лихъ:
За смертію у слѣдъ валилось
Жинокъ, свекрухъ и мачухъ злыхъ.
Вотчимы шли, тести скупяги,
Були и наши побродяги,
Сердиты шурины, браты,
Зовыци, брашовы, ятровки —
Що все грызутся безъ умовки —
И всяки тутъ були каты.

*     *
*

Якіись злы-дни ще стояли,
Жовали все въ зубахъ папиръ,
Въ рукахъ каламари держали
За уши жъ настромляли пѣръ:
Се все десяцки, то соцкіе,
Начальники, пьявки людскіе
И всѣ прокляты писари;
Исправники все ваканціовы,
Судьи и стряпчи безтолковы,
Повѣренны, секретари.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 27

За сими йшли святы понуры,
Що не дивились и на свѣтъ,
Смиренненькой були натуры,
Складали руки на живитъ;
Умыльно богу все молились,
На тиждень по три дни постились
И въ слухъ не лаяли людей;
Но тихо миръ пересуждали
И въ день николи не гуляли —
Въ ночи жъ було не безъ гостей.

*     *
*

На супротивъ сихъ окаянныхъ,
Була ватага волоцюгъ,
Мандріохъ, фиглярокъ притаманныхъ
И бахуривъ на цѣлый плугъ;
Зъ обстриженными головами,
Зъ пидрѣзанными пеленами,
Воны стояли на голо.
И Панночокъ филтификетныхъ,
Ласкавыхъ, гарнихъ, и дошпетныхъ,
Багацько вельми щось було.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 28

И молодици молоденьки,
Що вышли за мужъ за старыхъ,
Що всякій часъ були раденьки
Принадить хлопцивъ молодыхъ;
И тѣ тутъ дядины стояли,
Що неплодущимъ помогали,
Для нихъ семейку розплодить;
Маленьки дѣты тамъ кричали,
Своихъ пань-матокъ проклинали,
Що не дали на свѣтѣ жить.

*     *
*

Еней, хоть сильно тутъ дивився
Такой великой новынѣ,
Та-вже отъ страху такъ трусився,
Охлявъ мовъ сидя на конѣ.
Побачивши жъ ище изъ-далѣ,
Яки тамъ дива плазовали,
Кругомъ куда ни поглядишъ —
Злякавсь, къ Сивиллѣ прихилився,
Хватавсь за плахту и тулився,
Мовъ отъ коша въ засѣцѣ мышъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 29

Вертѣлися тутъ великаны,
Русалки, вѣдьмы, упыри,
Арапы чорны и поганы,
Зъ рогами мовъ були тури;
Верблюды зъ страшными горбами,
И гадъ изъ острыми жалами
Шипѣли, корчились, повзли
Огненныя зъ крылами зміи
Съ пивъ-локтя, бѣгали кощіи,
На курячихъ ногахъ козлы.

*     *
*

Ненаськи же були: Горгоны,
Кентаври, Грифы, Бріярей,
Химеры, карлы, Гарпагоны
И жовтыхъ Бугскихъ тьма ужей;
Еней хотѣвъ тутъ показатись,
Що будто винъ не зна боятись,
Трощить було задумавъ чудъ; —
Но за руки іого схопила
Сивилла и отговорила,
Що бъ не заходивъ дурно въ трудъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 30

И въ дальнѣйшій путь патаскала,
Не скалився бы да ишовъ;
И такъ швиденько мандровала,
Еней не чувъ ажъ пидошовъ,
Хватаючися за ягою;
Якъ-ось узрѣли предъ собою
Чрезъ рѣчку въ пекло перевозъ:
Ся рѣчка Стиксомъ называлась,
Сюды ватага душъ збиралась,
Щобъ хто на той бикъ перевѣзъ.

*     *
*

И перевозчикъ тутъ явився,
Якъ циганъ смуглой твари бувъ,
Отъ сонця ввесь винъ попалився
И губы якъ пузырь надувъ;
Очища въ лобъ позападали,
Сметаною позаплывали,
А голова вся въ ковтунахъ;
Изъ рота слина все котилась,
Якъ клочье борода скомшилась,
Всѣмъ задававъ собою страхъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 31

Сорочка звязана узлами
Держалась въ силу на плечахъ,
Попричепляна мотузками,
Якъ решето була въ диркахъ;
Замазана була на палець,
Запалена ажъ капавъ смалець,
Обутый въ драны постолы;
Изъ диръ онучи волочились,
Зо всѣмъ, хоть выжми, помочились,
Пошарпаны штаны були:

*     *
*

За поясъ лыко отвѣчало,
Высѣвъ на іому гаманець;
Тютюнъ и люлька и кресало
Лежали губка, кременець.
Харономѣ перевизчикъ звався,
Собою дуже величався,
Бо й не на шутку бувъ божокъ.
Съ крючкомъ весельцемъ погрибався,
По Стиксови якъ стрѣлка мчався,
Бувъ човенъ легкій якъ пушокъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 32

На ярмальцѣ якъ слобожане,
А бо на красному торгу
До рыбы товплятся міряне,
Було на сіому такъ лугу;
Душа товкала душу въ боки
И щекотали мовъ сороки;
Той пхавсь, той сунувсь, иншій лизъ;
Всѣ мялися, перебирались,
Кричали, спорили и рвались
И всякъ хотѣвъ, іого шобъ визъ.

*     *
*

Якъ гуща въ сировцѣ играе,
Шипятъ якъ киснуть бураки,
Якъ противъ сонця рій гуляе;
Гули си такъ небораки.
Харона плачучи прохали,
До іого руки простягали,
Щобъ взявъ зъ собою на каюкъ;
Но сей того плачу байдуже,
На прозьбы винъ глядѣвъ не дуже —
Злый зъ сына бувъ старый дундукъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 33

И знай що все весломъ махае
И въ морду тыче хочъ кому,
Отъ каюка всѣхъ одгоняе,
А по выбору своему
Въ човнокъ по трошечку сажае,
И заразъ човенъ одпихае,
На другій перевозить бикъ;
Кого не возьме, якъ затнется,
Тому сидѣти доведется,
Не бойсь и цѣлый може вѣкъ.

*     *
*

Еней въ кагалъ сей якъ убрався,
Що бъ зближитися къ порому;
То съ Палинуромъ повстрѣчався,
Що штурманомъ бувъ при іому.
Тутъ Палинуръ предъ нимъ заплакавъ,
Про долю злу свою балакавъ,
Що черезъ рѣчку не везуть:
Но баба заразъ розлучила,
Енея къ батьку потащила,
Що бъ довго не базикавъ тутъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 34

Попхались къ берегу поближче
Пришли пидъ самый перевѣзъ,
Де засмальціованый дѣдыще
Вередовавъ якъ въ греблѣ бѣсъ;
Кричавъ мовъ будто навиженый,
И кобенивъ народъ хрещеный,
Якъ водиться въ шинкахъ у насъ;
Досталось родичамъ сердечнымъ,
Не дуже лаявъ словомъ гречнымъ,
Нехай вже зносять въ добрый часъ.

*     *
*

Харонъ такихъ гостей узрѣвши,
На ихъ изъ-коса подививсь,
Якъ быкъ скаженый заревѣвши,
Запѣнивсь дуже и озливсь:
„Видкиль такіи се мандріохи,
„И такъ уже васъ тутъ не трохи,
„Якого чорта вы прійшли;
„Хиба що бъ хаты холодити,
„Васъ треба такъ одпроводити,
„Щобъ вы и мѣсця не найшли.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 35

„Геть, прочь, вбирайтесь видциль къ чорту,
„Я вамъ потыличника дамъ;
„Побью всю пыку, зубы, морду,
„Ажъ не позна васъ дѣдько самъ;
„И іонъ вже якъ захрабровали,
„Що и живы примандровали,
„Бачь гирявы чого хотять;
„Не дуже я на васъ покваплюсь,
„Тутъ зъ мертвыми ось не управлюсь,
„Такъ и надъ шіею стоять.

*     *
*

Сивилла бачить що не шутка,
Бо дуже сердився Харонъ;
И що бъ не здѣлалась попудка,
Дала старыганю поклонъ;
„Да ну, на насъ лишъ придивися,
Сказала: „дуже не гнѣвися,
„Не самы мы прійшли сюды;
„Хибажъ мене ты не пизнаешъ,
„Що такъ кричишъ на насъ, гукаешъ —
„Оце не виданы бѣды!

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 36

„Ось глянься, що оце такее!
„Утихомирься, не бурчи;
„Ось деревце, бачь, золотее,
„Теперь же, коли хочь, мовчи.
По тимъ все дрибно росказала,
Кого у пекло провожала,
До кого, якъ, про що, за чимъ.
Харонъ же заразъ схаменувся,
Разивъ съ чотыри погребнувся
И съ каючкомъ причаливъ къ нимъ.

*     *
*

Еней зъ Сивиллою своею
Швиденько въ човничокъ войшли;
Кальною рѣчкою сіею
На той бикъ въ пекло поплыли;
Вода въ росколины лилася,
Що ажъ Сивилла пиднялася,
Еней боявсь що бъ не втонуть;
Но панъ Харонъ нашъ потрудився,
На той бикъ такъ перехопився,
Що не льзя й окомъ измыгнуть.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 37

Приставши высадивъ на землю,
Увзявъ копѣйку за труды,
За праціовитую* винъ греблю,
Ище сказавъ иши куды.
Пройшовши видциль гонивъ зъ двое,
Побравшись за руки обое,
Побачили що-ось лежавъ
У бурьянѣ бровко мургурый,
Три головы мавъ сей песъ мурый,
Винъ на Енея загарчавъ.

*     *
*

Загавкавши на три языки,
Уже бувъ кинувсь и кусать,
Еней пиднявъ тутъ крикъ великій,
Хотѣвъ чъмъ дужъ назадъ втѣкать.
Ажъ баба хлѣбъ бровку швырнула
И горло глевтякомъ заткнула,
То винъ за кормомъ и погнавсь;
Еней же зъ бабою старою,
То сякъ, то такъ по пидъ рукою
Тихенько отъ бровка убравсь

* Слово "праціовиту" заменено словом "праціовитую" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 38

Теперь Еней ввалився въ пекло,
Прійшовъ зо всѣмъ на иншій свѣтъ;
Тамъ все поблѣдло и поблекло,
Не ма ни мѣсяца, ни звѣздъ;
Тамъ тилько туманы велики,
Тамъ чутны жалобныи крики,
Тамъ мука грѣшнымъ не мала.
Еней зъ Сивиллою глядѣли,
Яки тутъ муки всѣ терпѣли,
Якая кара всѣмъ була

*     *
*

Смола тамъ въ пеклѣ клекотѣла
И грѣлася все въ казанахъ,
Живиця, сѣрка, нефть кипѣла;
Палавъ огонь, великій страхъ!
Въ смолѣ сей грѣшники сидѣли
И на огнѣ пеклись, горѣли,
Хто якъ, за вищо заслуживъ.
Пѣромъ не можно написати,
Не можно и въ казкахъ сказати,
Якихъ було богацько дивъ!

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 39

Панивъ за те тамъ мордовали
И жарили зо всѣхъ бокивъ,
Що людямъ льготы не давали
И ставили ихъ за скотивъ;
За те воны дрова возили,
Въ болотахъ очеретъ косили,
Носили въ пекло на пидпалъ.
Чорты за ними приглядали,
Залѣзнымъ прутьемъ пидгоняли,
Коли якій зъ нихъ пристававъ.

*     *
*

Огненной пугою тамъ драли
Кругомъ и спину и живитъ,
Себе що сами убивали,
Якимъ остывъ нашъ бѣлый свѣтъ.
Гарячимъ діогтемъ заливали,
Ножами пидъ боки штиркали,
Що бъ не хапались умирать;
Робили розныи имъ муки,
Товкли у мущирахъ ихъ руки,
Не важились що бъ убивать.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 40

Богатымъ да скупымъ вливали
Горяче золото у ротъ;
А брехунивъ тамъ заставляли
Лизать горячихъ сковородъ;
Яки жъ изъ роду не женились,
Да по чужихъ куткахъ живились,
Таки повѣшены за крюкъ,
Зачеплены, за грѣшне тѣло,
На свѣтѣ що грѣшило смѣло,
А не боялося и мукъ.

*     *
*

Всѣмъ старшинамъ тутъ безъ розбору,
Панамъ, пидпанкамъ и слугамъ,
Давали въ пеклѣ добру хліору,
Всѣмъ по заслузѣ, якъ котамъ.
Тутъ всякіи були цехмистры
И ратманы и бургомистры,
Судьи, пидсудки, писари;
Яки по правдѣ не судили,
Да тилько грошики лупили
И отбирали хабари.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 41

Жинокъ своихъ що не держали
Въ рукахъ, а волю имъ дававъ,
По весѣльяхъ ихъ одпускали,
Що бъ часто въ перезвахъ бувавъ,
И до пивночи тамъ гуляли,
И въ гречку де-коли скакали —
Таки сидѣли у шапкахъ
И съ превеликими рогами,
Съ зажмуренными всѣ очами,
Вѣ кипячихъ сѣркой казанахъ.

*     *
*

И всѣ разумны филозопы,
Що въ свѣтѣ вчились мудровать;
Ченци, попы и крутопопы,
Мирянъ що бъ знали научать.
Що бъ не гонялись за гривнями,
Що бъ не возились зъ попадями,
Та знали бъ церковъ що бъ одну;
Ксендзи по кинскій що бъ не ржали,
А мудры звѣздъ що бъ не знимали —
Були въ огнѣ на самомъ дну.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 42

Батьки, яки сынивъ не вчили,
А гладили по головкахъ,
И тилько знай що ихъ хвалили,
Кипѣли въ нефти въ казанахъ;
Що черезъ ихъ сынки въ ледащо
Пустилися, пишли въ ни на що,
А послѣ чубили батькивъ,
И всею силою бажали,
Батьки що бъ швидче умирали,
Що бѣ имъ принятись до замкивъ.

*     *
*

И тѣ були тамъ лыгоминци,
Пиддуривали що дѣвокъ,
Що въ вѣкна дрались по драбинцѣ
Пидъ темный тихій вечерокъ;
Що будуть сватать ихъ брехали,
Пидманивали, улещали,
Поки добрались до конця.
Тогди дѣвки обманъ познали,
Да ба! — уже товстеньки стали,
Що послѣ соромъ до вѣнця.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 43

Були тамъ купчики проворны,
Що ѣздили по ярмалкамъ,
И на аршинецъ на пидборный,
Поганый продавали крамъ.
Тамъ всякіи були пронозы,
Перекупки и шмаровозы,
Жиды, мѣняйлы, шинкари
И тѣ, що хвиги мыги возять,
Що въ боклагахъ гирячій носять,
Тамъ всѣ пеклися крамари.

*     *
*

Паливоды и волоцюги,
Всѣ зводники и всѣ плуты;
Ярыжники и всѣ пьянюги,
Обманщики и всѣ моты,
Всѣ ворожбиты, чародѣи,
Всѣ гайдомаки и всѣ злодѣи,
Шевци, кравци и ковали*,
Цехи рѣзницкій, коновальскій,
Кушнирскій, ткацкій, шаповальскій,
Кипѣли въ пеклѣ всѣ въ смолѣ

* Слово "кавали" заменено словом "ковали" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 44

Тамъ всѣ невѣрны и христьяне,
Були паны и мужики,
Були шляхтяне и мѣщане
И молоды и старики,
Були богаты и убоги,
Прямы були и кривоноги,
Були видющи и слѣпы,
Були и штатски и военны,
Були и пански и казенны,
Були міряне и попы.

*     *
*

Гай! гай ! да нѣгде правды дѣти,
Брехня жъ наробить лиха бильшъ,
Сидѣли тамъ скучны піиты,
Писарчуки поганыхъ вѣршъ;
Великіи терпѣли муки,
Звязаны були имъ руки
Мовъ у Татаръ терпѣли плѣнъ;
Отъ-такъ и нашъ братъ попадется,
Що пише, не остережется,
Якій же втерпить іого хрѣнъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 45

Еней отъ сихъ якъ отступився,
И далѣ трохи одойшовъ,
То на другее нахопився,
Жиночу муку тутъ найшовъ —
Въ другимъ зо всѣхъ сихъ караванѣ
Пиджаріовали якъ у бани,
Що ажъ кричали на чѣмъ свѣтъ;
Оцѣ-шо голосъ исправляли,
Бо дуже выли и пищали,
Писля кути мовъ ни живитъ.

*     *
*

Тамъ дѣвки, бабы, молодыци
Кляли себе и ввесь свій ридъ,
Кляли всѣ жарты, вечерници,
Кляли и жизнь и бѣлый свѣтъ;
За те имъ такъ тамъ задавали
Що черезъ мѣру мудровали
И верховодили надъ всѣмъ;
Хоть чоловѣкамъ не онее,
Да коли жинци бачишь тее,
Такъ треба* угодити имъ.

* Слово "труба" заменено словом "треба" (см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 46

Були тамъ честны пустомолки,
Що знали ввесь святый законъ,
Молилися безъ остановки
И били сотъ по пять поклонъ.
Якъ въ церквѣ межъ людьми стояли
И головами все хитали;
Якъ же були на самотѣ,
То молитовники ховали,
Казились, бѣгали, скакали
И гирьше де-що въ темнотѣ.

*     *
*

Були и тіи тамъ панянки,
Що наряжались на показъ;
Мандріохи, фліорки и дымтянки,
Що продають себе на часъ.
Си въ сѣрцѣ и въ смолѣ кипѣли
За те, що жирно дуже ѣли
И що ихъ не страшивъ и пистъ;
Що все прикушували губы.
И скалили бѣленьки зубы.
Да и не давали старшимъ мѣстъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 47

Пеклись тутъ гарны молодици,
Ажъ жаль було на ихъ глядѣть,
Чорнявы, повны, милолицы;
И си тутъ мусили кипѣть,
Що за мужъ за старыхъ ходили
И мышакомъ ихъ покормили,
Що бъ послѣ гарно погулять,
И съ паробками поводитись
На свѣтѣ весело нажитись
И не голоднымъ умирать.

*     *
*

Тамъ мучилися и вдовици
Съ куделями на головахъ,
Що бѣгали на вечерници,
Були жъ смирненьки при людяхъ;
А безъ людей, не можно знати,
Себе чѣмъ мали забавляти,
Про те лишъ знали до дверей.
Имъ тяжко въ пеклѣ докоряли,
Смолы на щоки налѣпляли,
Що бъ не дурили такъ людей.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 48

Бо щоки терли миніею,
А блейвасомъ и нисъ и лобъ;
Що бъ краскою, хоть не своею,
Причаровать къ себѣ народъ;
Изѣ рѣпы пидставляли зубы,
Ялозили все смальцемъ губы,
Що бъ пидвести на грѣхъ людей;
Пиндючили якіись бочки,
Мостили въ пизуси платочки,
Все жарты имъ були да смѣхъ.

*     *
*

За сими по ряду шкварчали
Въ роспаленныхъ сковородахъ
Старыи бабы що ворчали,
Базикали о всѣхъ дѣлахъ;
Все тилько старину хвалили,
А молодыхъ товкли, да били,
Не думали жь яки були;
Ище якъ сами дѣвовали,
Да съ хлопцями якъ гарцювали,
Та й по дитынцѣ привели.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 49

Вѣдіомъ же тутъ колесовали
И всѣхъ шептухъ и ворожокъ,
Тамъ жилы зъ нихъ чорты мотали
И безъ вытушки на клубокъ;
На припечкахъ що бъ не орали,
Да ще у коменъ не лѣтали,
Не ѣздили бъ на упырахъ;
И що бъ дожщу не продавали,
Въ ночи людей що бъ не лякали,
Не ворожили бъ на бобахъ.

*     *
*

А зводницямъ таке робили,
Що цуръ іому вже и казать;
На грѣхъ дѣвокъ що пидводили
И симъ учились промышлять;
Жинокъ отъ чоловѣкивъ крали,
И волоцюгамъ помогали
Людскій рогами лобъ вѣнчать;
Що бъ не своимъ не торговали,
Того бъ на откупъ не давали,
Що треба про запасъ держать.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 50

Еней щось бачивъ тамъ не мало
И всякихъ грѣшниць у смолѣ,
Якъ съ кабанивъ топыли сало,
Такъ шкварилися си на огнѣ;
Були и свѣцъки и черници,
Були дѣвки и молодици,
Були и паньи й панночки;
Були въ свиткахъ, були въ ребронахъ,
Були въ намѣткахъ, шиньонахъ,
Були всѣ грѣшны жиночки.

*     *
*

Но се! були все осужденны,
Яки померли не теперь,
Безъ суду жъ не палывъ пекельны
Огонь — не давно хто умеръ;
Си всѣ були въ другомъ загонѣ,
Якъ бы лошата, або кони,
Не знали попадуть куда;
Еней на первыхъ подивившись,
И о бѣдахъ ихъ пожурившись,
Пишовъ въ другіи ворота.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 51

Ввійшовши же въ якусь свѣтлицю,
Побачивъ тамъ багацько душъ,
Вмѣшавсь якъ разъ мижъ ихъ станицю,
Промижь гадюкъ мовъ чорный ужъ;
Тутъ розны души похожали;
Все думали, да все гадали,
Куда-то за грѣхи ихъ впруть.
Чи въ рай ихъ впустють веселитись,
Чи може въ пекло посмалитись
И за грѣхи имъ носа втруть.

*     *
*

Було имъ власно розмовляти
Про всякіи свои дѣла,
И думати и мирковати
Яка душа, де, якъ жила;
Богатый тутъ на смерть гнѣвився,
Що винъ съ гришми не розличився,
Кому и килько треба дать;
А бѣдный тосковавъ, нудывся,
Що винъ на свѣтѣ не нажився,
И що не вспѣвъ и погулять.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 52

Сутяга толковавъ указы,
И що-то значить нашъ статутъ,
Росказовавъ свои проказы,
На свѣтѣ що робивъ сей плутъ.
Мудрець же хвизики провадивъ,
Знай толковавъ якихсь монадивъ,
И думавъ видкиль взявся свѣтъ.
А мартоплясъ кричавъ, смѣявся,
Росказовавъ и дивовався,
Що добре знавъ панивъ дурить.

*     *
*

Судья тамъ, признавався смѣло,
Що съ ґудзиками за мундиръ
Переоначивъ праве дѣло
И може бъ навѣстивъ Сибирь;
Да смерть избавила косою,
Що бъ катъ легенькою рукою
Плечей ему не покропивъ.
А лѣкарь скризь ходивъ съ ланцептомъ,
Зъ слабительнымъ и спермацетомѣ,
Да чванивсь, якъ людей моривъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 53

Тамъ дармо-ѣды похожали,
Всѣ фертики и паничи,
На пальцяхъ нохтики кусали,
Росприндывшись якъ павичи;
Все очи въ гору пиднимали,
По свѣту нашему вздыхали,
Що рано ихъ побрала смерть;
Не всѣмъ що головы вскружили,
Не всѣхъ на свѣтѣ подурили,
Не всѣмъ успѣли носа втерть.

*     *
*

Моты, картіожники, пьянюги,
И ввесь проворный честный родъ;
Лакеи, конюхи и слуги,
Всѣ кухари и ввесь набродъ
Побравшись за руки ходили
И все о плутняхъ говорили,
Якъ паній и панивъ дурили,
И якъ робили, якъ жили,
Якъ по шинкамъ въ ночи ходили,
И якъ зъ кишень хустки тягли.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 54

Тамъ придзигліованки журились,
Що никому вже пидморгнуть,
За ними бильшъ не волочились,
И смѣтьемъ ихъ засыпанъ путь;
Тутъ бильше що бъ не ворожили,
Людей бы добрыхъ не дурили. —
Яки жъ дѣвокъ охочи бить,
Зубами зъ серця скреготали,
Що наймички ихъ не вважали,
И не хотѣли имъ годить.

*     *
*

Еней узрѣвъ свою Дидону
Осмалену, мовъ головня,
Якъ разъ по нашему закону
Предъ нею шапочку изнявъ;
„Здорова будь, де ты взялася,
„И ты сердечна приплелася
„Изъ Карпагена ажъ сюда;
„Якого бѣса ты спеклася,
„Хиба на свѣтѣ нажилася,
„Чортъ мавъ тобѣ тогди стыда.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 55

„Яка моторна молодиця,
„Да глянься вмерла за любки;
„Румяна, повна, бѣло-лиця,
„Хто прежъ гладѣвъ, лызавъ губки;
„Теперь зъ тебе яка утѣха,
„Ни хто не гляне и для смѣха,
„На вѣкъ теперь пропала ты;
„Я, далиби, въ томъ не виною,
„Що такъ раздяковавсь съ тобою,
„Минѣ приказано втекти.

*     *
*

„Теперь же, коли хочь, злыгаймось,
„И нумо жить такъ, якъ жили;
„Тутъ закуримъ, заженихаймось,
„Вже не разлучимсь николи; —
„Чи бачъ якъ я тебе шаную,
„Що коли хочъ, и поцѣлую.
Іому жъ Дидона на отрѣзъ
Сказала: „Къ чорту убирайся,
„До мене бильшъ не прихиляйся;
„Лишъ сунсь, тобѣ росквашу нисъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 56

Сказавши, чортъ вѣсть де пропала,
Еней не знавъ що и робить,
Коли бъ яга не закричала,
Що довго годѣ говорить;
То може такъ бы застоявся,
Що тамъ и досвѣтку дождався
И ребра можебъ полѣчивъ:
Съ жинками що бъ не женихався,
Надъ мертвыми не надглумлявся,
До смерти вдовъ не доводивъ.

*     *
*

Еней зъ Сивиллою попхався
Въ пекельную по далѣ глушъ;
Якъ на дорозѣ повстрѣчався
Зъ громадою знакомыхъ душъ:
Тутъ всѣ зъ Енеемъ обнимались,
Чоломкались и цѣловались,
Побачивши князька свого;
Тутъ всякъ смѣявся, реготався,
Еней до всѣхъ ихъ доглядався,
Знайшовъ зъ Троянцивъ ось-кого:

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 57

Грицька, Терешка, Опанаса,
Панька, Охрѣма и Харка,
Ероху, Ермоленка, Власа,
Кузьму, Пархома и Яцька,
Омельку, Сидора, Евхима,
Потапа, Лазара, Трохима;
Були Денисъ, Остапъ, Евсѣй
И всѣ Троянци, що втопились,
Якъ на човнахъ зъ нимъ волочились,
И самъ Вернигора Муйсѣй.

*     *
*

Жидивска школа завелася,
Великій крикъ всѣ пидняли,
Де реготня тутъ ни взялася,
И всяку всячину верзли;
Згадали, чортъ самъ зна, колишне,
Балакали уже и лишне,
Еней самъ тута розходивсь;
Що-сь балагурили довгенько,
Хоть изошлися и раненько,
Да панъ Еней нашъ опизнивсь.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 58

Сивиллѣ се не показалось,
Що такъ пахолокъ застоявсь,
Що дитятко такъ розбрехалось,
И по пустому забавлялось;
На іого гризно закричала,
Залаяла, запорощала,
Що ажъ Еней ввесь затрусивсь.
Троянци то же всѣ здригнули,
Куда хто запопавъ махнули,
Еней за бабою пустивсь.

*     *
*

Ишли, якъ бы мнѣ не збрехати,
Долиной, полемъ и лѣскомъ,
Якъ-ось забачили и хаты
И весь Плутонивъ царскій домъ.
Сивилла пальцемъ указала,
Зрадѣвъ Енеевѣ сказала:
„Отъ-тутъ и панъ Плутонъ живе
„И съ Прозерпиною своею,
„До ихъ-то на поклонъ съ гиллею,
„Теперь я поведу тебе.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 59

И тилько що прийшли къ воротамъ,
И въ двиръ пустилися чвалать,
Якѣ баба бридка, криво-рота,
Хто йде? ихъ стала окликать.
Мерзене чудо се стояло
И било близъ воротъ въ клепало,
Якъ въ Панскихъ водится дворахъ;
Обмотана вся ланцюгами,
Гадюки вилися клубками
На головѣ и на плечахъ.

*     *
*

Вона безъ всякого обману
И щиро безъ обенякивъ
Робила грѣшнымъ добру шану,
Ремнями драла мовъ быкивъ;
Кусала, гризла, бичовала,
Кришила, била и щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, товкла,
Вертѣла, рвала, шпиговала
И кровъ изъ тѣла ихъ пила.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 60

Еней, бѣдняжка, излякався,
Увесь якъ крейда побѣлѣвъ,
И заразъ у яги спытався,
Хто ѣй такъ мучити велѣвъ;
Вона іому все росказала
Такъ, якъ сама здорова знала,
Що въ пеклѣ есть судья Оякъ;
Хоть винъ на смерть не осуждае,
Да мучити повелѣвае,
И якъ звелить — и мучать такъ.

*     *
*

Ворота сами одчинились,
Не смѣвъ нихто ихъ задержать,
Еней съ Сивиллою пустились,
Що бъ Прозерпинѣ честь отдать;
И пиднести ѣй на болячку,
Ту суто-золоту гиллячку,
Що сильно такъ вона бажа.
Но къ ѣй Енея не пустили,
Прогнали трохи и не били,
Бо хирѣла ихъ госпожа.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 61

А далѣ вперлись и въ будынки
Пид-земного сіого царя,
Було не видно ни пилынки,
А все въ нихъ свѣтло якъ зоря;
Цвяхованы тамъ були стѣны
И викна всѣ зъ морской пѣны;
Шумыха, олово, свинець,
Блищали мѣди тамъ и крыци,
Всѣ убраны були свѣтлици,
И въ правду — панскій бувъ дворець.

*     *
*

Еней зъ ягою розглядали,
Всѣ дива тамъ, яки були,
Роты свои пороззявляли
И очи на лобы пьяли;
Про-мижъ собою все зглядались,
Всіому дивились, осмѣхались,
Еней на радощахъ скакавъ;
Оттутъ-то души ликовали,
Що праведно въ міру живали,
Еней и сихъ тутъ навѣщавѣ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 62

Сидѣли руки поскладавши,
Для нихъ все праздники були,
Люльки курили полягавши,
Або горѣлочку пили
Не тютюнкову и не пѣнну,
Но третьіопробну, перегінну,
Настоянную на бадянъ;
Пидъ челюстями запѣкану.
Изъ ганусомъ и до калгану,
Въ ней бувъ и перець и шапранъ.

*     *
*

И ласощи все тилько ѣли,
Сластіоны, коржики, стовпци,
Варенички пшеничны, бѣлы,
Съ кавьяромъ пухлы буханци;
Часникъ, рогизъ, паслѣнъ, кислици,
Козельци, тернъ, медъ, полуныци,
Крутыи яйця зъ сировцемъ;
И дуже смачную яечню,
Якусь Нѣмецьку нетутешню,
А запивали все пивцемъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 63

Великее було роздолье
Тому, хто праведно живе,
Такъ якъ великее незгодье
Тому, хто грішну жизнь веде;
Хто мавъ къ чому яку охоту,
Все даромъ бравъ, не тративъ поту,
Тутъ чистый бувъ розгардіяшъ; —
Лежи, спи, грай да веселися,
Мовчи, кричи, танцюй, крутися, —
Рубайсь, такѣ и дадуть палашъ.

*     *
*

Ни чванились, ни величались,
Ни хто не знавъ тутъ мудровать,
Крый боже! що бъ хоть заикались
Братъ зъ брата въ чѣмъ покепковать;
Ни сердились и не гнѣвились,
Ни лаялися и не бились,
А всѣ жили тутъ якъ браты;
Тутъ всякій властно женихався,
Ревнивыхъ ябедъ не боявся,
Не мали ни якой бѣды

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 64

Ни холодно було, ни душно,
А саме такъ якъ въ сирякахъ,
И весело и такъ не скучно,
На великоднихъ якъ святкахъ;
Коли кому що захотѣлось,
То тутъ якъ зъ неба и вродилось*, —
Отъ-такъ тутъ, добре всѣ жили;
Еней се зрѣвши дивовався,
И тутъ яги своей спытався
Яки се праведны були.

*     *
*

„Не думай що бъ були чиновны,
Сивилла сей дала отвѣтъ,
„Або що грошей скрини повны,
„Або въ якихъ товстый живитъ.
„Не тѣ се, що въ цвѣтныхъ жупанахъ,
„Въ кармазинахъ, або въ сапьянахъ.
„Не тѣ жъ що съ книгами въ рукахъ;
„Не рыцари, не росбишаки;
„Не тѣ се, що кричать и паки,
„Не тѣ що въ золотыхъ шапкахъ.

Слова

То тутъ изъ неба народилось

 заменено словами

То тутъ якъ зъ неба и вродилось,

(см. "Погрешности" на стр. 72-73 III-й части).

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 65

Се бѣдны нищи, навижены,
Що дурнями счисляли ихъ,
Старци, хромы, слѣпорожденны,
Зъ якихъ бувъ людьскій глумъ и смѣхъ;
Се, що съ порожними сумками
Жили голодны пидъ тынами,
Собакъ дражнили по дворахъ;
Се тѣ, що бигъ-дасть получали,
Се тѣ, якихъ выпровожали
Въ потылицю и по плечахъ.

*     *
*

Се вдовы бѣдны, безпомочны,
Якимъ пріюту не було;
И дѣвы честны, непорочны,
Которымъ горба не дуло;
И що безъ родычивъ остались
Да сиротами назывались
А послѣ втерлись и въ окладъ;
И що проценту не лупили,
Що людямъ помогать любили,
Хто чѣмъ богатъ, то тѣмъ и радъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 66

Тутъ такъ же старшина правдива,
Бувають всякіи станы;
Но тилько трохи сіого дива.
Не кваплются на се воны!
Бувають війсковы, значковы,
И сотники и бунчуковы,
Яки правдиву жизнь вели;
Тутъ люде всякого повѣту,
По бѣлому есть скилько свѣту,
Которы праведно жили.

*     *
*

Скажи жъ моя голубко сиза,
Ище Еней яги спытавъ;
Що батька я свого Анхиза
И въ вичи досѣ не видавъ
Ни зъ грѣшными, ни у Плутона,
Хиба іому не ма загона,
Куда іого що бъ засадить;
Винъ божои, сказала, крови
И выбира все по любови,
Де схоче, буде тамъ и жить.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 67

Балакавши зойшли на гору,
На землю сѣли отдыхать,
И попотѣвши саме въ пору,
Тутъ принялися розглядать,
Анхиза що бъ не прогуляти
И даромъ тутечки не хляти;
Анхизъ тогди въ яру гулявъ,
И похожавши по долинѣ,
Любимои своей дитины
Съ часу на часъ все дожидавъ.

*     *
*

Якъ глядь у гору не нарокомъ
И тамъ свого сынка узрѣвъ,
Побѣгъ старый не прямо, бокомъ
И ввесь отъ радости згорѣвъ.
Хватавсь зъ сынкомъ поговорити,
О всѣхъ спытатись, роспросити
И повидатись хоть часокъ.
Енеечка свого обняти,
По батьковскій поцѣловати,
Іого почути голосокъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 68

„Здоровъ сынашу, ма дитино!
Анхизъ Енеевѣ сказавъ,
„Чи се жъ тобѣ таки не стыдно,
„Що довго я тебе тутъ ждавъ.
„Ходимъ лишень къ моій господѣ,
„Тамъ поговоримъ о пригодѣ,
„Про тебе будемъ мирковать.
Еней стоявъ такъ, якъ дубина,
Котилась зъ рота тилько пѣна,
И самъ не знавъ що й начать.

*     *
*

Анхизъ сю бачивши причину,
Чого сыночокъ сумовавъ,
Хотѣвъ обнять свою дитину —
Та ба! уже не въ ту попавъ;
Принявсь іого що бъ научати,
И тайности іому сказати,
Якій Енеивъ бувъ и плидъ.
Якій дѣты будуть бравы,
На свѣтѣ зроблять скилько славы,
Якимъ-то хлопцямъ буде дѣдъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 69

Тогди-то въ пеклѣ вечерници
Лучились, бачишъ, якъ на те,
Були дѣвки да молодици
И тамъ робили не пусте;
И ворона собѣ играли
Весѣльны пѣсеньки спѣвали,
Спѣвали тутъ и веснянки;
Палыли клочья, ворожили,
У жмурки грали, въ ладки, били,
Загадовали загадки.

*     *
*

И заразъ въ горщичокъ наклали
Видіомскихъ всякихъ розныхъ травъ,
Яки на Йванивъ вечеръ рвали,
И те гнѣздо, що ремезъ клавъ:
Васильки, папороть, шевлію,
Петривъ батигъ и конвалію,
Любистокъ, проскурень, чебрець:
И все се налили водою
Погожею, не початою,
Сказавши скилькось и словець.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 70

Горщокъ сей черепкомъ накрыли,
Поставили іого на жаръ,
И тутъ Енея присадили,
Що бъ огоніокъ винъ роздувавъ:
Якъ розгорѣлось, зашипѣло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зъ верьху въ низъ;
Еней нашъ насторошивъ уха,
Мовъ чоловѣчій голосъ слуха,
И чуе те старый Анхизъ.

*     *
*

Якъ стали роздувать пильнѣйше,
Горщокъ той дуже клекотавъ,
Почули голосъ выразнѣйше,
И винъ Енею такъ сказавъ:
„Енею годи вже журитись,
„Отъ іого мае росплодитись
„Великій, дуже сильный ридъ;
„Всѣмъ свѣтомъ буде управляти,
„По всѣхъ усюдахъ воевати,
„Пидверне всѣхъ собѣ пидъ спидъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 71

„И Римскіи поставить стѣны,
„Въ нихъ буде жить, якъ у раю;
„Велики зробить перемѣны
„Во всимъ окружнимъ тамъ краю;
„Тамъ буде жить да поживати,
„Покиль не будуть цѣловати,
„Ноги якоись постола....
„Но видсѣль ты сей часъ вбирайся,
„И зъ пан-оцемъ своимъ прощайся,
„Що бъ голова тутъ не лягла.

*     *
*

Сіого Анхизу не бажалось,
Що бъ попрощатися зъ сынкомъ,
И въ голову іому не клалось,
Що бъ зъ нимъ такъ бачиться мелькомъ.
Да ба! вже ничимъ пособити,
Енея треба видпустити,
Изъ пекла вывести на свѣтъ;
Прощалися и цѣловались,
Слизьми гирькими обливались —
Анхизъ кричавъ якъ въ Мартѣ китъ.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 72

Еней зъ Сивиллою старою
Изъ пекла бѣгли на простець,
Сынокъ ворочавъ головою,
Поки ажъ не сховавсь отець;
Прійшовъ къ Троянцямъ по маленьку
И крався нишкомъ по тихеньку,
Де имъ себе велѣвъ пождать —
Троянци покотомъ лежали
И на разсвѣтѣ добре спали —
Еней и самъ уклався спать.

 

Погрѣшности.

Части I.

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Часть III — 73

Погрѣшности.

Части III.

 

Перемены.

Части I-й на стр. 6. строка 11. 12. 13. 14.

Нептунъ же давній бувъ драпика,
Почувъ Енеевъ голосокъ;
Рощухавши іого що клика,
Пивкопы для іого кусокъ.
и т. д.

Части III й. на странице 64. строки 6-й.

То тутъ якъ зъ неба и вродилось,

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 2

 

СОБРАНІЕ

Малороссійскихъ словъ содержащихся въ Энеидѣ, и
сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле
вошедшихъ въ Малороссійское нарѣчіе съ другихъ
языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не
употребительныхъ.

 

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 3

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 4

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 5

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 6

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 7

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 8

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 9

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 10

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 11

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 12

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 13

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 14

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 15

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 16

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 17

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 18

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 19

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 20

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 21

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 22

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 23

Котляревский И. «Энеида». Издание 1798 года. Словарь — 24