К характеристике языковых средств юмора в «Энеиде» Котляревского

• 

Details

Hits: 468

Плющ Павел Павлович. К характеристике языковых средств юмора в «Энеиде» Котляревского.

Подається за виданням: П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського. // Мовознавство. Наукові записки / Акад. наук УРСР, Ін-т мовознавства. — Київ : Вид-во Акад. наук УРСР, 1947. Стор. 18-38.

Джерело: Електронна бібліотека «Культура України».

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 18

П. П. Плющ

До характеристики мовних засобів гумору
в "Енеїді" Котляревського ¹⁾

Багато поколінь, читаючи славетну поему, захоплювалось її чарівним життєрадісним гумором, глибоко народним у своїй основі, що іскриться яскравими фарбами дотепного народного слова. Нев'янучий гумор "Енеїди", зігрітий щирим співчуттям до трудящого люду, чарує і сучасного читача — цим і пояснюється дивовижна невмирущість поеми, написаної мало не півтораста років тому.

І. П. Котляревський був неперевершеним майстром комічного. Вдячним матеріалом в створенні гумору послужила йому народна українська мова, особливо ті її стилі і жанри, що зв'язані з гумором та іронією.

В цій статті, як і в попередній моїй статті про ідіоматичні вислови в "Енеїді" (див. попередній том "Наукових записок"), аналізуються деякі риси мовного гумору поеми, які є невід'ємними компонентами гумористичності її художніх образів.

1. Комічні елементи професіональної лексики

Використання професіональної лексики в авторській мові і особливо в мові персонажів як прийом мовного комізму — явище, здавна досить відоме в літературі (пор. у Шевченка:

Теплий кожух, тільки шкода —
Не на мене шитий,
А розумне ваше слово
Брехнею підбите...;

з нових письменників частіше інших професіоналізми в цій ролі використовували Чехов, Шолом-Алейхем і ін.).

В "Енеїді" є два випадки, пов'язані з зазначеним явищем. Це, по-перше, славнозвісна любовна клятва Вулкана, адресована Венері:

Люблю, люблю, божусь кліщами,
Ковадлом, молотом, міхами.
Все рад робити для тебе (V, 26);

по-друге, назви предметів-знарядь, характерних для професії тієї чи іншої категорії панської двірні і кріпаків, в епізоді комічної "війни" челяді Аматиної няньки з троянцями:

¹⁾ Розділи з більшої праці про мовні засоби гумору в "Енеїді". Приклади цитуються за виданням "І. Котляревський. Вибрані твори в одному томі", Держ. літер. вид-во, 1936.

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 19

За нею челядь покотила,
Схвативши хто що запопав:
Кухарка чаплію вхопила,
Лакей тарілками шпурляв;
З рублем там прачка храбрувала,
З дійницей ричка наступала,
Гуменний з ціпом скрізь совавсь,
Тут рота косарів з гребцями,
Ніхто од бою не цуравсь (IV, 82).

В XVIII ст. в потребах гумору російські і українські письменники часто вдавалися до рясного добору професіоналізмів. Особливо це характерно для типової маски дрібного чиновника, що ми бачимо і в Котляревського, який відповідним чином типізував мову Возного у "Наталці Полтавці" і Финтика у водевілі "Москаль-чарівник". Пор. мову Возного:

Противні мні статут і розділи,
Позви і копії страх надоїли;
Незносен мні синкліт весь бумажний,
Противен тож і чин мой преважний...

Не в состоянії поставить на вид тобі сили любві моєй... Когда б я іміл — теє то, як його — стільки язиків, скільки артикулів в статуті илі скільки зап'ятих в Магдебургськім праві, то і сих не довліло б на восхваленіє ліпоти твоей... (дія І, ява II).

В уста Финтика Котляревський вкладає таку комічну пісню:

Тобою восхищенный
Признаюсь пред тобой,
Что, быв тобой плененный,
Не властвую собой.
Ты — суд мой и расправа,
Ты — милый протокол,
Сердечная управа,
Ты повытье и стол.
Дороже ты гербовой
Бумаги для меня;
Я в самый день почтовый
Вздыхаю от тебя.
Перо ты лебедино,
Хрустальный каламарь!
Прорцы словце едино —
І я твой секретарь (ява І).

Клятва Вулкана, як і мова Возного та пісня Финтика, комічна тією смисловою диспропорцією, яка нормально існує між таким високим почуттям, як любов до коханої жінки, і тими буденно-прозаїчними предметами і поняттями, які характеризують професію закоханого і якими він клянеться ніби високими і священними. На подібній смисловім диспропорції грунтуються і комізм цієї клятви Зевеса:

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 20

Божусь моею бородою
I Гебиною пеленою,
Що тих богів лишу чинів,
Які тепер в війну вплетуться (VI, 5).

Читачеві, знайомому з міфологією, комізм наведеної вище Вулканової клятви здається особливо натуральним (Вулкан — римський бог підземного вогню і ковальства, він креше і блискавку для Юпітера-громовержця).

Комізм цитованої 82-ої строфи IV частини створюється теж смисловим нонсенсом — застосуванням речей хатнього вжитку і знарядь мирної праці в ролі військової зброї.

Обидва випадки використання елементів професіональної лексики в "Енеїді" слід було згадати, бо вони (особливо перший) є хоч і випадковою, але цікавою скалочкою гумору; крім того, вони сигналізують про зв'язок відповідного прийому в творах Котляревського з аналогічним прийомом в російській літературі XVIII ст.

2. Українізування імен богів і інших
персонажів поеми

Цей факт виплаває з загального національно-українського колориту, зображуваного в творі побуту. Його відзначив мимохідь Житецький ²⁾.

"Перелицювання імен героїчної Вергілійової поеми робиться за таким принципом:

1) Чужонаціональне ім'я з відповідною авторською ремаркою ніби перекладається на українську мову, тобто до нього додається псевдоеквівалентний український відповідник, напр.:

Невтесом всі його дражнили,
По-нашому ж то звався Охрім (II, 61).

Приклад цього роду єдиний на всю поему. Комічне враження викликається несподіваним зіставленням ніби чужомовного "Невтес" з українським простонародним "Охрім (побічна асоціація: "Невтес — лайливе "неотеса"). Цьому сприяє і авторська ремарка з її підкресленням "по-нашому" (по-українському) і контрастність синонімів "дражнили" — "звавсь".

2) Чужонаціональним за сюжетом персонажам поеми безпосередньо привласнюються українські простонародні імена. Так, сестру Дідони автор охрестив "Ганною" (І, 29) і похідними від цього імені пестливими "Ганнуся" (І, 60), "Гандзя" (І, 63). Цар Латин радить Турнові зректися Лавінії і пошукати інших дівчат:

Ну, взяв би Муньку або Прісю,
Шатнувсь то в сей то в той куток,
В Івашки, Мильці, Пушкарівку,
І в Будища, і в Горбанівку (VI, 122)

(латинським та ругульським дівчатам даються простонародні українські дівочі імена "Мунька", "Пріся").

²⁾ Житецкий П. И. — "Энеида" Котляревского и древнейший список ее", К. 1900 (розд. ХІV).

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 21

Особливо цікава в цьому відношенні 107 строфа III частини:

(Еней у пеклі) Знайшов з троянців ось кого (III, 106):

Педька, Терешка, Шеліфона,
Панька, Охріма і Харка,
Леська, Олешка і Сізьона;
Пархома, Іська і Феська,
Стецька, Ониська, Опанаса,
Свирида, Лазаря, Тараса,
Були Денис, Остап, Овсій
І всі троянці, що втопились,
Як на човнах з ним волочились,
Тут був Вернигора Мусій (III, 107).

Комізм такого охрещування іноземців простонародними українськими іменами очевидний. Композиційно він зовсім стирає і без того чисто уявну межу між чужонаціональною сюжетною схемою і справжньою національно-побутовою основою поеми і з цієї основи цілком природно випливає. В такому схрещуванні комізм образу зливається з комізмом мовним.

Накопичення чоловічих простонародних українських імен, дане в зазначеній строфі (22 імені) як перелік "троянських душ", вражає своєю навмисною надмірністю і являє собою зразок чисто мовного гумору, посилюваного до того ж локальною (очевидно, полтавською) діалектною формою деяких з цих імен (Сізьон, Шеліфон).

Комічна й наведена вище модернізація — наділювання античних дів Латії сучасними українськими простонародними іменами; мовний комізм посилюється ще антономасією імен "Мунька" і "Пріся", локалізацією їх вживання межами полтавських околиць, як то видно з контексту, і контрастністю їх форм (вульгарне "Мунька" і пестливе "Пріся").

Іноді, навпаки, спостерігаються випадки спеціального підкреслення автором чужонаціональності того чи іншого імені без всякого намагання перекласти його українським відповідником або хоч зовні його зукраїнізувати. Пор.:

Один з троянської ватаги,
По їх він звався Палінур (II, 3).

Буває ще посилання на неукраїнське походження персонажа, що передбачає натяк і на наявність чужонаціонального імені у персонажа, але автор його не наводить, а дає, за власною його вказівкою, тільки нібито еквівалентний йому український відповідник імені, напр.:

Поромщик їх щонайглавніший
.................................
По нашому він звавсь Тарас (II, 74).

3) Чужонаціональні ім'я і по батькові персонажа морфологізуються за зразком імен і по-батькові питомо українських, так само сполучення імені і по-батькові для означення особи вживається так, як то прийнято в українській мові. Пор.:

а) Імена: "Енеєчку" (кл. ф.) (IV, 69), "Енеєчка" (род. в.) (V, 27), «Лавина" (IV, 51), "Лавінія" (IV, 64), "Лавісю" (IV, 68); "Тезіфоню" (кл.

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 22

Сторінка у джерелі відсутня

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 23

Сторінка у джерелі відсутня

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 24

Макаронізми в "Енеїді" наявні в 46-47 строфах IV частини, в 101 строфі V частини і 84-85 строфах VI частини. Являють вони собою механічну суміш справжніх латинізмів та псевдолатинізмів з українізмами.

В IV частині сюжетно латинізми вплітаються в промову послів Енея до царя Латина, які перед тим разом з іншими троянцями вивчали "піярську граматку" і

За тиждень так лацину взнали.
Що вже з Енеєм розмовляли
І говорили все на ус:
Енея звали Енеусом,
Уже не паном — домінусом,
Себе ж то звали троянус (IV, 34).

Автор розповідає:

Посли к Латину приступились,
Три рази низько поклонились,
А старший рацію сказав:
"Енеус постер магнус панус
І славний троянорум князь,
Шмигляв по морю, як циганус,
Ад те, о, рекс! прислав нунк нас.
Рогамус, доміне Латине,
Нехай наш капут не загине,
Пермітте жить в землі своей.
Хоч за пекунії, хоч гратіс.
Ми дякувати будем сатіс
Бенефіценції твоєй.
О, рекс! будь нашим Меценатом
І ласкам туам покажи,
Енеусу зробися братом,
О оптіме! не одкажи;
Енеус принцепс єсть моторний,
Формозус, гарний і проворний.
Побачиш сам, інноміне!
Вели акціпере подарки
З ласкавим видом і без сварки,
Що прислані через мене (IV, 45, 46, 47).

Як бачимо, макаронічність мови не обмежується лише лексичними макаронізмами, а проникає і в морфологічну будову слів: українські слова переінакшуються на латинський лад за допомогою латинських формантів (пор. панус, циганус, ласкам), а латинські аналогічно українізуються за допомогою формантів, властивих українській мові (пекунії, бенефіценції, меценатом, Енеусу). Звичайно, ця деталь у макаронізації мови ще більше посилює мовний комізм. Трапляється і дублювання слів (формозус — гарний).

Характер макаронізмів в інших частинах поеми (V, 101; VI, 84, 85) такий же, як і в тільки що наведеній "рації": тут і лексичні латинізми (пеккатум, фратер, пессімус, кваре, ад фінем беллюм і ін.), і лексичні дублети (лятро — розбишака), і морфологічна макаронізація (поховаре — "поховати", Латинуса, Латинусу, з Турнусом і ін.).

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 25

Подібні макаронізми є і в "Енеїді" Осіпова, але кількість латинізмів тут значно менша. Так, у монолозі Енеєвого посла, цитованому вище, який, до речі, і в Осіпова зветься "рацією", маємо лише п'ять латинізмів. Звичайно цей монолог, як і інші, у Котляревського розглядають як наслідування старобурсацьких пародій на високостильні схоластичні "рації", пародій, насичених такими ж макаронізмами. Але, мабуть, не тільки в цьому справа. Якби така макаронізація мови для Котляревського була тільки засобом словесного гумору, то він не проминув би вжити їх і у відповіді Латина Енеєвим послам, оскільки макаронічна мова була б і в цьому разі сюжетно виправдана (і латинці і троянці плутають свої мови, бо не перейняли ще як слід одне у одного чужонаціональні їм мови). Насправді, цього нема. Коли ж пригадаймо жанрову сцену навчання ««троянського племені" латинській мові:

Еней тут зараз взяв догадку,
Велів побігти до дяків,
Купить піярськую граматку,
Полуставців, октоїхів;
І всіх зачав сам мордувати,
По верху, по словам складати
Латинську тму, мну, здо, тло;
Троянське плем'я все засіло
Коло книжок, що аж потіло,
І по-латинському гуло.
Еней од них не одступався.
Тройчаткою всіх приганяв;
І хто хоть трохи лінувався,
Тому субітки і давав (IV, 33, 34).

то переконаємося, що це не що інше, як сатира на ту схоластичну освіту, яка цуралася живої народної мови і штучно культивувала уже непотрібну латинь ³⁾.

Таке ж ставлення виявляє Котляревський і до змертвілої церковнослов'янщини; пор.:

Но "горе грішникові сущу, —
Так київський скубент сказав: —
Благих діл вовся не імущу" (IV, 74),

а також «надгробне слово" "філозопа" (VI, 79) і самого Енея (VI, 81) над труною Палланта. Все це є їдкою сатирою на стиль "рацій", культивованих в старій школі (в цитованому вище прикладі точно вказано навіть джерело старої схоластичної освіти — Київську академію), з їх мертвою книжною мовою. Їм протиставляється зачарованим поетом свіжа, соковита, багата і гнучка народна мова.

Отже, «рації" з латинізмами, як і "рації" з церковнослов'янщиною, з одного боку, використані Котляревським як засіб мовного гумору, а з другого — характеризують принципову позицію автора до мертвої латині і церковнослов'янщини: Котляревський, обравши їх об'єктом сатири, ніби

³⁾ Сатира на схоластичну освіту відома і в народі: пор. славнозвісну пісню "Жив Грицько мудрий, родом в Коломиї", складену, мабуть, самими ж бурсаками.

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 26

підкреслює перевагу над ними живої народної мови, що він і довів блискуче власною поемою.

Цікаво, що таке ж негативне ставлення до латині і церковнослов'янщини характерне і для Кв.-Основ'яненка ("Пан Халявський", "Конотопська відьма") в тих йото творах, де продовжується бурлескна лінія Котляревського.

Зрозуміло, що макаронізми як словесний прийом гумору не мають народного джерела і виникають на книжно-літературному грунті.

4. Ампліфікація

З певністю можна сказати, що найулюбленішою фігурою автора поеми є ампліфікація, накопичення цілих рядів слів однієї граматичної категорії (особливо дієслів), частіше синонімічних або семантично близьких, ніж несинонімічних. Звести це явище тільки до художнього прийому було б не зовсім правильно. Коріння його глибше. Воно обумовлене, з одного боку, глибоким знанням словника народної мови, з другого — щирим замилуванням поета багатством цього словника і нестримним бажанням вразити ним (багатством) читача.

Ампліфікація ж в цьому відношенні є кращим засобом демонстрації лексичних скарбів народної мови. Водночас вона сприяє, звичайно, і відповідній смисловій конденсації. Тому поет часто звертається до неї як до художнього прийому з настановою на посилення гумору. Така функція ампліфікації в бурлеску цілком природна. Але надмірне нагромадження слів однієї граматичної категорії (особливо, коли врахувати приналежність їх здебільшого до лексики явно зниженої з відповідним яскравим емоційно-образним забарвленням), незалежно від комізму образу або ситуації, само по собі є явищем чисто мовного гумору.

Наведемо спочатку приклади ампліфікації синонімічних слів або слів з спорідненою семантикою, які в лексичному відношенні забарвлені гумором, в зв'язку з чим ампліфікація перетворюється в згусток гумору.

1. Ампліфікація дієслів:

Троянці всі заворушились,
Завештались, закамошились (III, 35).

... там заснули,
Сопли, харчали і хропли (І, 32)

Той пхавсь, той сунувсь, інший ліз,
Всі м'ялися, перебирались (III, 56)

Оці то галас ісправляли,
Гарчали, вили і пищали (III, 83)

... молитовники ховали,
Казились, бігали, скакали (III, 85)

Вулкан потіє і трудиться,
Всіх лає, б'є, пужа, яриться (V, 31)

Волосся рвала з голови,
Ревла, щипалася, дрочилась,
Кричала, гедзалась, качалась,
Кувікала, мов порося (V, 110)

По фронту бігав, турбувався,
Плигав, вертівся, ухилявся,

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 27

Як огер в стаді, ярував (VI, 42)

Вона без всякого обману
Робила грішним добру шану,
Ремнями драла, мов биків;
Кусала, гризла, бичувала,
Кришила, шкварила, щипала,
Топтала, дряпала, пекла,
Порола, корчила, пиляла,
Вертіла, рвала, шпигувала (III, 112).

2. Ампліфікація прикметників:

Прибігла фурія із пекла,
Яхідніша од всіх відьом, —
Зла, хитра, злобная, запекла (IV, 60)

Ентелл був тяжко смілий, дужий,
Мужик плечистий і невклюжий (II, 23)

Як вийшла бабище старая.
Крива, горбатая, сухая,
Запінявіла, вся в шрамах,
Сіда, ряба, беззуба, коса,
Розхристана, простоволоса (III, 12)

Поганий, мерзький, скверний, бридкий,
Нікчемний, ланець, кателик.
Гульвіса, пакосний, престидкий,
Негідний, злодій, єретик (І, 56)

А то беззубий, говорливий,
Сухий, невірний, як шкелет,
І лисий, і брехун сварливий (VI, 28)

3. Ампліфікація іменників:

Чума, війна, харцизтво, холод,
Короста, трясця, парші, голод (III, 45)

Жлукта і улики на пушки
Робить галили на захват;
Днища, оснівниці, ветушки
На принадлежність приправлять
Квачі, помела, макогони
В пушкарське відомство пішли (IV, 104)

Між вештанням, содомом, криком
Пробралися подуть тичок (V, 124)

Боєць, ярун і задирака,
Стрілець, кулачник і рубака
І дужий був з його хлопак (IV, 127)

Дали значки їм з хоругвою,
Бунчук і бубни з булавою,
Списів, мушкетів, палашів,
На тиждень сала з сухарями,

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 28

Барильце з срібними рублями,
Муки, пшона, ковбас, коржів (V, 34)

Піднявся писк, стогнання, охи (V, 131)

Горлань, верлань, кулачник страшний
І щирий кундель-степовик (V, 123).

Винятково гумористична завдяки ампліфікації цитована в одному з попередніх розділів 107 строфа III частини:

Знайшов з троянців ось кого:
Педька, Терешка, Теліфона,
Панька, Охріма і Харка...
                     і т. д.

4. Ампліфікація прислівників і обставинних слів:

Дивився бісом, гадом, сторч (IV, 124)

Ввійшла к Юноні з ревом, стуком,
З великим тріском, свистом, гуком (IV, 60).

Впадав в око часте вживання двочленної ампліфікації здебільшого тавтологічних слів. Пор.:

Я хутко миттю постараюсь (І, 8)

Заплакався і заридався,
Пошарпався увесь, подрався (І, 9)

Коло Дідони терся, м'явся (І, 36)

Та плакав гірко, неутішно (II, 1)

Прочумався, протверезився (II, 15)

Собою чванивсь, величався (II, 22)

Розсердився і роз'ярився (II, 38)

З диявола швидкі, проворні (III, 7)

Як ось забачив щось і уздрів (III, 11)

Все думали та все гадали (III, 95)

І думати, і мізкувати (III, 96)

Щоб і вона дала совіт,
Як лучче, краще прибирати (IV, 38) і т. ін.

Можливо, що двочленна ампліфікація в поемі, як найпростіший різновид ампліфікації взагалі, завдячує впливові народнопісенної мови, де вона теж досить поширена. Пор.:

Любилися, кохалися,
Тепер перестали...
Вона (дівка) красна, ще й вродлива...
Ой, під вишнею, під черешнею...

Розуміється, що ампліфікація — улюблений прийом Котляревського — охоплює і слова без гумористичного відтінку, як це почасти було і в наведених прикладах. Див.:

(Еней) Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий (VI, 155)

(Турн) ... молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огірок (IV, 24)

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 29

І дома за люльки взялися,
Лежали боком, навзнич, ниць (VI, 30)

Щоб ні в берлині, ні в дормезі,
А бігла б на перекладних (IV, 69)

В огонь шпурляли різну збрую,
Одежду, обув дорогую,
Шаблі, ладунки, келепи,
Шапки, свитки, кульбаки, троки,
Онучі, постоли, волоки (VI, 92).

В таких випадках ампліфікація або сприяє смисловій сугестії, як це бачимо в характерологічних контекстах, або є, очевидно, мимовільним мовним рефлексом людини, яка ніби розвантажується від надмірного багатства власного словника і любується його обсягом і соковитістю. Особливо характерна в цьому відношенні цитована вище 112 строфа III частини, в якій ампліфіковано аж 16 дієслів, причому абсолютно ясно, що це накопичення не обумовлено потребою сюжету або образу і є результатом мовної нестриманості автора, закоханого в скарбах народної мови до самозабуття. Рідше в нагромадженні слів однієї категорії можна вбачати вияв авторської уважної спостережливості. Таке скупчення слів здається тоді природно необхідним для вираження реального явища в усій його повноті, точності і пластичності. Пор., напр.:

Сердешний звір перекидався,
Плигав, вертівся, і качався (II, 40)

Як розігрілось, зашипіло,
Запарилось, заклекотіло,
Ворочалося зверху вниз (IIІ, 137)

В лісу великому, густому,
Непроходимому, пустому (III, 27)

Ампліфікація настільки органічна для автора "Енеїди", що ряди слів, коли йому ніби невистачає запасу української мови, він поповнює запозиченнями з російської, церковнослов'янської або польської мови:

Геть, преч збирайтесь відсіль к чорту (III, 62)

І вголос, грімко закричали (IV, 95)

Спасались бідні на одвагу
Від супостатів, ворогів (V, 97)

Мужик плечистий і невклюжий (II, 23).

Іноді автор дає в плані ампліфікації російсько-українські тавтологічні дублети, напр.:

Бо будеш йолоп-дуралей (IV, 26)

Рубай, туши, гаси, лий, куйте (II, 50).

Ампліфікація, зокрема тавтологічна, відбивається навіть у вигуках:

Іноси! сількісь! як мовляла (VI, 162).

Помітно, що систематично і в найбільшій мірі ампліфікації підлягають дієслова, в меншім мірі іменники та прикметники, рідше — інші роз-

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 30

ряди слів. Це відповідає, і загальній тенденції мови, а в "Енеїді" дане явище обумовлене особистим нахилом автора до переліку головним чином дій і предметів.

5. Гіпотипозис

Ця фігура, як відомо, вживається для зображення події так, ніби вона відбувається перед очима того, що говорить. Пор. у Шевченка:

Дивлюсь — аж он передо мною
Неначе дива виринають,
Із хмари тихо виступають
Обрив високий, гай, байрак;
Хатки біленькі виглядають,
Мов діти в білих сорочках
У піжмурки в яру гуляють,
А долі сивий наш козак
Дніпро з лугами виграває ("Сон" — "Гори мої високії").

Вживанням цієї фігури досягаються сильніше унаочнення минулого, динамізація подій і картин минулого через відновлення їх в пам'яті такими, якими вони були в момент первісного, неповторного сприймання, щоб знову відчути їх, як уперше, або змалювати їх такими ніби з погляду очевидця і викликати відповідні, співзвучні своїм, емоції у читача (слухача). Не дивно, що гіпотипозис взагалі пожвавлює виклад, бо він створює грунт для міцніших емоцій більшою мірою, ніж звичайний виклад, витриманий в одній часовій площині. Найчастіше гіпотипозис базуються на функціонально-стилістичній заміні дієслів минулого часу формами теперішнього часу.

В зв'язку з усім цим гіпотипозис імовірно може бути акумулюючим фактором у створенні гумору. Не зайво тому познайомитися з гіпотипозисом в «Енеїді", принаймні з тими випадками, де він, очевидно, свідомо використовується автором в ролі засобу гумору.

Гіпотипозис в «Енеїді", як правило, має в основі форми дієслів теперішнього часу (часто в супроводі афективних слівець "ось-ось", "якраз" і ін.); іноді він сполучається з еліпсисом, внаслідок чого зовнішньою ознакою гіпотипозиса лишається тільки афективне слівце. Зрідка гіпотипозис уловлюється з контексту тільки завдяки авторському вигукові, яким він перериває власний виклад, удаючи, ніби зображувані ним явища він бачить перед своїми очима. Поясню висловлену думку прикладами:

а) Гіпотипозис звичайний (з ф. ф. тепер. ч. зам. минулого):

Зробився Турн наш біснуватим,
Реве, як ранений кабан;
Гаса, финтить своїм зикратим;
Що ваш проти його Полкан!
Простесенько к Палланту мчиться,
Зубами скреготить, яриться
І гамка їсти здалека,
Уже шаблюкою махає,
Коневі к шиї прилягає,
Хитрить, як ловить кіт шпака (VI, 48)

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 31

(правда, тут є діалогізуючий авторський вигук "Що ваш проти його Полкан!, який посилюй гіпотипозис, але гіпотипозис тут очевидний і без нього).

б) Звичайний гіпотипозис, посилений афективним слівцем:

Ось! ось! яриться, бісом дише!
Агамемноненко Талес
І бистрим бігом все колише
Вокруг себе все побиває (VI, 45).

в) Гіпотипозис з еліпсисом (без афективного слівця):

Там крик, тут галас, там клепало (IV, 114)

г) Гіпотипозис з еліпсисом і афективним слівцем:

І на! через штафет к Плутону
За підписом своїм приказ (IV, 59).

д) Вислови, що набувають характеру гіпотипозиса завдяки афективним слівцям:

Тоді ну військо муштрувати,
Учить мушкетний артикул (IV, 108).

е) Вислови, що набувають характеру гіпотипозиса завдяки авторським "ліричним" вигукам:

О смерті князя всі ридали,
Харциза Турна проклинали,
Та де ж троянський наш султан? (VI, 52).

Дуже помітну групу становлять вислови, які набувають характеру гіпотипозиса завдяки віддієслівним вигукам, особливо улюбленим Котляревським. Обумовлено це відповідною семантикою цієї категорії слів (моментальнїсть дії). Пор.:

Тут плюсь Еней, як будто з неба (І, 25)

("тут в даному разі за значенням наближається до афективного слівця типу "ось", "якраз" тощо і не є обставиною місця — явище, добре відоме в розмовній мові).

Тут хвись! шабельки засвистіли,
Цок-цок! — і іскри полетіли;
Один другого полосять! (VI, 156).

(що віддієслівні вигуки перетворюють вислови в гіпотипозис, підтверджується третім рядком — "один другого полосять", що являє собою натуральний гіпотипозис).

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 32

І звізди на небі блинсь-блись (IV, 7)

Як глядь на гору ненароком
І там свого синка уздрів (III, 128).

(віддієслівні "блись-блись"; віддієслівне "глядь" з афективним "як").

Наводжу без коментарів ще приклади на різні типи гіпотипозиса, аналогічні розглянутим:

Якраз на морі і гора (І, 9)

Аж ось Дідона за чуб хвать (І, 52)

Як ось Анхіз йому приснився (II, 63)

Аж тут Анхізова дитина
Припленталась на берега (IV, 27)

Аж там троянський мартопляс (І, 43)

Давай по чарці з ними пить (III, 8)

І знай, що все веслом махає (III, 58)

Гребнули раз, два, три, чотири,
Як на! — у берега човни;
Троянці наші чупридирі
На землю скіць — як там були! (IV, 18)

К Аматі шусть — як там була! (IV, 64)

І не терявши ні минути,
Пред військом опинивсь як на! (VI, III)

І перекинулась клубочком,
Кіть-кіть з Олімпа, як стріла (IV, 64)

Вулкана в губи зараз черк
Білки під лоб, — і світ померк (V, 25)

От тут то берега пустився (III, 32)

Як раз і тарани вродились (V, 120)

Торох! рутульця в лівий бік,
Простягся Турн, як щогла, долі (VI, 166)

А тут кричать та в труби сурмлять,
Свистять в свистілки, дмуть в роги (V, 116)

А на зикратого сам сівши,
На штурм їх не веде, а мчить (V, 51)

Незриму чує Турн заслону,
Бодриться, скачеть на врага.
На поміч призива Юнону,
Пандара по лобу стьога,
І вовся з ніг його зшиває,
До мізку череп розбиває (V, 140)

Міхи престрашні надимають,
Огонь великий розпаляють (V, 31)

Стовп пороху під небо в'ється,
Сама земля, здається, гнеться;
Енею! де тепер душа? (IV, 122)

Як ось Волсент гульк із долини
З полком латинської дружини.
Біда! як нашим увильнуть? (V, 96);

П. П. Плющ. До характеристики мовних засобів гумору в «Енеїді» Котляревського — 33

Див. ще цікавий анаколуф в цьому гіпотипозисі:

Побачили, що ось лежав
У бур'яні бровко муругий (III, 66)

(підкреслене сприймаються як гіпотипозис тільки завдяки афективному "ось").

Своєрідний також комізмом гіпотипозис:

Лутецій б'є Іліонея,
Ціней Арефа, сей Цінея (І, 127)

(асиндетон з еліпсисом у другому рядку; весь вислів комічно ніби імітує біблійне: "Авраам роди Исака, Исак роди...").

Вислів може набувати гінотипозисного характеру і іншими засобами. Пор.:

І браму рушити велить.
Упала! Стуком оглушила,
Троян багацько подушила (V. 121).

Див. ще гіпотипозис, комізм якого посилюється чергуванням "той" (Еней) — "сей" (Тури) замість означуваних ними власних імен (при дієслівних ф. ф. простого майбутнього):

Еней од Турна утікає...
І Турн вдогонку поскакав.
Той не втече, сей не догонять (VI, 67-68)

Гадаю, що наведений ілюстративний матеріал переконливо доводить акумулюючу роль гіпотипозиса в створенні гумору, а інтонаційно-синтаксична будова фігури вказує на наслідування розмовної мови.

P. P. Plusch

On the Peculiarities of Linguistic Means of Humour
in the "Aeneid" of Kotlarevsky

Summary

1. In the present article the author analyses certain linguistic features of humor, which enter as an indispensable component of the general comicality of images in the "Aeneid".

2. Among these features are the following:

a) Comic elements of professional vocabulary in the love-vows of Vulcan to Vemus (V, 26), and in the episode of the comic war between the servants of Amata's nurse and the Trojans (IV, 82).

b) Macaronisms, i. е., a mixture of Latin and pseudo-Latin elements (lexical and morphological) with Ukrainian words and form-elements (IV, 46-47; V, 101; VI, 84-85).

c) Amplifications, i. е., the piling up of series of words of the same category especially verbs), usually synonymous or closely related semantically.

d) Hypotyposis — used as a figure of speech to depict some events as if they were taking place before the speaker's eyes. Hypotyposis usually takes the form of substitution of the present tense for the past tense. There are other means of hypotyposis. It is a very striking feature currently used to increase the general comicality of the poem.