Помочь сайту

4149 4993 8418 6654

Котляревский и его «Энеида»

Степан Смаль-Стоцкий. Котляревский и его «Энеида».

Подається за виданням: Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда». Відчит... на науковій академії дня 1-ого падолиста 1898. — «Літературно-науковий вісник» 1898, т. 4, кн. 11, с. 87—100. Друга пагінація.

Джерело: Електронна бібліотека "Чтиво".

Переведення в html-формат: Борис Тристанов.

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 87

КОТЛЯРЕВСЬКИЙ І ЄГО "ЕНЕІДА".

Відчит проф. Д-ра Стефана Смаль-Стоцького
на науковій академії дня 1-ого падолиста 1898.

Сто літ тому назад появилася книжка, і та книжка по 100 роках заставила нас з усіх сторін Руси-України зібратися нині тут, аби відсьвяткувати, як уміємо найвеличавійше, сю велику памятку в житю руського народу. Мусить же се бути важка книжка! І справді!

Енеїда Котляревського се епохальне явище в розвитку Руси-України, вона лягла кріпкою підвалиною для нашої новітної літератури, вона стала могутним завдатком нового культурного духового житя Руси. Енеїдою починає ся нова доба в істориї руської літератури, письменьство наше пішло иньшою новою течією, житє духове Руси по повіни, якою залили Русь-Україну ріжні події історичні і культурні, найшлося в новім руслі.

Не хочу тут розбирати тих ріжних історичних і культурних подій, цілого ряду тих сьвітових думок, з котрими Енеїда стоїть в більшій або меньшій звязи причиновій, а бажаючи віддати нині заслужену честь самому єї авторови і вплести і від буковинської Руси скромненьку квіточку в вінець слави Котляревського, витаю духом при самій таки Енеїдї; вона мені сама про себе вимовнійше говорить, вимовнійше і ліпше сьвідчить, ніж всякі иньші сьвідоцтва і докази, взяті зпоза неї.

За довгий час 17-го і 18-го віку, як тягнув з півночи дуже холодний вітер на Русь-Україну, а мороз зціпив все і густа мрака оповила Русь, житє духове Руси меркло, марніло, ниділо, нівечилося. Чужа погань насіла скрізь на нашу країну, придавлюючи

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 88

і убиваючи питомі моральні і інтелектуальні пориви так, як той бурян своїм ростом заглушує добру ростину. Настав моральний і культурний занепад на Руси.

Саме в пору являєся рідному народови на ратунок від занепаду Еней, свій чоловік, хоч і не по нашому зветься. Оттак за довгий час темряви насіла на Русь чужина, що свій чоловік мусить прибирати чуже імя, аби єго свої за свого приняли.

Перша робота ратунку рідної країни починаєся тим, що згортаєся з верхи всю мерзість, всю погань, всю гниль, які за довгий час пітьми духової нагромадилися на руській країні, починаєся моральним уздоровленєм, як се зробив одинокий тоді живий паріст ослабленого руського духа Іван Котляревський в своїй Енеїдї.

І скаляне лице нашої країни немов умилося. Зі споду виринає тоді, неначе та русалонька прегарна і непорочна, дівчина Наталка. І диво стало всім: під скорупою всякого зверхного калу збереглась так незаражено і непорочно добра душа народу. Нарешті сам Чарівник Котляревський, розкривши обезображене обличе України, найшовши і показавши непорочне серце люду, береся своїх чужиною здеморалїзованих земляків научати, щоб від тепер вже більше ніколи не забували, якого вони роду, почитали матір свою, не презирали рідних своїх, не обижали нікого, бо се початок всякого поступу.

Отеє є епохальне значінє Енеїди і других творів Івана Котляревського; для того то з Енеїдою Котляревського найшлось духове житє Руси-України в иньшім, новім руслі.

А тепер пригляньмося близше самій Енеїді.

Сюжет Енеїди взятий, правда, з чужої ниви, та се марниця. Річ в тім, що він оброблений з таким великим талантом, що сила єї не увяла до сегодня. Живучість і сьвіжість сего монументального твору лежить в тім, що Котляревський, хоть на чужім сюжеті, замінивши чужі типи, звичаї і обичаї українськими, умів нам дати правдиво національну поему. Енеїда Котляревського і своїми провідними думками і своїм артистичним виконанєм займає між творами нашої літератури одно з найперших місць.

Провідною думкою Котляревського при написаню Енеїди було безперечно, виставити на сьміх хиби всіх верств суспільности на Україні, особливо-ж висших слоїв — бо правду сказавши, мужиками-крепаками, що не мали тоді значіня в публичному житю, він наименьше займаєся. Тим

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 89

чином рад був Котляревський тоті хиби викорінити, і суспільність, особливо морально, обновити.

До того вибрав він собі як найвідповіднійший спосіб — перелицювати Енеїду на український лад, бо так міг він все висказати широко, рішучо а притім так, щоб не лиш не стягнути на себе лютих супостатів України, але ще і промовити переконуючим теплим, щирим, веселим українським словом до їх розуму і серця. Вибір той зробив Котляревський зовсім сьвідомо, — кажу се з натиском, бо годі припустити, щоб такий талант, як Котляревський, писав свій найбільший твір несьвідомо ціли. Вибір сей пав на Енеїду може і задля того, що Котляревський, запізнавшися з сюжетом Енеїди, і чуючи в собі творчу силу, рад був показати, що з таким сюжетом перенятим з всесьвітної літератури годен зробити ґеній українського народу. Судячи по знаних нам мотивах, які спонукали Котляревського написати Наталку Полтавку і Москаля Чарівника, можна сьміло припускати подібний мотив і до написаня Енеїди.

І певно, нічо не надавалося ліпше до переведеня провідної думки Котляревського, як саме перелицьованє Енеїди.

В руках поганських богів, над котрими старшував Зевс, спочивала, як се представлено в Верґілієвій Енеїдї, доля всіх людий. Оден або другий чоловік міг бути невдоволений тим, що і як боги робили, міг називати їх правлінє несправедливим, і ходити своїм розумом, але такі сьмільчаки ставали трагічними героями, бо боги поставили таки на своїм. Вони ділилися на висших і низших, одні підходили близше до Зевса, другі держались оподаль, а що вони були посвоячені з людьми, і коли одні помагали тим а другі иньшим не після якихсь справедливих заслуг, але після своєї уподоби, то межи ними були вічні інтриґи, сварні і колетнеча, так що аж сам Зевс мусів в річ мішатися. А що і він сам не знав всего добре, а спускався на те, що єму донесли, то і він робив оправу, як попало. Вглянувши глубше в ту систему, можна найти велику подібність межи поганськими богами і керманичами деспотичної держави. Так як Зевс поступає собі не оден самодержець; низші боги відповідають цілком докладно ріжним високим чиновникам, а все кропиться на звичайних людях.

В такому змислі представлені боги в Котляревського Енеїді, чим автор звернув річ до дійсности і в такій формі виткнув такі хиби, яких в иньшій формі годі було безкарно виткнути. Тут ви-

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 90

передив Котляревський величні образи Шевченка в Сні, Кавказі і т. д. і Гоголевого Ревізора.

Та не лиш самі висші і низші керманичі житя суспільпого були предметом єго сатири; він сягнув також в нарід, що складався з мужиків-крепаків та з шляхти, котра хиба самим лише маєтком від них відріжнялася.

Аби се доказати, пригляньмося близше, як Котляревський переводить свою провідну думку в головніших типах своєї Енеїди.

Зевс се вірний образ лихого самодержця, котрому і не в голові єго обовязки. Він уживає роскошів, особливо-ж не без міри. Зевса окружають не ліпші боги, котрі про око ніби то і слухають і бояться єго, а поза плечима з него сьміються, межи собою інтриґують, сваряться, а зовсім не дбають о то, щоб справедливо управляти. Всі вони пянюги, перекупні, люблять женихатися. Нептуна називає Еней дряпічкою-деруном, всім їм обіцює Еней подарунки.

Пречудно характеризує богів сам таки самодержець Зевс на отсім місци Енеїди (початок VI части):

Зевес моргнув як кріль усами,
Олимп мов листик затрусивсь;
мигнула блискавка з громами
Олимпський потрух взворушивсь.
боги, богині і півбоги
простоволосі, босоногі,
біжать в Олимпську карвасар.
Юпітер гнівом розпалений
влетів до них мов навіжений
і крикнув, як на гончих псар:

Чи довго будете казитись
і стид Олимпові робить,
що день проміж себе сваритись
і смертних з смертними тровит
ь?
Поступки ваші всі не божі,
ви на сутяжників похожі
і раді мордувать люди
й.
Я вас із неба поспихаю
і до того вас укараю,
що пасти будете свиний.

А вам Олимпеькі зубоскалки,
моргухи, дзиґи, фіґлярки,

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 91

березової дам припарки,
що довго буде вам в тямки.
Ох ви, на смертних дуже ласі,
як Грек на Ніженьскі ковбаси!
Все лихо на землі од ва
с.
Чрез ваші зводні женихання
не маю я ушановання.
Я намочу вас в шевський квас.

Або оддам вас на роботу,
запру в смирительних домах,
там виженуть із вас охоту
содомить на землі в людя
х.
Або я лучшу кару знаю.
Ось як богів я укараю!
Пошлю вас в Запорожську Січ.
Там ваших каверз не вважають,
жінок там на тютюн міняють,
в день пяні сплять, а крадуть в ніч.

Не ви народ мій сотворили,
не хист создать вам червяка.
На що-ж людий ви роздрочили?
Вам нужда до чужих яка?
Божусь моєю бородою
і Гебиною пеленою,
що тих богів лишу чинів,
які тепер і т. д.

Хоть тут Зевс так дуже розходився, то звичайно він лиш ненароком споглядає на землю, а побачивши нелад, сердиться: особисті роскоші ему важнійші ніж загальне добро, тому то він перше допиває кубка, а аж потім відповідає на просьби богів.

Кілько то таких більших і меньших, висших і низших керманичів державних було тоді не лиш в Росиї, але і в цілій Европі, котрим повірена була управа народами і їх частями, а вони дбали лише про себе?! І Котляревський змалювавши такий образ бога-керманича представив всесьвітний тип правителя свого часу.

Відповідно тому заховуються і низші боги, як ми бачили, перекупні в загальних справах (як Нептун); а Еоль то образ чистого бюрократа-канцеляриста, що ніби то і вимовляєся, що не може зробити, що се, мовляв, годі, але за заплату все таки обіцяє постаратися, без огляду на те, чи просьба оправдана, чи ні.

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 92

Найгірше-ж там водиться в державі, де жінки своїми примхами впливають на справи державні. Котляревський в таких разях не великий приятель жінок. Він виражаєся не на однім місци:

Коли жінки де замішались
і їм ворочати дадуть,
коли з росказами втаскались
та пхиканя ще додадуть,
прощайсь на вік тогді з порядком,
пішло все к чорту неоглядком,
жінки поставлять на своє.

А вплив їх малює такими словами:

Коли чого просити має,
то добрий одгадає час
і к чоловіку пригніздиться,
прищулиться, приголубиться,
цілує, гладить, лескотить,
і всі сустави розшрубує,
і мізком так завередує,
що сей для жінки все творить.

Для того то виводить Котляревський на сцену богині, котрим і на гадку не впаде якась загальна справа, а котрі цілком поводуються своїми примхами. Так Юнона, баба дуже недобра, стараєся намовами і інтригами погубити Енея задля марниці. Венера знов держить сторону Енея і хоть старшиньством меньша, надробляє своєю красою, аби лиш єї коханець не пропав. Задля таких жіночих примх терпіли дуже публичні справи. Можемо поминути вже всі иньші божища, бо і з сего бачимо докладно, о що властиво Котляревському ходило.

Супроти таких богів-керманичів державних (кріль!) і богів-чнновників люди мов меч в їх руках. Зпоміж людий визначнійший тип Еней. Се справдешній козак. Парубок молодий, підприімчивий, що не лякаєся леда чого, хитрий. Як Еоль став єго переслідувати, він не кланяєся Еолеви, а удаєся просто до старшого Нептуна і виграє справу. Характеристичне те, що Еней підкупством приєднує Нептуна на свій бік. Побачивши пожар своїх кораблів, він зразу тратить голову, але відтак вилаявши всіх богів і обіцявши подарунки виграє знов справу. Він гуляка, якого сьвіт не бачив, любить випити, любить до женщин залицятися по козацьки, без гадки, щоб з ними одружитися. Але він оден

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 93

межи троянсько-українською громадою, що все таки бажав щось зробити, а решта єго товаришів се люди без найменьшої ідеї. Еней се представитель сяк-так тямущого на свій час Українця.

Та не лиш хиби богів керманичів тай хиби таких Енеїв, але і хиби народу взагалі висьміває Котляревський в своїй Енеїді, виявляє всі темні сторони тодішної суспільности на верхи, аби тим чином промостити дорогу до поступу. І так описує він докладно порожне житє шляхти. Всі забави у панів на Україні складалися після Енеїди з їди, а найбільше з питя; висших ідей ні сліду. Котляревський малює гостину Енея у Дидони, у Ацеста або у Латина яскравими красками — всюди головна річ піятика, без неї не обійшлось нігде. Для того то в Енеїді подибуємо єї так дуже часто, і се не пересада, не карикатура житя — се дійсна правда. Пили так, що ледви находили яке місце до сну, а звичайно де хто стояв, там і впав. З перепою наступала і смерть. При тім не обходилося також і без бійки, от як на поминках по заможнім панови Анхизі. Через піятики миналося богато добра в народі, вони взагалі представляють сумну хибу Руси. До забав належала ще музика і танці і всякі гри. Кромі таких оказий, як гостина, поминки і др. описує Котляревський ще і досьвітки і вечерниці, де межи иньшими виступає і гра в карти, та де не обходилося також без неморальности.

Женщини беруть участь лише в досьвітках та вечерницях; до звичайних забав вони приступу не мають. З сего висновок такий, що тоді становиско женщини (хоть би і у панів) було дуже підрядне.

Так представив Котляревський сумний стан Руси-України в тім згляді; та ще ліпше і зовсім вже загально малює він той стан в образі пекла. Се правдивий образ, змальований яскравими красками, який виставив Котляревський перед очи своїх сучасників на те, аби побачили свої хиби і стали людьми; він перший кличе немов словами Тараса свого "Посланя": Схаменіться, будьте люди!

Із представленя пекла видно докладно, які наскрізь гуманні ідеї ворушили душу Котляревського, як він вступаєся за правдою і справедливостю, за правим житєм, а як виставляє на загальну наругу людий негідних, дерунів, шахраїв, пявок людських. От пр. яка терпка іронія лежить в словах:

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 94

У нас хоть трохи хто тямущий,
уміє жить по правді сущій,
то той хоть з батька то здере!

А вже-ж найзавзятійше виступає Котляревський против війни. На однім місци зачисляє він війну до мирянських лих, що нас без милости морять; єї наслідки фізичні і моральні представляє він так:

Війна в кровавих ризах тут;
за нею рани, смерть, увіча,
безбожность і безчоловічча

хвіст мантиї єї несуть.

В війні гинуть по неволі для примхи князьків душі людські. А на иньшім місци Котляревський знов відзиваєсь так:

Не зьвір я, людську кров пролити,
і не харциз, людий щоб бити,
для мене гидкий всякий бій!

Мимоходом лиш скажу, що тут добачаю сліди масонської науки, з котрою Котляревський добре був обзнакомлений.

Задля гуманних ідей, якими пронята наскрізь Енеїда, останеся поема у нас на завсіди величним твором.

А коли ще зважимо, що Котляревський помимо чужого сюжету вистачив єї таким богатим етнографічним кольоритом, що удержує душу безнастанно на Україні, знав як не мож ліпше одягнути свою Енеїду в звичаї і обичаї українського народу, умів єї з етноґрафічного боку зробити так наскрізь українською, що в ній бачимо всюди сей нарід з усіма єго верствами, з добрими і лихими сторонами, то мусимо єї уважати поемою національною в повнім того слова значіню. Тим вона нам дорога, тим вона для нас завсіди остане приманчива. Нема в Енеїді і одного такого місця, де ми хоть на хвильку могли-б призабути, що все, люди, обставини, ціле житє там українське. Скрізь порозкидувані ріжні натяки, щоб тим немов завсіди утримати читача в певности, що не з Олимпом, але таки з самодержавієм, не з Енеєм і Троянцями, але з Українцями він має до діла. Еней убраний як український парубок, що іде на танці, або як чумак, що вибираєся в далеку дорогу. Бачимо українську паню, як вона їде в гостину, єї ридван, кінних провідників, козаків, єї машталіра. Ми запізнаємося з ношею Українців, з мешканєм, з гостинами, забавами, сва-

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 95

танєм, з лікамн народними, особливо на похмілє. Чуємо їх пісні, як пливуть морем. Одним словом в нашій літературі нема такого твору, де, як в Енеїді, були-б так плястично змальовані всі обставини і саме житє нашого народу того часу.

Енеїда переповнена також історичними споминами українськими, а слова Котляревського переповнені тут такою щирою теплотою, яку можна подибати лиш у найбільших патріотів. Се не "інстинктове" українофільство, отже несьвідоме задачі і ціли народолюбство, се щирий патріотизм. Тим то стаєсь Енеїда ще більше руською, вона доказує, що думки про відрубність і самостійність руського народу не перевелись і тоді в памяти добрих синів України. Серед загального сьміху, віддихаємо на тих місцях згадкою про ліпші часи; се дуже поважні місця, бо там сьміх перемішаний з слезами. І так Троянці пливучи морем

— кургикали пісеньок
козацьких, гарних запорожських.
Про Сагайдачного сьпівали,
либонь сьпівали і про Січ.
Як в пікінєри набирали,
як мандрував козак всю ніч.
Полтавську славили Шведчину,
і неня як свою дитину
з двора провадила в поход.
Як під Бендерю воювали;
без галушок як помирали
колись, як був голодний год.

На иньшім місци Котляревський подаючи нам устрій військовий козацький, очевидячки любуєся ним і кінчить свій опис многозначними словами:

Так вічной памяти бувало
у нас, в Гетьманщині колись,
так просто військо шикувало,
не знавши: стой, не шевелісь!
Так славниї полки козацькі
Лубенський, Гадяцький, Полтавський
в шапках було як мак цьвітуть.
Як грянуть, сотнями ударять,

перед себе списи наставлять,
то мов мітлою все метуть.

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 96

А описуючи похід війська уміє він своїми чудовими порівнанями викликати перед нашу уяву колишні славні часи козацькі:

Мезентій наперед Тиренський
пред страшним воїнством гряде —
було полковник так Лубенський

колись к Полтаві полк веде
під земляні Полтавські вали.

Цекул Пренестський Коваленко
в Латию з військом также пхавсь —
так Сагайдачний з Дорошенком
козацьким військом величавсь.

За сими плентавсь розбишака
Нептунів син сподар Мезап,
до бою був самий собака,
боєць, ярун і задирака,
стрілець, кулачник і рубака,
і дужий був з його хлопак.
В виски було кому як впнеться,
той насухо не оддереться —
такий Ляхам був Желізняк!

А як богато говорять нам отсі слова:

Так кончили жизнь козарлюги,
зробивши славнії услуги
на вічность памяти своей
?!

З того часу говорячи словами Котляревського:

ми всі, як бач, народ хрещений,
волочимся без талану.

Та не лиш в тих споминках проявляєся горячий патріотизм Котляревського. Він бачив добре, в чім лихо, і проте кличе:

Де общеє добро в упадку,
забудь отця, забудь і матку,
лети повинность ісправлять,

бо він знав добре, що

Любов к отчизні де героїть,
там сила вража не устоїть,
там грудь сильнійша від гармат.

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 97

Прочитавши Енеїду уважно, бачимо, що вона переповнена гуманними ідеями, любовю до всього рідного; в ній подивляємо велику силу фантазиї і незрівнаний гумор автора; в ній бурхає дійсне, окружаюче автора житє, живе житє, змальоване незвичайно пластично. Таке представленє сего житя на основі всесьвітного сюжету без патріотично-національних деклямаций робить Енеїду твором справді літературним, твором всесьвітної літератури, а що то житє було повне згнилизни, то мусіла вийти сатира на се житє, котра вправді серед даних обставин поневолі ховала ся поза імена богів та героїв Верґілієвих, але осягнула свою ціль, бо заставила всіх із загальних хиб часу сьміятися. Насьмішка его добродушна, він не картає як публіцист або проповідник-мораліст, лиш представляє все з сьмішного боку і то так, що висьміяний і не чує, що сам з себе сьміється. Тим заразом стає нам ясно, чому Котляревський перелицював Енеїду.

Енеїда се перший реальний твір нашої літератури, реальний не лише своїм предметом, але реальний своєю формою і мовою. Многозначні отсі слова Котляревського:

І я прощаюсь з небесами,
пора спуститись до земл
і.

Спустившись раз "з неба", треба було заговорити земною мовою, зрозумілою людям живою мовою, і се зробив Котляревський сьвідомо, а сьвідомість ціли бє в очи з кождого вірша. Він висьміває стару схолястичну школу, де вчили на Піярській граматці, тройчаткою приганяли, субітки давали; покінчивши з латиною і схолястикою звертаєся так само против домородного, письменського, скубентського, филосопського язичія, а пише такою мовою народною, що єї ще і сегодня подивляти мусимо.

З того розбору Енеїди виносим переконанє, що Енеїда є дійсною перлою нашої літератури і остане нею, поки рід руський живе. Коли ми розглянемося в нашій літературі, то мало найдемо ми таких творів, про котрі могли-б ми подібне сказати. Бо до того, щоб бути монументальним твором як Енеїда, не вимагаєся богато задрукованого паперу, але глубини гадок, гадок, що ворушать цілу суспільність, цілу людськість, ідей, що мов зорі просвічують вже не поодинокому народови, а людськости в єї боротьбі о поступ, о зближенє до ідеалу людськости, котра покликана до поступу; порушенє всего, що так сказати-б, становить саму люд-

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 98

ськість. Всім тим вимогам відповідає Енеїда в повній мірі, а суд наш про ню ствердив сам нарід, що і доси, коли вже 100 лїт минуло від часу, як вона появилася, читає і перечитує єї наново, бо вона завсігди остаєся найтипічнійшим зображенєм свого часу, на яке не здобули ся тоді навіть иньші значнійші літератури.

Нічо, зовсім нічо не вадить і не уймає єї великого значіня здогад, що Котляревський при єї писаню ішов за Осиповим, бо як раз ніщо так, як докладне порівнанє обох Енеїд, не виявляє нам ліпше величезного таланту Котляревського, супроти котрого стоїть Осипов як простий писака. Се покаже нам хоч би отсей приклад.

У Осипова пр. є місце:

Одинъ изъ той толпы бродящей
Троянцевъ бѣдныхъ горемыкъ
знатокъ во всемъ былъ настоящій,
на сквозь все видѣлъ напрямикъ.
Изъ всѣхъ ихъ былъ вовсемъ умнѣе,
догадливѣе, смышленѣе,
при томъ дѣлецъ и книгочей;
проворъ мужикъ и не бездѣльникъ,
смекало, знахарь и волшебникъ,
колдунъ и сильной ворожей.

Самой былъ наученъ Минервой
пронырствамъ и пролазамъ всѣмъ,
и въ томъ мудрецъ былъ самой первой,
въ проворствѣ ни кому ни въ чемъ
не уступалъ никакъ не мало і т. д.

Се місце у Котляревського читаємо так:

Один з Троянської громади
насупившися все мовчав,
і дослухавшися поради
ціпком все землю колупав.

Се був пройдисьвіт і непевний
і всім відьмам був родич кревний,
упир і знахур ворожить.
Умів і трясцю одшептати
і кров христянську замовлят
и
і добре знав греблі гатить.
Бував і в Шльонському з волами,
нераз ходив за сілю в Крим,

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 99

тарані торгував возами,
всі чумаки братались з ним.
Він так здавав ся і нікчемний,
та був розумний як письменний,
слова так сипав як горох.
Уже в чім, бач, порахувати,
що розказать — йому вже дати;
ні в чім не був страхополох.

От і плястика, от малюнок, що і сліпий єго намацає. Ми Неотесу таки просто бачимо, як він ціпком землю колупає, як він трасцю відшептує, ми з ним воли женем на Шлеск, і в Крим за сілю їдем, і тараню продаєм — ми не віримо на слово, але таки переконались самі, що се пройдисьвіт великий. Такого образу у Осипова нігде ні одного не найти.

Зібравши все до купи, бачимо, що в Енеїді і у всіх творах Котляревського пробиваються отсі три головні провідні думки: 1. Він пропаґує гуманність і пятнує проте всякі неморальні вчинки, а стає в обороні упосліджених і покривджених; 2. Він стає в обороні національних прав українського народу, за єго відрубність і самостійність в мові, звичаях, обичаях і т. п. Богато місць Енеїди дає зовсім певну підставу думати, що в ній представлені особливо злидні України, які вона тоді в кождім згляді терпіла від росийської адміністрациї, як і взагалі відносини України до Москви, хоть з другого боку Котляревський виявляє щиро свій державний патріотизм і свою льояльність. 3. Він повстає против фальшивого смаку в літературі і вимагає, щоб у творах літературних виявлялась народність.

Таким чином зробив Котляревський перелом в нашій літературі, звернув з дороги славенщини, зробив літературу національною і реальною, він став на чолі новітньої нашої літератури.

Твори єго мали величезний вплив на цілу Русь-Україну; приняли їх з ентузиязмом, читають їх і тепер з таким самим запалом. А Шевченко, котрого всі уважаємо речником душі народної, цінив твори Котляревського, а особливо Енеїду так дуже високо, що висказав з душі українського народу в своїй пісни на вічну память Котляревського такі памятні слова:

Смаль-Стоцький С. Котляревський і єго «Енеїда» — 100

Будеш батьку панувати,
поки живуть люди,
поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть!

І певно, що Русь-Україна не забуде ніколи того, що промостив єї дорогу до нового культурного житя і величати-ме Котляревського завсіди з таким запалом, як сегодня в день столітного ювілею Енеїди.

 

Ссылки на эту страницу


1 Иван Котляревский
Лепкий Б. С. Іван Котляревський. // Cтруни: антольоґія української поезії від найдавніших часів до нинішніх часів: у 2 ч. Уклад. Б. Лепкий. Берлін, 1922. Ч. 1: Від «Слова о полку Ігоревім» до Івана Франка. Стор. 84-87.
2 Перелицованная "Энеида" Котляревского
Альфред Єнзен. Перелицьована Енеїда Котляревського. За згодою автора з німецької мови переклав Павло Волинський. — Перемишль, 1921. Накладом Народного Базару. — З друкарні Киолера і Сина.
3 Про "Энеиду" и ее автора. Указатель по авторам
Про "Енеїду" та її автора. Покажчик за авторами
4 Про "Энеиду" и ее автора. Указатель по названиям
Про "Енеїду" та її автора. Покажчик за назвами
5 Про "Энеиду" и ее автора. Хронологический указатель
Про "Енеїду" та її автора. Хронологічний покажчик
6 Столетняя годовщина возрождения украино-русинской литературы
О. Маковей. Столітні роковини відродження українсько-руського письменства (обхід у Львові дня 31 н. ст. жовтня і 1 н. ст. подолиста 1898). — «Літературно-науковий вісник» 1898, т. 4, кн. 11, с. 101—114. Друга пагінація.

Помочь сайту

4149 4993 8418 6654