Енеїда. Коментар

КОМЕНТАР ДО "ЕНЕЇДИ" ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО ТА ЙОГО ІСТОРІЯ

Настійну потребу в розгорнутому коментарі до першого твору нової української літератури розуміє кожний, хто читав "Енеїду". Ще в столітній ювілей першого видання "Енеїди" (1898) ставилося питання про створення коментаря, без якого уже тоді, коли принаймні в домашньому побуті народу було чимало спільного з добою Івана Котляревського, багато що в "Енеїді" залишалося неясним. Але ні в дні столітнього ювілею великого твору, ні в дні урочистого відкриття пам'ятника на могилі Котляревського в Полтаві (1903), ні пізніше далі добрих намірів справа не пішла. У науковій літературі інколи навіть висловлювалася, а коли не висловлювалася, то мовчки сприймалася думка, що з'ясування побутово-етнографічних реалій в "Енеїді" — діло другорядне.

Уже позаду 200-річний ювілей з дня народження Котляревського, не за горами 200-річчя першого видання "Енеїди", а у великій бібліографії праць про поему маємо лише одну статтю, присвячену даній темі, — "Побутова старовина в "Енеїді" І. П. Котляревського" Миколи Сумцова, опубліковану ще у 1905 р. Судячи із змісту, тут іменитий український етнограф по пам'яті, не звертаючись до друкованих джерел, пояснив кілька десятків старожитностей і, ясна річ, далеко не вичерпав визначеної у заголовку теми. Стаття показує, який прекрасний коментар до дивовижного творіння Котляревського міг би укласти Сумцов і якої значної шкоди зазнала культура нашого народу, що ні він, ні хтось інший з учених, ближчих до доби письменника, не взявся до такої праці.

Відгукуючись на появу статті Миколи Сумцова, літературознавець Михайло Мочульський писав: "...Наша наукова критика ще не зробила досі нічого, щоб пояснити та зробити приступною для загалу ту цікаву поему. Наша критика обертається лише в хибнім колі утертих фаз, доторкається "Енеїди" зверха, й нікому досі не забаглося пірнути на її дно, щоб як слід з'ясувати її..."

Сумцов обібрав собі цікаву й живу тему: він мав подати в своїй статті висліди над побутовим боком "Енеїди"; на жаль, одначе шановний професор не дав нам того, чого слід було сподіватися по нім. Він лише торкнувся своєї теми, але не поглибив її, поставив багато питань, але не дав на них відповіді. Тим-то стаття, хоч не без певних цікавих вказівок — мусить розчарувати".

Присуд М. М. Мочульського, якщо сприймати його в історичній перспективі, видається надто суворим. І нині значення праці М. Ф. Сумцова не зменшилося, а навпаки, зросло. Крім того, вже на той час у працях П. Г. Житецького, І. М. Стешенка, І. Я. Франка, інших авторів можна було знайти значний матеріал для коментаря. Коли його додати до словничка чи приміток у кінці книги, без яких не обходилося, за поодинокими винятками, жодне видання "Енеїди", починаючи від першого, то це вже було солідним фундаментом для коментаря. Значний внесок у справу створення коментаря зробили такі радянські літературознавці, як І. Я. Айзеншток, А. П. Шамрай, П. К. Волинський, Є. П. Кирилюк.[1]

Одначе коментаря до "Енеїди" в сучасному значенні цього слова ще не маємо. А час не стоїть, стрімко змінюється життя всього народу та окремих його верств. Що ж до села, то в його побуті тільки за період після Великої Вітчизняної війни сталося більше змін, ніж за кілька століть перед тим. Покоління, дитинство і юність якого пройшли в українському селі 30 — 40-х років XX ст., знало і патріархальну хату та дворище з відповідними предметами домашнього й господарського вжитку, і домоткане полотно, і вітряки, і водяні млини. Про коней та волів, які були основною тягловою силою в господарстві, й говорити не доводиться. А для повоєнних поколінь все це — давнина, екзотика.

"Енеїда" Івана Котляревського — виняткове художнє явище. Хоч на великій травестії відбився, та й не міг не відбитися, поступ суспільно-літературної думки та поглядів самого автора вподовж трьох десятків років праці над нею, "Енеїда" становить собою напрочуд викінчену, струнку цілість, гармонійну єдність змісту та форми. Травестія не може зовсім відірватися від сюжетної канви першотвору, одначе і в рамках даного жанру блискуче виявилися оригінальність, гнучкість і багатство композиційних засобів Івана Котляревського. По старій канві він сміливо вимальовує нові узори, по-своєму компонує матеріал, коли це зумовлено художньою доцільністю, самим духом відтворюваного життя, світоглядом українського народу тієї доби.

Візьмемо хрестоматійне місце — картини пекла у третій частині поеми, в яких Котляревський далеко відступає від Вергілія. Грішники розміщені в пеклі за певною системою, за величиною гріхів. Разом з тим пекло відбиває лад та ієрархію тогочасного суспільства. Перелік гріхів, за які карають людей у пеклі, їх градація залежно від суворості кари — то власне кодекс моралі українського народу в дану історичну епоху. Цей кодекс виражений у поемі так глибоко й точно, поданий у такому сконденсованому й систематизованому вигляді, що у всій нашій літературній спадщині минулого важко знайти подібний твір.

Мав рацію сучасник зачинателя нової української літератури етнограф І. Кулжинський, коли писав: "Борг справедливості вимагає, щоб ми склали подяку панові Котляревському за його "Енеїду". Ми певні, що ся прекрасна пародія [тільки не пародія, а травестія — О. С.] дійде до наступних поколінь і нею будуть займатися так, як тепер займаються рунічними написами або стародавніми медалями, які зберіг безпощадний час".

"Енеїда" — енциклопедія народного життя. Мало не кожна строфа поеми для тих, хто уміє ту енциклопедію читати, може розгорнутися в цілу наукову розвідку про той чи інший аспект сучасної І. Котляревському дійсності.

Письменник завжди дотримувався живої правди життя, яка повнокровно струмує в кожному рядку поеми. Зрозуміти предмет, явище, подію, ім'я, назване в поемі, — тільки половина справи. Друга, не менш важлива, — з'ясувати, в якому контексті твору, а разом з тим і реальної дійсності, історичної доби постає все, що складає зміст поеми. У ній не те що строфи, — рядка, жодного слова немає, вжитого просто так, для зв'язку між епізодами. Все працює, все несе смислове навантаження, кожне слово — там, де йому належить бути. І в усьому — виняткове знання буття українського народу, його психології, його характеру.

При цьому будь-який коментар не може дати єдиного ключа, який допомагав би відкривати всі художні секрети "Енеїди". В картинах пекла — одна художня ідея, в інших, порівняно простих епізодах, — інакша, теж підказана відтворюваним життям. Скажімо, наїдки на численних обідах троянців завжди називаються в такому порядку, в якому їх подавали на стіл. Інший порядок — у переліку наїдків праведників у раю. Це переважно дитячі ласощі. Спочатку залежно від їх популярності названі покупні ласощі, базарні[2] ("Сластьони, коржики, стовпці"; III, 118), потім — доступніші дітям, натуральні — з городів, садів, поля, лісу. Останні названі в такому порядку, в якому протягом весни — літа — осені ними ласують діти ("Часник, рогіз, паслін, кислиці, Козельці, терн, глід, полуниці"; III, 118).

Складніший випадок: на бенкеті у Дідони починають грати музики. Першим — інструмент нижчої тональності — бандура, за нею послідовно вступають все голосніші — сопілка, дудка, скрипка. Кожному інструментові, його мелодії відведений рядок, звукова інструментовка якого відбиває дану мелодію. Наступний накладається на попередній, коли той уже подав голос. Подібне спостерігається в народній музиці.

Або ще такий приклад. Біля входу в пекло різні людські хвороби вишикувані під командою смерті залежно від їхньої небезпеки, причинюваних людям втрат: від чуми, яка, скажімо, у XVIII ст. більше скосила людей, ніж усі війни за цей час, до порівняно з нею невинної бешихи (III, 45). Зображені на щиті Енея персонажі українських народних казок розміщені й відповідно названі залежно від їх популярності — від Івасика-Телесика до нині зовсім забутого, взятого з перекладних лицарських романів Марципана (V, 45).

Втім не будемо попереджати коментар і далі множити приклади. Додамо тільки, що навіть відсутність у тому чи іншому життєвому ряду реалії, персонажа, з сучасного погляду належного сюди, не випадковість і має своє історичне пояснення. Так, серед вишикуваних понад дорогою в пекло грішників зустрічаємо і "сімейну групу" (III, 46). Тут дружини, свекрухи, мачухи, вітчими, тесті, зяті, свояки, шурини, брати, зовиці, невістки, ятровки — всі, хто міг отруювати життя своїм рідним. У довгій шерензі відсутня тільки та, якій сучасний читач відвів би перше місце з правого флангу, — теща. Це тому, що в патріархальній сім'ї (іншої сім'ї Котляревський знати не міг) мати невістки, дружини не мала ніякого впливу, ніяких прав. Вона могла грати роль тільки ангела-хранителя, жалібниці й порадниці своєї дочки та її дітей і саме такою виступає у народних піснях минулого. Значення тещі в сімейному укладі стало зростати пізніше, з посиленням емансипації жінки та занепадом патріархальних засад.

Звичайно, Котляревський не перший вдався до побудови підказаних життєвою логікою словесних рядів. Вони притаманні народній мові, яку письменник зробив мовою літератури. Хоча б елементарне "хліб-сіль", "борщ та каша" — в першому випадку ці поняття стоять в порядку їх важливості для людини, в другому — за черговістю споживання.

Або візьмемо портрети і характеристики персонажів у поемі. Тринадцять слів і словосполучень використовує І. Котляревський для змалювання портрета "бабищі старої" Сівілли, шістнадцять — опису зовнішності Харона (з них тільки на сорочку — п'ять), вісімнадцять — для зображення дівочої краси і доброї вдачі Лависі тощо. Вся поема тримається на словесних блоках, кожний з яких має свою особливу мікроструктуру, свою внутрішню єдність. Ці блоки — вишикувані в ряд реалії, люди, події. Ряди й ознаки, за якими вони будуються (послідовність: просторова, вікова, історико-хронологічна; ієрархія: суспільна, сімейна, церковна, військова, цехова і т. д.), такі ж численні й різноманітні, як і в тогочасному реальному житті. В цьому надзвичайно цінна прикмета реалізму Котляревського і неминуще пізнавальне значення його поеми. Укладач прагнув відбити це в коментарі.

"Енеїда"[3] — також енциклопедія культури сміху українського народу. Сміх за своєю природою протилежний однозначності, сталості, заданості. Найбільші труднощі для укладача коментаря становить не так великий обсяг матеріалу, що потребує пояснення, як його бурлескно-іронічна природа, невичерпно-винахідливе, підступно-тонке комічне обігрування, несподіване змішування дійсності й вигадки, високого й низького, серйозного й нісенітниці, нарешті, зумовлений жанром травестії двоїстий характер зображуваного. Як у подвійних, накладених одна на одну кольорових картинках, від непомітної на око зміни ракурсу антична богиня перетворюється в старосвітську українську молодицю, воїни Вергілія — в запорізьких козаків. У ряді випадків нелегко встановити реальну основу зображуваного.

Так, стара нянька Амати — жінки царя Латина, за аренду хутора, в якому "ставок був, гребля і садок", давала "чиншу до двора", тобто платила цареві податок. Повідомляється, з чого складається той чинш:

Ковбас десятків з три Латину,

Лавинії к Петру мандрик,

Аматі в тиждень по алтину,

Три хунти воску на ставник;

Льняної пряжі три півмітки,

Серпанків вісім на намітки

І двісті валяних гнотів. (IV, 76)

Розміри чиншу тут комічно обіграні, зменшені. Ковбаси й коржі на Петра — власне, не чинш, а подарунок, ралець, з яким прийнято було ходити в гості. Алтин — дрібна монета, вартість якої дорівнювала трьом копійкам.

"Три хунти воску" — теж надзвичайно мала данина (1 фунт — 409,5 грама). Тільки вісім серпанків та двісті гнотів — це вже щось схоже на чинш. Розміри чиншу підсилюють комізм заключних рядків строфи:

Латин од няньки наживався,

Зате ж за няньку і вступався,

За няньку хоть на ніж готів. (IV, 76)

Певно можна судити лише про те, що чинш мав переважно натуральний характер. Подібні випадки в поемі непоодинокі.

Іван Котляревський спирався на давні традиції українського письменства. Візьмемо твір, близький за жанром до його поеми, — "Казання руське". Це пародія на проповідь православного попа, вперше опублікована й розглянута в контексті української літератури в книзі Леоніда Махновця "Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст." (1964). "Казання руське" написане в другій половині XVII ст., принаймні за сто років до першого видання "Енеїди" (найпізніше 1697) тогочасною українською розмовною мовою північно-західного Полісся якимось дяком-бакаляром. Мова частково ритмізована в дусі народних приповідок та віршів і, що в даному разі важливо, рясніє структурами, близькими до словесних рядів "Енеїди". Взята біблійна тема — сотворіння світу Всевишнім, до неї прилучена апокрифічна історія "побратання, покумання" Люципера та архангела Михайла. Наведемо уривок:

"Перед початком, мої дітоньки, світа не било нічого, Хоць запали — то би не тресло. Нічого нікому не далося ані видати, ані відати... Чи скажете ж ви мнє, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав, що єв і пив і що теж робив, коли неба і землі не било? А правда мовчите, бо не знаєте, з чого господь бог сотворив? Наперед сотворив небо і землю. На небі сотворив ангели сребряниї, золотиї, мальованиї, з очима соколовими. Под небеси сотворив птакі — ворони, сороки, круки, кавки, вороб'ї і тетери. На землі сотворив свині, корови, воли, медведі і вовчиська. Так же сотворив лисиці, горностаї, коти, миші і інше преутішниє звєрата. І побудував їм господь рай, плотом моцним огородил і полатью єго подперл. Там же насєяв дубини, грабини, лєщини, ольшини. В огородах насєяв свокли, репи, редьки, морхви, пастернаку і іншого хвасту і дерева. І ходит собе господь, глядит, щоб якоє порося не вилєзло. Коли о[д]ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило і звісило..."

Недарма Леонід Махновець[4] відзначив, що "Казання руське" — "просто нова сторінка в історії давньої української літератури, її ідей і образів, що примушує переглянути деякі усталені погляди". Зокрема, це стосується думки про те, що пародійно-травестійна література у нас досягає значного розвитку тільки у XVIII ст., оскільки "Казання руське", написане в XVII ст., — досконалий зразок такої літератури. У ньому тонко спародійована проповідь простодушного, неосвіченого православного попа. Одначе він сам дуже високої думки про свою освіченість і звертається до прихожан поблажливо-звисока ("Чи скажете ж ви мнє, мої дітоньки, где на той час господь бог пробивав?.. А правда мовчите, бо не знаєте..."). Далі піп плете (з ортодоксального церковного погляду) єресь, за яку його щонайменше треба було б позбавити духовного сану. Але як живо і правдиво відображено у проповіді світ, у якому живуть люди! В ній створені богом ангели — "сребряниї, золотиї, мальованиї", взяті, звичайно ж, з ікон та малювань на релігійні теми, які були перед очима попа і мирян тут же, в церкві. Спускаючись від ангелів нижче й нижче, бог творить птиць, свійських і диких тварин, ліс, городину — все, що оточувало поліщука, з чого він жив. У кожному з наведених рядків вгадується система, реалія стоїть у ряду подібних відповідно до її місця у природі, в житті людини.

У подальшій апокрифічній легенді про Люципера і архангела Михайла, як вони разом "робляли, пивали", а потім побилися, — уже не статичні ряди, а епізод з динамічним сюжетом. Цю динаміку несе в собі граматична побудова. Дієслова "побратав, посватав, покумав" за формою — однорідні, за змістом — ні. В цьому криється гумористична сіль. Побратими, так само як і брати по крові, у відносини сватівства і кумівства уже вступати не можуть.

Очевидний для людей того часу алогізм, який демонструє всю неприродність союзу між нечистою силою і ангелом. Разом з тим і словесна гра, переведення оповіді в невідповідний змістові епічний план. Звичайна бійка з п'яних очей — тимчасом у її змалюванні поряд з побутовою грубо-зниженою лексикою прориваються елементи стилю пісень та казок про подвиг героїв (подібне бачимо в жартівливій народній пісні "Ой що ж то за шум учинився"). Михайло "скочит з великим галасом до Люципера", той "Михайла хопит в щоку, аж ся поточив", і тут же Михайло "кинеться до оружя — до ножа, до чечуги, до мачуги, до меча, до бича, до самопалу, щоб бити Люципера непомалу", "то по руках, то по ногах, то по плечах. Посєк, порубав, покалєчив і к чорту на землю струтив". Звернімо увагу, що властива народним казанням про героїв ритмізована мова з'являється саме в описі бійки-битви. Зазначимо також, що тут названо мало не всю ручну зброю тих часів.

Яскраво виявлений у "Казанні руському" ще один елемент бурлескно-травестійного стилю. Пародійно знижений не тільки найстарший ангел, а й сам бог. Могутній вседержитель, що творить світ і все суще в ньому, — в ролі свинопаса. Названа професія була малоповажаною в народі, "свинарем", "свинопасом" завжди глумливо-зневажливо називали нетямущу, ні до чого не здатну людину. Мало того, що бог фігурує в ролі свинопаса ("І ходит собє господь, глядит, щоб якоє порося не вилєзло"), навіть навколишній світ переломлюється в його свідомості по-свинарському ("Коли о[д)ним оком глянет на небо, аж ся небо засолопило, слонце уха спустило і звісило"). Сонце в подобі каплоухої свині! Сонце свинопаса!

Гумористично-знижене зображення бога, інших біблійно-євангельських персонажів справедливо пов'язують з вивільненням європейських народів з-під гніту релігійних догм, з ідеями Відродження, вільнодумством і критицизмом передодня нових часів.

Все це так, але для з'ясування суттєвої прикмети гумору "Енеїди" Котляревського, гумору українського народу взагалі, дуже важливо наголосити ще й на інший момент. У фольклорі висміювання високого, святого — не завжди заперечення, повалення авторитету. Все суще неоднозначне, має різні, в тому числі високі й комічні сторони[5]. Дану самоочевидну діалектичну єдність протилежностей в теорії визнавали і визнають нібито всі, а на практиці її люто заперечували і заперечують ортодокси та фанатики всіх часів.

Висміювання найвищих авторитетів у "Енеїді", "Казанні руському" чи якомусь іншому літературному творі зумовлене і певним історичним етапом розвитку суспільної свідомості, але воно також — у самій природі народного гумору, народного характеру, сформованого не за одне і не за два століття.

Леся Українка, критикуючи основоположну засаду фанатиків: "Нема правди й розуму, як тільки в мені", протиставляла їй народну мудрість, втілену в "гумористичній, сливе іронічній приповідці запорізькій: "Нема в світі правди, як тільки в богові та в мені трошки...". При тому слово правда в даному контексті розуміється широко, як моральний категоричний імператив, воно включає в себе поняття авторитет, віра ("віра правдива").

У Запорізькій Січі найважливіший ритуал — обрання кошового отамана, судді, писаря, інших ватажків військового товариства — включав у себе, крім обов'язкових, не менше трьох разів, відмов кандидатів від пропонованої посади, вручення клейнодів, присяги на вірність запорізьким звичаям та інших урочистостей, заключну церемонію — новообрані схиляли голову в знак покори перед волею громади, і всі присутні, до останнього козака-нетяги, всіляко висміювали обраних, обкидали гряззю та сміттям: щоб не задирали носа, пам'ятали, що козацька громада вище кошового, вище всієї старшини, разом узятої. В "Енеїді" теж живе дух даного звичаю, закладеної в ньому ідеї.

А тепер звернемося до творів Івана Вишенського, які з'явилися на два століття раніше від "Енеїди". Вони пересипані словами-синонімами, словами-новотворами за народними та літературними зразками, довгим переліком у риторично-піднесеному ключі "тяжких і бремоносних" багатств, напоїв, наїдків, убранств, гріховних розваг відступників від божої правди, "утікших від православної віри єпископів". Нестримне нагромадження близьких за змістом і однотипних морфем — вельми характерна риса стилю Івана Вишенського:

"...Еще еси кровоєд, мясоєд, вілоєд, скотоєд, звЬроєд, свиноєд, куроєд, гускоєд, птахоєд, сытоєд, сластноєд, маслоєд, пирогоєд; еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал; еще еси тєлоугодник; еще еси тєлолюбител; еще еси кровопрагнител; еще еси перцолюбец, шафранолюбец, имберолюбец, кгвоздиколюбец, кминолюбец, цукролюбец й других бреден горко- й -сладколюбец; еще еси конфакттолюбец; еще еси чревобісник; еще еси грєтановстек; еще еси грітаноигрател; еще еси грітаномудрец; еще еси детина; еще еси младенец; еще еси млекопий, — яко же ты хочеш біду военника, бьючогося й боручогося, у цицки матернєє дома сидячи, розсудити?"[6].

Леонід Махновець першим відзначив глибоку життєву основу "каталогів" великого сатирика: "Надзвичайно цікавим у цьому, здавалося б, довільному нагромадженні сатиричних неологізмів є те, що... неологізми йдуть у строгому порядку. Дистанція від кровоїдства-м'ясоїдства, що розпочинається воловиною-волоїдством і закінчується "сластноїдством" — пирогами, — це ж не що інше, як чергування страв... на бенкеті... порядок їх поїдання.

Після того, як пан виступив у ролі пирогоїда, Вишенський висміює його в іншому "амплуа": "еще еси периноспал, мяккоспал, подушкоспал". Набитих "гноєм снідных" панів, природно, одразу вганяло в сон"[7].

Ясна річ, порядок у мовних конструкціях Івана Вишенського, Івана Котляревського чи будь-якого іншого письменника — не закріплений формулою порядок математичного ряду. В літературі, як і в інших галузях мистецтва, немає і ніколи не буде несхитного детермінізму, раз назавжди знайденого ключа хай до одного письменника, чи навіть одного твору. Але вірно схоплена загальна тенденція служить ефективним знаряддям філологічного аналізу.

Сягнемо ще глибше, аж за чорний провал золотоординського лихоліття. "Слово о полку Ігоревім"[8]. В яких тільки аспектах воно не досліджувалося! І все ж академік Д. С. Лихачов слушно зазначив, що "різні форми перерахунку в "Слові" потребують спеціального вивчення" і тут же подав цікаві спостереження над звертанням київського князя Святослава до всіх руських князів поіменно. Повне комплексне вивчення "Слова" в цьому аспекті — справа майбутнього.

Ведучи мову про попередників Котляревського, ми весь час оглядаємося на "Енеїду", пояснюємо метод аналізу літературного тексту, який у поєднанні з іншими видається плодотворним і застосовується в коментарі. Незадовго до того, як лягли на папір перші рядки твору Котляревського, німецький просвітитель Лессінг писав у трактаті "Лаокоон, або Про межі живопису та поезії" (1766): "...Поезія користується не просто окремими словами, а словами в певній послідовності. Тому, якщо самі ті слова ще й не є природними знаками, то ціла низка їх може набути сили природного знака, — власне, тоді, коли ті слова мають таку саму послідовність, як і речі, що їх вони означають. Це ще один поетичний засіб, якому ніколи не віддавали належне"[9]. Котляревський слідом за народною творчістю, своїми літературними попередниками віддав належне тому поетичному засобові, розвинув його, збагатив, виявивши при цьому просто-таки безмежну винахідливість, в чому читач коментаря до "Енеїди" не раз матиме нагоду переконатися. Увага до предметного світу і його соковите живописання — прикметна риса перших зразків так званого раннього реалізму, літератури народною мовою. В цьому плані з ближчих до "Енеїди" вершин в європейських літературах вкажемо на "Дон-Кіхота" Мігеля Сервантеса та "Гаргантюа і Пантагрюеля" Франсуа Рабле.

За складнішими проблемами коментування "Енеїди" постають відносно простіші. "Енеїда" містить сотні й сотні реалій, виразів, натяків, маловідомих або й зовсім не зрозумілих сучасному читачеві, їх треба пояснити, а для цього не обійтися без відшукування в літературі всіх отих "піярських граматик", "октоїхів", "ісправників ваканцьових", "дульєтів", "охвотів", "гарлемпських капель", інших атрибутів давноминулого і забутого в деталях життя. Думку ж про те, що художня література, захована в ній духовність, поезія і гумор живе доти, поки залишається зрозумілим наочне значення слова, нема потреби доводити.

А приказки і прислів'я, засновані на грі слів нісенітниці, фейєрверки фразеологізмів, щедрою рукою розсипані по всій поемі? Іван Франко в передмові до "Галицько-руських народних приповідок" зазначав: "Приповідка як монета: поки в обігу, кожний знає її ціну, а вийде з обігу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо, коли вона оперта на якійсь грі слів, або являється ремінісценцією якоїсь мандрівної анекдоти, або якогось місцевого, давно забутого факту"[10]. "Енеїда" настільки органічно пов'язана з життям і культурою українського народу певного історичного періоду, настільки багатий зміст стоїть за "сміховиною", що в коментарі без звертання до народної творчості, етнографії, інших літературних творів до і після Котляревського не можна обійтися. Фольклорні твори беремо з джерел, якомога ближчих до часів Котляревського, а тому авторитетніших з наукового погляду.

Пояснюємо в коментарі також побутові реалії, які хоч і відомі зараз багатьом, особливо людям старшого віку, але на наших очах зникають або зникли з ужитку: піл, жердка, мичка, днище, витушка, жлукто, бровар, кушнір, шаповал і т. ін.

Читачеві мусимо нагадати, що освоєння коментаря вимагає певного рівня підготовки, відчуття художнього слова і любові до нього. У 1798 р. "Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским" вийшла у Петербурзі коштом Максима Парпури без відома і згоди автора. Були опубліковані перші три частини поеми, в кінці — доданий адресований російському читачеві словник під заголовком "Собрание малороссийски слов, содержащихся в "Энеиде", й сверх того еще многих иных, издревле вошедших в малороссийское наречие с других языков или и коренных российских, но неупотребительных". Словник є початком коментаря до "Енеїди" і разом з тим помітним явищем української лексикографії кінця XVIII ст. Обсяг чималий — 972 слова. Він став доброю основою для аналогічних словників у всіх подальших виданнях "Енеїди".

У другому виданні "Енеїди" (1808), ініціаторами якого напевне були вже інші люди (слова "Иждивением М. Парпуры" на титульній сторінці відсутні), і заголовок словника, і сам словник передруковано без жодних змін. Скопійовані навіть явні помилки (божовильный замість божевільний, минія замість манія, чіпчиковать замість чимчикувать та ін.). Так само як і перше, це видання поеми було для Івана Котляревського несподіванкою. Воно ще раз нагадало авторові, яким нечуваним успіхом користується його твір, яку роль він відіграв і ще може відіграти в літературі і його житті. Адже 1808 р. був переломним для письменника.

З 1796 р. Іван Котляревський перебував на військовій службі. В січні 1807 р. він був переведений у Псковський драгунський полк, дислокований у білоруському місті Ліда, а 23 січня 1808р. подав у відставку. З дуже обмеженими засобами для існування, без зв'язків, капітан у відставці опиняється на роздоріжжі. Треба було знайти якесь місце на цивільній службі. Його в рідній Полтаві довелося шукати в приймальнях столичних вельмож. Серед меценатів, які могли допомогти капітанові у відставці, був добре йому знайомий, багатий та впливовий Семен Михайлович Кочубей. Може, завдяки Кочубею, може, кому іншому Котляревський тільки через два з половиною роки після залишення військової служби (за формулярним списком — 3 червня 1810 р.) нарешті був призначений наглядачем (завідуючим) Полтавського дому виховання бідних дворян.

У цей неспокійний та невлаштований період свого життя Котляревський заходився коло видання свого твору, додавши уже готову на той час четверту частину. Певне, фінансував видання той же Семен Кочубей, бо на окремій сторінці посвята: "С. М. К-ю усерднейше посвящает сочинитель". На титульній сторінці книжки читаємо: "Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Вновь исправленная и дополненная противу прежних изданий, Санктпетербург, в медицинской типографии. 1809 года". На окремій сторінці "Уведомление" автора: "Энеида", на малороссийский язык переложенная, в 1798 й 1808 годах была напечатана без моего ведома й согласия. Она досталась господам издателям со многими ошибками й упущеннями, случившимися от переписки, й сверх того й издавшие многое в ней по-своєму переделали й почти испорченную випустили под моим именем. Я решился исправить и дополнить прежде напечатанные три части и, присоединив четвертую, издать все вместе. Благословенное принятие Энеиды от публики будет наградою трудов моих; и ежели она принесет удовольствие читателям, то я поспешу предложить и пятую часть". У кінці книжки доданий "Словарь малороссийских слов, содержащихся в Энеиде и сверх того еще многих иных в Малороссии употребительных, исправленный, умноженный и дополненный словами для четвертей части". Після такого заголовка іде набраний без ніяких змін і поправок текст "Словаря", публікованого в попередніх двох виданнях. Слідом за ним вміщено під окремим заголовком "Дополнение к малороссийскому словарю", укладене вже самим Іваном Котляревським. Тут подано 153 слова. Видно, що Котляревський уважно прочитав словник перших видавців. Крім слів з четвертої частини, він вмістив у додатку ряд питомих українських слів з першої — третьої частин поеми, не включених укладачем чи може укладачами у словник попередніх видань. Не зрозуміло тільки, чому Котляревський не виправив очевидних помилок у словнику. Це він зробить пізніше, готуючи десь через півтора десятка років повне видання "Енеїди".

Після виходу у світ власноручно підготовленого третього видання "Енеїди" та тривалих клопотів з улаштуванням на цивільній службі, Котляревський назавжди осідає в рідній Полтаві і неспішне завершує головну справу свого життя. П'ята частина "Енеїди" на кінець 1821 р. уже була завершена. В листі від 21 грудня 1821 р. він писав М. І. Гнєдичу: "...Я как кончил ее, то перекрестился. Что же касается до 6-й, то будет чем полюбоваться". Невдовзі була завершена й остання, шоста частина. Російський літератор М. О. Мельгунов після відвідання у серпні 1827 р. Котляревського писав М. П. Погодіну, що поема доведена автором до кінця.

Завершивши поему, письменник укладає "Словарь малороссийских слов, содержащихся в "Енеиде", с русским переводом". Сюди увійшло 1547 слів, більше, ніж до словника першого видання та "Дополнения" Котляревського до третього видання разом узятих. Адже додалися ще п'ята й шоста частини поеми, крім того, введено нові слова з попередніх частин.

Укладаючи "Словарь", Котляревський взяв за основу словник до перших двох видань "Енеїди". Не раз він виправляв помилки своїх попередників, уточнював смислове значення слів.[11] "Бур'ян" — замість "на пустырях репейник и другие большие травы — негодная трава". "Буханець" — замість "сытник пшеничный" — "булка". Проте більшість слів перенесена Котляревським з першого словника без змін. Але це не применшує ролі письменника як укладача і коментатора власного твору.

Тимчасом лексикографи, належно оцінюючи словник до першого видання "Енеїди" (1798), невиправдано обминають його остаточний варіант, власноручно переписаний і доповнений Котляревським. Про нього не згадується жодним словом ні в "Історії української лексикографії" П. Й. Горецького (1963), ні в оглядовій праці — передмові В. В. Німчука до "Словника української мови" П. Білецького-Носенка, виданого 1966 р. А безпідставність такої недооцінки переконливо довів Агапій Шамрай на початку 50-х років. "Скептицизм, — писав він, — власне нічим не обгрунтований: до уваги брався один лише факт, а саме те, що повністю "Енеїда" вийшла в світ після смерті Котляревського. Ніяких інших фактів біографічного характеру, крім цього, немає для виправдання такого скептицизму. З біографічних нарисів про Котляревського ми дізнаємося, що він до кінця своїх днів працював над "Енеїдою" і незадовго до смерті продав рукопис харків'янинові О. А. Волохінову, який і видав його у 1842 році... Немає, отже, рації сумніватися в авторській редакції тексту (і словника — О. С.) видання 1842 р.".[12]

Укладений Котляревським словник до повного видання "Енеїди" 1842 р. не раз передруковувався без змін у наступних виданнях або служив основою для власних приміток того чи іншого укладача.

Окремі дані для коментаря знаходимо в спадщині земляка і сучасника автора "Енеїди" М. Гоголя. Поряд з українським фольклором, помітний вплив на раннього Гоголя справив Котляревський. Ще навчаючись у Ніжинському ліцеї, він завів записну книжку під заголовком "Книга всякой всячины, или Подручная знциклопедия" (почата 1826 р., поповнювалась до 1831 — 1832 років). Серед ранніх записів значне місце займають українські лексикографічні та фольклорно-побутові матеріали. Зокрема, "Лексикон малороссийский", для якого Гоголь брав матеріали з словника до "Енеїди", також словників, до даних до "Малороссийских песен" М. Максимовича (1827), до "Опыта собрания старинных малороссийских песен" М. Цертелєва (1819), "Грамматики малороссийского наречия" О. Павловського (1818). Деякі слова Гоголь, мабуть, брав безпосередньо з уст народу або з творів сучасних йому українських авторів. Зустрічаємо тут також ряд виписок з першої — четвертої частин "Енеїди", деякі з них взяті епіграфами до кількох розділів "Сорочинського ярмарку". В "Книгу всякой всячины", керуючись власними творчими планами, Гоголь з листів чи розповідей близьких людей вніс опис кількох українських ігор, страв, одягу, обрядів. Ті з них, що згадуються в "Енеїді", повністю або частково введені в наш коментар, у кількох випадках з ними звірені дані, взяті з інших джерел. Словниками до "Енеїди", іншими нечисленними матеріалами зі спадщини Котляревського, записами Гоголя і вичерпуються безпосередні матеріали до коментаря. Не так і мало з огляду на їх загальну кількість, однак зовсім недостатньо у порівнянні з масою місць, які треба пояснювати сучасному читачеві.

Після першого повного видання 1842 р. "Енеїда" не видавалася двадцять років. Ішла глуха доба миколаївської реакції. З розгромом Кирило-Мефодіївського товариства у березні 1847 р. українське літературно-культурне життя завмирає майже зовсім, аж до періоду революційного піднесення другої половини 50-х — початку 60-х років. З кінця 80-х років минулого століття кількість видань "Енеїди" починає швидко рости.

Помітним явищем стало видання "Твори Івана Котляревського" (Київ, "Вік", 1909). Сюди увійшли: "Енеїда, на українську мову перелицьована", "Ода до князя Куракіна", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник". В "Енеїді" пронумеровано строфи кожної частини окремо і в додатку "Од редакції. Бібліографічні та біографічні розвідки" подано пояснення до тексту відповідно до нумерації строф. У додатку "Од редакції" є посилання на "Українські приказки, прислів'я і таке інше" Матвія Номиса, "Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-Русский край" Павла Чубинського, "Нові українські пісні про громадські справи" Михайла Драгоманова, на твори Григорія Сковороди, Івана Нечуя-Левицького, Анатолія Свидницького.

Зі ста дев'яноста приміток до тексту поеми близько півтора десятка розгорнуто у коментар, указано на фольклорні джерела та паралелі, на перегуки з давньою і новою українською літературою, на життєву основу призабутих побутових реалій. У примітці до "тарабарщини" Сівілли, якою відкривається четверта частина ("Борщів як три не поденькуєш") вказано на зразки такого жаргону в бурсацькому середовищі старих часів та серед простолюду, наведені відповідні приклади зі статті Івана Нечуя-Левицького "Українські гумористи та штукарі". В коментарі до макаронічного бурсацького жаргону, на якому звертаються посли Енея до царя Латина ("Енеус ностер магнус панус"; IV, 46 — 47), наводиться аналогічне місце з "Люборацьких" Анатолія Свидницького. Також ширше пояснено рядки: "Гай, гай! ой, дей же його кату!" (І, 7); "...Загримотіла, Кобиляча мов голова" (II, 71); "І що то значить наш Статут" (III, 97) та ін.

Як недоліки цього видання рецензенти справедливо відзначали малу кількість пояснених місць та довільний їх вибір і надто вже скупий характер коментаря. Однак мав значення сам підхід до пояснення тексту. Тут зроблено виходи за межі твору, які напрошувалися, почате коментування поеми на тлі епохи та українського літературного процесу. Але намічена у виданні дорога довгий час лишалася непротореною. Незабаром почалася перша світова війна, за нею — великі революційні потрясіння та економічні розрухи, які не сприяли розвиткові літературознавчої науки.

У виданнях "Енеїди" уже радянської доби певний час не зустрічаємо такого, яке б просунуло вперед справу з коментуванням, хоч потреба в ньому ставала все більш відчутною. Проте кількість видань "Енеїди" зростала, в примітках та передмовах до них, окремих статтях та монографіях літературознавців хоч і в малій кількості, але спорадично нагромаджується матеріал для коментаря.

Серед дослідників, внесок яких у цю справу особливо помітний, треба згадати Іеремію Айзенштока (1900 — 1980). Він почав вивчати спадщину І. Котляревського ще у 20-х роках. У 1928 р. видав "Енеїду" із змістовною передмовою та примітками. Протягом усього життя літературознавець вивчав творчість І. Котляревського та його добу. Останнім словом І. Айзенштока про "Енеїду", певним підсумком його доробку на цій ниві стала передмова та примітки до видання творів Івана Котляревського російською мовою у великій серії "Библиотеки поэта" 1969 р. "Енеїда" тут публікувалася в перекладі Віри Потапової. Як і все, що вийшло з-під пера І. Айзенштока-літературознавця, передмова й примітки позначені високою фаховою культурою і нешаблонністю наукового мислення. Не втрачають свого значення висловлені ще у 20-х роках і розвинуті в його подальших працях спостереження над художніми особливостями поеми, характером відображення в ній людей і побуту, еволюцією стилю від яскраво вираженого бурлескно-травестійного до переплетення цього стилю з усе відчутнішими лірично-сентиментальними та героїчними елементами в останніх трьох частинах.

У 1952 — 1953 роках вийшло "Повне зібрання творів Івана Котляревського" у двох томах, підготовлене Агапієм Шамраєм (1896 — 1952). Це видання стало подією, етапним явищем у всій науці про Котляревського. Перший том відкриває змістовна стаття А. Шамрая "Проблема реалізму в "Енеїді" І. П. Котляревського", текст поеми заново підготовлений на належному науковому рівні того часу, подані різночитання та варіанти всіх прижиттєвих видань поеми та списків 1796 й 1799 років (підготовлені Михайлом Михайловичем Новицьким (1892 — 1964). Примітки А. Шамрая до "Енеїди" уже своїм обсягом значно перевищували примітки до всіх попередніх та й наступних видань. Кілька його приміток у заново відредагованому і доповненому вигляді увійшло в наш коментар.

Поряд з "Словарем" самого Івана Котляревського, коментар Агапія Шамрая став основою приміток до всіх наступних видань "Енеїди", в тому числі до "Повного зібрання творів І. П. Котляревського" 1969 р., виданого з нагоди 200-ліття з дня народження письменника (підготовка тексту і примітки Бориса Деркача).

У пропонованому коментарі укладач, спираючись на здобутки попередників, прагнув зробити дальший крок на цьому шляху, допомогти сучасному читачеві проникнути в глибини геніальної травестії. Зовсім не розхожою риторичною фігурою, лише визнанням реального буде застереження, що наш коментар не вичерпує всього багатства "Енеїди" і може не в усьому задовольнити допитливого читача. Але маємо певність, що коментар наблизить до нього далеку від нас епоху, а то й спонукає до самостійних роздумів у правильному і перспективному напрямі.

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Вергілій — Вергілій П. Марон. Енеїда: В 12 кн. — К.: Дніпро, 1972.

Даль        — Даль В. Пословицы русского народа. — М., 1957.

К.            — взято з "Словаря малороссийских слов, содержащихся в "Энеиде", с русским переводом", доданого І. Котляревським до видань "Енеїди" 1809 і 1842 років.

К. с.        — "Киевская старина".

Маркевич — Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малороссиян. — К., 1860.

Нар.        — 3 народних уст.

Номис    — Українські приказки, прислів'я і таке інше. (Спорудив М. Номис. — СПб, 1864).

Франко. Приповідки — Галицько-руські народні приповідки: У 3 т. — Львів, 1901 — 1910.

Чубинський — Труды зтнографическо-статистической зкспедиции в Западно-русский край: В 7 т./ Под ред. П. П. Чубинского. — Спб., 1872 — 1879.

 

 

[1] Записки наукового товариства ім. Шевченка. — Львів, 1905. — Т. 71. С. 211.

[2] Кулжинский Й. Некоторые замечания касательно истории й характера малорусской поззии /Укр. журн. — 1825., № 3 С. 186 — 187.

[3] У посиланнях на "Енеїду" тут і далі римською цифрою позначаємо частину поеми, арабською — строфу.

[4] Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст., К., 1964. — С. 391.

[5] Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст., С. 392.

[6] Вишенский Й. Сочинения. — М.: Л., 1955., С. 38

[7] Махновець Л. Сатира і гумор української прози XVI — XVIII ст., С. 184 — 185.

[8] Лихачев Д.С. "Слово о полку Игореве" й культура его времени. Л., 1978., С. 62.

[9] Лессінг Г.Е. П'єси: Лаокоон., К. 1976., С. 305.

[10] Франко І. Галицько-руські народні приповідки., Львів, 1901. Т. 1., С. XIX.

[11] Котляревський І.П. Повне зібр. творів., К., 1969., С. 329.

[12] Котляревський І.П. Повне зібр. творів: У 2 т., К., 1952., Т. 1., С. 359 — 360.

 

Іван Котляревський, під ред. Богдан Лепкий
Пояснення до "Енеїди"

A.

Ад фінем беллюм провести (лат.) — довести війну до кінця.

Агрус — аґрест, крижівник.

Амата — жінка короля Латина.

Анхиз — батько Енея, котрий виратував його з горючої Трої.

Ардея — столичний город у Рутульців (примітка Котляревського з видання 1842. р.).

Асмодей — злий дух (особливе в подружньому життю).

Ассафет — отверділий сік з коріння однієї рослини.

Астрея — дочка Зевеса і Теміс, перемінена в зорю.

Б.

Бабак — звірюк, що на зиму засипляє.

Бабинець — ця частина церкви, де стоять жінки (притвір).

Багач — в перен. значінню огонь.

Баглай — лінтяй.

Баєвий — байковий.

Базаринка — хабар, дарунок (Гуцульщина).

Байбарак — критий тулуп.

Байстрюк Авентій попадич — бо родився од жриці Реї та Геркулєса (примітка Котляревського).

Баляндраси — теревені.

Баляси — в перен. знач, балакати Бог зна що.

Баня — купол на церкві.

Барило (французьке слово barił) — мала бочка (І. вид.).

 

Баскаличитися — заниматись, відставати.

Басовать — гордо виступати.

Батіг Петрів — цикорія.

Бахур — волокита (в пер. знач, незаконна дитина).

Бахуровать — волочитися.

Бахус — бог вина і веселости, син Зевеса.

Бедренець — рід трави.

Берлин — карета.

Бешиха — рожа.

Биндюга — ломака, бендюги такий візок, простий (роспуски).

Бичня — обора.

Блейвайс (нім. сл. Bleiweiss) — білило.

Блеклий — зівялий.

Бовдур — болван.

Бовкун — віл-одинець.

Борей — північно східний вітер, син Астрея.

Бриль — капелюх.

Бровар (нім. сл. Brauer) — пивовар.

Бровко — імя собаки.

Бугай — бик.

Бунчужний — той, що носив і зберігав бунчук за гетьманів.

Бунчукові товариші — титул при гетьманськім дворі.

Бурдюг — шалаш для пастухів.

Бурхать — сильно кидати.

Бухинка — буханець (бохонець), хліб.

Бучний — пишний.

В.

Вагани — деревляна подовгаста посуда (нецки), коритця, з яких їли козаки.

Ватага — гурт (шайка).

Ватажок — провідник ватаги.

Веґеря — такий танець.

Вель (лат. слово) — або.

Верґілій, Публій, Маро, ур. 70. р. пер. Хр. в Андах, коло Мантуї, ум. 19. р. пер. Хр. Написав: "Georgica", 4 книги, "Bucolica" 10 екльоґ і "Енеїду", 12 книг, в яких описав пригоди Троянця, Енея, котрий після упадку Трої довго блукався по морях і суші, аж прибув до Ляціюм і дав тут початок пізніщій великій римській державі. Він хотів між иншим вивести рід Юліїв, з котрого походив цісар Авґуст від Енея. Верґілієву "Енеїду" травестував Блюмауер на німецьке, Осипов на російське, а Котляревський на українське.

Венера — богиня краси й любови. У Греків Афродита, донька Зевеса й Діоне. Родилася з морської піни. Була жінкою Гефайста (Вулькана), матірю Марса і Енея (з Анхізом).

Верзун — постіл.

Верлянь — крикун, горлай.

Виделки — вилки.

Винник — винокур.

Вирій — місце, куди відлітають птахи на зиму.

Висікака — нахаба, задирака.

Виступці — пантофлі; попросить на виступці, показати кому двері.

Витерти ворсу — нашкодити, датися в знаки (збити пику).

Вишкварки — вишкварки, то, то остається, коли стопити сало.

Візок — гра в карти.

Волоки — обвязки до постолів.

Вомпити — вагатися, непевним бути (польське wątpié).

Волосожар — констеляція плєяд.

Г.

Галанці — вузенькі штани.

Галити — підганяти когось, наглити.

Ганнімед — син Троса й Калірої. Орел Зевеса пірвав його на Олімп, де він був підчашим.

Ганус — анис, аниж.

 

Ганусна (горілка) — настояна на анисі.

Гардувати — гуляти, десь бути.

Гарячий — напій з гарячої води, меду й коріння.

Геба — богиня молодости, донька Зевеса й Гери.

Геваль — простий мужик.

Геркулес (Геракль) — син Зевеса і Алькмени, грецький герой.

Гиря — чоловік з остриженим, або осмаленим волоссям.

Голінний — вдатний.

Голопуцьок — не оперена пташка.

"Горлиця" — танень.

"Горю дуб" — гулянка, короводна ігра.

"Гоцак і гайдук" — танець.

Грати під ніжку — догожати.

Грати в паці — грати в бабки.

Грінку вбити — виграти.

Ґ.

Ґлядіюс (лат. слово) — меч.

Ґоль-ґоль-ґоль — ЯК з пляшки пити, то "ґольґав".

Д.

Дамки — шашки, шахи.

Дати швабу — чосу дати, прочуханки.

Дебет (лат. слово) — повинен.

"Дей ще його кату" — примівка, інакше: хай його лихо візьме!

Джереґелі — коси на голові, вінком зложені.

"Джут" (або фітіль) — скручена хустка чи рушник, що ним в гулянці бються, рід ігри в карти.

Дзига — вертка, непосидюча дівчина (жінка), фуркальце.

Дзаґармистер — годинникар.

Дзіндзівер — зух, меткий чоловік.

Дзюбаний — рябий.

 

Дидона (Елісса) — основала город Картаґо.

"Ділись дружно тютюном" — найвища міра приязнії.

Діптянка — повія, проститутка.

Дойда — ловча собака.

Драгоман — товмач.

Дубівка — порода динь.

"Дудочка" — танець.

Дуель — двобій.

Дулєт — одежа жіноча, ніби свита, або капота.

Дуля — рід груші.

Дундук — глузливе слово, — стара собака.

Дурман — белена (зілля).

Дутель — порожній оріх.

Дутеся з'їсти — вмерти.

Е.

Евандр — цар Аркадський (примітка Котляревського).

Евр — бог вітру.

Еней — син Анхїза і богині Венери (Афродити). Вирятував свого батька з горючої Трої і по довгім блуканню приплив до Ляціюм, оженився з Лявінією і дав почин пізнішій римській державі. Це і єсть основою Верґілієвої "Енеїди".

"Енеус ностер" і т. и. — зразок бурсацького жаргону.

"Енею хукнула в кабак" — кабак означає тут голову.

Еол — бог вітру у Римлян і Греків.

Ерґо (лат. слово) — отже, так.

Є.

Єдамашковий — адамашковий; адамашок — шовкова матерія.

Єзуїти (Товариство Ісуса) — заложено 1534. р. у Парижі — Ігнатом Лойолою для оборони католицтва.

 
Ж.

Жеретія — змія, що на дерева лазить.

Жлукто — кадка, в котрій парять плаття.

Жупан — кафтан.

"Журавель" — танець.

З.

З плигу збитись — не знати, що робити; збитись з пантелику.

Закамешитись — поспішатись.

Закарват — відворот рукава.

Закоморки — закаулки.

Засталитися — забезпечуватися, ласки запобігати, підлещуватись.

Затемперовать — загострити олівець, застругати перо.

Затьору дать — одразу вбити.

Заушниця — сережка, опух за ухом.

Зашморг — петля.

Зевес (Юпітер) — найвищий бог у Греків і Римлян.

Зефир — син Астрея і Еос, лагідний вітер.

Зикратий — кінь з очима не до масти (зиркатий).

Зовиця — золівка.

"3уб" — танець.

Зубці — страва з ячмінного зерна, каша.

Заюрити — розпустуватися, вигадки, вигадувати.

И, І, Й.

Индик — домашня птиця.

Интеллиґатор (нім. Introligator) — переплетчик.

Івашки, Мильці, Пушкарівка, Будища, Горбанівка — все села навкруги Полтави (прим. Котляревського).

Іда — гора у Західній Малій Азії.

Ізконебе — іскони бо, тоб-то здавна.

 

Ійон — бач.

Іноси — добре, згода.

Ірис — богиня веселки, її посилали боги з усякими припорученнями.

Італія — півостров в Европі, зі сходу море Адрійське, з південного сходу море Йонське, а на заході море Тіренське і Ліґурійське.

Йовиш (польське) — Юпитер, Зевес.

К.

Кабица — піч в сінях.

Кагал — жидівська школа, шум.

Кажан — лелик.

Калитка — гаманець.

Калос (грецьке) — хороший, добрий.

Кальний — брудний.

Канчук — нагайка.

Капама (грецьке) — печеня.

Каплиця (нім. Kapelle) — мала церковця.

Карвасар — словесний суд, що в старину бував на ярмарках по українських городах (примітка Котляревського з видання 1842. року).

Карбіж, жа́ — нарізки на дереві, для рахунку тощо.

Кари — водовозка.

Картуш — французький розбишака славний тоді своїми пригодами.

Карук — клей.

Карунка — брузумент (позумент).

Карфаген — город і держава на західно-північнім побережжу Африки, з котрим воювали Римляне.

Каюк — лодочка.

Квадранец — 1/4 години.

Кваре (лат. слово: qua-re) — з якої речі.

Кебаб (грецьке) — ласощі.

Кеп (польське дурак) — грати в кепа, грати в дурака.

Кибалка — убрання жіноче на голову.

Кибета — талант, хист.

 

Кизяк — висушений навіз для топлива.

Кинді — валянки, валяні ґальоши.

Клесачка — шевське знаряддя.

Кобенити — собачитися, лаяться.

Кобець — яструб.

"Кобиляча мов голова" — це порівнання взято з народньої приказки.

Ковдра — одіяло.

Коверза — думки, роздумування.

Козельци — рід трави.

Компанійці — колишня легка кавалерія на Україні.

Кораблик — жіноче убрання на голову.

"Корам" вас (лат.) — супроти вас.

Корж — сухар.

Кульбака — сідло.

Кунтуш — верхній одяг.

Кунштики (нім.) — визерунки, вінєтки, малюнки.

Купидон (Ерос) — бог любови.

Курдимон — кардамон, коріння, що додають для духу до горілки або тіста.

Кучма — шапка, патлате волосся — лихо.

Л.

Лавися — королівна, донька короля Латина.

Ланець — гольтіпака, обірванець.

Лапки мостити — підлащуватись, підлабузнюватись.

Ласощохлист — ласун.

Либерія — одяг для служби, однострій.

Либонь — мабуть.

Лиґоминець — ласун.

Лизень — язик коровячий.

Липське — з нім. городу Ляйпціґ.

Лихтар (нім. слово: Leuchter) — підсвічник.

Ліжник — шерстяне покривало на ліжко, одіяло, коврик.

Лунь тебе вхопить — околієш.

Лях — Поляк.

 
М.

Мандриґа — такий сирник, з сира, муки і яєць.

Мандріоха — бурлака.

Марс — син Юнони, пізніше бог опікун Римлян, спеціяльно бог війни — то саме що Арес.

Матропляс — фіґляр.

Маслак — кістка.

Мекум (лат.) — зі мною.

Меньок — риба налим.

Меркурій (Гермес) — сип Зевеса і Маї, уживали його боги як посла.

Меус (лат.) — мій.

Мичка — моток прядива, або волосся жмуток.

Мідень — мідяний казан.

Морея — грецький півостров (у старині Пельопонез).

Мосця (польське слово) — їй мосці, їй милости.

Мужчир — ступка (моздір, мерзер).

Мусиндзіовий (нім. слово від Messing) — з міди.

Мусувати — міркувати, роздумувати.

Мчалка — вістиця.

Н.

Набалдашник — накриття на балдахин.

Навісна — дівка, яку багатьом женихам навязують (прим. Котляревського).

Накарпас — прочухан, бійка.

"Наш статут" — Литовський Статут, то за часів Котляревського був ще законом на Україні; скасовано його 1840. р.

Нептун (Позейдон) — син Кроноса і Реї, у Римлян і Греків бог моря.

Не ґречі — не до речі?

Нечеса Князь — Князь Потемкин-Тавричеський; він писався в реєтрі війська запорожського Грицьком Нечосою.

 

Нешпетний — без хиби, гарний собою.

"Ні гіч, ні гаріля пилинки" — не було ані порошинки; ані гіч — нічого, гаріль-порошинка.

Носатка — глечик з носиком, чайник.

Носок — гра в карти.

Нот — бог вітру.

О.

Оберемок — вязка (дров, сіна).

Обтекар — аптекар.

Огер — жеребець.

Олимп — гора в північній Греції, на котрій мешкали боги.

Онагр — дикий осел.

Оправа — переплет.

Опрічний — окремий, визначний, виборний.

Опрягтися — померти.

Опуцьки — ростина, Forilis, Antigneus, Gaert.

Орфей — старогрецький співець.

Отора — закваска.

Отрібка — січена печінка.

Оскілками дивитися — дивитись ворожо.

Ослін — лавка.

Охвота — верхня, ніби свитка, одежа жіноча.

Оцупок — відрубок, грубе поліно.

П.

Павидло — вивар зі сливок.

Паливода — пройдоха.

Паллантей — столиця царя Евандра (прим. Котляревського).

Пані стара — задня частина тіла.

Панталик — глуза.

Пантровать — пильнувати, наглядати.

"Парі" — гра в карти.

 

Парис — син троянського короля Пріяма, пірвав Гелєну, жінку короля Спирти, Менеляя. Через те і прийшло до Троянської війни, у якій Парис убив Ахілля, а Парис упав у бою з Філоктетом.

Парнас — гори в північній Греції присвячені Аполонові, Діонізові і Музам.

Пасощохлист — сластолюбець.

Пахолок — хлопчина, парібчак.

Пацем дати (лат. слово) — дати мир, замиритися.

Пацюк — вепр; в перен. знач. щур.

Пашкет — паштет.

Перебієць — боєць.

Пекарня — кухня.

Перелицювать — вивернути на другий бік.

Пессімус (лат. слово) — найгірший.

Пилипони — розкольники.

Піддать тичка — вдарити, штурханця дати.

Підборний — фальшивий.

Пікінєри — так звалась на Україні реґулярна кавалерія, узброєна піками.

Підкоморий — урядник при королевому дворі в Польщі.

Підпінок — проста горілка.

Підтіпанка — хльорка, повія.

Підтруняти — підганяти.

Підтяга — злодій.

Пінна — горілка з хліба.

Пірник — пряник.

Піярська граматка — граматика початків латинської мови, яку видали Піяристи.

Плец — місце (нім. Platz).

Плутон — бог підземелля, брат Зевеса, муж Перзефони.

"По балках" — танець.

Подуть тичок або тичка — сили спробувати.

Полуставець — молитовник із святцями.

Порекенький — жвавенький.

Посилок — силкування?

Поступки — піст, говіння.

 

Потанці — страва: сухарики до горячої юшки, або медяної сити.

Потебенька (од Потебня) — прилад до сідла.

Потилишник — удар по потилиці.

Починок — повне веретено напрядених ниток.

Прасунок лихий — лиха година (фрасунок).

Пріям — король Трої, батько Париса і Гектора.

Придзиґльованка — вертка жінка (кокетка).

Притаманний — справжній, дійсний.

Прозерпина (Перзефона) — донька Зевеса, котру Плютон пірвав. Була його жінкою в підземному світі.

Прометей — син Япета, вкрав богам огонь, за те був прикутий до скали і кождого дня виривав йому орел печінку, яка за ніч знова відростала. Геракль його освободив.

Прочане — ті, що йдуть на прощу.

Прочвара — почвара, страхіття, мара.

Прочуняться — просвіжитись.

Прудитися — нужу бити.

Прудко (prędko) — скоро.

Пудофет — нескорий, важкий на роботу.

Пуздерок — дорогий погребень.

Путивочка — яблуко. Парис, син троянського царя Пріяма, дав Венері, як найкращій між богинями, яблуко, і тим призвів до грецько-троянської війни.

Путо (лат.) — думаю.

Путра — страва, з ячменю з солодом.

Р.

Ралець — дарунок; ходити на ралець — ходити з поклоном.

Рачки — на чотирьох, себ-то лазити на руках й ногах.

Рекс (лат.) — король.

Рим — над рікою Тибер, столиця колишньої римської держави і теперішнього королівства Італії.

Римар (стар. нім. сл. Riemer) — сідельник.

 

Ринва (нім Rinne) — жолобець.

Ричка — наймичка, що корів доглядає.

Роздяковаться — розпрощатися.

Розлічиться — розрахуватися.

Рощина — роствір.

Рубанець — поліно.

Рунди — сторожа, вартові.

Руччий — справний.

С.

Садити гайдука — навприсядки танцювати.

Сажівка — басейн, копанка.

"Санжарівка" — танець.

Санґвіс (лат.) — кров.

Сеньорес (есп.) — панове.

Сердюк — козак з гетьманської ґвардії.

Сицилія — найбільший остров Італії на Середземному морі.

Скиксувати — прогавити, не влучити в ціль.

Слимак — послушник у монастирі.

Софорок — фарш.

Спермацет — китове сало; уживалось як ліки.

Старець — бідний, дід.

Стехівка — сільце коло Полтави (прим. Котляревського).

Стикс — ріка в підземному світі, через котру Харон перевозив душі.

Субітка — колись по школах карали в суботу за всі провини поповнені протягом цілого тижня. Це й були субітки.

Суплікати (латинське) — прохати.

Т.

Тарань — рід риби.

Тезифона — богиня помсти.

Телешик — узято з відомої народньої казки про Івасика Телесика.

Тельбухи — кишки і т. д. із звірят.

Тертиця — груба дошка.

Тетеря — страва, хліб з квасом.

 

Тибр — ріка в середній Італії, випливає з Апенинів і пливе до Тирґенського моря.

Тимфа — инакше тинфа — так зветься жартовлива бурсацька штука, коли сонному закладають у ніс трубку з запаленою бавовною (puszczać finfy).

Тімаха — шибеник, гульвіса.

Тімениця — струп на тілі.

Тму, мну, здо, тло — зразок складів з граматик та букварів, що були вживані колись по наших школах.

Товченики — страва із щупака.

Третяк — фігура в танці.

"Три ґури" — взято польську форму слова "гора" (góra) задля рифми.

Троки — тороки, ремені до сідла.

Троя (Іліон) — город в Малій Азії, там де нині горбок Гіссарлік, славний війною Троянців з Греками (1193—1184. перед Хр.) зза троянського королевича Париса, котрий пірвав був Гелєну, жінку грецького короля Менеляя. Це і єсть основою великого епосу Гомера "Іліяда".

Турн — король Рутулів.

Тьху дати — побити дуже, знищити.

У.

"У панаса грати" — в піжмурки бавитися.

Уси — нашивки на вхрест на контуші.

Ф.

Фавн — римський бог, опікун рільництва і скотарства, батько фавнів-лісовиків.

Фата (лат. слово) — доля.

Феб (Фебус Аполло) — один з 12 богів на Олімпі. Бог сонця і краси, опікун мистецтва.

Фриги-миги — гокус покус.

 

Фиглі — штуки.

Филіжанка — чашка на каву або чай.

Фільтіфікетний — розпещений, мазаний.

Фіндюрка — повія, проститутка.

Фузія, булдимка, флинта — назви рушниць.

Фурія (Евменіди) — грецькі богині помсти. Алєкто, Тезифона, Меґера.

Фурцювати — гасати.

Х.

Халазія — прочухан.

Халяндра — циганський танець.

Харон — той що перевозив душі через Ахерон.

Хвисткий — оружинистий, елястичний.

"Хлюст" — гра в карти.

Хляки — рубці.

"Хрещик" — гулянка.

Хутко — скоро.

Ц.

Цвяшки — гвіздки.

Цекул, Пренестський Коваленко — син Вулкана (примітка Котляревського), що був богом вогня і ковальства та осадчним міста Пренести.

Цекус (лат. слово) — тупиця.

Цирцея (Пірце) — чарівниця на острові Еа, котра перемінила товаришів Одисея в свиней.

Цьохля — на лихе проворна.

Ч.

Чвир — остаток після перегінки спірту.

Черкать — пуститися.

Чикилдиха — горілка.

Чортопхайка — візок на двох колесах.

 

Чутриндир — так на Україні козаків звали за те, що носили довгі чуприни, чуби.

Чухрай — собаче ймення.

Ш.

Шавлія, шалфей — шалвія (Salbei) зілля.

Шведська могила — під Полтавою, поховано там тих Шведів, що полягли в баталії р. 1709.

Шарпанина — приправлена сушена риба.

Шафувати — витрачати.

Шепшина — шиповник.

Шикувати — вистроювати.

Шльонське — з Силезії (з Шлеська).

Шлюндра — неопритна, шлюха.

Шпигон — шпиг.

Шпонька — запинка.

Шпувати — блювати; тут мова про хвилю на морі.

Шпундер — поребрина, мясо від ребер.

Шугалія — лодка.

Шулик — ласощі з меду й маку.

Шульга — ліва рука чи нога; лівшун (манькут).

Шушон — жіноча одежа.

Щ.

Що тьху (що тху) — що духу, з усієї сили.

Ю.

Юнона (Гера) — богиня у Греків і Римлян (В Арґос величава статуя). Була вона донькою Сатурна і Реї, жінкою Зевеса, мала доньку Гебу і синів Марса й Вулкана.

Юпитер (Зевес) — найвищий бог у Греків і Римлян.

Юрливий — швидкий, вюнкий.

Ютурна — русалка, сестра Турна.

 
Я.

Ягни — страва.

Яломок — шапка з коровячої шерсти.

Яндола — велика глиняна миска.

Янус — бог року у Римлян, з двома обличчами.

Ярижниця — потіпаха, ледащиця.

Ярмис — спосіб; учинити ярмис — дібрати спосіб.

Ярун — лютий.


 

 

http://uartlib.org/exclusive/buv-parubok-motorniy/#jp-carousel-5055

З 1798-о року бурлескно-травестійна поема "Енеїда", створена видатним українським письменником Іваном Котляревським, пережила безліч перевидань. Ілюстрували цю книгу і видатні українські художники 20-століття: так, у 1936-о році побачила світ "Енеїда" з ілюстраціями Мирона Левицького, у 1937-у році – з ілюстраціями Михайла Дерегуса, а у 1948-у році – з ілюстраціями Івана Їжакевича та Федіра Коновалюка. Відомо і кілька відповідних малюнків Георгія Нарбута.

Найпопулярнішою версією "Енеїди" стала та, яку проілюстрував Анатолій Базилевич у 1967-у році. Книга вийшла другом у 1968-у році у видавництві "Дніпро". Перевидавалася 17 разів.

Цікаво, що в "Енеїді" 1989-о року видавництва "Радянська школа", яка й використана для цього спецпроекту, надруковано не всі ілюстрації, створені Базилевичем до поеми. Відомо ще якнайменше 15 ілюстрацій еротичного змісту, які, очевидно, вирішили не включати до видання для школярів. "Еротична "Енеїда" – тема однієї з наступних публікацій Бібліотеки українського мистецтва.

http://oursong.narod.ru/eneida/index.html

 

http://oursong.narod.ru/eneida/index.html

https://uk.wikisource.org/wiki/Твори_(Котляревський,_1922)/Том_1/Енеїда

Котляревский, Иван Петрович - НБУ ім. Вернадського

Котляревский, Иван Петрович - ХДНБ ім. Короленка

Котляревский, Иван Петрович - ЛННБУ ім. Стефаника

Котляревский, Иван Петрович - ПОУНБ ім. Котляревського


Котляревский, Иван Петрович. Енеида на малороссийский язык перелицованная И.Котляревским. С дозволения Санктпетербургской Цензуры. Изд. М. Парпуры. Ч. 1-3. Спб., 1798.

Іван Котляревський. Безсмертна Енеїда. Виставка однієї книги // Харківська державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка, 2019

Котляревский, Иван Петрович. Енеида на малороссийский язык пере-лициованная И. Котляревским. Изд. 2-е; Ч. 1-3, СПб., тип, Ив. Глазунова, 1808. //// Котляревский, И. П. Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским. - В Санкт-Петербурге : печатано в тип. И. Глазунова, 1808. - 148, 28 с.

Котляревский, И. Виргилиева Энеида на малороссийский язык преложенная ... Вновь исправл. и доп. изд. ч. 1-4. СПб., Медиц. тип., 1809. Текст укр. мовою.

Котляревский И. П. Виргилиева Энеида на малороссийский язык переложенная И. Котляревским. Ч. I-VI. - Харьков : в Унив. тип., 1842. - 425 с. разд. паг. //// Котляревский, И. Виргиліева Энеида, на малороссийскій язык переложенная. Ч. 1-6 и словарь. X., Унив. тип., 1842. Все ч. в 1-м перепл. Ч. 1. 38 с. Ч. 2. 42 с. Ч. 3. 75 с. Ч. 4. 71 с. Ч. 5. 77 с. Ч. 6. 90 с. Словарь 322 с.

Котляревський, І. П. Писання. Вергиліева Енеида. - Наталка Полтавка. - Москаль-чарівник. - Ода до князя Куракина, Спб., Тип. департамента уделов, 1862. 451 с.; 1 л. портр.; 1 л. іл.

Котляревский, И.П. Собрание сочинений на малороссийском языке, І. Энеида. - ІІ. Наталка-Полтавка. - ІІІ. Москаль-чаривник. - ІV. Ода до князя Куракина. Под ред. С.П. Катранова. Изд. 2. К., Тип. Федорова, 1875. XIV, 409 с. На укр. яз.

Котляревский, И. П. Виргилієва Енеида. На укр. мову перелицевана. Сочиненіе... - Наталка Полтавка. - Москаль-чарівник. К., тип. Фронцкевича, 1878. 1, 408 с.; I л. портр.

Котляревський, І.П. Виргиліева Энеида на украинску мову перелыцевана. Изд. 10-е. К., Гомолинский, 1888. 301 с. з портр. На с. 303-520: Каталог малорусских книг книжн. магазина С.И. Гомолинского. Перепл. разом з тв. "Наталка Полтавка" та "Москаль-чарывнык" і об'єдн. спільним т.л.: "Полное собрание сочинений И.П.Котляревского".

Котляревский, И. П. Энеида на малороссийский язык перелицованная И. Котляревским. - Санкт-Петербург : изд. А. С. Суворина, [1889]. - 273, 10 с. - (Дешевая библиотека).

Котляревский, И. П. Выргылиева Енеыда на украынскую мову перелыцевана / соч. И. П. Котляревского ; изд. кн. магазина П. Ф. Панчешникова в Киеве. - Житомир : Тип. А. О. Штерензона, 1886. - 304 с. - Збережено правопис оригіналу.

Котляревский, И. П. Виргилиева Энеида на украинску мову перелыцевана / соч. И. П. Котляревского. - Изд. 10-е, с портр. авт. - Москва : Тип. Вильде, 1890. - 251 с. -Збережено правопис оригіналу.

Котляревский,И.П. Полное собрание сочинений на малороссийском языке. 1. Энеида. - 2. Наталка-Полтавка.- 3. Москаль-чаривнык. - 4.Ода до кн. Куракина. С портр., биогр.автора и словарем к Энеиде,составл. С.П.Катрановым. Изд. 3-е под ред. И.С. Левицкого. Киев-Одесса, Корейко, 1890. XXIX, 495 с., 1 л. портр.

Котляревский, И.П. Полное собрание сочинений на малороссийском языке ... С очерком жизни. М., Тип. Ф. Йогансон, 1890. XXV, 520 с., 1 л. портр.

Котляревский, И.П. Собрание сочинений на малороссийском языке. 1. Энеида. 2. Наталка-Полтавка. 3. Москаль-Чарывник. Полтава, Полт.губ. земство, 1896. 440 с. 1 портр.

Котляревськкй, I. П. Вергиліева Энеида на украинску мову перелыцевана. Изд. 11-е. М,. Тип. Вильде, 1897. 251 с. з портр.

Котляревський, І. Перше виданнє Енеїди І. Котляревського, передруковане в столітню річницю його. Коштом і зах. НТШ. Львів, 1898. III, 113, 4 с. (На памятку столітних роковин відродження укр.-русь. літ-ри).

Котляревский, И. П. Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная. Киев, Тип. Имп. Ун-та, 1898. 145 с.

Котляревский, И. П. Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная. К., Тип. Корчак-Новицкого, 1898. 145 с.

Котляревский, И. П. Вергилиева Энеида на малороссийский язык переложенная. Провер. текст под ред. И. М. Стешенка. К., Тип. Корчак-Новицкого, 1899. 145 с.

Котляревский, И. П. Энеида. Сочинение ... на малороссий-ском языке по списку 1799 г. с вариантами по первопечатным изданиям Парпуры 1798 г. и Котляревского 1809 г. К., 1900. 130 с. Прил. к журн.: "Киевская Старина".

Котляревський, І., Артемовський-Гулак, П. Гребінка, Е. Твори. Львів, "Просьвіта", 1904. 534 с. (Руска письменність, № 1).

Котляревський, І., Артемовський-Гулак, П., Гребінка, Е. Твори. 2-й накл. Львів. "Просьвіта". 1908. 536 с. (Руска письменність, № 1).

Котляревський, І. Твори. К., "Вік", 1909. ХХХ, 285 с. з іл.; 1 л. портр.

Котляревський Іван. Твори. / Під ред., з передн. словом та прим. С. Єфемова. - К., 1909. - 302 с.

Котляревський, І. Твори. Кн. 1-2. К., Друкк. 2-ї арт., 1912. (Додаток до народної газети "Засів" за 1912 р.). Кн. 1. (Біогр. нар., Енеїда/, 1912. XV, 112 с., 1 портр., 2 іл. Кн. 2. (Енеїда. Продовж.). 1912. с. 113-208 з іл.

Котляревский, И. Собрание сочинений. На малорус. языке. Спб., тип. Сянченко, 1913. 280 с.

Котляревський, І. Твори. Вид. 2-е. К., "Вік", 1918. [2], 172 с., 7 л. іл., 1 портр.

Котляревський, І. Збірник творів. Катеринослав, 1918. 271 с. (Укр. вид-во в Катеринославі, № 36).

Котляревський І. П. Енеїда, на українську мову перелицьована : з життєписом і словником / Іван Котляревський ; [обкл. Г. Світлицького]. - Київ : Вид-во книгарні Є. Череповського, 1919. - 252 с.

Котляревський, І. Енеїда на українську мову перелицьована. Поема в 6 ч. З прим. та критич. статтями. К., 1919. XXIII, 224, LVI с. (Шкільна б-ка, № 1).

Котляревський І. П. Твори. Т. 1. Енеїда / Іван Котляревський ; зі вступом і поясненнями Богдана Лепкого. - Берлін : Укр. слово, 1922. - XV, 205 с., 1 арк. портр. -Бібліогр.: с. XIII. - (Бібліотека «Українського слова»; ч. 8).

Котляревський, Іван. Єнеїда / На укр. перелицьована з переднім словом та примітками Б. Лепкого; Іл. та заставки Я. Штірен. - Берлін: Вид. О. Дякова, 1922. - 106 с. : іл.

Котляревський, І. Вірґілієва Енеїда / І. Котляревський ; текст із першого повного вид. для шкіл. ужитку приготовив В. Щурат. - у Львові: з друк. Наук. т-ва ім. Шевченка, 1924. - 184 с. //// Котляревський, І. Віргілїєва Енеїда. Текст із 1-го повн. видан. для шкільн. ужитку приготовив В. Шурат. Львів, НТШ, 1924. 184 с.

Котляревський, Іван Петрович. Твори [Текст] / І. П. Котляревський ; ред. та переднє слово С. Єфремов. - Б.м. : Державне видавництво України, 1926. - 366 с. - (Бібліотека українських класиків) //// Котляревський, І. Твори. К., ДВУ, І926. с. 17-366, 1 портр.

Котляревський, І. Твори. К., "Час", 1926. с. 11-303; 1 л. портр. (Б-ка "Час").

Котляревський, І. Енеїда. К., «Час», 1926. 239 с., 1 портр. (Популярна б-ка).

Котляревський, І. Твори. Львів, "Просвіта", 1928. 344 с. (Українське письменство, № 1).

Котляревський, Іван. Твори. К., Держ. вид-во України, 1928. 367 с., 1 л. портр. (Б-ка укр. класиків).

Котляревський, І. Твори. К., ДВУ, 1930. С. 19-367, 1 вкл. л. портр. (Б-ка укр. класиків). //// Котляревський, Іван Петрович. Твори [Текст]. Енеїда. Наталка Полтавка : українська опера на 2 дії / І. П. Котляревський. - К. : Держвидав України, 1930. - 362 с.

Котляревський І. П. Енеїда / І. Котляревський ; передм. І. Айзенштока ; [обкл. та іл. Н. Алексеева]. - Харків ; Київ : Література і мистецтво, 1931. - XXXVI, 298 с. //// Котляревський, І. Енеїда. Х.-К., ЛІМ, 1931. 299 с. з іл., 11 л. іл.

Котляревський, І. Енеїда. Вид. 2-е. Х., ЛІМ, 1933. с. 151-407.

Котляревський, І.П. Вергілієва Енеїда. Вступна стаття Мик. Новицького. К., Держлітвидав, 1936. ХХХІХ, /3/, 264 с. з портр.

Котляревський, Іван Енеїда : На укр. мову перелицьована. -Львів : Батьківщина, 1936 - (Укр. культ. скарбниця / Під ред. О. Бабія; Ч. ...). Т. І. - І936. - 136 с. - (...; Ч. 1).

Котляревський, Іван. Енеїда: Пер. на укр. - Львів: В-во "Батьківщина", 1936 - (Українська культурна скарбниця / Під ред. Ол. Бабія...). Т. 2. - 1936. - 111 с.

Котляревський, I. Вибрані твори. В 1-му томі Передм. М. Новицького. Х., Держлітвидав, 1936, XXI, 136 с., 1 портр.

Котляревський, І. П. Вергілієва Енеїда / Ів. Котляревський ; [іл. М. Г. Дерегуса]. - [Київ]: Держ. літ. вид-во, 1937. - 153 с.: іл. //// Котляревський, Ів. Вергілієва Енеїда. Х., Держлітвидав. 1937. 151, /5/ с. з іл., 19 іл. л. [Ілюстрації Г. Дерегуса].

Котляревський, Іван. Вибрані твори. - Харків : Держ. літ. вид-во, 1937. - 157, /2/ с. - (Шкільна б-ка).

Котляревський, I. Вибрані твори. В 1-му т. Передм. М. Новицького. Вид. 2-е. Х., Держлітвидав, 1937. 400 с. (Б-ка класиків).

Котляревський, І. Вергілієва Енеіда. К., Держлітвидав, 1938. 255 с.

Котляревський, І. Енеїда, /Одеса/, Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1939. 291 с. з іл.

Котляревський, І. П. Енеїда / Іван Котляревський ; [худож. С. Пожарський]. - [Москва]: Укр. держ. вид-во, [1944]. - 262 с. //// Котляревський, І. Енеїда. М., Укрдержвидав, 1944. 263 с. з іл., 1 портр.

Котляревський І. П. Енеїда на українську мову перелицьована / Іван Котляревський. - [Гайденау (Німеччина)]: Заграва, [1946]. - 87 с.

Котляревський, І.П. Твори. Вступна стаття І.Стебуна. К., Держлітвидав, 1948. 215 с., 1 портр.

Котляревський, І. П. Енеїда / Ів. Котляревський ; [супер, заставки, кінцівки та кольор. іл. І. С. Іжакевича та Ф. 3. Коновалюка]. - [Київ]: Держ. вид-во худож. літ, 1948. - 153 с.: іл. //// Котляревський, І.П. Енеїда. [худож. І. С. Іжакевич та Ф. З. Коновалюк]. К., Держлітвидав України, 1948. 153 с. з іл., 10 л. іл. і портр.

Котляревський, І.П. Енеїда. Наталка Полтавка. Москаль-чарівник. К., Держлітвидав, 1950. 223 с. з іл., 1 л. портр., 13 л. іл.

Котляревський, I.П. Повне зібрання творів у двох томах. Відп. ред. О.І. Білецький. Т. І-2. К., Вид. Акад. наук Укр. РСР, І952. 2 т. (Акад. наук Укр. СРС. Ін-т Укр. літ. ім. Т.Г. Шевченка). Т.І. 1952. 536 с.; 1 л. портр. Т.2. І953. XLVII, 187 с.; 8 л. іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда. К., Держлітвидав УРСР, 1953. 128 с.

Котляревский, Иван Петрович. Энеида. Перевод с укр. И. Бражнина. [Примеч. В. П. Петушкова. Вступит. статья И. Еремина, с. V-XXIII. Илл.: Н. Муратов]. М., Гослитиздат, 1953. XXIII, 224 с. с илл.

Котляревский, Иван Петрович. Энеида. Пер. с укр. И. Бражнина. [Примеч. В. П. Петушкова. Вступит. статья И. П. Еремина, с. 3-24. Илл.: Н. Муратов]. М., Гослитиздат, [Ленингр. отд-ние]. 1955. 259 с. с илл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда. [Поема]. К., Держлітвидав УРСР, 1955. 200 с.

Котляревський, Іван Петрович. Твори. [Вступ. стаття "І. П. Котляревський і його значення в історії української літератури", с. 3-41, доктора філол. наук Є. П. Кирилюка]. К., Держлітвидав УРСР, 1957. 397 с.; 9 л. іл., факс, і портр. В опр.

Котляревський, Іван Петрович. Твори. [Вступ. стаття «І. П. Котляревський і його значення в історії укр. літератури», с 3-41, Є. П. Кирилюка]. К., Держлітвидав УРСР, 1960. 359 с. В опр.

Котляревский, И. П. Энеида / И. П. Котляревский ; пер. с укр. К. Худенского ; [вступ. ст. и биогр. справка П. Волынского; худож. А. Довгаль]. - Харьков : Харьк. кн. изд-во, 1961. - 303 с.: ил. //// Котляревский, Иван Петрович. Энеида. [Поэма]. Пер. с укр. К. Худенского. [Вступит. статья и биогр. справка П. Волынского. Илл.: заслуж. деятель искусств УССР А. Довгаль]). Харьков, Кн. изд., 1961. 303 с. с илл.; 1 л. портр.

Котляревский, И. П. Энеида / И. П. Котляревский ; пер. с укр. Веры Потаповой ; [вступ. ст. А. И. Белецкого]; худож. И. И. Бекетов. - Москва : Гос. изд-во худож. л-ры, 1961. - 295 с.: ил. //// Котляревский, Иван Петрович. Энеида. [Поэма]. Пер. с укр. (и примеч.) В. Потаповой. [Вступит, статья А. И. Белецкого]. Худож. И. И. Бекетов. М., Гослитиздат, 1961. 295 с. с илл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда. Поезії. [Упорядкування, вступ. стаття с 3-46, та приміт. П. К. Волинського. Ред. колегія: М. П. Бажан, та інші]. К., «Рад. письменник», 1962. 327 с.; 1 л. портр. (Б-ка поета).

Котляревський, Іван Петрович. Твори [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Держлітвидав УРСР, 1963. - 349 с. : іл.

Котляревский, Иван Петрович. Энеида. [Поэма]. Пер. с укр. [и примеч.] В. Потаповой. Вступит. статья Г. А. Нудьги [с. 5-51). М.-Л., «Сов. писатель», [Ленингр. отд-ние], 1964. 347 с.; 1 л. портр. (Б-ка поэта. Основана М. Горьким. Малая серия. Изд. 3-е).

Котляревський, Іван Петрович. Твори. [Вступ. стаття: В. В. Яременко. «Біля колиски нової укр. літератури», с 3-26. Іл.: А. Базилевич]. К., «Молодь», 1965. 324 с з іл.; 6 л. іл. В опр.

Котляревський І. П. Енеїда / Іван Котляревський ; [іл. А. Базилевича]. - Київ : Дніпро, 1968. - 306 с.

Катлярэўскі, І. П. Энеіда / Іван Катлярэўскі; пераклад з украінскай мовы Аркадзя Куляшова ; [мастаки В. і М. Басалыгі]. - Мінск : Беларусь, 1969. - 270 с.

Котляревський, Іван Петрович. Повне зібрання творів. [Підготовка текстів та коментарів канд. філол. наук Б. А. Деркача. Відп. ред. лауреат Ленінської премії чл.-кор. АН УРСР Є. С. Шабліовський. Вступ. стаття: Є. С. Шабліовський та Б. А. Деркач. «І. П. Котляревський — корифей укр. літератури», с 5—37]. К., «Наук. думка», 1969. 510 с. з іл. і факс.; 9 л. іл., портр. і факс. (1769—1969. [До 200-річчя з дня народження І. П Котляревського]).

Котляревський, Іван Петрович. Твори. У 2-х т. [Вступ. стаття: чл.-кор. АН УРСР Е. П. Кирилюк. «Слава сонцем засіяла...», с. 7-34. Іл. та портрети роботи худож. А. Базилевича], Т. 1—2. К., «Дніпро», 1969.

Котляревский, Иван Петрович. Сочинения. Вступит. статья [с. 5-42] и примеч. И. Я. Айзенштока. [Пер. с укр.]. Л., «Сов. писатель», Ленингр. отд-ние, 1969. 363 с.; 1 л. портр. (Б-ка поэта. Основана М. Горьким. Большая серия. 2-е изд.)

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда. [Іл.: Олександр Данченко]. К., «Дніпро», 1969. 253 с. з іл. Текст подається за вид.: Вергилиева Энеида, на малороссійский язык переложенная И. Котляревским. X., 1842.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда. [Іл. А. Базилевич]. К., «Дніпро», 1969. 305 с. з іл. Гарнітуру шрифту для цього вид. створив худож. В. Й. Хоменко.

Котляревський, Іван. Енеїда [Текст] / І. Котляревський ; вступ і пояснення Б. Лепкий. - Нью-Йорк : Видавництво Чарторийських, 1976. - XV, 206 с.

Котляревський, Іван Петрович. Вибрані твори [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Дніпро, 1976. - 278 с. : іл. - (Шкільна б-ка).

Котляревский, И. Виргилієва Энеида на малороссійскій язык переложенная. - К.: Дніпро, 1979 - Факс. вид. На тит. л. Харьков в университет. тип. 1842. Додаток. Передмова: Є. С. Шабліовський, Б. А. Деркач. Перлина укр. літ. 20 с. Всі частини в одному переплеті.

Котляревський, Іван Петрович. Твори. - К. : Дніпро, 1980. - 311 с.

Котляревський, Іван Петрович. Поетичні твори; Драматичні твори. Листи / Іван Котляревський; [Упоряд. і приміт. М. Т. Максименко; Вступ. стаття, с. 5-34, і ред. М. Т. Яценка]. — К.: Наук. думка, 1982. — 319 с. (Б-ка укр. літ. Дожовт. укр. літ.). //// Котляревський, Іван Петрович. Твори [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Наукова думка, 1982. - 310 с.

Котляревський, Іван Петрович. Повне зібрання творів [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Наукова думка, 1969. - 510 с. : іл. + 9 арк. іл., портр. і факс.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда / Іван Котляревський; [Передм. Є. С. Шабліовського, Б. А. Деркача, с. 5-22; Приміт. Б. А. Деркача; Худож. А. Д. Базилевич]. — К.: Дніпро, 1983. — 335 с., іл.

Котляревский, Иван Петрович. Энеида : [Поэма] / Иван Котляревский; Перевод с укр. Д. Андреева. — Киев : Дніпро, 1986. — 204 с.

Котляревский, Иван Петрович. Сочинения : [Переводы] / И. Котляревский; [Сост. и примеч. М. Т. Максименко; Вступ. ст. М. Т. Яценко, с. 5-54]. — Л. : Сов. писатель. Ленингр. отд-ние, 1986. — 351 с., [1] л. портр. (Б-ка поэта : Осн. М. Горьким в 1931 г.. Большая сер. : 3-е изд.).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда : Поема; Наталка Полтавка : П'єса; Москаль-чарівник : П'єса / Іван Котляревський; [Передм. Б. Деркача, с. 5-26; Іл. А. Базилевича]. — К. : Дніпро, 1987. — 364, [2] с.: іл.; — (Б-ка укр. класики «Дніпро»).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда : Поема / Іван Котляревський: [Прим. Б. А. Деркача]. — К.: Дніпро, 1988. — 275. [2] с. //// Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Дніпро, 1988. - 278 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Україна, 1993. - 428 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема / І. П. Котляревський. - К. : Дніпро, 1994. - 299 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] / І. П. Котляревський. - К. : Україна, 1994. - 428 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда Енеїда [Текст] : поема / І. П. Котляревський ; худож. І. Будз. - К. : Дніпро : Мирослав Милорадович, 1995. - 383 с.: іл.

Котляревський, Іван. Енеїда [Текст] / І. Котляревський ; іл. Я. Штірен ; авт. передм. та прим. Б. Лепкий. - Факсимільне вид. - Рівне : Просвіта, 1998. - 112 с.

Котляревский, Иван Петрович. Полное собрание сочинений [Текст] : пер. с укр. / И. П. Котляревский. - Екатеринбург : ЕАЦМС, 1999. - 476 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] ; Наталка Полтавка : Поема / І. П. Котляревський ; післямова В. Шевчук ; худож. А. Базилевич ; передм. та примітки О. Гончар ; . - К. : Веселка, 2000. - 328 с.: іл. - (Шкільна бібліотека).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] ; Наталка Полтавка : Поема / І. П. Котляревський ; . - Х. : Прапор, 2004. - 272 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда = Aeneid : поема / Іван Котляревський, пер. з укр. Б. Мельник, худ.-іл. А. Базилевич. – Торонто; Онтаріо: The Basilian Press, 2004. – 279 c. : іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] / І. П. Котляревський ; худож.-ілюстр. А. Базилевич. - Х. : Фоліо, 2005. - 303 с.: іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема, п'єси / І. П. Котляревський. - Х. : Фоліо, 2005. - 352 с.: іл. - (Українська класика).

Котляревський, Іван. Твори [Текст] / І. Котляревський ; іл. А. Дрималовський. - Л. : Каменяр, 2005. - 224 с. - (Серія "Бібліотека слов'янських літератур"). - Альтернативна назва : Utwory /Kotlarewski, Iwan. - Текст укр. та пол. мовами

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема, п'єси / І. П. Котляревський. - Х. : Фоліо, 2006. - 350 с. - (Серія "Українська класика").

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда; Наталка Полтавка [Текст] : твори шк. програми для обов'язкового читання та вивчення / І. П. Котляревський ; передм. О. М. Колінченко. - К. : Школа, 2006. - 272 с.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] ; Наталка Полтавка / І. П. Котляревський ; передм. О. М. Колінченко ; . - К. : Школа, 2006. - 288 с. - (Серія "Шкільна хрестоматія").

Котляревський, І. П. Вергілієва Енеїда / Іван Котляревський ; [вступ, ст. М. Поповича ; іл. М. Дерегуса]. - Київ : Майстерня Білецьких, 2006. - 199 с: іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] ; Наталка Полтавка / І. П. Котляревський ; . - Донецьк : ТОВ ВКФ "БАО", 2007. - 384 с.

Котляревський І. П. Енеїда : поема / І. П. Котляревський ; іл. І. Будза ; [передм. Є. Нахліка]. - Київ : Книга, 2008. - 384 с.: іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : вибрані твори / І. П. Котляревський. - Х. : Формат : Важпромавтоматика, 2008. - 416 с. - (Серія "Грамота").

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема, п'єси / І. П. Котляревський. - Х. : Фоліо, 2008. - 350 с.: іл. - (Серія "Українська класика").

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда; Наталка Полтавка [Текст] : для ст. шк. віку / І. П. Котляревський ; передм. О. М. Колінченко. - К. : Школа, 2008. - 288 с. - (Бібліотека шкільної класики). - Бібліогр.: с. 285-286.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема / І. П. Котляревський ; худож. І. Будз. - К. : Книга, 2008. - 384 c.: ил.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] ; Наталка Полтавка ; Москаль-чарівник / І. П. Котляревський ; . - Донецьк : БАО, 2009. - 384 с.: іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема. Наталка Полтавка : драма / Іван Котляревський. - Х. : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2010. - 365 с. : іл. - (Шедеври на всі часи).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема / І. П. Котляревський. - Полтава : АСМІ, 2011. - 182 с. : іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] / Іван Котляревський ; [передм. і прим. В. О. Шевчука]. - Х. : Фоліо, 2011. - 473 с. : іл. - (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : [поема] / Іван Котляревський ; худож. Оксана Тернавська ; [передм. І. Лімборського ; післямова Н. Кривди ; упоряд. Корбуш Ю. О. ; ред. Ніколаєнко О. О.]. - К. : Корбуш, 2011. - 440 с. : кольор. іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст]. Наталка Полтавка / Іван Котляревський. - Х. : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2011. - 365 с. - (Шедеври на всі часи).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст]. Наталка Полтавка. Москаль-чарівник : [поема, п'єси] / Іван Котляревський. - Донецьк : БАО, 2011. - 382, [16] с. : іл.

Котляревський, Іван. Енеїда [Text] / Іван Котляревський ; з укр. пер. Аміран Асанідзе ; ред. Автанділ Гургенідзе, Шота Ходашнелі ; передм. Реваз Хведелидзе ; худож. Анатолий Базилевич ; Клуб Україна, Тбіліс. держ. ун-т. - Тбілісі : [s. n.], 2011. - 324 с. : іл. - Текст грузин.

Котляревський, І. П. Енеїда : поема / І. П. Котляревський ; [іл. А. Базилевича ; худож. ред. С. Лук'яненко]. - Київ : Стебеляк, 2012. - 271 с.: іл.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : [поема]. Наталка Полтавка : [п'єса] : для ст. шк. віку / Іван Котляревський ; [передм. О. Колінченко]. - Вид. 2-ге, без змін. - К. : Національний Книжковий Проект, 2012. - 287 с. - (Бібліотека шкільної класики. Обов'язкова програма. 9 клас). - Бібліогр.: с. 285-286.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : поема, п'єси / Іван Котляревський. - Х. : Аргумент Принт, 2012. - 270, [1] с. - (Українська класична література).

Котляревський, Іван. Енеїда [Текст] / Іван Котляревський ; пер. Петро Купрись ; [передм.: Богдан Лепкий та ін.] = Eneida / Iwan Kotlarewski ; przekł. Piotr Kupryś. - Lublin ; Kijów : Polska Akademia Nauk, 2013. - 379 с. : іл. - Текст парал. укр., пол. - Бібліогр.: с. 373-377.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст]. Наталка Полтавка / Іван Котляревський ; [худож. Андрій Печенізький]. - 2-ге вид., стер. - Харків : Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля", 2014. - 365 с. : іл. - (Шедеври на всі часи).

Котляревський, Іван Петрович. Наталка Полтавка [Текст]. Москаль-чарівник : [п'єси] / Іван Котляревський ; [прим. В. О. Шевчука]. - Харків : Фоліо, 2014. - 88, [2] с. : іл. - (Серія "Шкільна бібліотека української та світової літератури").

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст]. Наталка Полтавка / Іван Котляревський ; [худож. Андрій Печенізький]. - 2-ге вид., стер. - Харків : Книжковий Клуб "Клуб Cімейного Дозвілля", 2015. - 365, [1] с. : іл. - (Шедеври на всі часи).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст]. Наталка Полтавка. Москаль-чарівник / Іван Котляревський ; [передм. Р. П. Іванченко]. - Перевид., перероб., допов. - Київ : Дніпро, 2015. - 244, [2] с. : портр.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда. Славетного козака Енея Троянського до землі Латинської епічна подорож [Текст] : [поема] / Іван Котляревський ; [робота з текстом і комент. Н. Косенко ; іл. В. Єременка]. - Харків : Школа, 2015. - 246, [1] с. : кольор. іл.

Котляревський, Іван Петрович. Наталка Полтавка [Текст] / Іван Котляревський ; [передм. та прим. Л. З. Мороз]. - Харків : Фоліо, 2017. - 117, [2] с. - (Шкільна бібліотека української та світової літератури).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] : [поема]. Наталка Полтавка : [драма] / Іван Котляревський. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2018. - 357, [2] с. - (Богданова шкільна наука).

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст]. Наталка Полтавка / Іван Котляревський. - Київ : Знання, 2018. - 271 с. - (Серія "Класна література" ; №8).

Котляревський, І. Енеїда. Ред. і стат. І. Айзенштока, Х.-К., Книгоспілка, б.р. XLVI, 252 с., 1 портр. (Літературна б-ка).

Котляревський, І. Енеїда. Б. м. і р. 106 с. з іл., 10 л. іл., 1 портр. бр.т.л.

Котляревський, Іван Петрович. Енеїда [Текст] / І. П. Котляревський. - Б. м. : Заграва, б. р. - 87 с.

Если Вы хотите поддержать сайт

Карта ПриватБанка:
4149 4390 0512 1235